Постанова

від 05.06.2023 по справі 522/19529/21

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 522/19529/21

Провадження № 22-ц/801/814/2023

Категорія: 39

Головуючий у суді 1-ї інстанції Борейко О. Г.

Доповідач:Міхасішин І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 рокуСправа № 522/19529/21м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддівсудової палати з розгляду цивільних справ: головуючогоМіхасішина І.В.,

суддів : Войтка Ю.Б., Стадника І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу №522/19529/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу,

за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Тростянецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року, ухваленого в смт. Тростянець суддею цього суду Борейко О.Г., дата складання його повного тексту 20 лютого 2023 року,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

07.10.2021 ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат Карпова О. В. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу, в якому просить стягнути з відповідачів солідарно суму боргу, що становить 4000 доларів США на свою користь.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що 22 грудня 2020 року він надав відповідачу 1 - ОСОБА_2 кошти у розмірі 4000 доларів США, які той зобов`язався повернути відповідно до графіку 15.03.2021 500 доларів США, 15.04.2021 500 доларів США, 15.05.2021 500 доларів США, 15.06.2021 500 доларів США, 15.07.2021 500 доларів США, 15.08.2021 500 доларів США, 15.09.2021 500 доларів США, 15.10.2021 500 доларів США, що підтверджується письмовою розпискою про отримання коштів від 22.12.2020, а також борговою розпискою від 22.12.2022. В розписці про отримання коштів від 22.12. 2020 зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 готівкою 4000 доларів США власноруч в офісі ТОВ «Зодчий», за адресою: м. Одеса, вул. Осіпова, 48, у присутності двох свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . В борговій розписці зазначається, що дружина відповідача, ОСОБА_3 повністю обізнана про те, що ОСОБА_2 бере в борг кошти в ОСОБА_1 , а також знає, що у випадку невиконання зобов`язання в обумовлені строки, в рахунок боргу може бути стягнення на усе майно, активи, грошові кошти ТОВ «БІЗНЕС МАРКЕТ», засновником якого є ОСОБА_3 , а також усе спільне майно з дружиною та нерухомість, а також транспортні засоби, які належать ОСОБА_2 або його дружині. Відповідач 1 у зазначений в розписках термін, борг не повернув, під будь-яким приводом ухиляється від виконання свого зобов`язання. На неодноразові прохання позивача про добровільну сплату боргу не реагує, не поспішає сплатити гроші.

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Тростянецького районного суду Вінницької області від 15 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , заборгованість за договором позики від 22 грудня 2020 року у розмірі 4000 (чотири тисячі) доларів США 00 центів.

В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 14574 (чотирнадцять тисяч п`ятсот сімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з таким рішенням суду відповідач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення норм матеріально та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції дійсним обставинам справи просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що після отримання коштів відповідачем, вони були зараховані як поворотна фінансова допомога ТОВ «БІЗНЕС МАРКЕТ» та того ж дня були повернуті ТОВ «Зодчий» на рахунок вказаний позивачем (копія платіжного доручення додається ) на прохання позивача.

10 квітня 2023 року на адресу Вінницького апеляційного суду від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Карпової О.В. надійшов відзив, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм чинного законодавства, є законним та обґрунтованим. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення..

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 03 квітня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 14 квітня 2023 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом встановлено, що 22 грудня 2020 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є директором ТОВ «Бізнес-Маркет, код ЄРПОУ - 38813560 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у виді боргової розписки. Відповідно до вказаної боргової розписки (позики) ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 4000,00 доларів США. Вказану суму відповідач 1 - ОСОБА_2 взяв для поповнення оборотних коштів підприємства ТОВ «БІЗНЕС МАРКЕТ», яку зобов`язався повернути відповідно до графіку 15.03.2021 500 доларів США, 15.04.2021 500 доларів США, 15.05.2021 500 доларів США, 15.06.2021 500 доларів США, 15.07.2021 500 доларів США, 15.08.2021 500 доларів США, 15.09.2021 500 доларів США, 15.10.2021 500 доларів США.

В борговій розписці зазначається, що дружина відповідача, ОСОБА_3 повністю обізнана про те, що ОСОБА_2 бере в борг кошти в ОСОБА_1 , а також знає, що у випадку невиконання зобов`язання в обумовлені строки, в рахунок боргу може бути стягнення на усе майно, активи, грошові кошти ТОВ «БІЗНЕС МАРКЕТ», засновником якого є ОСОБА_3 , а також усе спільне майно з дружиною та нерухомість, а також транспортні засоби, які належать ОСОБА_2 або його дружині.

Розписка від 22.12.2020 підписана ОСОБА_2 у присутності двох свідків, а саме: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 3, 207).

Разом зтим,22.12.2020 ОСОБА_2 булопідписанорозписку проотриманняготівкових коштів, в якій зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 готівкою 4000 доларів США власноруч в офісі ТОВ «Зодчий», за адресою: АДРЕСА_1 , у присутності двох свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (а.с. 4, 208).

На неодноразові усні звернення і вимоги позивача ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не реагує, що спонукало позивача звернутися до суду з цим позовом.

Факт укладення договору позики від 22.12.2020 між сторонами не оспорюється.

Разом з тим, відповідач 1 ОСОБА_2 стверджує, що після отримання коштів від позивача вони були зараховані як поворотна фінансова допомога ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» та того ж числа, тобто 22.12.2020 були повернуті ТОВ «Зодчий» на рахунок вказаний позивачем, на його прохання, що підтверджується платіжним дорученням №348 від 22.12.2020 на суму 112000,00 гривень (а.с. 127).

Відповідач 1 стверджує, що саме ці кошти раніше були отримані директором ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» ОСОБА_2 у виді поворотної фінансової допомоги від ОСОБА_1 , однак у платіжному дорученні №348 від 22.12.2020 призначення платежу «за газобетонний блок згідно з рахунком-фактурою №СФ-000328 від 11.11.2020 у тому числі ПДВ 18666,67 грн.» було зазначено помилково. На підтвердження своїх доводів надає оригінал прибуткового касового ордера №2 від 22.12.2020 (а.с. 122), та оригінали бухгалтерських довідок від 27.10.2022(а.с. 123-124).

Позивач стверджує, що наведена у відзиві обставина щодо повернення коштів, не відповідає дійсності, оскільки кошти були надані у борг фізичною особою ОСОБА_1 , а не ТОВ «ЗОДЧИЙ», та гроші брав в борг саме ОСОБА_2 на поповнення оборотних коштів підприємства ТОВ «БІЗНЕС -МАРКЕТ».

Позивач заперечує ту обставину, що він прохав повернути йому кошти на рахунок ТОВ «ЗОДЧИЙ», зазначає що це вигадка і жодним документом не підтверджується.

Позивач зазначає, що сплата коштів ТОВ «БІЗНЕС МАРКЕТ» згідно з рахунком - фактурою №СФ-000328 від 11.11.2020, не є сплатою боргу, а є платою за товар, що підтверджується податковою накладною №РН-0000157 від 22.12.2020, яка була прийнята ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ», де зазначається, який товар та яка кількість його була надана відповідачу.

Позивач та його представник стверджують, що надані відповідачем документи (прибутковий касовий ордер №2 від 22.12.2020, бухгалтерська довідка від 27.10.2022), в яких зазначається, що ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» отримало поворотну фінансову допомогу від ОСОБА_1 є підробкою, оскільки це не відповідає дійсності.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази про повернення позивачу відповідачем ОСОБА_2 коштів у сумі 4000 доларів США відповідно до боргової розписки від 22.12.2022.

Позичальник не виконав своїх зобов`язань, вказану суму позики у визначений договором строк не повернув. Оскільки договір позики укладався в іноземній валюті на суму еквівалентну 4000,00 доларів США, позивач просить стягнути з відповідачів солідарно заборгованість у розмірі 4000,00 доларів США.

Таким чином, між сторонами виникли договірні зобов`язання із приводу надання позики та права подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, які регулюються главами8,71 ЦК Українита загальними положеннямиЦК Українипро зобов`язання та договір.

Відповідно до ч. 1ст. 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК Українина підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК Українипозичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 3ст. 1049 ЦК Українипозика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16 (провадження № 14 446цс18) у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.

Відповідно до ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним з подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Обґрунтовуючи свої вимоги до відповідача 2 ОСОБА_3 позивач зазначив, що в борговій розписці зазначається, що дружина відповідача, ОСОБА_3 повністю обізнана про те, що ОСОБА_2 бере в борг кошти в ОСОБА_1 , а також знає, що у випадку невиконання зобов`язання в обумовлені строки, в рахунок боргу може бути стягнення на усе майно, активи, грошові кошти ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ», засновником якого є ОСОБА_3 , а також усе спільне майно з дружиною та нерухомість, а також транспортні засоби, які належать ОСОБА_2 або його дружині.

Як зазначено вище, приписи статті 65СКрегулюють правовідносини щодо розпорядження майном, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання позики (кредиту), оскільки кредитний договір за своєю правовою природою є правочином щодо отримання у власність грошових коштів, а не правочином щодо розпорядження належним подружжю майном.

Такий договір створює обов`язки для другого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК).

Для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя, а той з подружжя, хто позичає кошти, не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.

Відповідне положення міститься упостанові КЦС ВС від 30 червня 2021 року у справі №462/2662/20.

Матеріали справинемістятьдоказівна підтвердження того, що відповідачі перебувають у зареєстрованому шлюбі, (разом з тим, ця обставина ніким не заперечується, а тому не підлягає доведенню відровідно до ст. 82 ЦПК України), як і не містять доказів на підтвердження обізнаності відповідача 2 ОСОБА_3 щодо боргових зобов`язань ОСОБА_2 (про укладення відповідачем ОСОБА_2 договору позики від 22.12.2020). Позивачем не доведено, що ОСОБА_3 погоджувала боргові зобов`язання ОСОБА_2 , що договір позики (боргова розписка від 22.12.2020) та отримані за ним кошти не виходять за межі дрібного побутового та/або укладені в інтересах сім`ї та направлені на потреби сім`ї.

Поняття дрібного побутового правочину на законодавчому рівні визначено у п.1 ч.1 ст. 31 ЦК України. Згідно з цією нормою, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість.

Суд критично ставиться до доводів позивача, що договір позики (боргова розписка) від 22.12.2020 було укладено за згодою дружини відповідача ОСОБА_3 , в борговій розписці відсутній підпис ОСОБА_3 , а також відсутні дані на підтвердження її присутності при підписанні цієї розписки.

Будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладений договір створив обов`язки для іншого з подружжя, а також доказів укладення договору та використання майна в інтересах сім`ї матеріали справи не містять. Відсутність доказів використання зазначених коштів в інтересах сім`ї виключає зобов`язання ОСОБА_3 повертати отримані її чоловіком кошти, тобто покладення на відповідача 2 - ОСОБА_3 солідарного обов`язку з повернення отриманих відповідачем 1 ОСОБА_2 коштів виключається.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позов в частині вимог до відповідача 2 - ОСОБА_3 задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не доведено, що договір позики було укладено за погодженням з ОСОБА_3 чи в інтересах їх сім`ї.

Щодо позову в частині вимог до ОСОБА_2 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зст. 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1ст. 526 ЦК Українизобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зст. 533 ЦК Українигрошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Як встановлено судом, відповідно до договору позики від 22 грудня 2020 року, ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 4000,00 доларів США. Розпискою про отримання коштів від 22.12.2020 підтверджено отримання готівкових коштів у розмірі 4000,00 доларів США, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем 1 в рахунок погашення боргу перераховано 112000,00 гривень сторонами не надано.

Суд першої інстанції критично оцінив доводи відповідача 1 ОСОБА_2 про те, що кошти в сумі 4000,00 доларів США були отримані директором ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» Царієм О. А. від ОСОБА_1 у виді поворотної фінансової допомоги, як і те, що вказані кошти були поверненні цього ж дня, що підтверджується платіжним дорученням №348 від 22.12.2020 про перерахування ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» на рахунок ТОВ «ЗОДЧИЙ» 112000,00 гривень.

Як випливаєзі змістуборгової розпискивід 22.12.2020, ОСОБА_2 взяв в борг у ОСОБА_1 суму в розмірі 4000,00 доларів США. Вказану суму відповідач 1 - ОСОБА_2 взяв для поповнення оборотних коштів підприємства ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ», яку зобов`язався повернути відповідно до графіку 15.03.2021 500 доларів США, 15.04.2021 500 доларів США, 15.05.2021 500 доларів США, 15.06.2021 500 доларів США, 15.07.2021 500 доларів США, 15.08.2021 500 доларів США, 15.09.2021 500 доларів США, 15.10.2021 500 доларів США.

Таким чином, матеріали справи взагалі не містять доказів щодо отримання ОСОБА_2 4000,00 доларів США, в якості поворотної фінансової допомоги, адже у борговій розписці зазначено про отримання коштів ОСОБА_2 для поповнення оборотних коштів ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ», директором якого він є. На борговій розписці і розписці про отримання коштів стоїть підпис саме фізичної особи ОСОБА_2 та зазначені паспортні дані відповідача 1, на вказаних документах проставлена також печатка ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ».

З наданого відповідачем платіжного доручення №348від 22.12.2020 вбачається, що ТОВ «ЗОДЧИЙ» отримав від ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» грошові кошти у розмірі 112000,00 гривень, разом із цим у графі «Призначення платежу» вказано платежу «за газобетонний блок згідно з рахунком-фактурою №СФ-000328 від 11.11.2020 у тому числі ПДВ 18666,67 грн.».

Стороною відповідача 1 зазначено, що у платіжному дорученні призначення платежу було зазначено помилково, однак такі доводи не підтверджені належними і допустимими доказами, зі змісту платіжного доручення №348від 22.12.2020 не випливає, що вказані кошти будь-яким чином стосуються погашення заборгованості за договором позики за грудень 2020 року.

Крім того, з копії видаткової накладної №РН-0000167 від 22.12.2020 (а.с. 137) та податкової накладної №22122028 (а.с. 137, зворот) випливає, що ТОВ «ЗОДЧИЙ» (постачальник) поставив ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» (одержувач) на умовах безготівкового розрахунку товар, а саме: «Блок із ніздрюватого бетону UDK D-400600х200х400 В 2,5» в кількості 84,270 на суму 112000,00 гривень, в т.ч. ПДВ 18666,67 гривень, що спростовує доводи відповідача 1 ОСОБА_2 , про повернення коштів ОСОБА_2 отриманих від позивача, як поворотна фінансова допомога, цьо ж дня 22.12.2020, що і складена боргова розписка.

Також з наданих позивачем ОСОБА_1 записів розмов, які записані на носій Apacer у 2021 році (а.с. 15), вбачається, що ОСОБА_1 просив ОСОБА_2 погасити заборгованість у готівковій або безготівковій формі, також зазначалось про повернення коштів частинами по тисячі дві. Зі змісту записаних розмов випливає, що відповідач ОСОБА_2 не заперечував наявність боргу перед позивачем, та обіцяв про його повернення в разі можливості. Таким чином, суд критично ставиться стосовно доводів відповідача про повне повернення ОСОБА_1 коштів в день їх отримання, а саме 22.12.2020, та як наслідок необґрунтованими і не підтвердженими є доводи відповідача про те, що позивач звертаючись з позовом у 2021 році фактично ставить вимогу про повторне повернення боргу. Доводи відповідача про те, що ці розмови стосувалися відвантажувача, не знайшли свого підтвердження жодними доказами, тоді як висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Не знайшли свого підтвердження також доводи відповідача про те, що суми боргу про які йдеться в записах телефонних розмов мали місце у 2020 році, оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження таких обставин. В судовому засіданні йшлася мова про виписки банку, однак суду не надано жодних виписок з банку щодо підтвердження розрахунків, як між сторонами, як фізичними особами, так і між товариствами ТОВ "ЗОДЧИЙ" та ТОВ "БІЗНЕС-МАРКЕТ", директорами яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно.

Щодо наданих ОСОБА_2 оригіналів прибуткового касового ордеру №2 від 22.12.2020 та бухгалтерських довідок від 27.10.2022 (а.с. 122-124), суд позбавлений можливості встановити їхню достовірність і як наслідок відношення до вказаної справи. Наведені в бухгалтерських довідках від 27.10.2022 обставини, щодо отримання ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» 22.12.2020 повороної фінансової допомоги у розмірі 112000,00 грн. та її повернення 22.12.2020 на рахунок ТОВ «ЗОДЧИЙ, як і помилковість призначення платежу, спростовується наданими позивачем видатковою та податковою накладними від 22.12.2020 про поставку товару (на яких наявні відбитки печаток ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» та ТОВ «ЗОДЧИЙ»).

Враховуючи наведені обставини, у їх сукупності, на думку суду відносини між ТОВ «БІЗНЕС-МАРКЕТ» директором якого є ОСОБА_2 та ТОВ «ЗОДЧИЙ», засновником і директором, якого є ОСОБА_1 не мають жодного відношення до цієї справи.

Таким чином, за договором позики від 22.12.2020 з ОСОБА_2 підлягають стягненню грошові кошти у розмірі 4000,00 доларів США.

Отже доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першоїстатті 382 ЦПК України,статті 141 ЦПК Українисуд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Тростянецького районногосуду Вінницькоїобласті від15лютого 2023року без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий: І.В. Міхасішин

Судді: Ю.Б. Войтко

І.М. Стадник