Постанова

від 22.05.2023 по справі 287/623/16-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №287/623/16-ц Головуючий у 1-й інст. Кононихіна Н. Ю.

Категорія 11 Доповідач Коломієць О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Коломієць О.С.

суддів Талько О.Б, Шевчук А.М.

з участю секретаря

судового засідання Франчука В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №287/623/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа:Управлінняекономічного розвитку,інфраструктури,містобудування таз питаньцивільного захистуОлевської районноїдержавної адміністраціїЖитомирської областіпро усуненняперешкод укористуванні земельноюділянкою,визнання недійснимта скасуванняреєстрації прававласності нанерухоме майноз виключеннямзапису зДержавного реєструречових правна нерухомемайно

за апеляційноюскаргою ОСОБА_2 ,інтереси якогопредставляє адвокатЗарицький МаксимАркадійович

на заочнерішення Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року,ухвалене під головуванням судді Кононихіної Н.Ю.

встановив:

У грудні 2016 року та липні 2018 року позивач звернувся до суду із позовами, в яких просив зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної власності, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, у спосіб знесення самочинно збудованого сараю та встановлення на його місце паркану та визнати недійсним та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно земельну ділянку під кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером 19946912.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2018 року цивільну справу №287/623/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод користування земельною ділянкою об`єднано в одне провадження з цивільною справою №287/201/18-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області; Відділ в Олевському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно з виключенням запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, присвоївши їм номер №287/623/16-ц.

На обґрунтування об`єднаних позовних вимог позивач зазначає, що він є власником домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння він отримав у спадок від своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на яке оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом від 21.08.1996 року.

10 липня 1998 року він отримав Державний акт на право приватної власності на землю серії ЖТ 20-25-85, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 85, згідно якого йому було передано у приватну власність земельну ділянку, яка розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га.

У червні 2014 року позивач звернувся до ТОВ «Геозвягель+» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на місцевості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Представниками ТОВ «Геозвягель+» на місцевості були встановлені межі, земельної ділянки, які фактично відповідали державному акту. Після виготовлення технічної документації відділом Держземагенства в Олевському районі Житомирської області до Державного земельного кадастру були внесені відповідні відомості, і його земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 1824455100:02:038:0031.

Поряд із його домоволодінням проживає сусід ОСОБА_2 . Наприкінці 2014 року та в 2015 році ОСОБА_2 зніс паркан, який розмежовував їхні земельні ділянки, та побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами сарай з прибудовами. Даний сарай знаходиться поза межею земельної ділянки відповідача, на земельній ділянці позивача, що порушує вимоги п.3.25* ДБН 360-92 (Державні будівельні норми України) «Планування і забудова міських і сільських поселень». Відповідно до вказаного нормативно-правового акту для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Самозахоплення його земельної ділянки підтверджується актом обстеження щодо визначення меж земельних ділянок від 12.05.2016 року, складеного комісією Олевської міської ради, та викопіюванням до акту. Крім вказаних порушень має місце також затінення земельної ділянки позивача, оскільки сарай знаходиться на території його домоволодіння. Відповідачем було виготовлено стічні труби для атмосферних опадів даху таким чином, що вода із них потрапляє прямо на земельну ділянку позивача, що в свою чергу призводить до значних незручностей в користуванні земельною ділянкою. Має місце також пошкодження власного паркану позивача при самозахопленні його земельної ділянки та будівництві сараю.

У лютому 2018 року позивачу стало відомо, що 12 квітня 2017 року Управлінням економічного розвитку, інфраструктури і торгівлі Олевської районної державної адміністрації Житомирської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер -1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, під номером - 19946912.

Дана реєстрація права власності проведена з порушеннями Земельного кодексу України, «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за № 391/17686, «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року.

На думку позивача, склалася така ситуація, що він позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, а саме земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 має накладення на його земельну ділянку.

Заочним рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним та скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку під кадастровим номером - 1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га., з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером 19946912. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав ОСОБА_1 , через знесення самочинно збудованого сараю та встановлення на місце знесеного відповідачем паркану. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Олевського районногосуду Житомирськоїобласті від 03 березня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 адвоката Зарицького М.А. про перегляд заочного рішення у даній справі залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту з`ясування обставин справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

На обґрунтуваннядоводів апеляційноїскарги зазначає,що визнаннянедійсною таскасування реєстраціїправа власностівідповідача наземельну ділянкуз виключеннямзапису проправо власностіз Державногореєстру речовихправ нанерухоме майноє неналежнимспособом захиступрав позивача.Позивач обґрунтовуєсвою вимогупро визнаннянедійсною таскасування реєстраціїправа власностінаявністю спорущодо спільноїмежі йогоземельної ділянкита земельноїділянки відповідача.У своючергу,відомості промежі будь-якоїземельної ділянкиреєструються самеу Державномуземельному кадастрі,а неу Державномуреєстрі прав.Припинення прававласності відповідачана земельнуділянку неприпинить їїіснування,як об`єктацивільних прав,у томучислі віснуючих межах,відомості проякі наявніу Державномуземельному кадастрі.Крім того,відповідно дочастини третьоїстатті 26Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» відомостіпро речовіправа,обтяження речовихправ,внесені доДержавного реєструправ,не підлягаютьскасуванню та/абовилученню.Право власності відповідача на його земельну ділянку виникло на підставі рішення Олевської міської ради №69 від 14.03.2017 року внаслідок реалізації ним права на безоплатну передачу земельної ділянки із земель комунальної власності (приватизація). Отже, право власності відповідача на земельну ділянку гарантоване законом і не може бути обмежене за наведених у позові обставин (ст.14 Конституції України, ст.116, 121 3К України).

Вказує,що наявністьреєстрації земельноїділянки відповідачау Державномуземельному кадастрібезумовно вказуєна те,що межійого земельноїділянки єофіційними,достовірними,відповідають документаціїіз землеустрою,не накладаютьсяна межііншої земельноїділянки,а відтакне можутьпорушувати правапозивача.

Окрім того, судовий експерт не відповів на усі питання, які було визначено в ухвалі Олевського районного суду від 27.02.2018 року, зокрема, на питання №4 та 8, які стосуються дослідження земельної ділянки відповідача. Вважає, що без дослідження цих питань, так само як і без дослідження технічної документації із землеустрою на земельну ділянки позивача (про що зазначалось вище), неможливо дійти перевіреного висновку, що внаслідок формування земельної ділянки відповідача, вона опинилася у межах земельної ділянки позивача (має місце накладення меж земельних ділянок). Неповнота експертного дослідження вказує на недостовірність висновку експерта, як доказу, у цілому, а відтак він не повинен був братися судом до уваги. Отже, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що земельна ділянка відповідача порушує межі земельної ділянки позивача.

Представник позивача подав до суду письмові пояснення (заперечення) щодо доводів апеляційної скарги, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. На спростування доводів апеляційної скарги зазначає, що, оскільки на території земельної ділянки позивача, знаходиться будівля відповідача (самовільне будівництво), то це порушує право позивача вільно користуватися земельною ділянкою в повній мірі. Факт реєстрації земельної ділянки відповідача (з порушенням процедури та конфігурації меж земельної ділянки) - по суті, позбавляє позивача права власності на належну йому земельну ділянку, оскільки унеможливлює як фактичне так і юридичне право позивача вільно, безперешкодно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

Також зазначає, що доводи апеляційної скарги зводяться до посилань на загальні правові норми, які не в повній мірі відносяться до спірних правовідносин. Відсутні будь-які посилання на докази, так як і самі докази, які б спростовували доводи позивача, чи обставини встановлені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Відповідач не спростував ту обставину, що він отримав земельну ділянку з порушенням процедури, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивача, що сарай з прибудовами є самочинним будівництвом та відсутність перешкоди позивачу у користуванні його земельною ділянкою. Натомість позивач в повній мірі довів належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами факт порушення зі сторони відповідача його прав.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористалася.

Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити вимоги, скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та її вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.08.1996 року, яке зареєстроване у реєстрі за №3136 державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Лугіною О.І. Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається з незакінченого будівництва жилого будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , належного померлій ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва жилого будинку, посвідченого Олевською державною нотаріальною конторою 17.10.1969 року, реєстр 1245, та на підставі довідки за №2679, виданої Коростенським БТІ (а.с.8, т.1).

Згідно Державного акту на право власності на землю серія ЖТ 20-25-85, виданого гр. ОСОБА_1 , який мешкає в АДРЕСА_1 , вбачається, що на підставі рішення Олевської селищної ради народних депутатів, свідоцтво про право на спадщину №3136 від 21.08.1996 року, йому передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,0745 гектарів у межах згідно з планом, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель (а.с.10, т.1).

25 червня 1998 року у м. Олевськ складено акт погодження меж земельної ділянки гр. ОСОБА_1 спеціалістом-землевпорядником госпрозрахункової групи ОСОБА_4 , разом із землевпорядником Олевської сільської ради народних депутатів ОСОБА_5 , відповідно до якого погоджені межі земельної ділянки, які визначені в натурі, претензії відсутні: від. А до Б землі ОСОБА_6 ; від. Б до В землі ОСОБА_7 ; від В до Г землі селищної ради загального користування; від Г до А землі ОСОБА_8 (а.с.9, т.1).

У акті про передачу на зберігання власнику земельної ділянки межових знаків тривалого збереження встановленого зразка від 20.06.2014 року, складеного у присутності представника ТОВ «Геозвягель+» Талько Р.К., власника земельної ділянки ОСОБА_1 , зазначено, що при встановленні меж земельної ділянки встановлено, що фактичні межі даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідають державному акту і збігаються з лінійними спорудами (дерев`яний паркан), тому закладка межових знаків довготривалого зберігання не проводилась (а.с.13, т.1).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-1801148542014 від 23.07.2014 року земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га, має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрована 23.07.2014 року Відділом Держземагенства в Олевському районі Житомирської області (а.с.14, т.1).

З акту обстеження щодо визначення меж земельних ділянок по АДРЕСА_1 від 12.05.2016 року, вбачається, що комісією Олевської міської ради проведено встановлення на місцевості та погодження меж вказаної земельної ділянки, у ході якого було встановлено, що власник земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , самовільно зайняв частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-18, т.1).

Право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 площею 0,0745 га зареєстровано 13.11.2017 року, що вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №104010440 від 16.11.2017 року (а.с.122, т.1).

В акті встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 28.09.2016 року, складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_9 у присутності землекористувача земельної ділянки ОСОБА_2 та суміжних власників-землекористувачів, зазначено, що кути повороту зовнішньої межі землекористування на місцевості прийнято по фактичному їх положенню; з боку суміжних власників і землекористувачів з приводу проходження меж земельної ділянки ніяких заперечень не надійшло (а.с.98, т.1).

Рішенням ХІІ сесії Олевської міської ради Житомирської області №180 від 04.08.2016 року відповідачу ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_3 , орієнтовною площею 0,0731 га (а.с.94, т.1).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №84907128 від 12.04.2017 року, земельна ділянка кадастровий номер 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування Олевської міської ради №69 від 14.03.2017 року, дата державної реєстрації 10.04.2017 року (а.с.90 т.1).

Відповідно до висновку експерта Горкуші М.Д. №801/06.18 від 03.07.2018 року порушення меж та накладання земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_3 , відповідно до даних технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки, наявне, зокрема:

- площа накладання складає 23 кв.м., розмір земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) зменшено за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ) порівняно з даними технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

- відповідно до даних технічної документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) та земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ), межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 накладаються на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 : від точки 1 - на 0,80 м, від точки 3 - на 0,86 м, від точки 7 - на 0,44 м, від точки 6 - на 1,54 м, від точки 4 - на 1,08 м;

- відповідно до даних витягу із технічної документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) та відповідно до існуючих (фактичних) меж цієї ж земельної ділянки, межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 фактично накладаються на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 : від точки 1 - на 1,03 м, від точки 7 - на 0,81 м, від точки 6 - на 1,90 м, від точки 4 - на 1,17 м;

- розмір земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02.038:0031 (власник ОСОБА_1 ) зменшено за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ) та за рахунок земельної ділянки ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 , на загальну площу 57 кв.м; збільшено за рахунок земель загального користування ( АДРЕСА_1 ) та за рахунок земельної ділянки ОСОБА_8 ( АДРЕСА_5 ) порівняно з даними технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки на загальну площу 67 кв.м.;

- межі земельної ділянки, яку фактично займає ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають межам земельної ділянки, наданої йому у власність.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися належною йому на праві приватної власності земельною ділянкою, оскільки земельна ділянка відповідача, відповідно до судової земельно-технічної експертизи накладається на земельну ділянку позивача, реєстрація права власності відповідача проведена з порушеннями вимог законодавства.

Такий висновок суду першої інстанції є вірним виходячи із наступного.

У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, зокрема, право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до статті 78 Земельного кодексу України (далі ЗК України), право власності на землю це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідно до Державного акту на право власності на землю серія ЖТ 20-25-85.

Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проєкту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц, провадження № 14-341цс18, Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 361/765/16-ц, провадження № 61-33103св18, від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, провадження № 61-9290св21, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, провадження № 61-1460св21.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина перша статті 376 ЦК України).

Відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (чинного на час спорудження сараю), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не спростував доводи позивача про невідповідність спірного сараю будівельним вимогам щодо дотримання вимог розташування суміжних будинків (садибної забудови).

З огляду на вказане, споруджений на межі між господарствами сторін сарай створює перешкоди у користуванні позивачем своєю земельною ділянкою та житловим будинком і спорудами.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду також мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 та ст. 391 цього Кодексу). Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Статтею 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року №7 роз`яснено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Норми ст.158 ЗК України вказують що, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Межі земельних ділянок в натурі закріплюються межовим знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (зареєстровано в Мінюсті України 16 червня 2010 року № 391/17686; в редакції на дату виникнення спірних правовідносин). Тобто, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодження, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (п.4.1 Інструкції).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Із акту встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 28.09.2016 року, складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_9 у присутності землекористувача земельної ділянки ОСОБА_2 та суміжних власників-землекористувачів, вбачається відсутність запису про суміжного землекористувача позивача ОСОБА_1 , та його особистого підпису, що не дає можливості впевнитись у тому, що останній на момент складення даного акту не заперечував проти встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта Горкуші М.Д. №801/06.18 від 03.07.2018 року, виявлено порушення меж земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_3 , відповідно до даних технічної документації із землеустрою. Земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039, яка належить ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, яка належить ОСОБА_1 у розмірі 23 кв.м.

Стаття 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» регулює питання державної реєстрації земельних ділянок. Вказана стаття передбачає порядок реєстрації земельних ділянок, перелік документів, які подаються для реєстрації земельної ділянки (частина четверта ), підстави для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки (частина шоста) та випадки скасування державної реєстрації земельної ділянки Державним кадастровим реєстратором (частина десята).

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно п. 110, 111 Порядку ведення земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ.

Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє, зокрема, відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій, зокрема, приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі, зокрема, розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Державний кадастровий реєстратор відділу Держземагенства в Олевському районі Житомирської області (відділ в Олевському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області), знаючи, що в межах земельної ділянки, яку було передбачено зареєструвати за ОСОБА_2 , знаходиться земельна ділянка, яка зареєстрована за позивачем, в порушення вимог п.111 «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17.10.2012 року (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) вніс до Державного земельного кадастру відомості про реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку,кадастровий номер 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в чинній редакції відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Таким чином, враховуючи висновки судової будівельно-технічної експертизи та інші письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме - земельну ділянку під кадастровим номером -1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га., з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером 19946912.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість висновку експерта, який покладено у основу судового рішення як належний доказ, колегія суддів визнає такими, що не заслуговують на увагу, остільки вказаний висновок узгоджується з сукупністю зібраних у справі доказів, які до того ж стороною відповідача не спростовані.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Частиною 4 статті 382 ЦПК України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Згідно із п.4 ч.1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 1, 2 частини другої статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

У Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.11.2021 у справі № 346/5196/19 зроблено висновок, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Крім того, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару, детальний опис робіт, виконаних під час надання правничої допомоги не потрібен (постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).

До матеріалів справи додано Договір про надання адвокатських послуг №27/23 від 04.05.2023 року та ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АМ №1003718 від 22.05.2023 року.

Відповідно до п.4.1-4.5 Договору про надання адвокатських послуг №27/23 від 04.05.2023 року, за послуги, що надаються адвокатом у відповідності із умовами даного договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі 19000,00 грн., оплата послуг здійснюється під час підписання даного договору в готівковій формі, у національній валюті гривні, на умовах 100% попередньої оплати.

Представник відповідача у судовому засіданні заявив клопотання про зменшення розміру відшкодування витрат на правничу допомогу.

Враховуючи особливості предмета спору, обсяг виконаних адвокатом робіт та часом витраченим на їх виконання, зважаючи на те, що розмір гонорару адвоката визначений сторонами в договорі про надання адвокатських послуг та є фіксованим, беручи до уваги клопотання представника відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру понесених витрат на правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню відповідачем на користь позивача до 13000,00 грн.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргуОСОБА_2 ,інтереси якогопредставляє адвокатЗарицький МаксимАркадійович залишити без задоволення, а заочнерішення Олевського районногосуду Житомирськоїобласті від22листопада 2022року -без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 травня 2023 року.

Головуючий Судді