Постанова від 31.03.2025 по справі 914/2334/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" березня 2025 р. Справа № 914/2334/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

Суддів:Бойко С.М.,Бонк Т.Б.,

за участю секретаря судового засідання Кришталь М.Б.,

та представників:

від прокуратури (скаржника) Винницька Л.М.

від відповідача-1 Пилип`як Х.І.

від відповідача-2 (скаржника) Медвідь Ю.О.

розглянувши апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, б/н від 09 червня 2023 року

на рішення Господарського суду Львівської області від 01 травня 2023 року (підписане 11.05.2023), суддя Мазовіта А.Б.

у справі №914/2334/22

за позовом Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави, м. Львів

до відповідача-1 Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2 Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап, с. Зелів, Яворівський район, Львівська область

про визнання недійсним рішення та скасування державної реєстрації прав

встановив:

26 вересня 2022 року Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом, заявленим в інтересах держави, до відповідачів: Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем-2 подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без руху, що викладене у прохальній частині відзиву на позовну заяву, у зв`язку з несплатою позивачем судового збору за позовну вимогу про скасування державної реєстрації, як за вимогу майнового характеру.

Ухвалою суду від 28 грудня 2022 року відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

Поряд з тим, ухвалою суду від 06 лютого 2023 року, серед іншого, визнано поважними причини пропуску прокуратурою строку для подання доказів, поновлено пропущений строк для подання доказів та прийнято докази, долучені прокуратурою до клопотання від 08.12.2022 року.

Ухвалою суду від 20 лютого 2023 року, серед іншого, відмовлено у задоволенні клопотання відповідача-2, яке викладене у прохальній частині пояснення від 13.12.2022 року про залишення позову без розгляду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 01 травня 2023 року у справі №914/2334/22 позов задоволено в повному обсязі. Суд вирішив визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 "Про передачу у власність ОК "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" земельної ділянки" та скасувати державну реєстрацію права власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ - 43815360) на земельну ділянку з кадастровим №4610137500:12:005:0028, площею 0,0982 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2095955446101, номер запису про право власності/довірчої власності: 39296794. Здійснено розподіл судових витрат (судового збору).

Рішення суду мотивоване тим, що згідно інформації Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зоні садибної забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с. Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 не входить, оскільки розташована на території міста Львова. Суд виснував, оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, а відтак для містобудівних потреб, передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території; всупереч зазначеному, матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради. Суд також встановив, оскаржуваним рішенням Рясне-Руської сільської ради №4816 від 12.11.2020 відповідачу-2 передано у власність для будівництва та обслуговування гаражів земельну ділянку за категорією земель - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, якій присвоєно код КВЦПЗ 12.04 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства, що прямо суперечить ст.41 Земельного кодексу України. Суд у рішенні також зазначив, що проект відведення земельної ділянки кооперативу відсутній, технічна документація щодо поділу та оспорюване рішення Рясне-Руської сільської ради не містять жодних даних щодо необхідності забезпечення трьох членів Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» умовами для зберігання транспортних засобів (їх наявності, кількості, тощо), а також обґрунтувань щодо розміру земельної ділянки, яка необхідна для цих цілей площею 0,0982 га (по 0,0327 га для гаражного будівництва на кожного члена кооперативу), а статутні види діяльності кооперативу суперечать цілям задоволення мінімальних потреб членів кооперативу у забезпеченні місця для зберігання транспортного засобу, що свідчить про порушення оспорюваним рішенням ради ст.41 Земельного кодексу України. Разом з тим, місцевий господарський суд встановив, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права належний, достатній та ефективний, установлений законом, об`єктивно виправданий та обґрунтований і виключає в подальшому необхідність пред`явлення інших позовів для захисту (відновлення) порушеного права. Такий спосіб захисту призведе до повного відновлення порушеного права, відповідає змісту та характеру правопорушення та цілям судочинства, не суперечить принципу верховенства права, а судове рішення буде виконуваним і відповідатиме принципу процесуальної економії.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 Обслуговуючий кооператив Гаражно-будівельний кооператив Пікап звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 01 травня 2023 року у справі №914/2334/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Поряд з тим, просить скасувати ухвали Господарського суду Львівської області: від 28 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху; від 06 лютого 2023 року в частині визнання поважними причин пропуску прокурором строку для подання доказів, поновлення такого строку та прийняття доказів; та від 20 лютого 2023 року в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду. Зокрема, зазначає, що по перше, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є майновою вимогою, відтак, позовна заява підлягала залишенню без руху, у зв`язку з несплатою прокурором судового збору, як за вимогу майнового характеру. По друге, на думку апелянта, прокурором не підтверджено підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки він не звертався до відповідного органу та не повідомляв про намір здійснювати представництво інтересів держави, як і не повідомив міську раду про звернення до суду з цим позовом. Вважає, що Держгеокадастр є уповноваженим органом на звернення до суду з відповідним позовом. Також апелянт вважає, що прокурором не обґрунтовано підстав для поновлення йому строку на подання додаткових доказів. Щодо суті спору, апелянт наголошує, що позивачем (прокурором) обрано неефективний спосіб захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові. На думку скаржника, належним та ефективним способом захисту прав та інтересів позивача у цій справі є віндикаційний позов, оскільки, сама по собі держреєстрація чи її скасування не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності. Також зазначає про недотримання принципу правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, оскільки недобросовісність Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап судом першої інстанції не підтверджена та суд не вказав у чому полягає неправомірна поведінка відповідача-2.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що позовна заява прокурора у цій справі відповідає вимогам, встановленим ст.ст.162, 164, 172 ГПК України, а підстави для залишення позовної заяви без руху, повернення або відмови у відкритті провадження у справі, передбачені ГПК України, були відсутні. Наголошує, що позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та про визнання недійсним рішення ради є немайновими вимогами, відтак, прокурором правильно сплачено судовий збір за подання позовної заяви. Щодо представництва інтересів держави у цій справі прокурор наголошує, що захищати інтереси територіальної громади повинні органи місцевого самоврядування, однак, у даному випадку, сам такий орган діяв всупереч інтересам територіальної громади, тому в прокурора наявний обов`язок звернутись до суду за захистом порушених прав та інтересів. Також наголошує, що позбавлення органів прокуратури права на звернення до суду в інтересах держави (суспільний інтерес) фактично унеможливлює розгляд в судовому порядку спірної ситуації щодо дотримання вимог земельного законодавства. Прокурор вважає, що з огляду на обставини даної справи, вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та скасування держреєстрації права власності на спірну земельну ділянку не можуть бути розцінені як неналежний спосіб захисту, оскільки задоволення таких вимог призведе до скасування державної реєстрації речового права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та надалі, враховуючи зміни в територіальному устрої, право власності буде зареєстровано за Львівською міською радою в силу вимог закону. Щодо тверджень скаржника про недотримання судом першої інстанції принципів правомірного втручання у право на мирне володіння, прокурор зазначає, що апелянтом жодними доказами не доведено покладення на нього надмірного тягаря внаслідок позбавлення його права власності на земельну ділянку. Крім цього, прокурор звертає увагу, що відповідно до містобудівної документації м. Львова, а саме: Генплану м. Львова, територія, на якій розміщена спірна земельна ділянка, відноситься до малоповерхової забудови, садибної житлової забудови, а план зонування території за функціональним регламентом (базове зонування) для земельної ділянки відсутній; в межі діючого на час розпорядження земельною ділянкою генплану с. Рясне-Руська Яворівського району спірна земельна ділянка не входила, відтак, і план зонування та детальний план території розроблені не були.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 Львівська міська рада просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, зазначає, що рада не уповноважена самостійно скасувати оскаржуване рішення ради, яке є актом індивідуальної дії, оскільки органи місцевого самоврядування не вправі скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Наголошує, що спірним рішенням Рясне-Руської сільської ради відповідачу-2 передано земельну ділянку у власність для будівництва та обслуговування гаражів за категорією земель землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, однак гаражно-будівельним кооперативам, в порядку ст. 41 ЗК України, земельні ділянки можуть надаватись лише для гаражного будівництва і лише з цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови. Разом з тим, звертає увагу, оскільки спірна земельна ділянка передана для будівництва гаражів, відтак, для містобудівних потреб передача останньої не могла відбутись за відсутності плану зонування або детального плану території, при цьому, матеріали справи не містять доказів внесення змін в Генеральний план та розробки іншої містобудівної документації (план зонування, детальний план території) після передачі спірної земельної ділянки у власність Рясне-Руської селищної ради.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції неодноразово відкладався, з підстав, наведених у відповідних ухвалах суду.

Поряд з тим, ухвалою суду від 14 серпня 2023 року апеляційне провадження у справі зупинялося до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №925/1133/18.

Ухвалою суду від 22 серпня 2024 року апеляційне провадження у справі поновлено.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п.10 ч.3 ст.2 ГПК України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте, розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, №4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №№32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07 від 15.03.2012).

З огляду на наведене вище, справа розглянута апеляційним судом в межах розумного строку.

Представник відповідача-2 (скаржника) в судових засіданнях вимоги апеляційної скарги підтримав, просив такі задоволити в повному обсязі, з підстав, наведених в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях по справі.

Прокурор та представник відповідача-1 в судових засіданнях проти вимог апеляційної скарги заперечували, з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях у справі.

Західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 14.02.2019 Львівською міською радою, беручи до уваги прийняті ухвали від 16.11.2017 №2588 «Про затвердження меморандуму про порозуміння між Львівською міською радою та Рясне-Руською сільською радою» та від 07.12.2017 №2677 «Про внесення змін до ухвал міської ради від 14.07.2015 №4968 та від 01.10.2015 №5143», на звернення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району від 17.12.2018 №1132, прийнято ухвалу №4647 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова», згідно з якою затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації частини земель міста Львова орієнтовною площею 209,0 га (території, які межують з Рясне-Руською сільською радою), у тому числі земельної ділянки №8 площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015), у тому числі, площею 0,9598 га, у межах червоних ліній вулиці, (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (п.1.7).

Вирішено передати зазначену у пункті 1.7 цієї ухвали земельну ділянку №8, площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015) комунальної власності Львівської міської ради до земель державної власності та пунктом 5 - рекомендувати Львівській обласній державній адміністрації розглянути питання прийняття зазначених земельних ділянок у державну власність з подальшою передачею цих земель у комунальну власність територіальної громади Рясне-Руської сільської ради Яворівського району.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 23.08.2019 №916/0/5-19 «Про прийняття земельних ділянок комунальної власності у державну власність» до земель державної власності із земель комунальної власності Львівської міської ради прийнято, серед інших, земельну ділянку площею 3,7698 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0015, КВЦПЗ - 16.00).

Відповідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.11.2019 зареєстровано право державної власності Львівської обласної державної адміністрації на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Розпорядженням Львівської обласної державної адміністрації від 13.12.2019 1483/0/5-19 «Про передачу земельних ділянок з державної власності у комунальну власність», передано до земель комунальної власності Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області земельні ділянки державної власності, серед яких, земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області від 18.12.2019 №3365 «Про прийняття земельних ділянок у комунальну власність» прийнято у комунальну власність, серед інших, земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 19.12.2019 зареєстровано право комунальної власності Рясне-Руської сільської ради на земельну ділянку за кадастровим номером 4610137500:12:005:0015.

03.01.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3432 надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок.

19.05.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №3697 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 3,7698 га на 10 земельних ділянок, серед яких, земельна ділянка №6, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

03.06.2020 на зазначену земельну ділянку зареєстровано право власності за Рясне-Руською сільською радою (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

12.11.2020 рішенням Рясне-Руської сільської ради №4816 земельну ділянку, площею 0,0982 га (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028), Львівська область, м. Львів (територія, що межує з Рясне-Руською сільською радою) передано у власність Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» для будівництва та обслуговування гаражів (код КВЦПЗ 16.00 - землі запасу, що не надані у власність або користування громадянам чи іншим юридичним особам).

Пунктом 2.3 рішення зобов`язано ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» забезпечити зміну виду використання земельної ділянки з КВЦПЗ 16.00 «землі запасу» на КВЦПЗ 12.04 «для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для розміщення та обслуговування гаражного кооперативу)».

20.11.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» на спірну земельну ділянку (кадастровий номер 4610137500:12:005:0028).

Ухвалою Львівської міської ради від 29.12.2020 року №6 «Про функціонування Львівської міської територіальної громади» Львівську міську раду визначено правонаступником прав та обов`язків місцевих рад, які приєднуються до Львівської територіальної громади.

Ухвалою №7 від 29.12.2020 року Рясне-Руську сільську раду припинено, шляхом приєднання до Львівської міської ради.

Згідно інформації Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування ЛМР, земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028, відповідно до генерального плану міста Львова, розташована в межах території санітарно-захисних зелених насаджень. Відповідно до плану зонування території Залізничного району, за функціональним регламентом (базове зонування) земельна ділянка з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 розташована в межах функціональної зони Ж-1 - зоні садибної забудови. В межі опрацювання містобудівної документації с.Рясне-Руське земельна ділянка за кадастровим номером 4610137500:12:005:0028 не входить, оскільки розташована на території міста Львова.

У вересні 2022 року Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області звернувся до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави, до відповідачів: Львівської міської ради та Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Як зазначено вище, рішенням місцевого господарського суду позов Керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області задоволено в повному обсязі, однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується, з огляду на наступне:

Щодо представництва прокурором інтересів держави:

Частинами 1, 3 ст.4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.3 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.4 ст.53 ГПК України).

Звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення прокурора та визначення ради відповідачем, поза як іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади не існує (постанова Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №916/749/17).

Необхідність захисту інтересів держави у цій справі полягає в тому, що спірна земельна ділянка, на думку прокурора, є комунальною власністю та всупереч чинному законодавству незаконно безоплатно передана у приватну власність юридичної особи. В цьому випадку, наявна необхідність захисту як інтересів територіальної громади, незаконно позбавленої права власності на землю, так і права кожного громадянина на користування об`єктами права власності народу, так і публічного, суспільного інтересу як складової державного інтересу. Такий інтерес полягає у забезпеченні економічних інтересів держави, зокрема, можливості відчужити спірну земельну ділянку у власність чи користування на конкурсних умовах, а відтак і наповнити відповідний бюджет; соціальних інтересів держави, зокрема, можливості забезпечити громадян земельними ділянками. Львівська міська рада орган місцевого самоврядування, що представляє Львівську міську територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами України. Тобто, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Львівська міська рада. Проте, у спірній ситуації позивач і відповідач в справі поєднуються в одній особі, а стороною у справі один і той же орган місцевого самоврядування може бути або позивачем або відповідачем.

Так, у п.8.8 постанови від 05.07.2023 у справі 912/2797/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у прокурора були повноваження звернутися до суду в інтересах органу місцевого самоврядування про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та її повернення власнику, що він і зробив. Та обставина, що прокурор зазначив орган місцевого самоврядування відповідачем у справі, з огляду на звернення з вимогою про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою, не є перешкодою для розгляду справи. Орган місцевого самоврядування брав участь у цій справі. У випадку встановлення судами обрання прокурором неналежного способу захисту щодо частини позовних вимог (про визнання недійсним рішення ради про затвердження проєкту землеустрою) у задоволенні позову до такої особи належить відмовити за наслідком розгляду спору по суті. Однак це не може перешкодити розгляду позовних вимог про визнання недійсним договору оренди, де прокурор діяв в інтересах ради як сторони договору, і такі вимоги можуть забезпечити ефективний захист інтересів територіальної громади у випадку їх порушення стороною договору та бездіяльності ради щодо належного захисту інтересів територіальної громади.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до закінчення розгляду якої зупинялося апеляційне провадження у цій справі).

Відтак, прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених чинним законодавством, для звернення до суду з цим позовом, заявленим в інтересах держави, з огляду на що, судом першої інстанції правомірно прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено спір по суті.

Разом з тим, за наведених вище підстав, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду (ухвала місцевого господарського суду від 20 лютого 2023 року).

Щодо доводів скаржника про скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 28 грудня 2022 року в частині відмови в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позовної заяви без руху, колегія суддів не вбачає підстав для скасування такої.

Так, у позовній заяві Керівник Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області просить: визнати недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 та скасувати державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

Апелянт наголошує, що позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності є майновою вимогою, відтак, позовна заява підлягала залишенню без руху, у зв`язку з несплатою прокурором судового збору, як за вимогу майнового характеру.

Згідно з ст.2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Крім цього, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні. Аналогічну позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

З огляду на наведене вище, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно в розумінні чинної ст.26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є немайновою вимогою, відтак у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для залишення позовної заяви прокурора без руху.

Слід зазначити, що з урахуванням немайнового характеру позовних вимог у цій справі і був сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 06 лютого 2023 року в частині визнання поважними причин пропуску прокурором строку для подання доказів, поновлення такого строку та прийняття доказів, колегія суддів зазначає наступне:

Так, прокурором зазначено, що разом з листом Спеціалізованої екологічної прокуратури від 06.12.2022 окружною прокуратурою отримано копію звернення Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» до Рясне-Руської сільської ради з додатками. Згідно вказаних документів встановлено, що 11.11.2020 до Рясне-Руської сільської ради надійшло звернення ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» про надання у власність кооперативу земельних ділянок: площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,0982 га, площею 0,1239 га, площею 0,1000 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га, площею 0,10 га площею 3,2914 га. До звернення кооперативу долучено виписку з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, графічні матеріали.

Прокурор зазначав, що такі докази неможливо було подати раніше, оскільки прокурору, який подавав позовну заяву, місцезнаходження вказаних доказів раніше встановити не вдалось, у зв`язку із не передачею їх разом з рішеннями ради у архівний відділ Яворівської районної державної адміністрації, оскільки вони були вилучені в ході тимчасового доступу до речей та документів, здійсненим в ході досудового розслідування кримінального провадження №42021142040000015, досудове розслідування у якому здійснювалося ГУ НП у Львівській області. У зв`язку з чим прокурор просив поновити пропущений строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи: звернення Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» з додатками та лист Спеціалізованої екологічної прокуратури № 12-971 вих-22 від 06.12.2022.

Відповідно до ч.2 ст.80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Разом з тим, частиною 1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи наведене, з метою всебічного, повного та об`єктивного розгляду справи, а також з метою забезпечення реалізації принципу змагальності сторін, суд першої інстанції дійшов висновку про визнання поважними причин пропуску прокуратурою строку для подання доказів, поновлення такого строку та прийняття доказів, долучених прокуратурою до клопотання б/н від 08.12.2022.

Колегія суддів не вбачає порушень норм процесуального права судом першої інстанції, оскільки прокурором обґрунтовано неможливість подання вказаних доказів разом із позовною заявою та долучено лист заступника начальника Спеціалізованої екологічної прокуратури від 06.12.2022 року, у зв`язку з чим, відсутні підстави для скасування ухвали місцевого господарського суду про прийняття таких доказів.

Щодо суті спору:

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 зазначено таке:

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36))".

Як встановлено судом у цій справі, відповідно до інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, 20.11.2020 зареєстровано право власності Обслуговуючого кооперативу "Гаражно-будівельний кооператив "Пікап" на земельну ділянку з кадастровим номером 4610137500:12:005:0028, площею 0,0982 га.

Відтак, особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. Суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем такого нерухомого майна (принцип реєстраційного володіння).

При цьому, прокурор у цій справі заявив позовну вимогу про визнання недійсним рішення Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області №4816 від 12.11.2020 «Про передачу у власність ОК «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» земельної ділянки».

Проте, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Крім цього, не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації. Такий правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04.09.2018 у справі № 915/127/18, від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19.

Колегія суддів зазначає, що внаслідок скасування судовим рішенням державної реєстрації права власності на землю за відповідачем-2 в державному реєстрі існуватиме прогалина, що не відповідає ефективному способу захисту прав.

Крім того, варто зауважити, що Львівська міська рада попередньо не була власником спірної земельної ділянки, речові права на спірну земельну ділянку за нею не були зареєстровані, а тому скасування державної реєстрації права власності за відповідачем-2 (припинення відповідних прав) не відновлює право власності Львівської міської ради на таку земельну ділянку.

Як встановлено колегією суддів, останню правову позицію в питанні визначення способу захисту у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №917/1212/21, про яку і зазначив Верховний Суд у постанові від 18.02.2025 у справі №914/1334/22 з аналогічним суб`єктним складом цієї справи та у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, враховуючи мету позову про витребування та підстави для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем) власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна.

Задоволення позову про витребування майна є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав (висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/1 6 (провадження №14-208цс18), у пункті 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.201 8 у справі №488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)) (п.9.25).

Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).

З огляду на наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор, звертаючись до суду із цим позовом, обрав такий спосіб захисту, який не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження земельною ділянкою, відтак доводи апеляційної скарги щодо неефективного способу захисту є обґрунтованими. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Наведеного місцевий господарський суд не врахував, незважаючи на те, що відповідач-2 наголошував на таких обставинах під час розгляду справи в суді першої інстанції (обрання неефективного способу захисту).

Відповідно до ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 275 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Слід зазначити, що попри оскарження ухвал місцевого господарського суду, в апеляційній скарзі відповідач-2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Беручи до уваги все наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Враховуючи скасування рішення суду першої інстанції та відмову в задоволенні позову, з позивача на користь апелянта (відповідача-2) слід стягнути 7 443 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за подання позову слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст.129, 236, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу Гаражно-будівельний кооператив Пікап задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 01 травня 2023 року у справі №914/2334/22 скасувати. Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Львівської обласної прокуратури (79005, м. Львів, проспект Шевченка, будинок 17/19; ідентифікаційний код 02910031) на користь Обслуговуючого кооперативу «Гаражно-будівельний кооператив «Пікап» (81083, Львівська область, Яворівський район, с. Зелів, вул. Центральна, 347; ідентифікаційний код 43815360) 7 443 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

На виконання постанови видати наказ.

Матеріали справи №914/2334/22 повернути до Господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку, у відповідності до вимог ст.ст.286-291 ГПК України.

Повну постанову складено 07 квітня 2025 року

Головуючий (суддя-доповідач)Якімець Г.Г.

Суддя Бойко С.М.

СуддяБонк Т.Б.