Постанова

від 03.05.2023 по справі 569/2400/17

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2023 року

м. Рівне

Справа № 569/2400/17

Провадження № 22-ц/4815/519/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (суддя-доповідач) Вейтас І.В.,

суддів: Ковальчук Н.М.,

Хилевича С.В.

секретар Пиляй І.С.

учасники справи:

позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

відповідачі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, Товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Мале приватне підприємство «АПМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС», Рівненська міська рада, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Твердого Миколи Кузьмовича, який діє від імені ОСОБА_9 , на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, Товариства з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Мале приватне підприємство «АПМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС», Рівненська міська рада, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради про визнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним та скасування свідоцтва про власність,

ВСТАНОВИВ:

В лютому2017року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 звернулись досудузпозовом до Регіональноговідділення Фондудержавного майнаУкраїни поРівненській області,Товариства здодатковою відповідальністю«Рівненський домобудівнийкомбінат» провизнання договору купівлі-продажу державного майна недійсним та скасування свідоцтва про власність.

Позов обґрунтовано тим, що позивачі в 1993 році перебували на обліку громадян які, потребують поліпшення житлових умов і надання жилих приміщень. У зв`язку із чим адміністрацією в подальшому було прийнято відповідні рішення та видано їм ордери на вселення в займані ними житлові приміщення в гуртожитку за адресою АДРЕСА_1 . Адміністрацією було роз`яснено позивачам, що їм буде виділено інше житло з більшою площею для чого відповідно потрібні будуть інші ордери, і позивачі повернули свої ордери на вселення. Однак жодних ордерів та документів на вселення в інші приміщення вони не отримали, тому по даний час проживають в приміщеннях гуртожитку по АДРЕСА_1 .

30 червня 1993 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» з метою приватизації, укладено договір купівлі-продажу державного майна№ 11 відповідно до якого Організація орендарів «Рівненського ДБК» придбала державне майно цілісного майнового комплексу. На підставі вказаного договору № 11 було видано Свідоцтво про власність № 9 від 09.07.1993 року. Відповідно до вищевказаного Договору № 11 Фондом державного майна України було передано Організації орендарів «Рівненського ДБК» майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Рівненського ДБК», до якого входила земельна ділянка площею 0,33 га під гуртожиток по АДРЕСА_2 (на час розгляду справи судом - АДРЕСА_3 . Передане за Договором № 11 майно в подальшому було внесено до статутного капіталу ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат», правонаступником якого є ТзДВ «Рівненський домобудівний комбінат».

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та ПП «АПМ» було укладено Договір № 5, відповідно до якого ПП «АПМ» придбало у ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» об`єкти соціального побуту: гуртожиток для сімейних по АДРЕСА_1 , гуртожиток для сімейних по АДРЕСА_4 та цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_5 .

Станом на день подачі позову ПП «АПМ» було ініційовано питання щодо звільнення займаних позивачами приміщень в гуртожитку.

Позивачі зазначали, що спірний гуртожиток було фактично побудовано за державні кошти, та вважають, що його, як об`єкт державного житлового фонду не могло бути приватизовано. Посилаючись на норми матеріального права, зокрема на ст.48 ЦК Української РСР, ч. 1 ст.203 ЦК України, з урахуванням уточнених позовних вимог зроблених 30 жовтня 2017 року, просили суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу державного майна №11 від 30.06.1993 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» в частині продажу гуртожитку за адресою АДРЕСА_6 , скасувати свідоцтво про власність № 9 від 09 липня 1993 року в частині підтвердження права власності на гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 .

27 червня 2018 року представник позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та 13 липня 2018 року представник позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 уточнили позовні вимоги та просили суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу державного майна № 11 від 30.06.1993 року, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» в частині продажу квартир АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_15 , ( АДРЕСА_2 в складі цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Рівненського ДБК» та скасувати свідоцтво про власність № 9 від 09 липня 1993 року в частині підтвердження права власності на гуртожиток за адресою АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 .

08 червня 2017 року за клопотанням ТзДВ «Рівненський домобудівний комбінат» залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Мале приватне підприємство «АПМ», Товариство з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС».

30 жовтня 2017 року за клопотанням представника позивачів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Рівненську міську раду, Службу у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради.

16 липня 2018 року ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області провадження у справі було зупинено до розгляду Рівненським міським судом Рівненської області цивільної справи №569/11995/18 за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Рівненської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з додатковою відповідальністю «Рівненський домобудівний комбінат» про визнання незаконним та скасування розпорядження міської управи Рівненської міської ради народних депутатів в частині переведення статусу житлового будинку та розпорядження міської управи Рівненської міської ради народних депутатів про затвердження акту про прийняття в експлуатацію гуртожитку для малосімейних №103 мкр.4 «Північний».

25 травня 2021 року провадження в справі № 569/2400/17 поновлено.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими сторонами та дослідженими судом доказами доведено, що ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» до укладення Договору купівлі-продажу державного майна 30 червня 1993 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» вже був правомірним власником будівлі гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_16 . Тому доводи позивачів про те, що гуртожиток для малосімейних по АДРЕСА_1 , був приватизований ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» є безпідставними.

Суд першої інстанції, проаналізувавши підстави позовної заяви та чинне на час виникнення вказаних правовідносин законодавство також зазначив, що на момент проведення приватизації Організації орендарів «Рівненського ДБК» гуртожитки не відносилися до об`єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

З апеляційною скаргою на вказане рішення звернувся адвокат ТвердийМ.К.,який дієвід імені ОСОБА_9 ..Апеляційна скаргаобґрунтована тим,що відповідачамине доведено,що 180-тиквартирний будинокдля малосімейнихпо АДРЕСА_1 є гуртожитком,тобто булопроведено фактичнузміну статусубудинку увстановленому закономпорядку.Відповідно,зазначає,що вказанийжитловий будинокне мігбути об`єктомприватизації ускладі цілісногомайнового комплексута предметомприватизаційного договорукупівлі продажу,у зв`язкуз чимоспорюваний договір купівлі-продажудержавного майна№11від 30.06.1993рокута свідоцтвопро власність№9від 09липня 1993рокуне відповідають вимогам чинного на час їх укладення законодавства. Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили.

Позивач ОСОБА_9 та її представник адвокат Твердий М.К. належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, в судове засідання суду першої інстанції не з`явилися. Також в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи позивачі ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , відповідач Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області, треті особи: Рівненська міська рада, Служба у справах дітей Виконавчого комітету Рівненської міської ради. Поштові відправлення, в тому числі судові повістки, направлені позивачам ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 ними не отримані та повернулись на адресу суду апеляційної інстанції з поміткою «за закінченням терміну зберігання». Враховуючи те, що особа, що звернулась з апеляційною скаргою, та її довіритель, а також відповідач та треті особи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів розглядає справу відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України за їх відсутності.

Заслухавши доповідача,пояснення представникаТзДВ «Рівненськийдомобудівний комбінат»та представникаТОВ «АПМПЛЮС», які заперечуютьпроти доводівапеляційної скарги,перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що Розпорядженням міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів №839-р від 20.07.1992 року «Про передачу у власність орендному підприємству «Рівненський ДБК» незавершеного будівництва житлового будинку для малосімейних №103 МКР №4 «Північний», вирішено Державно-комунальному підприємству «Рівнеміськзамовник» передати у власність ОП «Рівненський ДБК» незавершений будівництвом житловий будинок станом на 01.01.1992 року та зобов`язано ОП «Рівненський ДБК» виконати його будівництво в III кварталі 1992 року за рахунок власних коштів і здати його в експлуатацію у встановленому порядку (п.2 вказаного розпорядження). Після завершення будівництва власність розподіляється: ОП «Рівненський ДБК» - 135 квартир, міській управі - 45 квартир (п.3 вищезазначеного розпорядження).

Відповідно до п. 4 розпорядження міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів №839-р від 20.07.1992 року вирішено перевести житловий будинок для малосімейних №103 МКР №4 "Північний" в гуртожиток для малосімейних і після прийняття державною приймальною комісією дозволити його експлуатацію житлово-побутовій конторі ОП «Рівненський ДБК».

20 липня 1992 року між Рівненською міською управою (далі - Управа) та орендним підприємством «Рівненський ДБК» (далі - Підприємство) було укладено договір - зобов`язання №839-р до вищевказаного розпорядження, згідно якого Управа через державно-комунальне підприємство «Рівнеміськзамовник» передає у власність Підприємства незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_17 станом на 1 січня 1992 року.

Розпорядженням Міської управи Рівненської міської ради народних депутатів від 01.10.1992 року №1182-р, затверджено Акт державної комісії від 30.09.1992 року про прийняття в експлуатацію 180-квартирного гуртожитку для малосімейних №103 мкр. № 4 «Північний».

30 червня 1993 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (Продавець) та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» (Покупець) укладено договір купівлі-продажу державного майна№ 11 відповідно до якого Продавець продає, а Покупець купує державне майно цілісного майнового комплексу орендного підприємства «Рівненського ДБК», що знаходиться за адресою: 266006 м.Рівне, вул.Будівельників, 1 на земельній ділянці загальною площею 16,91 га, з яких 14.68 га під виробничу базу (в тому числі коридор інженерних мереж других підприємств 2,08 га) згідно з рішенням виконкому Ровенської обласної ради депутатів трудящих № 614-б від 27.12.1971 року, згідно рішення виконкому Рівненської міської ради народних депутатів №262 від 3 липня 1991 року під гуртожиток по АДРЕСА_5 , 0,33 га, згідно Розпорядження міської адміністрації (управи) №839-р від 20.07.1992 року під гуртожиток по вул. Якіра, 16 (дім №103), Покупець викупає державне майно здане йому в оренду з правом викупу згідно з додатковою угодою до договору оренди від 30 грудня 1992 року.

Актом передачі державного майна ОП «Рівненський ДБК» від 09.07.1993 року, укладеним між Фондом державного майна України в особі начальника Регіонального відділення по Рівненській області (Продавець) та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» (Покупець) Продавець передав, а покупець прийняв продане 30.06.1993 року шляхом викупу державне майно ОП «Рівненський ДБК» згідно з відомістю інвентаризації вартістю 160192255 карбованців, в тому числі незавершене виробництво. В акті передбачено, що згідно з договором купівлі-продажу від 30.06.1993 року, посвідченого Першою Рівненською державною нотаріальною конторою 08.07.1993 року №3-4076 та зареєстрованого у Фонді державно-комунального майна Рівненської міської Ради №398 від 09.07.1993 року право власності на відчужуваний об`єкт переходить до покупця з моменту підписання сторонами Акту передачі державного майна ОП «Рівненський ДБК».

На підставі договору купівлі-продажу від 30.06.1993 року, акту передачі від 09.07.1993 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Рівненській області 9 липня 1993 року видано Свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу Орендного підприємства «Рівненський ДБК», реєстраційний № 9.

26 травня 1998 року між ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» та ПП «АПМ» було укладено Договір № 5, відповідно до якого ПП «АПМ» придбало у ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» об`єкти соціального побуту: гуртожиток для сімейних по АДРЕСА_1 , гуртожиток для сімейних по АДРЕСА_4 та цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_5 .

Згідно витягу про державну реєстрацію прав, виданого Комунальним підприємством Рівненське міське бюро технічної інвентаризації 15 червня 2012 року, квартири у гуртожитку для сімейних за адресою АДРЕСА_1 , належать Товариству з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС» на підставі Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 15.06.2012 року.

Відповідно до Свідоцтва про право власності НОМЕР_1 виданого Виконавчим комітетом Рівненської міської ради 15.06.2012 року Товариству з обмеженою відповідальністю «АПМ ПЛЮС» на праві приватної власності належать квартири у гуртожитку для сімейних за адресою АДРЕСА_1 , в їх числі квартири в яких проживають позивачі: 112, 150, АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , АДРЕСА_12 , АДРЕСА_13 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_18 .

Під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що на момент укладення оспореного позивачами договору № 11 купівлі-продажу державного майна від 30 червня 1993 року будівля гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_16 будучи власністю колективу організації орендарів «Рівненського ДБК» до 20 травня 1993 року, укладенням Установчого договору про створення та діяльність закритого акціонерного товариства «РДБК», станом на 01 червня 1993 року на момент складення Акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу при приватизації, була вже включена в статутний фонд підприємства ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» відповідно являлась його власністю, що кореспондується з пунктом 4 Декрету КМУ « Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду» № від 20 травня 1993 року, де зазначено, що до статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду, та майно що є власністю орендаря і перебуває на балансі підприємства, створеного орендарем.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ЗАТ «Рівненський домобудівний комбінат» до укладення Договору купівлі-продажу державного майна 30 червня 1993 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області та Організацією орендарів «Рівненського ДБК» вже був правомірним власником будівлі гуртожитку для малосімейних по АДРЕСА_16 , і відповідно оспорений договір не стосується прав позивачів.

Апеляційна скарга не містить доводів незаконності такого висновку суду.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити про безпідставність доводів апеляційної скарги про незаконність включення гуртожитків до складу майна (цілісного майнового комплексу) підприємства в порядку приватизації, що також було підставою даного позову.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, в редакції чинній на час подання позивачами позовної заяви до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 15ЦПК України в указаній редакції визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини першої статті 21Закону Українивід 07лютого 1991року №697-ХІІ«Про власність» (далі - Закон № 697-ХІІ), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право колективної власності виникає на підставі: добровільного об`єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об`єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Об`єктами права власності колективу орендарів є вироблена продукція, одержані доходи та інше майно, придбане на підставах, не забороне6них законом. У власності колективного підприємства є вироблена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом (стаття 22, частина перша статті 23 Закону № 697-ХІІ).

Статтею 1 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2163-ХІІ) встановлено, що приватизація майна державних підприємств України - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 5Закону №2163-ХІІ до об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, що виділяються в самостійні підприємства і є єдиними (цілісними) майновими комплексами.

Згідно з частиною другою статті 3Закону №2163-ХІІ дія цього Закону не поширюється на приватизацію об`єктів державного земельного та житлового фондів, а також об`єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Одним із способів приватизації є викуп майна державного підприємства, зданого в оренду (частина перша статті 15 Закону № 2163-ХІІ).

В силу частини першої статті 17Закону №2163-ХІІ викуп державного майна, договір оренди якого укладено з правом його викупу, провадиться відповідно до Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій».

За змістом частин першої та другої статті 28 Закону України від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ «Про оренду майна державних підприємств та організацій», орендар має право на викуп об`єкта оренди, якщо це передбачено договором відповідно до законодавства України. Організація орендарів (орендар) має право на укладення договору оренди з викупом орендованого майна не пізніше трьох років з дня укладення (приведення у відповідність з цим Законом) договору оренди, якщо орендоване майно не віднесено до об`єктів, приватизацію яких заборонено законодавчими актами України, та якщо це не суперечить Державній програмі приватизації.

Пунктом 42 Методики оцінки вартості об`єктів приватизації, затвердженої постановою КабінетуМіністрів України№717від 08вересня 1993року (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується, зокрема, на вартість майна державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», а також на вартість об`єктів, що не підлягають приватизації.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1, частини другої статті 2Закону України«Про приватизаціюдержавного житловогофонду» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках.

В разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебував державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) підлягав передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (частина друга пункту 9 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частиною 2 статті 24 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що товариству покупців, створеному працівникамипідприємства згідно зі статтею 8 цього Закону,якестало власникомсвого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об`єкти соціально-побутового призначення,створеніза рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічнихфондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.

На момент укладення оспореного позивачами договору купівлі-продажу спірний гуртожиток не відносився до об`єктів державного житлового фонду, які підлягали приватизації громадянами України чи підлягали передачі у комунальну власність відповідних Рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах щодо відсутності законодавчої заборони на включення приміщення гуртожитку до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, викладено у постанові Верховного Суду України від 22 жовтня 2012 року в справі № 3-33гс12. Також до такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 2/2218/1309/11, провадження 61-12278св18.

Юридично безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що виходячи зі змісту статей 4-6 Житлового Кодексу України гуртожитки відносяться до об`єктів державного житлового фонду, і відповідно до статті 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизації не підлягають, оскільки є власним помилковим трактуванням законодавства скаржником.

Також не беруться до уваги, як підстава для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги, про те що 180-ти квартирний будинок для малосімейних по АДРЕСА_1 не є гуртожитком, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, рішенням Рівненського міського суду від 16 січня 2021 року в справі № 569/11995/18, що залишене без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року та постановою Верховного Суду від 31 травня 2022 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпоряджень Міської управи Рівненської міської ради народних депутатів від 20 липня 1992 року № 839-р в частині п.4 переведення жилого будинку для малосімейних № 103 мкр.№4 «Північний» в гуртожиток для малосімейних та від 01 жовтня 1992 року № 1182-р «Про затвердження акту державної комісії про прийняття в експлуатацію 180 квартирного гуртожитку для малосімейних № 103 мкр. № 4 «Північний».

Вказаним рішенням суду встановлено, що у Рівненської міської адміністрації (управи) Рівненської міської ради народних депутатів до початку будівництва ОП «Рівненський ДБК» будинку для малосімейних № 103 мкр. № 4 «Північний», нульовий цикл якого належав Міській управі, були всі законні повноваження для прийняття рішення про переведення вказаного будинку для малосімейних в гуртожиток для малосімейних.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку провідсутність підстав для визнання недійсним Договору № 11 купівлі-продажу державного майна від 30 червня 1993 року та скасування свідоцтва про власність № 9 від 09 липня 1993 року в частині квартир, які займають позивачі.

Апеляційна скарга не містить доводів, які б вказували на незаконність рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та слугували б підставою для його скасування.

За таких обставин підстав для скасування чи зміни рішення суду, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 382 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Твердого Миколи Кузьмовича, який діє від імені ОСОБА_9 , залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 31 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 травня 2023 року.

Головуючий суддя І. В. Вейтас

Судді: Н. М. Ковальчук

С. В. Хилевич