Постанова

від 26.04.2023 по справі 486/1917/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 486/1917/21

провадження № 61-7708св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центр дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка,

третя особа - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня 2022 року у складі судді Долматової Г. А. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Локтіонової О. В., Колосовського С. Ю., Ямкової О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка (далі - Центру дитячої та юнацької творчості), третя особа - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за період відсторонення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона працює керівником гуртка «Чарівна намистинка» Центру дитячої та юнацької творчості. 29 жовтня 2021 року вона отримала від відповідача повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 № 199 про те, що до 05 листопада 2021 року вона повинна надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 чи якийсь інший документ, який забороняє їй вакцинуватися, і в разі ненадання такого документу, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати.

08 листопада 2021 року їй було вручено наказ №75-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1» від 08 листопада 2021 року, де було зазначено про відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати. Позивач зазначає, що у зв`язку з виданням відповідачем оспорюваного наказу, її позбавлено права на працю і супутні соціальні права, гарантовані Конституцією України. Вказує, що такої підстави відсторонення, як відмова виконувати розпорядження державного органу, нормами статті 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не передбачено, вважає вказаний наказ незаконним.

Позивач, посилаючись на те, що обмежувальні протиепідемічні заходи є протиправними та неконституційними, а наказ від 08 листопада 2021 року № 75-к/тр грубо порушує її конституційне право на працю та виключає можливість заробляти собі на життя, ОСОБА_1 , просила суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру дитячої та юнацької творчості Наталії Волошиної від 08 листопада 2021 року № 75-к/тр про відсторонення її від роботи;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Южноукраїнський міський суд Миколаївської області своїм рішенням від 30 березня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що чинним законодавством передбачена необхідність обов`язкового щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівників освітніх закладів з метою забезпечення безпеки здоров`я суспільства, а тому дії відповідача були законними, здійсненими на користь суспільства та не порушували прав позивача.

Миколаївський апеляційний суд своєю постановою від 06 липня 2022 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що процедура відсторонення позивача від роботи не порушена, отже дії роботодавця з цього питання узгоджуються з положеннями пункту 41-6 Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 1236), а факт відмови від проведення профілактичного щеплення не заперечувала і сама позивач.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1 за посадою віднесена до переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням і будучи обізнаною про необхідність такого щеплення не вакцинувалася проти COVID-19 та не надала медичний документ про наявність у неї абсолютних протипоказань до проведення профілактичного щеплення.

Суд апеляційної інстанції констатував, що обов`язкове щеплення від вказаної хвороби є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я. ОСОБА_1 , знаючи про вимоги законодавства про обов`язкове щеплення, які розповсюджуються на неї, свідомо проігнорувала їх, що є її особистим вибором.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування судом норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили положення статей 7, 27 Закону України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» (далі - Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення»), статті 12 Закону України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»), наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ № 2153, Перелік № 2135), пункту 41-6 Постанови № 1236 та безпідставно не застосували статтю 46 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що підлягала застосуванню.

Доводи інших учасників справи

У лютому 2023 року Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка подало відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Третя особа просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін. А також просило закрити касаційне провадження у справі.

У лютому 2023 року Центр дитячої та юнацької творчості подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на їх законність не впливають. Відповідач просив закрити касаційне провадження у справі, а також просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

У лютому 2023 року Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка подало клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) у подібних до цієї справи правовідносинах.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 січня 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з Южноукраїнського міського суду Миколаївської області.

У січні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 працює у Центрі дитячої та юнацької творчості з 11 листопада 1996 року на посаді керівника гуртка «Техніка крою і шиття».

29 жовтня 2021 року позивач, як керівник гуртка «Чарівна намистинка», була ознайомлена з повідомленням № 199 «Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19» щодо недопущення її відповідачем до роботи на час відсутності щеплення від COVID-19. Позивачеві було запропоновано надати до 05 листопада 2021 року документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19, наприклад: документ, який підтверджує, що вона отримала повний курс вакцинації або одну дозу дводозної вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID?19 однією дозою дводозної вакцини (жовтий сертифікат) або однією дозою однодозної вакцини чи двома дозами дводозної вакцини (зелений сертифікат), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях. Також запропоновано надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID?19, виданий закладом охорони здоров`я (абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень), затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 16 вересня 2011 року № 595. У цьому повідомленні її було проінформовано, що в разі ненадання такого документу, 08 листопада 2021 року її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. У вказаному повідомленні зазначено, що ОСОБА_1 з ним ознайомилась, другий примірник повідомлення отримала, про що свідчить її власний підпис, а також міститься відмітка «Не згодна, це незаконно».

Відповідно до наказу, виданого Центром дитячої та юнацької творчості від 08 листопада 2021 року № 75-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », відсторонено від роботи керівника гуртка «Чарівна намистинка» Центру дитячої та юнацької творчості ОСОБА_1 з 08 листопада 2021 року у зв`язку із ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на строк до здійснення щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, але не більше ніж до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобіганню поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 без збереження заробітної плати.

Підставою видання цього наказу стало повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 ОСОБА_1 від 29 жовтня 2021 року № 199. У цьому наказі позивач зробила відмітку, про те, що з наказом ознайомлена 08 листопада 2021 року, але категорично не згодна, буде оскаржувати до суду.

Наказом Центру дитячої та юнацької творчості від 01 березня 2022 року № 08-к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» з 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи. Підстава: наказ Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 «Про призупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив правомірності відсторонення позивача від роботи через відсутність щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками судів, враховуючи таке.

Щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення позивача від роботи

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що:

«нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

Велика Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) також зробила висновок, що:

«застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається суди встановили, що позивач при зверненні із позовом посилалася на те, що її відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати є незаконним і таким, що порушує її право на працю.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем як керівник гуртка, а наказом відповідача від 08 листопада 2021 року № 75 к/тр її відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року на період відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції не врахували, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми або можливості організації для позивача дистанційної роботи. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої ОСОБА_1 .

До того ж у матеріалах справи міститься лист Центру дитячої та юнацької творчості від 28 березня 2022 року № 28 (а. с. 95), де зазначено, що ОСОБА_1 працює з місця проживання дистанційно, відповідно до розкладу проводить заняття, виходить на зв`язок з вихованцями та адміністрацією закладу, що в свою чергу свідчить про те, що позивачеві могла бути встановлена дистанційна форма організації праці, як особі, яка не була щеплена. Вказаній обставині судами не надано жодної оцінки та не враховано під час розгляду справи.

За таких обставин суди зробили помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи.

Отже, у зв`язку з викладеним, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання незаконним та скасування оскарженого наказу про відсторонення позивача від роботи належить скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період відсторонення від роботи

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що: «чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. […] У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати».

Якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, такий працівник має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19)).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Варто зауважити, що наказом Центру дитячої та юнацької творчості від 01 березня 2022 року № 08-к/тр «Про допуск до роботи працівників, відсторонених від роботи» з 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи.

Відмовивши в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, суди не вирішували по суті вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, обставин, необхідних для вирішення цього питання, не встановили.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), дають підстави для висновку про те, що оскаржені судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню: в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо вирішення клопотання про закриття касаційного провадження

Центр дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка у відзиві на касаційну скаргу просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , посилаючись на те, що позивачем у касаційній скарзі зазначено, що встановлення обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України, а тому чинна Постанова № 1236 зі змінами та доповненнями є незаконною та не підлягає виконанню. Окрім того, враховуючи ту обставину, що Наказ № 1253 запроваджений на період дії карантину, встановленого у незаконний спосіб Постановою № 1236, цей наказ також є незаконним та не підлягає виконанню.

Відповідач, мотивуючи своє клопотання про закриття касаційного провадження, яке викладене у відзиві на касаційну скаргу, звертає увагу на те, що відповідно до вимог частини шостої статті 10 ЦПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

За змістом частини першої статті 27 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Розгляд справ щодо законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України здійснюється за правилами статті 264 КАС України.

Відповідач вказував, що на час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень Постанова № 1236 та Наказ № 1253 у встановленому законом порядку, протиправними чи нечинними не визнавались.

Клопотання аналогічного змісту з тими ж самими мотивами, викладене у відзиві Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

За змістом пунктів 4, 5 частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) звернула увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Як вбачається зі змісту касаційної скарги заявник обґрунтовувала свої аргументи відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

На час звернення заявника із касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду своєю ухвалою від 03 серпня 2022 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22) через неоднаковий підхід до застосування норм статті 46 КЗпП України, пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», Наказу № 2153 та Постанови № 1236 при перегляді справ про відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, вказавши про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) виклала висновки щодо застосування відповідних норм права у подібних до справи, яка переглядається, правовідносинах, а саме застосування, зокрема, Постанови № 1236 та Наказу № 1253, на які відповідач звернув увагу у своєму клопотанні, відсутні підстави для закриття касаційного провадження.

Підстави, з яких відповідач та третя особа просять закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 також відсутні.

Щодо вирішення клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду

17 лютого 2023 року Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченказвернулося до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), посилаючись на те, що у цій справі розглядаються подібні правовідносини та аналогічні вимоги в частині відсторонення працівників від роботи з підстав їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19.

Заявник вважає недоцільним розгляд цієї справи до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду рішення у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) та наведення правових висновків, які повинні забезпечити єдність позицій судів у вирішенні цього питання.

Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках, зокрема, перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

14 грудня 2022 року Велика Палати Верховного Суду розглянула справу № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді та стягнення заробітної плати, за результатом розгляду якої прийняла постанову.

З огляду на те, що справа № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) до розгляду якої Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка просить зупинити справу, яка переглядається, на момент звернення третьої особи із цим клопотанням розглянута Великою Палатою Верховного Суду із прийняттям постанови від 14 грудня 2022 року, тому у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі необхідно відмовити.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Клопотання Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка та Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, про закриття касаційного провадження залишити без задоволення.

Клопотання Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка про зупинення провадження у справі залишити без задоволення.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, третя особа - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнати незаконним та скасувати наказ Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка про відсторонення від роботи від 08 листопада 2021 року № 75-к/тр «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1».

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 30 березня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Центру дитячої та юнацької творчості Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, третя особа - Управління освіти Южноукраїнської міської ради імені Бориса Грінченка, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук