Постанова

від 05.06.2023 по справі 916/1897/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1897/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м.Одеса, пр-т Шевченка, 29)

Секретар судового засідання: Кияшко Р.О.;

За участю представників сторін:

Від позивача - Сідий С.В.;

Від відповідача - Лобанов Р.М.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Білоозір`я"

на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023

по справі №916/1897/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Рішко Романа Васильовича

до Приватного підприємства "Білоозір`я"

про стягнення 1 062 976,69 грн. заборгованості,

(суддя місцевого господарського суду: Малярчук І.А., Господарський суд Одеської області),

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року Фізична особа - підприємець Рішко Роман Васильович (далі - ФОП Рішко Р.В.) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного підприємства «Білоозір`я» (далі - ПП «Білозір`я») про стягнення 1062976,69 грн. заборгованості,

Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 14.12.2022 за вх.№28454/22, в обґрунтування позовних вимог зазначив, що 21.06.2017 між ним та відповідачем укладено Договір про надання послуг по збиранню зернових культур №21/06-3, Додаткову угоду №1 від 23.06.2017 до нього та дві специфікації про обсяг та вартість послуг від 30.05.2018, від 03.06.2019. Позивач вказав, що ним було надано відповідачу згідно з вказаним договором послуги по збиранню зернових культур на загальну суму 1374026,90 грн., за які відповідач розрахувався частково на суму 689096,01 грн., з огляду на що у відповідача утворилась заборгованість в сумі 684930,89 грн., на яку позивачем нараховано 285988,59 грн. втрат від інфляції, 92057,21 грн. три проценти річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 задоволено повністю позов ФОП Рішко Р.В. до Приватного підприємства «Білоозір`я» про стягнення 1 062 976,69 грн., стягнуто з ПП «Білоозір`я» на користь ФОП Рішко Р.В. 684930 (шістсот вісімдесят чотири тисячі дев`ятсот тридцять) грн. 89 коп. заборгованості, 285988 грн. 59 коп. втрат від інфляції, 92057 грн. 21 коп. три проценти річних, 16482 грн. 98коп. судового збору.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що наявні у справі докази, зокрема, Договір №21/06-3 від 21.06.2017, Додаткова угода №1 від 23.06.2017, специфікації про обсяг та вартість послуг від 30.05.2018, від 03.06.2019, акти виконаних сільськогосподарських робіт, свідчать, що позивачем було надано відповідачу послуги на загальну суму 1374026,90 грн., які відповідачем були оплачені частково в сумі 689096,01 грн., внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 684930,89 грн., яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Крім того, суд, перевіривши наведені позивачем розрахунки суми втрат від інфляції, трьох процентів річних, вказав, що вони є вірними, внаслідок чого позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 285988,59 грн втрат від інфляції, 92057,21 грн. 3% річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПП «Білоозір`я» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 у справі №916/1897/22 скасувати та прийняти нове - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вказує, що місцевий господарський суд неповно дослідив обставини справи, не дав належну оцінку представленим доказам, доводам та міркуванням відповідача щодо пропущення позивачем строку позовної давності. У висновках суду відсутня правова оцінка з питань застосування строків звернення з позовом до суду. Заявник вважає, що дані обставини мають істотне значення для вирішення справи по суті та ухвалення обгрунтованого і законного рішення.

Відповідач зазначає, що з огляду на звернення позивача до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення, суд першої інстанції дійшов невірного висновку про задоволення позовних вимог.

Крім того, апелянт вказує, що позивач не звертався із заявою до суду про поновлення пропущеного строку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.03.2023 апеляційну скаргу ПП "Білоозір`я" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 залишено без руху, як таку, що не відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, та роз`яснено, що у випадку неусунення скаржником вказаних недоліків, апеляційну скаргу буде повернуто апелянту.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Білоозір`я" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1897/22.

30.03.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2430/22.

05.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Рішко Р.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу ПП "Білоозір`я".

У відзиві позивач вказує, що загальний строк позовної давності вважається продовжений згідно прямої вказівки закону, а також, що аналіз норм законодавства щодо застосування строків позовної давності під час карантину був проведений відповідачем невірно і позивач не повинен був звертатись до суду з окремою заявою про поновлення строків позовної давності, оскільки строк позовної давності продовжений законом, а також перерваний діями самого відповідача.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2023 розгляд апеляційної скарги Приватного підприємства "Білоозір`я" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 призначено на 05.06.2023 року о 12-00 год у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду.

19.05.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ФОП Рішко Р.В. надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.05.2023 задоволено клопотання ФОП Рішко Р.В. про проведення судового засідання в режимі відеоконференції по справі №916/1897/22 поза межами приміщення суду, розгляд справи №916/1897/22 призначено на 05.06.2023 року о 12-00 год в режимі відеоконференції

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи та вимоги, викладені ними письмово. Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити скаргу та скасувати рішення суду першої інстанції. Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзиву на неї заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.06.2017 між ФОП Рішко Р.В. (виконавець) та ПП «Білоозір`я» (замовник) було укладено Договір №21/06-3, предметом якого є послуги виконавця з проведення сільськогосподарських робіт: збирання зернових і технічних культур врожаю 2017 року на земельних площах замовника, які виконуються технікою виконавця (п.п.1.1., 2.1. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору №21/06-3 від 21.06.2017 за надані виконавцем послуги по збиранню врожаю замовник розраховується готівкою або шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений у цьому договорі, протягом одного календарного місяця з моменту підписання остаточного акта виконаних робіт.

Згідно з п.5.4. Договору №21/06-3 від 21.06.2017 він діє до 31.12.2018 з умовою безстрокової пролонгації за мовчазної згоди сторін.

До Договору №21/06-3 від 21.06.2017 було підписано Додаткову угоду №1 від 23.06.2017, специфікації про обсяг та вартість послуг від 30.05.2018, від 03.06.2019.

Позивачем було надано відповідачу обумовлені договором №21/06-3 від 21.06.2017 послуги на загальну суму 1374026,90 грн., про що сторонами складено та підписано акти виконаних сільськогосподарських робіт №1 від 30.06.2018 на суму 263681,60 грн., №2 від 30.07.2018 на суму 462134,40 грн., №4 від 08.07.2019 на суму 296077,30 грн., №8 від 08.07.2019 на суму 352133,60 грн.

Відповідачем частково оплачено надані послуги на суму 689096,01 грн., підтвердженням чого слугують платіжні доручення №1 від 01.02.2019, №217 від 03.07.2019, №546 від 09.08.2019, №551 від 14.08.2019, №10 від 30.08.2021, №39 від 30.09.2021, №70 від 21.10.2021, №15 від 01.12.2021, №38 від 30.12.2021, №57 від 11.02.2022.

Несплата коштів за надані послуги стала підставою для звернення позивача до Господарського суду Одеської області з відповідними позовними вимогами.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договору.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд першої інстанції зазначив, що наявні у справі докази, зокрема, договір №21/06-3 від 21.06.2017, додаткова угода №1 від 23.06.2017, специфікації про обсяг та вартість послуг від 30.05.2018, від 03.06.2019, акти виконаних сільськогосподарських робіт, свідчать про те, що позивачем відповідачу було надано послуги на загальну суму 1374026,90 грн, які відповідачем були оплачені частково на суму - 689096,01грн, внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 684930,89грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, у зв`язку з несвоєчасним проведенням відповідачем оплати заборгованості, позивачем заявлено до стягнення з відповідача втрати від інфляції в сумі 285 988,59 грн., нараховані за період з 10.08.2019 по 01.12.2022, три проценти річних в сумі 92057,21 грн., розраховані за період з 10.08.2019 по 01.12.2022.

Як зазначалося раніше, апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині незастосування до спірних правовідносин строків позовної давності, у зв`язку з чим судова колегія, відповідно до приписів ст.269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає рішення в межах доводів апеляційної скарги.

Статтею 256 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частинами 3 та 4 статті 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Апелянт вказує, що строк позовної давності за Актами від 08.07.2019 сплинув 22.07.2022 року.

Поряд з тим, пунктом 7 Прикінцевих положень Господарського кодексу України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 запроваджено карантин з 12.03.2020. Станом на сьогодні карантин не закінчився.

Стаття 256 Цивільного кодексу України визначає, що позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень Цивільного кодексу України, які вступили у дію 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Ці зміни набрали чинності 02.04.2020. Початок карантину у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України датується 12.03.2020, що визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" № 211 від 11.03.2020.

З викладеного вбачається, що Законом, у період існування вказаних вище обставин, продовжуються строки позовної давності. При цьому, Закон не вимагає вчинення будь-яких додаткових дій з цього приводу (звернення із заявою про поновлення таких строків, тощо), у зв`язку з чим доводи апелянта щодо відсутності в матеріалах справи відповідного клопотання в матеріалах справи судовою колегією не приймаються до уваги.

Крім того, судовою колегією не приймаються до уваги посилання апелянта на відсутність в матеріалах справи звернень позивача до суду з вимогами про поновлення пропущеного строку позовної давності, з огляду на наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Вказане підтверджується і висновками Великої Палати Верховного Суду. Так у висновках, викладених у постановах ВП ВС від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі №911/3681/17 вказано, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача, згідно з приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України, отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк позовної давності було пропущено з поважних причин.

З огляду на все вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем при зверненні з позовом до Господарського суду Одеської області у даній справі, були враховані внесені відповідні зміни до чинного законодавства та не було порушено жодних вимог встановлених ст. 258 Цивільного кодексу України, оскільки, заборгованість відповідача виникла у період дії карантину та воєнного стану. Таким чином, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача про застосування строку позовної давності, як підставу для відмови у задоволенні обґрунтованих вимог.

Крім того, частинами 1 та 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності після переривання почався заново.

Аналіз зазначеної норми статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина 1 статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно врахувати, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає наявність боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у виді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18.

Судова колегія звертає увагу на наявні в матеріалах часткові оплати відповідачем заборгованості, у зв`язку з чим можна дійти висновку, що перебіг позовної давності переривався, що в свою чергу також виключає можливість застосування позовної давності.

Доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "Білоозір`я" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Білоозір`я" на рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 по справі №916/1897/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.06.2023 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: А.І. Ярош

Г.П. Разюк