Рішення

від 24.04.2023 по справі 705/1570/20

УМАНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №705/1570/20

2/705/258/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2023 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Піньковського Р.В.

секретаря судового засідання Прокопенко І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного навчального закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Уманський відділок, Управління з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України, про визнання приватизації недійсною, скасування розпорядження органу приватизації та скасування свідоцтв про право власності на квартири,

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей», в особі директора Гергуна В.А., звернувся до суду з позовом про визнання приватизації недійсною та скасування свідоцтв про право власності на квартири, в обґрунтування зазначивши наступне.

ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей» є підпорядкованим Міністерству освіти і науки, юридичною особою, має самостійний баланс, цивільна правоздатність ліцею виникає з моменту його створення (державної реєстрації) і припиняється з дня внесення в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення.

У власності держави в особі Міністерства освіти України перебуває Державний навчальний заклад «Уманський професійний аграрний ліцей» до складу майнового комплексу якого входить восьми квартирний двоповерховий житловий будинок по АДРЕСА_1 , який перебуває на балансі та в оперативному управлінні навчального закладу.

Управління нерухомим майном ліцею здійснюється управлінням з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України.

Діяльність ліцею відбувається відповідно до Статуту, розробленого згідно вимог чинного законодавства.

З часу заснування закладу, а саме з 1951 року, неодноразово відбувалася його реорганізація, під час якої змінювалася назва навчального закладу, і у зв`язку з останньою реорганізацією Державний навчальний заклад «Уманський професійний аграрний ліцей» є правонаступником Уманського професійного аграрного ліцею.

За рішенням виконкому Уманської міської ради депутатів трудящих № 99 від 24.03.1953 року Уманській школі механізації сільського господарства була виділена земельна ділянка площею 2140 кв.м для будівництва двоповерхового житлового будинку (гуртожитку). Забудовником двоповерхового будинку по АДРЕСА_2 , було Уманське училище механізації сільського господарство, яке з 06.10.1953 року стало правонаступником школи механізації сільського господарства. Акт приймання будинку державною комісією затверджено рішенням виконкому Уманської міської ради депутатів трудящих № 498 від 02 листопада 1954 року. В подальшому відбулася зміна назви вулиці, на якій розташований житловий будинок з Червоноармійської на Коломенську, а в 2017 році на АДРЕСА_1 .

В минулі роки у будинку по АДРЕСА_1 проживали працівники професійно-технічного училища, які перебували з ним у трудових відносинах. Будинок по АДРЕСА_1 , був на обслуговуванні навчального закладу, так як знаходився на його балансі. На рахунок ліцею мешканцями будинку вносилася плата за проживання. Крім цього, так як ДНЗ «Уманський ПАЛ» залишається балансоутримувачем житлового будинку, балансоутримувач продовжує сплачувати податок за земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок.

Починаючи з 1979 року директором Уманського середнього сільського професійно-технічного училища № 6 (СПТУ № 6) був ОСОБА_1 , який звільнений з посади вже Уманського професійного аграрного ліцею Черкаської області 30 червня 2006 року за наказом Міністерства освіти і науки України № 591-к від 27.06.2006 року. Саме за час його роботи директором, з порушенням чинного законодавства відбулася приватизація квартир у будинку АДРЕСА_1 її мешканцями та набуто право власності на них.

У 2017 році на виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 05.10.2016 року № 1200 «Про закріплення державного майна за ДНЗ «Уманський ПАЛ», з метою впорядкування обліку об`єктів державної власності відповідно до ст. 6 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності», який передбачав проведення в установленому законодавством порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, зазначене у додатку до Наказу, ліцей розпочав державну реєстрацію закріплених за ним на праві оперативного управління об`єктів нерухомості.

Під час звернення у травні 2017 році до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з питанням проведення державної реєстрації речових прав двоповерховий восьми квартирний житловий будинок АДРЕСА_1 з`ясувалося, що квартири у будинку приватизовані мешканцями будинку. Відповідно до довідки Уманського відділку КП «ЧООБТІ», виданої на вимогу ДНЗ «Уманський ПАЛ» 24.05.2017 року, станом на 01.01.2013 року восьми квартирний житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований за фізичними особами в цілому. На цій підставі державний реєстратор речових прав відмовив навчальному закладу в реєстрації об`єкту нерухомості.

Вважають, що приватизація квартир відбулася незаконно, на підставі незаконного органу приватизації «Професійно-технічного училища № 36», за особистим розпорядженням директора, який не мав права на такі дії, оскільки на той час, як і зараз, юридично, нерухоме майно є державною власністю. До прав директора ПТУ-36 не входило право розпорядження державним майном шляхом приватизації квартир, право на видачу свідоцтв на право власності та затвердження цих документів печаткою професійно-технічного училища.

Такі повноваження колишньому директору ПТУ-36 органом вищого рівня та Міністерством освіти і науки не надавалося.

Власними наказами по професійно-технічному училищу № 36 колишній директор ОСОБА_1 розпорядився передати квартиронаймачам будинку по АДРЕСА_1 у приватну спільну сумісну власність квартири державної власності.

Колишній директор ПТУ-36 своїм наказом від 20.11.1997 р. № 56-А передав квартиру АДРЕСА_3 в приватну спільну власність ОСОБА_15 та членам її сім`ї. Наказ директора ПТУ-36 № 51 від вересня 1996 року стосується приватизації жилого будинку на підставі поданої ОСОБА_16 заяви та рішення міськвиконкому. У цьому наказі колишній директор наказує невідомо кому надати згоду на приватизацію квартири в будинку по АДРЕСА_1 квартиронаймачу ОСОБА_16 , не визначаючи при цьому, яку саме квартиру слід надати.

Що стосується приватизації інших шести квартир цього будинку, то взагалі невідомо як могла відбутися приватизація і на підставі чого проводилася реєстрація свідоцтв на право власності Уманською дільницею ЧООБТІ, адже номера наказів вказані у свідоцтвах про право власності на житло не відповідають дійсності. В оригіналі під цими номерами зареєстровані зовсім інші розпорядчі документи.

У відповідності до вимог ЖК України, що діяв на момент так званої приватизації, будинок АДРЕСА_1 мав статус відомчого, а приватизація квартир у ньому не могла відбутися без дозволу Міністерства освіти і науки.

На цей час, у зв`язку з незаконною приватизацією квартир у житловому будинку по АДРЕСА_1 , та набуттям права власності на квартири у ньому, склалася неординарна ситуація, коли юридично будинок і квартири в ньому залишаються в державній власності, в оперативному управлінні та на балансі ліцею, а фактично квартири є приватизованими мешканцями будинку, які набули право приватної власності.

Про факт незаконної приватизації квартир мешканцями будинку АДРЕСА_1 позивачу стало відомо лише 24.05.2017 року, при отриманні довідки з Уманського відділку КП «ЧООБТІ».

Так, ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 є власниками у рівних частках квартири АДРЕСА_4 . Свідоцтво про право власності на вказану квартиру видано 19.04.2004 року за особистим розпорядженням ОСОБА_1 , як «керівника органу приватизації», підписане ним же та засвідчене печаткою Уманського ПТУ-36. На підставі цього свідоцтва відділом ЧООБТІ внесено відповідний запис до реєстрової книги та отримано витяг про реєстрацію права власності.

Власниками квартири АДРЕСА_5 є ОСОБА_4 , ОСОБА_17 та ОСОБА_5 Свідоцтво про право власності видано на підставі розпорядження органу приватизації за особистим підписом керівника органу приватизації ОСОБА_1 . На підставі цього свідоцтва начальником Уманського відділення КП «ЧООБТІ» внесено відповідний запис до реєстрової книги.

Власниками квартири АДРЕСА_6 є ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_18 Свідоцтво про право власності на квартиру видано органом приватизації за особистим розпорядженням ОСОБА_1 та завірене печаткою Уманського ПТУ-36 і на підставі цього свідоцтва керівником бюро технічної інвентаризації внесено відомості про реєстрацію права власності.

Власниками квартири АДРЕСА_7 є ОСОБА_9 та ОСОБА_10 Свідоцтво про право власності на житло видано органом приватизації за особистим розпорядженням ОСОБА_1 як «керівника органу приватизації», підписане ним же особисто та завірене печаткою Уманського ПТУ-36. На підставі цього свідоцтва керівником бюро технічної інвентаризації внесено відповідний запис до реєстрової книги.

Власником квартири АДРЕСА_8 є ОСОБА_12 Свідоцтво на право власності на житло було видано органом приватизації за розпорядженням ОСОБА_1 на підставі якого право власності було зареєстровано та квартира приватизована за подружжям ОСОБА_19 .

Власником квартири АДРЕСА_9 є ОСОБА_11 Свідоцтво видано органом приватизації ОСОБА_20 та ОСОБА_11 за особистим розпорядженням ОСОБА_1 , як керівника органу приватизації, підписане особисто ОСОБА_1 та завірене печаткою Уманського ПТУ-36. На підставі цього свідоцтва керівником бюро технічної інвентаризації внесено відповідний запис до реєстрової книги. Свідоцтво на право власності на житло містить сумнівну дату видачі та не містить печатки БТІ.

Власником квартири АДРЕСА_10 є ОСОБА_13 Свідоцтво на право власності на житло було видано органом приватизації ОСОБА_21 за особистим розпорядженням ОСОБА_1 як керівника органу приватизації підписане особисто ОСОБА_1 та завірене печаткою Уманського ПТУ-36. На підставі цього свідоцтва керівником бюро технічної інвентаризації внесено відповідний запис для реєстрової книги. На підставі розпорядження квартира приватизована.

Власником квартири АДРЕСА_3 є ОСОБА_14 Свідоцтво про право власності на житло видано органом приватизації власнику та членам її сім`ї за особистим розпорядженням ОСОБА_1 , як керівника органу приватизації та завірено печаткою ПТУ-36. Свідоцтво не містить дати видачі та печатки, а на його підставі внесено відповідний запис про реєстрацію права власності. Вказана квартира двічі перепродавалася, про що укладалися договори купівлі-продажу.

Загалом приватизація квартир по АДРЕСА_1 відбувалася з порушенням чинного законодавства, без відома Управління освіти і науки Черкаської ОДА та без надання дозволу Міністерства освіти і науки України, як суб`єкта управління нерухомим майном на відчуження квартир державної власності, що потягло за собою незаконне набуття права власності на них.

Відповідно до законодавства України, приватизація державного житлового фонду відбувається за розпорядженням органу приватизації. Порядок приватизації громадянами займаних ними житлових приміщень у будинках державного житлового фонду регулюється Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року.

Згідно вимог вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. До компетенції професійно-технічного навчального закладу не входить видача свідоцтв на право власності на житло, так як він не є уповноваженим органом приватизації.

У залежності від того, до чиєї власності або управління належить державний житловий фонд, буде залежати обов`язок утворювати приватизаційний орган: місцевої державної адміністрації спільно з органами місцевого самоврядування або державного підприємства.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом і у вказаному випадку для приватизації державного нерухомого майна необхідний дозвіл Міністерства освіти і науки України на відчуження державного майна.

ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей» не є суб`єктом управління, розпорядником державним майном, а тому не може з власної ініціативи ним розпоряджатися, а тим більше передавати у будь-яку форму власності. Метою визнання приватизації недійсною та скасування свідоцтв на право власності є переведення квартир у будинку АДРЕСА_1 з приватної власності у примусовому порядку до державного житлового фонду, при цьому колишні власники квартир не позбавляються права на проживання і користування житловим приміщенням, перетворюючись з власників на квартиронаймачів.

У зв`язку з цим, просять суд скасувати свідоцтва на право власності на житло, видані директором Уманського ПТУ-36 Левицьким Михайлом Євменовичем, а саме на квартири АДРЕСА_11 та стягнути з відповідачів на їх користь понесені судові витрати.

Відповідачами направлено на адресу суду колективний відзив, у якому просять відмовити у задоволенні позову, оскільки вважають його необґрунтованим та безпідставним.

Так, позивач власників квартир зазначає як відповідачів, але оскаржує рішення про приватизацію, тоді як частина відповідачів приватизацію не проводило, а набули право власності іншим шляхом.

Заперечують проти того, що позивач планує подати ще докази в судовому засіданні, оскільки це суперечитиме вимогам ст. 83 ЦПК України, згідно якої у разі неможливості додати до позовної заяви певних доказів, позивач має вказати причину, чому такі докази він не може подати одразу.

Також позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на нормативно-правові акти, які не діяли та не були прийняті на час проведення приватизації квартир мешканцями будинку АДРЕСА_1 .

Дійсно будівництво вказаного будинку було здійснено Уманським училищем механізації сільського господарства на підставі рішення виконкому Уманської міської ради депутатів трудящих від 24.03.1953 року, яким було виділено земельну ділянку під забудову. Квартири у цьому будинку отримали працівники цього навчального закладу.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» було прийнято рішення № 281 від 08.09.1988 року виконавчим комітетом Уманської міської ради народних депутатів про встановлення прав державної, відомчої та кооперативної власності на житлові будинки та на підставі цього рішення, житловий будинок по АДРЕСА_1 , було зареєстровано за Уманським ПТУ № 36.

Позивач у позові зазначає про те, що директором ОСОБА_1 приватизація квартир у будинку АДРЕСА_1 відбувалася із порушеннями, але не вказує в чому було порушення і конкретно якого закону при проведенні приватизації квартир у вказаному будинку.

Приватизація квартир у цьому будинку проводилася починаючи з 1996 року на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року зі змінами та доповненнями.

Із позовної заяви незрозуміло, який саме пункт ст. 8 вказаного Закону було порушено при проведенні приватизації житла в будинку АДРЕСА_1 .

Позивач посилається на те, що директор ПТУ-36 при проведенні приватизації не отримував повноважень від органу вищого рівня та Міністерства освіти і науки України, але від кого він повинен отримати такий дозвіл конкретно і на підставі якого законодавчого акту, позивач не зазначає.

Позивач посилається на вимоги ч. 1 ст. 21 ЦК України, у якій зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Тому з такого посилання на закон, не відомо, що хоче позивач, щоб суд скасував. Не зрозумілі посилання позивача і на ч. 3 ст. 48 ЖК України, оскільки спору про розмір житлового приміщення, що надавався громадянам немає. Таке посилання свідчить про те, що позивач не має жодного доказу, щодо будь-яких порушень при проведенні приватизації квартир в житловому будинку по АДРЕСА_1 , та відсутні підстави для скасування свідоцтв про право власності.

Крім того, позивач пропустив строк звернення з таким позовом до суду, оскільки про приватизацію квартир позивачу було відомо. Якщо позивач вважає, що незаконну приватизацію здійснив директор ОСОБА_1 в 2006 році.

Відповідачі звертають увагу суду на те, що сам позивач у позовній заяві посилається на ті обставини, що квартирна плата мешканцями будинку АДРЕСА_1 вносилася на рахунок ліцею, а з вересня 2015 року квартплата за проживання у будинку припинилася, у зв`язку з неможливістю обслуговування будинку, таким чином позивачу було відомо про приватизацію квартир в будинку АДРЕСА_1 , а тому посилання позивача, що приватизацію квартир у вказаному будинку стало відомо лише в травні 2017 року є безпідставними і спростовуються наданими документами до позовної заяви.

Основною підставою вказаного позову став той факт, що на земельній ділянці, яка в цей час перебуває у користуванні мешканців будинку по АДРЕСА_1 , ліцей має намір побудувати будинок, а мешканці будинку АДРЕСА_1 такої згоди не надають, тому щоб якось вплинути на отримання такої згоди і було подано цей необґрунтований жодним доказом позов.

У зв`язку із зазначеним, просять суд відмовити у задоволенні позову.

Представником позивача до суду направлено відповідь на відзив, у якому категорично не погоджуються із обставинами, викладеними у відзиві та вважає, що ці заперечення є безпідставними та не ґрунтуються на доказах.

Не погоджується з посиланням відповідачів про те, що вони не є належними відповідачами, оскільки інформація про власників була отримана із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До цього позивачу не було відомо хто і за яких підстав набув право власності на квартири. На підставі відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та на підставі виданих на адвокатський запит Уманським відділком КП ЧООБТІ копій свідоцтв на право власності на квартири було визначено коло відповідачів.

Вважає, що вирішувати питання щодо визнання приватизації недійсною та скасування свідоцтв про право власності на квартири, без власників цих квартир, було б порушенням законодавства з боку позивача.

Питання звернення з позовом виникло після того, як на адресу Державного навчального закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» почали надходити листи з Департаменту освіти і науки Черкаської ОДА про надання інформації щодо готовності об`єктів цілісного майнового комплексу до передачі із державної власності в комунальну. В Оперативному управлінні Державного навчального закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» знаходиться чотири об`єкти державної власності, в тому числі і двоповерховий восьми квартирний житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Крім вказаного будинку, документи на інші будівлі приведені у відповідність.

Як з`ясувалося під час виконання Наказу Міністерства освіти і науки від 05.10.2016 року щодо приведення у відповідність із законодавством України документації ввірених об`єктів нерухомості спірний житловий будинок приватизований мешканцями будинку. Позивач неодноразово звертався до Міністерства освіти і науки України з листами про зняття з балансу спірного будинку, але отримував негативну відповідь, а на початку 2020 року в телефонній розмові було наголошено, що у ситуації що склалася ніхто будинок з балансу ліцею знімати не буде, це можливо тільки після вирішення справи в суді, тому позивач і звернувся до суду з цим позовом.

У відзиві на позовну заяву відповідачі вказують, що позивачу треба було раніше звертатися з позовом про визнання приватизації недійсною, в період 2004-2006 роки, але саме у цей період відбувалися останні незаконні приватизаційні дії під керівництвом бувшого директора ПТУ-36 ОСОБА_1 . Вважає, що власники квартир стали заручниками ситуації.

Щодо заперечень відповідачів з приводу надання додаткових доказів зазначають про те, що вони додали повний пакет документів, а в судовому засіданні на вимогу суду, можуть надати для огляду оригінали цих документів.

Також у відзиві на позовну заяву відповідачі посилаються на те, що відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок державного обліку житлового фонду» виконавчим комітетом Уманської міської ради народних депутатів було прийнято рішення №281 від 08.09.1988 року про встановлення прав державної, відомчої та кооперативної власності на житлові будинки та на підставі цього рішення житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за Уманським ПТУ-36, але відповідачами не вказано який же статус мав тоді житловий будинок, якщо виключити кооперативну власність державну чи відомчу. Відповідачі зазначають, що після цього з 1996 року приватизація квартир у спірному будинку проводилася на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 року зі змінами і доповненнями, чим спростовує своє твердження щодо застосування позивачем нормативно-правових актів, які не діяли та не були прийняті на час проведення приватизації.

Якщо приватизація державного житлового фонду відбувалася на законних підставах, то має бути розпорядження Міністерства освіти і науки України на обліку у якого знаходяться об`єкти, надані в оперативне управління навчальному закладу, про наділення директора ПТУ-36 повноваженнями керівника органу приватизації. Чому у разі надання дозволу на відчуження нерухомого майна, колишній директор не ставив питання про зняття двоповерхового восьми квартирного будинку з балансу або передачі будинку з державної у комунальну власність. Чому зараз, якщо приватизація житлового фонду відбулася без порушення законодавства, Міністерство освіти і науки не дозволяє ліцею зняти з балансу будинок і позивач має вирішувати це питання в суді.

У відзиві на позовну заяву відповідачі не зазначили конкретної норми конкретного закону, яка б надавала право колишньому директору ПТУ-36 привласнити державну власність на свою користь шляхом постановлення рішень про приватизацію житла.

Відповідачі приховували факт приватизації квартир, інакше вони б не вносили кошти за проживання до 2015 року. Позивач дізнався про приватизацію деяких квартир неофіційно, тому своїм внутрішнім наказом по ліцею припинив отримання коштів від мешканців будинку, адже ніякі роботи з утримання будинку вже не проводив і не хотів безпідставно отримувати квартплату. Офіційну відповідь щодо приватизації квартир позивач отримав в Уманському відділку КП ЧООБТІ на запит реєстратора, як уже зазначалося, 24.05.2017 року, тому позивач питання про поновлення строку позовної давності не ставив, адже вважає його не пропущеним.

Знаючи, що будинок по АДРЕСА_1 залишається на балансі ліцею, знову ж не повідомляючи балансоутримувача про свої наміри, мешканці будинку створюють Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, проводять реєстрацію як юридичної особи, що є на цей час предметом спору у Господарському суді Черкаської області.

Щодо прилеглої до будинку території то позивачем отримано дозвіл від Уманської міської ради на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 за Державним навчальним закладом «Уманський професійний аграрний ліцей» в постійне користування для іншої житлової забудови. Дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 , позивачем отримано з метою узаконення земельної ділянки до створення мешканцями будинку ОСББ.

Ствердження відповідачів про те, що позивачу необхідна земельна ділянка для нового будівництва є безпідставним припущенням відповідачів та не підкріплено жодним доказом.

Просить викладені у відзиві на позовну заяву Державного навчального закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» доводи та міркування залишити без розгляду.

В подальшому позивач подав до суду уточнену позовну заяву, а саме просить визнати приватизацію квартир АДРЕСА_12 незаконною і скасувати розпорядження органу приватизації.

Скасувати свідоцтва на право власності на житло, видані директором Уманського ПТУ-36 Левицьким Михайлом Євменовичем на квартири № 1-8, а саме: серія САА № 218031 від 03.03.2004 року; № 10059 від 12.04.1998 року; № 11371 від 03.02.1999 року; № 6608 від 03.09.1996 року; № 9903 від 25.02.1998 року; № 7252 від 25.02.1997 року; серії НОМЕР_1 від 19.04.2004 року та № 8897 від 20.11.1997 року.

Стягнути з відповідачів судові витрати.

Представник позивача ДНЗ «Уманський професійний аграрний ліцей» в судове засідання не з`явився, на адресу суду подав письмову заяву, у якій просить суд уточненні позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачі та їх представник адвокат Бурлака В.І. в судове засідання не з`явилися, на адресу суду подали письмові заяви, у яких просять суд справу слухати у їх відсутність, позовні вимоги не визнають та заперечують проти задоволення позову.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 в судове засідання не з`явилися, на адресу суду подали заяви, у яких просять суд розгляд справи проводити у їх відсутність, позовні вимоги не визнають.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Уманського відділку КП «ЧООБТІ» в судове засідання не з`явився, начальник відділку направила до суду заяву, у якій просить суд розгляд справи проводити у відсутність їх представника, в прийнятті рішення покладаються на думку суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Управління з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України в судове засідання не з`явився, на адресу суду надійшла письмова заява, у якій повністю підтримують позовні вимоги та просять суд справу слухати у відсутність їх представника.

Суд, врахувавши позицію сторін, повно та всебічно дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правовідносини, що склались між сторонами в даній справі, пов`язані з приватизацією державного житлового фонду та гуртожитків, врегульовані нормами Цивільного, Житлового кодексів України, а також Законами України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ, «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 04 вересня 2008 року № 500-VI, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» від 08 вересня 2011 року № 3716-VI, «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» від 03 березня 1998 року № 147/98-ВР, Постанова Кабінету Міністрів України «Про механізм впровадження» Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 08.10.1992 р. № 572.

За змістом ст.ст. 1-3, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Особливості приватизації житлових приміщень у гуртожитках визначаються законом. До об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Приватизація здійснюється, зокрема, шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю. Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

Згідно змісту Преамбули та ст. ст. 1-2 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», цей Закон регулює правові, майнові, економічні, соціальні, організаційні питання щодо особливостей забезпечення реалізації конституційного права на житло громадян, які за відсутності власного житла тривалий час на правових підставах, визначених законом, мешкають у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей, жилі приміщення в яких після передачі гуртожитків у власність територіальних громад можуть бути приватизовані відповідно до закону. Сфера дії цього Закону поширюється на громадян та членів їхніх сімей, одиноких громадян, які не мають власного житла, не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, на правових підставах, визначених цим Законом, вселені у гуртожиток та фактично проживають у гуртожитку протягом тривалого часу. Цей Закон не поширюється на громадян, які, зокрема, мешкають у гуртожитку без правових підстав, визначених цим Законом. Для цілей цього Закону нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: 1) володіння жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах - право володіння жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі приватизації мешканцями гуртожитків жилих і нежилих (житлових і нежитлових) приміщень у таких гуртожитках відповідно до цього Закону та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", а також на підставі правочинів, укладених відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не заборонено законом; 8) користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку на правових підставах, визначених цим Законом, - право користування (використання) жилим приміщенням у гуртожитку, на який поширюється дія цього Закону, що виникає на підставі: а) договору найму жилого приміщення, укладеного на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР; б) договору оренди житла, укладеного згідно із статтями 810, 811-813 Цивільного кодексу України, - у випадках, визначених цим Законом; 9) ліжко-місце - умовна частина площі жилого приміщення у гуртожитку (кімнати, жилого блоку чи секції), визначена та виділена для тимчасового проживання в ньому одночасно декількох одиноких осіб однієї статі, не пов`язаних між собою сімейними та/або родинними стосунками. Площа одного ліжко-місця визначається власником гуртожитку з розрахунку на одну особу для кожного типу гуртожитку та не може бути меншою за розмір, визначений відповідно до санітарних норм, затверджених згідно із законодавством; 14) проживання у гуртожитку на правових підставах - проживання у гуртожитку (використання жилої площі в гуртожитку в якості житла) відповідно до цього Закону, а саме: а) у відомчих гуртожитках державної та комунальної форми власності - виключно за договором найму жилого приміщення, укладеним на підставі спеціального ордера, виданого згідно із статтею 129 Житлового кодексу Української РСР. Громадяни, на яких поширюється дія цього Закону, можуть реалізувати конституційне право на житло або шляхом приватизації житла у гуртожитку (у випадках, передбачених цим Законом), або шляхом отримання соціального житла (відповідно до цього Закону та Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"), або шляхом самостійного (на власний розсуд, за власні чи залучені кошти) вирішення свого (своєї сім`ї) житлового питання (відповідно до цивільного законодавства України).

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що згідно довідки, виданої Державному навчальному закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» станом на 01.01.2013 року в Уманському відділку Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Коломенська, 20, зареєстровано восьми квартирний житловий будинок за фізичними особами в цілому.

Також, згідно витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, наданого до листа Фонду державного майна України від 01.06.2020 за № 10-15-10502 вбачається, що станом на дату інвентаризації 01.11.2019 року балансоутримувачем державного майна - житловий 2-х поверховий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , є Державний навчальний заклад «Уманський професійний аграрний ліцей».

Згідно інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а саме:

№ 134107919, сформованої 13.08.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_6 зареєстровано 16.03.2006 за: ОСОБА_7 у частці 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, 3-834, 01.03.2006, Уманська міська державна нотаріальна контора; свідоцтво про право власності, НОМЕР_2 , 12.04.1998, Уманське професійно-технічне училище № 36; ОСОБА_6 у частці 3/8 на підставі свідоцтва про право на спадщину, 3-834, 01.03.2006, Уманська міська державна нотаріальна контора; свідоцтво про право власності, НОМЕР_2 , 12.04.1998, Уманське професійно-технічне училище № 36; Зайцевою О.Ю. у частці 1/4;

№ 127158925, сформованої 11.06.2018 року, право власності на квартиру АДРЕСА_7 , зареєстровано: за ОСОБА_10 19.09.2011, у частці 1/3 на підставі свідоцтва про право власності, НОМЕР_3 , 03.02.1999, Уманське професійно-технічне училище № 36; за ОСОБА_9 22.12.2011, у частці 2/3, на підставі договору дарування, 6122, 19.12.2011, приватний нотаріус Кучер О.І., свідоцтво про право власності НОМЕР_3 , 03.02.1999, Уманське професійно-технічне училище № 36;

№ 134109659 сформованої 13.08.2018, право власності на квартиру АДРЕСА_8 за ОСОБА_22 14.01.2011, у частці 1/1 на підставі договору дарування, 3062, 23.12.2010, приватний нотаріус Жашківського районного нотаріального округу Шелудько В.П.;

№ 127967615, сформованої 18.06.2018 року, інформація про власників квартирі АДРЕСА_9 , відсутня;

№ 134610659, сформованої 16.08.2018, право власності на квартиру АДРЕСА_10 зареєстровано: за ОСОБА_13 30.08.2016, на підставі договору дарування, квартир, серія та номер 898, виданий 30.08.2016, видавник приватний нотаріус Уманського міського нотаріального округу Черкаської області Волошенюк Л.О., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; попередній власник ОСОБА_23 23.03.2004, на підставі договору дарування, 721, 19.02.2004, приватний нотаріус О.І.Кучер;

№ 134506154, сформованої 16.08.2018, право власності на квартиру АДРЕСА_4 , за: ОСОБА_1 у часті 1/3, 19.04.2004, свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 19.04.2004, Уманський професійний аграрний ліцей; за ОСОБА_2 у частці 1/3, 19.04.2004 року, свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 19.04.2004, Уманський професійний аграрний ліцей; за ОСОБА_3 у часті 1/3, 19.04.2004, свідоцтво про право власності, НОМЕР_1 , 19.04.2004, Уманський професійний аграрний ліцей;

№ 116151504, сформованої 05.03.2018, право власності на квартиру АДРЕСА_3 , за ОСОБА_14 01.11.2016, у часті 1/1, на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 3604, виданий 01.11.2016, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Право власності на квартиру АДРЕСА_5 , зареєстровано за ОСОБА_17 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по 1/3 частці за кожним, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03.03.2004 № 2979701, виданого Уманським виробничим підрозділом ЧООБТІ та свідоцтвом про право власності.

Також, на виконання ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2020 року було направлено відповідь начальника Уманського відділку КП ЧООБТІ, у якому зазначено про те, що реєстраційні посвідчення на будинки в оригіналах видавалися організаціям і підприємствам, в інвентаризаційній справі не зберігаються, а також додані розпорядження органу приватизації, викладені на стандартних бланках типу «Додаток 8 до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян».

Пунктами 1 частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено що обов`язковій державній реєстрації підлягає право власності на нерухоме майно.

Судом, в ході розгляду справи, було встановлено, що працівники Уманського училища механізації сільського господарства, назва якого, у зв`язку з реорганізацією на час розгляду справи: Державний навчальний заклад «Уманський професійний аграрний ліцей», шляхом приватизації набули право власності на квартири (вісім квартир) у будинку АДРЕСА_1 . Право власності на квартири було зареєстровано у відділку ЧООБТІ та в подальшому було змінено коло осіб, за якими визнано право власності на ці квартири, у зв`язку із укладенням договорів дарування, купівлі продажу, оформлення спадкових прав тощо.

Приватизація квартир у будинку АДРЕСА_1 відбувалася починаючи з 1996 року та до 2004 року.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, ніж тим, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16 та від 14 травня 2019 року у справі № 910/11511/18.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 ЦК України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому, цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак відсутність законодавчо закріпленого визначення поняття «спосіб захисту права та/або інтересу» не виключає виокремлення матеріально-правового та процесуально-правового аспектів захисту цивільного права та інтересу.

Так матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає у з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

В свою чергу процесуально-правовий аспект захисту права полягає в тому, що суди розглядають в порядку відповідного виду судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із відповідних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому вказаний аспект включає в себе не лише правильність обрання передбаченого законом або договором способу захисту, але і необхідність належного правового обґрунтування вимог відповідними нормами права.

Згідно Узагальнення судової практики розгляду справ про приватизацію державного житлового фонду та гуртожитків, викладеного в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.01.2017 за № 9-48/0/4-17 зі справ, пов`язаних із застосуванням законів "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" та "Про приватизацію державного житлового фонду" виділяють такі найпоширеніші категорії, зокрема справи про визнання недійсними та скасування рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про приватизацію квартир в багатоквартирному будинку, визнання недійсними та скасування свідоцтв про право власності на квартиру, реєстрацію та вселення; про усунення перешкод у користуванні спільними допоміжними приміщеннями загального користування; справи про скасування рішення органу приватизації про відмову в приватизації кімнати у гуртожитку; справи про усунення перешкод у приватизації житла тощо.

При цьому слід звернути увагу, що захист права власності це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до статті 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються речово-правові та зобов?язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».

До речово-правових позовів відносяться:

- вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);

- вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов?язані з володінням (негаторний позов);

- вимоги власника про визнання права власності.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.). З позицій процесуального права ці та інші обставини становлять предмет доказування.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, і тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, і який на момент подання позову не є власником цього майна, однак уважає себе таким (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 522/7636/14-ц.

У разі приватизації об`єктів державного та комунального житлового фонду документом, що підтверджує виникнення прав на такі об`єкти, є свідоцтво про право власності, видане відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яке і є підставою для проведення державної реєстрації права власності на приватизований об`єкт нерухомого майна в органах державної реєстрації прав за заявою власника чи уповноваженої особи, що і було зроблено особами, які реалізували своє право на приватизацію майна, що підтверджується інформаційними довідками сформованими із єдиних Державних реєстрів прав власності на майно.

Вирішуючи цивільний спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Спосіб захисту це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.

Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом, було подано заяву про уточнення позовних вимог, і остаточно ставиться питання про визнання приватизації незаконною і скасування розпорядження органу приватизації та, як наслідок, свідоцтв на право власності на житло.

Приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

На думку суду, є незрозумілим та неконкретизованим про які саме рішення та якого саме «органу приватизації» йдеться у позовних вимогах, не надано доказів на якій підставі цей орган було утворено, згідно обставин викладених у позові фактично оскаржуються дії колишнього директора навчального закладу, відсутні посилання на те чи звертався позивач до правоохоронних органів з приводу незаконних, на думку представників позивача, дій колишнього директора. Крім того, позивачем не ставиться питання щодо витребування майна, а саме восьми квартир у спірному житловому будинку, що є першочерговим завданням саме скасування рішення органу приватизації, оскільки у разі, якщо власник вважає, що його майно було незаконно передано у власність іншим особам, то головною метою стає саме повернення цього майна для власного використання. Але ж позивач зазначає, що не заперечує проти того, щоб відповідачі, які нині є власниками спірних квартир, продовжували користуватися цим майном, тобто фактично є незрозумілим мета позивача при зверненні до суду з цим позовом, а отже в цій справі такий спосіб захисту, як визнання приватизації квартир незаконною, скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтв про право власності на нерухоме майно, не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Крім цього, суд враховує, що приватизація майна та набуття прав власності на квартири у будинку АДРЕСА_1 відбувалася починаючи з 1996 року та до 2004 року.

Позивач звертається до суду з цим позовом зазначаючи відповідачами та третіми особами громадян, які на цей час є власниками квартир у будинку АДРЕСА_1 , але як встановлено судом, не всі із нинішніх власників були учасниками процесу приватизації, і не на всіх із кола осіб зазначеного позову видавалися розпорядження органу приватизації та в подальшому свідоцтва про право власності на квартир. Тобто звертаючись до відповідачів, які набули право власності на квартири у будинку АДРЕСА_1 шляхом прийняття спадщини, чи укладення договорів, з позовом про скасування органу рішення органу приватизації, порушуються права цих осіб, оскільки вони не були учасниками приватизації та фактично не мають ніякого відношення до спочатку прийнятого рішення про передачу квартир у власність, а тому такий позов є порушенням їх прав саме як власників, оскільки право власності є непорушним, а тому вирішення спору із застосуванням обраного позивачем способу захисту призведе до порушення законних прав та інтересів даних осіб, що є неприпустимим.

За наслідком вищевикладеного, суд вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, тому суд приходить до висновку, що за таких обставин підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, оскільки суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні позову, то судові витрати, пов`язані із розглядом даної справи, слід покласти на позивача.

Керуючись Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 16, 321, 345 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Державного навчального закладу «Уманський професійний аграрний ліцей» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , Комунальне підприємство «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» Уманський відділок, Управління з питань державного майна та підприємств Міністерства освіти і науки України, про визнання приватизації квартир недійсною, скасування розпорядження органу приватизації та скасування свідоцтв про право власності на квартири відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаськогоапеляційного судупротягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 04.05.2023 року.

Суддя: Р. В. Піньковський