Рішення

від 22.05.2023 по справі 914/605/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2023 Справа № 914/605/22

Господарський суд Львівської області у складі судді Зоряни ГОРЕЦЬКОЇ, за участю секретаря судового засідання Марти ПРИШЛЯК, розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова,

в інтересах держави в особі позивача: Львівської міської ради,

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Регіональний ландшафтний парк «Знесіння»,

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

представники сторін:

від прокуратури: Котовська І.А.;

від позивача: Кузь І.І.;

від відповідача: Баїк Ю.П.;

від третьої особи: Панкевич К.О.

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова в інтересах держави в особі позивача Львівської міської ради до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Ухвалою від 05.04.2022 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 23.12.2023 задоволено клопотання прокурора вх. №2899/22 від 12.09.2022 про зміну предмету позову та закрито підготовче провадження по справі.

В судове засідання 22.05.2023 сторони явку уповноважених представників забезпечили, третя особа не з`явилась.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи та прийняття рішення, в судовому засіданні 22.05.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі.

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позиція прокуратури

Позивач з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить скасувати державну реєстрацію земельних ділянок, оскільки незаконно розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», незаконно змінено межі парку, а саме невідповідність зовнішніх меж парку, які зазначені в державному акті на право постійного користування землею та відомостей, внесених в Державний земельний кадастр.

Позиція позивача

Позивач позовні вимоги прокурора підтримав.

Позиція відповідача

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити. Засіб захисту обраний позивачем неефективний. Позивачем не вірно обраний суб`єктний склад, що є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області не створює перешкод у використанні земельних ділянок.

Позиція третьої особи

Третя особа позовні вимоги підтримала з підстав викладених в письмових поясненнях вх. №26099/22 від 16.12.2022.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ЇХ ДОКАЗАМИ

Ухвалою Львівської міської ради від 01.04.1991 «Про створення міського ландшафтно - історичного парку «Знесіння» створено міський ландшафтно - історичний парк «Знесіння».

Згідно п. 2 ухвали вирішено за основу прийняти межі парку згідно додатку №1, в якому зазначені рекомендовані межі міського ландшафтно-історичного парку «Знесіння» - ядро парку: територія, обмежена з півночі залізничною колією від вул. Опришківської до вул. Богданівської, зі сходу вул. Богданівською, Кривчинською дорогою, лінією по межі лісопарку Шевченківський гай, з півдня лінією по межі музею Народної архітектури і побуду до перетину з вул. Ніжинською, північніше вул. Крип`якевича, Піскової, зі сходу південним підніжжям гори Вовчої, верхньою частиною вул. Довбуша, західним підніжжям г. Лева, вул. Опришківською. Визначено межі охоронної зони парку.

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №263 від 18.07.1991 «Про встановлення меж ландшафтно-історичного парку «Знесіння», затвердження положення про парк, його штатного розкладу і витрат на утримання» затверджено положення про Львівський міський ландшафтно - історичний парк «Знесіння» та встановлено межі міського ландшафтно - історичного парку «Знесіння» та його охоронної зони. Даним рішенням вирішено головному управлінню архітектури та містобудування міськвиконкому зафіксувати у планах землекористування межу парку «Знесіння» та провести інвентаризацію земель на його території.

Згідно додатку 2 до рішення №263 від 18.07.1991, межі парку (ядро парку): територія, обмежена з півночі залізничною колією від вул. Опришківської до вул. Богданівської (вздовж вулиці Старознесенської); зі сходу вул. Богданівською, Кривчинською дорогою, лінією по межі лісопарку Шевченківський гай; з півдня лінією по межі музею Народної архітектури і побуту, вздовж залізничної колії по межі лісопарку Шевченківський гай, по вершині пагорба над кераміко-скульптурною фабрикою, вул. Мучною, Ніжинською, Крип`якевича, Пісковою (до перетину з вул. Піскової, Лисенка,

Солодової, Лісної), вул. Лісної, південними схилами гори Вовчої (по межі забудови), дорогою від вулиці Верховинської до обласної дитячої клінічної лікарні (Охмадит); із заходу вул. Верховинською, вул. Довбуша, М. Кривоноса, Опришківською (до залізничної колії). Визначено межі охоронної зони парку.

Ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів №327 від 02.12.1993 «Про Львівський міський парк «Знесіння» Львівський міський ландшафтно - історичний парк «Знесіння» оголошено регіональним ландшафтним парком.

Ухвалою Львівської міської ради від 19.05.1994 «Про статус та межі міського ландшафтно-історичного парку «Знесіння» встановлено межі регіонального ландшафтного парку «Знесіння» та його загальну охоронну (буферну) зону згідно з додатком.

Відповідно до п. 2 ухвали Львівській міській адміністрації забезпечити відповідні корективи до плану встановлення меж ландшафтно-історичного парку «Знесіння» як регіонального ландшафтного парку та видачу дирекції парку Державного акту на право постійного користування землею в межах парку «Знесіння».

Згідно додатку до ухвали, межі парку - з півночі: залізнична колія (вздовж вулиці Старознесенської) на проміжку від вул. Опришківської до вул. Богданівської; зі сходу: вул. Богданівська на проміжку від залізничної колії на півночі до залізничної колії на півдні; з півдня: залізнична колія від вул. Богданівської до підніжжя пагорба в кінці вул. Березової, схил пагорба від залізничної колії до вул. Березової, вул. Березова, дорога Кривчицька, залізнична колія від Дороги Кривчицької до підніжжя пагорба над кераміко-скульптурною фабрикою, схили та вершина пагорба над кераміко-скульптурною фабрикою, вул. Мучна, Ніжинська, Крип`якевича, Лісна, Лисенка; із заходу: вулиці Міклухо - Маклая, Гуцульська, М. Кривоноса, Опришківською (до залізничної колії).

Ухвалою Львівської міської ради №372 від 20.06.1996 «Про внесення змін в найменування структурних підрозділів міськвиконкому» міська рада ухвалила змінити назву ландшафтно-історичний парк «Знесіння» на регіональних ландшафтний парк «Знесіння».

05.09.1996 рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №485 «Про проект організації території регіонального ландшафтного парку «Знесіння» погоджено проект організації території регіонального ландшафтного парку «Знесіння», розроблений ПКО «Політехніка» державного університету «Львівська політехніка».

Рішенням Львівської обласної ради №71 від 01.10.1998 «Про розширення та впорядкування природно-заповідного фонду області» створено та оголошено на території області об`єкти природно-заповідного фонду згідно з додатком № 1, змінено площу заповідних об`єктів, зокрема змінено площу парку «Знесіння» з 288,76 га на 312,10 га, та затверджено «Проект організації території регіонального ландшафтного парку «Знесіння» та установлено його охоронну зону площею 473,6 га.

У 1999 році ДП «Західгеодезкартографія» на підставі листа Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» № 102 від 28.08.1993, розпорядження Державної адміністрації м. Львова №370 від 17.05.1993, розроблено технічну документацію на земельну ділянку Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».

Ухвалою Львівської міської ради №1113 від 21.06.2001 «Про затвердження меж і надання земельної ділянки у постійне користування регіональному ландшафтному парку «Знесіння» у м. Львові та деякі територіальні і нормативно - організаційні питання функціонування регіонального ландшафтного парку «Знесіння» відповідно до погодженої технічної документації та «Проекту організації території регіонального ландшафтного парку «Знесіння» затверджено для регіонального ландшафтного парку «Знесіння» як об`єкту природно - заповідного фонду України зовнішню межу, яка визначає територію парку площею 312,0949 га та межу охоронно зони, яка визначає територію площею 473,6151 га (згідно з графічним додатком).

З території парку площею 312,0949 га надано у постійне користування регіональному ландшафтному парку «Знесіння» земельні ділянки загальною площею 153,6903 га, у спільне користування парку з Львівською обласною дитячою клінічною лікарнею - земельну ділянку площею 0,0947 га і залишено за іншими землекористувачами та землевласниками земельні ділянки загальною площею 158,3099 га.

На підставі вказаної ухвали та технічної документації із землеустрою щодо складання документів регіональному ландшафтному парку «Знесіння» видано Державний акт на право постійного користування 22 земельними ділянками (серії І-ЛВ №004103 від 19.12.2001), загальною площею 153,6903 га для обслуговування території парку, який зареєстрований у Книзі записів держаних актів на право постійного користування землею за 1-5 №116.

Зазначене підтверджується інформацією регіонального ландшафтного парку «Знесіння» №2404/29 від 16.02.2022 та інформацією Львівської міської ради №2403-вих-21207 від 16.03.2022. Галицькою окружною прокуратурою міста Львова 09.04.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42021142040000008 за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України за фактом того, що службові особи Держгеокадастру у м. Львові, ДП «Західгеодезкартографія» та регіонального ландшафтного парку «Знесіння» зловживаючи своїм службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб здійснили заміну конфігурації земельних ділянок парку, внаслідок чого із державної власності вибула земельна ділянка, що спричинило тяжкі наслідки.

В ході проведення досудового розслідування Львівським районним управлінням поліції №1 ГУ НП у Львівській області у вказаному кримінальному провадженні з`ясовано, що державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» у 2017 році розроблено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Регіональному ландшафтному парку «Знесіння».

В подальшому, держаними реєстраторами відділу Держземагенства у м. Львові Головного управління Держземагенства у Львівській області (назва на час вчинення правопорушення) вказані земельні ділянки внесено до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастрові номери.

Окрім того, згідно висновку експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи та оціночної земельної експертизи №8724-87-25 від 27.09.2021 межі регіонального ландшафтного парку «Знесіння» у м. Львові вказані у державному акті на право постійного користування (серія І-ЛВ №004103 від 19.12.2001) не відповідають межам вказаним у технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Регіонального ландшафтного парку Знесіння» у м. Львові виготовлені ДП «Геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» в 7-ми томах.

Як встановлено в ході досудового розслідування, державні реєстратори діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на несанкціоновану зміну інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі - Державний земельний кадастр, яка є єдиною державною геоінформаційною системою відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, та маючи право доступу до неї, у зв`язку з виконанням ними трудових обов`язків, усвідомлюючи суспільно - небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у порушення своїх посадових обов`язків, Земельного кодексу України, Закону України «Про землеустрій» 22.05.2003, Закону України «Про державний земельний кадастр» від 07.07.2011, Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 за допомогою особистого ідентифікатора (логіну), увійшли до вказаної автоматизованої системи та вчинили несанкціоновані дії з інформацією, а саме не маючи на це жодного права, несанкціоновано внесли до автоматизованої системи Державного земельного кадастру виправлення відомостей щодо координат поворотних меж земельних ділянок з кадастровими номерами: 4610137200:08:013:0031, 4610137200:08:011:0067, 4610137200:08:011:0069, 4610137200:08:006:0010, 4610137200:08:011:0068, 4610137200:08:013:0026, 4610137200:07:015:0059, 4610137200:08:015:0033, 4610137200:08:015:0031, 4610137200:08:015:0032, 4610137200:08:011:0064, 4610137200:08:011:0065, 4610137200:08:006:0012, 4610137200:01:003:0018, 4610137200:01:003:0019, 4610137200:08:006:0011, 4610137200:08:013:0027, 4610137200:08:013:0029, 4610137200:08:015:0030, 4610137200:08:013:0030, внаслідок чого змінена конфігурація меж Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова 13.12.2021 у справі №466/10516/21 одного із реєстраторів звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 362 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

На запит Галицької окружної прокуратури міста Львова від 02.06.2021 №Ю5-79вих-21 Управління земельних ресурсів Львівської міської ради повідомило, що рішень про внесення змін в ухвалу міської ради від 21.06.2001 №1113, рішень щодо вилучення земельних ділянок з меж регіонального ландшафтного парку «Знесіння», міською радою не приймалося.

Окрім того, рішень Львівської міської ради про надання регіональному ландшафтному парку «Знесіння» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) парку не приймалося.

Вказане підтверджено також інформацією Львівської міської ради №2403 - вих-21207 від 16.03.2022, в якій окрім іншого проінформовано, що в процесі присвоєння кадастрових номерів земельним ділянкам РЛП «Знесіння» при огляді Публічної кадастрової карти виявлено розбіжності між зовнішніми межами парку, які зазначені в державному акті на право постійного користування землею та відомостями, внесеними в Державний земельний кадастр.

Таким чином, фактичні обставини свідчать про незаконне розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Регіональному ландшафтному парку «Знесіння», незаконну зміну меж парку, а тому потребують приведення у відповідність до меж, визначених у державному акті з огляду на наступне.

Частиною першою ст. 178 ЦК України передбачено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті.

Відповідно до частини другої цієї статті види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Отже, визнання об`єктів, що не можуть перебувати у приватній власності, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті, є умовою дотримання конституційного режиму права власності на зазначені об`єкти.

Правовий титул (правова підстава) виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Земельним кодексом України, іншими законами. Саме законодавчими актами забороняється перебування певних об`єктів власності Українського народу, державної та комунальної власності у приватній власності. У свою чергу неможливість існування у таких об`єктів приватного власника унеможливлює виникнення у них нового володільця.

Відповідно до пункту «г» частини четвертої ст. 84 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) землі під об`єктами природно - заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, належать до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, якщо інше не передбачено законом.

Землі природно-заповідного фонду, згідно зі ст. 43 Земельного кодексу України, - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

За ст. 44 Земельного кодексу України, до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Згідно з наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також ст.ст 3, 23, 24 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України.

Територіям природно заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Ч. 3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь - яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Ст. 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об`єкти природно-заповідного фонду є складовою екомережі.

За ст. 3 указаного Закону, екомережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов`язань України підлягають особливій охороні.

У ст. 4 Закону України «Про екологічну мережу України» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до таких принципів: забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави дійти до висновку, що території та об`єкти природно-заповідного фонду, зокрема регіональні ландшафтні парки, в т.ч і регіональний ландшафтний парк «Знесіння», наділені надважливими функціями і завданнями, мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною, тобто згідно зі ст. 178 ЦК України належать до об`єктів, вилучених з обороту.

Статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до ст. 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка.

У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Згідно ст. 47 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду розробляються з метою: збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму; створення приміських зелених зон, збереження і використання об`єктів культурної спадщини; проведення науково-дослідних робіт; встановлення меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг; визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення, водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду розробляються на підставі укладених договорів між замовниками документації із землеустрою та її розробниками.

Межі територій природно-заповідного фонду встановлюються і по суходолу, і по водному простору.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Відомості про межі територій природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, межі обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів вносяться до Державного земельного кадастру.

Як зазначалося вище, проект організації території Регіонального ландшафтного парку Знесіння» затверджений Львівською міською радою у 1998 році, а у 2001 році затверджено для регіонального ландшафтного парку "Знесіння" як об`єкту природно-заповідного фонду України зовнішню межу та межу охоронної зони.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Таким чином, межі регіонального ландшафтного парку "Знесіння" визначенні відповідно до проекту організації території парку є чинними і діючими до встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та повинні відповідати тим, що вказані у технічній документації та зазначені у Державному акті.

Стаття 20 Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачає, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Згідно вимог ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним Державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Прикінцевими та перехідними положеннями в п. 2 Закону України «Про державний земельний кадастр» визначено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку територій територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Внесення інших змін до відомостей про ці земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок.

Право постійного користування земельною ділянкою виникло у регіонального ландшафтного парку "Знесіння" на підставі Державного акту на право постійного користування землею, виданного 19.12.2001. Інформація про земельні ділянки до Державного реєстру земель не вносилася, кадастрові номери земельним ділянками не присвоювалися.

Встановлено, що 16.05.2017 Регіональним ландшафтним парком «Знесіння» та Державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» укладено договір № ЗГК - 16/2017 про надання послуг з виготовлення файлу ХМL та складання кадастрових планів (далі - Договір).

Згідно параграфу 1 Договору виконавець зобов`язується надати послуги, а замовник - прийняти та оплатити надані послуги. Найменування послуг: надання комплексу послуг з інженерно-геодезичних робіт по виготовленню технічної документації із землеустрою по зміні конфігурації 22-х земельних ділянок на території Регіонального ландшафтного парку «Знесіння».

Зазначеними у договорі послугами порушено вимоги ст. 55 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а не змінюється конфігурація земельних ділянок.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про землеустрій» землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.

Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом та Земельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії.

Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою встановлюють порядок організації, державні стандарти, норми і правила виконання робіт із землеустрою, їх склад і зміст. Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою є обов`язковими до виконання всіма суб`єктами землеустрою (ст. 23 Закону України «Про землеустрій»).

Однак, за інформацією Львівської міської ради від 16.03.2022 №2403-вих- 21207 рішення (ухвали) про надання регіональному ландшафтному парку «Знесіння» дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) парку та рішення про затвердження зазначеної документації не приймалося.

Окрім того, Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів №376 від 18.05.2010 (чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок аоо проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

В порушення вищенаведених норм, завданням договору № ЗГК-16/2017 були роботи по зміні конфігурації 22-х земельних ділянок на території Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», а не винесення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Пунктом 14 ст. 186 Земельного кодексу України передбачено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) погодженню не підлягає і затверджується органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у разі якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальній власності.

Виходячи із вищевикладеного, технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), за замовленням Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», розроблені у 2017 році Державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» мали бути затвердженні рішенням сесії Львівської міської ради.

Однак, в порушення вимог ст. 186 Земельного кодексу України, технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на затвердження у Львівську міську раду не подавалися, рішення останньою не приймалися.

Державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» розроблено технічні документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), на підставі яких у Державному земельному кадастрі проведено реєстрацію земельних ділянок, межі яких не відповідають межам, що зазначені у державному акті, що підтверджується висновком експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи та оціночної земельної експертизи №8724-87-25 від 27.09.2021.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про Державний земельний кадастр» ведення та адміністрування Державного земельного кадастру забезпечуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Держателем Державного земельного кадастру є Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до п. 4 Порядку ведення Державного земельного кадастру, ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Держателем Державного земельного кадастру є Держгеокадастр, у даному випадку Головне управління Держгеокадастру у Львівській області.

Відповідно до п.п. 5, 6 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, реєстрація земельних ділянок, присвоєння кадастрових номерів, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, формування поземельних книг на земельні ділянки, внесення записів до них тощо, належить до повноважень державних кадастрових реєстраторів, які входять до складу Держгеокадастру та його територіальних органів.

До складу Держгеокадастру та його територіальних органів входять державні кадастрові реєстратори, які здійснюють внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей в межах повноважень, визначених Законом України "Про Державний земельний кадастр" та цим Порядком. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, а також відмову у внесенні або наданні відомостей (п. 5 Порядку).

У даному випадку саме державні реєстратори Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (на момент внесення відомостей - відділу у м. Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області) здійснили зміну інформації у Державному земельному кадастрі шляхом виправлення відомостей щодо координат поворотних точок меж земельних ділянок, які знаходять у постійному користування Регіонального ландшафтного парку «Знесіння», внаслідок чого були змінені конфігурації меж парку.

За ч. 1 ст. 11 України "Про Державний земельний кадастр" відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів. Зміст відомостей про земельні ділянки, підстави та основні вимоги щодо внесення таких відомостей до Кадастру передбачені статтями 15, 21 зазначеногоЗакону.

Згідно ст. 15 Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 Земельного кодексу України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власникам (ст. 21 Закону).

За таких обставин, державна реєстрація земельних ділянок природно - заповідного фонду державними реєстраторами у Державному земельному кадастрі на підставі розробленої Державним підприємством геодезії, картографії та кадастру в Західному регіоні «Західгеодезкартографія» технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) проведена з порушеннями, не відповідає вимогам законодавства, межі парку в технічних документаціях не відповідають конфігурації земельних ділянок, що відображені у Державному акті, а тому правомірним є звернення із позовом про відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

У даному випадку зміну меж земельних ділянок Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» шляхом зміни конфігурації 22-х земельних ділянок та реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі, враховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оспорення відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі №910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

В силу діючих на момент виникнення спірних правовідносин норм законодавства, спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 4610137200:08:011:0064, 4610137200:08:011:0065, 4610137200:08:011:0066, 4610137200:08:011:0067, 4610137200:08:011:0068, 4610137200:08:011:0069, 4610137200:08:013:0027, 4610137200:08:013:0028, 4610137200:08:015:0030, 4610137200:08:013:0029, 4610137200:08:013:0030, 610137200:08:015:0031, 4610137200:08:013:0031, 4610137200:08:015:0032, 4610137200:08:015:0033, 4610137200:07:015:0059, 4610137200:08:006:0010, 4610137200:08:006:0011, 4610137200:08:006:0012, 4610137200:01:003:0018, 4610137200:01:003:0019, 4610137200:08:013:0026 не могли бути зареєстровані із зміною конфігурації, а межі земельних ділянок мали відповідати тим, які є у Державному акті, тому право держави на реалізацію усіх правомочностей щодо спірних земельних ділянок, а саме користування і розпорядження ними, підлягають захисту шляхом приведення земельних ділянок у попередній стан.

Враховуючи зміну предмету позову, суд зазначає наступне.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких грунтується

вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки

у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально- правова вимога позивача, яка обгрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №922/2575/19, в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20.

З огляду на викладене, підставами як для заявлення даного позову прокурором, так і для зміни предмету позову є та залишається саме незаконне розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) Регіональному ландшафтному парку «Знесіння», незаконна зміна меж парку, а саме невідповідність зовнішніх меж парку, які зазначені в державному акті на право постійного користування землею та відомостей внесених в Державний земельний кадастр.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин правовідносин (аналогічна правова позииія викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/18389/20).

Предметом спору у цій справі у первісній редакції позовної заяви були позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні Львівською міською радою права користування та розпорядження земельними ділянками природно-заповідного фонду загальною площею 153,6903 га, шляхом приведення (встановлення) меж земельних ділянок у відповідність до Державного акту серії І-ЛВ №004103 від 19.12.2001.

До закінчення підготовчого провадження у справі прокуратурою подано заяву про зміну предмета позову, в якій зазначені позовні вимоги про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок.

Слід наголосити, що підстави позову, посилання на нормативно-правові акти, всі обставини справи залишаються незмінними, але порушене право підлягає ефективному та реальному захисту (а не лише формальному).

В даному випадку, зміна предмету позову здійснюється з метою належного виконання в подальшому рішення суду та ефективного способу захисту при збереженні первісних підстав позову.

В той же час, формулювання вимог позову не може бути перешкодою для захисту порушеного права особи, яка звернулася до суду, оскільки надміру формалізований підхід щодо дослівного розуміння вимог позову, як реалізованого способу захисту, суперечить завданням цивільного судочинства, якими є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2021 року у справі № 149/2736/20).

Верховний Суд у Постанові від 5 серпня 2020 року у справі №177/1163/16-ц звертав увагу, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, суд позовні вимоги підлягають задоволенню в редакції заяви про зміну предмету позову.

Статтею 131-1 Конституції України передбачено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

За приписами ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

За ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У постанові Верховного Суду у справі № 910/11919/17 від 17.10.2018 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить не неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Крім цього, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «Інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Саме до таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі № 906/240/18, від 08.02.2019 у справі №915/20/18.

Статтею 14 Конституції України та ст. 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства.

Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах.

Вказане знайшло своє відображення у статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої території та об`єкти природно-заповідного фонду підлягають особливій державній охороні.

Справжнє багатство нації полягає у її природних ресурсах - ґрунти, вода, ліси, мінерали та біорізноманіття.

Суспільна важливість питання захисту інтересів держави зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони і збереження територій Регіонального ландшафтного парку «Знесіння» як національного багатства.

Втрати природних територій, що є оселищами рідкісних видів, зменшення біорізноманіття та поширення видів - інтродуцентів роблять території природно - заповідного фонду дедалі більш коштовною спадщиною, охорона якої має бути першочерговим пріоритетом у сфері охорони природного довкілля.

Відповідно до ст.ст. 43, 44 Земельного кодексу України, ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 3, 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки належать до природно-заповідного фонду України, на території яких забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на етап природних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Ст. 19 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико - культурного призначення, лісового та водного фонду, промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

Регіональні ландшафтні парки можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України (ст. 4 Закону України «Про природно - заповідний фонд України»).

Згідно ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та о б єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону о б єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та о б єктів, що перебувають під особливою охороною.

Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та о б єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

За ст. 54 Закону України «Про природно - заповідний фонд України» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до ст.ст 51-53 цього Закону за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку.

У той же час, незаконна реєстрація земельних ділянок і подальше їх використання у таких межах не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Незаконна реєстрація земельних ділянок із зміненими межами грубо порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земель природно - заповідного фонду, оскільки унеможливлюють реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земель природно-заповідного фонду з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16).

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про приведення земельних ділянок у попередній стан є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни меж земель природно-заповідного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом приведення у попередній стан.

Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Отже, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, реалізація правомочностей щодо володіння та розпорядження земельними ділянками регіонального ландшафтного парку знесіння належить органу державної влади, яким у спірних правовідносинах є Львівська міська рада.

Проте незважаючи на явні порушення міська рада, маючи на це належні повноваження, не вжила жодних заходів з метою усунення перешкод у користуванні та розпоряджені земельними ділянками шляхом приведеення земельних ділянок, які перебувають під особливою охороною держави, у попередній стан.

При цьому окружна прокуратура 02.02.2022 звернулася з листом до Львівської міської ради, у якому вказала встановлені порушення земельного та природоохоронного законодавства.

Водночас, Львівська міська рада як орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою, будучи належним чином обізнаним про існуюче порушення протягом тривалого часу, не вжила жодних заходів представницького характеру щодо захисту інтересів держави у сфері земельних відносин, обмежившись лише написанням листів, у зв`язку з чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.

При цьому, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Враховуючи, що спірні ділянки відносяться до земель природно - заповідного фонду, які перебувають під особливою охороною держави, невжиття Львівською міською радою протягом розумного строку, після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів до їх поновлення, є підставою звернення прокурора до суду.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 №912/2385/18.

Більш того, як вказано у пункті 6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обгрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень (абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

На виконання вказаних вимог, 25.03.2022 окружною прокуратурою на адресу Львівської міської ради направлено повідомлення про намір вжиття заходів представницького характеру в межах повноважень, наданих ст. ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, звертаючись до Позивача (як органу уповноваженого на захист інтересів держави у спірних правовідносинах) в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» з листами його фактично інформувалось про наявне порушення інтересів держави (хоча про таке йому стало відомо раніше) та надавалась можливість відреагувати на нього згідно з наданими повноваженнями в розумний строк.

Зазначене є достатнім аргументом для підтвердження підстав для представництва та свідчить про дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

У відповідності до статті 7 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Дана норма кореспондується зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно п. 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює доказ за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію:

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0064 площею 0,0284 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0065 площею 1,1167 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0066 площею 1,5674 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0067 площею 2,7945 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0068 площею 0,0921 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0026 площею 0,1731 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:011:0069 площею 0,8339 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0027 площею 0,0793 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0028 площею 17,3722 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:015:0030 площею 0,2067 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0029 площею 0,3372 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0030 площею 0,1215 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:015:0031 площею 0,3472 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:013:0031 площею 0,0808 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:015:0032 площею 0,0771 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:015:0033 площею 13,2365 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:07:015:0059 площею 0,3361 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:006:0010 площею 110,9166 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:006:0011 площею 0,1525 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:006:0012 площею 0,0624 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:01:003:0018 площею 3,4954 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки;

- земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:01:003:0019 площею 0,2627 га, з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки.

3. Судові витрати в розмірі 2 481,00 грн судового збору стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (пр. В. Чорновола, 4, м. Львів, 79019 ідентифікаційний код юридичної особи 39769942) на користь Львівської обласної прокуратури (отримувач: Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910031, UА 138201720343140001000000774 у ДКЦУ у м. Києві, (79005, м. Львів, проспект Шевченка, 17/19).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 31.05.2023.

Суддя Горецька З.В.