Постанова

від 08.05.2023 по справі 486/1039/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

08.05.23

22-ц/812/449/23

Єдиний унікальнийномер судовоїсправи: 486/1039/21

Провадження № 22ц/812/449/23 Суддя-доповідач апеляційного судуСамчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

08 травня 2023 року м. Миколаїв справа 486/1039/21

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2023 року, ухвалене в складі головуючого судді Кологривої Т.М., в приміщенні того ж суду, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Южноукраїнської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Арбузинська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на житлові будинки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки,

встановив:

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який обґрунтовувала наступним.

Вона на підставі договору дарування від 23 грудня 2005 року є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 12 січня 2001 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позивач зазначала, що вказане свідоцтво видане відповідачу з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки він після смерті спадкодавця ОСОБА_5 не звертався із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом шестимісячний строк, що вказує на те, що він не прийняв спадщину, у спадковій справі відсутні документи, на які посилається нотаріус, у тексті заповіту, правовстановлюючих документах на житловий будинок, довідках, які були видані Костянтинівською селищною радою та виконкомом неправильно зазначено ім`я спадкодавця « ОСОБА_6 » замість вірного « ОСОБА_7 ».

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто після її смерті, виконкомом Костянтинівської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на ім`я ОСОБА_8 , на підставі якого було оформлено свідоцтво на спадщину за заповітом на ім`я відповідача ОСОБА_3

Крім того, 27 листопада 1997 року рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області № 141, земельну ділянку площею 0.15 га, розташовану по АДРЕСА_1 , було передано у власність ОСОБА_9 , без врахування сформованих 17 березня 1986 року планів земельних ділянок, зазначених в інвентарних справах на житлові будинки за

АДРЕСА_2 від 17 січня 2007 року № 6 і 26 листопада 2007 року № 5 передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0.10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0.15 га, розташовану по АДРЕСА_3 .

Рішеннями Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 17 вересня 2010 року № 7 і № 8 вказані рішення були змінені, сторонам надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання Державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0.10 га та 0.15 га відповідно.

Незважаючи на те, що житлові будинки мають різну нумерацію, земельна ділянка, на якій вони розташовані, ніколи не розмежовувалася на дві окремі земельні ділянки.

Рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області № 20 від 19 грудня 2016 року було затверджено технічну документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0.15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0.0136 га для ведення особистого селянського господарства.

11 січня 2017 року право власності ОСОБА_3 на зазначені земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Посилаючись на створення перешкод в реалізації права користування земельною ділянкою, позивач просила суд:

-визнати незаконними та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 01 березня 1979 року №512, виданого виконкомом Костянтинівської селищної ради народних депутатів на ім`я ОСОБА_9 та свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , виданого 10 серпня 2000 року виконкомом Костянтинівської селищної ради Арбузинського району на ім`я ОСОБА_8 ;

-визнатинезаконним таскасувати свідоцтвопро правона спадщинуза заповітом,видане 12 січня 2001 року Арбузинською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 ;

-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

-визнати незаконним та скасувати рішення Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 19 грудня 2016 року №20, яким затверджено технічну документацію із землеустрою по АДРЕСА_1 та передано у власність ОСОБА_3 земельні ділянки загальною площею 0,1636 га, а саме: 0.15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0.0136 га для ведення особистого селянського господарства;

-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельні ділянки площами 0.15 га та 0.0136 га.

У відзиві на позов ОСОБА_3 , заперечуючи проти позову, посилався як на його необґрунтованість, так і сплив позовної давності.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела порушення її прав на спірні житловий будинок та земельну ділянку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що виданим відповідачу свідоцтвом про право на спадщину за заповітом порушено право ОСОБА_10 , батька заявника, на отримання спадщини після смерті його матері ОСОБА_5 , як за законом, так і успадкувати обов`язкову частку в спадщині, як непрацездатним сином.

Суд не звернув увагу та не надав належної правової оцінки тому, що заповіт був складений ОСОБА_8 , тоді як законний представник відповідача надала нотаріусу підроблене свідоцтво про смерть спадкодавця, в якому було зазначене ім`я спадкодавця ОСОБА_6 , так як у дійсному свідоцтві про смерть та в актовому запису її ім`я зазначене ОСОБА_7 . Не звернув суд й увагу на ту обставину, що під час оформлення спадщини не було надано належних документів на підтвердження права власності спадкодавця на нерухоме майно. Суд безпідставно зробив висновок, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту. Саме визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом надасть можливість позивачу оформити спадщину за законом на ту частку спадщини, яку повинен був успадкувати її батько - рідний син спадкодавця. Після оформлення спадщини, земельна ділянка, яку одержав у власність відповідач, також підлягала б розподілу.

Заявник зазначала, що це єдиний можливий спосіб захистити її порушене право на отримання земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування житлового будинку, який знаходиться в одному дворі з будинком відповідача та немає особистого заїзду.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що позбавлення батька позивача на спадщину за умови, що він мав успадкувати обов`язкову частку в спадщині, а також те, що він є єдиний із всіх дітей спадкодавця, який проживав поряд з матір`ю та фактично після її смерті вступив в управління спадковим майном, є також підставою для визнання оспорюваного свідоцтва незаконним та його скасування.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , заперечуючи проти її доводів, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Зазначав, що позивач вже неодноразово зверталася до судів різних інстанцій з аналогічними позовними вимогами, а також була представником у справах щодо цього ж предмету спору. Такі дії позивача позитивного результату не дали, всі рішення Костянтинівської селищної ради є правомірними. Посилання в позові про спільне використання земельної ділянки заперечував, оскільки їхні житлові будинки розташовані на суміжних земельних ділянках.

У відзиві на апеляційну скаргу завідувач Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області Бойченко В.А., посилаючись на обґрунтованість її доводів, вважала, що рішення районного суду підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Южноукраїнська міська рада Миколаївської області своїм правом надати відзив на апеляційну скаргу не скористалась.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та його представник підтримали апеляційну скарзі з викладених в ній підстав.

Відповідач та його представник не визнали доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

25 квітня 2023 року від Южноукраїнської міської ради Миколаївської області до апеляційної суду надійшла заява, в якій міська рада просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, у зв`язку з її безпідставністю, та розглянути справу без участі його уповноваженого представника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які приймали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом установлено, що за архівними даними господарської книги Костянтинівської селищної ради 1944-1946 років територія, на якій розташовані житлові будинки та господарські споруди сторін, була територією одного домоволодіння та за головою сім`ї ОСОБА_11 була закріплена земельна ділянка площею 0,26 га.

20 березня 1960 року рішенням правління колгоспу ім. Жовтневої революції с.Костянтинівка ОСОБА_10 , батьку позивача, було виділено біля будинку його батьків присадибну ділянку, на якій він у цьому ж році побудував будинок, що у погосподарських книгах сільської ради мав самостійний облік.

30 березня 1977 року виконком Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області своїм рішенням №20 визнав за батьком позивача ОСОБА_10 право власності на розташований у АДРЕСА_1 .

Цим же рішенням від 30 березня 1977 року, з урахуванням рішення виконкому №44 від 05 липня 2000 року про виправлення описки в імені, за матір`ю батька позивача, ОСОБА_5 було визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 24-28, 202) .

Відповідно до рішення Костянтинівської селищної ради № 126 від 24 травня 1992 року за ОСОБА_10 , батьком позивача, за даними земельно-шнурової книги закріплена земельна ділянка площею 0,10 га (т.1 а.с.184).

26 вересня 1995 року ОСОБА_5 склала заповіт на неповнолітнього онука - відповідача ОСОБА_3 , в якому заповіла останньому вищезазначений належний їй житловий будинок (т. 1 а.с. 22).

Згідно рішення № 141 Костянтинівської селищної ради від 27 листопада 1997 року земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_8 для обслуговування індивідуального житлового будинку (т.1 а.с.184).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (т. 1 а.с. 33).

Після її смерті відповідач прийняв спадщину та 12 січня 2001 року отримав свідоцтво про право на спадщину на спірний житловий будинок.

Після смерті своїх батьків батько позивача ОСОБА_10 з заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 23 грудня 2005 року отримала від батька ОСОБА_10 у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 9-10).

Рішеннями Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 17 січня 2007 року № 6 і від 26 листопада 2007 року № 5 передано у власність: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Вказані рішення селищної ради були змінені за протестами прокурора Арбузинського району Миколаївської області та рішеннями сільради № 7 і № 8 від 17 вересня 2010 року сторонам було надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га та 0,15 га відповідно.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року, відмовлено ОСОБА_10 у задоволенні його позову до ОСОБА_3 про встановлення факту володіння спірним житловим будинком, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання заповіту частково недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та визнання права власності на 5/12 часток житлового будинку в порядку спадкування за законом.

Відмовляючи у задоволенні позову суди встановили, що ОСОБА_10 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріуса не звертався, і не вступив фактично в управління або володіння спадковим майном, а тому, відповідно до вимог спадкового права, діючих на час смерті його матері, ОСОБА_10 вважається таким, що не прийняв спадщину.

У 2016 році на замовлення ОСОБА_3 була складена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, яка відводиться у власність заявника.

19 грудня 2016 року Костянтинівською селищною радою Арбузинського району Миколаївської області прийнято рішення № 20, яким затверджена технічна документація із землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1636 га, із якої 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4820355700:02:043:0019 та 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4820355700:02:043:0020 по АДРЕСА_1 .

11 січня 2017 року ОСОБА_3 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на зазначені земельні ділянки.

На час розгляду справи технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку ОСОБА_1 не складена.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 грудня 2017 року у справі № 467/362/17 визнано незаконним та скасовано рішення Костянтинівської селищної ради від 07 жовтня 2016 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,1176 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням також відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині покладення обов`язку на Костянтинівську селищну раду прийняти рішення про надання земельної ділянки для будівництва заїзду до жилого будинку та його господарських споруд, розташованого за вищевказаною адресою.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Верхового Суду від 19 листопада 2020 року, у справі №467/1205/16-ц, зобов`язано ОСОБА_3 перенести встановлений ним паркан по АДРЕСА_1 між житловими будинками АДРЕСА_3 та АДРЕСА_1 відповідно до лінії межі, встановленої на підставі технічної документації, затвердженої рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області № 20 від 19 грудня 2016 року, та до акту приймання передачі межових знаків на зберігання від 04 жовтня 2016 року і висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 18-539/540.

Вирішуючи спір суди встановили розбіжності, що виявлені в зміщенні фактичної межі від меж приватизованої земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як встановлено після смерті ОСОБА_5 відповідач прийняв спадщину та 12 січня 2001 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на спірний житловий будинок. Після смерті своїх батьків ОСОБА_10 (батько позивача) спадщину не прийняв.

Встановивши, що оспорювані свідоцтва на спірний житловий будинок не порушують право позивача як спадкоємця ОСОБА_10 на спадкування, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання їх недійсними із скасуванням державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Доводи апеляційноїскарги тадоводи відзивутретьої особиу справіпро те,що самевизнання недійснимта скасуванняоспорюваного свідоцтвапро правона спадщинуза заповітомнадасть можливістьпозивачу оформитиспадщину зазаконом нату часткуспадщини,яку повиненбув успадкуватиїї батько-рідний синспадкодавця,не заслуговуютьна увагу,оскільки яквстановлено батькопозивача ОСОБА_10 після смертісвоєї матері ОСОБА_5 спадщину не прийняв, а тому спірне нерухоме майно не увійшло до складу спадщини після смерті батька позивача.

З огляду на встановлені обставини, інші доводи апеляційної скарги, що зводяться до порядку оформлення спадкових прав відповідачем, не заслуговують на увагу, оскільки не порушують права позивача, правильність висновків суду не спростовують та не є підставою для задоволення позову.

Згідно із частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами ЗК України, які є спеціальними відносно цивільно-правових норм, які є загальними.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25 жовтня 2001 року (в період з 1 січня 2002 року до 20 червня 2007 року) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України № 997-V від 27 квітня 2007 року) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди.

Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України № 1702-VI від 5 листопада 2009 року) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Аналогічні положення містяться у статті 377 ЦК України.

Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин земельне та цивільне законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Зазначені правові висновки, викладено у пунктах 8.2-8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18).

Згідно з пунктом 7 Розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року громадяни, які одержали у власність, у тимчасове користування, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше чинним законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Отже, іншими словами, на думку колегії суддів, з моменту переходу права власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно до нового власника переходить право власності на земельну ділянку, на якій знаходилося це майно, відбувається фактична заміна власника: права й обов`язки власника переходять до нового власника відповідного нерухомого майна.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруд (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України), особа яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під таким будинком і спорудою після їх набуття.

Аналізуючи обставини справи та положення вищезазначеного законодавства, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що площа земельної ділянки ОСОБА_12 - 0.15 га була визначена 27 листопада 1997 року згідно рішення № 141 Костянтинівської селищної ради, яке є чинним та не оскаржувалось, тому до її спадкоємця ОСОБА_3 разом з будівлею перейшло і право власності/ користування земельною ділянкою під цією будівлею.

До того ж, як встановлено відповідно до рішення Костянтинівської селищної ради № 126 від 24 травня 1992 року за батьком позивача, за даними земельно-шнурової книги, була закріплена земельна ділянка площею 0,10 га.

За наявності вказаних рішень селищної ради посилання позивача на те, що в інвентарних справах на житлові будинки 17 березня 1986 року було зазначене фактичне користування земельною ділянкою позивача площею 1460 кв.м., а відповідача -1299 кв.м., не заслуговують на увагу.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування або зміни оскарженого судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного її тексту до Верховного Суду у порядку та випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 08 травня 2023 року.