Постанова

від 02.05.2023 по справі 914/1789/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2023 р. Справа №914/1789/19

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кострик К.І.,

явка учасників справи: не з`явилися

розглянув апеляційну скаргу Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за № 1725 від 16.02.2023

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.01.2023, суддя: Коссак С.М., м. Львів, повний текст ухвали складено - 30.01.2023

про часткове задоволення скарги на дії державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо винесення постанови від 07.12.2022 про відмову в задоволенні скарги

за скаргою дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" на дії державного виконавця у виконавчому провадженні НОМЕР_1, де

стягувач дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія", м. Львів,

боржник товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ",

с. Крушельниця, Сколівський район, Львівської області ;

за участю Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів),

в справі за №914/1789/19

за позовом дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія", м. Львів

до відповідача

про розірвання договору оренди індивідуально визначеного майна № 17-03/12-ОР від 28.03.2012 та стягнення заборгованості по орендній платі в сумі 306 968,21 грн.

ВСТАНОВИВ:

короткий зміст скарги на бездіяльність державного виконавця

22.12.2022 до Господарського суду Львівської області звернулось дочірнє підприємство Національної акціонерної компанії "Надра України "Західукргеологія" (надалі - НАК "Надра України "Західукргеологія") зі скаргою на протиправні дії начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) за результатами розгляду скарги на неправомірні дії старшого державного виконавця Сколівського ВДВС Лискової С.Я. щодо відмови у відкритті ВП з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 21.11.2019, в справі № 914/1789/19, якою затверджено мирову угоду сторін від 19.11.2019 та зобов`язати начальника Сколівського відділу ДВС відкрити виконавче провадження та вжити заходів щодо примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 21.11.2019 в справі № 914/1789/19, якою затверджено мирову угоду від 19.11.2019.

В обгрунтування доводів скарги заявник посилається на те, що мирова угода згідно з положеннями чинного законодавства є виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню в порядку передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», а тому підстава зазначена в постанові начальника Сколівського ВДВС від 07.12.2022, про відмову в задоволенні скарги стягувача (НАК "Надра України "Західукргеологія") винесена з порушенням вимог чинного законодавства України.

Посилається на ст. 10 та розділ VII Закону України «Про виконавче провадження» та вважає, що відсутність у резолютивній частині рішення заходів примусового виконання рішення не є підставою для повернення виконавчого документа - ухвали суду про затвердження умов мирової угоди без прийняття до виконання.

Зазначає, що ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік підстав для повернення стягувачу виконавчого документу органом державної виконавчої служби без прийняття до виконання.

Відсутність скріплення печаткою із зображенням Державного Герба України на ухвалі Господарського суду Львівської області від 21.11.2019 в справі № 914/1789/19 не є правовою підставою для повернення виконавчого документу стягувачу органом ДВС без прийняття до виконання.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.01.2023 скаргу задоволено частково. Визнано неправомірними дії начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Баб`як Л.В. щодо розгляду скарги ДП ПрАТ «НАК «Надра України» Західукргеологія» з виконавчого провадження АСВП №69950742 та прийняття постанови б/н від 07.12.2022 про відмову в задоволенні скарги, з тих підстав, що ухвала суду від 21.11.2019 у справі №914/1789/19 про затвердження мирової угоди містить резолютивну частину, що складається з тексту мирової угоди відповідно до ст.192 ГПК України (зокрема, п.4 компенсацію судового збору, п.5 мирової угоди передбачає графік погашення заборгованості, п.6 рахунок, на який слід перерахувати кошти) та вимоги, передбачені ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

З врахуванням вимог законодавства, виконавчим документом є ухвала суду про затвердження мирової угоди, а сам текст мирової угоди зазначається у резолютивній частині ухвали суду, як це має місце в ухвалі суду в справі №914/1789/19. Тому підстави начальника Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), зазначені у постанові від 07.12.2022, якою відмовлено у задоволені скарги ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» на неправомірні дії старшого державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Лискової С.Я. по виконавчому провадженню АСВП 69950742 є необгрунтованими.

В іншій частині скарги про зобов`язання начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрити виконавче провадження та вжити заходів щодо примусового виконання ухвали господарського суду Львівської області від 21.11.2019 року в справі №914/1789/19, якою затверджено мирову угоду, суд відмовив, з тих підстав, що вчинення таких дій відноситься до дискреційних повноважень державного виконавця, суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе його повноваження.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Апелянт (орган ДВС) просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.01.2023, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обгрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на:

-правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.06.2021 в справі № 23/6-09-171 за змістом яких внаслідок недодержання вимог ГПК України та Закону України «Про виконавче провадження» ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом;

-те, що хоча суд визнав необгрунтованою постанову начальника Сколівський ВДВС про відмову у задоволенні скарги, проте постанова начальника Сколівський ВДВС від 07.12.2022 не скасована.

Апелянт вважає, що скарга НАК "Надра України "Західукргеологія" була розглянута начальником Сколівський ВДВС згідно вимог чинного законодавства та в межах встановлених строків розгляду, а тому відсутні підстави для задоволення вимоги щодо визнання неправомірною бездіяльності (дії) начальника Сколівського ВДВС.

Узагальнені заперечення стягувача

У відзиві на апеляційну скаргу стягувач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу посилається на ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», ч. 2 ст. 193 ГПК України та вважає, що ухвала суду від 21.11.2019 в справі № 914/1789/19 є виконавчим документом, передбачає застосування заходів примусового виконання рішення та може бути подана до її примусового виконання.

У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду може бути подана для її примусового виконання.

Боржник не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання 19.04.2022 представники учасників справи не з`явилися, причин неявки не повідомили, а тому враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду визначені ч. 2 ст. 273 ГПК України та в порядку п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін, що не з`явилися за наявними в справі доказами.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції залишенню без змін.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

За приписами частин 1- 4 статті 192 Господарського процесуального кодексу України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на підставі взаємних поступок і має стосуватися лише прав та обов`язків сторін. У мировій угоді сторони можуть вийти за межі предмета спору за умови, якщо мирова угода не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів третіх осіб. Сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну письмову заяву, на будь-якій стадії судового процесу. До ухвалення судового рішення у зв`язку з укладенням між сторонами мирової угоди суд роз`яснює сторонам наслідки такого рішення, перевіряє, чи не обмежені представники сторін у вчиненні відповідних дій. Укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, в резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.

Відповідно до статті 193 Господарського процесуального кодексу України виконання мирової угоди здійснюється особами, які її уклали, в порядку і строки, передбачені цією угодою. Ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.

За змістом частини 1 та пунктів 1, 2 частини 2 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню такі виконавчі документи: 1) виконавчі листи, що видаються судами, та накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України та Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом.

У статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" закріплені вимоги до виконавчого документа та передбачено, що у виконавчому документі повинні бути зазначені: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Судами встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.11.2019 задоволено спільну заяву сторін та затверджено укладену сторонами мирову угоду, в справі №914/1789/19. За умовами якої ТОВ «ПОЛІССЯ», визнає, що заборгованість товариства перед ДП НАК «Надра України «Західукргеологія» на момент укладення Мирової угоди відповідає заявленим у позовній заяві вимогам і становить 306 968, 21 грн., а також зобов`язується та гарантує її сплатити згідно з графіком погашення заборгованості.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 917/672/17 зазначено те, що мирова угода підпадає під ознаки зобов`язання у цивільно-правовому розумінні з усіма наслідками, що з цього випливають. Наступне затвердження мирової угоди судом не змінило правового характеру цієї угоди, оскільки зазначені процесуальні дії суду були лише однією з форм завершення розгляду справи судом і ніяк не позначалися на правовій природі укладеної сторонами мирової угоди.

Зобов`язання зі сплати коштів, які виникли з умов мирової угоди та стягнення яких присуджено рішенням суду, є грошовими, оскільки за змістом статей 524 та 533 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання щодо сплати коштів.

У разі ухилення однієї із сторін від виконання мирової угоди після закінчення строку (настання терміну) виконання нею своїх обов`язків за цією угодою: якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам Закону України "Про виконавче провадження", то вона є виконавчим документом і підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського процесуального кодексу України та відповідних положень Закону України "Про виконавче провадження" дана ухвала є виконавчим документом.

Ураховуючи положення законодавства, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом згідно з пунктом 2 частини 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" та як виконавчий документ містить у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством ознаки та відомості, зокрема, щодо умов, розміру і строків виконання зобов`язань сторін тощо.

У разі невиконання зобов`язаною стороною умов мирової угоди, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

Так, 28.09.2022 у Сколівський ВДВС надійшла заява стягувача - ДП НАК "Надра України "Західукргеологія" про примусове виконання вищезазначеної ухвали Господарського суду Львівської області від 21.11.2019.

Судами встановлено, що повідомленням старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискової С.Я.) від 29.09.2022 повернуто виконавчий документ (ухвалу суду від 21.11.2019 у справі №914/1789/19) стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 7 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки виконання рішення суду не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Користуючись правом передбаченим ч. 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», 01.12.2022 стягувач звернувся до начальника Сколівського ВДВС зі скаргою на дії старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискової С.Я.), в якій просив:

-визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискової С.Я.) щодо повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

-визнати неправомірним та скасувати повідомлення від 29.09.2022 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання;

-зобов`язати старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискову С.Я.) провести виконавчі дії в порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження» та прийняти виконавчий документ до виконання.

За результатами розгляду скарги, постановою начальника Сколівського ВДВС (Баб`як Л.В.) від 07.12.2022, відмовлено у задоволенні скарги стягувача (ДП НАК "Надра України "Західукргеологія") на неправомірні дії старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискову С.Я.) з виконавчого провадження АСВП 69950742, з підстав визначених ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», а саме за відсутності резолютивної частини рішення, що передбачала б заходи примусового виконання рішень.

Відповідно до ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ст. 340 ГПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції. Про подання скарги суд повідомляє відповідний орган державної виконавчої служби, приватного виконавця не пізніше наступного дня після її надходження до суду.

За приписами ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду:

а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права;

б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Судами встановлено, що боржник звернувся до суду в межах десятиденного строку, визначеного п. а) ч. 1 ст. 341 ГПК України.

Відповідно до ст. 342 ГПК України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, звільнена з посади (не здійснює відповідну діяльність), він залучає до участі у справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення права заявника.

Згідно зі ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права на судовий захист, про що неодноразово наголошувалося Європейським Судом з прав людини (Справа ЄСПЛ "Горнсбі проти Греції", від 19.03.1997, "Жовнер проти України" від 29.06.2004), Конституційним Судом України (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012; перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012; абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013), Великою Палатою Верховного Суду (постанова від 08.06.2022 у справі № 2-591/11).

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 у справі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).

Таким чином, встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

Умови і порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню .

За умовами ч. 1 ст. 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний (приватний) виконавець наділений владними повноваженнями, він повинен дотримуватись указаних вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону: верховенства права, законності, справедливості, неупередженості, об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження; порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

Зі змісту ч.1 ст. 13 Закону випливає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

В силу вимог ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Отже, заходи примусового виконання, які визначені ст. 10 Закону чи інші заходи примусового характеру, визначені цим Законом, здійснюються державним виконавцем виключно у рамках виконавчого провадження на підставі виконавчого документа.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.11.2022 у справі № 910/7310/20 вказала, що за змістом частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Начальник відділу при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, зокрема, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Звертаючись зі скаргою до суду, стягувач стверджував, що старший державний виконавець Сколівського ВДВС Лискова С.Я. вчинив неправомірні дії, а саме виніс повідомлення за змістом якого відмовив у відкритті ВП з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 21.11.2019 в справі № 914/1789/19, чим порушив право скаржника на виконання остаточного судового рішення.

Однак можливість оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному частиною третьою статті 74 названого Закону, не позбавляє стягувача можливості захистити свої порушені права та інтереси шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, що передбачено частиною першою статті 74 зазначеного Закону та частиною першою статті 339 ГПК України. Такий захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд (п. 8.33.).

Суд першої інстанції задовольняючи скаргу частково, визнав неправомірними дії начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Баб`яка Л.В. щодо розгляду скарги ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія» з виконавчого провадження АСВП№69950742 та прийняття постанови від 07.12.2022 б/№ та обґрунтовано виходив із того, що сама мирова угода передбачає строки для добровільного виконання, а її виконання здійснюється за домовленістю сторін та затвердженим графіком визначеним у п. 5 мирової угоди.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд вважає обгрунтованим висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для повернення виконавчого документа (ухвали), а відтак дії старшого державного виконавця Сколівського ВДВС Лискової С.Я. є неправомірними щодо винесення повідомлення за змістом якого відмовлено у відкритті ВП з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 21.11.2019 в справі № 914/1789/19 на підставі пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" як такі, що порушують права стягувача і не відповідають закону.

Зі змісту ч.1 ст. 13 Закону Законом України "Про виконавче провадження" випливає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, суд не скасовував повідомлення від 29.09.2022 старшого державного виконавця про повернення виконавчого документу стягувачу (ДП ПрАТ «НАК «Надра України «Західукргеологія») без прийняття до виконання від 29.09.2022, оскільки воно на відміну від постанов ДВС не скасовується, не є актом індивідуальної дії.

Суд першої інстанції відмовляючи в іншій частині скарги про зобов`язання начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) відкрити виконавче провадження та вжити заходів щодо примусового виконання ухвали господарського суду Львівської області від 21.11.2019 року в справі №914/1789/19, якою затверджено мирову угоду виходив з того, що вчинення таких дій відноситься до дискреційних повноважень державного виконавця, а тому суд позбавлений процесуальної можливості перебирати на себе його повноваження.

За висновком суду, норми процесуального права не передбачають повноважень суду підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, викладеної справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Отже суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 в справі № 201/12569/16.

Суд зазначив, що вимоги стягувача не відповідають способу захисту, визначеному частиною другою статті 343 ГПК України, якою передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Суд першої інстанції вважав, що для ефективного захисту прав на виконання остаточного судового рішення достатньо визнати неправомірними дії начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) щодо відмови у визнанні неправомірними дій старшого державного виконавця Сколівського ВДВС (Лискової С.Я.) щодо безпідставного повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання статті 13 Конвенції, ЄСПЛ неодноразово вказував, що для того, аби бути ефективним, національний засіб юридичного захисту має бути: незалежним від будь-якої дискреційної дії державних органів та доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява № 61406/00, § 59); «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України», заява № 38722/02, § 75); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07, § 29).

Заявник не заявляв вимоги про скасування постанови від 07.12.2022 начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), а тому суд першої інстанції розглянув спір в межах вимог скарги заявника, що відповідає змісту вимог норм процесуального права.

Враховуючи, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» наслідком закінчення виконавчого провадження є те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Разом із цим Закон України «Про виконавче провадження» передбачає можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із частиною першою статті 41 Закону у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (див. підпункти 6.9, 6.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 911/3411/14).

Відповідно до висловлених раніше висновків Великої Палати Верховного Суду про застосування частини першої статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» (пункти 77, 79 постанови від 03.11.2020 у справі № 916/617/17) постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови.

Суд враховує, що за змістом частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Цей начальник при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Однак можливість оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного виконавця в порядку, визначеному частиною третьою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє стягувача можливості захистити свої порушені права та інтереси шляхом звернення з відповідною скаргою до суду, що передбачено частиною першою статті 74 зазначеного Закону та частиною першою статті 339 ГПК України. Такий захист має бути ефективним, зокрема, доступним для тих, кого він стосується, спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваного порушення та не залежати від дій, які виконавець вчиняє на свій розсуд.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 в справі № 910/7310/20.

Спростовуючи посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 24.06.2021 в справі № 23/6-09-171 встановлено, що ухвала про затвердження мирової угоди не відповідала вимогам, встановленим для виконавчих документів, а тому не є релевантною до цієї справи, а зроблені судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не отримали підтвердження, не спростовують обставин, на які послався суд як на підставу для часткового задоволення скарги.

Отже, суд першої інстанції захистив порушене право заявника шляхом визнання неправомірними дії начальника Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Баб`як Л.В. щодо розгляду скарги ДП ПрАТ «НАК «Надра України» Західукргеологія» з виконавчого провадження АСВП №69950742 та прийняття постанови від 07.12.2022, в такий спосіб припинив незаконні дії, які полягали в протиправній бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В свою чергу протиправна бездіяльність (зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи) полягала (проявлялася) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб (стягувача), які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Заперечення стягувача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) підлягає залишенню без задоволення, а ухвала місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. (платіжна інструкція за № 1522 від 03.03.2023), сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги покладається на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284, 343 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Сколівського відділу ДВС у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) за № 1725 від 16.02.2023 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Львівської області від 27.01.2023 у справі №914/1789/19- залишити без змін.

Судовий збір в розмірі 2 684,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 02.05.2023