Постанова

від 09.05.2023 по справі 337/312/22

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 09.05.2023 Справа № 337/312/22

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 травня 2023 року

м. Запоріжжя

Єдиний унікальний № 337/312/22

Провадження №22-ц/807/676/23

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кримської О.М. (суддя-доповідач),

суддів Дашковської А.В., Кочеткової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Рикун А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Укрсиббанк» в особі представника адвоката Трубіної Тетяни Володимирівни на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року, в складі судді Бредуна Д.С., в справі за позовом акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного підприємства «Компанія ЕПІЗОД» про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2022 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного підприємства «Компанія ЕПІЗОД» про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту №11473592000 від 23.06.2015 в розмірі 502983,05 грн.

В обґрунтування позову було вказано, що 23червня 2015між ПАТ«УкрСиббанк»,правонаступником якогоє АТ«УкрСиббанк»,та відповідачем ОСОБА_1 був укладенийкредитний договір№11473592000,за умовамиякого позивачнадав ОСОБА_1 кредит (грошові кошти) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 двома траншами, а саме 414 584,16 грн. за траншем 1 (11473592000) та у розмірі 15 269,92 грн. за траншем 2 (11473592001), а відповідач зобов`язався 23 числа кожного місяця повертати кредит та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетного платежу у розмірі, встановленому договором, та повернути кредит у повному обсязі не пізніше 23.06.2027 року .

За користуваннякредитними коштами ОСОБА_1 зобов`язаласясплатити проценти закористування кредитомза траншем1у розмірі23,90%річних таза траншем2-у розмірі0,001%річних тау порядку,встановленому п.2.7.кредитного договорута п.1.3.Правил.

Відповідно до п.2.7. кредитного договору за користування кредитними коштами понад встановлений термін банк нараховує проценти на прострочену суму основного боргу за процентною ставкою в розмірі збільшеному вдвічі від діючої процентної ставки на момент виникнення такої простроченої суми основного боргу.

Позивач вказав, що в забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника прийняті: порука ОСОБА_3 згідно з договором поруки №261475 від 23 червня 2015 року та порука приватного підприємства «Компанія Епізод» згідно з договором поруки №261476 від 23 червня 2015 року.

Відповідно доп.п.1.1-1.5договорів порукипоручитель зобов`язуєтьсявідповідати завиконання позичальникомзобов`язаньперед кредитором,які виниклиз Основногодоговору,в томучислі заповернення сумиборгу,відсотків завикористання кредитнихкоштів,штрафних санкцій.Відповідальність поручителяі позичальникає солідарною.Причини невиконанняпозичальником своїхзобов`язаньпо кредитномудоговору ніякимчином неможуть вплинутина виконанняпоручителем зобов`язаньпо договорупоруки.

Всупереч умов Кредитного договору ОСОБА_1 тривалий час не здійснювала своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості за кредитом та процентами протягом тривалого часу, чим порушила взяті на себе договірні зобов`язання.

Позивач направив відповідачам вимоги від 01.10.2020 про усунення порушень кредитного договору та у разі непогашення простроченої заборгованості про дострокове повернення кредиту. Однак відповідачі вимоги не виконали, заборгованість не погасили у повному обсязі.

Станом на 11.01.2022 року заборгованість позичальника за кредитом становить 502983, 05 грн., яка складається з: 362784, 21 грн. заборгованість за кредитом, 132171, 19 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом (ст.. 1048 ЦК України), 8027, 65 грн. заборгованість за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.. 625 ЦК України).

Ураховуючи викладене, АТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути на свою користь заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11473592000 від 23.06.2015 в розмірі 502983,05 грн. з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 , з приватного підприємства «Компанія Епізод» у солідарному порядку з ОСОБА_1 , а також стягнути з відповідачів судовий збір у розмірі 7544, 75 грн., а саме по 2514, 92 з кожного.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11473592000 від 23.06.2015 року у розмірі 408 980,54 грн.:

- з ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_3 ;

- з ОСОБА_1 солідарно з приватного підприємства «Компанія Епізод»

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2514,92 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2514,92 грн.

Стягнуто з приватного підприємства «Компанія Епізод» на користь акціонерного товариства «Укрсиббанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 2514,92 грн.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у стягненні нарахованих з 01.10.2020 року відсотків, позивачем АТ «Укрсиббанк» було подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо стягнення відсотків за користування кредитом, було ухвалено без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25.04.2018 у справі № 311/4189/15-ц, від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17 та ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 444/9519/12 (провадження № 12-289гс18).

Також скаржник зазначав, що для вирішення питання про нарахування відсотків слід враховувати умови кредитного договору, яким визначена домовленість сторін щодо порядку нарахування відсотків.

Так, за умовами кредитного договору сторони домовились, що нарахування процентів відбувається до моменту повернення коштів, що за своїм змістом узгоджується з положеннями ст. 1048 ЦК України.

Враховуючи, що між сторонами не існує іншої домовленості, яка б передбачала інший порядок нарахування відсотків, застосуванню у даному випадку підлягають положення абз. 2 ст. 1048 ЦК України.

Посилаючись на п. 6.4 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, скаржник зазначав, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань.

Отже, АТ «Укрсиббанк» має повне та беззаперечне право на нарахування процентів та їх отримання до моменту повернення кредиту у повному обсязі, а висновки суду першої інстанції про припинення права на нарахування відсотків суперечить як положенням цивільного кодексу, так і умовам укладеного договору.

Від представника відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 адвоката Литвиненка Я.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

У відзиві зазначає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим, законним та ухвалено з дотриманням норм процесуального та матеріального права. Висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, підтверджують висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, а не спростовують їх. Суд першої інстанції правильно зазначив, що банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилась несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.. 1048 ЦК України, шляхом направлення відповідачам вимог від 01.10.2020 року про дострокове виконання зобов`язань за договором кредиту. Після направлення відповідачам вказаної вимоги, банк втратив право нараховувати відсотки за кредитним договором з 01.11.2020 року.

Учасники справи до суду апеляційної інстанції не з`явились, повідомлені про місце, час та дату розгляду справи у відповідності до вимог ЦПК України.

Колегія суддів, ураховуючи положення ч.2 ст. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності осіб, які не прибули в судове засідання.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24.10.2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз`яснено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Оскільки рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року не оскаржується сторонами в частині задоволення позовних вимог про стягнення з заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11473592000 від 23 червня 2015 року у розмірі 408 980,54 грн., апеляційним судом вказане рішення суду в цій частині не переглядається.

Відповідно доп.1ч.1ст.374ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом, виходив з того, що після направлення позивачем на адресу відповідачів 01.10.2020 року вимоги про дострокове повернення кредиту, банк втратив право нараховувати відсотки за кредитним договором з 01.11.2020 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що 23 червня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11473592000 (далі Кредитний договір), відповідно до п.п.1.1, 2.1, 2.3, 2.4, 2.5 якого банк надав позичальнику кредит (грошові кошти) шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 двома траншами, а саме 414 584,16 грн. за траншем 1 (11473592000) та у розмірі 15 269,92 грн. за траншем 2 (11473592001), а Позичальник зобов`язався 23 числа кожного місяця повертати кредит шляхом сплати ануїтетного платежу та сплачувати проценти за користування кредитом за траншем 1 у розмірі 23,90 % річних та за траншем 2 - у розмірі 0,001% річних та у порядку, встановленому п.2.7. кредитного договору,та повернутикредит уповному обсязіне пізніше23червня 2027року (т.1 а.с. 19-25)

В забезпечення виконання кредитних зобов`язань позичальника по вказаному кредитному договору 23 червня 2015 року між ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 261475 (основного боргу) та договір поруки № 261475 (проценти та інші платежі), відповідно до умов яких поручитель зобов`язується відповідати за виконання позичальником зобов`язань перед кредитором щодо повернення кредиту у розмірі 429854,08 грн., та сплати процентів, пені, та інших платежів у розмірі 214927,04 грн., що виникли з кредитного договору, як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Відповідальність поручителя і позичальника є солідарною. Причини невиконання позичальником своїх зобов`язань по кредитному договору ніяким чином не можуть вплинути на виконання поручителем зобов`язань по договору поруки (т. 1 а.с. 26-29).

Крім того, 23 червня 2015 року між позивачем та ПП «Компанія Епізод» було укладено договір поруки № 261476 (основного боргу) та договір поруки №261476 (процентита іншіплатежі) щодо основного боргу та процентів та інших платежів, відповідно до яких поручитель поручається перед кредитором за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов`язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11473592000 від 23 червня 2015 року, укладеного між кредитором та боржником, існуючих в теперішній час і тих, що можуть виникнути в майбутньому, у тому числі на підставі окремих угод, що можуть бути укладені в рамках основного договору. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язань боржника за основним договором, зокрема щодо суми траншу, отриманого в гривнях в розмірі 4290854,08 грн., та сплати процентів, пені, та інших платежів у розмірі 214927,04, терміну виконання основного зобов`язання 23 червня 2027 року (т.1 а.с. 30-33).

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 належним чином зобов`язання за Кредитним договором не виконувала у зв`язку з чим утворилась заборгованість, зокрема, за тілом кредиту в сумі 362784, 21 грн.

Згідно з частиною другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 01 жовтня 2020 року АТ «УкрСиббанк» направило на адреси ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ПП «Компанія «Епізод» вимоги, в яких вимагало усунення порушень умов Кредитного договору, а саме погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення у розмірі: 11494, 56 грн. прострочена заборгованість по кредиту, 48059,62 грн. прострочена заборгованість по процентах. У випадку не усунення порушень на 32-й день з дня отримання цієї вимоги, а у випадку відсутності підтвердження отримання вимоги з 41 календарного дня з дати відправлення позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, банк вимагав виконання зобов`язань за Кредитним договором, а саме сплатити заборгованість за Кредитним договором, з врахування процентів, в повному обсязі в розмірі 410724, 57 грн. (т.1 а.с. 34-36).

Таким чином, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, банк відповідно до частини другої статті1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання.

Вказані вимоги направлені на адреси відповідачів 05 жовтня 2020 року (т.1 а.с. 37).

Отже, строк виконання зобов`язання за Кредитним договором настав 15 листопада 2020 року (41-й календарний день з дати відправлення позичальнику вимоги).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-154цс18), зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другоюстатті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Позивачем у справі заявлялось клопотання про зупинення провадження з підстав передання Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 29.06.2022 справи № 910/4518/16 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 ст. 302 ГПК України, як таку, у якій наявна невирішена виключна правова проблема щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв`язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 березня 2023 року було зупинено провадження в цій справі до розгляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 вказано, що підстав для відступу від таких висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), немає.

У вказаній справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно достатті 1048 ЦК Українипоза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Припис абзацу другого частини першоїстатті 1048 ЦК Українипро щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другоюстатті 1050 ЦК України.

Вказане, не означає, що боржник не повинен у повному обсязі виконувати свій обов`язок за кредитним договором. Боржник не звільняється від зобов`язань зі сплати нарахованих у межах строку кредитування, зокрема до пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, процентів за «користування кредитом». Установлений кредитним договором строк кредитування лише визначає часові межі, в яких проценти за «користування кредитом» можуть нараховуватись, не скасовуючи при цьому обов`язок боржника щодо їх сплати.

Якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно достатті 625 ЦК України.

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другоюстатті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від цього висновку немає.

Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставістатті 625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати якстаттю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та підтвердженого у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Таким чином, право АТ «УкрСиббанк» в цій справі нараховувати проценти за користування кредитом припинилося зі спливом строку кредитування 15 листопада 2020 року, у зв`язку із чим із зазначеної дати АТ «УкрСиббанк» не мало право нараховувати проценти за Кредитним договором.

Платіж за відсотками, який повинен бути сплачений за Кредитний договором 23 листопада 2020 року, стягненню не підлягає.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості за процентами, нарахованими за період з листопада 2020 року по січень 2022 року є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки нараховані поза межами строку кредитування.

Із розрахунку заборгованості за процентами за користування кредитом, наданим банком, вбачається, що станом на 30 жовтня 2020 року заборгованість за процентами становила 54398, 20 грн. (т. 1 а.с. 44).

Проте, з листопада 2020 року ОСОБА_1 було сплачено за кредитом 16109,05 грн., які як вбачається із розрахунку, зараховувались на банком на погашення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Однак, оскільки з листопада 2020 року, банк не мав права нараховувати проценти за користування кредитом, суд першої інстанції правильно встановив розмір заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 38289, 10 грн.

Нарахування процентів за користування кредитом (кредитними коштами), про стягнення яких просить позивач, за умовами Кредитного договору є відмінним від порядку та періоду нарахування платежів, що здійснюються за порушення зобов`язання за кредитним договором, зокрема відповідно достатті 625 ЦК України, як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Крім того, в цій справі позивачем окремо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за процентами за користування грошовими коштами понад встановлений договором термін (за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до ст.. 625 ЦК України) в розмірі 8027, 65 грн.

Вказана позовна вимога судом першої інстанції задоволена. Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується, тому апеляційним судом не переглядається правомірність нарахування процентів в розмірі 8027, 65 грн.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про те, що, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, позивач відповідно до частини другої статті1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання, тому АТ «УкрСиббанк» не мало право нараховувати проценти за користування кредитом з листопада 2020 року, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц та у постанові від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16.

З огляду на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16, а також умови Кредитного договору, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що банк мав право нараховувати проценти за користування кредиту на підставі ст. 1048 ЦК України до моменту повернення кредиту у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги про дію кредитного договору до повного повернення позичальником кредиту, сплати процентів та можливість нарахування у зв`язку з цим процентів до повного погашення зобов`язання, є нерийнятними, оскільки така умова кредитного договору не є встановленням строку дії договору в розумінністатті 251 ЦК України.

Інших належних, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 376 ЦПК України могли б бути підставами для його скасування, тому апеляційну скаргу у відповідності до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367,368,374,375,382,383,384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Укрсиббанк» в особі представника адвоката Трубіної Тетяни Володимирівни залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 24 листопада 2022 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 10 травня 2023 року.

Головуючий О.М. Кримська

Судді: А.В. Дашковська

І.В. Кочеткова