Рішення

від 15.05.2023 по справі 922/215/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2023м. ХарківСправа № 922/215/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Рильової В.В.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (місцезнаходження: 65012, місто Одеса, провулок Катаєва, будинок 3; код ЄДРПОУ 30704028) до Фізичної особи - підприємця Мельник Ганни Володимирівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення 773 413,31 грн. за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Винфорт" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Фізичної особи - підприємця Мельник Ганни Володимирівни 773 413,31 грн. заборгованості, з яких: сума основного боргу за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року - 762 769,61 грн. та пеня - 10 643,70 грн. Також позивач просить суд покласти на ФОП Мельник Г.В. витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 601,21 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.02.2023 позовну заяву ТОВ "Винфорт" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/215/23, постановлено розглядати справу в порядку (за правилами) загального позовного провадження.

Розгляд справи № 922/215/23 в підготовчому засіданні неодноразово відкладався задля забезпечення принципу змагальності та реалізації прав сторін на повне та об`єктивне встановлення всіх обставин спору в умовах дії в Україні воєнного стану. Учасники справи виклали письмово свої вимоги, заперечення, аргументи та пояснення щодо предмета спору у заявах по суті справи: позовній заяві вх. № 215/23, відзиві ФОП Мельник Г.В. на позовну заяву (вх. № 6579 від 17.03.2023), відповіді ТОВ "Винфорт" на відзив (вх. № 8248 від 05.04.2023) та інш.

За результатами підготовчого засідання 24.04.2023 судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження і призначено справу № 922/215/23 до розгляду по суті на 15 травня 2023 року, на підставі частини другої статті 185, частини першої статті 195 Господарського процесуального кодексу України.

Представник ТОВ "Винфорт" в судове засідання 15.05.2023 не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи позивача було повідомлено належним чином, в т.ч. телефонограмою від 24.04.2023, у відповідності до частини шостої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

ФОП Мельник Г.В. в судове засідання 15.05.2023 також не з`явилася. З матеріалів справи вбачається, що поштове відправлення із ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.04.2023 про закриття підготовчого провадження у справі № 922/215/23 (в паперовій формі) надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою відповідача, вказаною у позовній заяві, яка також співпадає з юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Однак, зазначене відправлення не вручено адресатові та повернуто до суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою", що підтверджується довідкою про причини повернення/досилання відділення поштового зв`язку Укрпошти від 01.05.2023.

У відповідності до частини шостої статті 120 Господарського процесуального кодексу України, суд також намагався повідомити ФОП Мельник Г.В. про розгляд даної справи телефонограмою. Проте за номером, який вказано у позовній заяві, телефонограма не була прийнята. Відомостей щодо інших засобів зв`язку із відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, суд належним чином виконав вимоги Господарського процесуального кодексу України щодо направлення процесуальних документів учасникам справи з метою належного їх повідомлення про дату, час та місце проведення судового засідання, а відповідач визнається таким, що був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи (пункт 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що неявка учасників справи в судове засідання, відповідно до приписів частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає розгляду справи по суті, а також приймаючи до уваги обмежені строки розгляду справи по суті, визначені частиною другою статті 195 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу № 922/215/23 за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги ТОВ "Винфорт", а також заперечення ФОП Мельник Г.В., об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (далі - "Постачальник") та Фізичною особою - підприємцем Мельник Ганною Володимирівною (далі - "Покупець") було укладено Договір поставки № 10618, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується постачати продукти харчування, в т ч. алкогольні напої (далі - "Товар"), відповідно до замовлень Покупця, а Покупець зобов`язується приймати Товар за накладними, далі іменованими "товаросупровідна документація", і оплачувати його в порядку, визначеному Договором.

Згідно пунктів 3.1., 3.3. Договору ціна за одиницю товару встановлюється Постачальником і фіксується в товаросупровідній документації. Покупець оплачує повну вартість поставленого Товару протягом 60 (шістдесят) календарних днів з моменту отримання Товару.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Винфорт" було здійснено поставки Товару на адресу ФОП Мельник Г.В. на загальну суму 767 433,47 грн., що підтверджується належним чином оформленими видатковими накладними (із товарно-транспортними накладними на перевезення кожної окремої партії Товару):

- Видаткова накладна № РК1-011374 від 29.08 2021 на суму 30 067,96 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-011380 від 29 08.2021 на суму 29 704,73 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-011183 від 29.08 2021 на суму 18 209,18 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-016483 від 05.12.2021 на суму 166 147,20 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-016465 від 05.12.2021 на суму 120 595,12 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-016481 від 05.12.2021 на суму 138 951,95 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-016484 від 05.12.2021 на суму 67 517,81 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-017395 від 19.12.2021 на суму 45 349,78 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-017396 від 19.12.2021 на суму 58 073,88 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-017389 від 19.12.2021 на суму 48 643,43 грн.;

- Видаткова накладна № РК1-017400 від 19.12.2021 на суму 44 172,43 грн.

В рахунок погашення заборгованості за вказаними вище накладними 01 серпня 2022 року ФОП Мельник Г.В. було здійснено часткове повернення поставленого товару на суму 4 663,86 грн.

Також на підтвердження поставки Товару ТОВ "Винфорт" надано податкову звітність, в якій відображені вищезазначені господарській операції шляхом внесення до їх до Автоматизованої системи "Єдине вікно подання електронних документів" ДПС України податкових накладних, що підтверджується копіями Податкових накладних та Квитанцій (№1) до них. Так, на кожну партію Товару Постачальник оформлював та реєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідні податкові накладні, номер і дата яких зазначались у видатковій накладній і ТТН. Отримання податкових накладних Покупцем підтверджується повідомленнями про результат обробки документів, у яких зазначено, що документ прийнято.

Крім того, після часткового повернення товару, відповідачем були відправлені на реєстрацію розрахунки коригування до податкових накладних по спірним поставкам. Реєстрація розрахунків коригування підтверджується квитанціями №1.

ФОП Мельник Г.В., разом з тим, порушила зобов`язання за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року: за отриманий Товар не розрахувалася. Позивач вказує, що 29 серпня 2022 року ТОВ "Винфорт" звернулося до відповідача з Претензією, в якій вимагало погасити прострочену заборгованість. Однак така претензія залишена ФОП Мельник Г.В. без відповіді.

Відповідно, сума основної простроченої заборгованості ФОП Мельник Г.В. перед позивачем за отриманий Товар складає 762 769,61 грн.

Крім того, внаслідок прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 10 643,70 грн. (на підставі пункту 4.1. Договору). Обставини щодо стягнення суми основного боргу та вказаних нарахувань в примусовому порядку стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" до суду із даним позовом.

У відзиві на позовну заяву ФОП Мельник Г.В. позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного доказу, у т.ч. товарної або видаткової накладної з підписом саме Мельник Г.В. або уповноваженої особи за дорученням тощо, на підтвердження передачі даній юридичній особі вищевказаного товару. Викладене свідчить, що у відповідача не виникло обов`язку платити за товар. Крім того ФОП Мельник Г.В. вказує на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду з вимогою про стягнення пені.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 ЦК України). При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються і приписи статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно статті 193 ГК України та статті 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України також встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина перша статті 193 ГК України). Укладений сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Так, згідно статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно статті 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, що передбачено частиною першою статті 612 ЦК України.

Виходячи із позовних вимог, а також заперечень ФОП Мельник Г.В., суд зазначає, що предметом доказування в межах даної справи є здійснення господарської операції між сторонами, а також наявність чи відсутність у відповідача заборгованості та своєчасність виконання відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року.

Відповідно до приписів статей 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

При цьому, суд зазначає, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини першої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даному випадку суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року N 996-ХIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію; господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Усі господарські операції відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування (документація). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

При цьому, первинні документи повинні містити відомості, які підтверджують вчинення господарської операції, на виконання якої вони складаються, у зв`язку з чим вчинення певної господарської операції фіксуватиметься документально, що в сукупності свідчить про підтвердження між учасниками такої операції певних прав та обов`язків, зокрема, і щодо обов`язку сплатити певну суму коштів, яка складатиме еквівалент певної вартості поставленого товару / наданих послуг.

Як вже було зазначено вище, на підтвердження доказів поставки Товару відповідачу, позивачем було надано до суду видаткові накладні, які містять підписи та печатки сторін, а також товарно-транспортні накладні на перевезення товару, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Оригінали відповідних письмових доказів, а саме: видаткових накладних, долучених позивачем до позовної заяви, були також оглянуті судом в підготовчому засіданні 10 квітня 2023 року. Жодних сумнівів щодо наявності оригінальних підписів та відбитків печаток у суду не виникло.

Щодо посилання відповідача на відсутність на видаткових накладних підпису саме Мельник Г.В., суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися спірні накладні) первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази того, що печатка відповідача була використана особою, неповноважною на її використання, зокрема звернення підприємства до правоохоронних органів з відповідною заявою про викрадення чи втрату печатки. Водночас, неправильно зазначене у документах бухгалтерського обліку та фінансової звітності посадове положення осіб відповідача або не зазначення їх взагалі не тягне за собою припинення зобов`язань.

Крім того, суд враховує позицію позивача, який зазначив, що дані документи підписані іншою особою, ніж Мельник Г.В., оскільки під час спірних правовідносин одним з напрямків господарської діяльності ФОП Мельник Г.В. була роздрібна торгівля алкогольними напоями, для чого відповідачем було отримано відповідні ліцензії на кожне місце торгівлі. Вказана ліцензійна діяльність здійснювалася в магазинах і супермаркетах за адресами: м. Харків, вул. Кооперативна, 1 А, магазин-бар; м. Харків, вул. Олеся Гончара, 2, супермаркет; м. Харків вул. Культури, 15, супермаркет; м. Харків вул. Мироносицька, 53, магазин.

Із змісту наданих до матеріалів справи видаткових накладних і ТТН також вбачається, що поставки товару ФОП Мельник Г.В. здійснювались за вищевказаними адресами. Водночас здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями в різних місцях торгівлі не можливо без залучення відповідачем до цієї господарської діяльності відповідного персоналу: продавців, касирів, комірників, вантажників, тощо.

Таким чином, прийом партій товару здійснювався матеріально відповідальними особами (працівниками) відповідача за місцем розташування магазинів і підписи саме цих осіб на видаткових накладних і ТТН засвічені печаткою або штампом.

Отже, доводи відповідача про те, що підписи на спірних накладних і ТТН від імені отримувача товару - ФОП Мельник Г.В., не належать особисто Мельник Г.В., не оспорюються позивачем, та водночас не спростовують факту поставок товару на адресу відповідача, як суб`єкта господарювання, його фактичного отримання, оприбуткування відповідачем та подальшої реалізації в роздрібної мережі магазинів.

Суд також не приймає до уваги доводи ФОП Мельник Г.В. стосовно відсутності доручення на отримання товарно-матеріальних цінностей, з огляду на те, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів.

Стосовно посилань відповідача на постанову Верховного Суду по справі № 910/149000/19, суд зазначає наступне.

Проаналізувавши вищезазначену постанову суд зауважує, що відповідач вільно та на свою користь трактує обставини, зазначені у постанові. Так, вказана постанова Верховного Суду зазначає про те, що в разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Також у справі № 910/149000/19 на видаткових накладних були відсутні підписи відповідача.

В даному ж випадку, надані до матеріалів справи накладні оформлені належним чином, у відповідності до вимог законодавства України та містять всі необхідні дані і реквізити. Кожна накладна містить вичерпну інформацію про зміст та обсяг господарської операції, підписи осіб, які приймали участь у здійсненні операції, підписи засвічені печаткою або штампом. Надані до матеріалів справи товарно - транспортні накладні, крім вищезазначеної інформації містять дані про перевізника - ТОВ "Трансфорт", автомобіль, водія, місце завантаження і розвантаження, тощо.

Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Отже, для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, для з`ясування реальності господарської операції суд також має встановити чи мало місце відображення операції з отримання товару у податковій звітності.

Так, поставка ТОВ "Винфорт" товару за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року підтверджується не тільки видатковими накладними, які, на думку відповідача, не можуть бути прийняті судом в якості належних доказів у справі, а й товарно-транспортними накладними, що містять всі обов`язкові реквізити первинних документів. Позивачем, також належним чином оформлено податкові накладні, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Крім того, після часткового повернення товару, відповідачем були відправлені на реєстрацію розрахунки коригування до податкових накладних по спірним поставкам. Реєстрація розрахунків коригування підтверджується квитанціями № 1. Таким чином, ФОП Мельник Г.В. вчинила юридично значимі дії, а саме прийняла зареєстровані податкові накладні та зареєструвала коригування до таких податкових накладних, що також підтверджує факт поставки товару.

У розрізі спірних правовідносин, при вирішенні даної справи судом також враховано правову позицію, висловлену Верховним Судом у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, згідно якої податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дій як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Якщо сторона заперечує Факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за Фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Враховуючи вищенаведені обставини у сукупності, суд зазначає, що в матеріалах даної справи наявні належні та достатні докази, які підтвердили реальність виконання позивачем Договору поставки № 10618 від 01 червня 2018 року та докази про дійсний рух активів між сторонами, як учасниками відповідних господарських операцій. ФОП Мельник Г.В., разом з тим, в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростувало, доказів оплати отриманого Товару не надала, а отже суд дійшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" в частині примусового стягнення з відповідача 762 769,61 грн. основного боргу обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами і підлягають задоволенню.

Також згідно пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, у разі прострочення Покупцем оплати Товару відповідно до пункту 3.3. Даного Договору Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого в строк Товару за кожен день прострочення.

Враховуючи неналежне виконання ТФОП Мельник Г.В. зобов`язань з оплати отриманого товару, господарський суд доходить висновку про правомірність позовних вимог в частині застосування штрафних санкцій.

До матеріалів справи позивачем надано детальний розрахунок пені по кожному окремому періоду до дати початку дії форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) на території України - 24.02.2022. Перевіривши відповідні нарахування, суд встановив, що вони не суперечать вимогам чинного законодавства, умовам Договору та є арифметично вірними.

Щодо заяви відповідача про пропуск позивачем строку спеціальної позовної давності з вимогами щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.

В Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Частиною першою статті 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (стаття 258 ЦК України), а частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Однак, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зокрема: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; від 26.08.2020 № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020; від 13.10.2020 № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020; від 09.12.2020 № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021; від 17.02.2021 №104 продовжено період карантину до 30.04.2021; від 21.04.2021 № 405 продовжено період карантину до 30.06.2021; від 16.06.2021 № 611 продовжено період карантину до 31.08.2021; від 11.08.2021 № 855 продовжено період карантину до 01.10.2021; від 22.09.21 № 981 продовжено період карантину до 31.12.2021; від 15.12.2021 № 1336 продовжено період карантину до 31.03.2022.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX було внесено зміни до статті 258 ЦК України, якими зокрема строки, визначені статтею 258, 261 продовжуються на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022. Станом на теперішній час строк дії воєнного стану в Україні продовжено (Указ Президента України від 06.02.2023 № 58/2023).

За наведених обставин, строк позовної давності не може вважитися таким, що пропущений Товариством з обмеженою відповідальністю "Винфорт", а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 10 643,70 грн. є обґрунтованими і також підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується частиною першою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позовні вимоги ТОВ "Винфорт" у даній справі задоволено в повному обсязі, а відтак витрати по сплаті судового збору в розмірі 11 601,20 грн. (1,5% від ціни позову) також покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 195, 221, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Мельник Ганни Володимирівни (місцезнаходження: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) накористь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" (місцезнаходження: 65012, місто Одеса, провулок Катаєва, будинок 3; код ЄДРПОУ 30704028) суму основного боргу за Договором поставки № 10618 від 01 червня 2018 року в розмірі 762 769,61 грн., пеню в розмірі 10 643,70 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 11 601,20 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "18" травня 2023 р.

СуддяВ.В. Рильова