Ухвала

від 22.05.2023 по справі 588/739/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 травня 2023 року

м. Київ

справа № 588/739/21

провадження № 61-6707ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Тростянецької міської ради Сумської області, ОСОБА_2 , третя особа - Охтирська районна державна адміністрація Сумської області, про визнання протиправним та скасування рішення, скасування державного акта на право власності на землю та скасування запису про реєстрацію права власності нерухомого майна,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тростянецької міської ради Сумської області, ОСОБА_2 , третя особа - Охтирська районна державна адміністрація Сумської області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 19 листопада 1997 року

№ 461 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян», яким ОСОБА_3 передано у приватну власність земельну ділянку орієнтовною площею 910 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 24 листопада 1999 року

№ 493 «Про затвердження змін площ земельних ділянок, виявлених при виконанні робіт по видачі державних актів на право приватної власності на землю громадянам місто Тростянець» у частині уточнення (збільшення) площі земельної ділянки з 910 кв. м до 1 140 кв. м, яка розташована з адресою: АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_3 ;

- скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії

СМ № 002925, виданий 06 грудня 1999 року ОСОБА_3

на підставі рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради народних депутатів від 24 листопада 1999 року № 493;

- скасувати записи про право власності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за

ОСОБА_3 з реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 1428013359250, об`єкти нерухомого майна: земельна ділянка із кадастровим номером 59250101:00:011:0347 площею 0,014 га; земельна ділянка із кадастровим номером 59250101:00:011:0346 площею 0,1000 га, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Тростянецьку міську раду Сумської області відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості), виділеної заводу «Мінвод» рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114, земельної ділянки площею

800 кв. м, розмірами 32 м х 25 м, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 , яка виділялася для будівництва двоквартирного житлового будинку із господарськими будівлями з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості.

Тростянецький районний суд Сумської області своїм рішенням від 04 січня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Сумський апеляційний суд своєю постановою від 06 квітня 2023 року рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня

2023 року залишив без змін.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що

укасаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах

2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Водночас, зі змісту касаційної скарги не можливо встановити, щодо якої норми права відсутній висновок Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Також заявниця в касаційній скарзі посилається на висновки, викладені

у постановах Верховного Суду.

За таких обставин заявниці необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог

статті 392 ЦПК України, в якій зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування, та конкретизувати правовідносини, в яких цей висновок відсутній, тобто обґрунтувати наявність випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК, та надати копії цієї скарги відповідно до кількості учасників справи.

Щодо клопотання про зменшення розміру судового збору

Разом з тим, подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги не додано документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З огляду на зміст судових рішень, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом у травні 2021 року з 5 вимогами немайнового характеру.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено на 2021 рік прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року - 2 270 грн.

Підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою справляється судовий збір, що становить

0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 0,4 = 908 грн).

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» подання касаційної скарги на рішення суду справляється судовий збір, що становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми (908 грн х 5 х 200 % = 9 080 грн).

Згідно з частиною третьої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Отже, за подання вказаної касаційної скарги на судові рішення ОСОБА_1 слід сплатити судовий збір у розмірі 9 080 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує клопотання про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги до 1 489,46 грн, що становить 5 відсотків розміру річного доходу заявниці, та додає квитанцію від 03 травня 2023 року № 1024181433 про сплату судового збору у вказаному розмірі.

Клопотання мотивоване тим, що відповідно до довідки про доходи

№ 7425 4349 6942 1485 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Південному об`єднаному управління Пенсійного фонду України в Сумській області

і отримує пенсію за віком, сума якої за період з 01 січня по 31 грудня

2022 року склала 29 729,20 грн.

При цьому, розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги на оскаржувані судові рішення, перевищує 5 відсотків розміру річного доходу ОСОБА_1 за попередній 2022 рік.

Таким чином, скрутний майновий стан не дозволяє ОСОБА_1 сплатити судовий збір у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір», у зв`язку з чим вона просить зменшити розмір судового збору до 1 489,46 грн.

Вирішуючи клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору, Верховний Суд виходить із того, що у своїй практиці Європейський суд зазначав, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Відповідно до частини першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 Закону України «Про судовий збір», передбачено, що, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує

5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Особа, яка заявляє клопотання про зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, відстрочення та розстрочення сплати судового збору повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору

у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Особливо це стосується порушення заявником процедури касаційного провадження.

У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення

від сплати судового збору та зменшення його розміру майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Враховуючи наведені заявницею у клопотанні обставини та надані докази, що підтверджують майновий стан ОСОБА_1 , і що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, суд касаційної інстанції вважає за можливе зменшити розмір судового збору за подання касаційної скарги до 1 486,46 грн.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі,

якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_1 про зменшення розміру судового збору за подання касаційної скарги задовольнити.

Зменшити ОСОБА_1 розмір судового збору за подання касаційної скарги на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року до 1 489,46 гривень.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська