Постанова

від 13.06.2023 по справі 910/17098/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2023 р. Справа № 910/17098/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Андрієнка В.В.

Буравльова С.І.

секретар Місюк О.П.

за участю

представників: позивача - Степаненко Ю.М.

відповідача - Блажчук І.Т.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будмаш"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 (повне рішення складене 06.03.2023)

у справі №910/17098/21 (суддя - Гумега О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс"

до Приватного підприємства "Будмаш"

про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договору та стягнення збитків.

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Будмаш" про визнання недійсною додаткової угоди від 18.02.2015 про внесення змін та доповнень до договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу на вул. Гоголівській, 43 та стягнення збитків у розмірі 15371824,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при укладенні оспорюваної додаткової угоди особа, що діяла від імені Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс", була під впливом обману, реалізованого через власника та посадових осіб відповідача. На переконання позивача, Приватне підприємство "Будмаш" мало умисел ввести в оману позивача з метою спонукання його до підписання оспорюваної додаткової угоди і протоколу до неї та добровільної відмови позивача від своїх прав на машино-місця. Позивач стверджує, що уклавши оспорювану додаткову угоду, він втратив майнові права на 10 машино-місць, які належали йому на підставі додаткової угоди від 12.03.2013 до договору, згідно якої було проведено остаточний розподіл майнових прав сторін. У зв`язку з наведеним, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" просило на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України визнати недійсною додаткову угоду від 18.02.2015, а також стягнути з відповідача як сторони, яка застосувала обман, збитки у розмірі 15371824,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 відкрито провадження у справі №910/17098/21, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

В процесі розгляду справи ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2022 за клопотанням позивача призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз, та зупинено провадження на час проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2022 поновлено провадження у справі №910/17098/21, призначено підготовче засідання та витребувано в учасників справи додаткові матеріали, необхідні для виконання експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.10.2022 постановлено провести судово-почеркознавчу експертизу у справі №910/17098/21, дозволено проведення експертизи у строк понад 90 днів та зупинено провадження на час проведення експертизи.

24.11.2022 до суду Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз повернуто матеріали справи №910/17098/21 разом з висновком експертів №23350/23351/22-32 від 18.11.2022 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2022 поновлено провадження у справі №910/17098/21 та призначено підготовче засідання.

У судовому засіданні 13.02.2023 представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 (повне рішення складене 06.03.2023) у справі №910/17098/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне підприємство "Будмаш" подало апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалене за умов недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі Приватне підприємство "Будмаш" зазначає, що позивачем не доведено факту існування обману під час укладення оспорюваної додаткової угоди від 18.02.2015, а надані позивачем висновки експертів на підтвердження викладених у позові обставин не є належними і допустимими доказами у розумінні приписів процесуального закону.

Окрім цього, позивач також вказує на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки на його переконання позовна давність для вимоги про визнання недійсним правочину починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про вчинення такого правочину.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2023 апеляційну скаргу у справі №910/17098/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2023 апеляційну скаргу у справі №910/17098/21 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 11.04.2023 Приватним підприємством "Будмаш" подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження рішення, зупинено його дію, відкрито апеляційне провадження у справі №910/17098/21, призначено її до розгляду на 23.05.2023 та встановлено позивачу строк на подання відзиву.

20.05.2023 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" за допомогою системи Електронний суд подано відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач просить подану скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

У призначене судове засідання 23.05.2023 з`явилися представники сторін та надали пояснення по суті поданої апеляційної скарги.

У зв`язку з необхідністю додаткового з`ясування обставин справи у судовому засіданні 23.05.2023 оголошено перерву до 13.06.2023.

На електронну адресу суду 12.06.2023 представником Приватного підприємства "Будмаш" Пігулевською В.В. подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У призначене засідання суду 13.06.2023 з`явилися представники позивача та відповідача (директор). Представник позивача вирішення питання щодо відкладення розгляду справи залишила на розсуд суду. Натомість, присутній директор відповідача підтримав подане іншим представником клопотання про відкладення розгляду справи та просив його задовольнити.

Поряд з цим, судом ухвалено відмовити у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на наступне.

Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

При цьому, відповідно до ч. 11 вказаної статті суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Частиною 2 ст. 202 ГПК України встановлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

У клопотанні про відкладення зазначено, що представник Приватного підприємства "Будмаш" Пігулевська В.В. не може взяти участь у призначеному засіданні суду у зв`язку з хворобою, на підтвердження чого надано відповідні докази.

Проте, апеляційний суд зазначає, що юридична особа не обмежена у праві представництва в суді та у разі неможливості взяти участь у судовому засіданні одним чи декількома представниками має право направити у судове засідання іншу уповноважену особу, зокрема, безпосереднього керівника або особу, повноваження якої визначені статутом.

Так, у призначене засідання суду з`явився директор Приватного підприємства "Будмаш" Блажчук І.Т. Отже, відповідач реалізував своє право на участь у судовому засіданні.

При цьому, слід зауважити, що у попередньому засіданні суду 23.05.2023 представник відповідача Пігулевська В.В. була присутня та надала пояснення по суті апеляційної скарги.

З огляду на викладене, апеляційний суд не може визнати поважними причини неявки у судове засідання представника відповідача Пігулевської В.В., викладені у клопотанні, оскільки останньою на наведено переконливих обставин з приводу того, що її неявка є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Після розгляду клопотання про відкладення в судовому засіданні судом досліджено наявні в матеріалах справи докази та заслухано виступ представників сторін у судових дебатах.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у судовому засіданні 23.05.2023, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених обставин даної справи вбачається, що відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації №955 від 29.04.1998 "Про залучення інвестора до реконструкції нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській", враховуючи, що Приватне мале підприємство "Бімекс-Плюс" перемогло у конкурсі по вибору інвесторів та генпідрядних організацій для фінансування та виконання робіт з реконструкції будинків та сплатило кошти, передбачені умовами конкурсу, вказане підприємство (у подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс") було залучене до реконструкції нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській під офісно-житловий комплекс як інвестора, та передано йому у власність будинок загальною площею 382,5 кв. м.

Як інвестор, позивач виконав умови міської конкурсної комісії по залученню інвесторів до реконструкції будинків та відповідно до умов інвестиційного договору №9 на реконструкцію нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській від 02.06.1998, договору №883 від 12.11.1998, а також контракту на виконання робіт (послуг) №І-9978/355 від 27.05.1999 профінансував відселення мешканців, які раніше проживали у будинку, та гідронамив під новобудови, сплатив внесок на соціальний розвиток, забезпечив підготовку проектування реконструкції вказаного будинку та погодження його місця розташування.

Рішенням Київської міської ради №126/128 від 02.12.1999 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" отримало земельну ділянку площею 0,0858 га для розташування житлово-офісного комплексу на вул. Гоголівській, 43-А у м. Києві.

Судом встановлено, що згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кінцевим бенефіціаром - ОСОБА_1 .

У свою чергу, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником та кінцевим бенефіціаром Приватного підприємства "Будмаш" є Янчук О.Ф.

30.06.2000 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" (замовник) в особі директора ОСОБА_1. та Приватним підприємством "Будмаш" (підприємство, генеральний підрядник) в особі директора Янчука О.Ф. укладено договір №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівська №43-А, предметом якого відповідно до п. 1.1 є здійснення сторонами в порядку дольової участі проектування та будівництва цегляного житлово-офісного комплексу з підземною автостоянкою та офісними приміщеннями по вул. Гоголівській, 43-А в Шевченківському районі міста Києва (об`єкт) та після закінчення будівництва об`єкту отримання обумовлених договором площ.

Пунктом 1.2 договору визначена орієнтовна характеристика об`єкту:

- загальна площа квартир об`єкту складає 2980 кв. м;

- кількість машино-місць на підземній автостоянці - 10;

- площа офісних приміщень - 290 кв. м;

- площа земельної ділянки - 800 кв. м.

Відповідно до п. 1.3 договору характеристика об`єкту може бути уточнена в процесі проектування за згодою сторін.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна вартість будівництва об`єкту орієнтовно складає 4828000,00 грн та буде уточнена після затвердження проектно-кошторисної документації. Вартість будівництва може змінюватися у зв`язку з інфляційними процесами та іншими факторами, що впливають на ціноутворення.

Пунктами 2.2, 2.3, 2.4 та 2.5 договору сторонами узгоджено, що підприємство вносить у будівництво об`єкту власні та залучені кошти юридичних та фізичних осіб. Замовник передає підприємству на період будівництва земельну ділянку площею 0,08 га, надану під будівництво об`єкту, та пакет наявної документації. Кошти в сумі 324,6 тис. грн, які замовник оплатив до підписання договору за право володіння будинком, зараховуються в рахунок його дольової участі у будівництві. Кошти на спорудження об`єкту акумулюються на балансі підприємства, яке своїми чи залученими силами та коштами здійснює будівництво об`єкту.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що після затвердження проекту загальна площа квартир і вбудованих приміщень об`єкту та кількість машино-місць підземної автостоянки уточнюється сторонами з обов`язковим оформленням цих змін додатковою угодою.

Відповідно до п. 4.1 договору площа об`єкту між сторонами розподіляється наступним чином:

- замовник отримує 500 кв. м загальної площі квартир об`єкту та 3 машино-місця підземної автостоянки (пп. 4.1.1);

- підприємство отримує: 2480 кв. м загальної площі квартир об`єкту, всі офісні та нежилі приміщення об`єкту та 7 машино-місць підземної автостоянки (пп. 4.1.2).

Пунктом 4.2 договору узгоджено, що при збільшенні чи зменшенні загальної площі об`єкту, відповідно, пропорційно змінюється тільки площа підприємства, зазначена у п. 4.1.2 договору.

Згідно з п. 5.2 договору підприємство зобов`язується:

- здійснити будівництво об`єкту відповідно до затвердженої проектно-кошторисної документації та графіку будівництва і ввести його в експлуатацію без внутрішніх оздоблювальних, малярних, облицювальних робіт, без укладення покрівлі підлоги, без встановлення сантехнічних та електричних приладів і без внутрішньої столярки (пп. 5.2.5);

- після введення об`єкту в експлуатацію передати замовнику площу відповідно до умов договору (пп. 5.2.9).

Пунктом 6.2 договору узгоджено, що сторона, яка своїми неправомірними діями завдала збитків іншій стороні, має їх відшкодувати в повному обсязі на підставі наданих документів.

Відповідно до п. 8.3 договору після виготовлення проектно-кошторисної документації сторони в межах площ, зазначених у п. 4.1 договору, проводять розподіл приміщень та місць підземної автостоянки. Проведений сторонами розподіл площ оформлюється протоколом з відображенням у ньому номерів квартир, переліку конкретних площ, а також місць підземної автостоянки, що після розподілу будуть належати кожній зі сторін.

Всі додатки до цього договору є його невід`ємною частиною (п. 8.7 договору).

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (п. 9.1 укладеного правочину).

В подальшому до договору сторонами неодноразово вносилися зміни шляхом підписання додаткових угод, а саме від 04.07.2000, 14.05.2001, 15.05.2002, 25.06.2003, 08.09.2005, 31.08.2010, 12.03.2013, 12.12.2014 та 18.02.2015.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2012 Державним підприємством "Укрдержбудекспертиза" складено експертний звіт щодо розгляду проектної документації (позитивний) по проекту "Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва" (коригування проектної документації) №001757-12/ЦБ, відповідно до якого загальна площа квартир будинку склала 6678,8 кв. м, кількість машино-місць підземного паркінгу - 46. У подальшому проектна документація на об`єкт не змінювалася.

Після остаточного затвердження проектної документації та на виконання умов п. 8.3 договору сторонами було проведено розподіл приміщень та місць підземної автостоянки.

Так, 12.03.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" в особі директора ОСОБА_1. та Приватним підприємством "Будмаш" в особі директора Блажчука І.Т. укладено додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в п. п. 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 договору, а саме:

- п. 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика об`єкту:

- загальна площа квартир об`єкту складає 6678,8 кв. м;

- кількість машино-місць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 492 кв. м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв. м".

- п. п. 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 1225,2 кв. м загальної площі квартир об`єкту;

- 10 машино-місць в підземній автостоянці.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 5436,6 кв. м загальної площі квартир об`єкту;

- всі офісні та нежилі приміщення об`єкту;

- 36 машино-місць в підземній автостоянці".

Проведений додатковою угодою від 12.03.2013 розподіл площ оформлено протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць від 12.03.2013, відповідно до п. п. 2 та 3 якого визначено, що:

- Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" передаються квартири №№2, 13, 14, 15, 20, 21, 22 та 23 (всього 8 квартир орієнтовною загальною площею 1225,2 кв. м), а також 10 машино-місць;

- Приватному підприємству "Будмаш" передаються квартири №№1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 16, 17, 18, 19, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57 та 58 (всього 50 квартир орієнтовною загальною площею 5453,6 кв. м), нежитлові приміщення №№59, 62 та 63 (всього 3 нежитлові приміщення орієнтовною загальною площею 492 кв. м), а також приміщення підземного паркінгу №№ 60, 61 та 36 машино-місць в паркінгу.

На підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 10.12.2014 відповідно до сертифікату серія ІУ №164143520093 від 18.12.2014 Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність проектній документації та підтвердила готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкту: "Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва (1-й та 2-й пусковий комплекс)" із загальною площею квартир - 6653,3 кв. м, житловою площею квартир - 3665,6 кв. м, кількістю квартир - 58 квартир, кількістю поверхів - 12 поверхів, площею вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 480,6 кв. м.

Поряд з цим, місцевим господарським судом встановлено, що 12.12.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" в особі директора ОСОБА_1. та Приватним підприємством "Будмаш" в особі директора Блажчука І.Т. укладено додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в п. п. 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 договору, а саме:

- п. 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика об`єкту:

- загальна площа квартир об`єкту складає 6653,3 кв. м;

- кількість машино-місць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 480,6 кв. м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв. м".

- п. п. 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 89,9 кв. м загальної площі квартир об`єкту;

- 10 машино-місць в підземній автостоянці.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 6363,4 кв. м загальної площі квартир об`єкту;

- 480,6 кв. м офісних приміщень та всі нежилі приміщення об`єкту;

- 36 машино-місць в підземній автостоянці".

Проведений додатковою угодою від 12.12.2014 розподіл площ оформлено протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць від 12.12.2014.

При цьому, матеріали справи містять дві редакції протоколу від 12.12.2014, у одній з яких (т. 1 а. с. 60) зазначено наступні відомості:

"2. Відповідно до договору … Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" після введення об`єкта в експлуатацію передаються:

2.1. Квартира №2. Всього передається 1 квартира загальною площею 89,9 кв. м.

2.2. 10 машино-місць в паркінгу.

3. Приватному підприємству "Будмаш" передаються:

3.1. Квартири №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58. Всього передається 57 квартир загальною площею 6563,4 кв. м.

3.2. Нежитлові приміщення №№59, 61, 62, 63. Всього передається 4 нежитлові приміщення загальною площею 480,6 кв. м.

3.3. Приміщення підземного паркінгу №№63, 64.

36 машино-місць в паркінгу".

У іншій редакції протоколу від 12.12.2014 (т. 1 а. с. 166) у п. п. 2.1.1 та 2.2.1 містяться такі додаткові положення, якими визначався порядок отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" права власності на квартиру та машино-місця:

"Право власності на квартиру №2 площею 89,9 кв. м оформлюється на підприємство. Протягом 15 днів з дня отримання права власності на квартиру підприємство передає замовнику квартиру безоплатно в рахунок дольової участі" (другий абзац пп. 2.1.1 п. 2.1 протоколу від 12.12.20214);

"Право власності на 10 машино-місць паркінгу оформлюється на підприємство. Протягом 15 днів з дня отримання права власності на машино-місця підприємство передає замовнику машино-місця безоплатно в рахунок дольової участі" (другий абзац пп. 2.2.1 п. 2.1 протоколу від 12.12.2014).

При зверненні з позовом до суду позивач посилався саме на протокол від 12.12.2014, який містив наведені положення та якими визначався порядок отримання замовником права власності на квартиру і машино-місця. Зокрема, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" зазначило, що право власності на інші 7 квартир (з 8 квартир, які передавалися позивачу на підставі додаткової угоди від 12.03.2013 та протоколу до неї) було зареєстроване за відповідачем. Після реєстрації вказані квартири були переоформлені на засновників позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у запропонований відповідачем спосіб, а саме шляхом укладення договорів купівлі-продажу. За ініціативою відповідача за вказаними договорами фізичними особами-засновниками позивача здійснювалося перерахування грошових коштів на користь відповідача та вказані кошти відразу поверталися його власником Янчуком О.Ф. на рахунок співзасновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" ОСОБА_2 . За твердженнями позивача, у зазначений спосіб відповідач готував підґрунтя для обману позивача, умисно створюючи у нього впевненість, що за наведеною аналогією з передачі квартир будуть передані і 10 машино-місць, власником майнових прав на які він є. Відповідач 18.02.2015, ввівши таким чином в оману позивача щодо взятих на себе обов`язків по передачі йому готових машино-місць, "замиливши" очі вказаною вище операцією з квартирами, підписав з позивачем оспорювану додаткову угоду.

Так, місцевим господарським судом встановлено, що 18.02.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" в особі директора ОСОБА_1. та Приватним підприємством "Будмаш" в особі директора Блажчука І.Т. підписано додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в п. п. 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 договору, а саме:

- п. 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика об`єкту:

- загальна площа квартир об`єкту складає 6653,3 кв. м;

- кількість машино-місць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 503,7 кв. м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв. м".

- п. п. 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 89,9 кв. м загальної площі квартир об`єкту.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 6563,4 кв. м загальної площі квартир об`єкту;

- 503,7 кв. м офісних приміщень та всі нежилі приміщення об`єкту;

- 46 машино-місць в підземній автостоянці".

Проведений додатковою угодою від 18.02.2015 розподіл площ оформлено протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць від 18.02.2015, відповідно до п. п. 2 та 3 якого визначено:

"2. Відповідно до договору Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" після введення об`єкту в експлуатацію передаються:

2.1. Квартира №2. Всього передається 1 квартира загальною площею 89,9 кв. м.

3. Приватному підприємству "Будмаш" передаються:

3.1. Квартири №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57 та 58. Всього передається 57 квартир загальною площею 6563,4 кв. м.

3.2. Нежитлові приміщення №№59, 60, 61, 62, 63. Всього передається 5 нежитлових приміщень загальною площею 480,6 кв. м.

3.3. Приміщення підземного паркінгу №64.

46 машино-місць в паркінгу".

Отже, внаслідок укладення додаткової угоди від 18.02.2015 та протоколу до неї позивачу підлягала передачі одна квартира загальною площею 89,9 кв. м, тоді як всі 46 машино-місць, у тому числі 10 з них, які належали позивачу згідно з додатковою угодою від 12.03.2013, підлягали передачі відповідачу.

Відповідно до сертифікату серія КВ №162193391201 від 05.12.2019 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації від 07.11.2019 засвідчив відповідність проектній документації та підтвердив готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі м. Києва (третій пусковий комплекс)", з площею підземного паркінгу - 781,1 кв. м, кількістю машино-місць у паркінгу - 46 машино-місць.

Після здачі в експлуатацію останньої черги будівництва відповідач на підставі додаткової угоди від 18.02.2015 до договору та протоколу від 18.02.2015 оформив усі машино-місця, у тому числі майнові права на які належали позивачу, на Приватне підприємство "Будмаш", а частину з них відчужив на користь третіх осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав.

Отже, як стверджує позивач, зобов`язання щодо передачі належних позивачу 10 машино-місць згідно додаткової угоди від 12.03.2013 відповідач не виконав.

Листом №6 від 17.01.2020 відповідач повідомив позивача про повне виконання своїх зобов`язань по договору та про те, що договір припинив свою дію з 06.12.2019, тобто на наступний день після видачі сертифікату про повну готовність об`єкту до експлуатації.

Враховуючи наведені обставини, позивач, вважаючи порушеними свої права внаслідок укладення додаткової угоди від 18.02.2015, стверджував, що:

- при підписанні додаткової угоди від 18.02.2015 і протоколу до неї позивач діяв під впливом обману, реалізованого через власника і посадових осіб відповідача;

- відповідач мав умисел ввести в оману позивача, щоб спонукати його до підписання додаткової угоди від 18.02.2015 і протоколу до неї та добровільної відмови позивача від своїх майнових прав на машино-місця;

- відповідач переслідував єдину мету - привласнити майнові права позивача і змусити добровільно відмовитися від своїх майнових прав на машино-місця;

- позивач втратив належні йому майнові права на машино-місця внаслідок протиправних дій відповідача.

Позивач вважає, що саме додаткова угода від 12.03.2013 підтверджує остаточний розподіл приміщень і машино-місць за договором, тоді як додаткова угода від 18.02.2015 підлягає визнанню недійсною на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України. При цьому, позивач також поніс збитки у заявленому розмірі, що становить ринкову вартість парко-місць у кількості 10 штук, з урахуванням їх подвійного розміру.

Заперечуючи проти позову, відповідач навів наступні аргументи:

- додатковою угодою від 18.02.2015, згідно якої позивачу передається тільки одна квартира, а всі машино-місця передаються відповідачу, сторонами було узгоджено остаточний розподіл площ об`єкту за договором;

- квартири №№13, 14, 15, 20, 21, 22 та 23, що визначені додатковою угодою від 12.03.2013, за виключенням квартири №2 , яка передається позивачу згідно додаткової угоди від 18.02.2015, було викуплено позивачем, оскільки внеску позивача у дольову участь в будівництво було недостатньо для отримання їх в порядку розподілу;

- з огляду на фактичні обставини правовідносин сторін відповідач вважає, що дії сторін договору є логічними і послідовними та відповідають існуючим між ними угодам та домовленостям;

- відповідач стверджує, що ніколи не підписував протокол розподілу від 12.12.2014, який містив п. п. 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, на підтвердження чого до відзиву на позовну заяву додано заяви свідків в порядку ст. 88 ГПК України від 08.12.2021, надані Янчуком О.Ф. та Блажчуком І.Т. ;

- договором передбачено дольову участь у будівництві і, відповідно, дольовий розподіл отриманих в результаті будівництва площ;

- з загальних понесених витрат в сумі 57037,40 тис. грн позивач сплатив 324,6 тис. грн (0,569%), а відповідач витратив 56712,8 тис. грн (99,431%);

- розрахунок дольової участі сторін у будівництві підтверджує, що розподілення його результатів відбулося без порушення права позивача, а відтак відповідач не має зобов`язання передати позивачу ще 10 машино-місць;

- на підтвердження понесення відповідачем всіх витрат на будівництво об`єкту відповідачем надано довідку від 12.04.2021 та бухгалтерську довідку №1 від 12.04.2021, а також первинні бухгалтерські документи по основних витратах;

- відповідач заперечив твердження позивача щодо наявності факту повернення Янчуком О.Ф. (власником відповідача) сплачених ОСОБА_2 (засновником позивача) коштів за придбані квартири, оскільки, фактично, Янчук О.Ф. позичив ОСОБА_2 кошти для придбання квартир;

- оскільки позивачем не подано у якості доказу на підтвердження факту обману обвинувального вироку суду у кримінальній справі, у суду не має підстав приймати до уваги дії слідства у кримінальному провадженні №12021100100001104 та висновок експертів №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 за результатами проведення судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні;

- висновок експерта №02/05-21 від 14.06.2021, наданий на замовлення адвоката позивача Фоміна І.Ю., відповідач вважає неналежним, недопустимим, недостовірним доказом у розумінні ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України;

- факт обману та вина відповідача повинні бути доведені доказами, проте позивач не зазначив, в чому саме, щодо яких істотних умов полягав обман, який спонукав його підписати оспорювану додаткову угоду, які саме неправдиві відомості щодо умов цієї угоди вплинули на її підписання позивачем;

- для визнання угоди недійсною на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України необхідно встановити обставину того, що позивач діяв собі не на користь, проте на підставі оспорюваної додаткової угоди позивачем було оформлено право власності на квартиру №2 у збудованому будинку, тому не має підстав вважати, що позивач діяв собі не на користь, оскільки доля отриманого позивачем майна у збудованому будинку не є меншою, ніж доля вкладеного ним у загальну вартість будівництва;

- відповідач вважає, що позивач без поважних причин пропустив позовну давність, оскільки Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" стало відомо, що воно не отримає машино-місця 18.02.2015 (дата підписання спірної додаткової угоди), проте з позовними вимогами про визнання її недійсною позивач звернувся 22.10.2021, тобто через 6 років та 8 місяців з моменту, коли дізнався про те, що його права порушені.

Позивач на спростування доводів відповідача навів також наступні аргументи:

- після остаточного затвердження проектної документації 12.03.2013 на виконання п. 8.3 договору сторони провели кінцевий розподіл площ і машино-місць та зафіксували його протоколом від 12.03.2013, згідно з яким позивач отримав майнові права на 1225,2 кв. м загальної площі квартир та 10 машино-місць в підземній автостоянці;

- позивач не має претензій до відповідача щодо отримання ним квартир згідно вказаного протоколу, оскільки їх було оформлено на засновників позивача;

- порядок оформлення 10 машино-місць був визначений протоколом від 12.12.2014, відповідно до якого право власності на 10 машино-місць, які передаються позивачу, спочатку оформлюється на відповідача і останній протягом 15 днів з дня отримання права власності на зазначені об`єкти має передати їх позивачу безоплатно в рахунок дольової участі (п. 2.2.1 протоколу від 12.12.2014);

- твердження відповідача про те, що протокол від 12.12.2014 ним не підписувався, а надана позивачем копія є підробленою, не відповідають дійсності;

- засновникам позивача не було жодного сенсу купувати квартири у відповідача, які і так згідно протоколу розподілу від 12.03.2013 належать позивачу, зазначена купівля-продаж була проведена засновником та посадовими особами відповідача виключно для того, щоб ввести в оману позивача та створити у нього переконання, що 10 машино-місць, майнові права на які належать позивачу, аналогічним способом перейдуть у його власність як готові об`єкти;

- позивачем долучено до матеріалів справи дублікат висновку експерта №01/12-21 від 28.12.2021 у кримінальному провадженні №12021100100001104, який, на переконання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс", доводить факт "замилювання очей" позивачу незрозумілими та нелогічними операціями з квартирами, які свідчать про мету ввести в оману позивача та прямо підтверджує розмір завданих позивачу збитків внаслідок обману відповідача;

- аргументи відповідача про неналежність висновку експертів за результатами проведення судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні №12021100100001104 як доказу у господарському процесі, є безпідставними.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, зокрема, встановив, що, по-перше, висновком експерта №23350/23351/22-32 від 18.11.2022, складеного за результатами проведення судової експертизи, призначеної ухвалою суду, підтверджено доводи позивача про те, що протокол від 12.12.2014, який містив п. п. 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, підписувався сторонами, у тому числі директором відповідача Блажчуком І.Т.

По-друге, місцевий господарський суд на підтвердження обставин укладення оспорюваної додаткової угоди під впливом обману прийняв як належний доказ, висновок судової психологічної експертизи з використанням поліграфу, за результатом якої складено висновок експертів №19564/19565/21-61 від 25.06.2021. Як наслідок, судом зазначено, що висновок експертів №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 у кримінальному провадженні №12021100100001104 у сукупності з іншими доказами у справі обґрунтовано підтвердив доводи позивача про те, що погоджуючись на підписання додаткової угоди від 18.02.2015 та протоколу до неї, ОСОБА_2 як співвласник позивача, діяв під впливом обману.

Також судом прийнято як належний доказ, висновок експерта №02/05-21 від 14.06.2021, складений за результатами економічної експертизи, проведеної за заявою представника позивача для подачі до Господарського суду міста Києва. У даному висновку експертом встановлено, що укладення додаткової угоди від 18.02.2015 є економічно не обґрунтованим, не відповідає статутним завданням Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" (отримання прибутку) та меті договору, який передбачав прибуток у вигляді отримання від відповідача частки у новоствореній власності. Окрім цього, згідно висновку документально підтверджується нанесення позивачу збитків у зв`язку з підписанням додаткової угоди від 18.02.2015 до договору в загальній сумі 7685912,00 грн.

Насамкінець, судом відхилено посилання відповідача на пропуск позовної давності. На переконання суду, позивач дізнався про порушення своїх прав лише 20.02.2020 після отримання листа №6 від 17.01.2020, згідно якого відповідач повідомив позивача про повне виконання ним своїх зобов`язань по договору та про те, що договір припинив свою дію з 06.12.2019. У будь-якому разі, позивач не міг довідатися про порушення своїх прав раніше, ніж 05.12.2019, тобто з дати видачі сертифікату серія КВ №162193391201, яким підтверджено повну готовність до експлуатації спірного об`єкта будівництва, зокрема, підземного паркінгу, а відтак і спірних машино-місць.

З наведеними висновками Господарського суду міста Києва у їх сукупності погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем 30.06.2000 укладено договір №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43-А, до якого 18.02.2015 також укладено оспорювану додаткову угоду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України та ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Поряд з цим, приписами ч. 3 наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивачем визначено підставою для визнання недійсною додаткової угоди від 18.02.2015 до договору те, що оспорюваний правочин вчинено під впливом обману, тобто позов заявлено з підстав, визначених ст. 230 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна зі сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

За змістом наведених норм для визнання недійсним правочину як такого, що укладений під впливом обману, необхідно, щоб сторона була введена в оману саме стосовно обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 910/4924/18).

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме:

- наявність умислу в діях відповідача;

- істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману;

- наявність обману.

Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Аналогічні висновки щодо застосування ст. 230 ЦК України викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №910/9879/18.

Також, у постанові від 31.03.2021 у справі № 910/18600/19 Верховний Суд вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Окрім цього, відповідно до ч. 2 ст. 230 ЦК України встановлено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач в особі керівника - ОСОБА_1. уповноважив засновника Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" - ОСОБА_2. на ведення від імені позивача переговорів та підписання усіх документів (окрім фінансових документів), зокрема, але не виключно, планів, схем, договорів, додатків, протоколів та інших документів щодо дольової участі товариства у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43-А в м. Києві . Вказане підтверджується протоколом №2 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" від 04.01.2012 та довіреністю від 04.01.2012.

З огляду на надані повноваження саме ОСОБА_2. проводив переговори і листування з посадовими особами Приватного підприємства "Будмаш", погоджував домовленості та отримував документи, що не заперечується сторонами.

При цьому, додаткові угоди від 12.03.2013, 12.12.2014 та оспорювана додаткова угода від 18.02.2015 і протоколи до них підписані Товариством з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" в особі директора ОСОБА_1., тоді як погодження домовленостей щодо їх підписання здійснювалося ОСОБА_2., що також не заперечувалося сторонами під час розгляду даної справи в місцевому господарському суді.

Поряд з цим, як було зазначено, відповідач стверджував, що ніколи не підписував протокол розподілу від 12.12.2014, який містив п. п. 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги та копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1 а. с. 166).

Відповідно до ст. 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що з метою об`єктивного вирішення спору у справі, оскільки вищевказане питання належить до предмету доказування, а для встановлення чи спростування певного факту необхідні спеціальні знання, необхідним є призначення судової почеркознавчої експертизи, що здійснено судом відповідно до ухвали від 18.07.2022.

Судом на вирішення експертизи було поставлене наступне питання: чи виконано підпис від імені Блажчука І.Т. у нижній частині протоколу від 12.12.2014 розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць в житлово-офісному комплексі по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі Києва згідно договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку (об`єкт дослідження) в частині "Директор ПП "Будмаш"

---

Блажчук І.Т." Блажчуком І.Т. чи іншою особою?

Проведення експертного дослідження було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у цій справі судовими експертами Віталієм Годзем та Ігорем Красюком було складено висновок №23350/23351/22-32 від 18.11.2022, який містить таку відповідь на поставлене судом питання: підпис від імені Блажчука І.Т. у нижній частині протоколу від 12.12.2014 розподілу квартир, нежитлових приміщень та машино-місць в житлово-офісному комплексі по вул. Гоголівській, 43 у Шевченківському районі Києва згідно договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку в частині (в графі) "Директор ПП "Будмаш" Блажчук І.Т." виконаний Блажчуком І.Т .

Зазначений висновок правомірно прийнято судом як належний доказ на підтвердження обставин, що мають суттєве значення для справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 3 ст. 69 ГПК України експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з`ясування відповідних обставин справи. Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. Експерт зобов`язаний надати обґрунтований та об`єктивний письмовий висновок на поставлені йому питання.

Згідно зі ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього кодексу.

Як зазначено у висновку №23350/23351/22-32 від 18.11.2022, проведення судової експертизи доручено:

- Годзю В.С. - судовому експерту відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовому експерту п`ятого кваліфікаційного класу, який має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень "магістр", кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 1.1 "Дослідження почерку і підписів", стаж експертної роботи з 2019 року (свідоцтво №878-19 від 11.06.2019, видане ЕКК КНДІСЕ, дійсне до 11.06.2024);

- Красюку І.П. - заступнику завідувача відділу почеркознавчих досліджень лабораторії криміналістичних видів досліджень, судовому експерту вищого кваліфікаційного класу, який має вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень "спеціаліст", що відповідає другому рівню за ступенем магістра, кваліфікацію судового експерта за спеціальностями 1.1 "Дослідження почерку і підписів", 2.1. "Дослідження реквізитів документів", 2.3. "Дослідження друкарських форм та інших засобів виготовлення документів", стаж експертної роботи з 2005 року (свідоцтво №160-Д від 28.12.2020, видане ЦЕКК МЮ України, дійсне до 28.12.2023).

Про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдивий висновок та за ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків експерти попереджені.

Отже, суд першої інстанції вірно вказав на те, що наявний в матеріалах справи висновок №23350/23351/22-32 складено кваліфікованими судовими експертами відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу", висновок містить докладний опис проведених експертами досліджень, які надали обґрунтовані відповіді на досліджене експертами питання, а тому висновок приймається судом в якості належного та допустимого доказу в розумінні ст. ст. 76 та 77 ГПК України.

Таким чином, висновок №23350/23351/22-32 від 18.11.2022 обґрунтовано підтвердив доводи позивача про те, що протокол від 12.12.2014, який містив п. п. 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, підписувався сторонами, у тому числі директором відповідача Блажчуком І.Т . Водночас, висновком також спростовуються доводи відповідача з приводу того, що Приватне підприємство "Будмаш" не підписувало протокол від 12.12.2014 у такій редакції.

Відповідачем, у свою чергу, до матеріалів справи додано заяви свідків від 08.12.2021, згідно яких власник Приватного підприємства "Будмаш" Янчук О.Ф. стверджував, що позивачем вчинено фальсифікацію доказів, а саме підроблення тексту протоколу розподілу від 12.12.2014, а директор відповідача Блажчук І.Т. також стверджував, що ним ніколи не підписувався протокол розподілу від 12.12.2014 в такій редакції.

Відповідно до ч. 1 ст. 87, ч. 1, 2 ст. 88 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень.

Колегія суддів вказує на те, що вказані особи ( Янчук О.Ф. та Блажчук І.Т. ) безпосередньо зацікавлені у результаті вирішення даного спору, оскільки вони є посадовими особами Приватного підприємства "Будмаш". Отже, висновок експертів, які є процесуально незалежними особами, у даному випадку є більш вірогіднішим доказом на підтвердження обставини підписання/непідписання протоколу від 12.12.2014 у відповідній редакції, аніж заяви свідків, безпосередньо пов`язаних з відповідачем.

Таким чином, зважаючи на висновок експертів №23350/23351/22-32 від 18.11.2022, судом критично оцінено заяви свідків та правомірно відхилено їх як докази, оскільки їх зміст суперечить змісту висновку.

Як було зазначено вище, позивач в обґрунтування позовних вимог стверджував, що погоджуючись на підписання додаткової угоди від 18.02.2015 і протоколу до неї, діяв під впливом обману, на підтвердження чого надав суду висновок експертів у кримінальному провадженні №12021100100001104 від 18.03.2021.

З наявної в матеріалах справи постанови про визнання юридичної особи потерпілим від 08.10.2021 вбачається, що у провадженні слідчого відділу Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100100001104 від 18.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи Приватного підприємства "Будмаш" під приводом дольової участі в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівська, 43-А, шляхом зловживання довірою ОСОБА_2. заволоділи майновими правами на машино-місцями в кількості 10 штук, які розташовані у наведеному будинку, які належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс". Вказані майнові права у 2013 році отримало Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс", про що було укладено додаткову угоду до договору та протокол до неї. У подальшому ці майнові права Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" втратило, що спричинило завдання товариству матеріальної шкоди, розмір якої підтверджується висновком експерта №02/05-21 від 14.06.2021 про нанесення матеріальних збитків у зв`язку з підписанням додаткової угоди від 18.02.2015 до договору на суму 7685912,00 грн. За вказаних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" визнано в якості потерпілого у кримінальному провадженні.

Місцевим господарським судом встановлено, що в рамках наведеного кримінального провадження експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на виконання постанови старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві від 31.05.2021 проведено судову психологічну експертизу з використанням поліграфу, за результатом якої складено висновок №19564/19565/21-61 від 25.06.2021.

Висновком експертів встановлено, що погоджуючись на підписання додаткової угоди до договору і протоколу від 18.02.2015, як співвласник Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс", на відмову на користь Приватного підприємства "Будмаш" від десяти машино-місць №№1, 3, 8, 9, 19, 28, 29, 30, 38, 40 у підземному паркінгу, які знаходяться на вул. Гоголівська 43 у м. Києві , ОСОБА_2 діяв під впливом обману. Дії ОСОБА_2 щодо добровільної і безоплатної передачі майнових прав на 10 машино-місць були викликані психологічним станом внаслідок зловживання довірою.

З висновку №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 вбачається, що проведення судової психологічної експертизи доручено експертам:

- Ірхіну Ю.Б., завідувачу відділу психологічних досліджень КНДІСЕ Міністерства юстиції України, судовому експерту вищого кваліфікаційного класу, який має науковий ступінь доктора філософії за спеціальністю 19.00.06 "юридична психологія", вчене звання доцента, вищу психологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, кваліфікацію судового експерта з правом проведення психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 - "Психологічні дослідження", стаж експертної роботи з 1998 року, свідоцтво №52-Д від 07.09.2020, видане ЦЕКК Міністерством юстиції України, дійсне до 07.09.2023;

- Литвиненку Е.С., головному судовому експерту відділу психологічних досліджень КНДІСЕ Міністерства юстиції України, судовому експерту 1-го кваліфікаційного класу, який має науковий ступінь доктора філософії за спеціальністю 19.00.09 "психологія діяльності в особливих умовах", вищу психологічну освіту другого рівня за ступенем магістра, стаж експертної роботи з 2005 року, кваліфікацію судового експерта з правом проведення психологічної експертизи за експертною спеціальністю 14.1 - "Психологічні дослідження", свідоцтво №627-17, видане ЕКК КНДІСЕ МЮ України 13.07.2017, дійсне до 13.07.2022.

Згідно висновку №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 підтверджується, що відповідно до ст. 70 та ч. 2 ст. 102 КПК України про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України за завідомо неправдивий висновок та за ст. 385 КК України за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків експерти попереджені.

З висновку також вбачається, що на вимогу експертів слідчим було надано на ознайомлення матеріали кримінального провадження №12021100100001104, в якому міститься інформація, що стосується змісту досліджуваних питань.

У ході проведення судової психологічної експертизи експертами використовувалися спеціальні та психодіагностичні методики: методика М.Люшера (тест кольорового вибору); методика "Сонді" (дослідження соціальної перцепції та інстинктивних потреб особистості); методика психологічного аналізу особистості (авт. ОСОБА_5 ); методика виявлення прихованої інформації. Експертами використовувалися технічні засоби, зокрема, електронна поліграфічна система (комп`ютерний поліграф) "Рубікон". З метою забезпечення максимальної об`єктивності та повноти висновків психологічне дослідження підекспертного ОСОБА_2 відбувалося у такі етапи: підготовча психодіагностична бесіда; психологічне дослідження підекспертної особи з використанням засобів психодіагностики; психологічне дослідження підекспертної особи з використанням поліграфу. Отже, психологічне дослідження підекспертної особи здійснювалося експертами із застосуванням різних методик та засобів. Психологічний аналіз фактичних обставин дозволив експертам визначитися зі стратегією підготовки тестів і укласти опитувальник за методикою виявлення прихованої інформації, що включав тести перевірки версій із нейтральними та значимими стимулами (питаннями).

Проте, відповідач заперечував щодо прийняття судом вказаного висновку, оскільки такий висновок є доказом у кримінальному провадженні №12021100100001104 та повинен оцінюватися слідчим у сукупності з іншими доказами в кримінальному провадженні. Оскільки Господарський суд міста Києва не має доступу до всіх матеріалів/доказів кримінального провадження, то даним складом суду вказаний висновок не може бути оцінений та, як наслідок, висновок суперечить вимогам ст. ст. 76, 77 ГПК України щодо належності та допустимості доказів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Аналогічних висновків щодо прийняття висновку судової експертизи, проведеної в межах кримінального провадження в якості належного, допустимого і достовірного доказу, Верховний Суд дійшов у постановах від 27.06.2018 у справі №907/651/17, 08.08.2018 у справі №907/679/17, 28.03.2018 у справі №911/1529/17, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №918/204/18.

Судова психологічна експертиза, призначена в межах кримінального провадження №12021100100001104, оцінена місцевим господарським судом у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. 76-79 та 86 ГПК України. При цьому, відсутність в матеріалах справи обвинувального вироку у кримінальному провадженні №12021100100001104 не позбавляє господарський суд можливості досліджувати на загальних умовах висновок судової експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, з метою встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення учасників господарської справи.

Судом було враховано, що пред`явлені експертами поліграфологічні тести, за якими від підекспертної особи - ОСОБА_2 отримано відповіді та зафіксовано фізіологічні реакції на пред`явлені стимули, стосувалися підписання ним додаткової угоди від 18.02.2015 та протоколу до неї, а відтак, наданий експертами висновок за результатами проведення судової психологічної експертизи у кримінальному провадженні безпосередньо стосується предмету спору у даній справі. При врахуванні такого висновку у даній господарській справі суд взяв до уваги повноту відповідей експертів та відповідність таких відповідей іншим доказам, наявним у матеріалах справи.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що висновок експертів №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 у кримінальному провадженні №12021100100001104 в сукупності з іншими доказами, зокрема і заявою свідка ОСОБА_2 від 08.02.2022, обґрунтовано підтверджує доводи позивача про те, що погоджуючись на підписання додаткової угоди від 18.02.2015 та протоколу до неї, ОСОБА_2 діяв під впливом обману.

Також позивач стверджує, що додаткова угода від 18.02.2015 як правочин, не просто позбавлена будь-якого економічного сенсу, а є збитковою для позивача. Під час її укладення відповідач не мав наміру передавати машино-місця позивачу. Вся операція була проведена з умислом присвоїти належні позивачу майнові права для подальшого відчуження вже готових машино-місць на користь третіх осіб. Обман відповідачем призвів до настання негативних наслідків для позивача, що виявилося у недоотриманні майнових благ, тобто понесення збитків. На підтвердження вказаних тверджень позивачем долучено до матеріалів даної справи висновок експерта №02/05-21 від 14.06.2021, складений за результатами економічної експертизи, проведеної за заявою представника позивача для подачі до Господарського суду міста Києва.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України встановлено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (ч. 2 ст. 101 ГПК України).

Згідно з ч. 5 ст. 101 ГПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

При цьому, ч. 6 ст. 101 ГПК України встановлено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Так, у висновку №02/05-21 від 14.06.2021 судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною встановлено, що виходячи з документального аналізу господарських операцій, які передували, зазначені і витікають з договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській 43-А , укладення додаткової угоди від 18.02.2015 року є економічно не обґрунтованим, не відповідає статутним завданням Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" - отримання прибутку, а також меті договору №1, який передбачав прибуток у вигляді отримання від Приватного підприємства "Будмаш" замовником частки у новоствореній власності. За результатами дослідження документально підтверджується нанесення Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" збитків у зв`язку з підписанням додаткової угоди від 18.02.2015 року до договору №1 в загальній сумі 7685912,00 грн.

Зі змісту висновку №02/05-21 від 14.06.2021 вбачається, що дослідження проведено ОСОБА_6 , яка має вищу економічну та вищу юридичну освіту, стаж за фахом економіста 28 років, стаж за фахом юриста 15 років, стаж експертної роботи з 1998 року, кваліфікацію судового експерта зі спеціальностей: 11.1 "Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності", 11.2 "Дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій", 11.3 "Дослідження документів фінансово-кредитних операцій" (свідоцтво Міністерства юстиції України №1199 від 25.01.2008, дійсне до 25.01.2011, яке, за рішенням ЦЕКК від 31.03.2011 продовжено до 31.03.2014, за рішенням ЦЕКК від 11.04.2014 продовжено до 11.04.2017, за рішенням ЦЕКК від 28.04.2017 продовжено до 28.04.2020, за рішенням кваліфікаційної палати ДЕК №1 від 15.06.2020 продовжено до 15.06.2023).

У зазначеному висновку вказано, що його підготовлено для подання до Господарського суду міста Києва та що відповідно до вимог ст. 101 КПК України судовий експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за ст. 384 Кримінального кодексу України.

Отже, з урахуванням викладеного, висновок №02/05-21 від 14.06.2021 правомірно прийнято судом у якості належного доказу у справі.

Також в матеріалах справи міститься дублікат висновку експерта №01/12-21 від 28.12.2021 у кримінальному провадженні №12021100100001104, наданий судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною за заявою представника позивача у даній господарській справі, щодо проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні.

На вирішення експерта були поставлені наступні питання:

- чи підтверджується документально отримання належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" квартир №№2, 13 , 14, 15, 20, 21, 22 та 23 за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 43 (згідно протоколу від 12.03.2013 до договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку) його засновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи понесені ними витрати в зв`язку з отриманням зазначених квартир;

- чи було, виходячи з документального аналізу фінансових операцій, які передують і витікають з договору №1, економічно обґрунтованим і доцільним для Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" укладення додаткової угоди від 18.02.2015 до договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку та чи відповідають меті вказаного договору економічні наслідки, закладені у додаткових угодах;

- чи є господарська операція внаслідок укладення додаткової угоди від 18.02.2015 року збитковою для Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" і яка сума спричиненого товариству збитку?

Висновок №01/12-21 від 28.12.2021 містить такі відповіді на поставлені питання:

- за наданими на дослідження матеріалами отримання належних Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" квартир №№2 , 13 , 14 , 15 , 20 , 21 , 22 та 23 за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 43 (згідно протоколу від 12.03.2013 до договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку) його засновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 документально підтверджується. При цьому, виходячи з розуміння витрат, змісту пояснень ОСОБА_2 , аналізу даних банківських виписок щодо руху коштів між ОСОБА_2 , Приватним підприємством "Будмаш" та Янчуком О.Ф. , за результатами дослідження не підтверджується понесення витрат родиною Липовченко у зв`язку з придбанням (на підставі цивільно-правових угод) квартир №№13, 14, 15 , 20 , 21 , 22 та 23 за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, 43 ;

- виходячи з документального аналізу фінансових операцій, які передували і витікають з договору №1, укладення додаткової угоди від 18.02.2015 є економічно необґрунтованим, не відповідає статутним завданням Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" - отримання прибутку та меті договору №1, який передбачав прибуток у вигляді отримання від Приватного підприємства "Будмаш" замовником частки у новоствореній власності;

- за результатами дослідження документально підтверджується нанесення Товариству з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" збитків у зв`язку з підписанням додаткової угоди від 18.02.2015 до договору №1 в загальній сумі 7685912,00 грн.

Як зазначено у висновку №01/12-21 від 28.12.2021, дослідження проведено та висновок надано ОСОБА_6 , яка має вищу економічну та вищу юридичну освіту, стаж за фахом економіста 28 років, стаж за фахом юриста 15 років, стаж експертної роботи з 1998 року, кваліфікацію судового експерта зі спеціальностей 11.1., 11.2., 11.3. Відповідно до вимог ст. 70 та ч. 2 ст. 102 КПК України експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків за ст. 384 та ст. 385 КК України.

Враховуючи наведене, наявний в матеріалах справи висновок №01/12-21 від 28.12.2021 складений кваліфікованим судовим експертом відповідно до вимог Закону України "Про судову експертизу".

Поряд з цим, відповідач заперечував щодо долучення у якості доказу та врахування судом при винесенні рішення у даній справі дубліката висновку експерта № 01/12-21 від 28.12.2021, оскільки у супровідному листі експерта та на титульному аркуші самого висновку зазначено про направлення висновку експерта №01/12-21 від 28.12.2021, проте всі аркуші з 2 по 18 фактично наданого суду документа містять позначення "висновок експерта від 24.12.2021 № 01/12-21". Тому відповідач вказував на наявність сумніву у достовірності такого доказу.

Суд критично оцінив такі заперечення відповідача з огляду на очевидність допущеної описки при виготовленні дубліката висновку експерта №01/12-21 від 28.12.2021. При цьому, заперечуючи проти висновку експерта №01/12-21 від 28.12.2021, відповідач не спростував надані експертом висновки належними і допустимими доказами.

Знову ж таки, даний висновок оцінено судом в сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог ст. ст. 76-79, 86 ГПК України. Судом враховано, що докази, на підставі яких експерт надав висновок №01/12-21 від 28.12.2021, наявні у матеріалах справи, оцінку яких судом здійснено в порядку ст. 86 ГПК України.

Зокрема, при наданні висновку №01/12-21 від 28.12.2021 експерт проаналізував зміну пропорційної частки власності сторін при укладенні ним додаткових угод до договору, в тому числі оспорюваної додаткової угоди від 18.02.2015, та зазначив:

- за додатковою угодою від 31.08.2010: у замовника - 21,6% квартир та офісних приміщень і 23,8% машино-місць; у підприємства -78,4% квартир та офісних приміщень і 76,2% машино-місць;

- за додатковою угодою від 12.03.2013: у замовника - 17% квартир та офісних приміщень і 21,74% машино-місць; у підприємства - 83% квартир та офісних приміщень і 78,26% машино-місць;

- за додатковою угодою від 12.12.2014: у замовника - 1,26% квартир та офісних приміщень і 21,74% машино-місць; у підприємства - 98,74% квартир та офісних приміщень і 78,26% машино-місць;

- за додатковою угодою від 18.02.2015: у замовника - 1,26% квартир та офісних приміщень і 0% машино-місць; у підприємства - 98,74% квартир та офісних приміщень і 100% машино-місць.

Тобто, як вказав експерт у висновку і наведене повністю підтверджується матеріалами справи, після підписання додаткової угоди від 18.02.2015 та протоколу розподілу квартир, нежитлових приміщень від 18.02.2015, економічний позитивний результат проекту, який тривав значний період (17 років), у Товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" відсутній.

Також, як вказав експерт у висновку і наведене повністю підтверджується матеріалами даної справи, з квартир за №№2, 13, 14, 15, 20, 21, 22 та 23, які призначалися замовнику згідно вказаного вище протоколу від 12.03.2013, товариством була отримана лише квартира №2, в той час як інші квартири були отримані у приватну власність засновниками та кінцевими бенефіціарами позивача, що підтверджується даними витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Копії договорів купівлі-продажу вказаних квартир, на які посилався експерт, наявні в матеріалах справи.

У висновку експерт, здійснивши аналіз господарських операцій які передували, зазначені і витікають з договору №1, дійшов висновку, що укладення додаткової угоди від 18.02.2015 є економічно не обґрунтованим, не відповідає статутним завданням позивача та меті договору, яким передбачено прибуток у вигляді отримання від Приватного підприємства "Будмаш" замовником частки у новоствореній власності.

За результатами проведеного дослідження експерт дійшов висновку, що документально підтверджується нанесення позивачу збитків у зв`язку з підписанням додаткової угоди від 18.02.2015 у загальній сумі 7685912,00 грн. При цьому, експерт виходив з наступного:

- до підписання додаткової угоди від 18.02.2015 до договору №1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" за даним договором мало отримати 10 машино-місць підземної автостоянки;

- за даними планів паркінгу по вул. Гоголівська, 43 Липовченко належать 10 машино-місць паркінгу, в т.ч. 5 машино-місць в паркінгу цокольного поверху №1 літ. "А" та 5 машино-місць в паркінгу цокольного поверху №2 літ. "А";

- згідно консультаційного висновку ФОП Кожем`якін С.С. від 02.03.2021 ринкова вартість парко-місця у кількості 10 (десять) шт. за адресою: м. Київ, вул. Гоголівська, буд. 43, складає 7685912,00 грн.

- недоотриманий дохід (втрачена вигода) є складовою збитків.

З огляду на викладене у сукупності, позивачем доведено наявність в спірному випадку умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та самого факту обману, тобто наявність одночасно трьох складових, необхідних для визнання недійсним додаткової угоди від 12.12.2015 до договору, як такої, що укладена під впливом обману.

Як було зазначено вище, ч. 2 ст. 230 ЦК України встановлено, що сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно приписів ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, зокрема, відшкодування збитків.

Частиною 1 ст. 22 ЦК України унормовано, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною 2 ст. 224 ГК України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що права позивача за договором порушені у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 12.12.2015 під впливом обману, а відтак заявлені позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди та стягнення з відповідача збитків у розмірі 15371824,00 грн, тобто у подвійному розмірі від ринкової вартості парко-місць у кількості 10 (десять) шт., є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Поряд з цим, відповідач у судовому засіданні 13.02.2023 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Відповідач зазначив, що позивачу стало відомо про те, що він не отримає машино-місця, на які наразі претендує, 18.02.2015 (дата підписання позивачем спірної додаткової угоди). Проте, з позовними вимогами про визнання недійсною додаткової угоди від 18.02.2015 позивач звернувся лише 22.10.2021, тобто через 6 років та 8 місяців з моменту, коли дізнався про те, що його права порушені. Відповідач вважає, що позивач без поважних причин пропустив позовну давність, а тому, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові, у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску. Зазначена правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц та міститься у постановах Верховного Суду від 25.01.2018 у справі №910/7394/17, 14.08.2018 у справі №9/057-09/6/13, 18.07.2018 у справі №910/24346/16, 17.07.2018 у справі №910/10056/17 та 10.07.2018 у справі №922/1898/17.

Судом встановлено наявність порушеного права позивача у зв`язку з укладенням додаткової угоди від 12.12.2015 до договору, а отже встановлено порушення прав позивача за договором, за захистом яких він звернувся з даним позовом до суду.

Отже, з огляду на встановлене порушення і наявність заяви відповідача про застосування позовної давності, судом здійснено дослідження наявності підстав для застосування позовної давності та наслідків її спливу у спірному випадку.

Дійсно, додаткова угода, про визнання недійсною якої позивач звернувся з даним позовом до суду, була укладена 18.02.2015.

Проте, відповідач помилково визначає 18.02.2015 початком строку позовної давності на звернення позивача з даним позовом до суду, оскільки 18.02.2015 позивач не знав і не міг знати про те, що відповідач застосував обман і машино-місця не будуть оформлені на позивача після їх реєстрації за відповідачем у спосіб, погоджений сторонами у протоколі від 12.12.2014.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що про порушення своїх прав, а саме про те що, позивач не отримає належні йому згідно спірної угоди машино-місця, останньому стало відомо лише 20.02.2020 після одержання листа №6 від 17.01.2020, згідно якого відповідач повідомив позивача про повне виконання ним своїх зобов`язань по договору №1 та про те, що договір припинив свою дію з 06.12.2019 року. У будь-якому разі, позивач не міг довідатися про порушення своїх прав раніше, ніж 05.12.2019 - дата видачі сертифікату серія КВ №162193391201, яким підтверджено повну готовність до експлуатації спірного об`єкта будівництва, зокрема, підземного паркінгу, а відтак і спірних машино-місць.

Отже, звернення позивача 22.10.2021 з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав здійснено в межах строку позовної давності.

Відтак, судом правомірно відхилено аргументи відповідача щодо спливу позовної давності на звернення позивача з даним позовом до суду.

З огляду на усе вищезазначене, доводи апеляційної скарги відповідача з приводу недоведеності факту існування обману під час укладення оспорюваної додаткової угоди, неналежності і недопустимості висновків експертів, як доказів, та щодо пропуску позивачем строку позовної давності, спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76 та 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/17098/21 ухвалене з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного підприємства "Будмаш" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Будмаш" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/17098/21 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 у справі №910/17098/21.

4. Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Будмаш".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 21.06.2023.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді В.В. Андрієнко

С.І. Буравльов