Ухвала

від 15.06.2023 по справі 916/3625/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

15 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/3625/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

розглянувши заяви Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія"

про роз`яснення постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 916/3625/16

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Таран С.В., судді - Аленін О.Ю., Богатир К.В.)

від 30.11.2022

у справі за позовом ОСОБА_1

до Повного товариства "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2

про стягнення 3 430 369,00 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Постановою Верховного Суду від 25.04.2023 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 30.11.2022 скасовано, а рішення Господарського суду Одеської області від 06.05.2020 у справі № 916/3625/16 залишено в силі.

2. У постанові Верховний Суд зробив такі висновки:

- засновницький договір може встановити особливості виходу учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи, а також інший порядок виплати та визначення вартості частки учасника у майні повного товариства відмінне від "правила пропорційності". У статті 3.9 засновницького договору сторони погодили такий порядок: учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі;

- учасник повного товариства вправі передати свою частку на зборах іншому учаснику, але лише за згодою всіх учасників. Таке відступлення (передача, перехід) не означає припинення одних правовідносин та виникнення нових, а здійснюється в межах одних й тих самих відносин - змінюється лише його суб`єктний склад, що випливає із змісту частини другої статті 69 Закону, яка визначала, що з передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов`язків, що належали учаснику, який відступив частину своєї частки;

- засновницький договір про повне товариство у новій редакції (що затверджений рішенням загальних зборів про перерозподіл часток без зміни статутного капіталу), визначає новий розмір та співвідношення часток учасників і не встановлює обов`язок внесення учасниками додаткових вкладів, за своєю суттю є домовленістю учасників про відступлення частини частки учасника повного товариства. У розумінні статті 69 Закону України "Про господарські товариства" така домовленість має наслідком переходу усієї сукупності як обов`язків, так і прав, що належали учаснику, який передав частину своєї частки;

- висновки суду апеляційної інстанції, що виплата здійснюється лише в тій частині, що сплачена учасником самостійно (фактично внесена на рахунок особисто ним), ґрунтуються на неправильному застосуванні норм статей 69, 71 Закону України "Про господарські товариства";

- у спорі щодо порядку визначення частки у статутному капіталі, її розміру і строків виплати, що виник між Товариством та учасником, що вийшов, не мають значення обставини щодо підстав та порядку передачі учасником повного товариства своєї частки (її частини). Спірні питання щодо обставин відступлення частки та правової підстави набуття права на частку вирішуються у спорі між учасниками Товариства, а не у спорі з Товариством щодо виплати вартості внеску, оскільки правочин щодо відчуження (відступлення) частки вчиняється без участі Товариства;

- у ситуації, коли учасник повного товариства, що вийшов, частину своєї частки оплатив власними коштами, а іншу частину частки отримав від іншого учасника, який до цього повністю вніс свій внесок та передав (відступив) частину своєї частки, виплата здійснюється у загальному розмірі вартості внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. Товариство не вправі відмовляти у виплаті вартості внеску при виході учасника з посиланням на те, що учасник не зробив (не доплатив) внесок після зміни співвідношення часток за домовленістю між учасниками;

- статутний капітал товариства був повністю сформований (оплачений) до передання учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства позивачці, і це ніким не оспорюється та встановлено судами обох інстанцій, відсутність доказів видачі відповідачем позивачці свідоцтва про внесення свого вкладу до статутного капіталу не може бути підставою для відмови Товариства здійснити виплату вартості внеску, розмір якого визначається відповідно до балансу, складеного на день виходу, що передбачено пунктом 3.9 засновницького договору та частини третьої статті 71 Закону України "Про господарські товариства";

- суд першої інстанції помилково вказав, що вартість внеску, належного до виплати учаснику, що виходить, обчислюється на дату подання учасником заяви про вихід з товариства. Такий висновок суперечить статті 71 Закону України "Про господарські товариства", яка визначає, що учасник повного товариства, що було створене на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, заявивши про це не пізніш як за 3 місяці, йому виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. У даному випадку позивачка самостійно визначила дату виходу - 15.10.2016. Відповідно до поданої заяви позивачка вийшла з Товариства 15.10.2016. У касаційній скарзі позивачка такий висновок не оспорює. Тому вартість внеску, що підлягає виплаті, встановлюється згідно з балансом, що був складений на цей день;

- така помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті, оскільки дії Товариства після подання позивачкою заяви про вихід щодо внесення змін до балансу за відсутності на те правових підстав (всі права попереднього учасника перейшли до позивачки внаслідок передачі їй своєї частки) було вчинено з метою зменшення розміру виплати, що не узгоджується зі статтею 13 ЦК України;

- сама по собі обставина внесення грошових коштів не особисто позивачкою, а попереднім учасником, що передав їй частину частки, не може бути підставою для відмови у виплаті у правовідносинах з Товариством, тому внесення ним змін до балансу після подачі заяви та напередодні виплати, обґрунтовано не бралось судом першої інстанції до уваги;

- заперечення відповідача та третьої особи з посиланням на висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15, були відхилені. Ці висновки, по-перше: стосуються порядку відступлення учасником товариства з обмеженою відповідальністю частки у статутному капіталі товариства, передбаченого статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства", а порядок відступлення частки (її частини) учасника повного товариства врегульовано у статті 127 ЦК України та статті 69 Закону України "Про господарські товариства", що на відміну від статті 53 прямо передбачали, що з передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід усієї сукупності прав та обов`язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки. По-друге, спір у справі № 909/1294/15 стосувався порушення права позивача на частку в розмірі 100 % статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, що виник між учасниками, а не порядку здійснення виплати учаснику повного товариства, що заявив про вихід;

- суди обох інстанцій дійшли висновку, що Товариство прострочило виплату вартості внеску, тому зобов`язано сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Суд першої інстанції нарахував відповідні суми на суму боргу 1 840 000,00 грн, а суд апеляційної інстанції - 271 710,00 грн;

- Верховний Суд не перевіряє правильність застосування судами норми частини другої статті 625 ЦК України, оскільки відповідач не оскаржував судові рішення в частині нарахування відповідних сум до суду касаційної інстанції, а суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та зробив власний розрахунок виключно з підстав визначення іншої суми боргу.

3. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає (частина третя статті 317 ГПК України).

4. 11.05.2023 Повне товариство "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія" (надалі - Товариство) направило на електронну адресу Верховного Суду заяву, що підписана адвокатом Р. Мойсеєнко, про роз`яснення постанови суду касаційної інстанції, в якій просить суд роз`яснити її мотивувальну частину з таких питань:

- яка є правильна дата виходу ОСОБА_1 зі складу Товариства 13.07.2016 чи 13.10.2016, та якими нормами це передбачено/обґрунтовано;

- чому суд відкинув/не врахував пряму вимогу ОСОБА_1 , щодо виключення її зі складу Товариства, саме з 15.10.2016 року і проведення розрахунків з нею саме на цю дату;

- яким чином суд проводить розрахунок вартості внеску ОСОБА_1 , якщо у матеріалах справи відсутня судово-економічна експертиза та чому суд не врахував/ не надав жодних оцінок звіту Товариства за 2016 рік, в якому відображено суми доходів і збитків Товариства;

- щодо можливості застосування системи "Ліга Закон" під час проведення судом розрахунків в рамках цієї справи та надати математичні розрахунки правильності розрахунків, передбачених у судовому рішенні.

5. Верховний Суд ухвалою від 19.05.2023 залишив заяву про роз`яснення судового рішення без руху на підставі статей 174, 292 ГПК України, оскільки заявник не додав документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі.

6. 06.06.2023 позивачка подала до Верховного Суду клопотання про визнання подання заяви про роз`яснення судового рішення зловживанням процесуальними правами, оскільки заява була подана з метою затягування часу та створення перешкод у виконанні рішення суду. Просить залишити без розгляду та повернути заяву про роз`яснення судового рішення відповідачу.

7. 09.06.2023 Товариство подало до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої додало платіжну інструкцію № 1948 від 08.06.2023 про сплату судового збору.

8. 13.06.2023 до Верховного Суду надійшла нова заява Товариства про роз`яснення постанови Верховного Суду від 25.04.2023 за підписом директора Величка В.В.

9. У цій заяві Товариство просить роз`яснити мотивувальну частину постанови, оскільки не зрозумілі мотиви ухваленого судом рішення. У заяві поставлені ті ж самі питання, що й в попередній заяві за підписом адвоката, додатково ставляться нові питання, а саме:

- на підставі якої норми права та чому Верховний Cуд у мотивувальній частині постанови було прирівняно поняття "сума внеску до складеного капіталу Товариства" та "вартість внеску, що підлягає виплаті при виході", адже сума яка підлягає виплаті ОСОБА_1 як "вартість внеску" була визначена Судом відповідно до "суми внеску ОСОБА_1 до складеного капіталу Товариства";

- яким чином та керуючись якими нормами права Верховний Суд у мотивувальній частині постанови визначив саме вартість внеску ОСОБА_1 відповідно до балансу станом на 15.10.2016 року (сума до сплати), який підлягає виплаті ОСОБА_1 ;

- чому Верховний Суд у мотивувальній частині постанови не обґрунтував незастосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14, постанови Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 910/10168/13, постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", на які Товариство посилалось у відзиві на касаційну скаргу, щодо методики визначення вартості внеску, що підлягає виплаті ОСОБА_1 ;

- чому Верховний Суд не надав оцінки доводам Товариства щодо запропонованого ним порядку (не конкретних сум) визначення вартості внеску ОСОБА_1 , що підлягає виплаті, та чому вказані доводи є невірними.

10. Цю заяву Верховний Суд розглядає, як доповнення до раніше поданої заяви від 11.05.2023 про роз`яснення постанови.

11. Верховний Суд перевірив матеріали заяви Товариства та дійшов таких висновків.

12. Статтею 245 ГПК України передбачено, що за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз`яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення. Подання заяви про роз`яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання.

13. Здійснюючи роз`яснення судового рішення, суд викладає більш повно і зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін до рішення по суті і не торкаючись тих питань, які не були предметом судового розгляду. Якщо фактично порушується питання про зміну рішення, або про внесення до нього нових даних, або про роз`яснення мотивів прийняття рішення, або фактично про встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд відмовляє в роз`ясненні рішення.

14. Право роз`яснення рішення належить суду, який його ухвалив, якщо рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред`явлене до примусового виконання. Зі змісту статті 245 ГПК України слідує, що може бути роз`яснено судове рішення, яке підлягає примусовому виконанню, тобто судове рішення, яким спір вирішено по суті (пункт 11 - 12 постанови Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 920/1396/15, постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 756/3553/18).

15. Таким судовим рішенням у справі є рішення суду першої інстанції. Верховний Суд звертає увагу на те, що постановою від 25.04.2023, яку просить роз`яснити заявник, нове рішення по суті спору не приймав, скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі у відповідній частині прийняте у справі рішення суду першої інстанції.

16. Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).

17. Висновок щодо неможливості роз`яснення постанови, якщо касаційним судом не ухвалювалося нове рішення по суті спору, залишено без змін судові рішення попередніх інстанцій або скасовано постанову суду апеляційної інстанції та залишено в силі рішення суду першої інстанції, неодноразово висловлювався Верховним Судом і в інших справах. Така постанова не може бути об`єктом роз`яснення у розумінні статті 245 ГПК України. У такому разі суд має відмовляти у прийнятті заяви про роз`яснення до розгляду (ухвали: від 17.12.2018 № 918/1377/16, від 12.11.2019 № 910/25520/13; від 04.04.2019 № 910/7221/17, від 21.10.2019 № 922/699/17, від 20.02.2020 № 905/748/18, від 18.06.2020 № 922/2417/19, від 10.04.2023 № 904/5663/21 та ін.).

18. Постановою Верховного Суду від 25.04.2023, яку просить роз`яснити заявник, скасовано постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишено в силі. Тобто касаційний господарський суд не ухвалював нове рішення по суті спору, тому така постанова не належить до рішень, право на роз`яснення яких передбачено статтею 245 ГПК України.

19. Окремо, Верховний Суд зауважує, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення (частина перша та друга статті 43 ГПК України).

20. У даному випадку подання заяв про роз`яснення постанови містять ознаки зловживанням процесуальними правами з метою затягування повернення справи до суду першої інстанції, що видає наказ, чим перешкоджає виконанню судового рішення.

21. Перша заява про роз`яснення мотивувальної частини постанови за підписом адвоката була подана 11.05.2023, тобто до оприлюднення повного тексту постанови та надсилання її сторонам (15.05.2023), що очевидно підтверджує подання цієї заяви з іншою метою, ніж це передбачено у статті 245 ГПК України.

22. На питання, що поставлені у заяві, є чіткі відповіді у постанові суду касаційної інстанції. У постанові викладені мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, а також висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд. Зокрема, щодо дати виходу (пункти 49, 78 -80 ), порядку виплати вартості внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу (пункти 53-55, 75), оцінки дій відповідача щодо складання балансу станом на 15.10.2016 (пункти 80-83), щодо розрахунку боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (пункти 106 - 111).

23. Питання заявника, чому вартість внеску не визначалася як розмір чистих активів, пропорційну розміру внеску, взагалі виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, який переглядає у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Спір між сторонами стосувався питання, як у розмінні статті 71 Закону України "Про господарські товариства" при виході з повного товариства має обчислюватись виплата вартості внеску учасник, який частину своєї частки оплатив власними коштами, а частину отримав від іншого учасника, що передав частину своєї повністю оплаченої частки шляхом прийняття рішення про перерозподіл часток між учасниками товариства та укладення (внесення змін) засновницького договору: вартість внеску у розмірі, що був ним безпосередньо сплачений (фактично внесений) шляхом зарахування коштів на рахунок Товариства, чи у розмірі вкладу, затвердженого статутними документами, незалежно від способу набуття такого вкладу у складеному капіталу (пункти 42-44 постанови).

24. Більш того, є неправдивим та таким, що направлено на введення суду в оману питання ("чому Верховний Суд у мотивувальній частині постанови не обґрунтував незастосування постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 925/1165/14, постанови Верховного Суду України від 18 листопада 2014 року у справі № 910/10168/13, постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", на які Товариство посилалось у відзиві на касаційну скаргу, щодо методики визначення вартості внеску, що підлягає виплаті ОСОБА_1 ). Такі аргументи не викладалась у відзивах на касаційну скаргу. Відповідач та третя особа не посилалась на ці постанови. Заперечення відповідача та третьої особи обґрунтовувались з посиланням на висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15. Мотиви відхилення цих аргументів були наведені у пункті 89 постанови.

25. Згідно з частиною третьою статті 43 ГПК України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

26. На підставі викладеного, Верховний Суд відмовляє у прийнятті заяв про роз`яснення постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 916/3625/16 та повертає їх заявнику.

Керуючись статтями 234, 235, 245 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Повному товариству "Ломбард "Преміум" Велічко Олександр Вікторович та компанія" у прийнятті до розгляду заяв про роз`яснення постанови Верховного Суду від 25.04.2023 у справі № 916/3625/16.

2. Заяви і додані документи повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко