Постанова

від 17.05.2023 по справі 225/1806/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4833/23 Справа № 225/1806/22 Суддя у 1-й інстанції - Челоюбєєв Є.В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2023 року м.Кривий Ріг

Справа № 255/1806/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Торецький хлібокомбінат»,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 20 березня 2023 року, яке ухвалене суддею Челюбєєвим Є.В. у режимі відеоконференції (відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні), -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Торецький хлібокомбінат» (надалі - ПрАТ «Торецький хлібокомбінат») про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що, у період з 20 листопада 2007 року по 05 серпня 2022 року, ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ПрАТ «Торецький хлібокомбінат.

Через неможливість відповідача забезпечити роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із частковим знищенням виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва та майна відповідача внаслідок бойових дій, з 25.05.2022 року на підприємстві розпочався простій.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 КЗпП України, час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу), однак, під час знаходження позивачки у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього не нарахована та дотепер їй не виплачена заробітна плата за час вимушеного простою, за період з 25.05.2022 року по 05.08.2022 року, а також не виплачена компенсація за невикористані щорічні відпустки.

05.08.2022 року позивачку ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, однак про нараховані суми, належні їй при звільненні, відповідач не повідомив та дотепер не розрахувався з нею.

Просила суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період роботи з 25.05.2022 року по 05.08.2022 року, а також компенсацію за невикористані щорічні відпустки.

В подальшому, позивачка уточнила позовні вимоги, просила стягнути з відповідача компенсацію за невикористані 37 днів основної відпустки у розмірі 11 788, 76 грн. із розрахунку 67227 грн. 88 коп. (заробітна плата за період часу з серпня 2021 року по травень 2022 року включно) / 211 (кількість робочих днів за період часу з серпня 2021 року по травень 2022 року включно) * 37 (кількість невикористаних днів основної відпустки). Крім того, просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку у розмірі 45 232 грн. 26 коп., виходячи із розрахунку 327 грн. 77 коп. (середньоденний заробіток позивача) * 138 (кількість робочих днів за період часу 06.08.2022 року по 16.02.2023 року включно).

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 20 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 11788 грн. 57 коп., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» на користь держави судовий збір у розмірі 992 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, залишивши без змін рішення суду в іншій частині.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно застосвано норми матеріального прва та не взято до уваги, що статтею 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з тим, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження №12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишеннгю без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, у період з 20 листопада 2007 року по 05 серпня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Приватним акціонерним товариством «Торецький хлібокомбінат», що підтверджується записами у трудовій книжці позивача серія НОМЕР_1 .

З 24.05.2022 року працівники ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати.

Позивачка ОСОБА_1 перебувала у відпустці без збереження заробітної плати у період з 24.05.2022 року по 05.08.2022 року, що підтверджується копіями наказів № 80 від 23.05.2022 року, № 91 від 06.06.2022 року, № 109 від 26.07.2022 року.

05.08.2022 року ОСОБА_1 було звільнено за власним бажанням, що підтверджується копією заяви ОСОБА_1 , копією наказу № 113 від 05.08.2022 року.

При звільненні ОСОБА_1 роботодавець не провів виплату всіх належних їій сум, у зв`язку з чим рішення суду стягнуто з ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 11788 грн. 57 коп.

Зважаючи на те, що відповідач ПрАТ «Торецький хбілокомбінат» правом на апеляційне оскарження рішення суду не скористався, а позивачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні її позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог, залишивши без змін рішення суду в іншій частині, та доводи апеляційної скарги зводяться саме до незгоди з висновками суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів не перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині стягнення з ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у розмірі 11788 грн. 57 коп., адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що затримка розрахунку при звільненні з працівником (позивачкою ОСОБА_1 ) триває не з вини роботодавця (відповідача ПрАТ «Торецький хлібокомбінат»), а внаслідок форс-мажорних обставин (обставинами непереборної сили), а саме військової агресії РФ проти України, що є підставною для звільняння від відповідальності за порушення зобов`язання.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 жовтня 2022 року у справі №905/857/10 зазначила, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, на відповідача не може бути покладено обов`язок щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеному ст.117 КЗпП України, якщо останній довів, що така затримка відбулася не з його вини, а за обставинами непереборної сили і форс-мажорних обставин.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.07.2021 року у справі №359/3250/20, від 22.09.2021 року у справі №359/3843/20 та від 28.09.2021 року у справі №3.

24 лютого 2022 року, відповідно до Закону України « Про правовий режим воєнного стану», в Україні введено режим воєнного стану, який триває по теперішній час.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок введення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати.

У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини ( обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами ( обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору ( контракту, угоди тощо ), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, атаки тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Вказане свідчить про те, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання ( неналежне виконання) зобов`язань,- це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону України « Про торгово-промислові палати в Україні».

Водночас, обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили ( форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема, висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо ( статті 82 ЦПК України).

Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів. Роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу, які належать йому при звільненні, у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини)- це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежно від її волевиявлення і контролю. Такі обставини є непереборними навіть за умови застосування усіх можливих та адекватних заходів, спрямованих на їх запобігання.

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Підстави звільнення від доказування встановлені статтею 82 ЦПК України, а саме: обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1); обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч.3).

Так, листом від 28.02.2022 року №2021/02.0-7.1 Торгово - промислова палата України засвідчила військову агресію Російської Федерації проти України, як форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), що стало підставою введення воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

При цьому, позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві зазначала, що через неможливість відповідача забезпечити роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із частковим знищенням виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва та майна відповідача внаслідок бойових дій, з 25.05.2022 року на підприємстві розпочався простій.

Вказані обставини підтверджено й представником відповідача ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» та матеріалами справи, згідно яких, з 24.05.2022 року, працівники ПрАТ «Торецький хлібокомбінат» знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, загальновідомим є той факт, що з початку повномасштабної агресії РФ проти України територія майже всієї неокупованої частини Донецької області є територією активних бойових дій, практично всі населенні пункти, зокрема й місто Торецьк, яке знаходиться на лінії розмежування, на території якого розташоване ПрАТ "Торецький хлібокомбінат", піддаються постійним артобстрілам, авіанальотам та бомбардуванням з боку агресора. В місті відсутнє газопостачання, є проблеми з електропостачанням. У зв`язку із загрозою для життя та здоров`я мирного населення, з серпня 2022 року на території Донецької області, в тому числі й в м. Торецьку, проводиться обов`язкова евакуація.

Такі обставини виключають можливість здійснення виробничого процесу на підприємстві відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за несвочасну виплату працівникові всіх належних сум.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом норм матеріального права є помилковими, оскільки позивачка ОСОБА_1 посилається на Закони України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", який не регулює правовідносини сторін.

Посилання ж на постанову Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження №12-56гс21) є взагалі недоречним, оскільки фактичні обставини у справі №255/1806/22 не є тотожими із обставинами, які були предметом судового розгляду у наведеній справі.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 20 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 17 травня 2023 року.

Головуючий:

Судді: