Рішення

від 30.05.2023 по справі 904/3856/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2023м. ДніпроСправа № 904/3856/22

за позовом Фізичної особи-підприємеця Багрова Дмитра Олеговича, м. Дніпро

до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Нафтогазстрах, м. Київ

про стягнення заборгованості

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (виклику) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Фізична особа-підприємець Багров Дмитро Олегович звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Нафтогазстрах» про стягнення заборгованості за договором суборенди приміщення № 1 від 01 липня 2009 року на суму 144 885, 53 грн, яка складається з суми основного боргу - 136 200 грн, пені - 1 455, 07 грн, інфляційних витрат - 6 038, 20 грн, 3% річних - 1 192, 26 грн.

Ухвалою суду від 03.11.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/3856/22. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Нафтогазстрах» 22.11.2022 подало відзив на позовну заяву.

26.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

19.12.2022 від Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Нафтогазстрах» надійшли заперечення.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті ст. 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди приміщення № 1 від 01.07.2009 в частині оплати заборгованості зі сплати комунальних платежів відповідно до п. 2.3. договору суборенду за приміщення, яке розташоване за адресою: пров. Верстатобудівельний, буд. 3, прим. № 64, м. Дніпро.

Узагальнена позиція відповідача

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

ТДВ «Страхова компанія «Нафтогазстрах» зазначає, що згідно Додаткової угоди № 4 від 01.01.2012 пункт 2.3 з Договору був виключений, орендна плата здійснювалася відповідно до п. 2.2. цього Договору без врахування комунальних послуг.

Даний факт підтверджується Актами та фактичними оплатами наданих послуг за період з 01.01.2012. Тому відповідач вважає, що вимога позивача на компенсацію комунальних послуг у сумі 49 885,41 грн. є безпідставною.

Також відповідач посилається, що 29.03.2022 він направив позивачу лист № 0329-003 в якому зазначив, що у зв`язку з веденням воєнного стану в Україні, переведенням співробітників ТДВ СК «Нафтагазстрах» на дистанційну роботу та евакуацію співробітників в інші місцевості, припиненням надходження грошових коштів за основною діяльністю Товариства, не має можливості використовувати нежитлове приміщення за адресою м. Дніпропетровськ, провулок Верстатобудівельний, будинок З приміщення 164, загальною площею 116,5 кв. м., що знаходиться у користуванні ТДВ СК «Нафтагазстрах» за Договором суборенди приміщення № 1 від 01 липня 2009 року для здійснення господарської діяльності та здійснювати орендну плату в розмірах передбачених зазначеним Договором.

На підставі вищезазначеного відповідач просив позивача, на період дії правового режиму воєнного стану з 01.03.2022, ввести «канікули» по сплаті орендної плати в розмірі зазначеному у пункті 2.2 Договору суборенди приміщення № 1 від 01.07.2009.

Відповідач гарантував, у разі застосування «канікул» по сплаті орендної плати, оплату у повному обсязі витрат за фактично надані комунальні послуги (водопостачання, теплопостачання, електропостачання, тощо).

Тому на думку ТДВ СК «Нафтагазстрах», позивач та відповідач в повному обсязі виконували взяті на себе домовленості згідно листа вих. № 0329-003 від 29.03.2022. Позивач надав «канікули» по орендній платі за приміщення та надавав Акти і рахунки за фактично надані комунальні послуги. Відповідач підписував Акти та оплачував рахунки за фактично надані комунальні послуги.

Крім того, при підписанні Додаткової угоди № 15 до Договору про дострокове припинення Договору суборенди приміщення № 1 від 01.07.2009 у позивача не було жодних претензій до відповідача щодо орендної плати та плати комунальних послуг.

Тому, вимоги позивача щодо плати орендних платежів у розмірі 136 200 грн та комунальних послуг у розмірі 49 885, 41 грн є безпідставними.

Позиція відповідача викладена у відповіді на відзив

Позивач не погоджується з викладеними обставинами у відзиві на позовну заяву зазначаючи, що після укладання додаткової угоди від 01.01.2012 № 4 до Договору суборенди приміщення від 01.07.2009 № 1, в якій був виключений п.2.3 (збільшення орендної плати на суму комунальних платежів) відповідач продовжував сплачувати комунальні платежі, оскільки виключення цього пункту Договору суборенди приміщення не надавало можливості відповідачу споживати комунальні послуги (електрика, користування водопостачанням тощо) безкоштовно.

Щодо надання «канікул» позивач стверджує, що до 01.08.2022 між позивачем та відповідачем жодних додаткових угод не було укладено. Відповідні умови щодо «канікул» не були погоджені. Чинним законодавством не врегульовано поняття «канікули» у господарських відносинах господарюючих суб`єктів.

Натомість відповідач склав, підписав та направив позивачу Акт № 03-22 від 31.03.2022, Акт № 04-22 від 30.04.2022, Акт № 06-22 від 30.06.2022, Акт № 08-22 від 31.08.2022 в яких вказано про оплату комунальних послуг в березні-серпні 2022, з якими погодився позивач.

В серпні 2022 року відповідач ініціював припинення дії Договору суборенди приміщення, надіславши проект додаткової угоди № 15 від 01.08.22 про припинення дії Договору суборенди з 31.08.2022, який був підписаний обома сторонами без застережень.

Відповідач з квітня по серпень 2022 року користувався орендованим приміщенням. Обмежень у користуванні відповідачем приміщенням позивачем не застосовувались. Відповідач не сплачував орендну плату за користування орендованим приміщенням.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

01.07.2009 між Фізичною особою-підприємцем Багровим Дмитром Олеговичем (далі позивач, суборендодавець) та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Нафтогазстрах» (далі суборендар, відповідач) був укладений договір № 1 (далі договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору в порядку та на умовах, визначених Договором, суборендодавець зобов`язується передати суборендареві, а суборендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування (суборенду) приміщення, визначене у Договорі, за плату та на обумовлений строк для здійснення господарської діяльності.

Приміщення, що передаються в оренду за Договором (надалі іменуються - Приміщення), знаходяться за адресою: місто Дніпропетровськ, провулок Верстатобудівельний, будинок 3, приміщення № 64, загальною площею 116, 5 кв. м, і передано в тимчасове користування суборендодавцеві на підставі Договору оренди нежитлового приміщення у фізичної особи № 4 від 01.07.2009 року (пункт 1.2 договору).

Приміщення передається суборендодавцем і приймається в оренду суборендарем на умовах сплати суборендарем суборендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений суборендодавцем на протязі 5 (п`яти) робочих днів після складання акту прийому-передачі орендованого майна (пункт 2.1 договору).

Згідно з пунктом 2.2 договору щомісячна орендна плата за приміщення оплачується суборендарем в Національній валюті України - в гривнях, у розмірі 1 1326, 00 (одинадцять тисяч триста двадцять шість грн 00 коп.).

В пункті 2.2.3 договору встановлено, що відповідач зобов`язаний сплачувати орендні платежі позивачу незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності відповідача щомісячно до 05 числа місяця слідуючого за розрахунковим.

Пунктом 2.3 договору передбачено, орендна плата збільшується на суму спожитих суборендарем та сплачених суборендодавцем комунальних послуг та здійснюється пропорційно орендованої площі за фактично отримані послуги на забезпечення приміщення електроенергією, водопостачанням і водовідведенням, опаленням на відповідні періоди року, системами кондиціонування, вентиляції, системами освітлення і енергопостачання, санітарно-технічним обслуговуванням місць загального використання, послуги телефонного зв`язку, дольову участь у землекористуванні, (з дати підписання акту прийому-передачі орендованого приміщення) на підставі рахунків суборендодавця у термін 10 (десять) робочих днів з моменту отримання цих рахунків суборендарем, та не входить до орендної плати.

Передача суборендодавцем та прийняття суборендарем приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання Приміщення у оренду. повернення приміщення суборендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. обов`язок по складанню акта прийому» передачі покладається на Сторону, яка передає Приміщення іншій Стороні Договору (пункт 5.1 договору).

Відповідно до пункту 6.3 договору, у випадку заборгованості по оплаті орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі 0, 01 відсотків від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Строк дії договору починається з моменту складання акту прийому-передачі орендованого майна з 01 липня 2009 року та закінчує свою дію 30 червня 2010 року (пункт 7.1 договору).

01.01.2018 між сторонами була укладена додаткова угода № 11, відповідно до якої продовжено строк дії договору суборенди до 31.12.2018 та встановлено щомісячну орендну плату у розмірі 22 700 грн (пункт 2.2 додаткової угоди).

Користування Відповідачем у 2022 році орендованим приміщенням підтверджується актами №№ 01-22 - 04-22, 6-22, 8-22, які підписані Сторонами спірного договору (копії додаються).

Додатковими угодами від 01.01.2019 № 12, від 01.01.2020 № 13, від 01.01.2022 № 14 строк дії договору суборенди продовжувався, останньою додатковою угодою строк дії договору пролонговано до 31 грудня 2022 року.

01.08.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 15, якою достроково припинено дію Договору суборенди приміщення № 1 від 01.07.2009 з 31.08.2022.

Відповідач вчасно сплачував орендні та комунальні платежі до березня 2022 року.

Починаючи з березня по серпень 2022 року відповідачем не здійснено жодного платежу відповідно до умов Договору суборенди, з чого утворилась заборгованість з орендної щомісячної плати у розмірі 136 200 грн (за шість місяців).

Користування Відповідачем у 2022 році орендованим приміщенням підтверджується актами №№ 01-22 - 04-22, 6-22, 8-22, які підписані Сторонами спірного договору.

Також, 12.10.2022 відповідачу була надіслана вимога про сплату заборгованості за комунальні послуги, що утворилася внаслідок прострочення оплати у розмірі 49 885, 41 грн станом на 25.07.2022, що підтверджується претензією КП «Теплоенерго» ДМР (копія претензії КП «Теплоенерго» ДМР надана до матеріалів справи).

22.09.2022 вказана заборгованість була сплачена позивачем, що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 - 26.09.2022.

Отже, відповідно до пункту 2.3 вищевказаного договору ТДВ СК «Нафтогазстрах» має сплатити 49 885, 41 грн заборгованості за спожиту теплову енергію.

Станом на день подання цього позову у відповідача існує заборгованість у розмірі 186 085, 41 грн, з яких 136 200 грн основної заборгованості та 49 885, 41 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, що і стало причиною звернення позивача до суду. Крім, основної заборгованості у розмірі 136 200 грн та заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 49 885, 41 грн, позивач просить суд стягнути пеню у розмірі 1 455, 07 грн, інфляційних втрати у розмірі 6 038, 20 грн та 3% річних у розмірі 1 192, 26 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частинами 1, 3 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини за договором піднайму (суборенди).

Щодо сум заборгованості

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 795 Цивільного кодексу України визначено, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Відповідно до частини 1, 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Оцінивши фактичні обставини справи та приписи наведеного вище законодавства, суд приходить до наступних висновків.

З наданих доказів вбачається та сторонами визнається, що вони уклали договір № 1 від 01.07.2009.

Приміщення, що передаються в оренду за Договором, знаходяться за адресою: місто Дніпропетровськ, провулок Верстатобудівельний, будинок 3, приміщення № 64, загальною площею 116, 5 кв. м, і передано в тимчасове користування суборендодавцеві на підставі Договору оренди нежитлового приміщення у фізичної особи № 4 від 01.07.2009 року (пункт 1.2 договору).

01.08.2022 між сторонами було укладено додаткову угоду № 15, якою достроково припинено дію Договору суборенди приміщення № 1 від 01.07.2009 з 31.08.2022.

Позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі у розмірі 136 200 грн, за період з 01.03.2022 по 31.08.2022 (дата підписання акту прийому-передачі майна).

В пункті 2.2.3 договору встановлено, що відповідач зобов`язаний сплачувати орендні платежі позивачу незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності відповідача щомісячно до 05 числа місяця слідуючого за розрахунковим.

Доказів здійснення повної орендної плати відповідач суду не надав. Передбачений пунктом 2.2.3 договору строк орендної плати є таким, що настав.

Також відповідачем не доведено і факту того, що орендоване на підставі договору приміщення не використовувалось ним за призначенням протягом березнь-серпень 2022 року. Тому підстави для звільнення відповідача від плати за користування орендованим майном за цей час у порядку частини 6 статті 762 Цивільного кодексу України відсутні.

Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за березнь-серпень 2022 року в розмірі 136 200 грн визнаються судом обґрунтованими.

Окрім заборгованості з орендної плати позивач просить суд стягнути з відповідача 49 885, 41 грн заборгованості за надані комунальні послуги, а саме поставлену теплову енергію.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що заборгованість утворилася внаслідок прострочення оплати у розмірі 49 885, 41 грн станом на 25.07.2022, що підтверджується претензією КП «Теплоенерго» ДМР.

Позивач сплатив вказану суму у повному обсязі, про що свідчить акт звірки актом звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 - 26.09.2022, підписаний між позивачем та КП «Теплоенерго» ДМР.

Відповідач заперечує проти стягнення цієї суми, зазначаючи, що умовами договору виключено пункт 2.3 щодо нарахування комунальних послуг.

Як слідує з положень ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судом, позивач підтверджуючи заборгованість відповідача за комунальні послуги у розмірі 49 885, 41 грн посилається на претензію «Теплоенерго» ДМР.

Проте, як встановлено судом в претензії зазначено лише, що станом на 25.07.2022 на особовому рахунку позивача наявна заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії у загальному розмірі 49 885, 41 грн. Інформація щодо адрес за якими надавалися послуги відсутня.

Тому, оскільки позивач веде господарську діяльність, у суду відсутня можливість встановити, що саме ця сума заборгованості відноситься до приміщення, що передано в оренду за Договором відповідачу за адресою: м. Дніпро, провулок Верстатобудівельний, будинок 3, приміщення № 64.

Враховуючи викладене, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості з оплати орендної плати підлягає задоволенню в повному обсязі. В частині стягнення комунальних платежів відмовити.

Щодо суми пені

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Нормою частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, відповідно до ст. 1 Закону платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, Суборендар сплачує Суборендодавець, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг, позивачем останньому нараховано пеню у розмірі 1 455, 07 грн за період з 01.04.2022 по 30.09.2022.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі несвоєчасної оплати наданих послуг, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що заявлена до стягнення сума вказаних нарахувань є вірною.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 455, 07 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо суми 3 % річних та інфляційних втрат

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані нормами статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в загальній сумі 6 038, 20 грн розраховані за загальний період з квітня по вересень 2022 року.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Щодо індексу інфляції слід також зазначити, що показники індексу споживчих цін (індексу інфляції за окремі місяці та сукупного індексу інфляції за певний період часу) обчислюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та публікується в офіційних періодичних виданнях десятковим дробом, з одним числовим знаком після коми (тобто округленими до десятих). Отже, застосування у розрахунку індексу інфляції (сукупного індексу інфляції) з округленням до сотих є неправомірним.

Дослідивши наданий розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що заявлена до стягнення сума у розмірі 6 038, 20 грн є вірною.

Заявлені позивачем до стягнення 3 % річних у загальній сумі 1 192, 26 грн за загальний період з 01.04.2022 по 30.09.2022 є арифметично точними.

Отже, законними й обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 6 038, 20 грн та 3% річних у розмірі 1 192, 26 грн.

Щодо інших заперечень відповідача

Щодо інших доводів сторін у справі, викладених в обґрунтування своєї правової позиції по наявним спорам, то суд не вбачає підстав для надання ним оцінки у межах цього спору, оскільки вищенаведені аргументи суду у даному рішенні, є самостійною та достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до ст. ст.7,13 Господарського процесуального кодексу України(надалі -ГПК України), правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст.73,77 ГПК України).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню повністю.

Крім того, господарський суд зазначає, що докази на які посилається позивач є більш вірогідними ніж докази відповідача. Разом з тим, відповідач не довів підстав для звільнення його від відповідальності.

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Позивачем при зверненні до суду за сумою його майнових вимог сплачено судовий у розмірі 2 921, 56 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2 173, 28 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Нафтогазстрах» (02098, м. Київ, вул. Ю.Шумського, 1-А, оф.121; ідентифікаційний код 21004953) на користь Фізичної особи-підприємця Багрова Дмитра Олеговича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) суму основного боргу в розмірі 136 200 грн, пеню у розмірі 1 455, 07 грн, інфляційні втрати у розмірі 6 038, 20 грн, 3% річних у розмірі 1 192, 26 грн та 2 173, 28 грн витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко