Постанова

від 13.11.2024 по справі 588/739/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 588/739/21

провадження № 61-6707св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Тростянецька міська рада Сумської області, ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Охтирська районна державна адміністрація Сумської області,розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року у складі суддіОгієнка О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у складі колегії суддів Криворотенка В. І., Кононенко О. Ю., Собини О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тростянецької міської ради Сумської області, ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 19 листопада 1997 року

№ 461 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян» (далі - рішення № 461), яким ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, орієнтовною площею 910 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 24 листопада 1999 року

№ 493 «Про затвердження змін площ земельних ділянок, виявлених при виконанні робіт по видачі державних актів на право приватної власності на землю громадянам м. Тростянець» (далі - рішення № 493) у частині уточнення (збільшення) площі земельної ділянки ОСОБА_2 з 910 кв. м до 1 140 кв. м;

скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії СМ № 002925, виданий 06 грудня 1999 року ОСОБА_2 на підставі рішення № 493;

скасувати записи про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1428013359250, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна: земельної ділянки, кадастровий номер 59250101:00:011:0347, площею 0,014 га, земельної ділянки, кадастровий номер 59250101:00:011:0346, площею 0,1 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Тростянецьку міську раду Сумської області відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості) виділеної заводу «Мінвод» рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114 земельної ділянки, площею 800 кв. м, розмірами 32 м х 25 м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка виділялася для будівництва двоквартирного житлового будинку із господарськими будівлями з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості.

Позов мотивовано тим, що у 1988 році на АДРЕСА_2 виділено земельну ділянку, площею 800 кв. м, під будівництво двоквартирного житлового будинку, який збудовано у 1997 році.

30 травня 1997 року вона та її син ОСОБА_3 отримали свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 у вказаному будинку.

Позивачка неодноразово просила передати їй у власність земельну ділянку для будівництва двоквартирного житлового будинку і лише у 2016 році Тростянецька міська рада Сумської області рішенням від 19 лютого 2016 року № 78 надала їй право на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку площею 1/2 від 577 кв. м.

29 серпня 2017 року син подарував їй свою частину квартири.

У 2016 році Тростянецька міська рада Сумської області виділила під розміщення та обслуговування житлового будинку та ведення особистого селянського господарства лише 577 кв. м замість виділених у 1988 році 800 кв. м, тому позивачка вважає, що її право на землю порушене.

Власниця сусідньої земельної ділянки ОСОБА_2 неправомірно володіє землею, яка була виділена у 1988 році під будівництво двоквартирного житлового будинку.

Рішенням АДРЕСА_4 ОСОБА_2 безпідставно збільшено розміри земельної ділянки з 910 кв. м до 1 140 кв. м за рахунок земельної ділянки, виділеної під будівництво двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 .

Зменшення площі земельної ділянки з 800 кв. м до 577 кв. м унеможливлює дотримання всіх будівельних та санітарних норм, робить приватизацію ділянки неможливою, позбавляє заявницю права на обслуговування житлового будинку.

Землевпорядні організації вирішити це питання не можуть, оскільки земельної ділянки площею 800 кв. м фактично не існує, тому необхідно відновити та закріпити межі земельної ділянки, виділеної заводу «Мінвод» рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114.

ОСОБА_1 вважає незаконним державний акт відповідачки про право приватної власності на землю, оскільки він виданий за дев`ять днів до затвердження рішення № 493.

Висновком експерта № 6 земельно-технічної експертизи від 14 травня 2019 року у справі № 588/1690/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою встановлені помилкові розміри спірної земельної ділянки, а саме ширина ділянки 20,74 та 21,47 метрів, проте ширина ділянки на АДРЕСА_2 може бути збільшена до 25 метрів лише у сторону та за рахунок земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , оскільки з протилежної сторони знаходиться червона лінія АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Тростянецький районний суд Сумської області рішенням від 04 січня 2023 року у позові відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що предмет спору у справах № 588/1690/17 і № 588/1321/18 та усправі, що переглядається, різний, але фактично спори взаємопов`язані підставами позову, тобто обставинами, якими позивачка обґрунтовує вимоги про те, що її сусіди, зокрема ОСОБА_2 , зайняли частину земельної ділянки, на яку вона має право.

Суд першої інстанції керувався тим, що обставинам у вказаних справах суди вже надали оцінку та не встановили порушення прав позивачки.

Позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин порушення її прав.

У частині вимоги про зобов`язання міської ради вчинити дії суд, відмовивши у позові, керувався тим, що позовні вимоги не доведені. Позивачка не надала земельно-кадастрової документації на земельну ділянку площею 800 кв. м, яка виділялася заводу «Мінвод».

ОСОБА_1 оскаржила рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд не дослідив і не надав оцінку доказам у справі щодо того, що станом на 1988 рік площа ділянки АДРЕСА_1 всього становила 910 кв. м. А з 30 травня 1997 року у користування позивачки як співвласниці квартири АДРЕСА_5 перейшла земельна ділянка площею 800 кв. м.

Суд не дослідив і не надав оцінки рішенню № 493 щодо збільшення площі ділянки відповідачки та заяві позивачки, поданій до міської ради, щодо її заперечення на таке збільшення.

Суд не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 рокуу справі № 500/306/15-ц, провадження № 61-13860св18.

Постановою Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, зазначив, що звернувшись з позовом у цій справі, ОСОБА_1 фактично всупереч принципу res judicata ставить під сумнів установлені судовими рішеннями у справах № 588/1690/17 і № 588/1321/18 обставини та просить надати їм іншу правову оцінку.

Апеляційний суд зазначив, що позивачка не надала належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин порушення її прав.

Суд апеляційної інстанції також погодився з тим, що під час прийняття рішення № 493 були допущені порушення, проте дійшов висновку, що це не порушує прав позивачки, а визнання недійсним цього рішення є надмірним тягарем для відповідачки.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі заявниця просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивачка посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 912/929/21, від 19 вересня 2018 року у справі № 500/306/15-ц, від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі № 815/5987/14.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не дослідили усі докази у сукупності для встановлення накладення земельної ділянки ОСОБА_2 .

Суди необґрунтовано відхилили клопотання про проведення експертизи державного акта ОСОБА_2 .

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відзиві Тростянецька міська рада Сумської області зазначає, що права позивачки не порушені, а скасування рішень № 461 та № 493, свідоцтва про право власності є надмірним тягарем для відповідачки.

Відзив ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що незрозуміло чому позивачка як власниця лише квартири АДРЕСА_3 претендує на земельну ділянку площею 800 кв. м, яка була виділена для двоквартирного будинку.

ОСОБА_2 не порушує прав позивачки як землекористувача земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

Рух справи у суді касаційної інстанції

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Позивачка є власницею квартири АДРЕСА_5 .

ОСОБА_2 є власницею господарства, розташованого за адресою:АДРЕСА_1 , земельна ділянка якої межує із земельною ділянкою, яка перебуває у фактичному користуванні ОСОБА_1 .

Між сторонами тривалий час існує спір щодо розміру та місця розташування межі земельних ділянок, який суди неодноразово вирішували за позовами ОСОБА_1 , заявленими з різним предметом спору та з різних підстав, до відповідачки та інших осіб.

30 січня 2019 року Тростянецький районний суд Сумської області ухвалив рішення у справі № 588/1321/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яким позивачці відмовлено у задоволенні позову з тих підстав, що вона не надала належних, достатніх і допустимих доказів незаконності видачі державного акта відповідачці та того, що відповідачка порушує межу земельної ділянки позивачки, якою вона користується, а саме що ОСОБА_2 перемістила її на 5 м.

Позовні вимоги у цій справі, заявлені позивачкою, були: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, а саме перемістити межу із відступом на частину земельної ділянки відповідачки на 5 м; скасувати державний акт ОСОБА_2 на право приватної власності на земельну ділянку від 06 грудня1999 року, серія СМ, № 002925.

Підставами позовних вимог ОСОБА_1 вказувала порушення суміжним землевласником ОСОБА_2 її права користування землею у зв`язку з частковим зайняттям земельної ділянки позивачки.

Вказане рішення Тростянецького районного суду Сумської області позивачка оскаржила до суду апеляційної інстанції, однак постановою Сумського апеляційного суду від 17 квітня 2019 року його залишено без змін.

У справі № 588/1321/18 суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114 під будівництво двоквартирного житлового будинку заводу «Мінвод» виділено земельну ділянку площею 800 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету міської Ради народних депутатів від 09 лютого 1997 року № 26 новозбудованим будинкам присвоєно номери: АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 . Видано громадянам ордери на заселення, зокрема ОСОБА_1 (до шлюбу ОСОБА_5 ) видано ордер на квартиру АДРЕСА_5 .

Рішенням Тростянецької міської ради від 19 лютого 2016 року № 78 ОСОБА_1 і ОСОБА_3 як співвласникам квартири АДРЕСА_5 надано право на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та ведення особистого селянського господарства, площею 577 кв. м (1/2), на АДРЕСА_2 .

Відповідно до генерального плану від 08 лютого 1973 року загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становила 910 кв. м. 19 листопада 1997 року було погоджено та закріплено межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , про що складено відповідний акт.

Рішенням № 461 вирішено безкоштовно передати у приватну власність земельні ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарчих будівель у розмірі і кількості згідно з додатком № 1 до рішення. Згідно з пунктом 3 цього рішення остаточний розмір площі земельної ділянки необхідно встановити під час видання державного акта. Відповідно до додатка № 1 ОСОБА_6 передано у власність земельну ділянку, площею 910 кв. м, на АДРЕСА_1 .

Рішенням № 493 внесено уточнення до площ земельних ділянок, переданих у власність громадян міста Тростянця, виявлені під час проведення робіт зі складання державних актів на право приватної власності на землю, зокрема уточнено площу земельної ділянки ОСОБА_6 на АДРЕСА_1 , вказано уточнену загальну площу земельної ділянки - 1140 кв. м, у тому числі під індивідуальним житловим будівництвом - 1000 кв. м, під особистим підсобним господарством - 140 кв. м.

На підставі рішення № 493 ОСОБА_6 видано державний акт на право приватної власності на землю від 06 грудня 1995 року, серія СМ, № 002925, згідно з яким їй у приватну власність передано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1140 га, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,0140 га.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) виготовлена 28 листопада 2017 року на замовлення ОСОБА_2 на належну їй земельну ділянку на підставі державного акта, серія СМ, № 002925, відповідно до якої земельній ділянці, площею 0,1 га (в тому числі 0,0406 га - сільськогосподарські угіддя, 0,0594 га - забудовані землі), присвоєно кадастровий номер 5925010100:00:011:0346, земельній ділянці, площею 0,0140 га (сільськогосподарські угіддя), - кадастровий номер 5925010100:00:011:0347.

Межі земельної ділянки відповідачки були встановлені землевпорядною організацією на місцевості в натурі та площа земельної ділянки збігається із площею, визначеною державним актом від 06 грудня 1999 року.

На час погодження та закріплення меж земельної ділянки відповідачки в натурі та виготовлення державного акта ОСОБА_2 межі земельної ділянки, яка межує із земельною ділянкою, якою користується позивачка, погоджував уповноважений представник Тростянецького заводу «Мінвод» (т. 2, а. с. 38-45).

24 червня 2020 року Тростянецький районний суд Сумської області ухвалив рішення у справі № 588/1690/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа на стороні відповідачів - Тростянецька міська рада Сумської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, яким відмовив у задоволенні позову. Це рішення Тростянецького районного суду Сумської області позивачка оскаржила до судів апеляційної та касаційної інстанцій, однак постановою Сумського апеляційного суду від 02 листопада 2020 року та постановою Верховного Суду від 16 червня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін (т. 2, а. с. 46-60).

Позивачка заявила такі вимоги: зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_8 , шляхом перенесення самочинно збудованих парканів і приведення їх у відповідність зі встановленими і закріпленими межовими знаками.

Підставами позовних вимог ОСОБА_1 у справі № 588/1690/17 є порушення суміжними землевласниками ОСОБА_2 , ОСОБА_4 її права користування земельною ділянкою, які, на думку позивачки, самовільно зайняли (захватили) частину земельної ділянки, яка належить до її господарства, та встановили паркани.

Суди відмовили позивачці у задоволенні позову, оскільки на час погодження та закріплення меж земельної ділянки ОСОБА_2 у натурі та виготовлення нею державного акта межі цієї земельної ділянки, яка на сьогодні межує із земельною ділянкою, якою користується позивачка, були погоджені, отже, порушення прав позивачки ОСОБА_2 не установлено. Позивачка не довела суду, що побудований нею сарай, який розташований на межі земельної ділянки, якою користується позивачка, та земельної ділянки ОСОБА_2 , не є самочинним будівництвом. Позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 перешкоджає позивачці у користуванні земельною ділянкою. Позивачка не надала доказів того, що відповідачі самочинно збудували паркани, які перенесені на земельну ділянку ОСОБА_1 .

У справі № 588/1690/17 було проведено судову земельно-технічну експертизу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).

У справі, що переглядається, позивачка заявила вимоги про визнання протиправними та скасувати рішень № 461 та № 493, якими ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку та надалі збільшено її площу з 910 кв. м до 1 140 кв. м; про скасування державного акта на право приватної власності на цю земельну ділянку та запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; про зобов`язання Тростянецької міської ради Сумської області відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості) виділеної заводу «Мінвод» земельної ділянки, площею 800 кв. м, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості.

ОСОБА_1 посилається на те, що рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114 земельну ділянку, площею 800 кв. м, розмірами 32 м х 25 м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , виділено для будівництва двоквартирного житлового будинку із господарськими будівлями, квартиру АДРЕСА_3 в якому вона з сином приватизувала 30 травня 1997 року.

Вказані вимоги обґрунтовано тим, що позивачка бажає оформити право власності на земельну ділянку, на якій розташований її житловий будинок, у тих розмірах, у яких вона була виділена заводу «Мінвод» - 800 кв. м, водночас земельна ділянка ОСОБА_2 накладається на цю земельну ділянку, що заважає користуванню будинком, спорудами та земельною ділянкою, оскільки вона набагато менша, ніж встановлено для обслуговування цього будинку.

Щодо позовних вимог про скасування рішень № 461 та № 493, державного акта на право приватної власності на землю та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку ОСОБА_2 .

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Верховний Суд зазначає, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Заявниця у позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах посилалась на те, що прийняття рішення Виконавчим комітетом Тростянецької міської ради Сумської області від 24 листопада 1999 року № 493 «Про затвердження змін площ земельних ділянок, виявлених при виконанні робіт по видачі державних актів на право приватної власності на землю громадянам м. Тростянець», яким збільшено площу земельної ділянки відповідачки з 910 кв. м до 1140 кв. м, що призвело до зменшення земельної ділянки, виділеної під будівництво будинку АДРЕСА_2 та порушує її право як власника будинку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридичнозначущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

Аргументація, викладена судом апеляційної інстанції, щодо оцінки доказів на підтвердження обставин, встановлених у цій та в інших справах за участю цих самих сторін, які мають значення для правильного вирішення справи, є неповною, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Так, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги доводи апеляційної скарги та встановлені у справі № 588/1690/17 обставини, а саме те, що рішенням Тростянецької міської ради від 31 серпня 2010 року № 519 впорядковано нумерацію на АДРЕСА_2 шляхом присвоєння номера «3 А» квартирі АДРЕСА_3 з наданням їй статусу житлового будинку. Аналогічний номер будинку (3 А) зазначений у додатку до рішення Тростянецької міської ради від 19 лютого 2016 року № 78 (т. 1, а. с. 29 зворот).

Згідно з матеріалами справи, що переглядається, загальна площа будинку, побудованого за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 30 червня 2003 року становить 191 кв. м (т. 2, а. с. 32). Площа квартири АДРЕСА_3 станом на 30 травня 1997 року становила 65,3 кв. м (т. 1, а. с. 10), станом на 30 червня 2003 року - 95,5 кв. м (т. 2, а. с. 32), станом на 29 серпня 2017 року - 89,3 кв. м (т. 1, а. с. 11).

У витягу з протоколу засідання земельної погоджувальної депутатської комісії зазначено, що квартира АДРЕСА_9 , приватизовані (т. 1, а. с. 23).

У апеляційній скарзі позивачка зазначає, що їй та її сину як власникам квартири АДРЕСА_3 та власникам квартири АДРЕСА_10 , разом із правом власності на квартири перейшло право на земельну ділянку у розмірі, виділеному заводу «Мінвод» у 1988 році - 800 кв. м (т. 3, а. с. 61 зворот).

Відповідно до частин першої та другої статті 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

У разі переходу права власності громадян на житловий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також у разі переходу права власності на частину будинку у випадку неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 500/306/15-ц, провадження № 61-13860св18, на яку посилається заявниця.

Згідно з вимогами Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07 липня 2011 року № 3613-VI земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У пункті 1.13 Інструкції (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що складання державного акта на право приватної власності на землю, на право власності на землю та на право постійного користування землею при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам, підприємствам, установам, організаціям і товариствам громадян всіх видів, у постійне користування або при переоформленні правоустановних документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою відповідною технічною документацією.

З огляду на характер спірних правовідносин у цій справі насамперед підлягали встановленню такі обставини:

- якої площі та конфігурації земельна ділянка була виділена для будівництва двоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та з яких правових підстав її розмір та площа були змінені (зменшені);

- чи накладаються (перетинаються) земельна ділянка, що перебуває у користуванні позивачки як власниці житлового будинку, та земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_2 .

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 370/999/16-ц, провадження № 14-709цс19, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, провадження № 14-740цс19).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

За змістом приписів статей 102, 103 ЦПК України для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу.

Отже, вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги позивачки щодо можливого накладення земельних ділянок, не встановив:

- чи виділено позивачці та коли окрему адресу для її квартири

АДРЕСА_11 , у разі виділення квартири АДРЕСА_3 , що належить позивачці, в окремий будинок з присвоєнням адреси;

- яка частина земельної ділянки та її конфігурація перебуває у користуванні або набута у власність власником квартири АДРЕСА_6 , яка могла бути виокремлена в окремий житловий будинок у разі виокремлення квартири позивачки;

- чи стосується цей спір прав власника квартири АДРЕСА_6 і чи є необхідність у його залученні, оскільки земельна ділянка, виділена заводу «Мінвод» під забудову двоквартирного будинку, після набуття власниками квартир АДРЕСА_6 і АДРЕСА_3 права власності на ці квартири перейшла у їх спільне користування.

У постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18, провадження № 61-13300св21, викладено висновок: «У такій категорії справ суд самостійно без застосування спеціальних знань не може зробити висновок, чи накладаються земельні ділянки сторін у справі, а отже, суд, керуючись положеннями цивільно-процесуального законодавства, для встановлення істинності у справі та з метою виконання завдань правосуддя, міг призначити судову експертизу. Таким чином, належним доказом у справі, який би підтвердив чи спростував накладення земельних ділянок, може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, після якого суд вирішує наявність чи відсутність порушених речових прав позивачів на земельну ділянку».

У справі, що переглядається, судова земельно-технічна експертиза не проводилася.

Верховний Суд зазначає, що позивачка не зверталася з клопотанням про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи, водночас у судовому засіданні 05 серпня 2021 року адвокат позивачки заявив клопотання про витребування цивільної справи № 588/1690/17, оскільки у її матеріалах наявний, зокрема, висновок судової земельно-технічної експертизи щодо меж земельних ділянок сторін (т. 1, а. с. 100 зворот).

Крім того, міський голова Тростянецької міської ради також просив суд витребувати рішення у справах № № 588/1690/17, 588/1321/18 (т. 1, а. с. 220).

Ухвалою від 05 серпня 2021 року суд першої інстанції витребував справу № 588/1690/17 (т. 1, а. с. 102, 103).

Встановлено, що у справі № 588/1690/17 було призначено та проведено судову земельно-технічну експертизу та отримано висновок експерта від 14 травня 2019 року № 6.

У висновку від 14 травня 2019 року № 6 експерт висловився щодо земельної ділянки, належної ОСОБА_2 , та зазначив, що її контури виходять на 1,6 кв. м за межі, визначені технічною документацією із землеустрою, на територію суміжної земельної ділянки ОСОБА_1 , однак межа між земельними ділянками ОСОБА_2 і ОСОБА_1 проходить по стіні будівлі сараю літ. «Б», належного ОСОБА_1 , та умовній межі. Таким чином, на час вирішення справи судами на межі ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 паркан відсутній.

Суди у справі № 588/1690/17 оцінили вказані обставини, встановлені висновком судової земельно-технічної експертизи, на предмет вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом перенесення парканів.

Водночас у справі, що переглядається, підстави та предмет є іншими, однак ОСОБА_1 доводила, що вказаний висновок судової земельно-технічної експертизи підтверджує порушення її права на земельну ділянку.

Установлено, що спори про приватизацію земельної ділянки позивачки під її будинком тривають 19 років.

Витребувавши справу № 588/1690/17, суди не врахували вказаного висновку, не оцінили, не виклали мотивів відхилення чи спростування наведених вище обставин, встановлених висновком експерта у справі № 588/1690/17, відповідно до статті 12 ЦПК України не роз`яснили позивачці її право на ініціювання проведення земельно-технічної експертизи у справі, що переглядається, для підтвердження чи спростування висновків експертизи у справі № 588/1690/17, та не роз`яснили ризиків настання наслідків, пов`язаних із невчиненням нею таких процесуальних дій.

Щодо преюдиційності обставин, встановлених рішеннями судів у справах № 588/1690/17 і № 588/1321/18, то необхідно зазначити таке.

У справі, що переглядається, суди керувались тим, що суди у справі № 588/1690/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та у справі № 588/1321/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою вже встановили фактичні обставини та не встановили порушення прав позивачки, зокрема накладенням земельної ділянки відповідачки, а ОСОБА_1 повторно звертається з тими ж самими підставами.

Верховний Суд не погоджується з указаними висновками судів у частині прийняття правової оцінки, наданої доказам у наведених вище справах, як преюдиційної з огляду на таке.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України).

У постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 910/2164/18 та від 08 липня 2019 року у справі № 908/156/18 зазначено, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 (провадження № 61-26396св18) зазначено, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду.

Отже, не мають преюдиційного значення оцінка судом доказів для встановлення конкретних обставин справи, які сторони не оспорювали, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір і які, зокрема, зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Водночас суди наведеного не врахували, не повно оцінили докази у цій справі та не встановили всіх її обставин, помилково взяли до уваги правову оцінку, надану доказам у справах № 588/1690/17 і № 588/1321/18, як преюдиційну, не навели мотивів відхилення чи спростування доводів позивачки, викладених у позовній заяві та апеляційній скарзі.

Верховний Суд звертає увагу, що суд апеляційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції в частині того, що під будинок позивачки була виділена земельна ділянка площею 800 кв. м, однак, посилаючись на судові рішення у вказаних вище справах як на встановлені обставини щодо відсутності порушеного права ОСОБА_1 , не встановив обставин та не надав належно аргументованих відповідей, за рахунок якої земельної ділянки збільшено площу земельної ділянки відповідачки з 910 кв. м до 1140 кв. м (шляхом виділення додатково без будь-якої технічної документації у власність 140 кв. м для ведення особистого підсобного господарства), і не дослідив обставин зменшення розміру земельної ділянки з 800 кв. м (яку має намір приватизувати позивачка) до 577 кв. м (на яку позивачці надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд ураховує, що справа розглядається з 2021 року, однак суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи позивачки, не надавав мотивованих відповідей щодо наведених у цій постанові питань, тому постанова суду апеляційної інстанції в частині вимог про скасування рішень № 461 та № 493, державного акта на право приватної власності на землю та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку ОСОБА_2 підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів заявниці про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 67 Земельного кодексу України 1990 року, з огляду на те, що площа земельної ділянки ОСОБА_2 , наданої їй рішеннями № 461 та № 493, яка становить 0,114 га, перевищує максимальний розмір земельної ділянки, встановлений статтею 67 ЗК України 1990 року - 0,1 га (розмір ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у містах), колегія суддів зазначає таке.

Суди у справі, що переглядається, встановили, що ОСОБА_2 у приватну власність передано земельну ділянку на АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1140 га, у тому числі для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд - 0,1 га, для ведення особистого підсобного господарства - 0,0140 га.

Отже, оскільки суд апеляційної інстанції не встановив повною мірою усіх обставин справи щодо правомірності надання ОСОБА_2 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а Верховний Суд у зв`язку з цим не може вирішити спір по суті, то наразі немає підстав викладати висновки щодо застосування статті 67 ЗК України 1990 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Тростянецької міської ради Сумської області вчинити дії, то Верховний Суд керується таким.

Позивачка також заявила вимогу до Тростянецької міської ради Сумської області про зобов`язання відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості) виділеної заводу «Мінвод» рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114, земельної ділянки, площею 800 кв. м, розмірами 32 м х 25 м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка виділялася для будівництва двоквартирного житлового будинку із господарськими будівлями з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості.

Відмовивши у позові в цій частині, суди керувались тим, що позивачка не надала земельно-кадастрової документації на земельну ділянку площею 800 кв. м, яка виділялася заводу «Мінвод», тому позовні вимоги в цій частині є недоведеними.

Верховний Суд погоджується з відмовою у позові в цій частині, водночас не погоджується з мотивами цієї відмови з огляду на таке.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (пункт 2.1 розділу II Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (чинна на час звернення з позовом)).

У разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (пункт 3 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр» у редакції на час звернення з позовом).

У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом) (частина восьма статті 55 Закону України «Про землеустрій» (далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом)).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку (пункт «а» частини дев`ятої статті 55 Закону України «Про землеустрій»).

Замовники документації із землеустрою за рахунок власних коштів мають право на вибір розробника та укладення з ним договору, якщо інше не передбачено законодавством України (частина друга статті 27 Закону України «Про землеустрій»).

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що особа, яка має намір стати користувачем чи власником земельної ділянки комунальної власності, самостійно за власний кошт замовляє розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за дозволом відповідного органу місцевого самоврядування.

Якщо особа як власник житлового будинку бажає набути у власність чи користування земельну ділянку державної чи комунальної власності, на якій розташований її житловий будинок, то вона самостійно за власний кошт замовляє розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) без дозволу органу місцевого самоврядування.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає, зокрема, план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів) (пункт «з» частини десятої статті 55 Закону України «Про землеустрій»).

Розробниками документації із землеустрою є: юридичні особи, що володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та у складі яких працює за основним місцем роботи не менше двох сертифікованих інженерів-землевпорядників, які є відповідальними за якість робіт із землеустрою; фізичні особи - підприємці, які володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованими інженерами-землевпорядниками, відповідальними за якість робіт із землеустрою (частина друга статті 26 Закону України «Про землеустрій»).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у комунальній власності (частина чотирнадцята статті 186 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у редакції на час звернення з позовом).

Отже, розроблення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), на якій розташований житловий будинок, із закріпленням їх в натурі (на місцевості), здійснюється за ініціативою та за кошт особи, яка має намір набути право користування або власності на земельну ділянку під цим будинком.

Проведення кадастрової зйомки та складання плану меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та здійснюється розробниками документації із землеустрою за кошт особи, яка має намір набути право користування або власності на цю земельну ділянку.

Позивачка звернулась із цим позовом як особа, яка має намір набути право власності на земельну ділянку, на якій розташований її будинок.

Верховний Суд зазначає, що Тростянецька міська рада Сумської області у цій справі відповідно до статті 142 Конституції України, частини другої статті 327 ЦК України, статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 80, 83, 122, 123, 186 ЗК України діє як розпорядник земельної ділянки комунальної власності та має повноваження лише щодо затвердження уже розробленої документації із землеустрою.

Отже, Тростянецька міська рада Сумської області не має повноважень на вчинення дій, які ОСОБА_1 просить суд зобов`язати міську раду вчинити, а саме в частині зобов`язання міської ради відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості) виділеної заводу «Мінвод» земельної ділянки, площею 800 кв. м, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості, які стосуються розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки, яку позивачка бажає набути у власність.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указана норма Основного Закону означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Вжите законодавцем формулювання «на підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

З огляду на вказане суд не може зобов`язати орган місцевого самоврядування вчинити дії, які не входять до повноважень цього органу.

Враховуючи зазначене, суди правильно відмовили у задоволенні вказаної вимоги позивачки, пред`явленої до Тростянецької міської ради Сумської області, водночас помилилися з мотивами такої відмови, тому судові рішення в цій частині підлягають зміні шляхом викладення мотивів у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну оскаржуваних судових рішень в частині вимоги про зобов`язання Тростянецької міської ради Сумської області вчинити дії шляхом викладення їх мотивувальних частин у редакції цієї постанови, в іншій частині судові рішення в цій частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції у частині вимог про скасування рішень № 461 та № 493, державного акта на право приватної власності на землю та скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку ОСОБА_2 підлягає скасуванню із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог про:

визнання протиправними та скасування рішень Виконавчого комітету Тростянецької міської ради Сумської області від 19 листопада 1997 року № 461 «Про передачу земельних ділянок у власність громадян» у частині передання ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки, орієнтовною площею 910 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та від 24 листопада 1999 року № 493 «Про затвердження змін площ земельних ділянок, виявлених при виконанні робіт по видачі державних актів на право приватної власності на землю громадянам м. Тростянець» у частині уточнення (збільшення) площі земельної ділянки ОСОБА_2 з 910 кв. м до 1 140 кв. м;

скасування державного акта на право приватної власності на землю серії СМ № 002925, виданого 06 грудня 1999 року ОСОБА_2 ;

скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1428013359250, про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 об`єктів нерухомого майна: земельної ділянки, кадастровий номер 59250101:00:011:0347, площею 0,014 га, земельної ділянки, кадастровий номер 59250101:00:011:0346, площею 0,1 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати, справу в цих частинах передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 04 січня 2023 року та постанову Сумського апеляційного суду від 06 квітня 2023 року у частині вирішення позовної вимоги про зобов`язання Тростянецької міської ради Сумської області відновити межі із закріпленням їх у натурі (на місцевості) виділеної заводу «Мінвод» рішенням Виконавчого комітету Тростянецької міської Ради народних депутатів від 18 травня 1988 року № 114, земельної ділянки, площею 800 кв. м, розмірами 32 м х 25 м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка виділялася для будівництва двоквартирного житлового будинку із господарськими будівлями з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою, шляхом здійснення за власний рахунок через відповідні землевпорядні організації кадастрової зйомки земельної ділянки із складанням відповідної схеми земельної ділянки та позначенням меж земельної ділянки на місцевості, змінити, виклавши мотивувальні частини рішень в цій частині в редакції цієї постанови, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк