Ухвала

від 11.07.2023 по справі 916/1897/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"11" липня 2023 р. Справа № 916/1897/22Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., за участю секретаря судових засідань Склезь Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання Приватного підприємства Білоозір`я про розстрочку виконання судового рішення, у справі

за позовом: Фізичної особи-підприємця Рішко Романа Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ),

до: Приватного підприємства Білоозір`я (68721, Одеська область, Болградський район, с. Оріхівка, вул. Малінова,62, код ЄДРПОУ 35434203),

про стягнення 1062976,69 грн.

За участю представників сторін:

від позивача (стягувач) адвокат Сідий С.В., довіреність №1 від 15.04.2022;

від відповідача (заявник) не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Одеської області у складі (суддя Малярчук І.А.) знаходилась справа № 916/1897/22 за позовом фізичної особи-підприємця Рішко Романа Васильовича до Приватного підприємства Білоозір`я про стягнення 1062976,69 грн заборгованості.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 у справі № 916/1897/22 задоволено повністю позов ФОП Рішко Романа Васильовича до Приватного підприємства Білоозір`я про стягнення 1062976,69 грн.

20 червня 2023 року на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 у справі № 916/1897/22 видано відповідний наказ.

06 червня 2023 року до Господарського суду Одеської області від ПП Білоозір`я надійшло клопотання про розстрочку виконання рішення, в якому заявник просить суд розстрочити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 15.02.2023 у справі № 916/1897/22 в розмірі 1 079 459.67 грн, наступним чином:

- до 30.06.2023 - 30000,00 грн;

- до 31.07.2023 - 30000,00 грн;

- до 31.08.2023 - 33000,00 грн;

- до 30.09.2023 - 30000,00 грн;

- до 31.10.2023 - 30000,00 грн;

- до 30.11.2023 - 30000,00 грн;

- до 31.12.2023 - 50000,00 грн;

- до 31.01.2024 - 50000,00 грн;

- до 29.02.2024 - 50000,00 грн;

- до 31.03.2024 - 249819,89 грн;

- до 30.04.2024 - 249819,89 грн;

- до 31.05.2024 - 249819,89 грн.

Так, обґрунтовуючи клопотання про розстрочку виконання рішення відповідач посилається на зниження цін на сільськогосподарську продукцію, на зростання цін на дизельне паливо, комплектуючі та добрива, погану роботу зернового коридору, заборону на агроімпорт з України в ЄС, виїзд працівників з Одеської області та вступ їх до лав ЗСУ, негативні наслідки від пандемії та воєнного стану, посуху 2022 року та зростання собівартості виробництва. Відповідач зазначає, що не ухиляється від виконання рішення суду, а його дії спрямовані на його виконання. Відповідач просить розстрочити виконання рішення до 31.05.2024 року (тобто на рік) при цьому останні три платежі, які становлять 70 % загального розміру боргу, просить відкласти на березень, квітень та травень 2024 року.

Ухвалою від 22.06.2023 суд прийняв справу № 916/1897/22 до провадження з метою та на час розгляду клопотання Приватного підприємства Білоозір`я про розстрочку виконання судового рішення (вх.№2-797/23). Призначено клопотання ПП Білоозір`я про розстрочку виконання судового рішення до розгляду у судовому засіданні на 29.06.2023 о 10:30 год.

27 та 28 червня 2023 року до суду від ФОП Рішко Р.В. надійшли заперечення на клопотання про розстрочку виконання рішення суду від 06.06.2023, в яких позивач просить суд повністю відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.

В своїх запереченнях позивач зазначає, що протягом всього часу розгляду спору у суді, в своїх документах по суті справи відповідач не визнавав існування боргу та просив суд повністю відмовити в задоволенні позову. Позивач звернувся із позовною заявою до відповідача на початку серпня 2022 року. З моменту звернення позивача до суду і до моменту звернення відповідача із заявою про розстрочення виконання рішення (протягом 11 місяців), відповідач не провів жодної оплати на виконання своїх зобов`язань. Таким чином, з моменту звернення до суду вже минув такий же строк, на який відповідач просить розстрочити виконання рішення суду. Така поведінка відповідача не вказує на те, що відповідач хоч якимось чином направляє зусилля на виконання своїх зобов`язань. Відповідач в своєму клопотанні про розстрочення виконання судового рішення, для обґрунтування ускладнення виконання рішення суду, посилається на дію воєнного стану, військову агресію та пандемію. Проте, слід звернути увагу, що позивач просив стягнути заборгованість відповідача за надані послуги, яка виникла ще в 2018 та 2019 році, тобто до моменту виникнення обставин на які він посилається. Стосовно обґрунтування заяви про розстрочення виконання рішення суду доказами, то слід зазначити, що такі взагалі відсутні. В клопотанні окрім загальних тверджень не наведені жодні докази, які б підтверджували викладені обставини та наявні суперечності. Позивач так само як і відповідач перебуває під впливом тих же факторів, а саме воєнного стану, наслідків військової агресії, пандемії, збільшення вартості пального, вартості запасних частин і т.п. Відсутність оплати з боку позивача протягом 5 років підтверджує відсутність в нього реальних намірів до погашення заборгованості.

Письмові заперечення позивача суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.06.2023 суд оголосив перерву у засіданні суду до 16:00 год. 11.07.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 11.07.2023 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, з підстав викладених у письмових запереченнях.

Представник відповідача у судове засідання 11.07.2023 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

У підготовчому засіданні 11.07.2023 після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій та статус суддів, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

Приписами ст. 1 Закону України Про виконавче провадження встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України Про виконавче провадження, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Поряд з цим, господарським процесуальним законодавством передбачено механізм розстрочення виконання рішення за наявності певних умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Вказані норми визначають процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних з проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Розстрочення це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Так, розстрочення судом виконання судового рішення має бути пов`язано з об`єктивними та виключними обставинами, які ускладнюють його вчасне виконання, при цьому розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів як стягувача, так і боржника, між цим, оскільки право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист, вирішуючи питання про розстрочення виконання рішення, суд не повинен надавати перевагу жодній із сторін.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Суд зазначає, що обов`язковою умовою надання розстрочки виконання судового рішення є наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання судового рішення, які заявник повинен довести суду відповідно до ст. 74 ГПК України.

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Господарський суд зазначає, що підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (стаття 42 та абзац 5 статті 44 Господарського кодексу України).

Це означає, що за порушення договірних зобов`язань та інших правил здійснення господарської діяльності суб`єкт господарювання самостійно несе відповідальність, передбачену законодавством України.

Обставини щодо важкого фінансового стану, з урахуванням положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України не являються тими виключними обставинами, які б надавали підстави для розстрочення виконання рішення суду, адже їх наявність (відсутність) прямо залежить від власної діяльності суб`єкта господарювання.

Розстрочення виконання рішення має базуватись на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Отже, недостатність чи відсутність коштів не можна вважати безумовними винятковими обставинами, за наявності яких має бути надано розстрочку виконання судового рішення.

При цьому, наведені відповідачем обставини в поданій заяві, по-перше не доведені документально, а також не свідчать про неможливість виконання рішення суду у цій справі, а лише відображають поточну діяльність відповідача, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а обставини, на які посилається відповідач, лише вказують на несприятливість виконання рішення суду для нього у цей час та можливість настання негативних насідків у зв`язку з цим.

На думку суду, відповідачем не надано обґрунтованих та переконливих доказів на підтвердження неможливості виконання ним судового рішення.

Суд також зазначає, що введення в Україні воєнного стану в результаті військової агресії російської федерації не може бути єдиною та безумовною підставою для розстрочення виконання судового рішення. Більш того посилання на військову агресію без доведення належними та допустимим доказами безпосереднього впливу зазначених обставин на можливість виконання рішення суду не є підставою для розстрочення рішення.

Суд також звертає увагу, що прострочена заборгованість за надані позивачем послуги виникла у відповідача ще в 2018 та 2019 роках, тобто до введення в Україні воєнного стану 24.02.2022.

Крім того, суд зазначає, що в клопотанні про розстрочення рішення суду, відповідач просить суд розстрочити рішення суду з 30.06.2023 по 31.05.2024.

Разом з тим, суд наголошує, що положеннями ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Приймаючи до уваги те, що рішення господарського суду Одеської області у справі № 916/1897/22, виконання якого просить розстрочити заявник, ухвалено 15.02.2023, відповідно розстрочення виконання цього судового рішення за наявності обґрунтованих для цього підстав можливо було лише до 14.02.2024, надання розстрочки за межами 14.02.2024 як то просить відповідач, порушує законодавчо обмежений ч. 5 ст. 331 ГПК України річний термін розстрочення виконання судового рішення з дня його ухвалення.

Наразі суд зазначає, що в п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява N 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

З огляду на викладене та враховуючи те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, суд зазначає, що, з урахуванням інтересів позивача та ступеня вини відповідача у виникненні спору, розстрочення виконання рішення суду у даному випадку суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.

Враховуючи встановлені судом обставини, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи інтереси як боржника, так і стягувача, а також те, що рішення суду є обов`язковим до виконання та має бути виконане у встановленому законом порядку, суд не вбачає правових підстав для задоволення клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення.

Керуючись статтями 232, 233, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити Приватному підприємству Білоозір`я у задоволенні клопотання про розстрочку виконання рішення.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга у відповідності до частини 1 статті 256 ГПК України.

Повну ухвалу складено 13.07.2023р.

Суддя Нікітенко С.В.