Постанова

від 16.05.2023 по справі 706/134/22

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/571/23Головуючий по 1 інстанціїСправа №706/134/22 Категорія: 301030000 Орендарчук М.П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2023 року Черкаський апеляційнийсуд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Гончар Н.І., Сіренка Ю.В.,

за участю секретаря Новицької Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу керівника Уманської окружної прокуратури Володимира Панченка на рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Христинівської міської ради Черкаської області про визнання права власності, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що із 2007 року він добросовісно володіє нерухомим майном, які розташовані на території с. Богачівка, Христинівської територіальної громади, Уманського району, Черкаської області, а саме: свинарник, корівник, телятник, водонапірна вежа, телятник, силосний майданчик (асфальт).

Станом начас зверненняз позовомдо суду ОСОБА_1 продовжує, понад 10 років, відкрито, безперервно володіти зазначеним нерухомим майном, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вербуватської сільської ради № 173 від 24.06.2022.

За час постійного і безперервного користування вказаним майном ним здійснено капітальний ремонт будівель, відновлено їх цільове призначення та протягом усього часу володіння ОСОБА_1 підтримував їх у належному стані.

У 2022 році позивачу стало відомо,що зазначене нерухоме майно належало співвласникам майна КСП «Рось», правонаступником якого було ФГ «Богачівське». Господарський суд Черкаської області 26.10.2006 року ухвалив рішення про ліквідацію фермерського господарства «Богачівське» с. Богачівка (ідентифікаційний код: 25213576) як юридичної особи в зв`язку із банкрутством.

Спірне нерухоме майно на обліку як безхазяйна нерухома річ не обліковується, вказані нежитлові виробничі приміщення колишнього КСП «Рось» на балансі міської ради не перебувають та земельні ділянки під вище вказані будівлі не виділялись.

Позивачем, станом на 01.01.2021 року, виготовлено технічний паспорт на вказане нерухоме майно, яке знаходиться за адресою Черкаська область, Уманський район, Христинівська територіальна громада, с. Богачівка. Інформації щодо незавершеного будівництва технічна документація не містить.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним за набувальною давністю право власності на нерухоме майно, а саме на комплекс виробничих будівель: навіс (позначений в технічній документації літерою А1), нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Б1) загальною площею 915,6 м кв., нежитлова будівля водонапірна вежа (позначена в технічній документації літерою В1) загальною площею 17,4 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції з прибудовою (позначені в технічній документації літерами Г1, г2 відповідно) загальною площею 964,6 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Д1) загальною площею 832,6 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції з прибудовою (позначені в технічній документації літерами Е1, е2 відповідно) загальною площею 920,1 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Є1) загальною площею 786,6 м кв., нежитлова будівля свердловини з підвалом (позначені в технічній документації літерами Й1, пд.Й1 відповідно) загальною площею 5,2 м кв., замощення (позначене в технічній документації літерою I), які розташовані за адресою: Черкаська область, Уманський район, Христинівська територіальна громада, с. Богачівка.

Рішенням Христинівського районного суду Черкаської області від 22 серпня 2022 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на вказане нерухоме майно.

Не погоджуючись з таким рішенням суду керівник Уманськоїокружної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. При цьому послався на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з недотриманням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповному з`ясуванні судом обставин, що мають значення для справи,

Апеляційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували законність набуття позивачем права користування майновим комплексом та його добросовісність, як основну підставу для визнання права власності на майно за давністю користування.

Покладена в основу оскаржуваного судового рішення копія довідки виконавчого комітету Вербуватської сільської ради за №173 від 24.06.2022 року, яка підписана старостою Верхняцького старостинського округу, вимогам допустимого та достовірного доказу не відповідає, оскільки виконавчий комітет Вербуватської сільської ради є припиненою юридичною особою.

Крім того, в описовій та мотивувальній частині судового рішення викладено два взаємовиключних висновки: про те, що позивачу було відомо про належність спірного майна на праві власності членам КСП «Рось», правонаступником якого є ФГ «Богачівське», а у мотивувальній частині судом зазначено, що позивачу, станом на час початку користування спірним майном у 2007 році, власник майна невідомий.

Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Разом з тим, як убачається із матеріалів цивільної справи будь-які правовстановлюючі документи на нерухоме майно відсутні, позивачем не надані суду докази про його зведення із дотриманням будівельних норм та введення в експлуатацію.

Окрім того, визнання права власності на об`єкт нерухомості опосередковує перехід до особи поза конкурентними засадами права на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване, оскільки земельна ділянка під спірний майновий комплекс органом місцевого самоврядування не відводилась.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави, то в апеляційній скарзі звернуто увагу на те, що Христинівська міська рада, як уповноважений державою орган здійснювати відповідні правомочності у спірних правовідносинах, в порушення вимог ст.. 19 Конституції України діяла не у спосіб визначений Законом, незважаючи на необґрунтованість позовних вимог проти їх задоволення не заперечувала, із апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції не зверталася.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує, що факт існування вищевказаного нерухомого майна підтверджується довідкою виконавчого комітету Вербуватської сільської ради №173 від 24.06.2022 року, даними технічного паспорту на виробничий будинок, який знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, Христинівська територіальна громада, с. Богачівка. Спірне нерухоме майно не є таким, яке виключене з цивільного обороту, а тому дане майно може бути об`єктом набувальної давності.

Зазначає, що у нього відсутні будь-які правовстановлюючі документи, зокрема договір купівлі-продажу, оренди, зберігання тощо стосовно законних підстав володіння спірним нерухомим майном, що відповідає також і висновку якого дійшов Верховний Суд в постанові від 27.09.2018 у справі №571/1099/16-ц.

Звернуто увагу, що на момент початку користування ним спірним нерухомим майном (2007 рік) йому не було відомо про власника майна.

Вважає, що староста в силу вимог ст. 541 Закону України «Про місцеве самоврядування» мав право видати довідку №173 від 24.06.2022 року.

Вважає, що підстави для представництва інтересів держави органами прокуратури немає, прокурором не доведено наявність порушення прав та законних інтересів держави.

Також правом на подання відзиву скористалась Христинівська міська рада в особі голови Наконечного М., в якому зазначено, що Христинівська міська рада у даній справі, як відповідач, була представлена належним представником, повноваження якого посвідчувалися у встановленому законом порядку.

Вказують, що підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури немає, оскільки прокурором не доведено належність представництва, тобто порушення прав та законних інтересів держави.

Крім цього, зазначено, що жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскаржуване судове рішення не відповідає вказаним вимогам.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції з 2007 року позивач добросовісно володіє майном, а саме: свинарником, корівником, телятником, водонапірною вежою, телятником, силосним майданчиком (асфальт), які розташовані на території с. Богачівка Христинівської територіальної громади, Уманського району, Черкаської області.

Станом на момент розгляду справи, позивач продовжує відкрито, безперервно володіти зазначеним нерухомим майном, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вербуватської сільської ради № 173 від 24.06.2022.

Отже позивач відкрито та безперервно володіє цим нерухомим майном понад 10 років.

Вища зазначене нерухоме майно належало співвласникам майна КСП «Рось», правонаступником якого було ФГ «Богачівське». Спірне нерухоме майно на обліку як безхазяйна нерухома річ не обліковується, що підтверджується довідкою виконавчого комітету Вербуватської сільської ради № 173 від 24.06.2022.

Окрім того, довідкою №137 територіальної громади Христинівської міської ради підтверджується той факт, що вище вказане майно, а саме нежитлові виробничі приміщення, КСП «Рось», на балансі міської ради не перебувають що свинарник, корівник, телятни, водонапірна башня, силосна площадка (асфальт) які знаходяться на території с.Богачівка Уманського району Черкаської області на балансі Христинівської ОТГ не знаходяться та земельні ділянки під вище вказані будівлі не виділялись.

Згідно листа Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області № 1113/01-01-12 від 22.04.2013 (копія додана до позовної заяви) відповідно до документів, що знаходяться в реєстраційній справі, колективне сільськогосподарське підприємство «Рось» (ідентифікаційний код: 25213576) с. Богачівка зареєстровано 16.03.1998 року. Сільськогосподарський виробничий кооператив «Рось» (ідентифікаційний код: 25213576) с. Богачівка створено 09.03.2000 року шляхом перетворення при реорганізації колективного сільськогосподарського підприємства «Рось» і є правонаступником. Фермерське господарство «Богачівське» (ідентифікаційний код: 25213576) с. Богачівка створено 27.02.2001 року шляхом реорганізації і є правонаступником сільськогосподарського виробничого кооперативу «Рось». Господарський суд Черкаської області 26.10.2006 року ухвалив ліквідувати фермерське господарство «Богачівське» с. Богачівка (ідентифікаційний код: 25213576) як юридичну особу в зв`язку із банкрутством.

Згідно даних ухвали Господарського суду Черкаської області від 26.10.2006 року, правонаступники фермерського господарства «Богачівське» с. Богачівка не зазначені.

Позивачем, виготовлено технічний паспорт на виробничий будинок, який складається з: навіс (позначений в технічній документації літерою А1), нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Б1) загальною площею 915,6 м кв., нежитлова будівля водонапірна вежа (позначена в технічній документації літерою В1) загальною площею 17,4 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції з прибудовою (позначені в технічній документації літерами Г1, г2 відповідно) загальною площею 964,6 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Д1) загальною площею 832,6 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції з прибудовою (позначені в технічній документації літерами Е1, е2 відповідно) загальною площею 920,1 м кв., нежитлова будівля склад для зберігання сільськогосподарської продукції (позначена в технічній документації літерою Є1) загальною площею 786,6 м кв., нежитлова будівля свердловини з підвалом (позначені в технічній документації літерами Й1, пд.Й1 відповідно) загальною площею 5, 2 м кв., замощення (позначене в технічній документації літерою I) та знаходиться за адресою Черкаська область, Уманський район, Христинівська територіальна громада, с. Богачівка. Інформації щодо незавершеного будівництва технічна документація не містить.

За змістомстатті 328 ЦК Українинабуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першоїстатті 344 ЦК Україниособа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначений правовий висновок, викладений упостановах Верховного Суду від27 вересня 2018 року у справі №571/1099/16-ц, від31 жовтня 2018 року у справі №683/2047/16-ц.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першійстатті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років; 2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб; 3) безперервність користування протягом 10 років; 4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю.

За правилами статей12,81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо належності та допустимості доказу у справі, а саме довідки від 24.06.2022 року №173 за підписом старости Верхняцького старостинського округу Олександра Ю., в якій міститься інформація про те, що ОСОБА_1 , починаючи із 2007 року, добросовісно володіє приміщеннями, які належали співвласникам майна КСП «Рось» ФГ «Богачівське» та розташовані на території с. Богачівка і продовжує відкрито, безперервно володіти вище вказаним нерухомим майном на теперішній час. Вище вказане майно на обліку як безхазяйна нерухома річ не обліковується.

Відповідно до частини 1 статті 77 ЦПК України та частини 1 статті 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до пункту 10 частини 5 статті 54-1 Закону України «Про органи місцевого самоврядування в Україні» староста бере участь у здійсненні контролю за станом благоустрою відповідного старостинського округу та інформує сільського, селищного, міського голову, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради про результати такого контролю.

Колегія суддів, враховуючи визначені законом повноваження старости вважає, що саме вказана особа володіє повною інформацією з приводу майна, яке знаходиться на території старостинського округу та, як уповноважена особа, не обмежена правом на надання такої інформації за запитом третіх осіб.

Доказів про те, що у довідці виданій старостою ОСОБА_2 міститься недостовірна інформація, прокурором надано до суду не було.

Щодо факту існування вищевказаного нерухомого майна, то він підтверджується як довідкою Вербуватської сільської ради №173 від 24.06.2022 року, так і даними технічного паспорту на виробничий будинок, який знаходиться за адресою: Черкаська область, Уманський район, Христинівська територіальна громада, с. Богачівка.

У той же час, відповідно до довідки ВК Христинівської міської ради №137 від 12.08.2022 року земельні ділянки під вищезазначеними об`єктами не відводилися (а.с. 35).

Колегія суддів зауважує, що визнаючи право власності на нежитлову будівлю, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, які мають істотне значення у справі та фактично вирішив питання щодо користування земельною ділянкою, яка є необхідною для її обслуговування.

Відповідно до вимогст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності, на житловий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 2ст. 120 ЗК Українипередбачено, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про визнання право власності на спірні нежитлові будівлі, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у власності територіальної громади, суд першої інстанції не звернув увагу, що земельна ділянка у користування позивачеві не надавалась.

Щодо участі прокуратури в інтересах держави в особі Христинівської міської ради.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 131-1 Конституції Українина прокуратуру покладено функції представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 05.06.2019 у справі № 3-234/2018(3058/18) підкреслив те, що орган законодавчої влади відповідно до ч. 2 ст.131, п. 14 ч. 1 ст.92 Конституції Українивизначив лише організацію та порядок діяльності прокуратури, а тому повноваження прокуратури, у тому числі щодо представництва інтересів держави в суді, встановлені Основним Законом, не можуть бути передані законом будь-яким іншим державним органам.

Так, згідно зіст. 5 Закону України «Про прокуратуру»функції прокуратури України здійснюються виключно прокурорами, делегування функцій прокуратури, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Конституційний Суд України також зазначив, що стосовно повноваження прокуратури щодо представництва інтересів держави в суді в Основному Законі міститься застереження: «у виключних випадках і в порядку, що визначені законом». Про такі випадки йдеться, зокрема, у ч. 3ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з якою прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац перший).

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що органи прокуратури є конституційно визначеним державним органом, який має конституційні повноваження щодо представництва інтересів держави в суді.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 наголосив, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

При цьому, пунктом 3 ч. 6ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»визначено, що під час здійснення представництва інтересів держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Таким чином, наведені вище норми законів та рішення Конституційного Суду України, надають прокуророві право з метою захисту інтересів порушених держави, що залишилися незахищеними унаслідок бездіяльності компетентних органів, ініціювати перегляд судових рішень у справах за позовами інших осіб, розглянутих без участі прокурора.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц також виклала правовий висновок, згідно якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, нормами діючого законодавства передбачена можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках, а саме, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; а також у разі відсутності такого органу.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У даному випадку, приймаючи до уваги наявні порушення інтересів держави, які полягають в тому, що визнання за відсутності законних підстав у судовому порядку права власності на нерухоме майно порушує встановлений державою порядок набуття права власності на нього, а також майнові і земельні інтереси держави в особі Христинівської міської ради, якою не вживаються заходи щодо захисту державних інтересів, у тому числі, направлених на оскарження незаконного судового рішення, тобто допущено бездіяльність, є підстави для представництва прокуратурою інтересів держави у справі № 706/134/22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/ 2385/18 виклала правовий висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В свою чергу, бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Як вбачається з матеріалів справи вбачається, що Христинівська міська рада брала участь у розгляді справи у суді першої інстанції, при цьому проти задоволення позову не заперечувала та була обізнана про результати розгляду справи, однак незважаючи на те, що спірний об`єкт, який знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у комунальній власності та у користування позивачу не надавалася, заходів щодо оскарження рішення Христинівського районного суду Черкаської області від 22.08.2022 міською радою не вжито.

Відповідно до положеньст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, житловий і нежитловий фонд, тощо.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

При цьому, ч. 8ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»визначено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зіст. 83 ЗК Україниземлі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Утім, міською радою, всупереч наведених вимог законодавства, не вжито заходів щодо отримання правовстановлюючих документів на майно, яке було передано їй на баланс, та у подальшому не вирішено питання щодо оскарження судового рішення у даній справі.

Отже, така позиція Христинівської міської ради свідчить про неналежне здійснення нею, як компетентним органом, захисту інтересів держави, що підтверджує обґрунтованість представництва держави та вступу до участі у справі прокурора шляхом подання апеляційної скарги.

Щодо тверджень викладених у апеляційній скарзі щодо відсутності повноважень у представника в суді першої інстанції Христинівської міської ради, то колегія суддів виходить з наступного.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина першастатті 58 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четвертастатті 58 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що в процесуальному законодавстві розмежовано такі категорії як «самопредставництво» і «представництво». Тобто допускається можливість здійснення процесуального представництва органу державної влади, як в порядку самопредставництва, так й іншими особами, як представниками органу державної влади. Для визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такого органу державної влади без додаткового уповноваження.

Подібні висновки зроблені в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року в справі № 667/7582/15-ц (провадження № 61-303св20).

У пунктах 18, 25 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 303/4297/20 (провадження № 14-105цс21) вказано, що:

«починаючи з 29 грудня 2019 року, самопредставництво юридичної особи допускає можливість вчинення у суді процесуальних дій від її імені не тільки керівником або членом виконавчого органу, але й будь-якою іншою особою, уповноваженою на такі дії за законом, статутом, положенням або трудовим договором (контрактом). Тому можливість участі у справі за правилами самопредставництва юридичної особи того, хто не є її керівником або членом її виконавчого органу, слід підтверджувати або приписом відповідного закону, або приписом статуту чи положення цієї особи, або умовами трудового договору (контракту), зокрема посадовою інструкцією (у разі, якщо такого договору у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника). Якщо інше не передбачено саме цими документами, уповноважений діяти у суді за правилами самопредставництва юридичної особи, має всі права відповідного учасника справи. Зазначене не виключає можливості додаткового подання до суду довіреності юридичної особи, проте самостійно вона не підтверджує повноваження діяти за правилами самопредставництва.

Отже, з 29 грудня 2019 року самопредставництво юридичної особи, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування (в адміністративному судочинстві - також суб`єкта владних повноважень, який не є юридичною особою) у цивільному, господарському й адміністративному судочинствах можуть здійснювати будь-які фізичні особи, уповноважені на це саме відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту).У разі, якщо такого договору (контракту) у письмовій формі немає чи у ньому зафіксований неповний перелік трудових (посадових) обов`язків працівника (наприклад, є посилання на посадову інструкцію), то поряд із підтвердженням наявності трудових відносин, такий працівник подає відповідний документ юридичної особи (зокрема, посадову інструкцію), у якому визначений його обов`язок представляти інтереси цієї особи в суді (діяти за правилами її самопредставництва), а за наявності - також обмеження відповідних повноважень. Наявність або відсутність у ЄДР даних про такого працівника, який поряд із керівником має право вчиняти дії від імені юридичної особи, не впливає на обов`язок останньої підтвердити повноваження цього працівника діяти у судовому процесі на підставі закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), зокрема обсяг цих повноважень».

У матеріалах справи міститься довіреність №9 від 12 січня 2022 року, у відповідності до якої ОСОБА_3 може вчиняти від імені Христинівської міської ради всі юридично значимі дії, в тому числі надання, оформлення та отримання документів (а.с. 40).

Також на спростування доводів прокурора, Христинівська міська рада до відзиву на апеляційну скаргу надала розпорядження про призначення ОСОБА_3 на посаду спеціаліста відділу правового та кадрового забезпечення виконавчого комітету Христинівської міської ради.

Відповідно до пункту 4.5. Положення про відділ правового та кадрового забезпечення виконавчого комітету Христинівської міської ради, посадові особи відділу мають право здійснювати захист прав та інтересів Христинівської міської ради, виконавчого комітету Христинівської міської ради та її структурних підрозділів у порядку само представництва у судах (само представництво юридичної особи).

З огляду на зазначене, Швець О.В. мав повноваження на представництво органу місцевого самоврядування у суді першої інстанції, а тому такі аргументи прокурора колегія суддів відхиляє.

Отже, за результатами розгляду справи, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до частини 13 статі 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, витрати понесені прокурором у зв`язку із сплатою судового збору за подання апеляційною скаргою підлягають компенсації за рахунок держави, оскільки позивач є особою із інвалідністю ІІ групи (а.с. 11).

Керуючись статтями 35, 258, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу керівника Уманськоїокружної прокуратуриВолодимира Панченка задовольнити частково.

Рішення Христинівського районногосуду Черкаськоїобласті від22серпня 2022року - скасувати. Ухвалити у справі нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Христинівської міської ради Черкаської області про визнання права власності відмовити.

Компенсувати за рахунок держави Уманській окружній прокуратурі судовий збір у розмірі 1488, 60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 травня 2023 року.

Судді: