Постанова

від 13.07.2023 по справі 314/34/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 13.07.2023 Справа № 314/34/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/807/1415/23 Головуючий у 1-й інстанції: Свідуновіч Н.М.

Є.У.№ 314/34/23 Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Кочеткової І.В.,

суддів: Дашковської А.В.

Кримської О.М.,

розглянувши в порядку спрощеного письмового позовного провадження цивільну справу за позовом Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально - виконавчої служби України» до ОСОБА_1 , третя особа: Головне управління ДПС у м.Києві, про стягнення безпідставно набутих коштів,

за апеляційною скаргою Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально - виконавчої служби України» на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ЦОЗ ДКВС України звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів. В обґрунтування позову зазначав, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , визнано незаконним та скасовано накази № 16-19/к-тр від 27.03.2019, № 19-19/к-тр від 08.04.2019, ОСОБА_1 поновлено на посадах, а також стягнуто суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн., моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн., судовий збір на користь держави в розмірі 3408,16 грн. та судовий збір на користь ОСОБА_1 у розмірі 384,20 грн.

На виконання вищевказаного рішення в частині негайного виконання було видано виконавчий лист № 314/1768/19 від 29.04.2020 про стягнення з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» середнього заробітку за один місяць. 14.05.2020 в порядку негайного виконання на користь ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в загальному розмірі 26 805,87 грн.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021, прийнятої у цивільній справі № 314/1768/19, скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.08.2022 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 змінено в мотивувальній частині.

23.11.2022 з рахунку ЦОЗ ДКВС України було списано в безспірному порядку грошові кошти у сумі 340 816,49 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

Таким чином, ЦОЗ ДКВС України було сплачено відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 367 622,36 грн., в той час коли саме рішення суду передбачало лише стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 всього 340 816,49 грн.

Зважаючи, що в даному випадку стягнуті з ЦОЗ ДКВС України за рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 грошові кошти перевищують розмір грошових коштів, які належало стягнути, посилаючись на вимоги ст. 1212 ЦК України, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 26 805,87 грн. як безпідставно набуті.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 травня 2023 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційній скарзі Державна установа «Центр охорони здоров`я Державної кримінально - виконавчої служби України» в особі директора Васильєва С. посилаючись напорушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування зазначають, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків та фактично позбавив позивача на відновлення свого порушеного права на повернення коштів. Апелянт вважає, що суд першої інстанції не правильно застосував норми права під час вирішення вказаного спору, неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам та доводам позивача.

Копії ухвали про відкриття апеляційного провадження і призначення справи до розгляду разом із апеляційною скаргою надіслані ОСОБА_1 в його електронний кабінет та доставлені 13.06.2023 о 17:45.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню.

За вимогами п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарг без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Встановлено, що рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у цивільній справі № 314/1768/19 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 , а саме визнано незаконними та скасовано накази № 16-19/к-тр від 27.03.2019 та № 19-19/к-тр від 08.04.2019, останнього поновлено на посаді начальника Софіївської спеціалізованої туберкульозної лікарні № 55 Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» та на посаді лікаря-фтизіатра за сумісництвом на 0,5 ставки в межах зазначеного медичного закладу, стягнуто на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн., розраховану за період починаючи з 08.04.2019 по 29.04.2020, та суму моральної шкоди в розмірі 15000,00 грн. В іншій частині позову було відмовлено. В частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, але не менше ніж за один місяць, рішення суду було піддано негайному виконанню.

На виконання рішення Вільнянського районного суду Запорізької області у вказаній справі в частині його негайного виконання 29.04.2020 було видано виконавчий лист про стягнення з Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» середнього заробітку в межах суми за один місяць.

14.05.2020 Філією Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 42378514) ОСОБА_1 було нараховано та сплачено середній заробіток за місяць в загальному розмірі 26805,87 грн., із якого суму 21578,72 грн. перераховано на його банківську картку та суму 5227,15 грн. перераховано до бюджету утриманих податків та зборів (з них 4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%).

Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020 рішення суду першої інстанції від 29.04.2020 у цивільній справі № 314/1768/19 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позивачеві відмовлено у задоволені позову.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 у цивільній справі № 314/1768/19 скасовано постанову Запорізького апеляційного суду від 08.07.2020, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.08.2022 рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у цій справі змінено, а саме мотивувальну частину останнього викладено в редакції цієї постанови, де підставою для задоволення позову ОСОБА_1 виступає пропуск відповідачем встановлених законом строків для застосування до позивача заходів дисциплінарного стягнення. В частині поновлення ОСОБА_1 на роботі зі стягненням з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 340816,49 грн. рішення суду залишилось без змін.

23.11.2022 з рахунку ЦОЗ ДКВС України було списано в безспірному порядку грошові кошти у сумі 340816,49 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на ту обставину, що ЦОЗ ДКВС України було сплачено відповідачу середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 367622,36 грн., в той час коли саме рішення суду передбачало лише стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_1 всього 340816,49 грн., переплата, яка складає 26805,87 грн., як безпідставно набута, на думку позивача, підлягає поверненню ЦОЗ ДКВС України у порядку, передбаченому ст. 1212 ЦК України.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із того, що що виплата суми середнього заробітку в межах одного місяця в розмірі 26805,87 грн., із якої 5227,15 грн. перераховано до бюджету за рахунок відповідача (4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%) проведена позивачем добровільно, на законних підставах, що передбачено ст. 430 ЦПК України, та за відсутності рахункової помилки з його боку. При цьому недобросовісність з боку відповідача судом не встановлена.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке:

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у ст. 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 1215 ЦК України, не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Аналіз викладеного свідчить про те, що законодавцем передбачені два винятки коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи підлягає поверненню:якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; у разі недобросовісності набувача такої виплати.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Доказів про набуття відповідачем 26805,87 грн. у результаті рахункової помилки позивача матеріали справи не містять, на такі обставини сторони не посилаються.

Сам факт оскарження ОСОБА_1 у судовому порядку наказу про звільнення з посади, згідно з ч. 4 ст. 40 КЗпП України, не може свідчити про недобросовісність дій особи, оскільки є реалізацією нею конституційного права, передбаченого ст. 55 Конституції України, на захист судом прав і свобод людини і громадянина.

Матеріалами справи підтверджено факт того, що згідно розрахункових документів № 82-85 від 14.05.2020 на банківську картку відповідача було перераховано суму середньої заробітної плати, нараховану за місяць, у розмірі 21578,72 грн., з якої 5227,15 грн. перераховано до бюджету за рахунок відповідача (4825,06 грн. ПДФО в розмірі 18% та 402,09 грн. військового збору в розмірі 1,5%). В такий спосіб позивачем у добровільному порядку було виконано рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 29.04.2020 у справі № 314/1768/19 в частині його негайного виконання. Вказане рішення в цій частині не скасовано та набрало чинності 17.08.2022.

Визначені обставини та те, що сплачена сума є заробітною платою, із якої утримано всі, передбачені чинним законодавством, податки та збори, учасниками справи визнані та ними не спростовані.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. При цьому, у ст. 12 Закону України "Про оплату праці" закріплено перелік норм і гарантій в оплаті праці, який не є вичерпним, оскільки норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та КЗпП України, є мінімальними державними гарантіями.

Між тим, з рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 випливає, що термін «заробітна плата» охоплює всі виплати, на які працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) зазначила, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Вказане також узгоджується з пунктом 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), яким передбачено, що для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно до підпункту 2.2.12 пункту 2.2 розділу 2 Інструкції № 114/8713, до фонду додаткової заробітної плати включається оплата за невідпрацьований час, зокрема, оплата простоїв не з вини працівника. Однак у вказаній Інструкції середній заробіток за час вимушеного прогулу не віднесено до вичерпного переліку виплат, що не належать до фонду оплати праці.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально-виконавчої служби України» про стягнення з ОСОБА_1 безпідставно набутих коштів є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи «Центр охорони здоров`я Державної кримінально - виконавчої служби України» залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 09 травня 2023 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Головуючий: І.В. Кочеткова

Судді: А.В. Дашковська

О.М. Кримська