Постанова

від 18.12.2024 по справі 486/1039/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 486/1039/21

провадження № 61-281св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Южноукраїнська міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Арбузинська державна нотаріальна контора Миколаївської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області, в складі судді Кологривої Т. М., від 01 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Самчишиної Н. В., Коломієць В. В., Серебрякової Т. В., від 08 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Южноукраїнської міської ради про визнання незаконними та скасування свідоцтв про право власності на житлові будинки, визнання незаконним та скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

2. Позов ОСОБА_1 мотивований тим, що вона на підставі договору дарування від 23 грудня 2005 року є власником житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 12 січня 2001 року державним нотаріусом Арбузинської державної нотаріальної контори Миколаївської області, є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 .

3. Вважає, що вказане свідоцтво видане відповідачу з грубим порушенням чинного законодавства, оскільки після смерті спадкодавця ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк ОСОБА_2 не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, що свідчить про неприйняття ним спадщини.

4. Крім того, у спадковій справі відсутні документи, на які посилається нотаріус, а в тексті заповіту, правовстановлюючих документах на житловий будинок, довідках, які були видані Костянтинівською селищною радою та виконкомом, неправильно зазначено ім`я спадкодавця « ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_5 ».

5. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а 10 серпня 2000 року, тобто після її смерті, виконавчий комітет Костянтинівської селищної ради народних депутатів Арбузинського району Миколаївської області видав свідоцтво про право власності на житловий будинок на ім`я « ОСОБА_6 », на підставі якого було оформлено свідоцтво на спадщину за заповітом на ім`я відповідача.

6. Звертає увагу, що рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 27 листопада 1997 року № 141 земельну ділянку, площею 0,15 га, розташовану по

АДРЕСА_1 , було передано у власність ОСОБА_7 , без врахування сформованих 17 березня 1986 року планів земельних ділянок, зазначених в інвентарних справах на житлові будинки за АДРЕСА_2 .

7. Рішеннями Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 17 січня 2007 року № 6 і 26 листопада 2007 року № 5 передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,10 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - земельну ділянку, площею 0,15 га, розташовану по

АДРЕСА_3 .

8. Рішеннями Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 17 вересня 2010 року № 7 і № 8 вказані рішення були змінені, сторонам надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання Державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га та 0,15 га відповідно.

9. Рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 19 грудня 2016 року № 20 затверджено технічну документацію із землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства.

10. 11 січня 2017 року право власності ОСОБА_2 на зазначені земельні ділянки зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

11. Позивачка зауважувала, що незважаючи на те, що житлові будинки мають різну нумерацію, земельна ділянка, на якій вони розташовані, ніколи не розмежовувалася на дві окремі земельні ділянки.

12. Посилаючись на створення перешкод в реалізації права користування земельною ділянкою, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати незаконними та скасувати свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 01 березня 1979 року № 512, видане виконавчим комітетом Костянтинівської селищної ради народних депутатів на ім`я ОСОБА_7 , та свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , видане 10 серпня 2000 року виконавчим комітетом Костянтинівської селищної ради Арбузинського району на ім`я ОСОБА_6 ;

- визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 12 січня 2001 року Арбузинською державною нотаріальною конторою ОСОБА_2.;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 19 грудня 2016 року

№ 20, яким затверджено технічну документацію із землеустрою по

АДРЕСА_1 та передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 0,1636 га, а саме: 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельні ділянки площами 0,15 га та 0,0136 га.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

13. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 01 березня 2023 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2023 року, в задоволенні позову відмовлено.

14. Вирішуючи спір, суди встановили, що ОСОБА_2 , будучи спадкоємцем за заповітом, після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 отримав свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок по АДРЕСА_1 .

15. Після смерті своїх батьків ( ОСОБА_8 та ОСОБА_3 ) батько позивачки спадщину не прийняв.

16. З огляду на викладене, суди вважали, що оспорювані свідоцтва на будинок АДРЕСА_1 не порушують права

ОСОБА_1 , як спадкоємця ОСОБА_9 , у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вимог в частині визнання їх недійсними та скасування державної реєстрації права власності.

17. Відмовляючи в задоволенні іншої частини позовних вимог, суди вказали, що чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості.

18. Встановивши, що площа земельної ділянки ОСОБА_13 (0, 15 га) була визначена на підставі рішення Костянтинівської селищної ради

від 27 листопада 1997 року № 141, яке є чинним, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що до спадкоємця ОСОБА_13 - ОСОБА_2 разом з житловим будинком перейшло і право на земельну ділянку згідно зі статтею 377 ЦК України, статтею 120 ЗК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2023 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

20. У січні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 03 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 08 травня 2023 року.

21. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у липні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

22. Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 2 частини першої, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

24. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження того, що особа на ім`я ОСОБА_4 існувала, що було зафіксовано смерть ОСОБА_6 , а також те, що ОСОБА_7 , ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є однією і тією ж особою.

25. Вказує, що суд не звернув уваги, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано на ім`я відповідача на підставі підроблених документів.

26. Звертає увагу, що колегія суддів безпідставно не задовольнила заяву про відвід судді Самчишиної Н. В., яка у 2013 року розглядала апеляційну скаргу ОСОБА_12 на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області.

27. Також посилається на те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження факту прийняття ним спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

28. У березні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Рибакова Л. А., подав відзиви на касаційну скаргу, доводи яких не можуть бути враховані Верховним Судом, оскільки у порушення вимог частини четвертої статті 395 ЦПК України до вказаних відзивів не додано докази надсилання копій відзивів та доданих до них документів іншим учасникам справи, зокрема, третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Арбузинській державній нотаріальній конторі Миколаївської області.

29. З огляду на викладене, колегія суддів також не враховує доводи, викладені ОСОБА_1 у відповіді на відзив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30. За архівними даними господарської книги Костянтинівської селищної ради 1944-1946 років територія, на якій розташовані житлові будинки та господарські споруди сторін, була територією одного домоволодіння де за головою сім`ї ОСОБА_8 була закріплена земельна ділянка площею

0,26 га.

31. 20 березня 1960 року рішенням правління колгоспу ім. Жовтневої революції с. Костянтинівка ОСОБА_9 , було виділено біля будинку його батьків присадибну ділянку, на якій він у цьому ж році побудував будинок, що у погосподарських книгах сільської ради мав самостійний облік.

32. Рішенням виконавчого комітету Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області своїм від 30 березня 1977 року

№ 20 визнано за ОСОБА_9 (батьком позивачки) право власності на розташований у АДРЕСА_1 .

33. Цим же рішенням від 30 березня 1977 року, з урахуванням рішення виконавчого комітету від 05 липня 2000 року № 44 про виправлення описки в імені, за матір`ю батька позивачки, ОСОБА_3 було визнано право власності на житловий будинок

АДРЕСА_1 .

34. Відповідно до рішення Костянтинівської селищної ради від 24 травня 1992 року № 126 за ОСОБА_9 (батьком позивачки) за даними земельно-шнурової книги закріплена земельна ділянка площею 0,10 га.

35. 26 вересня 1995 року ОСОБА_3 склала заповіт яким заповіла своєму неповнолітньому онуку ОСОБА_2 (відповідач у справі) належний їй житловий будинок.

36. Згідно рішення Костянтинівської селищної ради від 27 листопада

1997 року № 141 земельну ділянку площею 0,15 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , передано ОСОБА_6 для обслуговування індивідуального житлового будинку.

37. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

38. Після смерті ОСОБА_3 відповідач ОСОБА_2 прийняв спадщину та 12 січня 2001 року отримав свідоцтво про право на спадщину на спірний житловий будинок.

39. Після смерті своїх батьків батько позивачки ОСОБА_9 із заявами про прийняття спадщини до нотаріальної контори не звертався.

40. На підставі договору дарування від 23 грудня 2005 року ОСОБА_1 отримала від свого батька ОСОБА_9 у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

41. Рішеннями Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області від 17 січня 2007 року № 6 і від 26 листопада 2007 року № 5 передано у власність: ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,10 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,15 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

42. Вказані рішення селищної ради були змінені за протестами прокурора Арбузинського району Миколаївської області та рішеннями сільради № 7 і

№ 8 від 17 вересня 2010 року сторонам було надано дозвіл на виготовлення технічної документації зі складання державних актів на право власності на земельні ділянки площею 0,10 га та 0,15 га відповідно.

43. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 05 березня

2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року, відмовлено ОСОБА_9 в задоволенні його позову до ОСОБА_2 про встановлення факту володіння спірним житловим будинком, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання заповіту частково недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та визнання права власності на 5/12 частини житлового будинку в порядку спадкування за законом.

44. Відмовляючи в задоволенні позову, суди встановили, що ОСОБА_9 із заявою про прийняття спадщини після смерті матері до нотаріуса не звертався, і не вступив фактично в управління або володіння спадковим майном, а тому, відповідно до вимог спадкового права, вважається таким, що не прийняв спадщину.

45. У 2016 році на замовлення ОСОБА_2 була складена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, яка відводиться у власність заявника.

46. 19 грудня 2016 року Костянтинівською селищною радою Арбузинського району Миколаївської області прийнято рішення № 20, яким затверджена технічна документація із землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1636 га, із якої 0,1500 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 4820355700:02:043:0019 та 0,0136 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 4820355700:02:043:0020 по АДРЕСА_1 .

47. 11 січня 2017 року ОСОБА_2 зареєстрував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на зазначені земельні ділянки.

48. На час розгляду справи судами попередніх інстанцій технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку ОСОБА_1 не складена.

49. Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області

від 26 грудня 2017 року у справі № 467/362/17 визнано незаконним та скасовано рішення Костянтинівської селищної ради від 07 жовтня 2016 року про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку площею 0,1176 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 . Вказаним рішенням також відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 в частині покладення обов`язку на Костянтинівську селищну раду прийняти рішення про надання земельної ділянки для будівництва заїзду до жилого будинку та його господарських споруд, розташованого за вищевказаною адресою.

50. Постановою Миколаївського апеляційного суду від 19 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Верхового Суду від 19 листопада 2020 року, у справі №467/1205/16-ц, зобов`язано ОСОБА_2 перенести встановлений ним паркан по вул. І. Франка між житловими будинками АДРЕСА_3 та

АДРЕСА_1 відповідно до лінії межі, встановленої на підставі технічної документації, затвердженої рішенням Костянтинівської селищної ради Арбузинського району Миколаївської області № 20 від 19 грудня 2016 року, та до акта приймання-передачі межових знаків на зберігання від 04 жовтня 2016 року і висновку судової земельно-технічної експертизи від 30 жовтня 2018 року № 18-539/540.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

51. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

52. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

53. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

54. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

55. Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

56. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

57. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

58. Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане відповідно до закону, належить до документів, яке посвідчує право власності, і на підставі яких згідно із Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», проводиться державна реєстрація права.

59. Вирішуючи спір, суди встановили, що ОСОБА_2 , будучи спадкоємцем за заповітом від 26 вересня 1995 року після смерті його баби ОСОБА_3 , успадкував житловий будинок

АДРЕСА_1 , про що видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12 січня 2001 року.

60. Батько ОСОБА_1 - ОСОБА_9 , який є сином ОСОБА_3 , спадщину після смерті останньої не прийняв.

61. Встановивши, що оспорювані свідоцтва на житловий будинок

АДРЕСА_1 та державна реєстрація на нього за відповідачем не порушують прав позивачки як спадкоємиці ОСОБА_9 , суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання недійсними цих свідоцтв та скасування державної реєстрації права власності відповідача на житловий будинок.

62. Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд, неодноразово змінювалися.

Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 Земельного кодексу Української РСР закон передбачав автоматичний перехід права власності або право користування на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

За приписами статті 120 ЗК України в редакції, яка була чинною з 01 січня

2002 року до 20 червня 2007 року (до набрання чинності Закону України

від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям ЦК України»), при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. При цьому, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

63. Редакції статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України зі змінами, внесеними Законом України від 05 листопада 2009 року № 1702-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю», передбачають автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди.

64. В постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 ЗК України, висловлений у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

65. Отже, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство імперативно передбачало перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

66. Врахувавши, що належна спадкодавцю ОСОБА_3 площа земельної ділянки була визначена на підставі чинного рішення Костянтинівської селищної ради від 27 листопада 1997 року № 141, суди попередніх інстанцій правильно вважали, що до її спадкоємця ОСОБА_2 разом з будівлею перейшло і право на відповідну земельну ділянку.

67. Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами, суди попередніх інстанцій визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, надавши їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

68. За обставин справи, відмінність у написанні ім`я ОСОБА_3 у різних документах, на правильність вирішення спору судами не вплинуло.

69. Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що відмовивши в задоволенні заяви про відвід судді, апеляційний суд порушив норми процесуального права, є безпідставними, з огляду на таке.

70. Статтею 36 ЦПК України передбачено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

71. Відповідно до частини третьої статті 39 ЦПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів із дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

72. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

73. Як на підставу скасування постанови Миколаївського апеляційного суду ОСОБА_1 посилалась на те, що апеляційний перегляд справи було здійснено суддею Самчишиною Н. В., якій було заявлено відвід, оскільки вказана суддя брала участь у вирішенні справи № 784/226/13 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Костянтинівська селищна рада Арбузинського району Миколаївської області, Арбузинська державна нотаріальна контора Миколаївської області, Арбузинське районне комунальне підприємство бюро технічної інвентаризації, про встановлення факту володіння житловим будинком, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання заповіту частково недійсним, визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним, скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок та визнання права власності на

5/12 часток житлового будинку в порядку спадкування за законом.

74. Водночас фактично вказаний відвід було заявлено у зв`язку з незгодою заявниці із судовим рішенням у справі № 784/226/13. Однак в силу частини п`ятої статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

75. Отже, підстави для визнання відводу судді Самчишиної Н. В. обґрунтованим відсутні.

76. В межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховним Судом не встановлено підстав для висновку, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржені судові рішення із неправильним застосуванням норм матеріального права або із порушенням норм процесуального права.

77. Відповідно до першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального прав. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 01 березня 2023 року та постанову Миколаївського апеляційного суду

від 08 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович