Постанова

від 26.02.2024 по справі 287/623/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 287/623/16-ц

провадження № 61-9674св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зарицький Максим Аркадійович, на заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у складі судді Кононихіної Н. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Талько О. Б., Шевчук А. М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Управління економічного розвитку, інфраструктури, містобудування та з питань цивільного захисту Олевської районної державної адміністрації Житомирської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання недійсним та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно з виключенням запису з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2016 року та у липні 2018 року звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив:

- зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної власності, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, у спосіб знесення самочинно збудованого сараю та встановлення на його місце паркану;

- визнати недійсним та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку під кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером - 19946912.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що він є власником домоволодіння, яке розташоване на АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння він отримав у спадок від своєї матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на яке оформлено свідоцтво про право на спадщину за законом від 21 серпня 1996 року.

10 липня 1998 року він отримав державний акт на право приватної власності на землю серії ЖТ 20-25-85, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 85, згідно з яким йому передано у приватну власність земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га.

У червні 2014 року позивач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Геозвягель+» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, на місцевості, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Представниками Товариства з обмеженою відповідальністю «Геозвягель+» на місцевості були встановлені межі земельної ділянки, які фактично відповідали державному акту. Після виготовлення технічної документації відділом Держземагенства в Олевському районі Житомирської області до Державного земельного кадастру були внесені відповідні відомості і його земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер 1824455100:02:038:0031.

Поряд із його домоволодінням проживає сусід ОСОБА_2 . Наприкінці 2014 року та в 2015 році ОСОБА_2 зніс паркан, який розмежовував їхні земельні ділянки, та побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами сарай з прибудовами. Даний сарай знаходиться поза межею земельної ділянки відповідача, на земельній ділянці позивача, що порушує вимоги пункту 3.25* ДБН 360-92 (Державні будівельні норми України) «Планування і забудова міських і сільських поселень».

Самозахоплення його земельної ділянки підтверджується актом обстеження щодо визначення меж земельних ділянок від 12 травня 2016 року, складеного комісією Олевської міської ради, та викопіюванням до акта. Крім вказаних порушень має місце також затінення земельної ділянки позивача, оскільки сарай знаходиться на території його домоволодіння. Відповідачем виготовлено стічні труби для атмосферних опадів даху таким чином, що вода із них потрапляє прямо на земельну ділянку позивача, що в свою чергу призводить до значних незручностей в користуванні земельною ділянкою. Крім того, пошкоджено власний паркан позивача при самозахопленні його земельної ділянки та будівництві сараю.

У лютому 2018 року позивачу стало відомо, що 12 квітня 2017 року Управлінням економічного розвитку, інфраструктури і торгівлі Олевської районної державної адміністрації Житомирської області до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер -1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, під номером - 19946912.

Дана реєстрація права власності проведена з порушеннями ЗК України, «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженого наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Отже, позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, а саме - земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 має накладення на його земельну ділянку.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Олевський районний суд Житомирської області заочним рішенням від 22 листопада 2022 року задовольнив позов.

Визнав недійсним та скасував реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно - земельну ділянку під кадастровим номером - 1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером - 19946912.

Зобов`язав ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , як належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав ОСОБА_1 , через знесення самочинно збудованого сараю та встановлення на місце знесеного відповідачем паркану.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 256 грн сплаченого судового збору.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивач первісно отримав на праві приватної власності частину тієї земельної ділянки, на яку відповідно до судової земельно-технічної експертизи накладається земельна ділянка з кадастровим номером 1824455100:02:038:0039, що належить ОСОБА_2 , таким чином, порушивши права ОСОБА_1 як власника земельної ділянки з кадастровим номером 1824455100:02:038:0031. Отже, позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, а саме земельною ділянкою, яка розташована на АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 має накладення на його земельну ділянку.

Разом з тим, враховуючи висновки судової будівельно-технічної експертизи та інші письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме - земельну ділянку під кадастровим номером - 1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером - 19946912, підлягають задоволенню.

При цьому, ОСОБА_2 суду не було надано будь-яких інших належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_1 .

Житомирський апеляційний суд постановою від 22 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , інтереси якого представляє адвокат Зарицький М. А., залишив без задоволення, а заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року - без змін. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000 грн.

Постанову апеляційний суд мотивував тим, що відповідач не спростував доводи позивача про невідповідність спірного сараю будівельним вимогам щодо дотримання вимог розташування суміжних будинків (садибної забудови). Відповідно до висновку експерта Горкуші М. Д. від 03 липня 2018 року № 801/06.18, виявлено порушення меж земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , відповідно до даних технічної документації із землеустрою. Земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039, яка належить ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, яка належить ОСОБА_1 у розмірі 23 кв. м.

З огляду на вказане, споруджений на межі між господарствами сторін сарай створює перешкоди у користуванні позивачем своєю земельною ділянкою та житловим будинком і спорудами.

Державний кадастровий реєстратор відділу Держземагенства в Олевському районі Житомирської області (відділ в Олевському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області), знаючи, що в межах земельної ділянки, яку було передбачено зареєструвати за ОСОБА_2 , знаходиться земельна ділянка, яка зареєстрована за позивачем, в порушення вимог пункту 111 «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 (в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) вніс до Державного земельного кадастру відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, враховуючи висновки судової будівельно-технічної експертизи та інші письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме - земельну ділянку під кадастровим номером - 1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером - 19946912.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зарицький М. А., у червні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що апеляційний суд не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 350/1171/18, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц, від 30 листопада 2022 року у справі № 466/5453/19. Крім того, відсутні висновки Верховного Суду про застосування норм статей 16, 346 ЦК України, статті 140 ЗК України, статті 5 ЦПК України щодо припинення права власності на земельну ділянку, як способу захисту; статей 376, 386, 391 ЦК України щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості.

Заявник вказує, що оскільки вимога позивача про визнання недійсною та скасування реєстрації права власності обґрунтована порушенням відповідачем спільних меж належних їм земельних ділянок, відомості про які внесені до Державного земельного кадастру, то припинення права власності відповідача на його земельну ділянку не припинить її існування, як об`єкта цивільних прав (у тому числі в існуючих межах), а відтак не відновить права позивача (за доведеності їх порушень). Крім того, право власності відповідача на його земельну ділянку виникло на підставі рішення Олевської міської ради від 14 березня 2017 року № 69, внаслідок реалізації ним права на безоплатну передачу земельної ділянки із земель комунальної власності (приватизації). Отже, право власності на земельну ділянку відповідача гарантоване законом і не може бути обмежене за наведених у позові обставин.

Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту не ґрунтується на вимогах закону і не може забезпечити відновлення прав позивача.

Встановлюючи самочинність будівництва, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам законодавства про дію закону в часі, послались на будівельні норми «Планування і забудова міських і сільських поселень» (ДБН 360-92) чинні на момент виявлення вказаних порушень, а не на момент здійснення його будівництва. У матеріалах справи відсутні докази, які б вказували на ознаки самочинного будівництва сараю та неможливості його перебудови.

Відзив на касаційну скаргу

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Янчук М. О. у вересні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Вказує, що оскільки на території земельної ділянки позивача знаходиться будівля відповідача, то це порушує право позивача вільно користуватися земельною ділянкою в повній мірі. Факт реєстрації земельної ділянки відповідача (з порушенням процедури та конфігурації меж земельної ділянки) - по суті позбавляє позивача права власності на належну йому земельну ділянку, оскільки унеможливлює як фактичне та і юридичне право позивача вільно, безперешкодно володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Також, відповідач зніс паркан, який розмежовував земельні ділянки сторін та побудував без відповідних дозволів та погоджень із державними органами сарай з прибудовами на земельній ділянці позивача, в супереч волі позивача. Відповідач не спростував ту обставину, що він отримав земельну ділянку з порушенням процедури, що земельна ділянка відповідача накладається на земельну ділянку позивача, що сарай з прибудовами є самочинним будівництвом, яке перешкоджає позивачу користуватись своєю земельною ділянкою.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 14 липня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Олевського районного суду Житомирської області.

Справа № 287/623/16-ц надійшла до Верховного Суду 10 серпня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21 серпня 1996 року, яке зареєстроване у реєстрі за № 3136 державним нотаріусом Олевської державної нотаріальної контори Лугіною О. І. Спадкове майно, на яке видано дане свідоцтво, складається з незакінченого будівництва жилого будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належного померлій ОСОБА_3 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельною ділянкою для будівництва жилого будинку, посвідченого Олевською державною нотаріальною конторою 17 жовтня 1969 року, реєстр 1245, та на підставі довідки за № 2679, виданої Коростенським БТІ.

Згідно з державним актом на право власності на землю серія ЖТ 20-25-85, виданого ОСОБА_1 , який мешкає на АДРЕСА_1 , вбачається, що на підставі рішення Олевської селищної ради народних депутатів, свідоцтво про право на спадщину № 3136 від 21 серпня 1996 року, йому передається у приватну власність земельна ділянка площею 0,0745 гектарів у межах згідно з планом, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель.

25 червня 1998 року у м. Олевськ складено акт погодження меж земельної ділянки ОСОБА_1 спеціалістом-землевпорядником госпрозрахункової групи ОСОБА_4 , разом із землевпорядником Олевської сільської ради народних депутатів ОСОБА_5 , відповідно до якого погоджені межі земельної ділянки, які визначені в натурі, претензії відсутні: від. А до Б - землі ОСОБА_6 ; від Б до В - землі ОСОБА_7 ; від В до Г - землі селищної ради загального користування; від Г до А - землі ОСОБА_8 .

У акті про передачу на зберігання власнику земельної ділянки межових знаків тривалого збереження встановленого зразка від 20 червня 2014 року, складеного у присутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Геозвягель+» Талько Р. К., власника земельної ділянки ОСОБА_1 , зазначено, що при встановленні меж земельної ділянки встановлено, що фактичні межі даної земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідають державному акту і збігаються з лінійними спорудами (дерев`яний паркан), тому закладка межових знаків довготривалого зберігання не проводилась.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 23 липня 2014 року № НВ-1801148542014 земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га, має цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, зареєстрована 23 липня 2014 року Відділом Держземагентства в Олевському районі Житомирської області.

З акта обстеження щодо визначення меж земельних ділянок на АДРЕСА_1 від 12 травня 2016 року, вбачається, що комісією Олевської міської ради проведено встановлення на місцевості та погодження меж вказаної земельної ділянки, у ході якого встановлено, що власник земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , самовільно зайняв частину земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 площею 0,0745 га зареєстровано 13 листопада 2017 року, що вбачається із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 16 листопада 2017 року № 104010440.

В акті встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 28 вересня 2016 року, складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_9 у присутності землекористувача земельної ділянки ОСОБА_2 та суміжних власників-землекористувачів, зазначено, що кути повороту зовнішньої межі землекористування на місцевості прийнято по фактичному їх положенню; з боку суміжних власників і землекористувачів з приводу проходження меж земельної ділянки ніяких заперечень не надійшло.

Рішенням ХІІ сесії Олевської міської ради Житомирської області від 04 серпня 2016 року № 180 ОСОБА_2 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , орієнтовною площею 0,0731 га.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 квітня 2017 року № 84907128, земельна ділянка кадастровий номер 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення органу місцевого самоврядування - Олевської міської ради від 14 березня 2017 року № 69, дата державної реєстрації 10 квітня 2017 року.

Відповідно до висновку експерта Горкуші М. Д. від 03 липня 2018 року № 801/06.18 порушення меж та накладання земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , відповідно до даних технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки, наявне, зокрема:

- площа накладання складає 23 кв. м, розмір земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) зменшено за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ) порівняно з даними технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки;

- відповідно до даних технічної документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) та земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ), межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 накладаються на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 : від точки 1 - на 0,80 м, від точки 3 - на 0,86 м, від точки 7 - на 0,44 м, від точки 6 - на 1,54 м, від точки 4 - на 1,08 м;

- відповідно до даних витягу із технічної документації із землеустрою на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031 (власник ОСОБА_1 ) та відповідно до існуючих (фактичних) меж цієї ж земельної ділянки, межі земельної ділянки гр. ОСОБА_2 фактично накладаються на земельну ділянку гр. ОСОБА_1 : від точки 1 - на 1,03 м, від точки 7 - на 0,81 м, від точки 6 - на 1,90 м, від точки 4 - на 1,17 м;

- розмір земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02.038:0031 (власник ОСОБА_1 ) зменшено за рахунок земельної ділянки із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039 (власник ОСОБА_2 ) та за рахунок земельної ділянки ОСОБА_10 ( АДРЕСА_3 , на загальну площу 57 кв. м; збільшено за рахунок земель загального користування ( АДРЕСА_1 ) та за рахунок земельної ділянки ОСОБА_8 ( АДРЕСА_4 ) порівняно з даними технічної документації із землеустрою на ці земельні ділянки на загальну площу 67 кв. м;

- межі земельної ділянки, яку фактично займає ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , не відповідають межам земельної ділянки, наданої йому у власність.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

У статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип непорушності права приватної власності, зокрема, право особи на безперешкодне користування своїм майном, право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону, за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, місце розташування АДРЕСА_1 , площею 0,0745 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, відповідно до державного акта на право власності на землю серія ЖТ 20-25-85.

Згідно зі статтею 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин четвертої, сьомої статті 376 ЦК України, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, юридичними фактами, які становлять правову підставу знесення самочинного будівництва, є: істотне відхилення від проекту та/або істотне порушення будівельних норм і правил, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; неможливість проведення перебудови або відмова особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, від її проведення.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

Аналогічні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 521/16974/17, від 17 січня 2022 року у справі № 442/4338/17, від 07 березня 2023 року у справі № 308/5533/17.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Відповідно до пункту 3.25 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» (у редакції, чинній на час спорудження сараю), затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи обставини цієї справи, відповідач не спростував доводи позивача про невідповідність спірного сараю будівельним вимогам щодо дотримання вимог розташування суміжних будинків (садибної забудови).

Отже, споруджений на межі між земельними ділянками сторін сарай створює перешкоди у користуванні позивачем своєю земельною ділянкою та житловим будинком і спорудами.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного об`єкта нерухомості відповідно до статті 376 ЦК України є крайнім заходом впливу на забудовника і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови.

У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду також мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та статті 391 цього Кодексу). Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво.

Статтею 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно з частинами першою, другою статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 158 ЗК України передбачено що, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

За обставин, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки шляхом знесення усіх об`єктів, зокрема й самочинного будівництва, навіть у разі його державної реєстрації, здійсненого не власником або без його згоди. Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 204/3027/20, від 01 лютого 2023 року у справі № 204/1053/20.

Межі земельних ділянок в натурі закріплюються межовим знаками. Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року № 391/17686; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Тобто, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Відновлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодження, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок (пункту 4.1 Інструкції).

Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376 закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з актом встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки від 28 вересня 2016 року, складеного інженером-землевпорядником ОСОБА_9 у присутності землекористувача земельної ділянки ОСОБА_2 та суміжних власників-землекористувачів, відсутній запис про суміжного землекористувача - ОСОБА_1 та його особистого підпису, що не може свідчити про те, що останній на момент складення даного акта не заперечував проти встановлення і узгодження зовнішніх меж земельної ділянки землекористувача ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта Горкуші М. Д. від 03 липня 2018 року № 801/06.18 виявлено порушення меж земельних ділянок, розташованих за адресами: АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 , відповідно до даних технічної документації із землеустрою. Земельна ділянка із кадастровим номером 1824455100:02:038:0039, яка належить ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку із кадастровим номером 1824455100:02:038:0031, яка належить ОСОБА_1 у розмірі 23 кв. м.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Таким чином, враховуючи висновок експерта від 03 липня 2018 року № 801/06.18 та інші докази надані сторонами, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач позбавлений можливості користуватися та розпоряджатися своїм майном, а саме земельною ділянкою, яка розташована по АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка ОСОБА_2 має накладення на його земельну ділянку, дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві приватної власності шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення його прав через знесення самочинно збудованого сараю та встановлення на місце знесеного відповідачем паркану. При цьому, ОСОБА_2 не надано суду будь-яких інших належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 1 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

Частиною шостою статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно з пунктами 110, 111 Порядку ведення земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстраторові, який здійснює таку реєстрацію, подаються: 1) заява про державну реєстрацію земельної ділянки за формою згідно з додатком 22; 2) оригінал погодженої відповідно до законодавства документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (разом з позитивним висновком державної експертизи землевпорядної документації у разі, коли така документація підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації); 3) електронний документ.

Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє, зокрема, відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку.

За результатами перевірки Державний кадастровий реєстратор виконує одну з таких дій, зокрема, приймає рішення про відмову у державній реєстрації земельної ділянки відповідно до пунктів 70, 73, 77-85 цього Порядку в разі, зокрема, розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяження - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини четвертої статті 9 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до абзацу 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV в редакції, чинній з 26 липня 2022 року, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень в цій справі, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому, з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом вказаної норми наразі виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц, від 06 жовтня 2021 року у справі № 754/8547/19.

У справі, яка переглядається, встановлено, що Державний кадастровий реєстратор відділу Держземагенства в Олевському районі Житомирської області (відділ в Олевському районі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області), в порушення вимог пункту 111 «Порядку ведення Державного земельного кадастру», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вніс до Державного земельного кадастру відомості про реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1824455100:02:038:0039 площею 0,0731 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи вищезазначене, оскільки позовні вимоги у цій справі заявлені у грудні 2016 року та у липні 2018 року, тобто до внесення змін у статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 16 січня 2020 року, то задоволення позовних вимог про визнання недійсним та скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно, а саме - земельну ділянку під кадастровим номером - 1824455100:02:038:0039, площею 0,0731 га, з виключенням запису про право власності з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно під номером - 19946912, забезпечить ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, надавши належну оцінку заявленим позивачем позовним вимогам, правильно виходив із того, що права позивача підлягають захисту та загалом дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про скасування реєстрації права власності.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 350/1171/18, від 18 лютого 2021 року у справі № 756/13679/16-ц, від 31 травня 2021 року у справі № 320/1889/17-ц є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 466/5453/19 є необґрунтованими, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать зазначеним висновкам, викладеним у вказаній постанові Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Зарицький Максим Аркадійович, залишити без задоволення.

Заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 22 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров