Постанова

від 15.03.2023 по справі 466/4470/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2023 року

м. Київ

справа № 466/4470/17

провадження № 61-15513св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Львівська місцева прокуратура № 2 в інтересах Львівської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Новосад Ольга Петрівна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Приватне підприємство «ТМ Тріада», Приватне підприємство «К.Р.О.К-7», Товариство з обмеженою відповідальністю «Масафі»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вовчак Андрій Васильович, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року, ухвалене у складі судді Луців-Шумської Н. Л., та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року, прийняту колегією у складі суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевич А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року керівник Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління державної реєстрації Львівської міської ради, Приватне підприємство

(далі - ПП) «ТМ Тріада», ПП «К.Р.О.К-7», Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Масафі», про скасування записів про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову вказував, що прокуратурою встановлено факт незаконного вибуття з власності територіальної громади міста Львова нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 .

Рішенням Шевченківського райвиконкому міста Львова № 192 від 14 квітня

1987 року оформлено право комунальної власності територіальної громади в особі Львівської міської ради на будинок з належними до нього будівлями та спорудами, розташовані на АДРЕСА_1 . Інформацію про права власності внесено до реєстрової книги № 7 за реєстровим № 5969

від 7 червня 1996 року, що підтверджується дублікатом реєстраційного посвідчення від 13 серпня 1999 року серія НОМЕР_1 .

Право комунальної власності на будівлю підтверджується також витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим Обласним комунальним підприємством Львівської міської ради (далі - ОКП ЛОР) «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 8826408 від 2 листопада

2005 року, а також відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

13 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Галицька районна адміністрація) № 617 від 4 грудня 1995 року та реєстраційного посвідчення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 79 від 28 грудня 1995 року приватним нотаріусом внесено відомості про право приватної власності ПП фірма «Грот»

(код ЄДРПОУ 21923720) на нежитлове приміщення загальною

площею 1 004,4 кв.м, розташоване на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083784046101).

Вказував, що згідно з інформацією Галицької районної адміністрації розпорядження за № 617 від 4 грудня 1995 року нею не приймалось. За інформацією ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» реєстраційне посвідчення № 79 від 28 грудня 1995 року на підставі вказаного розпорядження не видавалось.

У подальшому 19 листопада 2016 року на підставі договору купівлі-продажу № 892 від 17 листопада 2016 року право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна перейшло до ПП «К.Р.О.К.-7», а 28 листопада 2016 року на підставі договору купівлі-продажу № 926 від 25 листопада 2016 року -

до ТОВ «Масафі».

16 березня 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. за №№ 1550 та 1547, 1/4 та 3/4 частки у праві власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_1 .

За фактом незаконного вибуття з комунальної власності часток нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 420161141040000088 від 25 серпня

2016 року за ознаками злочинів, передбачених частиною першої статті 365-2,

статтею 356 та частиною четвертою статті 190 КК України.

Львівська міська рада не вжила заходів щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності на спірне майно, тому існують підстави для представництва прокурором її інтересів.

За таких обставин просив:

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 частки нежитлового приміщення загальною площею 1 004,4 кв.м на

АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказані нежитлові приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради;

- скасувати запис про реєстрацію права власності ОСОБА_1 на 1/4 та

3/4 частки нежитлового приміщення загальною площею 1 004,4 кв.м

на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року позов задоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Львівської міської ради 1/4 та 3/4 частки нежитлового приміщення

на АДРЕСА_1 загальною площею 1 004,4 кв.м, а саме: нежитлові приміщення підвалу літера А-1 (індекс 1-6) площею 118,5 кв.м;

1 поверх літера А-2 (індекс 7.10-23) площею 268,2 кв.м; 2 поверх літера А-2 (індекс 8, 9, 24-29) площею 303,3 кв.м; 3 поверх літера А (індекс 10, 11, 31-42) площею 314,4 кв.м та зобов`язано ОСОБА_1 повернути вказані нежитлові приміщення за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

Скасовано запис № 19476691 про реєстрацію права власності ОСОБА_1

на 1/4 частку нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 1 004,4 кв.м, здійснений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. 16 березня 2017 року

(реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1083784046101).

Скасовано запис № 19475660 про реєстрації права власності ОСОБА_1

на 3/4 частку нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 загальною площею 1 004,4 кв.м, здійснений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. 16 березня 2017року (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 1083784046101).

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді міста Львова, яка свою волю на їх відчуження, зокрема, у зв`язку з підробленням первинного правовстановлюючого документа (розпорядження Галицької районної адміністрації № 617 від 4 грудня 1995 року) та переходом на його підставі права власності до ОСОБА_1 , не надавала, тому позовні вимоги прокурора про витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача є обґрунтованими.

Дійшовши висновку про витребування об`єкта нерухомого майна з чужого незаконного володіння, суд першої інстанції вказав про необхідність задоволення похідних від цієї позовних вимог про зобов`язання повернути спірні приміщення позивачу та скасування записів про реєстрацію права власності на спірне приміщення за ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Хром`як У. В. залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції врахував, що приміщення, якими володіє ОСОБА_1 , та які від нього витребувано, є саме тими приміщеннями, власником яких є територіальна громада міста Львова. Різні реєстраційні номери приміщення, зазначені у реєстрі, цього не спростовують, оскільки носять суто технічну функцію, як і не спростовує цього факту незначна різниця у їх загальних площах. Матеріали справи не містять доказів, що на АДРЕСА_1 знаходяться два різних нежитлових приміщення, одне з яких належить позивачу, а власником другого є відповідач. Тому суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що у ОСОБА_1 витребувано нежитлові приміщення, які не належать територіальній громаді міста Львова.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що у разі задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння не відбудеться втручання у право власності відповідача, оскільки «суспільним» та «публічним» інтересом звернення прокурора в інтересах Львівської міської ради з вказаною вимогою є задоволення суспільної потреби у відновленні законності. У справі, яка переглядається, цей інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права комунальної власності на нерухоме майно, яке незаконно вибуло з такої власності.

Також апеляційний суд відхилив посилання представника ОСОБА_1 про відсутність у прокурора повноважень для звернення з даним позовом, зазначивши, що відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах; обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Львівською міською радою, яка не вжила заходів щодо повернення спірного майна у власність територіальної громади міста Львова. Суд апеляційної інстанції врахував, що прокурор до звернення до суду, повідомив про це Львівську міську раду, яка у подальшому не заперечувала представництво прокурором її інтересів і підтримала позовні вимоги.

Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що ОСОБА_1 брав участь через свого представника - адвоката Хромяк У. В., однак ні він, ні його представник в суді першої інстанції у жодному процесуальному документі, як по суті справи, так і усно під час судового засідання, не заявили про застосування наслідків спливу позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вовчак А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову в частині скасування записів про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на відповідні частки нежитлового приміщення, розташованого на АДРЕСА_1 . Такі висновки судів суперечать висновками, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц

(провадження № 14-376цс18), про те, що «у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем». Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) та постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 490/5223/16-ц

(провадження № 61-30367св18).

Вказує про неврахування судами попередніх інстанції того, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати. У даній справі прокурор не виконав вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в частині попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це Львівської міської ради. Суд апеляційної інстанції помилкового не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року

у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19).

Суди попередніх інстанцій, здійснюючи втручання у право власності ОСОБА_1 , не визначили реального суспільного інтересу та порушили принцип справедливого балансу. Суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), згідно з яким «за змістом другого речення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства. Концепція майна в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном». ЄСПЛ у рішенні

від 2 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»

(заява № 61333/00) вказав, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, зокрема, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар». Отже, відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ майнове право особи може бути припинено в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства».

На думку заявника, суди не врахували висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), про те, «що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи». Держава в особі державного реєстратора зареєструвала та визнала право власності на спірне нежитлове приміщення як за ПП «Фірма «Грот», так і за подальшими його набувачами. Тому, позбалення ОСОБА_1 легітимно набутого права власності на об`єкти нерухомого майна за відсутності реального суспільного інтересу, свідчитиме про відсутність справедливого балансу між таким інтересом та втручанням держави у право власності відповідача.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2021 року виконуюча обов`язки начальника управління комунальної власності департамента економічного розвитку Львівської міської ради Сторож Л. В. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та відповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі та зупинено діюрішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року у цій справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19),

від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19),

від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), у постанові Верховного Суду від 29 липня 2020 року у справі № 490/5223/16-ц (провадження № 61-30367св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 23 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної Ради народних депутатів м. Львова

від 14 квітня 1987 року за № 92 затверджено реєстр житлових будинків, які належать Шевченківській районній Раді народних депутатів м. Львова. Об`єкт нерухомого майна, розташований на АДРЕСА_1 ,

в 1987 році включений до цього реєстру.

Рішенням виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів

від 24 грудня 1991 року № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області» затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

Право власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на будинок в цілому, розташований на АДРЕСА_1 , зареєстрований 7 червня 1996 року в реєстровій книзі № 7 за № 5969,

що підтверджується дублікатом реєстраційного посвідчення від 13 серпня

1999 року, виданим Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 8826408 від 2 листопада 2005 року, та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 87090124 від 15 травня 2017 року.

Суди встановили, що будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 1 443,3 кв.м перебуває у комунальній власності.

14 січня 2016 року відомості про право комунальної власності на вказане майно перенесено до Державного реєстру прав на нерухоме майно та внесено зміни щодо площі майна, яка збільшилась та становить 1 574.7 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №829457046101).

13 листопада 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі розпорядження Галицької районної адміністрації № 617

від 4 грудня 1995 року та реєстраційного посвідчення ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» № 79 від 28 грудня 1995 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. внесено відомості про право приватної власності ПП фірма «Грот» на нежитлове приміщення площею 1 004,4 кв.м, розташоване на

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1083784046101).

Зі змісту листа виконуючого обов`язки голови Галицької районної адміністрації від 11 листопада 2017 року № 51-2659 суди встановили, що ця адміністрація не приймала і не видавала розпорядження № 617 від 4 грудня 1995 року; за вказаним номером та датою приймалися інші розпорядження.

З листа ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»

від 26 травня 2017 року № 1710 суди встановили, що в інвентаризаційній справі на будинок АДРЕСА_2 відсутня інформація про видачу реєстраційного посвідчення № 79 від 28 грудня 1995 року.

Судами встановлено, що після оформлення права власності ПП фірма «Грот»

17 листопада 2016 року за договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. за № 892, продало нежитлові приміщення на АДРЕСА_1

ПП «К.Р.О.К.-7», реєстрація права власності якого здійснена 19 листопада 2016 року.

25 листопада 2016 року ПП «К.Р.О.К.-7» і ТОВ «Масафі» уклали договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І.

за № 926. На підставі цього договору 28 листопада 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на спірне нежитлове приміщення за ТОВ «Масафі».

16 березня 2017 року ТОВ «Масафі» та ОСОБА_1 уклали два договори купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О. П. за №№ 1550 та 1547, за якими ОСОБА_1 купив 1/4 і 3/4 частки нежитлового приміщення

на АДРЕСА_1 загальною площею 1 004,4 кв.м, а саме: нежитлові приміщення підвалу літера А-1 (індекс 1-6) площею 118,5 кв.м;

1 поверх літера А-2 (індекс 7.10-23) площею 268,2 кв.м; 2 поверх літера А-2 (індекс 8, 9, 24-29) площею 303,3 кв.м; 3 поверх літера А (індекс 10, 11, 31-42) площею 314,4 кв.м.

Апеляційний суд встановив, що вказані нежитлові приміщення знаходяться на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді міста Львова та є предметом договору оренди, укладеного Управлінням комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради та Громадською організацією «Центр технологічних рішень «ДЕКОДЕД», строк дії якого встановлено до 18 січня 2026 року (з правом пролонгації).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд (частина перша статті 317, частина перша статті 319 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП фірма «Грот» неправомірно зареєструвала за собою права власності на спірний об`єкт, оскільки реєстраційне посвідчення № 79 від 28 грудня 1995 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» не видавалось та не реєструвалось, як і не видавалось 4 грудня 1995 року Галицькою районною адміністрацією розпорядження № 617, а ОСОБА_1 є останнім набувачем вказаних приміщень.

Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про вибуття спірного об`єкта з права власності Львівської міської ради поза волею його власника та порушення у зв`язку з цим права власності Львівської міської ради, оскільки зазначені документи були подані ПП фірма «Грот» як підстава для внесення запису про державну реєстрацію приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Загвойською Н. І. прав на вказане нерухоме майно та прийняття 13 листопада 2016 року рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 32353002.

Встановивши, що спірні нежитлові приміщення належать територіальній громаді міста Львова, яка свою волю на їх вибуття, зокрема, у зв`язку з підробленням первинного правовстановлюючого документа та переходу в подальшому права власності на нього до ОСОБА_1 , не надавала, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування цього нерухомого майна від останнього його набувача до позивача.

Зазначений висновок судів узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року

у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18), про те, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах

від 2 липня 2020 року у справі № 461/7082/16-ц (провадження № 61-18553св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 464/231/17 (провадження № 61-1339св19), від 27 жовтня 2020 року у справі № 465/2018/17 (провадження № 61-5118св20), від 4 серпня 2021 року у справі № 641/7741/17 (провадження № 61-18870св20)

та від 9 січня 2023 року у справі № 461/7749/16-ц (провадження № 61-5738св21).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанції того, що позовну заяву підписано особою, яка не мала права її підписувати, та неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного

у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18

(провадження № 12-194гс19), відхиляються касаційним судом виходячи з наступного.

Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, яка означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У Рішенні від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.

Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18

(провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, викладені нею у постанові від 15 жовтня 2019 року

у справі № 903/129/18, та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня

2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року

у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18,

від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року

у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор посилався на те, що спірне нежитлове приміщення вибуло з комунальної власності 13 липня 2016 року, проте станом на день пред`явлення позову (червень 2017 року) Львівською міською радою не вжито заходів цивільно-правового характеру, направлених на повернення до комунальної власності міста нерухомого майна, яке вибуло з власності територіальної громади поза її волею, отже, відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України наявні правові підстави для звернення прокурора до суду з метою захисту інтересів держави.

Враховуючи, що керівник Львівської місцевої прокуратури № 1 у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, висновок судів про те, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав територіальної громади, інтереси якої є складовою частиною інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини, є правильним.

Доводи заявника про невиконання прокурором вимог статті 23 Закону

України «Про прокуратуру» в частині попереднього, до звернення до суду, повідомлення про це Львівської міської ради мотивовано спростовані судом апеляційної інстанції, який зазначив, що матеріали справи містять таке повідомлення. Посилання заявника про направлення цього повідомлення після пред`явлення позову до суду є безпідставними, оскільки згідно з описом вкладення в цінний лист прокурор направив до Львівської міської ради повідомлення 20 червня 2017 року (т.1 а.с. 22), а позов пред`явлено до суду 21 червня 2017 року, про що свідчить вхідний штамп суду на позовній заяві за вхідним номером 13951.

Апеляційний суд врахував, що Львівська міська рада наявність підстав для представництва прокурором її інтересів в суді не оскаржувала, а, навпаки, підтримала завлений позов та просила його задовольнити.

Такого висновку, відхиляючи доводи касаційної скарги, дійшов Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц

(провадження № 61-14356св20).

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суди розглянули справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), оскільки фактичні обставини, які формують зміст спірних правовідносин, та

матеріально-правове регулювання спірних правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка переглядається, є різними.

Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Національним законодавством України передбачено, зокрема, такі гарантії дотримання «права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).

Європейський суд з прав людини вказує (далі - ЄСПЛ), що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотриманням «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами,

які застосовуються, та метою, до якої прагнуть (рішення ЄСПЛ

у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року).

У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції зазначив, що не відбулося втручання у право власності останнього набувача спірного майна, оскільки таке майно вибуло з власності Львівської міської ради поза її волею та законні підстави набуття власності ОСОБА_1 на відповідні частки нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 відсутні.

Посилання заявника про те, що держава в особі державного реєстратора зареєструвала та визнала право власності на спірне нежитлове приміщення за ОСОБА_1 і суди не врахували висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), не впливають на правильність оскаржуваних судових рішень щодо задоволення позову в частині витребування майна, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, і самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня

2020 року у справі № 916/2791/13 (провадження № 12-115гс19).

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили в цій частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у вказаній частині без задоволення, а рішення суду та постанови апеляційного суду у відповідній частині без змін.

Щодо вирішення позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути майно за актом приймання-передачі

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18),

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вважали обґрунтованими вимоги позову про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на 1/4 та 3/4 частки нежитлового приміщення на

АДРЕСА_1 загальною площею 1 004,4 кв.м.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16

(провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що «судове рішення про задоволення віндикаційного позову саме по собі є достатньою підставою для внесення державним реєстратором відповідних записів до Державного реєстру. Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем».

У пункті 74 постанови від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15 (провадження № 14-376цс18) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що «рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права

(див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, провадження № 12-184гс18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача».

Крім того, в пункті 52 постанови Верховного Суду 4 лютого 2020 року

у справі № 914/520/18, суд вказав, що «у випадку коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про зобов`язання повернути майно за актом приймання-передачі чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного від 2 липня 2019 року у справі № 48/340

(провадження № 12-14звг19)».

В постанові Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі № 461/5414/17 (провадження № 61-8598св19) зазначено, що «зобов`язання повернути вказане нерухоме майно за актом приймання-передачі територіальній громаді

міста Львова в особі Львівської міської ради не є ефективним способом захисту порушеного права, оскільки поновлення права повністю вичерпується витребуванням майна з незаконного володіння».

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду:

від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) і від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

У справі, що переглядається, прокурор заявив саме віндикаційний позов, отже такий спосіб захисту прав як скасування державної реєстрації права та зобов`язання повернути майно за актом приймання передачі не є належним способом захисту прав позивача, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд скасовує рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути майно за актом приймання-передачі і ухвалює в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо поновлення виконання рішення

Ухвалою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року зупинено дію рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року у цій справі до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи висновок суду касаційної інстанції про залишення без змін оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року у цій частині підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вовчак Андрій Васильович, задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 про скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути майно за актом приймання-передачі скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити Львівській місцевій прокуратурі № 2 в інтересах Львівської міської ради у задоволенні позову до ОСОБА_1 про скасування записів про державну реєстрацію права власності та зобов`язання повернути майно за актом приймання-передачі.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 24 вересня 2020 року в частині вирішення Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння залишити без змін.

Поновити дію Шевченківського районного суду м. Львова від 10 липня 2018 року в частині вирішення Львівської місцевої прокуратури № 2 в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк В. А. Стрільчук