Постанова

від 25.04.2023 по справі 916/3625/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3625/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участі представника позивача -Переходова М.В.,

за участі представника відповідача - Мойсеєнко Р.М.,

за участі представника третьої особи - Єгорова Б.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Леонтьєвої Наталії Вікторівни

на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Таран С.В., судді - Аленін О.Ю., Богатир К.В.)

від 30.11.2022

за позовом Леонтьєвої Наталії Вікторівни

до Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Велічко Олександр Вікторович

про стягнення 3 430 369,00 грн.

Короткий зміст позовних вимог та заперечень відповідача, суть спору

1. У грудні 2016 року Леонтьєва Наталія Вікторівна (далі - Леонтьєва Н.В. , позивачка) звернулася з позовом до Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія" (далі - Товариства, відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила стягнути вартість внеску у статутний капітал Товариства у розмірі 1 840 000,00 грн, 3% річних у сумі 165 600,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 553 854,00 грн та пені у сумі 870 915,00 грн.

2. Товариство позов визнало частково в сумі 271 710,00 грн, стверджувало, що не зважаючи на зазначення в засновницькому договорі Товариства вартості вкладу позивачки у розмірі 1 840 000,00 грн (40% складеного капіталу), вона фактично внесла лише 271 710,00 грн, що становить 5,9% складеного капіталу. Складений капітал (за винятком внесених позивачкою) було сформовано за рахунок коштів іншого учасника Велічко О.В . Тому позивачка, що не повністю сплатила свій внесок до статутного капіталу Товариства, має право вимагати виплати лише фактично сплачений внесок. Також відповідач указував на те, що заява про вихід з Товариства нотаріально не засвідчена.

Фактичні обставини справи, установлені судами

3. 05.02.2010 відбулось засідання установчих зборів учасників Товариства.

4. На цих зборах вирішено створити Товариство; утворити складений капітал Товариства у розмірі 250 000,00 грн за рахунок грошових внесків учасників, що належать їм на праві власності, затвердити склад учасників та їх частки у складеному капіталі Товариства наступним чином:

5. ФОП ОСОБА_6 - вартість вкладу 2 500,00 грн (1% частки складеного капіталу), ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 245 000,00 грн (98% частки складеного капіталу), ФОП ОСОБА_7 - вартість вкладу 2 500,00 грн (1% частки складеного капіталу); затвердити місцезнаходження Товариства за адресою: Україна, Одеська область, м. Одеса, вул. Князівська, буд. 30, приміщення №5; призначити Головою загальних зборів Товариства Велічко О.В. ; затвердити засновницький договір Товариства від 05.02.2010; призначити директором Товариства Велічко О.В. та доручити йому провести державну реєстрацію засновницького договору Товариства з правом передоручення третім особам.

6. 05.02.2010 учасниками уклали засновницький договір.

7. 08.02.2010 проведено державну реєстрацію Товариства.

8. 02.08.2010 відбулось засідання зборів учасників Товариства (протокол №04).

9. На цьому засіданні було вирішено прийняти зміни до засновницького договору у зв`язку зі збільшенням складеного капіталу Товариства за рахунок додаткових вкладів (внесків) учасників (засновників) у розмірі: ФОП ОСОБА_6 - 20 000,00 грн, ФОП Велічко О.В. - 1 960 000,00 грн, ФОП ОСОБА_7 - 20000,00 грн; викладено пункт 4.10 засновницького договору Товариства у такій редакції: "Учасники Товариства створюють складений капітал у розмірі 2 000 000,00 грн. Сума вкладів і розмір часток учасників у складеному капіталі Товариства розподіляються наступним чином: ФОП ОСОБА_6 - вартість вкладу 20 000,00 грн (1% частки складеного капіталу), ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 1 960 000,00 грн (98% частки складеного капіталу, ФОП ОСОБА_7 - вартість вкладу 20 000,00 грн (1% частки складеного капіталу).

10. 26.11.2010 та 29.04.2011 загальні збори учасників Товариства прийняли рішення (протоколи №08 та № 13), на яких було вирішено виключити зі складу учасників Товариства ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у зв`язку із продажем Леонтьєвій Н.В. їхніх часток сплаченого складеного капіталу; прийнято до складу учасників Товариства Леонтьєву Н.В. у зв`язку з придбанням часток складеного капіталу; внесено зміни до засновницького договору Товариства у зв`язку зі збільшенням складеного капіталу Товариства за рахунок додаткових вкладів (внесків) учасників (засновників), внесено відповідні зміни до засновницького договору.

11. Сума вкладів і розмір часток учасників у складеному капіталі Товариства розподілили наступним чином: ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 6 860 000грн (98% частки складеного капіталу), ФОП Леонтьєва Н.В. - вартість вкладу 40 000,00 грн (2% частки складеного капіталу).

12. 20.05.2011 загальні збори Товариства прийняли рішення перерозподілити частки учасників у складеному статутному капіталі Товариства таким чином: ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 4 620 000,00 грн (66% частки складеного капіталу), ФОП Леонтьєва Н.В. - вартість вкладу 2 380 000,00 грн (34% частки складеного капіталу); внесено відповідні зміни до засновницького договору (протокол № 15).

13. Згідно з реєстраційною карткою Товариства розмір внеску Леонієвої Н.В. до статутного фонду Товариства складає 2 380 000, 00 грн (т.2 а/с 60).

14. 19.10.2012 загальні збори Товариства прийняли рішення зменшити складений капітал Товариства до 4 600 000,00 грн; перерозподілено частки учасників у складеному статутному капіталі Товариства: ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 2 760 000,00 грн (60% частки складеного капіталу), ФОП Леонтьєва Н.В. - вартість вкладу 1 840 000,00 грн (40% частки складеного капіталу); внесено відповідні зміни до засновницького договору (протокол № 31).

15. 26.12.2012 загальні збори Товариства прийняли рішення перерозподілити частки учасників у складеному статутному капіталі Товариства у розмірі 4 600 000,00 грн таким чином: ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 4 212 130,00 грн (91,57% частки складеного капіталу), ФОП Леонтьєва Н.В. - вартість вкладу 387 870,00 грн (8,43% частки складеного капіталу); внесено відповідні зміни до засновницького договору (протокол № 37).

16. 18.01.2013 загальні збори Товариства прийняли рішення перерозподілити частки учасників у складеному статутному капіталі Товариства у розмірі 4 600 000,00 грн таким чином: ФОП Велічко О.В. - вартість вкладу 2 760 000,00 грн (60% частки складеного капіталу), ФОП Леонтьєва Н.В. - вартість вкладу 1 840 000,00 грн (40% частки складеного капіталу); внесено відповідні зміни до засновницького договору (протокол № 40).

17. Згідно з пунктами 1.2, 3.4 засновницького договору, затвердженого цим рішенням, учасниками Товариства є ФОП Велічко О.В. та ФОП Леонтьєва Н.В. Учасники зобов`язані повністю внести свій вклад у складений капітал не пізніше 1 року після реєстрації або перереєстрації товариства. Учасники Товариства створюють складений капітал у розмірі 4 600 000,00 грн.

18. Сума вкладів і розмір часток учасників у складеному капіталі Товариства розподіляються наступним чином: ФОП Велічко О.В. (вартість вкладу 2 760 000,00 грн, розмір частки 60% складеного капіталу); ФОП Леонтьєва Н.В. (вартість вкладу 1 840 000,00 грн, розмір частки 40% складеного капіталу). При формуванні або у разі збільшення розміру зареєстрованого складеного капіталу, складений капітал виплачується у грошовій формі та розміщується на банківських рахунках комерційних банків. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір складеного капіталу згідно з нормами чинного законодавства. Рішення Товариства про зміни розміру складеного капіталу набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру (пункти 4.10-4.13 засновницького договору).

19. Учасник може в будь-який час вийти з Товариства, попередивши про це інших учасників не пізніше, як за три місяці. Якщо при виході учасника Товариства це Товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою Товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного Товариством у минулому році. Майно, передане учасником Товариству тільки у користування, повертається йому без винагороди (пункт 3.9 засновницького договору).

20. За даними балансової довідки про обсяги внесків засновників у складений капітал Товариства б/н від 10.01.2017 учасниками за період з лютого місяця 2010 року (з моменту створення Товариства) по вересень місяць 2016 року у складений капітал було внесено грошові кошти у загальній сумі 4 600 000,00 грн, з яких позивачкою внесено 2 667 10,00 грн.

21. Згідно з банківською випискою по рахунку № НОМЕР_1 в АБ "Південний" позивачка перерахувала, як внесок до складеного капіталу Товариства: 200000,00 грн (30.12.2011) та 6870,00 грн (30.11.2012), а за квитанцією №242 від 05.04.2012 сплатила 59840,00 грн. Всього 266710,00 грн.

22. Товариство у бухгалтерському обліку відображало відомості про сформованість статутного капіталу у розмірі 4 600 000,00 грн.

23. У балансі (звіті про фінансовий стан) Товариства станом на 15.10.2016 було відображено, що зареєстрований (пайовий) капітал склав 4 600 000,00 грн, з яких неоплачений капітал становив 1 568 000,00 грн. Станом на 31.12.2016 в графі "неоплачений капітал" (код 1425) стоїть прочерк (-).

24. У заяві б/н від 12.07.2016, адресованій Велічку О.В. , позивачка, посилаючись на приписи статті 71 Закону України "Про господарські товариства", зазначила про свій вихід зі складу учасників товариства з 15.10.2016 та вимагала виплатити їй вартість внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, з урахуванням ринкової вартості активів товариства.

25. Заява була вручена 13.07.2016, про що свідчить накладна кур`єрської служби доставки з проставленою відміткою про отримання відправлення.

26. Листом №52 від 30.09.2016 директор Товариства повідомив позивачку, що нею було оплачено внесок у розмірі лише 5,9067% від складеного капіталу Товариства, тому після вирішення спору зі своїм чоловіком ( ОСОБА_5 ) щодо розподілу спільної сумісної власності подружжя вона має право вимагати повернення лише того внеску, що був фактично сплачений нею.

27. Господарський суд Одеської області рішенням від 26.12.2016 у справі № 916/2672/16, що залишене без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.02.2017, відмовив у задоволенні позову ФОП Величко О.О. до Товариства про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом загальних зборів учасників №40 від 18.01.2013 та про скасування державної реєстрації змін до установчих документів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

28. Рішенням Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивачки вартість внеску у розмірі 1 840 000,00 грн, 3% річних у розмірі 124 308,05 грн, інфляційні втрати у розмірі 327 605,65 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 378,71 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

29. Рішення суду першої інстанції мотивовано такими висновками:

- моментом виходу позивача зі складу учасників Товариства є 13.10.2016 (з урахуванням спливу трьох місяців від дати отримання заяви про вихід) відповідно до п. в) частини першої статті 10 Закону України "Про господарські товариства", пункту 3 частини першої статті 116, частини першої статті 126 ЦК України;

- заперечення Товариства щодо порушення порядку подання заяви про вихід слід відхилити, оскільки обв`язок нотаріального посвідчення відповідної заяви не був передбачений;

- рішенням суду у справі №916/2672/16 не встановлювалися обставини внесення чи не внесення ФОП Леонтьевою Н.В. грошових коштів до статутного капіталу Товариства, тому це рішення не створює преюдицію;

- Товариство зобов`язано виплатити позивачці вартість внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, що було передбачено статтею 71 Закону України "Про господарські товариства" та статтею 3.9 засновницького договору. Вартість внеску, належного до виплати учаснику, що виходить, обчислюється на дату подання учасником заяви про вихід з товариства та проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з Товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу;

- сторони неодноразово збільшували статутний капітал Товариства, що відповідно до статті 16 Закону України "Про господарські товариства" могло бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів;

- 18.01.2013 позивачка отримала частину частки у складеному капіталі Товариства від іншого учасника, що раніше її оплатив. Спірні правовідносини між учасниками Товариства не є предметом спору у справі;

- Товариство не довело, що позивачка має невиконаний обов`язок по внесенню частки саме Товариству. Вартість вкладу (внеску) позивачки підтверджується рішенням загальних зборів учасників, що оформлене протоколом від 18.01.2013 №40; новою редакцією засновницького договору. Відповідно до балансу станом на 31.12.2016 в графі "Неоплачений капітал" (код 1425) стоїть прочерк (-), що підтверджує повне формування статутного капіталу Товариства (а/с 68 т.2);

- учасники цивільних правовідносин повинні керуватися основними засадами цивільного законодавства, серед яких відповідно до статті 3 ЦК України віднесено, зокрема, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; справедливість, добросовісність та розумність;

- відповідач прострочив оплату внеску, тому має відповідно до частини другої статті 625 ЦК України сплатити 3% річних у розмірі 124308, 05 грн, інфляційні витрати у розмірі 327605,65 грн за період з 14.10.2017 (наступний день після спливу трьох місяців після подачі заяви про вихід) по 13.01.2020;

- підстави для стягнення пені на невиплачений внесок у зв`язку із виходом учасника з Товариства відсутні, оскільки ані умовами засновницького договору, ані положення чинного законодавства не передбачено її нарахування.

30. Суд першої інстанції відхилив висновок судового експерта № 486/1 від 23.03.2020, що був складений на замовлення відповідача, оскільки судова економічна експертиза, що призначалась ухвалою суду від 14.03.2017, не була проведена з підстав ненадання відповідачем витребуваних документів. Питання, що ставилися відповідачем експерту, є відмінними від тих, що були поставлені судом. Відповіді експерта не охоплюють те коло питань, яке суд з`ясовував шляхом призначення судової економічної експертизи.

31. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 30.11.2022 скасував рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення 1 568 290,00 грн вартості внеску, 99 832,61 грн 3% річних та 246 525,80 грн інфляційних втрат, відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, а в частині розподілу судових витрат - змінив. У решті рішення залишив без змін.

32. Суд апеляційної інстанції виклав резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з відповідача на користь позивачки 271 710,00 грн вартості внеску, 24 475,44 грн 3% річних, 81 079,85 грн інфляційних втрат та 5 658,98 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з позивачки на користь відповідача 45 795,43 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 81 067,91 грн витрат на проведення судових експертиз".

Суд апеляційної інстанції зробив такі висновки:

- законом не встановлено конкретної форми заяви про вихід учасника з повного товариства. Нотаріальне посвідчення не вимагається. Істотне значення має дотримання тримісячного строку до фактичного виходу із товариства, а також її зміст заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення корпоративних відносин як форма вираження волевиявлення учасника товариства. Учасник повного товариства має право заявити про вихід з такого товариства як за три місяці до фактичного виходу із товариства, так завчасно, тобто за більший строк до фактичного виходу, що мало місце в даному випадку;

- позивачка повідомила про свій вихід зі складу учасників Товариства з 15.10.2016 та вимагала виплатити їй вартість внеску останньої відповідно до балансу, складеного на день виходу;

- відповідно до частини першої статті 130 ЦК України засновницьким договором може бути встановлений інший порядок виплати;

- в засновницькому договорі сторони домовились, що при виході учасника з цього товариства йому виплачується не дійсна (ринкова) вартість частини майна товариства (вартість частини чистих активів, вартість частки), а вартість внеску, зробленого відповідним учасником станом на дату його виходу згідно з обліковими даними товариства (балансом товариства), тому Леонтьєва Н.В. при виході з повного товариства має право виключно на отримання власного внеску;

- при виході учасника з повного товариства йому виплачується балансова вартість його внеску на день виходу, яка безумовно залежить від фактичного розміру перерахованого таким учасником внеску, а не від вартості внеску, визначеного у засновницькому договорі (номінальна вартість внеску), який учасник має сплатити протягом певного періоду після укладення такого договору;

- істотне значення для правильного вирішення спору у справі має встановлення вартості внеску Леонтьєвої Н.В. у складений капітал Товариства станом на 15.10.2016 (день фактичного виходу позивачки з Товариства, визначений нею у заяві про вихід б/н від 12.07.2016);

- позивачка не довела внесення свого внеску до складеного капіталу Товариства у повному обсязі, а матеріалами справи (первинними банківськими документами, висновками судових експертиз та аудиторським висновком) підтверджується сплата нею свого внеску до складеного капіталу Товариства лише у сумі 266 710,00 грн;

- балансова вартість внеску позивачки у складений капітал Товариства станом на 15.10.2016, тобто на день фактичного виходу позивачки з Товариства, становить 271 710,00 грн, що складається з внесків, що сплатила позивачка, у розмірі 266 710,00 грн, та внесків колишніх учасників у сумі 5000,00 грн;

- висновок суду першої інстанції, що балансова вартість внеску позивачки на день її фактичного виходу становить 1 840 000,00 грн, ґрунтується на припущеннях про повну сплату останньою свого внеску. Суд першої інстанції зробив такий висновок, спираючись лише на обставини неодноразової зміни розміру складеного капіталу товариства відповідача (як в сторону його збільшення, так і зменшення), що можливо лише після формування такого капіталу;

- позивачка немає права вимагати виплати вартості внеску у розмірі 1840 000,00 грн, оскільки повідомила про вихід з 15.10.2016, а у балансі станом на цю дату було відображено, що зареєстрований (пайовий) капітал склав 4 600 000,00 грн, з яких неоплачений капітал становить 1 568 000,00 грн, що є її заборгованістю;

- суд першої інстанції неправильно послався на баланс (звіт про фінансовий стан) Товариства станом на 31.12.2016, оскільки вартість внеску повинна визначатися з урахуванням балансу, складеного станом на 15.10.2016 (день фактичного виходу), а не на кінець календарного року;

- суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що статутний капітал Товариства становить 4 600 000,00 грн.

- Товариство у бухгалтерському обліку відображало відомості про сформованість статутного капіталу, оскільки частина неоплаченого позивачкою внеску у розмірі 1 568 290,00 грн помилково була сплачена іншим учасником ФОП Велічком О.В.;

- позивачка не надала свідоцтво, яке б підтверджувало внесення вкладу, як це визначено у пункті 3.4 засновницького договору;

- Товариство прострочило виплату внеску в розмірі 271 710,00 грн, тому має сплатити цю суму боргу з урахуванням 24 475,44 грн - 3% річних (за період з 13.01.2017 по 13.01.2020) та 81 079,85 грн - інфляційних втрат (за січень місяць 2017 року - січень місяць 2020 року);

- висновок суду першої інстанції про відмову у задоволені позовних вимог про стягнення пені є обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження

33. 30.12.2022 позивачка звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

34. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивачка визначила пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.

35. Позивачка порушила перед Верховним Судом питання застосування статті 71 Закону України "Про господарські товариства". Стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив поняття вартості внеску/вкладу у складений капітал, як такої, що фактично сплачена виключно учасником, який виходить. Просить суд зробити правовий висновок щодо застосування цієї норми, вказавши, які саме суми вкладу/внеску в складеному капіталі повинні виплачуватись учаснику товариства при його виході (внесок у вузькому тлумаченні - зроблений безпосередньо учасником шляхом зарахування коштів на рахунок товариства, чи у широкому тлумаченні - розмір вкладу, затверджений статутними документами, незалежно від способу набуття такого вкладу у складеному капіталу?).

36. В обґрунтування доводів касаційної скарги позивачка посилається на те, що:

- суд апеляційної інстанції помилково не врахував, що внесок/вклад може бути набутий учасником, окрім як шляхом безпосереднього зарахування коштів на рахунок товариства, також в інший спосіб. Якщо учасник товариства здійснив вклад, а потім продав частку з відповідним вкладом третій особі, то така особа не набуває обов`язку повторно вносити грошові кошти до складеного капіталу, оскільки вона придбала/викупила частку з вкладом, який вже наявний у складеному капіталі. Аналогічна позиція стосується і дарування, відступлення частки у складеному капіталі;

- розмір вкладу позивачки був сформований не лише за рахунок особистого внеску грошовими коштами до складеного капіталу, а і внаслідок відступлення частини вкладу іншим учасником Товариства - Велічко О.В. шляхом перерозподілу часток. Таке відступлення відповідає пункту 3.5 засновницького договору, в якому визначено, що передача учасником Товариства своєї частки (ії частини) іншим учасникам Товариства або третім особам здійснюється за згодою всіх Учасників. З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов`язків, що належали Учаснику, який вибув з Товариства або відступив частину своєї частки;

- відступлення було затверджене протоколом загальних зборів №40 від 18.01.2013;

- збільшення складеного капіталу Товариства за протоколом №40 не відбулось, перерозподіл часток був здійснений у вже сформованому раніше складеному капіталі, тому у позивачки був відсутній обов`язок додатково вносити грошові кошти до складеного капіталу;

- вивід Велічко О.В. 03.10.2016 грошових коштів зі складеного капіталу Товариства, тобто за 12 днів до складення балансу на дату виходу Леонтьевої Н.В. з Товариства, був зроблений з метою фальсифікації балансу станом на 15.10.2016;

- у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) міститься висновок про те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них;

- поведінка Товариства та третьої особи суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є суперечливою та такою, що не відповідає їх попередній поведінці,

- востаннє перерозподіл часток між учасниками Товариства був затверджений рішення загальних зборів №40 від 18.01.2013. 3 роки відповідач вважав та визнавав, що неоплаченого капіталу немає, тому у балансах на кінець 2013, 2014, 2015 років, які складалися самим Товариством, були відсутні відомості про неоплачений капітал. Жодних претензій від Товариства щодо несплати позивачкою внеску не було пред`явлено. Однак після того, як позивачка подала заяву про вихід з Товариства, 03.10.2016 грошові кошти у розмірі 1 568 290 грн зі складеного капіталу були перераховані Велічко О.В. , внаслідок цього, у балансі на 15.10.2016 року у графі "Неоплачений капітал" на початок періоду зазначений показник "0", а на кінець періоду - "1568 тис.";

- суд апеляційної інстанції порушив принцип правової визначеності, оскільки, ухвалюючи рішення від 26.12.2016 про відмову у задоволенні позову у справі, в якій Велічко О.В. фактично намагався визнати недійсним перерозподіл часток між учасниками Товариства, який відбувся відповідно до протоколу загальних зборів №40 від 18.01.2013 року, суд зауважив, що рішення учасників товариства про перерозподіл часток у статутному (складеному) капіталі за відсутності цивільно-правових угод про відступлення частки, вимагає для прийняття рішення волевиявлення учасників товариства, їх згоду. Спосіб же відступлення учасником товариства своєї частки іншим учасникам обирається її власником, і прийняття загальними зборами рішення про перерозподіл часток у статутному капіталі ставиться в залежність від волевиявлення власника перерозподіленої частки, а не способу відступлення частки учасником товариства, оскільки закон допускає відступлення як шляхом укладення угод, так і іншим чином. При з`ясуванні змісту положення "іншим чином" треба виходити з того, що для прийняття зборами рішення важливо, що власник частки може реалізувати своє право на її часткове зменшення у будь-який спосіб, не заборонений законом. Цим рішенням встановлено, що згідно з протоколом №40 відбувся перерозподіл часток учасників Товариства, відповідно до якого розмір вкладу Леонтьєвої Н.В. став 1 840 000,00 гривень. Оскаржуваною постановою нівелюється дійсність цього протоколу, фактично було скасовано остаточне рішення у іншій справі, що суперечить принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи.

37. Також позивачка обґрунтовує у касаційній скарзі необхідність скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини другої статті 287, пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суд апеляційної інстанції встановив обставини, що мають суттєве значення (щодо наявності у позивачки боргу), на підставі недопустимого доказу (протоколу № 42 від 15.05.2013), який не брався до уваги судом першої інстанції. Такий доказ був відсутній в матеріалах реєстраційної справи, наданий відповідачем лише 15.08.2018 нібито на виконання ухвали суду від 14.03.2017 року про призначення експертизи, хоча не входив до переліку документів, які суд просив надати для проведення експертизи. Такий доказ поданий в копії, яка не була належним чином засвідчена.

Позиція інших учасників справи

38. 10.02.2023 Товариство та третя особа подали відзив на касаційну скаргу, в якому висловили збіжні позиції, просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Мотивували відзив так:

- Товариство визнає обов`язок виплатити позивачці внесок у розмірі 271 710,00 грн, з яких 266 710,00 грн є сумою фактичного внеску та 5 000,00 грн - вартість 2 % складеного капіталу, що позивачка придбала у колишніх засновників ( ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ) відповідно до договорів від 26.11.2010;

- обставини сплати позивачкою внеску до складеного капіталу Товариства лише у сумі 266 710,00 грн встановлені судом апеляційної інстанції на підставі первинних документів та висновків судово-економічної експертизи;

- позивачка не довела внесення нею внеску до складеного капіталу Товариства у розмірі 1 840 000,00 грн;

- позивачка намагається довести, що її внесок в розмірі 1 568 290,00 грн був оплачений за рахунок коштів ФОП Велічко О.В . Проте, вона не надала жодних договорів або правочинів, щоб підтвердити свої доводи;

- рішення загальних зборів, що оформлене протоколом № 40 від 18.01.2013, про перерозподіл частки складеному капіталі Товариства наступним чином: ФОП Велічко О.В. - 2 760 000,00 грн та ФОП Леонтьєва Н.В. - 1 840 000,00 грн, а також засновницький договір не є правочинами, в яких письмово виражено волевиявлення обох сторін на укладення договору дарування чи будь-якого іншого договору (купівлі-продажу, міни тощо);

39. Велічко О.В. стерджував, що не передавав безкоштовно частку позивачці;

- протокол підтверджує лише зміну розмірів часток засновників у складеному капіталі Товариства, а не перехід права власності на частку від однієї особи до іншої у складеному капіталі;

- станом на 15.10.2016 статутний капітал Товариства не був сформований на суму 1 568 290,00 грн. Це сталося через те, що засновник ФОП Леонтьєва Н.В. не виконала свої фінансові зобов`язання та не сплатила свій внесок у вказаному розмірі протягом одного року, як вимагається засновницьким договором. Натомість ФОП Велічко О.В. фактично мала переплату свого внеску у розмірі 1 568 290,00 грн;

- позивачка не зазначала, в чому полягає неправильне застосування норми статті 71 Закону України "Про господарські товариства";

- ФОП Леонтьєва Н.В. не виконала свої фінансові зобов`язання у визначений строк. Вона не внесла повну суму свого внеску в складений капітал Товариства, про що свідчать бухгалтерські документи та судові експертизи. Як результат, вона не отримала відповідне свідоцтво від Товариства;

- у касаційній скарзі не було доведено обставин суперечливої поведінки Товариства. Відомості про відсутність неоплаченого капіталу ФОП Леонтьєвою Н.В. були помилково зазначені в балансах на кінець 2013, 2014 та 2015 роки;

- позивачка була виключена зі складу учасників Товариства в лютому 2017 року. Це сталося тому, що вона припинила свій ФОП та не внесла повну суму свого внеску на виконання рішення загальних зборів учасників, яке оформлене протоколом № 42 від 15.05.2013;

- позивачка, яка не повністю сплатила свій внесок до статутного капіталу Товариства, має право вимагати повернення лише фактично сплаченого внеску.

40. Аргументуючи свої твердження, Товариство посилається також на висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15.

41. 23.03.2023 представник Товариства подав додаткові пояснення, в яких повідомив, що позивачка надіслала заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог. На думку відповідача, така поведінка позивачки, яка одночасно оскаржує рішення суду та вчиняє дії на його виконання, є суперечливою, недобросовісною та свідчить про зловживання процесуальними правами.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

42. У справі, що розглядається, перед судом касаційної інстанції постало питання, як у розмінні статті 71 Закону України "Про господарські товариства" при виході з повного товариства має обчислюватись виплата вартості внеску учасник, який частину своєї частки оплатив власними коштами, а частину отримав від іншого учасника, що передав частину своєї повністю оплаченої частки шляхом прийняття рішення про перерозподіл часток між учасниками товариства та укладення (внесення змін) засновницького договору?

43. Верховний Суд має вирішити: Товариство виплачує такому учаснику вартість внеску у розмірі, що був ним безпосередньо сплачений (фактично внесений) шляхом зарахування коштів на рахунок Товариства, чи у розмірі вкладу, затвердженого статутними документами, незалежно від способу набуття такого вкладу у складеному капіталу?

44. Верховний Суд, розв`язуючи питання застосування норми статті 71 Закону України "Про господарські товариства" в аспекті доводів касаційної скарги, зробив висновок, що виплата має здійснюватися повністю. Обставини здійснення сплати частини частки попереднім учасником, а не учасником, який виходить, у спірних правовідносинах, що виникли між учасником та Товариством, не мають значення для правильного вирішення спору (не входять до предмету доказування).

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

45. Відповідно до частини другої статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

46. Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

47. До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов`язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 910/3724/14 (провадження 3-539гс15)).

48. Спір у справі виник у зв`язку з виходом учасника із повного товариства.

49. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відповідно до поданої заяви позивачка вийшла з Товариства 15.10.2016. У касаційній скарзі позивачка такий висновок не оспорює.

50. Тому до спірних правовідносин застосовуються норми ЦК України, Закону України "Про господарські товариства" у редакції, що діяли на момент виходу учасника з повного товариства.

51. Порядок і особливості виходу, виключення та вибуття учасників зі складу повного товариства визначаються цим Кодексом, іншим законом та засновницьким договором (частина друга статті 125 ЦК України).

52. Згідно з частиною першою статті 130 ЦК України учасникові, що вийшов, якого виключено або який вибув з повного товариства з підстав, встановлених у статтях 126, 128 і 129 цього Кодексу, виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна частці цього учасника у складеному капіталі товариства, якщо інше не встановлено засновницьким договором.

53. Отже засновницький договір може встановити особливості виходу учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи, а також інший порядок виплати та визначення вартості частки учасника у майні повного товариства відмінне від "правила пропорційності".

54. У статті 3.9 засновницького договору сторони погодили такий порядок: учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

55. Аналогічні положення закріплені у частині третій статті 71 Закону України "Про господарські товариства", відповідно до якої, якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

56. Після здійснення перерозподілу та зміни співвідношення часток учасники Товариства не скористались правом, що передбачено частиною першою статті 130 ЦК України, встановити у засновницькому договорі інший спосіб проведення розрахунків з учасником, що виходить з Товариства. Учасники не визначили, що при виході виплачується вартість внеску лише у розміру частини частки, що була фактично внесена (у значенні слова "безпосередньо, особисто") таким учасником.

57. Натомість погодили загальний порядок виплати вартості внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу, що узгоджується з частиною третьою статті 71 Закону України "Про господарські товариства".

58. Відповідно до частини першої статті 69 Закону України "Про господарські товариства", що має назву "Відступлення частки (її частини) учасника повного товариства", передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників.

59. Наведене означає, що учасник повного товариства вправі передати свою частку на зборах іншому учаснику, але лише за згодою всіх учасників. Таке відступлення (передача, перехід) не означає припинення одних правовідносин та виникнення нових, а здійснюється в межах одних й тих самих відносин - змінюється лише його суб`єктний склад, що випливає із змісту частини другої статті 69 Закону, яка визначала, що з передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов`язків, що належали учаснику, який відступив частину своєї частки.

60. Аналогічні положення були закріплені й у частині другій статті 127 ЦК України, яка визначала, що у разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину).

61. Тому до передачі (відступлення) частки можливе застосування правил про перехід прав у зобов`язальних відносинах відповідно до пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України, що визначають: до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

62. Зокрема, у спірних правовідносинах інші умови, що не суперечать законодавству України, можуть бути визначені у засновницькому договорі (частина шоста статті 4 Закону України "Про господарські товариства").

63. Повне товариство створюється і діє на підставі засновницького договору. Засновницький договір підписується всіма його учасниками (частина перша статті 120 ЦК України).

64. Відповідно до статті 67 Закону України "Про господарські товариства", засновницький договір про повне товариство повинен визначати, зокрема, розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. До компетенції загальних зборів належить, зокрема, внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу; встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів (частина перша статті 59 Закону України "Про господарські товариства"). Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників приймають одне з таких рішень: про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі; про ліквідацію товариства (Частина друга статті 52 Закону України "Про господарські товариства").

65. Засновницький договір про повне товариство у новій редакції, що затверджений рішення загальних зборів про перерозподіл часток без зміни статутного капіталу, який визначає новий розмір та співвідношення часток учасників і не встановлює обов`язок внесення учасниками додаткових вкладів, за своєю суттю є домовленістю учасників про відступлення частини частки учасника повного товариства, що у розумінні статті 69 Закону України "Про господарські товариства" така домовленість має наслідком переходу усієї сукупності як обов`язків [зокрема, відповідно до частини другої статті 127 ЦК України у разі передання частки (її частини) новому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній частині права, що належали учасникові, який передав частку (її частину). Особа, якій передано частку (її частину), відповідає за зобов`язаннями товариства відповідно до частини другої статті 124 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 123 ЦК України прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників], так і прав, що належали учаснику, який передав частину своєї частки.

66. Наведене означає, що учасник Товариства, якому інший учасник відступив (передав) частину своєї частки, що була раніше оплачена (фактично зроблено внесок), при виході має право вимагати від Товариства виплати вартості цього внеску за загальним правилом, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників.

67. Отже у ситуації, коли учасник повного товариства, що вийшов, частину своєї частки оплатив власними коштами, а іншу частину частки отримав від іншого учасника, який до цього повністю вніс свій внесок та передав (відступив) частину своєї частки, то виплата здійснюється у загальному розмірі вартості внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу.

68. Висновки суду апеляційної інстанції, що виплата здійснюється лише в тій частині, що сплачена учасником самостійно (фактично внесена на рахунок особисто ним), ґрунтуються на неправильному застосуванні норм статей 69, 71 Закону України "Про господарські товариства".

69. У спорі щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, що виник між Товариством та учасником, що вийшов, не мають значення обставини щодо підстав та порядку передачі учасником повного товариства своєї частки (її частини).

70. Спірні питання щодо обставин відступлення частки та правової підстави набуття права на частку вирішуються у спорі між учасниками Товариства, а не у спорі з Товариством щодо виплати вартості внеску, оскільки правочин щодо відчуження (відступлення) частки вчиняється без участі Товариства.

71. Безоплатне відступлення частини своєї частки порушує виключно права іншого учасника, і не впливає на права та обов`язки самого Товариства, оскільки частка може бути відчужена лише у тій частині, в якій її уже було сплачено. Такі правовідносини стосуються виключно учасників цього Товариства і не є предметом доказування у спорі, що переглядається, про що правильно вказав суд першої інстанції. Не є предметом доказування у цьому спорі й питання розподілу прибутку та збитків повного товариства між його учасниками.

72. У спірних правовідносинах попередній учасник, що передав свою частку, виконав свої зобов`язання щодо внесення вкладу до моменту її відчуження повністю, що визнається та не оспорюється сторонами.

73. Сторони не збільшували статутний капітал, він був повністю сформований, що виключало обов`язок учасника здійснювати додаткові внески після зміни співвідношення (перерозподілу) часток учасників.

74. Внесення внеску у зв`язку із створенням товариства та набуття частки (частину частки) у статутному капіталі товариства, яка є оплаченою, не є тотожним поняттями.

75. На підставі наведеного, Верховний Суд дійшов висновку, що Товариство не вправі відмовляти у виплаті вартості внеску при виході учасника з посиланням на те, що учасник не зробив (не доплатив) внесок після зміни співвідношення часток за домовленістю між учасниками.

76. Верховний Суд вважає, що тлумачення норми статті 71 Закону України "Про господарські товариства", яке надав суд апеляційної інстанції, є помилковим, оскільки на учасника повного товариства, якому було передано право на частку, покладає зобов`язання зробити до вже сформованого статутного капіталу (повністю оплаченого) додатковий внесок у розмірі, порядку та засобами (лише особиста оплата його вкладу), що не передбачено законом. Такий обов`язок (вносити внесок додатково) не міг бути виконаний без вирішення питання про збільшення статутного капіталу.

77. З огляду на те, що статутний капітал товариства був повністю сформований (оплачений) до передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства позивачці, і це ніким не оспорюється та встановлено судами обох інстанцій, відсутність доказів видачі відповідачем позивачці свідоцтва про внесення свого вкладу до статутного капіталу не може бути підставою для відмови Товариства здійснити виплату вартості внеску, розмір якого визначається відповідно до балансу, складеного на день виходу, що передбачено пунктом 3.9 засновницького договору та частини третьої статті 71 Закону України "Господарські товариства".

78. Суд першої інстанції помилково вказав, що вартість внеску, належного до виплати учаснику, що виходить, обчислюється на дату подання учасником заяви про вихід з товариства.

79. Такий висновок суперечить статті 71 Закону України "Господарські товариства", яка визначає, що учасник повного товариства, що було створене на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, заявивши про це не пізніш як за 3 місяці, йому виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. У даному випадку позивачка самостійно визначила дату виходу - 15.10.2016. Тому вартість внеску, що підлягає виплаті, встановлюється згідно з балансом, що був складений на цей день.

80. Така помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті, оскільки відповідно до встановлених обставин судами, що не оспорюється сторонами, Товариство з моменту набуття позивачкою права на частку відображало відомості про сформованість статутного капіталу у розмірі 4 600 000,00 грн, і лише у балансі (звіті про фінансовий стан) станом на 15.10.2016 було відображено, що зареєстрований (пайовий) капітал склав 4 600 000,00 грн, з яких неоплачений капітал становив 1 568 000,00 грн.

81. Баланс (звіт про фінансовий стан) - звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання і власний капітал. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності (Пункт 3 Розділу I, пункт 3 розділу ІІІ Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 73 від 07 лютого 2013 року (із змінами та доповненнями)).

82. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, на яку посилається скаржник, зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

83. Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги, що відповідач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, виявив суперечливу поведінку, у тому, що до 15.10.2016 у балансах (звітах про фінансовий стан) відображав, що статутний капітал Товариства був повністю сформований та сплачений, приймав рішення про збільшення статутного капіталу, що відповідно до закону може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів, а згодом після подання позивачкою заяви про вихід вніс відповідні зміни до балансу за відсутності на те правових підстав (як вже зазначалось вище, всі права попереднього учасника перейшли до позивачки внаслідок передачі їй своєї частки).

84. Такі дії Товариством було вчинено з метою зменшення розміру виплати, що не узгоджується зі статтею 13 ЦК України, яка визначає, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, яка правильно була застосована судом першої інстанції.

85. Верховний Суд наголошує на тому, що, як вже зазначалося в цій постанові, сама по собі обставина внесення грошових коштів не особисто позивачкою, а попереднім учасником, що передав їй частину частки, не може бути підставою для відмови у виплаті у правовідносинах з Товариством, тому внесення ним змін до балансу після подачі заяви та напередодні виплати, обґрунтовано не бралось судом першої інстанції до уваги.

86. Водночас аргументи Товариства, що викладені у додаткових поясненнях від 23.02.2023, щодо поведінки позивачки, яка надіслала заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог (зокрема, сум, що суд апеляційної інстанції визначив в постанові) й одночасно оскаржує постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд відхиляє.

87. Відповідно до частини першої статті 284 ЦК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у пункті 7 частини третьої статті 2 ГПК України. Наведене не виключає право сторони оскаржити таке рішення до суду касаційної інстанції .

88. З огляду на викладене ознак зловживання позивачки правом на звернення до суду касаційної інстанції й ознак суперечливої поведінки у реалізації цього права немає.

89. Верховний Суд відхиляє також заперечення відповідача та третьої особи з посиланням на висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15. Ці висновки, по-перше: стосуються порядку відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбаченого статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", а порядок відступлення частки (її частини) учасника повного товариства врегульовано у статті 127 ЦК України та статті 69 Закону України "Про господарські товариства", що на відміну від статті 53 прямо передбачали, що з передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов`язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. По-друге, спір у справі № 909/1294/15 стосувався порушення права позивача на частку в розмірі 100 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що виник між учасниками, а не порядку здійснення виплати учаснику повного товариства, що заявив про вихід.

Щодо недопустимості доказу

90. Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

91. Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (пункт 6.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21)).

92. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ (постанова Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 914/2200/20).

93. Позивачка недопустимість доказу (протоколу № 42 від 15.05.2013), який не брався до уваги судом першої інстанції обґрунтовує тим, що цей доказ був відсутній в матеріалах реєстраційної справи, наданий відповідачем лише 15.08.2018 нібито на виконання ухвали суду від 14.03.2017 року про призначення експертизи, хоча не входив до переліку документів, які суд просив надати для проведення експертизи. Такий доказ поданий в копії, яка не була належним чином засвідчена.

94. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу пояснив, що такий протокол відсутній в матеріалах реєстраційної справи, оскільки не декларує юридично значимі дії, тому не надавався державному реєстратору. Обставини щодо порядку подання цього доказу не пояснив. Зазначив, що позивачка в судах попередніх інстанцій не зазначала про недопустимість цього доказу при його дослідженні.

95. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу не навела жодних заперечень щодо викладених у касаційній скарзі доводів стосовно недопустимості доказів.

96. Суд касаційної інстанції, як суд у питаннях права, додатково не перевіряє докази, але самостійно визначає, чи входять певні обставини в предмет доказування (обставини, які мають значення для правильного вирішення справи), а також вирішує питання допустимості, якщо висновок про недопустимість доказів можна зробити із застосуванням норми права, і відсутня необхідність встановлювати додаткові обставини. Водночас, за змістом частини третьої статті 310 ГПК України питання допустимості доказів, як підстави для скасування судового рішення, суд перевіряє виключно, якщо на підстави цих доказів суд встановив обставини, що мають суттєве значення.

97. Суд апеляційної інстанції послався на протокол №42 від 15.05.2013, як на доказ, що додатково підтверджує відомості бухгалтерської документації щодо заборгованості позивачки з оплати її частки у складеному капіталі товариства. Цим протоколом оформлене рішення загальних зборів учасників Товариства, яким зобов`язано внести вклад у складений капітал у розмірі 1568290,00 грн. Це рішення прийнято без участі позивачки. Суд першої інстанції не досліджував відповідний доказ.

98. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина перша статті 74, частина третя та частина восьма статті 80 ГПК України).

99. Доказ, на якій послався суд апеляційної інстанції, не подавався разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи, а подавався у складі матеріалів, що необхідні для проведення експертизи.

100. Матеріали, необхідні для проведення експертизи, експерту надає суд, якщо експертиза призначена судом, або учасник справи, якщо експертиза проводиться за його замовленням. При призначенні експертизи суд з урахуванням думки учасників справи визначає, які саме матеріали необхідні для проведення експертизи. Суд може також заслухати призначених судом експертів з цього питання. Копії матеріалів, що надаються експерту, можуть залишатися у матеріалах справи. При визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів (частина перша та частина третя статті 102 ГПК України).

101. Суд не витребував у відповідача вказаний доказ для проведення експертизи. Відповідач подав його з власної ініціативи, не обґрунтувавши неможливість його подання у визначений законом строк з причин, що не залежали від нього. Не навів таких причин відповідач і у відзиві на касаційну скаргу, тому аргументи скаржника, що такий доказ був поданий з порушенням порядку його подання знайшли своє підтвердження.

102. З огляду на висновки Верховного Суду щодо переходу позивачці усієї сукупності прав та обов`язків, що належали учаснику, який передав частину своєї частки, відповідно до статті 69 Закону України "Про господарські товариства", статті 127 ЦК України, суперечливої поведінки Товариства щодо складання фінансової звітності та внесення змін напередодні виплати, а також зважаючи на те, що такий доказ був використаний, як додатковий, в обґрунтування обставин невнесення внеску особисто позивачкою, що немає суттєвого значення для вирішення спору у справі, таке порушення не є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд.

103. Аргументи скаржника, що такий доказ відсутній в матеріалах реєстраційної справи, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки в цій частині скарга не обґрунтована. Фактично в цій частині доводи зводяться до того, що цей доказ є недостовірний. Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Відповідно до статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

104. Аргументи скаржника щодо засвідчення копії протоколу з порушенням вимог до оформлення документів пунктів 5.26, 5.27 Національного стандарту "Вимоги до оформлювання документів" (ДСТУ 4163- 2003) Верховний Суд не бере до уваги, оскільки в цій частині скарги позивачка лише цитує відповідні положення, але не обґрунтовує, в чому полягає неправильне їх застосування.

105. Цей доказ подавався із супровідним листом у складі пакету документів. Відповідно до практики Верховного Суду у разі подання учасником справи до суду пакету документів у копіях, які прошиті із проставленням на останній його сторінці посвідчувального напису, із зазначенням кількості сторінок та проставленням підпису уповноваженої особи заявника та його печатки, такі процесуальні дії учасника справи свідчать про подання ним копій документів з дотриманням вимог щодо їх засвідчення відповідно до вимог національного стандарту щодо оформлення документів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 761/5894/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.12.2018 у справі № 914/809/18, від 01.10.2020 у справі № 910/8794/17).

Щодо застосування статті 625 ЦК України.

106. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

107. Згідно з усталеною судовою практикою нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

108. Також Велика Палата Верховного Суду нагадує, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

109. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що Товариство прострочило виплату вартості внеску, тому зобов`язано сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Суд першої інстанції нарахував відповідні суми на суму боргу 1 840 000,00 грн, а суд апеляційної інстанції - 271 710,00 грн.

110. Відповідач не реалізував право на подання до суду власного контррозрахунку.

111. Верховний Суд не перевіряє правильність застосування судами норми частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач не оскаржував судові рішення в частині нарахування відповідних сум до суду касаційної інстанції, а суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та зробив власний розрахунок виключно з підстав визначення іншої суми боргу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

112. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині (пункт 4 частини першої статті 308 ГПК України).

113. Відповідно до статті 312 ГПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

114. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми статті 71 Закону України, що призвело до помилкового скасування законного й обґрунтованого рішення суду першої інстанції в частині суми основного боргу та похідних від нього інфляційних та 3 % річних від простроченої суми.

115. З урахуванням викладеного оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду необхідно залишити в силі з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Розподіл судових витрат

116. Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

117. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 315 цього ж Кодексу в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

118. Судовий збір за подання до суду касаційної скарги у цій справі становить 57 439,45 грн. Скаржниця за квитанцією №85616-4124-7601-4214 від 30.12.2022 сплатила лише 6000,00 грн, тобто на 51 439,45 грн менше від суми судового збору.

119. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір", враховуючи майновий стан сторони, Верховний Суд ухвалою від 23.01.2023 зменшив розміру судового збору, що підлягає сплаті позивачкою, до 6000,00 грн.

120. Відповідно до частин першої та другої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

121. Враховуючи те, що за результатами розгляду касаційної скарги, Верховний Суд скасовує постанову суду апеляційної інстанції в частині скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, і залишає в силі в цій частині рішення суду першої інстанції, суд покладає сплату (відшкодування) судового збору за розгляд справи на Товариство. Судові витрати Товариства та третьої особи, понесені у зв`язку з розглядом справи, не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 4 частини першої статті 308, статтями 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Леонтьєвої Наталії Вікторівни задовольнити.

2. Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 скасувати, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 у справі №916/3625/16 залишити в силі.

3. Стягнути з Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія" (вул. Князівська 30, буд.5, Одеса, Одеська область, 65026, код 36921414) на користь Леонтьєвої Наталії Вікторівни ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) 6000,00 грн - відшкодування, сплаченого судового збору за подання касаційної скарги.

4. Стягнути з Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія" (вул. Князівська 30, буд.5, Одеса, Одеська область, 65026, код 36921414) у дохід Державного бюджету України 51439,45 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко