Постанова

від 07.06.2023 по справі 916/1194/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1194/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" - Каплун І.О.,

від Приватної фірми "Контакт-92" - Возняковський М.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватної фірми "Контакт-92"

на рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2023, прийняте суддею Бездолею Д.О., м. Одеса, повний текст складено 09.02.2023,

у справі №916/1194/22

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси"

до відповідача: Приватної фірми "Контакт-92"

про стягнення 568782,08 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 р. Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось з позовом до Приватної фірми "Контакт-92", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача неустойку в сумі 568782,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неправомірними діями відповідача, який, не зважаючи на припинення договірних орендних відносин з Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси", безпідставно не здійснив своєчасне повернення останньому об`єкта оренди - нежитлових приміщень, що знаходяться на 3-му та 4-му поверсі будівлі ЦТП-45, загальною площею 135,4 кв.м, розташованих за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а, що в силу вимог законодавства є підставою для нарахування Приватній фірмі "Контакт-92" неустойки у розмірі подвійної плати за користування орендованим майном за час прострочення.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 20.06.2022 відкрито провадження у справі №916/1194/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 (суддя Бездоля Д.О.) позов задоволено повністю; стягнуто з Приватної фірми "Контакт-92" на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" неустойку в сумі 568782,08 грн та судовий збір в сумі 8531,73 грн.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту несвоєчасного повернення Приватною фірмою "Контакт-92" майна, орендованого останнім на підставі укладеного з Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності №ТГО-92/10 від 01.02.2010, який припинив свою дію 04.07.2014 внаслідок його розірвання, що зумовило правомірність заявлення позивачем вимог про стягнення з відповідача неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період 05.01.2019-05.01.2022.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватна фірма "Контакт-92" звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що він фактично виселився і не знаходився у спірних нежитлових приміщеннях у зв`язку з їх аварійним станом, а також не мав доступу до цих приміщень, адже позивач зачинив їх, знеструмив і від`єднав від системи опалення, при цьому рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14, яким розірвано укладений між сторонами договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності №ТГО-92/10 від 01.02.2010 та виселено відповідача з вищенаведених приміщень, було змінено порядок повернення спірного нерухомого майна з добровільного на примусовий, проте Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" не звернулося до органів державної виконавчої служби щодо примусового виконання зазначеного судового рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", тому що відповідне рішення було виконане відповідачем добровільно. Водночас, за твердженням апелянта, акт про повернення приміщення б/н від 05.01.2022 був складений формально (оскільки фактично приміщення були повернуті ще у липні місяці 2014 року, внаслідок чого у цьому акті позивач зазначив про відсутність у нього претензій щодо спірних приміщень) та мав стати невід`ємною частиною мирової угоди, яку сторони планували укласти, у зв`язку з чим даний акт не може вважатися окремим документом та, як наслідок, належним доказом на підтвердження повернення нерухомого майна лише у січні місяці 2022 року. Крім того, скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що позивач ухилився від підписання нового договору оренди щодо спірних нежитлових приміщень з відповідачем, який, в свою чергу, вживав усіх необхідних заходів (звертався з заявою про продовження орендних відносин, здійснив страхування майна, сплачував кошти за користування) та є невинуватим.

У відзиві на апеляційну скаргу №02-01-01-109 від 04.04.2023 (вх.№588/23/Д1 від 05.04.2023) Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" просить у задоволені апеляційної скарги Приватної фірми "Контакт-92" відмовити, а рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 - залишити в силі. Зокрема, позивач посилається на те, що після розірвання договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності №ТГО-92/10 від 01.02.2010 у судовому порядку відповідач спірне нерухоме майно не повернув та мав намір продовжувати користування об`єктом оренди з метою розміщення швейного виробництва, про що свідчить факт укладення Приватною фірмою "Контакт-92" договору добровільного страхування орендованого майна №018778 від 22.01.2016, між тим дій щодо укладення нового договору оренди сторони не здійснили. Позивач також зауважує на тому, що стан спірного нерухомого майна та непред`явлення Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" до виконання наказу, виданого на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14, не припиняють обов`язок відповідача повернути вказане майно, а також не впливають на розмір та порядок нарахування неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

26.05.2023 до суду апеляційної інстанції від Приватної фірми "Контакт-92" надійшла відповідь на відзив б/н від 25.05.2023 (вх.№588/23/Д4 від 26.05.2023), в якій апелянт зазначає про пропуск позивачем при зверненні до суду з позовом у даній справі строку позовної давності, а також про відсутність у відповідача обов`язку щодо складання акту повернення майна, переданого йому в користування за договором оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності №ТГО-92/10 від 01.02.2010.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 27.03.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.

В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.04.2023 залишено без розгляду доповнення Приватної фірми "Контакт-92" до апеляційної скарги б/н від 07.04.2023 (вх.№588/23/Д2 від 07.04.2023); вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватної фірми "Контакт-92" на рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 07.06.2023 о 10:30.

У судовому засіданні 07.06.2023 представник Приватної фірми "Контакт-92" апеляційну скаргу підтримав; представник Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.02.2010 між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" ("Орендодавець") та Приватною фірмою "Контакт-92" ("Орендар") укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності №ТГО-92/10 (далі - договір №ТГО-92/10 від 01.02.2010), відповідно до пункту 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, що знаходиться на балансі Орендодавця, а саме: нежитлові приміщення, що знаходяться на 3-му та 4-му поверсі будівлі ЦТП-45 загальною площею 135,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а ("майно"), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку нежитлових приміщень від 30.11.2009 і становить 346192 грн.

Майно передається в оренду з метою використання - розміщення швейного виробництва (пункт 1.2 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010).

В силу пунктів 2.1, 2.3, 2.4, 2.5, 2.6 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється на підставі вартості, визначеної згідно зі звітом про незалежну оцінку нежитлових приміщень від 30.11.2009. У разі припинення цього договору майно повертається Орендарем Орендодавцю відповідно до порядку, передбаченого цим договором. Майно вважаться поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок по складанню акту приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

Пунктами 3.1-3.3 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 передбачено, що орендна плата визначається на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1846 від 27.12.2006 "Про внесення змін до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна" з урахуванням результатів конкурсу від 29.12.2009, щомісячна орендна плата становить 3635,02 грн, у тому числі ПДВ - 605,84 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць. Орендна плата перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим.

За умовами підпункту 5.1.5 пункту 5.1 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 Орендар зобов`язується у разі припинення або розірвання договору повернути Орендодавцеві орендоване майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормативного фізичного зносу та відшкодувати Орендодавцеві збитки, у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини Орендаря.

Положеннями підпункту 7.1.1 пункту 7.1 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 визначено, що Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна. Акт прийому-передачі є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктами 10.1, 10.6 договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна та діє до 31.12.2012. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, але за ставкою орендної плати, яка діяла на дату припинення цього договору.

На підставі акту прийому-передачі б/н від 01.02.2010, підписаного на виконання умов договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010, відповідачеві були передано приміщення загальною площею 135,4 кв.м, розташовані за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14, яке набрало законної сили 04.07.2014, позов Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" до Приватної фірми "Контакт-92" про розірвання договору, виселення та стягнення 101610,49 грн задоволено частково; розірвано договір оренди №ТГО-92/10 від 01.02.2010, укладений між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" та Приватною фірмою "Контакт-92"; виселено Приватну фірму "Контакт-92" з приміщення площею 135,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а; стягнуто з Приватної фірми "Контакт-92" на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" заборгованість з орендної плати у розмірі 96103,22 грн, пеню у розмірі 2640,99 грн, 3% річних у сумі 2863,98 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 4468,16 грн; у задоволенні решти позову відмовлено.

05.01.2022 між сторонами було підписано акт повернення приміщень б/н, відповідно до якого у зв`язку з укладенням мирової угоди відповідач повертає, а позивач приймає нежитлові приміщення загальною площею 135,4 кв.м, які розташовані на 3-му та 4-му поверсі будівлі за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а.

На підтвердження факту використання відповідачем орендованого майна після розірвання договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 позивачем до місцевого господарського суду було подано копії договору добровільного страхування орендованого майна №ОФ-018778 від 22.01.2016, укладеного між Приватною фірмою "Контакт-92" та Приватним акціонерним товариством "Страхове товариство "Іллічівське" щодо об`єкта оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010, а також підписаного між сторонами протоколу про погашення взаємних зобов`язань б/н від 30.09.2018, згідно з яким сторони підтвердили, що станом на 30.09.2018 у позивача існує заборгованість перед відповідачем за поставку спецодягу на підставі договору №ТГО-205/18 від 27.09.2018 на суму 53984,52 грн, а у відповідача перед позивачем - за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010 в сумі 217080,46 грн.

В свою чергу, відповідач в обґрунтування своїх тверджень про виконання ним рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14 надав до суду першої інстанції копію адресованого позивачеві листа б/н та б/д щодо проведення зарахування оплат Приватної фірми "Контакт-92"в рахунок погашення боргу та копії банківських виписок по рахунку відповідача за 2014-2016 роки, а на підтвердження своїх посилань на аварійний стан об`єкта оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010 - матеріали фотофіксації.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 568782,08 грн неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за період з 05.01.2019 по 05.01.2022.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту несвоєчасного повернення Приватною фірмою "Контакт-92" майна, орендованого на підставі договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010, який припинив свою дію 04.07.2014 внаслідок його розірвання у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком Господарського суду Одеської області про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів зазначає, що за своєю юридичною природою договір №ТГО-92/10 від 01.02.2010 є договором найму (оренди).

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір №ТГО-92/10 від 01.02.2010 став підставою виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Між тим, апеляційним господарський суд вбачає, що договір №ТГО-92/10 від 01.02.2010 припинився 04.07.2014 у зв`язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14, яким, зокрема, вищенаведений договір було розірвано.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України (частина четверта статті 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, неустойка, право на стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Вказана неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 Цивільного кодексу України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов`язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, закон визначає можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди, і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Згідно з частинами першою, другою статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яку позивач визначив як підставу вимог про стягнення неустойки, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 30.08.2019 у справі №910/13695/18.

Таким чином, беручи до уваги те, що договір №ТГО-92/10 від 01.02.2010 припинив свою дію 04.07.2014, суд апеляційної інстанції вбачає, що в силу приписів частини першої статті 785 Цивільного кодексу України обов`язок повернути орендоване нерухоме майно виник у відповідача негайно - з 04.07.2014, між тим відповідач своєчасно орендоване майно позивачу не повернув. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, сторони не уклали нового договору оренди щодо вказаного майна, натомість вчиняли взаємні дії, які свідчать про фактичне орендне користування відповідачем цим майном без укладення нового договору, що підтверджується протоколом про погашення взаємних зобов`язань б/н від 30.09.2018, в якому сторони визначали станом на цю дату заборгованість відповідача перед позивачем за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010, після чого Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулося до суду з позовом про стягнення з Приватної фірми "Контакт-92" заборгованості з орендної плати за період з червня місяця 2017 року по серпень місяць 2021 року (справа №916/3087/21).

Водночас відповідач, діючи розумно та обачливо, мав розуміти правові наслідки невиконання ним рішення Господарського суду Одеської області від 17.06.2014 у справі №916/1303/14 та, відповідно, у будь-якому разі повинен був повернути позивачеві об`єкт оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010, не очікуючи від Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" ні вимоги щодо повернення цього майна, ні звернення до органів державної виконавчої служби щодо примусового виконання зазначеного судового рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вказані обставини не визначені чинним законодавством в якості відкладальних умов, які надають можливість не виконувати судове рішення та продовжувати користування відповідним об`єктом оренди.

Нежитлові приміщення загальною площею 135,4 кв.м, які розташовані на 3-му та 4-му поверсі будівлі за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а, відповідач повернув позивачу лише 05.01.2022, про що свідчить відповідний акт повернення приміщень б/н від 05.01.2022, який підписаний сторонами без зауважень.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

За таких обставин, з огляду на припинення між сторонами договірних орендних відносин, апеляційний господарський суд зауважує, що Приватна фірма "Контакт-92" своєчасно не повернула позивачеві орендоване майно за відсутності належних правових підстав для продовження володіння та користуванням вказаним майном, при цьому у матеріалах справи відсутні та відповідачем до суду першої інстанції не подано жодного доказу на підтвердження відсутності його вини в несвоєчасному поверненні орендодавцю спірного нерухомого майна, що, з огляду на встановлену законом презумпцію вини порушника зобов`язання, свідчить про можливість застосування до орендаря наслідків, передбачених положеннями частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, а саме: покладення на нього обов`язку зі сплати неустойки, нарахованої за період 05.01.2019-05.01.2022.

Перевіривши наданий позивачем до суду розрахунок неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010, колегія суддів вбачає, що вказаний розрахунок проведено правильно, що вказує на наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватної фірми "Контакт-92" на користь Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" 568782,08 грн неустойки за несвоєчасне повернення об`єкта оренди, нарахованої за період 05.01.2019-05.01.2022.

При цьому суд апеляційної інстанції також наголошує на тому, що доводів стосовно неправильності проведеного позивачем розрахунку неустойки апеляційна скарга не містить.

Доводи скаржника про те, що фактично приміщення, які виступали об`єктом оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010, були повернуті ще у липні місяці 2014 року, у зв`язку з чим акт про повернення приміщення б/н від 05.01.2022 сторонами складено суто формально, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки вказані твердження апелянта не підтверджені жодними належними у розумінні процесуального закону доказами. Жодних зауважень стосовно того, що нежитлові приміщення загальною площею 135,4 кв.м, які розташовані на 3-му та 4-му поверсі будівлі за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а, було повернуто не в день оформлення вищенаведеного акту, а раніше даний акт не містить. Крім того, зазначені твердження апелянта не узгоджуються з поведінкою самого відповідача, який вже після розірвання договору №ТГО-92/10 від 01.02.2010 (а саме: у січні місяці 2016 року) здійснив страхування вказаних приміщень шляхом укладення з Приватним акціонерним товариством "Страхове товариство "Іллічівське" договору добровільного страхування орендованого майна №ОФ-018778 від 22.01.2016, а також підписав протокол про погашення взаємних зобов`язань б/н від 30.09.2018, в якому підтвердив наявність у нього заборгованості за користування вищенаведеними приміщеннями.

Наявність в акті про повернення приміщення б/н від 05.01.2022 посилання на те, що він підписується у зв`язку з укладенням між сторонами мирової угоди, свідчить лише про те, що останні намагалися врегулювати питання повернення спірного майна на підставі взаємних домовленостей і поступок, при цьому дана обставина жодним чином не спростовує того факту, що повернення об`єкта оренди за договором №ТГО-92/10 від 01.02.2010 відбулося лише 05.01.2022.

Твердження апелянта про неможливість користування об`єктом оренди внаслідок його незадовільного стану судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, адже, по-перше, вказані доводи не підтверджені доказами, оскільки подані відповідачем до суду першої інстанції матеріали фотофіксації жодним чином не дозволяють однозначно ідентифікувати, що на цих матеріалах зображені саме нежитлові приміщення загальною площею 135,4 кв.м, які розташовані на 3-му та 4-му поверсі будівлі за адресою: м. Одеса, Дніпропетровська дорога, 125-а (відомості щодо дати та часу проведення фотозйомки, а також ідентифікуючих ознак об`єкта нерухомого майна та осіб, які проводили фотофіксацію, відсутні); по-друге, у будь-якому разі зазначені обставини жодним чином не свідчать про правомірність несвоєчасного повернення спірного майна на підставі відповідного акту приймання-передачі (повернення) майна та не підтверджують відсутність вини Приватної фірми "Контакт-92" у несвоєчасному поверненні орендованого майна.

Колегія суддів також вбачає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції Приватна фірма "Контакт-92" у відзиві на позовну заяву б/н від 09.07.2022 (вх.№12938/22 від 12.07.2022) та в окремому клопотанні б/н від 16.11.2022 (вх.№26145/22 від 16.11.2022) зазначила про пропуск позивачем при зверненні до суду з позовом у даній справі спеціального строку позовної давності в один рік.

Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

11.03.2020 відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19" та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу "COVID-19", відповідно до якої на всій території України з 12.03.2020 до 03.04.2020 установлено карантин.

В подальшому на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України дія карантину, встановленого на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211, була неодноразово продовжена, у зв`язку з чим останній триває до теперішнього часу.

Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (в редакції Закону України №540-IX від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)") передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В силу приписів частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року", наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, беручи до уваги те, що в силу частини другої статті 786 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а також враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та триває до теперішнього часу, при цьому періодом нарахування неустойки у даній справі є 05.01.2019-05.01.2022, апеляційний господарський суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину, погоджується з висновком суду першої інстанції про звернення Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" з вимогами у даній справі в межах строку позовної давності.

Крім того, колегія суддів зауважує на тому, що частина друга статті 785 Цивільного кодексу України є особливим заходом цивільної відповідальності (неустойкою), яка визначається в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення повернення її наймодавцю у разі припинення договору найму та має певну специфіку у застосуванні щодо непоширення на неї скороченого строку позовної давності відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, оскільки дія такої санкції поширюється на весь час неправомірного користування майном, а також щодо незастосування до неї положень статті 232 Господарського кодексу України про припинення нарахування штрафних санкцій по закінченню 6 місяців, оскільки частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено інше (дію санкції на весь період неправомірного користування майном).

Саме така правова позиція об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладена в постанові від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватної фірми "Контакт-92" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 30.01.2023 у справі №916/1194/22 - без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватну фірму "Контакт-92".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.06.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук