Постанова

від 11.05.2023 по справі 910/17285/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/17285/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,

за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «КІБК-Інвест»</a> - Ігнатенко О.О., адвокат (ордер від 10.05.2023 серії ВВ № 1031005), Святюк С.П., адвокат (ордер від 11.05.2023 серії АІ № 1393000),

відповідача - обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Ольвія Буд» - Мойса Є.В., адвокат (ордер від 29.11.2021 серії ОД № 445982),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КІБК-Інвест»</a>

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І.)

у справі № 910/17285/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КІБК-Інвест»</a> (далі - ТОВ «КІБК-Інвест»)

до обслуговуючого кооперативу «ЖБК «Ольвія Буд» (далі - Кооператив)

про визнання договору частково недійсним, розірвання договору.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «КІБК-Інвест» звернулося до суду з позовом до Кооперативу про визнання розірваним договору від 21.01.2019 № 21/01/2019 про спільну забудову земельної ділянки та визнання недійсним пункту 9.5 названого договору, який укладений ТОВ «КІБК-Інвест» з Кооперативом.

В обґрунтування позовних вимог про розірвання договору позивач, посилаючись на норми статті 651 Цивільного кодексу України, зазначає, що Кооперативом істотно порушені умови укладеного з позивачем договору (не надано відповідей на запити позивача, будівництво здійснювалося з порушенням будівельних норм та правил, із порушенням встановлених пунктом 5.3 договору строків), що позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору, а саме на вчасне отримання приміщень за результатами розподілу з відповідачем.

Також, за твердженнями позивача, недійсним має бути визнаний пункт 9.5 договору, оскільки він суперечить вимогам частини другої статті 653 Цивільного кодексу України, частини п`ятої статті 188 Господарського кодексу України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.12.2021 зі справи № 910/17285/21 (суддя Паламар П.І.) позов задоволено повністю, з посиланням на його обґрунтованість. Стягнуто з Кооперативу на користь ТОВ «КІБК-Інвест» 4 540,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 (з урахуванням ухвали від 08.09.2022 про виправлення описки) рішення місцевого господарського суду зі справи скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Стягнуто з ТОВ «КІБК-Інвест» на користь Кооперативу 4 540,00 грн. судового збору за подання позовної заяви, 6 810,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано з посиланням на необґрунтованість заявлених позовних вимог, відсутність правових підстав як для розірвання договору, так і для визнання недійсним в частині його пункту 9.5.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ТОВ «КІБК-Інвест», з посиланням на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судове рішення попередньої інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 921/109/19, від 11.02.2020 у справі № 910/15004/18, від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18, від 22.02.2022 у справі № 920/577/20 щодо застосування, зокрема, приписів статті 11, частини першої статті 203, статті 215, частини першої статті 251, частини другої статті 651, частини другої статті 653 Цивільного кодексу України.

З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: необхідність формування правового висновку щодо застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України в поєднанні з частиною четвертою статті 60 ГПК України, частиною другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підпунктами 4, 6 пункту 12 рішення Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції».

З посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, скаржник вказує на порушення судом норм процесуального права, а саме застосування приписів статей 13, 42, 80, 165, 258, 269 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, від 22.12.2022 у справі № 916/1482/21, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21.

Також скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи аналогічне питання, в одному випадку, у разі подання адвокатом ордеру, що не відповідає типовій формі зазначає, що така заява вважається такою, що підписана особою без повноважень (справа № 910/6328/22), а в іншому випадку (справа № 910/17285/21) - розглядає справу та приймає рішення по суті.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Кооператив проти доводів касаційної скарги заперечив, з посиланням на її необґрунтованість; просить суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення попередньої інстанції - без змін.

Згідно з ухвалою Суду від 09.05.2023 зі справи задоволено клопотання Кооперативу про участь в судових засіданнях касаційного провадження у справі № 910/17285/21, у тому числі, призначеного на 11.05.2023, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

21.01.2019 ТОВ «КІБК-Інвест» та Кооперативом укладений договір № 21/01/2019 про спільну забудову земельної ділянки (далі - Договір), згідно з умовами якого сторони зобов`язалися організувати та здійснити будівництво багатоповерхового житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями, який складається з 10-ти секцій (черг) будівництва, загальною орієнтовною (предпроектною) площею 45 000 кв.м на земельних ділянках по вул. Вокзальній у сел. Глеваха Васильківського району Київської області (площами 1,000 га, кадастровий номер 3221455300:01:017:0158 та 1,0993 га, кадастровий номер 3221455300:01:017:0171), за рахунок фінансування (внесення пайових внесків) членів Кооперативу з метою отримання у власність об`єкта будівництва (приміщень) членами Кооперативу та ТОВ «КІБК-Інвест» у тих обсягах квартирних метрів, що визначені у даному договорі.

Підписуючи даний договір ТОВ «КІБК-Інвест» підтверджує, що передає (надає всі повноваження) Кооперативу функції замовника будівництва, що встановлені відповідно до приписів Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (пункт 2.4 Договору).

У пункті 3.1 Договору сторони домовилися, що розподіл результатів будівництва здійснюється в порядку та на умовах, визначених сторонами в Договорі та встановлені у відповідному додатку до Договору, який є невід`ємною частиною цього договору, який сторони зобов`язані підписати до введення об`єкта будівництва в експлуатацію. До моменту розподілу результатів будівництва Кооперативу будуть належати всі речові та майнові права на побудовані будівлі, споруди та інші об`єкти нерухомості, у тому числі, й об`єкти незавершеного будівництва, а також інженерні комунікації, що Кооперативом будуть побудовані на земельній ділянці.

У пункті 4.2 Договору визначені обов`язки Кооперативу за Договором:

- виконувати свої зобов`язання за цим Договором;

- прийняти на себе функції замовника будівництва;

- прийняти протягом 3-х днів з моменту підписання даного договору за актом приймання-передачі від Товариства будівельний майданчик для будівництва об`єкта, зазначеного в пункті 1.1 даного договору;

- своєчасно та в повному обсязі здійснити фінансування будівництва, у тому числі, за рахунок коштів членів Кооперативу;

- не переуступати під час дії Договору свої права та обов`язки за цим договором без письмової згоди ТОВ «КІБК-Інвест»;

- надати ТОВ «КІБК-Інвест» пропозиції щодо розроблення та виготовлення проектної документації на будівництво об`єкта або здійснити ці дії самостійно;

- виконувати необхідні заходи та дії щодо:

погодження проектної документації, що стосується будівництва об`єкта;

погодження здійснення будівництва об`єкта у всіх компетентних органах, установах та організаціях відповідно до вимог чинного законодавства України (у тому числі, Містообґрунтування);

отримання всієї необхідної документації та дозволів на будівництво об`єкта;

здійснення будівництва об`єкта та прийняття секцій (черг) об`єкта будівництва в експлуатацію у встановленому діючим законодавством порядку;

компенсації ТОВ «КІБК-Інвест» орендної плати за земельну ділянку;

здійснення компенсації платежів за газ, воду, електроенергію, які спожиті в межах земельної ділянки з моменту підписання акта приймання-передачі будівельного майданчика під будівництво;

нести витрати з охорони території будівництва;

- передати ТОВ «КІБК-Інвест» майнові права на приміщення в об`єкті будівництва, передбачені пунктом 3.1 цього договору;

- здійснювати придбання всіх необхідних будівельних матеріалів та конструкцій, розробити і узгодити проектно-кошторисну та іншу необхідну для будівництва об`єкта будівництва документацію з урахуванням пропозицій ТОВ «КІБК-Інвест» за їх наявності;

- нести повну матеріальну відповідальність за додержання норм чинного законодавства при виконанні умов, передбачених пунктом 4.4 даного договору.

Відповідно до пункту 4.3 Договору ТОВ «КІБК-Інвест» має право вимагати від Кооперативу виконання умов даного договору; отримати приміщення відповідно до пункту 3.1 Договору; реалізувати закріплені за ТОВ «КІБК-Інвест» приміщення (квадратні метри) самому Кооперативу, його членам або третім особам; отримувати інформацію з питань будівництва об`єкта.

Згідно підпунктами 4.4.6, 4.4.7, 4.4.8 пункту 4.4 Договору Кооператив має право самостійно укладати будь-які угоди на виконання всього комплексу організаційних, будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт по будівництву об`єкта від свого імені як замовник будівництва; отримувати всі документи від ТОВ «КІБК-Інвест», що є необхідними для будівництва об`єкта будівництва; самостійно укладати договори з підрядними організаціями для виконання робіт по будівництву об`єкта від свого імені.

Будівництво об`єкта здійснюється секціями (чергами) (пункт 5.1 Договору).

Будівництво першої секції (черги) повинно розпочатись після отримання ТОВ «КІБК-Інвест» та генеральним підрядником будівництва дозволу на виконання будівельних робіт щодо об`єкту (пункт 5.2 Договору).

Будівництво об`єкта в цілому має бути завершено не пізніше 1-го кварталу 2022 року (пункт 5.3 Договору).

Строк дії Договору відповідно до умов пункту 9.1 останнього встановлений з моменту підписання договору уповноваженими представниками сторін та діє до моменту виконання сторонами своїх зобов`язань.

Розірвання даного договору в односторонньому порядку не допускається, крім випадків, прямо передбачених цим Договором. Розірвання даного договору можливе за взаємною письмовою згодою сторін або згідно з рішенням суду у встановленому законодавством України порядку (пункти 9.3, 9.4 Договору).

Згідно з пунктом 9.5 Договору у випадку розірвання/припинення договору Кооператив має право продовжувати будівництво об`єкта самостійно або із залученням третіх осіб.

Відповідно до пункту 11.1 Договору зміни та доповнення до даного договору вносяться у письмовій формі та набирають чинності за умови їх підписання уповноваженими представниками обох сторін.

Всі додатки, зазначені в Договорі, що оформлені письмово та підписані повноважними представниками сторін, мають юридичну силу і є невід`ємними частинами даного договору (пункту 11.5 Договору).

21.01.2019 сторонами підписаний акт приймання-передачі функцій замовника будівництва, згідно з яким ТОВ «КІБК-Інвест» передало Кооперативу функції замовника будівництва, а саме:

- укласти від свого імені договір генерального підряду, договори підряду тощо, необхідні для здійснення будівництва,

- надати генеральному підряднику (підряднику) будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну та іншу договірну документацію і ресурси відповідно до договору генерального підряду (підряду),

- здійснювати у будь-який час, не втручаючись у господарську діяльність генерального підрядника (підрядника), технічний нагляд і контроль за ходом, якістю, вартістю та обсягами виконання робіт,

- приймати у встановленому порядку та оплачувати виконані роботи,

- вимагати безоплатного виправлення недоліків, що виникли внаслідок допущених генеральним підрядником (підрядником) порушень або виправити їх своїми силами, якщо інше не передбачено договором генерального підряду (підряду),

- відмовитися від договору генерального підряду (підряду) та вимагати відшкодування збитків, якщо генеральний підрядник (підрядник) своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення їх у строк, визначений договором генерального підряду (підряду) стає неможливим,

- ініціювати внесення змін у договір генерального підряду (підряду), вимагати розірвання договору генерального підряду (підряду) та відшкодування збитків за наявності істотних порушень підрядником умов договору генерального підряду (підряду),

- виконувати інші функції замовника будівництва, передбачені цивільним і господарським кодексами України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також іншими актами законодавства України.

26.04.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано ТОВ «КІБК-Інвест» (замовнику) та товариству з обмеженою відповідальністю «ІБК Груп 2014» (генеральному підряднику [підряднику]) дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113191161327 на об`єкті будівництва по вул. Вокзальній у смт Глеваха Васильківського району Київської області.

Звертаючись з позовом до суду у даній справі про розірвання договору, ТОВ «КІБК-Інвест» зазначало, що Кооператив неналежно виконує умови Договору, зокрема, що стосується надання на запити позивача інформації з питань будівництва об`єкта, термінів будівництва (всупереч положенням пункту 5.3 Договору розпочато й навіть не завершено будівництво однієї із 10-ти секцій [черг] будівництва, яке проведено з порушенням будівельних норм), у зв`язку з чим позивач позбавлений можливості вчасно одержати збудовані об`єкти (приміщення) за результатами розподілу їх із відповідачем.

На підтвердження порушення строків будівництва та будівельних норм при його здійсненні позивач надав довідку товариства з обмеженою відповідальністю «Проектсервісгруп» від 03.09.2021 № 178 з фотокартками, згідно з якою станом на 03.09.2021 готовність незавершеного будівництва об`єкта нерухомого майна житлового (багатоквартирного) будинку, що знаходиться в сел. Глеваха Васильківського району, Київської області по вул. Вокзальній, буд. б/н, літ. А складає 47%, а також звіт про проведення технічного обстеження незавершеного будівництва об`єкта «Нове будівництво житлового комплексу з приміщеннями соціально-побутового призначення по вул. Вокзальній в сел. Глеваха, Васильківського району Київської області» житловий будинок № 1, І черги, виготовлений товариством з обмеженою відповідальністю «Будпроект 17», згідно з яким будівництво указаного будинку не відповідає будівельним нормам та правилам, і потребує прийняття проектних рішень щодо корегування та приведення проектної документації до вимог чинного законодавства та забезпечення нормативної відстані від краю проїзду до стін будинку.

Також позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним пункту 9.5 Договору, у зв`язку з його невідповідністю вимогам статті 653 Цивільного кодексу України, частини п`ятої статті 188 Господарського кодексу України, з посиланням на те, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Судом апеляційної інстанції у розгляді справи додатково встановлено таке.

Згідно з додатковою угодою від 14.03.2019 до Договору, яка підписана та скріплена печатками сторін, і яка у відповідності до пункту 11.5 Договору є його невід`ємною частиною, сторони внесли зміни до пункту 5.3 Договору, погодивши, що будівництво кожної наступної секції (черги) повинно розпочатись тільки після отримання ТОВ «КІБК-Інвест» та генеральним підрядником будівництва дозволу на виконання будівельних робіт щодо відповідної наступної секції (черги). Будівництво кожної наступної секції (черги) має бути завершено не пізніше 18 місяців з моменту отримання ТОВ «КІБК-Інвест» та генеральним підрядником усієї необхідної дозвільної документації для початку будівельних робіт для відповідної секції (черги), у тому числі, але не виключно дозволу на виконання будівельних робіт щодо відповідної секції (черги).

За умовами підпункту 4.1.15 пункту 4.1 Договору ТОВ «КІБК-Інвест» не буде вживати будь-яких фактичних та/або юридичних дій, спрямованих на припинення будівництва об`єкта або зупинення будівництва, крім випадків порушення Кооперативом взятих у відповідності до даного договору зобов`язань та грубого порушення Кооперативом будівельних норм і правил.

Пункт 5.3 Договору як у попередній редакції, так і у редакції додаткової угоди від 14.03.2019, міститься у розділі 5 Договору «Терміни будівництва об`єкта», а не у розділі 4 «Права та обов`язки сторін» (де передбачені обов`язки Кооперативу).

Пункт 4.2 Договору, у свою чергу, не містить обов`язку саме Кооперативу закінчити будівництво об`єкта у терміни, встановлені пунктом 5.3 Договору.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для розірвання Договору з підстав істотного порушення, за твердженням позивача, його умов відповідачем та визнання Договору недійсним в частині його пункту 9.5.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається, зокрема, на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 921/109/19, від 11.02.2020 у справі № 910/15004/18, від 04.12.2019 у справі № 910/5425/18, від 22.02.2022 у справі № 920/577/20 щодо застосування, зокрема, приписів статті 11, частини першої статті 203, статті 215, частини першої статті 251, частини другої статті 651, частини другої статті 653 Цивільного кодексу України.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд неодноразово вказував та наголошував, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Так, у справі № 921/109/19 про розірвання договору користування майном, на яку в касаційній скарзі посилається скаржник, міститься висновок Верховного Суду про те, що у випадку виникнення між сторонами договірних правовідносин визначальною в даному контексті є оцінка договору, який згідно із частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України є підставою виникнення у сторін певного обсягу прав та обов`язків. Отже, у разі обґрунтування заявленого позову посиланням на договірні відносини сторін, розглядаючи спір, суд перш за все має встановити правову природу договору з урахуванням якої визначається зміст спірних правовідносин та їх нормативне регулювання з наступним встановленням обсягу прав та обов`язків сторін, моменту виникнення зобов`язання. Таким чином, визначення правової природи договору, як правочину, нерозривно пов`язано з оцінкою дій сторін, направлених на набуття (зміну, припинення) ними певних прав та обов`язків. Досліджуючи дійсні правовідносини сторін, суди повинні проаналізувати його правову природу (суть умов договору) та ті дії, які сторони мали вчинити або вчинили на виконання зобов`язань, їх відповідність умовам договором.

Водночас у справі № 910/17285/21, судове рішення попередньої інстанції в якій є предметом касаційного перегляду, відсутні підстави вважати, що висновок у справі № 921/109/19 стосовно необхідності встановлення правової природи Договору не був врахований судом попередньої інстанції у вирішенні спору. Так, за результатом аналізу змісту укладеного сторонами Договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що останній за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність.

Скаржник також посилається на справу № 910/15004/18 про розірвання інвестиційного контракту та стягнення збитків, в якій, зокрема, міститься висновок Верховного Суду про те, що відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У статті 651 Цивільного кодексу України зазначено про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору.

Водночас у справі № 910/17285/21, на відміну від справи № 910/15004/18, судом попередньої інстанції не встановлено обставин істотного порушення умов Договору відповідачем у справі (зокрема, з огляду на встановлені обставини, згідно з якими: укладений сторонами правочин за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність; сторонами спору укладена додаткова угода від 14.03.2019 до Договору, згідно з якою внесено зміни до пункту 5.3 Договору; обов`язки Кооперативу чітко визначені умовами Договору і позивачем не доведено їх порушення з боку Кооперативу; Кооператив безпосередньо не здійснює функції з будівництва об`єкта за Договором, відповідно на нього не може бути покладена відповідальність за порушення строків будівництва; дозвіл на виконання будівельних робіт отримано не Кооперативом, а ТОВ «КІБК-Інвест» [як замовником будівництва], у свою чергу Товариство не повідомляло Кооператив про внесення змін до вказаного дозволу та не надало Кооперативу дозвіл на виконання будівельних робіт з відкоригованими даними щодо замовника будівництва).

Скаржник також посилається на неврахування судом апеляційної інстанції у розгляді вимоги про визнання недійсним пункту 9.5 Договору висновків Верховного Суду, викладених у постановах зі справ № 905/1227/17, № 910/5425/18, № 920/577/20 щодо застосування приписів частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Так, у постанові зі справи № 905/1227/17 про визнання недійсним договору оренди та зобов`язання вчинити дії, викладений висновок Великої Палати Верховного Суду, згідно з яким, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові зі справи № 910/5425/18 про визнання недійсним договору в частині, викладений висновок Верховного Суду, згідно з яким невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства; саме по собі відступлення сторонами від положення законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У постанові зі справи № 920/577/20 про визнання недійсним договору, Верховний Суд зазначив про те, що статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 зазначеного Кодексу та, зокрема зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Водночас у справі № 910/17285/21, судове рішення попередньої інстанції в якій є предметом касаційного перегляду, суд апеляційної інстанції, з урахуванням умов Договору, зокрема його пунктів 3.1 та 9.5, які необхідно тлумачити у нерозривному зв`язку (об`єкт незавершеного будівництва, комунікації тощо до розподілу результатів будівництва за умовами Договору належать Кооперативу, а, отже, останній має право на продовження будівництва об`єкта у разі розірвання Договору), правової природи укладеного сторонами Договору, дійшов висновку про те, що пункт 9.5 не суперечить нормам Цивільного кодексу України, його умови відповідають правовим наслідкам розірвання договору, визначеним названим Кодексом, у зв`язку з чим підстави для визнання пункту 9.5 Договору недійсним відсутні.

Отже, у Суду відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції у розгляді вимоги про визнання недійсним пункту 9.5 Договору не врахував зазначені висновки Верховного Суду щодо застосування приписів частини першої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України.

Оскаржуване судове рішення не суперечить висновкам, викладеним у справах, на які посилається скаржник, відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми права, а іншими обставинами, які встановлені попередніми судовими інстанціями, і іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи у цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому колегія суддів звертається до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, де відзначено, якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

У доводах касаційної скарги скаржник також вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, а саме застосування приписів статей 13, 42, 80, 165, 258, 269 ГПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18, від 22.12.2022 у справі № 916/1482/21, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21. Зазначеним скаржник обґрунтовує підставу касаційного оскарження з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України.

Так, за доводами скаржника, суд апеляційної інстанції без жодного мотивування, встановлення наявності/відсутності виняткового випадку прийняв надану представником відповідача безпосередньо до суду апеляційної інстанції додаткову угоду від 14.03.2019 до Договору. Внаслідок цього мало місце ухвалення оскаржуваної постанови з грубим порушенням норм процесуального права (приписів статей 165, 258, 269 ГПК України), а також висновків Верховного Суду згідно з якими:

- частиною першою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, суд апеляційної інстанції при розгляді клопотання та вирішення питання щодо долучення до матеріалів справи нових доказів мав керуватися загальними положеннями статті 269 ГПК України (постанова Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 916/2187/18);

- в порушення вимог частини третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не дослідив питання подання/неподання доказів до суду першої інстанції із відображенням цих обставин та мотивів у своїй постанові (постанова Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 916/1482/21);

- ГПК України не мітить визначення поняття виняткового випадку в розумінні статті 269 ГПК України. Разом з тим Верховний Суд неодноразово зазначав, що єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі, апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від учасника справи, тягар доведення яких покладений на нього (постанови Верховного Суду від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 13.01.2021 у справі № 10/Б-921/1442/2013, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20, від 16.11.2022 у справі № 910/4390/21).

Водночас Верховний Суд зазначає про те, що додаткові угоди до Договору були витребувані у сторін спору судом апеляційної інстанції згідно з протоколом судового засідання від 22.02.2022 та ухвалою суду від 22.02.2022, відповідно такі докази надані учасниками судового процесу на вимогу суду та оцінені судом. Отже, порушення судом апеляційної інстанції приписів частини третьої статті 269 ГПК України у розгляді апеляційної скарги зі справи ТОВ «КІБК-Інвест» не доведено, а судом касаційної інстанції не встановлено.

Крім того, Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з приписами частини першої статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ.

Водночас доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимого доказу не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи судом апеляційної інстанції.

Отже, Суд відзначає, що аргументи касаційної скарги в частині посилання на порушення судом попередньої інстанції норм процесуального права (пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України) не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки такі аргументи фактично зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених ним обставин справи. При цьому суд касаційної інстанції не має права додатково встановлювати обставини справи та перевіряти докази.

У доводах касаційної скарги скаржник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: необхідність формування правового висновку щодо застосування положень пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України в поєднанні з частиною четвертою статті 60 ГПК України, частиною другою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», підпунктами 4, 6 пункту 12 рішення Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції».

Так, за доводами скаржника, до апеляційної скарги, яка підписана адвокатом Мойсою Є.В. від імені Кооперативу, додано ордер від 06.01.2022, який не відповідає рішенню від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції», оскільки виготовлений друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону, не містить номер посвідчення адвоката України, інформації про те, ким та коли виданий. За наведених обставин скаржник вважає, що до апеляційної скарги не було додано доказів наявності повноважень в адвоката на її підписання, а, відповідно, суд повинен був застосувати положення пункту 1 частини п`ятої статті 260 ГПК України та повернути апеляційну скаргу скаржнику, а не розглядати її по суті.

Також ТОВ «КІБК-Інвест» зазначає, що в порушення принципу правової визначеності суд апеляційної інстанції, розглядаючи аналогічне питання, в одному випадку, у разі подання адвокатом ордеру, що не відповідає типовій формі зазначає, що така заява вважається такою, що підписана особою без повноважень (справа № 910/6328/22), а в іншому випадку (справа № 910/17285/21) - розглядає справу та приймає рішення по суті.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з матеріалами справи ухвалою суду апеляційної інстанції від 12.01.2022 матеріали справи № 910/17285/21 витребувано з господарського суду міста Києва; вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Кооперативу на рішення місцевого господарського суду відкладено до надходження матеріалів справи.

У матеріалах справи (стор. 82) міститься копія ордеру від 29.11.2021 серії ОД № 445982 (з накладанням електронного цифрового підпису адвоката), який (ордер) виданий адвокату Мойсі Є.В. (особа, якій надається правова допомога - Кооператив) з правом надавати правову допомогу у судах України. Вказаний ордер містить необхідні реквізити, зокрема, інформацію про свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, посвідчення адвоката Мойси Є.В., інформацію про те, ким та коли ордер виданий, а також інформацію про договір, на підставі якого виданий ордер.

Ордер, який виданий відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката. При цьому коли в ордері адвокатом зазначається про надання правової допомоги у будь-яких судах України, це є достатнім для висновку про наявність у адвоката права на вчинення відповідної процесуальної дії - підписання апеляційної скарги.

Крім того, адвокат несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення суду про повноваження представляти іншу особу в суді.

Положенням про ордер на надання правничої (правової) допомоги, яке затверджене рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41 встановлено єдині для всіх адвокатів України, адвокатських об`єднань/адвокатських бюро правила виготовлення, оформлення, зберігання, обліку ордерів. Ордер на надання правової допомоги - це письмовий документ, що посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги у випадках і порядку, встановлених Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та іншими законами України. В Україні встановлюється єдина, обов`язкова для всіх адвокатів, типова форма ордера, яку затверджує Рада адвокатів України (зразок в Додатку 1).

Адвокатам України дозволено в строк до 01 січня 2022 року використовувати Типову форму ордера, виготовлену друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону (пункт 4 названого Рішення РАУ).

Водночас Типова форма ордеру, виготовлена друкарським способом на замовлення ради адвокатів регіону відповідно до Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затверджене рішенням Ради адвокатів України № 36 від 17 грудня 2012 року, із змінами та доповненнями, діє після 01 січня 2022 року до закінчення повноважень адвоката у конкретній справі (провадженні) (пункт 5 названого Рішення РАУ).

Отже, у Суду відсутні підстави вважати, що апеляційну скаргу від імені Кооперативу підписано особою, яка не мала права її підписувати.

При цьому Суд звертається також до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2022 у справі № 911/231/22, згідно з якою підставою представництва, а отже і повноважень адвоката є укладений між ним та клієнтом договір. У ордері, який виписав адвокат, міститься посилання на договір, тому лише та обставина, що форма ордеру не відповідала затвердженій формі цього документу РАУ, було би надмірним формалізмом ставлення до вимог закону і порушенням прав на справедливий судовий захист.

Водночас з огляду на наявність в матеріалах справи ордеру (його засвідченої копії), який відповідає Типовій формі ордеру (виготовлена друкарським способом), яка з огляду на пункт 5 рішення від 12.04.2019 № 41 «Про затвердження Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги у новій редакції» діє і після 01.01.2022 до закінчення повноважень адвоката у цій справі та містить необхідні реквізити, Суд не вбачає підстав для формування висновку щодо застосування зазначених скаржником у касаційній скарзі норм права в аспекті правових наслідків дефекту форми та/або змісту ордеру.

Таким чином, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України не знайшли свого підтвердження.

Отже, наведені скаржником доводи не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, що виключає можливість скасування оскаржуваного судового рішення попередньої інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи ТОВ «КІБК-Інвест» про порушення судом апеляційної інстанції норм права при ухваленні оскаржуваної постанови за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення попередньої інстанції - без змін.

Судові витрати

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судовий збір з касаційної скарги покладається на ТОВ «КІБК-Інвест».

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «КІБК-Інвест»</a> залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2022 у справі № 910/17285/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя В. Селіваненко