Рішення

від 09.05.2023 по справі 314/34/23

ВІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 314/34/23

Провадження № 2/314/255/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.05.2023 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді - Свідунович Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб цивільну справу № 314/34/23 за позовом Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління ДПС у м. Києві, про стягнення безпідставно набутих коштів

ВСТАНОВИВ:

У січні 2023 року ЦОЗ ДКВС України звернулось до Вільнянського районного суду Запорізької області з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування позову зазначило, що у травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вільнянського районного суду Запорізької області із позовною заявою до Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в особі Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Запорізькій області, третя особа начальник Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Запорізькій області Шульга Олег Петрович, про визнання незаконним наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме визнано незаконним та скасовано накази № 16-19/к-тр від 27.03.2019, № 19-19/к-тр від 08.04.2019, ОСОБА_1 поновлено на посадах, а також стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн., моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн., судовий збір на користь держави в розмірі 3408,16 грн. та судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 384,20 грн.

На виконання вищевказаного рішення в частині негайного виконання було видано виконавчий лист № 314/1768/19 від 29.04.2020 про стягнення з Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" середнього заробітку за один місяць. 14.05.2020 в порядку негайного виконання на користь ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в загальному розмірі 26805,87 грн. (21578,72 грн. на його банківську картку та 5227,15 грн. перераховано до бюджету утриманих податків, з них 4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%).

Постановою Запорізькогоапеляційного судувід 08.07.2020у цивільній справі № 314/1768/19 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021, прийнятої у цивільній справі № 314/1768/19, скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.08.2022 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 у цій справі змінено, а саме мотивувальну частину викладено у редакції цієї постанови, де підставою для задоволення позову ОСОБА_1 виступає пропуск відповідачем встановлених законом строків для застосування до нього заходів дисциплінарного стягнення.

23.11.2022 з рахунку ЦОЗ ДКВС України було списано в безспірному порядку грошові кошти у сумі 340816,49 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

Таким чином, ЦОЗ ДКВС України було сплачено відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 367622,36 грн., в той час коли саме рішення суду передбачало лише стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 всього 340816,49 грн.

Зважаючи, що в даному випадку стягнуті з ЦОЗ ДКВС України за рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 грошові кошти перевищують розмір грошових коштів, які належало стягнути, посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 26805,87 грн., як безпідставно набуті.

Ухвалою суду від 02.02.2023 позовну заяву ЦОЗ ДКВСУкраїнизалишено без руху, надано строк для усунення недоліків.

15.02.2023 на адресу суду від ЦОЗ ДКВСУкраїнинадійшли документи на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 06.03.2023 справу прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників. Сторонам надано строк для надання відзиву, пояснень, відповіді на відзив та заперечень.

20.03.2023 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позов, у якому останній, заперечуючи проти позову, зазначив, що дійсно рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 частково задоволено його позовні вимоги у цивільній справі № 314/1768/19, а саме визнано незаконними та скасовано накази № 16-19/к-тр від 27.03.2019, № 19-19/к-тр від 08.04.2019, його поновлено на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Запорізькій області та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу, а також стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн., моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн. В іншій частині позовних вимог було відмовлено. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не менше ніж за один місяць, рішення судом було піддано негайному виконанню. 14.05.2020 йому було сплачено середній заробіток за один місяць в загальному розмірі 26805,87 грн. з утриманням податків та зборів, передбачених законом.

При цьому, на думку відповідача, позивач при визначенні ціни позову допустив помилку, а саме завищив на суму 5227,15 грн., які утримано на відповідні податки та збори. Фактично на банківську картку він отримав кошти у розмірі 21578,72 грн., а інші кошти роботодавець, відповідно до вимог п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, перерахував до бюджету.

Постановою Запорізькогоапеляційного судувід 08.07.2020у цивільній справі № 314/1768/19 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким йому було відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021, прийнятої у цивільній справі № 314/1768/19, скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.08.2022 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 у цій справі змінено, а саме мотивувальну частину викладено у редакції цієї постанови, зокрема, змінено підставу для задоволення його позовних вимог, якою виступає пропуск встановленого законом строку для притягнення до дисциплінарної відповідальності. В частині його поновлення на роботі із стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн. рішення суду залишилось без змін.

Звертає увагу на те, що під час довготривалого розгляду Запорізьким апеляційним судом цивільної справи № 314/1768/19 у позивача було достатньо часу для того, щоб заявити вимогу про перерахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням вже виплаченої суми, проте ні позивачем, ні представником Філії ЦОЗ ДКВС України в Запорізькій області, жодних клопотань з цього питання в суді не було заявлено.

Зазначає, що 05.09.2022 його було поновлено на роботі, проте як суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначену судом у розмірі 340816,49 грн., він отримав у примусовому порядку, після її безспірного списання з рахунку позивача.

Відповідач зазначає, що вказані суми отримані ним на законних підставах, що не надає позивачу право на застосування положень ст. 1212 ЦК України. Вважає, що оскільки грошові кошти це заробітна плата, визначена за рішенням суду та сплачена йому за час незаконного звільнення, то в силу правил ст. 1215 ЦК України, за відсутності рахункової помилки і недобросовісності з боку набувача, ця сума не підлягає поверненню.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

28.03.2023 від представника третьої особи ОСОБА_2 надійшли пояснення щодо позову, згідно з якими до ГУ ДПС у м. Києві надійшов лист від Головного управління Державної казначейської служби України за № 07-08.2-06/10379 від 23.11.2022 щодо виконання виконавчого листа Вільнянського районного суду Запорізької області від 02.09.2022 у справі № 314/1768/19 стосовно стягнення з ЦОЗ ДКВС України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 340816,49 грн. без вирахування сум податку на доходи фізичних осіб і військового збору до бюджету. З метою уникнення порушень порядку сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету, ГУ ДПС у м. Києві копію зазначеного листа було направлено листом № 70038/6/26-15-24-01-01-10 від 06.12.2022 до ЦОЗ ДКВС України для вжиття заходів у межах компетенції. Одночасно, для вжиття заходів щодо залучення до декларування громадянина ОСОБА_1 , ГУ ДПС у м. Києві було надіслано копію зазначеного листа органу Казначейства до ГУ ДПС у Запорізькій області. В межах компетенції ГУ ДПС у м. Києві повідомляє, що станом на 21.03.2023 інформація щодо декларування доходів та сплати податків фізичної особою ОСОБА_1 з отриманих коштів за час вимушеного прогулу від ГУДПС у Запорізькій області до ГУ ДПС у м. Києві не надходила.

Визначений ч. 3 ст. 279 ЦПК України строк для реалізації особами своїх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків сплив.

Позивач та відповідач у наданий судом строк та станом на момент розгляду справи своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін не скористались, заперечень щодо розгляду справи в спрощеному порядку подано не було, відтак відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлений позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з приписами ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до норми ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Положеннями ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом за клопотанням учасників провадження. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справі не є обов`язком суду. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За вимогами ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Судом встановлено, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у цивільній справі № 314/1768/19 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме визнано незаконними та скасовано накази № 16-19/к-тр від 27.03.2019 та № 19-19/к-тр від 08.04.2019, останнього поновлено на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу, стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн., розраховану за період починаючи з 08.04.2019 по 29.04.2020, та суму моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн. В іншій частині позову було відмовлено. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не менше ніж за один місяць, рішення суду було піддано негайному виконанню.

На виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області у вказаній справі в частині його негайного виконання 29.04.2020 було видано виконавчий лист про стягнення з Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" середнього заробітку в межах суми за один місяць.

14.05.2020 Філією Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 42378514) ОСОБА_1 було нараховано та сплачено середній заробіток за місяць в загальному розмірі 26805,87 грн., із якого суму 21578,72 грн. перераховано на його банківську картку та суму 5227,15 грн. перераховано до бюджету утриманих податків та зборів (з них 4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 у цивільній справі № 314/1768/19 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позивачеві відмовлено у задоволені позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 у цивільній справі № 314/1768/19 скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.08.2022 рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у цій справі змінено, а саме мотивувальну частину останнього викладено в редакції цієї постанови, де підставою для задоволення позову ОСОБА_1 виступає пропуск відповідачем встановлених законом строків для застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення. В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн. рішення суду залишилось без змін.

23.11.2022 з рахунку ЦОЗ ДКВС України було списано в безспірному порядку грошові кошти у сумі 340816,49 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ту обставину, що ЦОЗ ДКВС України було сплачено відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 367622,36 грн., в той час коли саме рішення суду передбачало лише стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 всього 340816,49 грн., переплата, яка складає 26805,87 грн., як безпідставно набута, на думку позивача, підлягає поверненню ЦОЗ ДКВС України у порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України.

Відповідно дост. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), у ст. 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 26805,87 грн. у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

В свою чергу, сам факт оскарження ОСОБА_1 у судовому порядку наказу про звільнення з посади, згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України, не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого ст. 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Натомість матеріалами справи підтверджено факт того, що згідно розрахункових документів № 82-85 від 14.05.2020 на банківську картку відповідача було перераховано суму середньої заробітної плати, нараховану за місяць, у розмірі 21578,72 грн., з якої 5227,15 грн. перераховано до бюджету за рахунок відповідача (4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%). В такий спосіб позивачем у добровільному порядку було виконано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у справі № 314/1768/19 в частині його негайного виконання. Вказане рішення в цій частині не скасовано та набрало чинності 17.08.2022.

Визначені обставини та те, що сплачена сума є заробітною платою, із якої утримано всі, передбачені чинним законодавством, податки та збори, учасниками справи визнані та ними не спростовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, у ст. 12 Закону України "Про оплату праці" закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним, оскільки норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Між тим, з рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 випливає, що термін "заробітна плата" охоплює всі виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713, до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника. Однак у вказаній Інструкції середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

З огляду на вказане судом встановлено, що виплата суми середнього заробітку в межах одного місяця в розмірі 26805,87 грн., із якої 5227,15 грн. перераховано до бюджету за рахунок відповідача (4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%) проведена позивачем добровільно, на законних підставах, що передбачено ст. 430 ЦПК України, та за відсутності рахункової помилки з його боку. При цьому недобросовісність з боку відповідача судом не встановлена.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів.

На підставі викладеного, ст.ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Державної установи "Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України" (код ЄДРПОУ 41713679, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа: Головне управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19), про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Наталія Миколаївна Свідунович

09.05.2023