Постанова

від 07.06.2023 по справі 753/15616/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 753/15616/19

провадження № 61-12912 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Ісіда Солюшн»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич Дмитро Валерійович,

треті особи: акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», товариство з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер факторинг»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Дмитра Валерійовича, та товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда Солюшн»

на рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді

Заставенко М. О. від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Кирилюк Г. М.,

Рейнарт І. М. від 01 листопада 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви та судових рішень суду першої, апеляційної та касаційної інстанцій

У червні 2014 року публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (далі - ТОВ «Ковельсвіт»), товариство з обмеженою відповідальністю «Юбіпартнер факторинг» (далі - ТОВ «Юбіпартнер факторинг») про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовну заяву мотивовано тим, що 07 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір із подальшим укладенням додаткових угод до нього, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 300 000 доларів США зі сплатою 11,50 % річних, зі строком повернення до 07 листопада 2017 року.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 27 травня 2014 року складала 443 023,76 доларів США та

321 919,60 грн.

Справа переглядалась судами неодноразово, змінювався склад учасників справи.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада

2014 року позов ПАТ «ПУМБ»задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 5804707 у загальному розмірі 433 023,76 дол. США та 321 919,60 грн, з яких заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 254 927,69 дол. США, що еквівалентно

по курсу Національного банку України (далі - НБУ) станом на 25 листопада

2014 року 3 839 383,30 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом 128 097,36 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом

на 25 листопада 2014 року 1 929 247,95 грн; пеня, нарахована за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом

в розмірі 46 998,71 дол. США, що еквівалентно по курсу НБУ станом

на 25 листопада 2014 року 707 837,89 грн; штраф за порушення пункту 4.3.3. кредитного договору в розмірі 3 000,00 дол. США, що еквівалентно по курсу

НБУ станом на 25 листопада 2014 року 45 182,38 грн; штраф за порушення

пункту 4.3.1. кредитного договору в розмірі 321 919,60 грн, а всього - 6 843 571,12 грн.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада

2014 року. Справі присвоєно № 753/2955/15.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 квітня 2015 року заяву про перегляд заочного рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 25 листопада 2014 року у справі № 753/11656/14, 2/753/4986/14 року за позовом ПАТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором задоволено. Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 листопада 2014 року скасовано, призначено цивільну справу

№ 753/11656/14, 2/753/4986/14 року за позовом ПАТ «ПУМБ» до

ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором до судового розгляду.

У листопаді 2016 року, у зв`язку із відступленням 21 квітня 2016 року

ПАТ «ПУМБ» права вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «Юбіпартнер факторинг», яке цього самого дня відступило це право ТОВ «Ковельсвіт», останнє просило залучити його до участі у справі як правонаступника

ПАТ «ПУМБ».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року

до участі у справі як співпозивачів залучено ТОВ «Ковельсвіт» та

ТОВ «Юбіпартнер факторинг».

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року замінено співпозивачів ТОВ «Ковельсвіт» та ТОВ «Юбіпартнер факторинг» на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, у зв`язку з тим, що останні не мають статусу фінансової установи.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року позов ПАТ «ПУМБ» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитом у розмірі 1 444 399,12 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Дарницького районного суду

м. Києва від 21 вересня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «ПУМБ».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2019 року касаційні скарги

ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Ковельсвіт»задоволено частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21 вересня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 31 січня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції (провадження № 61-16406св18).

Протоколом автоматизованого розподілу справ від 08 серпня 2019 року справі присвоєно № 753/15616/19.

24 лютого 2020 року до суду надійшла заява від ТОВ «Ковельсвіт» про заміну позивача у порядку процесуального правонаступництва, в якій останнє просило замінити банк на ТОВ «Ковельсвіт». Підставою для заміни позивача

у справі є договір №2016/5804707/1 про відступлення прав вимоги, укладений між ТОВ «Юбіпартнер факторинг» і ТОВ «Ковельсвіт», та просило стягнути з відповідача 226 822,51 дол. США, що в гривневому еквіваленті складає

5 763 869,59 грн.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 02 березня 2020 року замінено первісного відповідача ПАТ «ПУМБ» на його правонаступника -

ТОВ «Ковельсвіт».

06 жовтня 2020 до суду надійшла заява ТОВ «Ісіда Солюшн» про залучення

у справі нового кредитора та заміну позивача у порядку процесуального правонаступництва. Підставою для заміни позивача став договір про відступлення прав вимоги від 19 грудня 2018 року № 2016/5804707/1/К, укладений між ТОВ «Ковельсвіт» та ТОВ «Ісіда Солюшн», за умовами якого

ТОВ «Ковельсвіт» відступило ТОВ «Ісіда Солюшн» право вимоги до

ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 листопада 2007 року

№ 5804707.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07 жовтня 2020 року замінено позивача ТОВ «Ковельсвіт» на його правонаступника - ТОВ «Ісіда Солюшн».

Останнім рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «Ісіда Солюшн» відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 рокуапеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., та

ТОВ «Ісіда Солюшн»залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що первісним кредитором - ПАТ «ПУМБ» набуто право власності на іпотечне майно - нежитлове приміщення, тобто банком вирішено питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Суди послалися на відповідні релевантні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У грудні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич Д. В., звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року, у якій просить змінити мотивувальну частину оскаржуваних судових рішень.

01 лютого 2023 року ТОВ «Ісіда Солюшн» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва

від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду

від 01 листопада 2022 року, у якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «Ісіда Солюшн» задовольнити.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., витребувано цивільну справу

№ 753/15616/19 із Дарницького районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2023року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 10 лютого 2023 року визнано наведені ТОВ «Ісіда Солюшн» підстави для поновлення строку на касаційне оскарження неповажними. Касаційну скаргу ТОВ «Ісіда Солюшн» залишено без руху, запропоновано заявникові на підтвердження наведених обставин пропуску строку надати суду відповідні докази в оригіналах або завірені в установленому порядку їх копії, якими можуть бути оригінал поштового конверту, довідка із суду, поштового відділення зв`язку тощо, або навести інші підстави з відповідними доказами. Зазначено строк виконання ухвали, а також попереджено про наслідки її невиконання.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2023 року клопотання ТОВ «Ісіда Солюшн» про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено й поновлено цей строк, відкрито касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ «Ісіда Солюшн» та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2023 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., про розгляд справи за його участю відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2023 року заявлений представником ОСОБА_1 - адвокатом Зінкевичем Д. В., відвід суддів Верховного Суду:

Луспеника Д. Д., Гулька Б. І. та Коломієць Г. В. визнано необґрунтованим. Заяву про відвід передано судді, який не входить до складу суду, визначеному

у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 25 травня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., про відвід суддів Верховного Суду: Луспеника Д. Д., Гулька Б. І. та Коломієць Г. В. відмовлено.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., мотивована тим, що суди вірно відмовили у позові, проте висновки та обґрунтування мотивувальної частини оскаржуваних судових рішень викладені із неповним з`ясуванням обставин справи, не враховано пояснення сторін та процесуальні документи.

Вказує, що судами не було враховано відповідні правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Зазначає, що посилання позивача на те, що відповідач отримала та скористалася виданим їй кредитом у сумі 300 000,00 доларів США не відповідає дійсності та не доведені належними доказами (первинними документами).

Також, вказує, що посилання суду на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, є помилковим, так як у справах були інші обставини, докази та предмет позову.

Касаційна скарга ТОВ «Ісіда Солюшн» мотивована тим, що суди належним чином не встановили фактичні обставини у справі, не вірно застосували норми матеріального права, зокрема Закон України «Про іпотеку».

Вказує, що суди не врахували те, що відповідно до договорів відступлення до позивача перейшли права первісного кредитора не в повному обсязі, що існували на момент переходу цих прав, а лише їх частина у розмірі еквіваленту 226 822,51 дол. США та без прав вимоги за іпотечним договором. Дана сума є остаточною і не підлягає корегуванню у зв`язку з можливим нарахуванням відсотків, пені, штрафу за кредитним договором. При цьому, оскільки до позивача перейшло право вимоги лише частини кредитних зобов`язань відповідача, яке Банком було відступлено без прав вимоги за іпотечним Договором та до застосування позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому право позивача на стягнення заборгованості на підставі Договору відступлення жодним чином не обмежено діями Банка щодо позасудового врегулювання частини заборгованості, що залишилася не відступленою.

Суди дійшли помилкового висновку про те, що звернення Банком стягнення на іпотечне майно відповідача, припинило його обов`язок щодо погашення кредитної заборгованості та помилково послалися на висновки Верховного Судуу подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

у справах: № 753/15616/19; № 759/6703/16-ц; № 914/355/17; № 757/31271/15-ц;

№ 643/18466/15-ц; № 263/3809/17; № 646/7699/13-ц; № 295/795/19, які не є подібними, оскільки у цих справах кредитор та іпотекодержатель були однією і тією самою особою на момент задоволення вимог кредитора за рахунок іпотечного майна, тому просить відступити від вказаних висновків Верховного Суду.

Крім того, зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах (після часткового відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням без відступлення новому кредитору прав вимоги за договором іпотеки).

Доводи осіб, які подали відзиви, пояснення на касаційні скарги

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив від ТОВ «Ісіда Солюшн» на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є безпідставними, суди належним чином дослідили наявні в матеріалах справи докази щодо видачі кредиту ОСОБА_1 . При цьому, вказує, що у справі № 295/9316/19 було винесено постанову Верховного Суд від 05 грудня 2018 року, в якій розглядалось питання щодо факту отримання ОСОБА_1 кредитних коштів.

14 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив

від представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., на касаційну скаргу ТОВ «Ісіда Солюшн», в якому зазначається, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам справи, так як в матеріалах справи відсутні докази надання кредитних коштів ОСОБА_1 , тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а в позовних вимогах відмовити з інших підстав.

Також, 14 квітня 2023 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення

від представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., які по суті є доповненнями до касаційної скарги.

Оскільки зазначені письмові пояснення, які є по суті доповненнями до касаційної скарги, подані поза строком на касаційне оскарження, й не ставиться питання про поновлення цього строку, то вони залишаються без розгляду (пункти 41-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження №14-184 цс 20).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 листопада 2007 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5804707 з додатковою угодою від 25 березня 2009 року

№ 7509175, додатковою угодою від 10 липня 2009 року № 7817767, додатковою угодою від 09 березня 2010 року № 8796145 та додатковою угодою

від 30 листопада 2009 року № 8405941, відповідно до умов якого Банк зобов`язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 300 000,00 доларів США,

а відповідач зобов`язалася використати кредит за цільовим призначенням, сплатити проценти за користування кредитом та повернути Банку кредит частинами в розмірах, в порядку та в строки, визначені кредитним договором. Строк надання кредиту до 07 листопада 2017 року (а. с. 12-30, т. 1).

Банк свої зобов`язання виконав в повному обсязі, що підтверджується випискою по особовому рахунку.

На забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору,

07 листопада 2007 року між ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтак В. Я., предметом іпотеки за яким є нежитлове приміщення літ. «А», загальною площею 240,4 кв. м, а саме приміщення

за №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8,

що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

(а. с. 148-151, т. 4).

За домовленістю сторін на момент укладення договору іпотеки предмет іпотеки оцінено у 3 219 196,00 грн.

Відповідно до пункту 4.7.1 іпотечного договору, у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може прийняти рішення про прийняття предмету іпотеки у свою власність, про що письмово повідомляє іпотекодавця. В зазначеному повідомленні має міститися підстави звернення стягнення на предмет іпотеки, ціна, за якою предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя, суть та розмір вимог за основним зобов`язанням та вимог щодо відшкодування витрат іпотекодержателя, передбачених цим договором, які припиняються в результаті переходу до іпотеко держателя права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до наданого банком розрахунку, станом на 27 травня 2014 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складала

442 3023,76 дол. США та 321 919,60 грн, з яких 254 927,69 дол. США - тіло кредиту, 128 097,36 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом, 46 998,71 дол. США - пеня за порушення строків повернення кредиту та сплати процентів, 3 000 дол. США - штраф за порушення пункту 4.3.3 кредитного договору, 321 919,60 грн - штраф за порушення пункту 4.3.1 кредитного договору.

21 квітня 2016 року між ПАТ «ПУМБ» та ТОВ «Юбіпартнер факторинг» укладено договір про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором, згідно з пунктом 1.3 загальна сума заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 5804707 становить 42 209,11 дол. США - основна сума боргу, 184 613,40 дол. США - проценти, а всього:

226 822,51 дол. США (а. с. 219-227, т. 2).

21 квітня 2016 року між ТОВ «Юбіпартнер факторинг» та ТОВ «Ковельсвіт» укладено договір № 2016/5804707/1 про відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором, згідно умов якого ТОВ «Юбіпартнер факторинг» відступило ТОВ «Ковельсвіт» право вимоги за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 5804707 у розмірі 226 822,51 дол. США (а. с. 192-195, т. 2).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 лютого 2017 року, право власності на нежитлове приміщення літ. «А», загальною площею 240,4 кв. м, а саме приміщення за №№ 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, 2-8, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , 22 квітня

2016 року зареєстровано за ПАТ «ПУМБ» на підставі договору іпотеки

№ 5805295, серія та номер 16876, виданий 07 листопада 2007 року

(а. с. 72-74, т. 2).

З виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 з 01 січня 2013 року

по 21 грудня 2020 року, вбачається надходження на рахунок Банку коштів

в розмірі 53 996,73 дол. США. з призначенням платежу «Погашение судной задолжености по дог. А5804707 в рамках принятия залог. имущ. в соб-ть ПУМБ согл. справки от 22.04.2016», та з виписки по рахунку № НОМЕР_2

з 01 січня 2013 року по 21 грудня 2020 року, вбачається надходження на рахунок коштів в розмірі 158 721,85 дол. США з призначенням платежу «Погашение ссудной задолжености по дог. А5804707 в рамках принятия залог. имущ. в соб-ть ПУМБ согл. справки от 22.04.2016» (а. с. 167, 170, т. 3).

Таким чином, з виписок по рахункам кредитної заборгованості вбачається,

що 29 квітня 2016 року здійснено погашення кредитної заборгованості в загальній сумі 212 993,46 дол. СШАув рамках прийняття заставного майна - предмету іпотеки на баланс банку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Зінкевич Д. В., зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,

а саме застосування судами норм права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ТОВ «Ісіда Солюшн»посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

1) необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

у справах: № 753/15616/19; № 759/6703/16-ц; № 914/355/17; № 757/31271/15-ц;

№ 643/18466/15-ц; № 263/3809/17; № 646/7699/13-ц; № 295/795/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Д. В., та ТОВ «Ісіда Солюшн»задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою

для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таким чином, правовідносини, що виникають між сторонами на підставі зобов`язання, безпосередньо складаються із двох частин: 1) обов`язку вчинити певну дію; 2) права вимагати вчинення цієї дії.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Зміст договору як угоди (правочину) складає сукупність визначених на розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їх права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 628 ЦК України). При цьому зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На забезпечення цих зобов`язань боржник або інша особа може надати а банк прийняти забезпечення у вигляді застави, поручительства або в іншому вигляді.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно.

Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України.

Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору.

Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.

Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).

У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом.

Верховний Суд вважає, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.

До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Верховний Суд вважає, що саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.

Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.

Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.

Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою, а інша особа повинна виконати це зобов`язання на вимогу кредитора.

За змістом зазначеної норми зобов`язання боржника може бути ним покладено на іншу особу, однак передоручення виконання не тягне за собою заміну боржника в зобов`язанні. При цьому боржник зберігає свій правовий статус, покладаючи на третю особу тільки обов`язок виконати фактичні дії.

ЦК України також передбачає, що у випадку виконання іншої особою зобов`язань божника до неї переходить право вимоги кредитора до боржника (частина перша статті 512 ЦК України).

Аналіз зазначених норм права дозволяє дійти до висновку, що законодавець розрізняв наслідки досудового врегулювання шляхом звернення стягнення на підставі іпотечного договору, стороною якого є боржник, та інших забезпечувальних договорів, стороною яких є інша особа.

Ураховуючи викладене, можна дійти висновку про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. При цьому, частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, провадження № 14-121 цс 21.

Ураховуючи вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що первісним кредитором - ПАТ «ПУМБ» набуто право власності на іпотечне майно - нежитлове приміщення, тобто Банком вирішено питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, тому правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором позики, яка залишилася після реалізації предмета іпотеки, відсутні, оскільки такі вимоги є недійсними.

Посилання касаційної скарги ТОВ «Ісіда Солюшн» на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень частини четвертої

статті 36 Закону України «Про іпотеку» у подібних правовідносинах є безпідставним, так як Велика Палата Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, провадження № 14-121 цс 21 вирішила виключну правову проблему щодо застосування частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», а підстав для відступу від неї немає.

Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката

Зінкевича Д. В., про те, що суди невірно виходили з того, що відповідач отримала та скористалася виданим їй кредитом у сумі 300 000,00 доларів США, є безпідставними, так як досліджені судами попередніх інстанцій, цим доводам надана належна правова оцінка.

Інші доводи касаційних скарг є безпідставними, суди надали їм правильну оцінку, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката

Зінкевича Д. В., та ТОВ «Ісіда Солюшн»залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідних касаційних скарг Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Зінкевича Дмитра Валерійовича, та товариства з обмеженою відповідальністю «Ісіда Солюшн»залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 вересня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець С. Ф. Хопта