Постанова

від 24.05.2023 по справі 523/13411/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

24 травня 2023 року

м. Київ

справа № 523/13411/16-ц

провадження № 61-12629св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_5 , на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2017 року у складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року у складі колегії суддів: Цюри Т. В., Гірняк Л. А., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк», Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ «Володимир і К» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 не виконав прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла перед ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість. Оскільки інші відповідачі є поручителями за договорами поруки та несуть відповідальність за належне виконання кредитних зобов`язань, прийнятих ОСОБА_1 , однак їх не виконують, заборгованість за кредитом слід стягнути в солідарному порядку.

Позивач просив суд стягнути з відповідачів, в тому числі з ТОВ «Володимир і К», в солідарному порядку суму боргу за кредитним договором від 14 листопада 2006 року в розмірі заборгованості за основним та простроченим кредитом 145 787,05 дол. США, заборгованість по процентам за користування кредитом в розмірі 7 678,02 дол. США, а також пеню за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом 45 196,19 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам в розмірі 22 722,61 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 вересня 2017 року провадження у справі за позовним вимогами ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Володимир і К» закрито.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2017 року, залишеним без змін постановою постанову Одеського апеляційного суду від 24 червня 2021 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 145 787,05 дол. США, заборгованість по строковим та простроченим процентам за користування кредитом в розмірі 7 678,02 дол. США, пеню за період за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в розмірі 45 196,19 грн, пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 22 722,61 грн, судовий збір в розмірі 3 654,00 грн. Стягнення заборгованості зазначеної в доларах США проводити в гривневому еквіваленті по відношенню до долара США за курсом Національного Банку України на день проведення оплати по поверненню боргу. В задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 кредитних зобов`язань щодо повернення кредиту, процентів за його користування та неустойки, суд дійшов висновку, що пред`явлені позовні вимоги до ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі. Разом з тим, в задоволенні позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 слід відмовити з урахуванням рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року (справа № 522/7128/16-ц), яке набрало законної сили, за яким договори поруки № 57851 від 14 листопада 2006 року, № 57854 від 14 листопада 2006 року визнанні припиненими.

Апеляційний суд погодився із висновками суду та вказав, що у доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не витребувано у Банка оригінали документів, які б доводили виниклу заборгованість, належного розрахунку, з якого б можна б було встановити періоди, строки і розмір порушених фінансових зобов`язань. Однак вказані доводи є необґрунтованими, з огляду на те, що ОСОБА_1 із клопотанням про витребування оригіналів відповідних документів до суду не звертався. Крім того, Банком надано до суду: довідку - розрахунок заборгованості за кредитом (том 1, а. с. 50-63), який ОСОБА_1 не спростовано, та копії Графіків погашення кредиту, як Додаток № 1 до Договору про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14 листопада 2006 року (том 1, а. с. 16-18, 22-25).

Безпідставними є і твердження про те, що банком незаконно було збільшено процентну ставку по зазначеному кредитному договору. Так, в п. 9.2 кредитного договору передбачено збільшення процентної ставки банком в односторонньому порядку, за умови повідомлення позичальника протягом семи календарних днів з дати її збільшення. Зазначений договір був підписаний відповідачем - апелянтом, що підтверджує його волевиявлення на укладення кредитного договору за наявності відповідної умови та ним не оспорювався. На а. с. 41-42 у т. 1 міститься вимога, адресована банком на адресу ОСОБА_1 , яка була отримана останнім 05 травня 2015 року (а. с. 45).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що пеня нарахована більш ніж за останній рік, є неспроможними з огляду на довідку-розрахунок, надану банком, відповідно якої пеня нарахована починаючи з 29 вересня 2014 року (а. с. 61).

Доводи апеляційної скарги щодо розгляду в Одеському апеляційному господарському суді (стара назва) справи за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Володимир і К» за його участю про звернення стягнення на предмет іпотеки по цьому ж кредитному договору, що на його думку є подвійним стягненням, є необґрунтованими, оскільки позиція Верховного Суду з цього приводу є сталою. Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо того, що стягнення заборгованості за основним зобов`язанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобов`язання, адже саме кредитор має право обрати, яким чином здійснювати стягнення заборгованості (постанова Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №759/4036/18, постанова Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі №640/18356/17, постанова Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №761/31346/13?ц, постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №2?1513/10). В цих правовідносинах визначальною є постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15?г, згідно якої застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Посилання апелянта на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2018 року, яка надана вже до суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва, відповідно яким було розірвано іпотечний договір від 14 листопада 2006 року, укладений між ТОВ «Володимир і К» та ПАТ «УкрСиббанк» в забезпечення виконання грошових зобов`язань ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №11073828000 від 14 листопада 2006 року, є безпідставними, з огляду на те, що зазначена постанова була прийнята після ухвалення оскаржуваного рішення суду, а відповідно частин першої-четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи спростовуються матеріалами справи та встановленими судами обставинами, в цілому зводяться до переоцінки доказів та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

23 липня 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати судові рішення, у задоволенні позову відмовити або направити справу на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив докази належним чином, не витребував у банка оригінали документів, які б доводили виниклу заборгованість за бухгалтерськими первинними обліковими документами банку, зокрема, суд не з`ясував, в наслідок чого утворилася заборгованість, з якого моменту вона утворилася, не витребував у банку належного розрахунку, з якого можна б було встановити періоди, строки и розмір порушень фінансових зобов`язань, а лише зазначив у своєму рішенні те, що умови кредитного договору ОСОБА_1 належним чином виконані не були, внаслідок чого Банком було проведено нарахування заборгованості станом на 22 липня 2015 року. Розмір вимог, заявлених в позові банку, різняться з вимогами та сумою простроченої кредитної заборгованості за тілом, відсотками та пенею, яку задовольнив суд. Однак обов`язок доказування належної суми заборгованості, яка підлягає стягненню, лежить на позивачеві, тому докази, які містяться в матеріалах справи, не є достатніми.

Станом на день подання касаційної скарги в Одеському апеляційному господарському суді розглядається господарська справа № 916/2088/16 за позовом ПАТ УкрСиббанк до ТОВ «Володимир і К», яке було співвідповідачем за цивільним позовом банку, за участю третьої особи ОСОБА_1 , про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах невиконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань, в тому ж розмірі, що було заявлено і до Суворовського районного суду м. Одеси та стягнуто на підставі рішення суду. Це виключає можливість стягнення однієї і тієї ж суми грошових коштів за одними і тими ж зобов`язаннями з різних осіб.

П. 9.2 кредитного договору визначався саме порядок можливої зміни процентної ставки, недотримання якого тягло незаконність таких дій Банку як підвищення процентної ставки в односторонньому порядку. В останньому абзаці цього пункту зазначалося, що про збільшення процентної ставки Банк протягом 7 (семи) календарних днів з дати її збільшення письмово повідомляє Позичальника шляхом направлення останньому поштою відповідного повідомлення Банку за адресою Позичальника, що вказана в розділі 12 Договору, або за іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив Банку при зміні адреси. В такому повідомленні Банком зазначається новий розмір процентної ставки та дата з якої розпочато застосування цього нового розміру ставки. Позичальник не отримував зазначені повідомлення ні в першому, ні в другому випадках передбачених відповідними абзацами пункту 9 кредитного договору, що суди обох інстанцій взагалі не дослідили.

Статтею 1056-1 ЦК України в різних редакціях, починаючи з 2009 року передбачені вимоги щодо реалізації права банком в частині зміни останнім процентів за кредитним договором, а як наслідок і зміну розміру відповідальності позичальника за кредитним договором. Відповідно до частини другої статті 1056-1 ЦК України в редакції закону України № 661-VI від 12 грудня 2008 року, який набрав чинності 09 січня 2009 року, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Тобто істотне порушення банком шляхом підвищення процентів в односторонньому порядку без дотримання вимог закону, яке відбулося не тільки в 2008 році, а і у відповідних місяцях 2009 року не відповідало статті 1056-1 ЦК України в наведеній редакції. Окрім цього, такі істотні зміни договору відбувалися, як було зазначено і встановлено іншим рішення суду, і в жовтні - листопаді 2011 року, в період яких (змін) стаття 1056-1 ЦК України діяла в редакції закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI, який набув чинності з 01 жовтня 2011 року. Згідно з частиною четвертою статті 1056-1 ЦК України в зазначеній редакції, кредитодавець зобов`язаний письмово повідомити позичальника, поручителя та інших зобов`язаних за договором осіб (в цьому випадку позичальника) про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору.

За таких обставин поставала необхідність у витребуванні у відповідача також оригіналу та завіреної копії повідомлення (повідомлень) позичальника про зміну банком відсоткової ставки за кредитом в той чи інший період в порядку, передбаченому статтею 1056-1 ЦК України, та поштове чи інше підтвердження направлення та отримання позичальником цього повідомлення (повідомлень) або дослідженні судом цих фактів з інших рішень суду.

Вказані порушення з боку Банку і обставини встановлені іншими судовими рішеннями у цивільній та господарській справі між тими ж сторонами, щодо яких встановлено ці обставини, а саме рішенням господарського суду міста Києва від 15 травня 2018 року у справі № 910/20450/17 за позовом ТОВ «Володимир і К» до ПАТ «УкрСиббанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про розірвання договору іпотеки та зобов`язання вчинити дії встановлено, що з метою встановлення дійсних обставин справи, які впливають на порушення з боку банку по відношенню також до позичальника ОСОБА_1 господарський суд при розгляді справи ухвалою від 20 лютого 2018 року витребував у відповідача оригінали (для огляду в судовому засіданні) та копії (для долучення до матеріалів справи) повідомлення позичальника ОСОБА_1 про наміри збільшити банком відсоткову ставку за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником, повідомлення позичальника ОСОБА_1 про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору, поштове підтвердження направлення вказаного повідомлення та отримання його позичальником; повідомлення іпотекодавця (позивача) про фактичну зміну (збільшення) відсоткової ставки за кредитом протягом дії договору в порядку статті 1056-1 ЦК України. Проте Банк вимог ухвали суду не виконав, витребуваних доказів до матеріалів справи у встановлений судом строк не надав, у зв`язку з чим суд на підставі частини дев`ятої статті 81 ГПК України визнав наведені обставини, для з`ясування яких витребовувались вказані докази, і тому вказані обставини на сьогодні доказуванню не підлягають. З цього можна зробити висновок, що повідомлення позичальника ОСОБА_1 про наміри збільшити банком відсоткову ставку за кредитом протягом дії договору відповідно до п. 9.2 кредитного договору та в порядку статті 1056-1 ЦК України позичальнику не направлялося. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17 серпня 2018 року та постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року вказане рішення було залишено без змін.

Окрім цього, в рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року у цивільній справі № 522/7128/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Володимир і К» до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про припинення поруки, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 07 лютого 2017 року, яке відповідно набрало законної сили, встановлено, що Банк в односторонньому порядку неодноразово змінював відсоткову ставку в півтора, вдвічі та втричі за користування позичальником кредитними коштами, що також випливає з наявного у матеріалах справи розрахунку відповідача процентів за користування кредитом. У зазначеному судовому рішенні зокрема встановлено, що із графіку заборгованості вбачається, що за кредитним та страховим договорами, наданим банком, зміна відсоткової ставки, а рівно і обсягу відповідальності відбувалася за 29 серпня 2008 року в розмірі 15.3 (15.3000) %, за 29 серпня 2008 року і розмірі 30.6 (30.6000) %, за 31 жовтня 2008 року в розмірі 30.6 (30.6000) %, за 31 жовтня 2008 року в розмірі 30,6 (30.6000) %, за 29 серпня 2008 року в розмірі 30.6 (30.6000) % та в інших періодах, які можна прослідкувати з розрахунку заборгованості.

Судові рішення у справах № 522/7128/16-ц та № 910/20450/17, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення при розгляді даної справи, а встановлені факти, зокрема, щодо порушення порядку зміни банком в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування позичальником кредитними коштами не потребує доказуванню при розгляді цієї справи. Однак не зважаючи на це, суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення, зазначив, що безпідставними є і твердження апелянта про те, що Банком незаконно було збільшено процентну ставку по зазначеному кредитному договору.

Під час розгляду та перегляду справи стороною апелянта було заявлено письмове клопотання про призначення по справі економічної експертизи, оскільки позов Банку в заявленій до стягнення сумі є недоведеним, а розрахунок позивача не є достатнім доказом наявності заборгованості. Суд відмовив у задоволенні цього клопотання мотивуючи тим, що «із матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявлялося клопотання про призначення будь-якої експертизи та в клопотанні не наведено поважності незаявлення такого клопотання в суді першої інстанції». Проте в судовому засіданні представник ОСОБА_1 пояснив суду, що він не приймав участь у розгляді справи в суді першої інстанції та був позбавлений можливості заявити це клопотання вчасно, що підтверджено аудіозаписом судового засідання від 24 червня 2021 року. Однак суд апеляційної інстанції не звернув на це увагу, що було наслідком незаконного відхилення апеляційної скарги. За таких обставин, якщо суд апеляційної інстанції відмовив у проведенні судової економічної експертизи, то він мав самостійно нарахувати належну заборгованість за вирахуванням сум за незаконно збільшеними відсотковими ставками в наведених періодах, вчинених з порушенням процедури повідомлення позичальника, або відмовити в позові банку за недоведеністю.

У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій зазначає, що касаційне провадження у справі слід закрити або у задоволенні касаційної скарги відмовити.

ПАТ «УкрСиббанк» при пред`явленні позову довело свої вимоги належними та допустимими доказами, які містились в матеріалах справи та оцінені судом першої та апеляційної інстанції. Твердження про те, що розмір вимог, заявлених в позові Банку різниться з вимогами та сумою простроченої кредитної заборгованості за тілом, відсотками та пенею, яку задовольнив суд, спростовуються текстом позовної заяви Банку та рішень судів.

Стосовно того, що суди не витребували у банка оригінали документів, які б доводили виниклу заборгованість за бухгалтерськими первинними обліковими документами, слід зауважити, що відповідно до статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів. 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 надав до Суворовського районного суду м. Одеси заперечення проти позову про стягнення заборгованості у справі № 523/12147/15-ц (саме такий номер був спочатку присвоєній справі, який пізніше двічі змінювався), проте відповідних клопотань не подавав. Таким чином, ОСОБА_1 приймав участь у справі про стягнення з нього заборгованості за кредитним договором № 11073828000 з 2015 року та мав достатньо часу на те, щоб скористатися наданими йому законодавством цивільними процесуальними правами. Більш того, ОСОБА_1 , будучи обізнаним про розгляд справи №523/12147/15-ц про стягнення з нього заборгованості, не оскаржував в передбаченому законом порядку та встановлені законом строки заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 27 квітня 2016 року. Вказане рішення було скасоване ухвалою суду від 08 вересня 2016 року по справі №523/7832/16-ц за заявою представника відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ТОВ «Володимир і К» за довіреністю Кучмій В. В., який приймає участь у справі з 2016 року.

ОСОБА_1 також не скористався своїм правом на подання відповідного клопотання про призначення експертизи і в період зі скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду (ухвала від 08 вересня 2016 року по справі № 523/7832/16-ц - заяві про перегляд заочного рішення від 27 квітня 2016 року був присвоєний новий номер замість № 523/12147/15-ц) до винесення рішення від 04 жовтня 2017 року по справі № 523/13411/16-ц (справі присвоєний новий номер у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_7 та передачею справи до розгляду судді Малиновському О. М.).

Безпідставним є посилання відповідача як на підставу для скасування рішень на неврахування судами практики Верховного Суду України, зокрема постанови Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у цивільній справі

№ 6-300цс15, відповідно до якої стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду. Позов про стягнення заборгованості пред`явлений банком в липні 2015 року. До позовної заяви банку додана довідка-розрахунок заборгованості за кредитним договором на 22 липня 2015 року, відповідно до якої пеня нарахована банком за період з 01 березня 2015 року по 22 липня 2015 року, тобто за 5 місяців до звернення до суду, що повністю відповідає сталій судовій практиці. Апеляційний суд оцінив ці доводи відповідача та визнав їх неспроможними.

Підвищення процентної ставки по кредиту відбулося до внесення змін в ЦК України та доповнення кодексу статтею 1056-1. Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості по процентам за користування кредитом ОСОБА_1 станом на 22 липня 2015 року за кредитним договором визначено, що Банк застосував по кредитному договору проценту ставку згідно умов кредитного договору 12,3 % річних та додатково 3 % річних, тобто 15,3 %, виключно в період з 01 липня 2008 року до 31 грудня 2008 року. З 01 січня 2009 року процента ставка по кредиту становить 12,3 % річних, що відповідає умовам пункту 1.3.1. кредитного договору та за якою Банк нараховував плату за користування кредитом. На прострочений платіж позичальника по графіку погашення кредиту, з 01 липня 2008 року Банк відповідно до п. 9.2. кредитного договору нараховував проценти за подвійною ставкою 24,60 % річних (строкова ставка 12,3 % Х 2=24,6 %) виключно на кількість днів прострочення у відповідному місяці здійснення чергового погашення кредиту позичальником, у визначеній сумі платежу у відповідний місяць, згідно «Графіку погашення кредиту» - додатку № 1 до кредитного договору до додаткової угоди № 1 від 30 січня 2009 року, яка є невід`ємною частиною договору. Таким чином, спростовуються необґрунтовані доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 , що Банк безпідставно змінив в односторонньому порядку процентну ставку по кредиту та нараховував проценти на прострочену заборгованість за подвійною ставкою. Умови кредитного договору в пунктах 1.3.1. та 9.2. передбачають можливість зміни процентної ставки по кредиту у разі настання відповідних обставин. ОСОБА_1 не повернув Банку кредит достроково після отримання 04 серпня 2008 року повідомлення про зміну процентної ставки, і нарахування подвійної ставки на прострочену заборгованість, а навпаки в 2009 році уклав із банком додаткову угоду до кредитного договору після зміни процентної ставки, чим виразив згоду із застосуванням Банком процентних ставок по кредиту 24,60 % - на прострочену заборгованість, 15,3 % на строкову заборгованість - до 01 січня 2009 року, яка з 01 січня 2009 року не застосовувалась, а була ставки 12,3 % - з 01 січня 2009 року за користування кредитом, що визначена в п. 1.3.1. кредитного договору.

Окрім того, наявні підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки наведені у касаційній скарзі правові позиції Верховного Суду України стосуються застосування статті 266 та частини другої статті 258 ЦК України (щодо застосування спеціальної позовної давності до вимог про стягнення пені), статті 1056-1 ЦК України (щодо зміни процентної ставки в односторонньому порядку). Поряд з цим, апеляційний суд надав оцінку відповідним доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 та визнав їх неспроможними.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2021 року у справі

№ 6-300цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2315цс16).

Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2023 рокуу задоволенні клопотання ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» про заміну сторони у виконавчому провадженні відмовлено; залучено правонаступника позивача ПАТ «УкрСиббанк» - ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» до участі у справі; справу призначено до судового розгляду.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що рішення судів оскаржується в частині задоволених позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до п.1.1 кредитного договору № 11073828000 від 14 листопада 2006 року ОСОБА_1 отримав від АКІБ «УкрСиббанк», який в наступному було перейменовано в ПАТ «УкрСиббанк», кредит в розмірі 250 000 дол. США, строком користування до 14 листопада 2016 року. ОСОБА_1 прийняв на себе зобов`язання повернути кредит та відповідно до пункту 1.3.1 кредитного договору сплатити за його користування проценти в розмірі 12,3% річних. Відповідно до умов кредитного договору, у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти та неустойку.

В пункті 9.2 кредитного договору передбачено порядок збільшення процентної ставки Банком, за умови повідомлення позичальника протягом семи календарних днів з дати її збільшення.

Додатковою угодою № 1 від 30 січня 2009 року до договору № 11073828000 від 14 листопада 2006 року сторони змінили кінцевий термін повернення кредиту до 14 листопада 2021 року.

Банк направив на адресу ОСОБА_1 вимогу, яка була отримана ним 05 травня 2015 року (а. с. 41-42, 45, т. 1).

Умови кредитного договору ОСОБА_1 належним чином виконані не були, внаслідок чого Банком було проведено нарахування заборгованості станом на 22 липня 2015 року в розмірі:

- заборгованості за основним та простроченим кредитом 145 787,05 дол. США;

- заборгованості по поточним та простроченим процентам за користування кредитом в розмірі 7 678,02 дол. США;

- пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом в розмірі 45 196,19 грн;

- пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 22 722,61 грн.

За договорами поруки № 57851 та № 57854 від 14 листопада 2006 року ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , як поручителі, прийняли на себе зобов`язання перед позивачем за належне виконання прийнятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором в повному обсязі та солідарно. 30 січня 2009 року між позивачем та поручителями були укладені додаткові угоди №1 до кредитного договору.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 13 травня 2016 року у справі № 522/7128/16-ц договори поруки № 57851 від 14 листопада 2006 року, №57854 від 14 листопада 2006 року визнанні припиненими.

Позиція Верховного Суду

Устатті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (стаття 1054 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У частині першій статті 1048ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У частині четвертій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції Закону від 01 грудня 2005 року № 3161-IV, чинній на момент укладення кредитного договору) передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку № 661-VI від 12 грудня 2008 року ЦК України доповнено статтею 1056-1, доповнено статтю 1061 ЦК України та статтю 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яким Банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Цей Закон набрав чинності 09 січня 2009 року.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплено конструкцію «зміна договору» (статті 651 - 654 ЦК України). Вона охоплює собою зміну договору: за згодою (домовленістю) сторін; за рішенням суду; внаслідок односторонньої відмови від договору. Односторонню відмову від договору, яка стосується зміни договору, в тих випадках, коли вона допускається законом або договором, слід кваліфікувати як односторонній правочин, оскільки вона є волевиявленням особи, спеціально спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (14-10цс18) вказано, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Верховним Судом України у постанові від 14 грудня 2016 року в справі

№ 6-2315цс16, на яку є посилання у касаційній скарзі, зроблено правовий висновок, що «якщо сторони кредитного договору досягнули домовленості щодо всіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то таке збільшення може відбуватись виключно в разі дотримання передбаченої договором процедури».

Разом з тим, основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18).

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18)).

У справі, що переглядається, суди встановили, що позичальник не виконує взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість; в п. 9.2 кредитного договору сторони узгодили можливість та порядок збільшення процентної ставки Банком; при розгляді справи судом першої інстанції від ОСОБА_1 до суду надійшли письмові заперечення, в яких він зазначив, що умови кредитного договору є несправедливими та суперечать принципу добросовісності, в зв`язку з істотним дисбалансом договірних прав та обов`язків (а. с. 100-104); ОСОБА_1 із клопотанням про витребування доказів, про призначення експертизи до суду першої інстанції не звертався; Банк надав до суду, зокрема довідку-розрахунок заборгованості за кредитом, графіки погашення кредиту (а. с. 16-18, 22-25, 50-63), які ОСОБА_1 не спростовано.

За таких обставин суди зробили обґрунтований висновок про стягнення зі ОСОБА_1 на користь банку основної заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим суди не врахували, що пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання. У такому випадку вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі, а право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та пеню припиняється.

Суди встановили, що відповідно до умов кредитного договору, у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти та неустойку; Банк направив на адресу ОСОБА_1 вимогу, яка була отримана ним 05 травня 2015 року (а. с. 41-42, 45, т. 1). Проте суди не звернули уваги, що з урахуванням змісту кредитного договору у випадку направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту, не усунення позичальником порушень умов за договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку (п. 11.1. договору).

У зв`язку з цим строк виконання основного зобов`язання слід вважати таким, що настав 06 червня 2015 року, проте суди стягнули заборгованість по процентам та пені на 22 липня 2015 року. Тому в межах періоду кредитування розмір процентів, що підлягає стягненню на вимогу Банку, необхідно зменшити з 7 678,02 дол. США до 6 237,98 дол. США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - з 45 196,19 грн до 24 653,25 грн, а пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - з 22 722,61 грн до 11 624,90 грн.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги з посиланням на порушення Банком статті 1056-1 ЦК України щодо одностороннього збільшення розміру процентної ставки, оскільки кредитний договір укладений між сторонами 14 листопада 2006 року, яким сторони узгодили можливість та порядок збільшення процентної ставки, а доводів про те, що Банк прийняв рішення про таку зміну розміру процентної ставки після набрання чинності Законом від 12 грудня 2008 року № 661-VI, тобто після 09 січня 2009 року, ОСОБА_1 в суді першої інстанції не наводив, таких доказів не надав, суди таких обставин не встановили.

Доводи касаційної скарги, що апеляційним судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення економічної експертизи, колегія суддів відхиляє.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2021 року у задоволенні цього клопотання ОСОБА_1 відмовлено. Апеляційний суд зробив висновок, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, заявлене клопотання є необґрунтованим, підстав, передбачених законом для призначення судової економічної експертизи в суді апеляційної інстанції апеляційний суд не встановив, а також врахував, що в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявлялося клопотання про призначення будь-якої експертизи та в клопотанні не наведено поважності незаявлення такого клопотання в суді першої інстанції (а. с. 185, т. 2).

Не впливає на правильність та законність постанови апеляційного суду посилання ОСОБА_1 на неврахування цим судом обставин, встановлених рішенням господарського суду міста Києва від 15 травня 2018 року у справі №910/20450/17 за позовом ТОВ «Володимир і К» до ПАТ «УкрСиббанк» про розірвання договору іпотеки та зобов`язання вчинити дії, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

У справі Приморського районного суду м. Одеси № 522/7128/16-ц за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ТОВ «Володимир і К» до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 про припинення поруки підставою для задоволення позовних вимог суди вказали на зміни Банком відсоткової ставки з серпня 2008 року, що збільшує обсяг відповідальності поручителів без їх згоди. Зазначене не спростовує висновок судів у цій справі про наявність підстав для стягнення кредитної заборгованості з позичальника.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що судові рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині стягнення процентів та пені змінити, а в іншій оскарженій частині - залишити без змін.

З урахуванням висновків суду за наслідком касаційного перегляду справи підстави для задоволення клопотання ТОВ «ФК «Укрфінстандарт» про закриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 396, 400, 402, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» про закриття касаційного провадження відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по процентам та пені змінити, зменшивши розмір стягнених процентів до 6 237,98 дол. США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом - до 24 653,25 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентам - до 11 624,90 грн.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 липня 2021 року в частині задоволених позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт», до ОСОБА_1 про стягнення 145 787,05 дол. США основної заборгованості за кредитним договором залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2017 року та постанова Одеського апеляційного суду від 24 липня 2021 року в зміненій частині втрачають законну силу і подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук