Постанова

від 19.09.2023 по справі 910/17098/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/17098/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Берднік І.С., Булгакової І.В.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Бімекс-Плюс" (далі - Товариство, позивач) - Степаненко Ю.М. (адвокатка),

відповідача - приватного підприємства "Будмаш" (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - ОСОБА_4 (самопредставництво), Пігулевська В.В. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 (головуючий - суддя Гумега О.В.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 (головуючий - суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)

у справі №910/17098/21

за позовом Товариства

до Підприємства

про визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін до договору та стягнення збитків.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Причиною звернення до суду є наявність/відсутність підстав для визнання недійсною додаткової угоди до договору про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу та стягнення збитків.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до Підприємства про таке:

- визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу;

- стягнення з відповідача збитків.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при:

- укладенні оспорюваної додаткової угоди особа, що діяла від імені Товариства, була під впливом обману, реалізованого через власника та посадових осіб відповідача;

- Підприємство мало умисел ввести в оману позивача з метою спонукання його до підписання оспорюваної додаткової угоди і протоколу до неї та добровільної відмови позивача від своїх прав на машино-місця;

- уклавши оспорювану додаткову угоду, позивач втратив майнові права на 10 машино-місць, які належали йому на підставі додаткової угоди від 12.03.2013 до договору, згідно з якою було проведено остаточний розподіл майнових прав сторін;

- у зв`язку з наведеним є підстави для визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди в силу приписів частини першої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та стягнення з відповідача як сторони, яка застосувала обман, збитків в силу приписів частини другої статті 230 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21, позов задоволено повністю.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Підприємство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить Суд скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У поданій касаційній скарзі Підприємство вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та визначає підстави на яких подається касаційна скарга, з посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

4.2. Відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №911/3094/19, від 12.01.2022 у справі №520/13586/18, від 29.04.2020 у справі №909/685/18, від 23.07.2019 у справі №918/780/18, від 23.08.2017 у справі №910/18667/16, від 14.03.2018 у справі №464/5089/15, від 13.02.2019 у справі №826/13768/16.

4.3. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України відповідач зазначає, що постановах Верховного Суду відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, стосовно визнання недійсною угоди внаслідок обману у договорах про дольову участь у будівництві з відповідним суб`єктним складом та обґрунтуванням правової позиції з обставинами подібними до даної справи. Зокрема, у випадках недобросовісної поведінки позивача, який вважає себе обманутим, що ґрунтується на висновках здобутих за допомогою поліграфа.

4.4. Скаржник вказує, що суд першої інстанції всупереч вимогам пункту З частини третьої статті 310 ГПК України необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. Від Товариства до Суду відзив на касаційну скаргу не надійшов.

5.2. Позивач подав до Суду пояснення-заперечення на касаційну скаргу, в яких заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судами попередніх інстанцій встановлено, що, відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 29.04.1998 №955 "Про залучення інвестора до реконструкції нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській", враховуючи, що приватне мале підприємство "БІМЕКС-ПЛЮС" перемогло у конкурсі по вибору інвесторів та генпідрядних організацій для фінансування та виконання робіт з реконструкції будинків та сплатило кошти, передбачені умовами конкурсу, вказане підприємство (у подальшому перейменовано на Товариство) залучено до реконструкції нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській під офісно-житловий комплекс як інвестора та передано йому у власність будинок загальною площею 382,5 кв.м.

6.2. Як інвестор, позивач виконав умови міської конкурсної комісії по залученню інвесторів до реконструкції будинків та відповідно до умов інвестиційного договору від 02.06.1998 №9 на реконструкцію нежилого будинку №43-А на вул. Гоголівській , договору від 12.11.1998 №883, контракту на виконання робіт (послуг) від 27.05.1999 №І-9978/355: профінансував відселення мешканців, які раніше проживали у будинку та гідронамив під новобудови; сплатив внесок на соціальний розвиток; забезпечив підготовку проектування реконструкції вказаного будинку та погодження його місця розташування.

6.3. Рішенням Київської міської ради від 02.12.1999 №126/128 Товариство отримало земельну ділянку площею 0,0858 га для розташування житлово-офісного комплексу на вул. Гоголівській, 43-А у м. Києві.

6.4. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначає, що відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань:

- засновниками Товариства є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кінцевим бенефіціаром - ОСОБА_1 ;

- засновником та кінцевим бенефіціаром Підприємства є ОСОБА_3 .

6.5. Як встановлено судами попередніх інстанцій 30.06.2000 Товариством (замовник) в особі директора ОСОБА_1, та Підприємством (генеральний підрядник), в особі директора ОСОБА_3, укладено договір №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43-А (далі - Договір), за умовами якого:

- сторони здійснюють в порядку дольової участі проєктування та будівництва цегляного житлово-офісного комплексу з підземною автостоянкою та офісними приміщеннями по вул. Гоголівській, 43-А в Шевченківському районі міста Києва (далі - Об`єкт) та після закінчення будівництва Об`єкту отримання обумовлених Договором площ (пункт 1.1);

- орієнтовна характеристика Об`єкту:

загальна площа квартир Об`єкту складає- 2 980 кв.м.;

кількість машиномісць на підземній автостоянці - 10;

площа офісних приміщень - 290 кв.м;

площа земельної ділянки - 800 кв.м. (пункт 1.2);

- загальна вартість будівництва Об`єкту орієнтовно складає 4 828 000 грн та буде уточнена після затвердження проектно-кошторисної документації. Вартість будівництва може змінюватися у зв`язку з інфляційними процесами та іншими факторами, що впливають на ціноутворення (пункт 2.1);

- Підприємство вносить у будівництво Об`єкту власні та залучені кошти юридичних та фізичних осіб (пункт 2.2);

- замовник передає підприємству на період будівництва земельну ділянку площею 0,08 га, надану під будівництво Об`єкту, пакет наявної документації (пункт 2.3);

- кошти в сумі - 324,6 тис. грн, які замовник проплатив до підписання Договору за право володіння будинком, зараховуються в рахунок його дольової участі у будівництві (пункт 2.4);

- кошти на спорудження Об`єкту акумулюються на балансі підприємства, яке своїми чи залученими силами та коштами здійснює будівництво Об`єкту (пункт 2.5);

- після затвердження проєкту загальна площа квартир і вбудованих приміщень об`єкту та кількість машино-місць підземної автостоянки уточнюється сторонами, з обов`язковим оформленням цих змін додатковою угодою (пункт 3.2);

- площа об`єкту між сторонами розподіляється таким чином:

замовник отримує: 500 кв.м. загальної площі квартир Об`єкту; 3 машино-місця підземної автостоянки (підпункт 4.1.1 пункту 4.1);

Підприємство отримує: 2 480 кв.м загальної площі квартир Об`єкту; всі офісні та нежилі приміщення Об`єкту, 7 машино-місць підземної автостоянки (підпункт 4.1.2 пункту 4.1);

- при збільшенні чи зменшенні загальної площі Об`єкту, відповідно пропорційно змінюється тільки площа підприємства, зазначена у підпункті 4.1.2 Договору (пункт 4.2);

- підприємство зобов`язується:

здійснити будівництво Об`єкту відповідно до затвердженої проєктно -кошторисної документації та графіка будівництва і ввести його в експлуатацію без внутрішніх оздоблювальних, малярних, облицювальних робіт, без укладення покрівлі підлоги, без встановлення сантехнічних та електричних приладів і без внутрішньої столярки (підпункт 5.2.5 пункту 5.2);

після введення Об`єкта в експлуатацію передати замовнику площу відповідно до умов Договору (підпункт 5.2.9 пункту 5.2);

- сторона, яка своїми неправомірними діями завдала збитків іншій стороні має їх відшкодувати в повному обсязі на підставі на даних документів (пункт 6.2);

- після виготовлення проєктно-кошторисної документації сторони в межах площ, зазначених у пункті 4.1 Договору, проводять розподіл приміщень та місць підземної автостоянки. Проведений сторонами розподіл площ оформлюється протоколом, з відображенням у ньому номерів квартир, переліку конкретних площ, а також місць підземної автостоянки, що після розподілу будуть належати кожній з сторін (пункт 8.3);

- всі додатки до Договору є невід`ємною його частиною (пункт 8.7);

- Договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань (пункт 9.1).

6.5.1. Судами попередніх інстанцій вказано, що зі змісту Договору вбачається, що при його укладенні сторонами дотримано загальних вимог щодо свободи волевиявлення, форми правочину, погодження істотних умов, які передбачені цивільним та господарським законодавством до даного типу правочинів.

6.5.2. До Договору сторонами неодноразово вносились зміни шляхом підписання додаткових угод, а саме: від 04.07.2000, від 14.05.2001, від 15.05.2002, від 25.06.2003, від 08.09.2005, від 31.08.2010, від 12.03.2013, від 12.12.2014, від 18.02.2015.

6.6. Суди першої та апеляційної інстанції зазначили, що з матеріалів справи вбачається, що 28.12.2012 ДП "Укрдержбудекспертиза" складено Експертний звіт щодо розгляду проєктної документації (позитивний) по проєкту "Будівництво житлово-офісного комплексу по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва" (коригування проектної документації) від 28.12.2012 № 001757-12/ЦБ, відповідно до якого загальна площа квартир будинку склала 6 678,8 кв.м, кількість машиномісць підземного паркінгу - 46. У подальшому проєктна документація на Об`єкт не змінювалась.

6.7. Суди попередніх інстанцій встановили, що після остаточного затвердження проєктної документації та на виконання умов пункту 8.3 Договору сторонами проведений розподіл приміщень та місць підземної автостоянки.

6.7.1. Так, 12.03.2013 Товариство в особі директора ОСОБА_1 і Підприємством в особі директора ОСОБА_4 підписано додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в пункти 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 Договору (далі - Додаткова угода від 12.03.2013, а саме:

пункт 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика Об`єкту:

- загальна площа квартир Об`єкту складає- 6 678,8 кв.м.;

- кількість машиномісць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 492,0 кв.м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв.м";

пункти 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 1 225,2 кв.м загальної площі квартир Об`єкту;

- 10 машиномісць в підземній автостоянці.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 5 436,6 кв.м загальної площі квартир Об`єкту;

- всі офісні та нежилі приміщення Об`єкту;

- 36 машиномісць в підземній автостоянці".

6.7.2. Проведений Додатковою угодою від 12.03.2013 розподіл площ оформлено Протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць від 12.03.2013 (далі - Протокол від 12.03.2013), відповідно до пунктів 2, 3 якого визначено:

- Товариству передаються квартири №№2, 13, 14, 15, 20, 21, 22, 23 (всього 8 квартир, орієнтовною загальною площею 1225,2 кв.м) та 10 машиномісць;

- Підприємству передаються квартири №1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 16, 17, 18, 19, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58 (всього 50 квартир, орієнтовною загальною площею 5453,6 кв.м), нежилі приміщення №59, 62, 63 (всього 3 нежитлові приміщення, орієнтовною загальною площею 492,00 кв.м), приміщення підземного паркінгу № 60,61 та 36 машиномісць в паркінгу.

6.8. За сертифікатом від 18.12.2014 серія ІУ №164143520093 Державна архітектурно-будівельна інспекція України, на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 10.12.2014, засвідчила відповідність проектній документації та підтвердила готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (1-й та 2-й пусковий комплекс)", із загальною площею квартир - 6 653,3 кв.м; житловою площею квартир - 3 665,6 кв.м; кількістю квартир - 58 квартир; кількістю поверхів - 12 поверхів; площею вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 480,6 кв.м.

6.9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2014 Товариством в особі директора ОСОБА_1 та Підприємством в особі директора ОСОБА_4 підписано додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в пункти 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 (далі - Додаткова угода від 12.12.2014), а саме:

пункт 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика Об`єкту:

- загальна площа квартир Об`єкту складає- 6653,3 кв.м.;

- кількість машиномісць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 480,6 кв.м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв.м",

пункти 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 89,9 кв.м загальної площі квартир Об`єкту;

- 10 машиномісць в підземній автостоянці.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 6363,4 кв.м загальної площі квартир Об`єкту;

- 480,6 кв.м офісних приміщень та всі нежилі приміщення Об`єкту;

- 36 машиномісць в підземній автостоянці".

6.9.1. Проведений Додатковою угодою від 12.12.2014 розподіл площ оформлено Протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць від 12.12.2014 (далі - Протокол від 12.12.2014).

6.9.2. Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи містять дві редакції Протоколу від 12.12.2014, у одній з яких зазначено:

"2. Відповідно до Договору … Товариству з обмеженою відповідальністю "БІМЕКС-ПЛЮС" після введення об`єкта в експлуатацію передаються:

2.1. Квартира №2. Всього передається 1 квартира загальною площею 89,9 кв.м.

2.2. 10 машиномісць в паркінгу.

3. Приватному підприємству "БУДМАШ" передаються:

3.1. Квартири №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58. Всього передається 57 квартир, загальною площею 6563,4 кв.м.

3.2. Нежитлові приміщення №59, 61, 62, 63. Всього передається 4 нежитлові приміщення, загальною площею 480,6 кв.м).

3.3. Приміщення підземного паркінгу № 63, 64. 36 машиномісць в паркінгу".

6.9.3. У іншій редакції Протоколу від 12.12.2014 у пунктах 2.1.1 та 2.2.1 містяться такі додаткові положення, якими визначався порядок отримання Товариством права власності на квартиру та машиномісця:

"Право власності на квартиру №2 площею 89,9 кв.м оформляється на підприємство. Протягом 15 днів з дня отримання права власності на квартиру, підприємство передає замовнику квартиру безоплатно, в рахунок дольової участі" (другий абзац підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Протоколу від 12.12.20214);

"Право власності на 10 машиномісць паркінгу оформляється на підприємство. Протягом 15 днів з дня отримання права власності на машиномісця, підприємство передає замовнику машиномісця безоплатно, в рахунок дольової участі" (другий абзац підпункту 2.2.1 Протоколу від 12.12.2014).

6.9.4. При зверненні з позовом до суду позивач посилався на саме на Протокол від 12.12.2014, який містив наведені положення, якими визначався порядок отримання замовником права власності на квартиру та машиномісця.

6.10. У позові Товариство зазначило, що: "право власності на інші 7 квартир" (з 8 квартир, які передавались позивачу згідно з Додатковою угодою від 12.03.2013 та Протоколом до неї) "було зареєстроване за відповідачем. Після реєстрації ці квартири були переоформлені на засновників позивача - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у запропонований відповідачем спосіб - шляхом укладення договорів купівлі-продажу. За ініціативою відповідача, за цими договорами фізичними особами-засновниками позивача здійснювалися проплати на підприємство відповідача, які одразу поверталися його власником ОСОБА_3 назад - на рахунок співзасновника товариства - ОСОБА_2 . Окресленою операцією (оборудкою), відповідач готував підґрунтя для обману позивача, умисно створюючи у нього впевненість, що за наведеною аналогією з передачі квартир будуть передані й 10 машиномісць, власником майнових прав на які він є. 18.02.2015 відповідач, ввівши таким чином в оману позивача щодо взятих на себе обов`язків по передачі йому готових машиномісць, "замиливши" очі вказаною вище операцією з квартирами, підписує з позивачем додаткову угоду…".

6.11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2015 Товариством в особі директора ОСОБА_1 і ПІдприємством в особі директора ОСОБА_4 підписано додаткову угоду, якою внесено зміни та доповнення в пункти 1.2, 1.3, 4.1.1 та 4.1.2 (далі - Додаткова угода від 18.02.2015), а саме:

пункт 1.2 викладено у такій редакції:

"1.2. Орієнтовна характеристика Об`єкту:

- загальна площа квартир Об`єкту складає- 6653,3 кв.м.;

- кількість машиномісць в підземній автостоянці - 46;

- площа офісних приміщень - 503,7 кв.м;

- площа земельної ділянки - 1073 кв.м",

пункти 4.1.1 та 4.1.2 викладено в такій редакції:

"4.1.1. Замовник отримує:

- 89,9 кв.м загальної площі квартир Об`єкту.

4.1.2. Підприємство отримує:

- 6563,4 кв.м загальної площі квартир Об`єкту;

- 503,7 кв.м офісних приміщень та всі нежилі приміщення Об`єкту;

- 46 машиномісць в підземній автостоянці".

6.11.1. Проведений Додатковою угодою від 18.02.2015 розподіл площ оформлено Протоколом розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць від 18.02.2015 (далі - Протокол від 18.02.2015), відповідно до пунктів 2, 3 якого визначено:

"2. Відповідно до Договору … Товариству з обмеженою відповідальністю "БІМЕКС-ПЛЮС" після введення об`єкта в експлуатацію передаються:

2.1. Квартира №2. Всього передається 1 квартира загальною площею 89,9 кв.м.

3. Приватному підприємству "БУДМАШ" передаються:

3.1. Квартири №№ 1, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37, 38, 39, 40, 41, 42, 43, 44, 45, 46, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 54, 55, 56, 57, 58. Всього передається 57 квартир, загальною площею 6563,4 кв.м.

3.2. Нежитлові приміщення №59, 60, 61, 62, 63. Всього передається 5 нежитлових приміщень, загальною площею 480,6 кв.м).

3.3. Приміщення підземного паркінгу № 64. 46 машиномісць в паркінгу".

6.11.2. Суди виснували, що внаслідок укладення Додаткової угоди від 18.02.2015 та Протоколу до неї Товариству (позивачу) передається тільки одна квартира загальною площею 89,9 кв.м, тоді як всі 46 машиномісць, у тому числі 10 з них, які належали позивачу згідно з Додатковою угодою від 12.03.2013, передаються Підприємству (відповідачу).

6.12. За сертифікатом від 05.12.2019 серія КВ № 162193391201 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації від 07.11.2019, засвідчив відповідність проектній документації та підтвердив його готовність до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта: "Будівництво житлово-офісного комплексу по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі м. Києва (третій пусковий комплекс)", з площею підземного паркінгу - 781,1 кв.м, кількістю машиномісць у паркінгу - 46 машиномісць.

6.13. Суди попередніх інстанцій вказали, що з матеріалів справи вбачається, що після здачі в експлуатацію останньої черги будівництва за адресою: АДРЕСА_1, відповідач на підставі Додаткової угоди від 18.02.2015 до Договору і Протоколу від 18.02.2015 оформив усі машиномісця, у тому числі майнові права на які належали позивачу, на Підприємство, а частину з них продав третім особам, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав.

6.13.1. Отже, як стверджує позивач, зобов`язання щодо передачі належних позивачу 10 машиномісць згідно з Додатковою угодою від 12.03.2013 відповідач не виконав.

6.14. Листом від 17.01.2020 №6 відповідач повідомив позивача про "повне виконання своїх зобов`язань по Договору №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 30 червня 2000 року" та що "договір припинив свою дію з 06.12.2019 року" (враховуючи, що 05.12.2019 отримано сертифікат серія КВ № 162193391201, який підтверджує повну готовність до експлуатації Об`єкту).

6.15. Враховуючи наведені обставини, позивач стверджує, що:

- при підписанні Додаткової угоди від 18.02.2015 і Протоколу до неї позивач діяв під впливом обману, реалізованого через власника і посадових осіб відповідача;

- відповідач мав умисел ввести в оману позивача, щоб спонукати його до підписання Додаткової угоди від 18.02.2015 і Протоколу до неї та добровільної відмови позивача від своїх майнових прав на машиномісця;

- відповідач переслідував єдину мету - привласнити майнові права позивача і на момент підписання Додаткової угоди від 18.02.2015 і Протоколу до неї та добровільної відмови від своїх майнових прав на паркомісця;

- позивач втратив належні йому майнові права на машиномісця внаслідок протиправних дій відповідача;

- Додаткова угода від 12.03.2013 підтверджує остаточний розподіл приміщень і машиномісць за Договором, тоді як Додаткова угода від 18.02.2015 підлягає визнанню недійсною на підставі статті 230 ЦК України.

6.16. Як встановлено судом, позивач, в особі керівника - ОСОБА_1, уповноважив засновника Товариства - Липовченка Андрія Миколайовича на ведення від імені позивача переговорів та підписання усіх документів (окрім документів управління рахунками у банківських установах - фінансових документів), зокрема, але не виключно, планів, схем, договорів, додатків, протоколів та інших документів щодо дольової участі товариства у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській, 43а в м. Києві, що підтверджується протоколом від 04.01.2012 №2 загальних зборів учасників Товариства та довіреності від 04.01.2012.

6.16.1. З огляду на надані повноваження, саме ОСОБА_2 проводив переговори і листування з посадовими особами Підприємства (відповідача), погоджував домовленості та отримував документи, що не заперечувалось сторонами.

6.17. Вищенаведені додаткові угоди від 12.03.2013, від 12.12.2014, оспорювана додаткова угода від 18.02.2015 та протоколи до них підписані замовником Товариством в особі директора ОСОБА_1, тоді як погодження домовленостей щодо їх підписання здійснювалось ОСОБА_2 , що не заперечувалось сторонами під час розгляду даної справи.

6.18. Враховуючи, що відповідач стверджував, що ніколи не підписував Протокол розподілу від 12.12.2014, який містив пункти 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що для вирішення даної справи по суті необхідно визначити:

- Чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 у нижній частині Протоколу від 12.12.2014 розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць в житлово-офісному комплексі по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі Києва відповідно до Договору в частині "Директор ПП "Будмаш"

6.18.1. Судом призначено судово-почеркознавчу експертизу у справі № 910/17098/21, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ), на вирішення експертизи було поставлене вищенаведене питання.

6.18.2. За результатами проведення судової почеркознавчої експертизи у справі №910/17098/21 судовими експертами Віталієм Годзем та Ігорем Красюком (далі - експерти) було складено Висновок експертів від 18.11.2022 №23350/23351/22-32 (далі - Висновок №23350/23351/22-32), який містить таку відповідь на поставлене судом питання:

"Підпис від імені ОСОБА_4 у нижній частині Протоколу від 12.12.2014 розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць в житлово-офісному комплексі по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі Києва згідно Договору №1 від 30 червня 2000 року про дольову участь у будівництві будинку в частині (в графі) "Директор ПП "Будмаш" ОСОБА_4 ", виконаний ОСОБА_4 ".

6.18.3. Суд першої інстанції виснував, що Висновок №23350/23351/22-32 обґрунтовано підтвердив доводи позивача про те, що Протокол від 12.12.2014, який містив пункти 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, підписувався сторонами, зокрема директором Підприємства ОСОБА_4 Водночас, Висновок №23350/23351/22-32 спростував доводи відповідача, який стверджував, що не підписував Протокол від 12.12.2014 у такій редакції.

6.18.4. Зважаючи на Висновок експертів №23350/23351/22-32, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, критично оцінює додані відповідачем до матеріалів справи заяви свідків в порядку статті 88 ГПК України від 08.12.2021, відповідно до яких власник Підприємства ОСОБА_3 стверджував, що "позивачем вчинено фальсифікацію доказів, а саме підробку тексту протоколу розподілу від 12.12.2014", а директор Підприємства ОСОБА_4 також стверджував, що ним "ніколи не підписувався протокол розподілу від 12.12.2014 в такій редакції".

6.19. Позивач стверджував, що погоджуючись на підписання Додаткової угоди від 18.02.2015 і Протоколу до неї, діяв під впливом обману, на підтвердження чого надав суду висновок експертів у кримінальному провадженні від 18.03.2021 №12021100100001104.

6.19.1. З наявної в матеріалах даної справи постанови про визнання юридичної особи потерпілим від 08.10.2021 вбачається, що у провадженні слідчого відділу Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві перебуває кримінальне провадження, відомості про яке внесені до з Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021100100001104 від 18.03.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України. В ході досудового розслідування встановлено, що посадові особи Підприємства під приводом дольової участі в будівництві житлового будинку по вул. Гоголівська, 43-А , шляхом зловживання довірою ОСОБА_2 , заволоділи майновими правами на машиномісця в кількості 10 штук, які розташовані у наведеному будинку, які належали Товариству.

6.19.2. Судом першої інстанції встановлено, що у рамках наведеного кримінального провадження №12021100100001104 експертами КНДІСЕ на виконання постанови старшого слідчого СВ Шевченківського УП ГУ НП у м. Києві від 31.05.2021 проведено судову психологічну експертизу з використанням поліграфу, за результатом якої складено Висновок експертів від 25.06.2021 №19564/19565/21-61 (далі - Висновок №19564/19565/21-61), у якому сформульовано такі висновки:

"1. Погоджуючись на підписання додаткової угоди до договору і протоколу від 18 лютого 2015 року, як співвласник ТОВ "БІМЕКС ПЛЮС", на відмову на користь ПП "БУДМАШ" від десяти машино-місць №№1,3,8,9,19,28,29,30,38,40 у підземному паркінгу, які знаходяться на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 діяв під впливом обману.

2. Дії ОСОБА_2 щодо добровільної і безоплатної передачі майнових прав на 10 машиномісць були викликані психологічним станом внаслідок зловживання довірою".

6.19.3. Судами попередніх інстанцій вказано, що судова психологічна експертиза, призначена в межах кримінального провадження №12021100100001104 від 18.03.2021, що розслідується Шевченківським УП ГУ НП у м. Києві, оцінена господарським судом у даній господарській справі №910/17098/21 у сукупності з іншими доказами на загальних підставах відповідно до вимог статтей 76-79, 86 ГПК України. При цьому, відсутність в матеріалах даної господарської справи обвинувального вироку у кримінальному провадженні №12021100100001104 не позбавляє господарський суд можливості досліджувати на загальних умовах висновок судової експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, з метою встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників даної господарської справи.

6.19.4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що Висновок №19564/19565/21-61 у кримінальному провадженні №12021100100001104 у сукупності з іншими доказами у даній господарській справі, зокрема і заявою свідка ОСОБА_2 (засновника Товариства) від 08.02.2022, обґрунтовано підтвердив доводи позивача про те, що погоджуючись на підписання Додаткової угоди від 18.02.2015 та Протоколу до неї, ОСОБА_2 як співвласник Товариства, діяв під впливом обману. Висновок №19564/19565/21-61 від 25.06.2021 приймається судом першої інстанції у якості належного доказу у даній справі.

6.20. Позивач стверджував, що Додаткова угода від 18.02.2015 як правочин не просто позбавлена будь-якого економічного сенсу, а є збитковою для позивача. При її укладенні відповідач не мав наміру передавати машиномісця позивачу. Вся операція була проведена з умислом привласнити належні позивачу майнові права для подальшого відчуження вже готових машиномісць третім особам. Обман відповідачем призвів до настання негативних наслідків для позивача, що виявилися у недоотриманні майнових благ, тобто збитків. На підтвердження наведених тверджень, позивачем долучено до матеріалів даної справи Висновок експерта від 14.06.2021 №02/05-21 (далі - Висновок №02/05-21), складений за результатами економічної експертизи, проведеної за заявою представника позивача для подачі до Господарського суду міста Києва.

6.20.1. У Висновку №02/05-21 від 14.06.2021 судовим експертом Тихоненко Іриною Петрівною встановлено:

"Виходячи з документального аналізу господарських операцій, які передували, зазначені і витікають з Договору № 1 "Про дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівській 43-а " від 30 червня 2000 року, укладення Додаткової угоди від 18.02.2015 року є економічно не обгрунтованим, не відповідає статутним завданням ТОВ "БІМЕКС ПЛЮС" - отримання прибутку, меті Договору № 1, який передбачав прибуток у вигляді отримання від ПП "БУДМАШ" замовником частки у новоствореній власності.

За результатами дослідження, документально підтверджується нанесення ТОВ "БІМЕКС ПЛЮС" збитків, в зв`язку з підписанням Додаткової угоди від 18.02.2015 року до Договору №1 про дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівська 43-а в місті Києві від 30 червня 2000 року, в загальній сумі 7 685 912 грн".

6.21. Судами попередніх інстанцій вказано, що в матеріалах справи міститься дублікат висновку експерта від 28.12.2021 №01/12-21 у кримінальному провадженні №12021100100001104 (далі - Висновок №01/12-21), наданий судовим експертом Тихоненко І.П. за заявою адвоката Степаненко Ю.М. (представляє інтереси позивача у даній господарській справі №910/17098/21) щодо проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні.

6.21.1. На вирішення експерта були поставлені такі питання:

"1. Чи підтверджується документально отримання належних ТОВ "Бімекс-плюс" квартир №№2, 13 , 14, 15, 20, 21, 22, 23 за адресою АДРЕСА_1 (згідно протоколу від 12.03.2013 до Договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку) його засновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .? Якщо так, то чи понесені ними витрати в зв`язку з отриманням зазначених квартир?

2. Чи було, виходячи з документального аналізу фінансових операцій, які передують і витікають з Договору №1, економічно обґрунтованим і доцільним для ТОВ "Бімекс-плюс" укладення Додаткової угоди від 18.02.2015 до Договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку та чи відповідають меті вказаного Договору №1 економічні наслідки, закладені у додаткових угодах?

3. Чи є господарська операція внаслідок укладення Додаткової угоди від 18.02.2015 року збитковою для ТОВ "Бімекс Плюс" і яка сума спричиненого товариству збитку?"

6.21.2. Висновок №01/12-21 містить такі відповіді на поставлені питання:

"1. За наданими на дослідження матеріалами, отримання належних ТОВ "Бімекс-плюс" квартир №№2, 13 , 14 , 15 , 20 , 21, 22, 23 за адресою АДРЕСА_1 (згідно протоколу б/н від 12.03.2013 до Договору №1 від 30.06.2000 про дольову участь у будівництві будинку) його засновниками - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 документально підтверджується.

При цьому, виходячи з розуміння витрат, змісту пояснень ОСОБА_2 , аналізу даних банківських виписок щодо руху коштів між ОСОБА_2 , ПП "Будмаш" та ОСОБА_3 , за результатами дослідження не підтверджується понесення витрат родиною ОСОБА_1 , в зв`язку з придбанням (на підставі цивільно-правових угод) квартир №№13, 14 , 15 , 20 , 21 , 22 , 23, за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Виходячи з документального аналізу фінансових операцій, які передували і витікають з Договору №1 "Про дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівський 43-а " від 30 червня 2000 року, укладання Додаткової угоди від 18.02.2015 року є економічно необґрунтованим, не відповідає статутним завданням ТОВ "Бімекс Плюс" - отримання прибутку, меті Договору №1, який передбачав прибуток у вигляді отримання від ПП "Будмаш" Замовником частки у новоствореній власності.

3. За результатами дослідження, документально підтверджується нанесення ТОВ "Бімекс-плюс" збитків, в зв`язку з підписанням Додаткової угоди від 18.02.2015 року до Договору №1 про дольову участь у будівництві житлового будинку по вул. Гоголівський 43-а в місті Києві від 30 червня 2000 року в загальній сумі 7 685 912 грн".

6.21.3. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, звернув увагу, що при наданні Висновку №01/12-21 експерт проаналізував зміну пропорційної частки власності сторін при укладенні ним додаткових угод до Договору, в тому числі оспорюваної Додаткової угоди від 18.02.2015 та зазначив:

- за Додатковою угодою від 31.08.2010: у замовника - 21,6 % квартир та офісних приміщень і 23,8% машино-місць; у підприємства -78,4% квартир та офісних приміщень і 76,2% машиномісць;

- за Додатковою угодою від 12.03.2013: у замовника - 17 % квартир та офісних приміщень і 21,74% машино-місць; у підприємства - 83% квартир та офісних приміщень і 78,26% машиномісць;

- за Додатковою угодою від 12.12.2014: у замовника - 1,26 % квартир та офісних приміщень і 21,74% машино-місць; у підприємства 98,74% квартир та офісних приміщень і 78,26% машиномісць;

- за Додатковою угодою від 18.02.2015: у замовника - 1,26 % квартир та офісних приміщень і 0 % машиномісць у підприємства 98,74% квартир та офісних приміщень і 100% машиномісць.

6.21.4. Суд першої інстанції зазначив, що як вказав експерт у Висновку №01/12-21 і наведене повністю підтверджується матеріалами даної справи, після підписання Додаткової угоди від 18.02.2015 та Протоколу розподілу квартир, нежитлових приміщень від 18.02.2015, економічний позитивний результат проєкту, який тривав значний період (17 років), у Товариства відсутній.

6.21.5. Як вказав експерт у Висновку №01/12-21 і наведене повністю підтверджується матеріалами даної справи, з квартир за №№2, 13 , 14 , 15 , 20 , 21 , 22 , 23, за адресою: АДРЕСА_1 , котрі призначалися замовнику (Товариству) відповідно до вказаного вище Протоколу від 12.03.2013, Товариством була отримана лише квартира №2 (підтверджується даними Державного реєстру речових прав), в той час як інші квартири були отримані у приватну власність засновниками та кінцевими бенефіціарами Товариства ( ОСОБА_2 і ОСОБА_1 ), що підтверджується даними витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Копії договорів купівлі-продажу вказаних квартир, на які посилається експерт, наявні в матеріалах даної справи.

6.22. З огляду на викладене у сукупності, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем доведено наявність в спірному випадку умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та самого факту обману, тобто наявність одночасно трьох складових, необхідних для визнання недійсним правочину -Додаткової угоди від 12.12.2015 до Договору, як укладеної під впливом обману.

6.23. Суди попередніх інстанцій виснували, що, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування позовних вимог, суд доходить до висновку, що права позивача за Договором порушені у зв`язку з укладенням Додаткової угоди від 12.12.2015 до Договору під впливом обману, а відтак заявлені позивачем позовні вимоги про визнання недійсною Додаткової угоди від 18.02.2015 про внесення змін та доповнень до Договору та про стягнення з Підприємства на користь Товариства збитків у розмірі 15 371 824 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

6.24. Відповідач у судовому засіданні 13.02.2023 подав заяву щодо застосування наслідків спливу позовної давності та зазначив, що:

- позивачу стало відомо, що він не отримає машиномісця, на які наразі претендує Товариство, 18.02.2015 (дата підписання позивачем спірної Додаткової угоди від 18.02.2015), проте з позовними вимогами про визнання недійсною Додаткової угоди від 18.02.2015 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва 22.10.2021, тобто через 6 років та 8 місяців з моменту, коли дізнався про те, що його права порушені;

- позивач без поважних причин пропустив позовну давність, тому, якщо суд дійде про обґрунтованість позовних вимог, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском позовної давності.

6.25. Суди попередніх інстанцій вказали, що:

- відповідач помилково визначає 18.02.2015 початком строку позовної давності на звернення позивача з даним позовом до суду, оскільки 18.02.2015 позивач не знав і не міг знати про те, що відповідач застосував обман і паркомісця не будуть оформлені на позивача після їх реєстрації за Підприємством у спосіб, погоджений сторонами у Протоколі від 12.12.2014 (пункт 2.2.1 Протоколу від 12.12.2014);

- з матеріалів справи вбачається, що про те, що права позивача порушені і належні Товариству паркомісця позивач не отримає, останньому стало відомо лише 20.02.2020 після одержання листа від 17.01.2020 №6, відповідно до якого відповідач повідомив позивача про "повне виконання ним своїх зобов`язань по Договору №1 про дольову участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1 від 30 червня 2000 року" та що "договір припинив свою дію з 06.12.2019 року";

- у будь-якому разі, позивач не міг довідатись про порушення своїх прав раніше, ніж 05.12.2019 (дата видачі сертифікату серія КВ №162193391201), яким підтверджено повну готовність до експлуатації спірного об`єкта будівництва, зокрема підземного паркінгу, а відтак і спірних паркомісць;

- отже, звернення позивача 22.10.2022 з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав здійснено в межах строку позовної давності.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №910/17098/21 за касаційною скаргою на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 14.08.2023 у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 01.08.2023 про відставку судді ОСОБА_6 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №910/17098/21, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуючий), Булгакова І.В., Берднік І.С.

7.3. Ухвалою Верховного Суду від 16.08.2023, зокрема, прийнято касаційну скаргу у справі №910/17098/21 до провадження.

7.4. Зі змісту ухвали Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №910/17098/21, зокрема, вбачається, що Судом поінформовано учасників справи про заміну складу колегії суддів для розгляду даної касаційної скарги.

7.5. Крім того, інформація для учасників судового процесу про розгляд справи розміщена і на офіційному сайті Верховного Суду за посиланням "https://supreme.court.gov.ua/supreme/pro_sud/kas_gosp/".

7.6. Ухвала Верховного Суду від 16.08.2023 у справі №917/1429/21 направлена учасникам справи 17.08.2023 засобами поштового зв`язку.

7.7. Втім, від учасників справи не надходило жодних заяв/клопотань, у тому числі на підставі статей 32, 35 ГПК України.

7.8. Від Товариства 11.09.2023 до Суду надійшли пояснення-заперечення на касаційну скаргу.

7.9. Суд протокольною ухвалою від 19.09.2023 долучив вказаний у пункті 7.7 цієї постави документ з огляду на статтю 42 ГПК України до матеріалів справи, та оцінюватиме їх у межах статті 300 ГПК України.

7.10. Від позивача 19.09.2023 до Суду надійшло клопотання про поновлення виконання рішення, в якому Товариство просило за наслідком касаційного перегляду справи №910/17098/21 поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21.

7.11. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.12. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.2. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.3. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.4. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.5. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.6. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.8. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.9. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.10. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.11. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.12. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.13. Скаржник посилається на низку постанов Верховного Суду, Вищого господарського суду України та Великої Палати Верховного Суду, які вказані у пункті 4.2 цієї постанову, зазначаючи про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано правові висновки.

8.14. Слід зазначити, що предметом розгляду даної справи є:

- визнання недійсною додаткової угоди про внесення змін та доповнень до договору про дольову участь у будівництві житлово-офісного комплексу на підставі частини першої статті 230 ЦК України;

- стягнення з відповідача збитків на підставі частини другої статті 230 ЦК України.

8.15. Предметом розгляду справи №911/3094/19 було визнання недійсною додаткової угоди до договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Борисполя.

8.15.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірна додаткова угода до договору суперечить чинному на момент її укладення законодавству України, зокрема, частині третій статті 632 ЦК України. Також, на думку позивача, спірна додаткова угода укладена помилково, під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому є підстави визнати вказаний правочин недійсним на підставі статей 203, 215, 229, 230 ЦК України.

8.16. Предметом розгляду справи №520/13586/18 було визнання майна спільною власністю подружжя, визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечного договору, визнання недійсними рішень про державну реєстрацію права власності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішень про державну реєстрацію прав та обов`язків, визнання права власності в порядку спадкування.

8.17. Предметом розгляду справи №909/685/18 було визнання договору недійсним.

8.17.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладенні оспорюваного договору та в подальшому договору іпотеки керівником відповідача-2 було введено в оману позивача з метою заволодіння майном останнього, що є спільною сумісною власністю подружжя, та доводиться доказами, отриманими в ході проведення досудового розслідування кримінального провадження.

8.18. Предметом розгляду справи №918/780/18 було визнання недійсним договору про безвідсоткову поворотну фінансову допомогу.

8.18.1. Позов обґрунтований тим, що директор позивача, підписуючи оспорюваний правочин, діяв поза межами повноважень, передбачених статутом. Позивач вважає, що в момент вчинення оскаржуваного правочину, його сторонами не додержано вимог, встановлених статтею 203 ЦК України, та спірний договір із додатками до нього підлягає визнанню недійсним.

8.19. Предметом розгляду справи №910/18667/16 було визнання кредитного договору недійсним з моменту його укладення.

8.19.1. Позовні вимоги обґрунтовано з посиланням на те, що кредитний договір, укладений директором товариства з перевищенням повноважень, без дотримання вимог частини другої статті 203 ЦК України, а також на підставі завідомо неправдивих офіційних документів, у зв`язку з чим даний договір згідно з приписами статей 203, 215 ЦК України підлягає визнанню недійсним

8.20. Предметом розгляду справи №464/5089/15 було визнання іпотечного договору недійсним та зобов`язати вчинити дії.

8.20.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що є підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі частини другої статті 18 Закону України «Про іпотеку», статей 203, 215 ЦК України.

8.21. Предметом розгляду справи №826/13768/16 було визнання недійсними:

- протокольного рішення міжвідомчої робочої групи з питань надрокористування у частині погодження надання дозволу на користування надрами з метою видобування природного газу;

- наказу Мінприроди в тій частині, якою оформлено й видано спеціальний дозвіл на користування надрами;

- спеціального дозволу на користування надрами.

8.21.1. Позов обґрунтовано тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачами з порушенням установленого порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами.

8.22. З огляду на викладене, справи №520/13586/18, 918/780/18, №464/5089/15 та дана справа у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, є неподібними, незважаючи на схожість предмету розгляду (визнання недійсним правочину), з точки зору спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників, ні за підставами позову (у тому числі, правовими), ані за нормативно-правовим регулюванням правовідносин, що виникли між їх учасниками, ураховуючи контекст даної справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини (розділ 6 цієї постанови).

8.23. Посилання скаржника на правову позицію, викладену у постанові від 23.08.2017 у справі №910/18667/16 Вищим господарським судом України, є необґрунтованим, оскільки, за змістом частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування норм права, які викладені саме в постановах Верховного Суду, тоді як постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні цієї правової норми.

8.24. Що ж до справи №826/13768/16 та справи №910/17098/21, то вони є неподібними, у тому числі, за предметом розгляду, змістом спірних правовідносин та їх нормативно-правовим регулюванням.

8.25. Втім, справи №911/3094/19, №909/685/18 і дана справа є схожими в частині, що стосується предмету позову (визнання недійсними правочинів), підстав (вчинення правочину під впливом обману), нормативно-правового регулювання спірних правовідносин (стаття 230 ЦК України), а тому є подібними у контексті змістовного критерію, визначеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.26. Так, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не було враховано правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03.03.2021 у справі №911/3094/18, а саме такого змісту:

"Недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі.

Статтею 230 ЦК України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Обман - це винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї із сторін.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається неправдива інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка.

Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Необхідно зазначити, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у ст. З ЦК України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими".

8.27. Також, Підприємство вказувало на те, що у постанові від 29.04.2020 у справі №909/685/18 колегія суддів зазначала, що суди попередніх інстанцій безпідставно прийняли в якості допустимого доказу матеріали кримінального провадження, оскільки відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому, у частині шостій статті 75 ГПК України зазначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання та не встановлювалися обставини наявності або відсутності вироку суду у кримінальному провадженні №12017090010000414, ухвали про закриття кримінального провадження. З огляду на наведене, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій припустилися порушення приписів частини шостої статті 75 та частини першої статті 77 ГПК України. В залежності від встановленого, з`ясуванню підлягають обставини впливу результатів розгляду вказаного вище кримінального провадження відносно наявності підстав, з якими закон пов`язує правові наслідки для визнання саме спірного договору недійсним з урахуванням кваліфікації спірних правовідносин, які склались між сторонами спору, та предмету спору.

8.28. Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.29.Досліджуючи та аналізуючи зміст оскаржуваних судових рішень щодо застосування судами статті 230 ЦК України інакше/не так/в іншій спосіб витлумачення ніж це зробив Верховний Суд у вказаних вище справах, колегією суддів не встановлено неврахування висновку Верховного Суду з наведених обставин і міркувань, які вказані у цій постанові в цілому.

8.30. Верховний Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій в оспорюваних рішеннях встановлені обставини (див. розділ 6 постанови), з яких убачається, що позивач довів наявність трьох складових, необхідних для визнання правочину недійсним на підставі статті 230 ЦК України, зокрема: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких його введено в оману, наявність обману, тощо.

8.31. Слід зазначити, що касаційне провадження у даній справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.32. Так, скаржник вказує, що у постановах Верховного Суду відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, стосовно визнання недійсною угоди внаслідок обману у договорах про дольову участь у будівництві з відповідним суб`єктним складом та обґрунтуванням правової позиції з обставинами подібними до даної справи. Зокрема, у випадках недобросовісної поведінки позивача, який вважає себе обманутим, що ґрунтується на висновках здобутих за допомогою поліграфа.

8.33. Відповідно до приписів пункту 3 частини третьої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.34. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.35. Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норм матеріального права стосовно визнання недійсним саме договору про дольову участь у будівництві на підставі статті 230 ЦК України відсутні.

8.36. Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.37. Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

8.38. Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

8.39. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що, задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанції, виходили, зокрема, з того, що позивачем доведено наявність в спірному випадку умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та самого факту обману, тобто наявність одночасно трьох складових, необхідних для визнання недійсним правочину -Додаткової угоди від 12.12.2015 до Договору, як укладеної під впливом обману.

8.40. Водночас в обґрунтування касаційної скарги Підприємством покладено непогодження з оцінкою судами попередніх інстанцій доказів, зокрема, експертиз.

8.41. Також, скаржник вказав, що суд:

- всупереч вимогам пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

8.42. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.43. Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

8.44. Верховний Суд виходить з того, що:

- обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи;

- важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою;

- із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено у господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів";

- зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач і відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу;

- іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були;

- одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів);

- таким чином, з`ясування фактичних обставин справи, які входять до кола доказування, має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому, ураховуючи взаємозв`язок і вірогідність;

- в даному випадку Суд звертається до категорії стандарту доказування та відзначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний [постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17]. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

8.45. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.46. Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.47. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 зі справи №373/2054/16-ц).

8.48. Що ж до посилань скаржника на пункти 3 та 4 частини третьої статті 310 ГПК України, то слід зазначити таке.

8.48.1. Відповідач вказує, зокрема, про таке:

- суди попередніх інстанцій не звернули жодної уваги на те, що матеріали справи містять два протоколи до Додаткової угоди від 12.12.2014, зміст яких суперечить один одному, не надали жодної оцінки вказаному факту та не вирішили який з протоколів від 12.12.2014 є законним, таким, що відповідає внутрішній волі сторін;

- Підприємство просило суд провести експертне дослідження для з`ясування обставин, а саме, перевірити чи дійсно на спірному протоколі відтиск печатки, що належить Підприємству, чи одночасно зроблені підпис директора ОСОБА_4 та зроблено відтиск печатки Підприємства, чи одночасно виготовлені протоколи від 12.12.2014 в різних редакціях;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні вказаного клопотання;

- оскаржувані судові рішення постановлені на підставі недостовірних та недопустимих доказів.

8.49. Зі змісту судових рішень вбачається, що:

- судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи містять дві редакції Протоколу від 12.12.2014;

- з метою з`ясування обставини підписання/не підписання директором відповідача Протоколу від 14.12.2014 в редакції, на якій наполягав позивач судом і було призначено судову почеркознавчу експертизу;

- у Висновку №23350/23351/22-32 судовий експерт вказав, що: "Підпис від імені ОСОБА_4 у нижній частині Протоколу від 12.12.2014 розподілу квартир, нежитлових приміщень та машиномісць в житлово-офісному комплексі по АДРЕСА_1 у Шевченківському районі Києва згідно Договору №1 від 30 червня 2000 року про дольову участь у будівництві будинку в частині (в графі) "Директор ПП "Будмаш" ОСОБА_4", виконаний ОСОБА_4";

- суд першої інстанції виснував, що Висновок №23350/23351/22-32 обґрунтовано підтвердив доводи позивача про те, що Протокол від 12.12.2014, який містив пункти 2.1.1, 2.2.1 та викладені в них положення, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, підписувався сторонами, зокрема директором Підприємства ОСОБА_4 Водночас, Висновок №23350/23351/22-32 спростував доводи відповідача, який стверджував, що не підписував Протокол від 12.12.2014 у такій редакції;

- зважаючи на Висновок експертів №23350/23351/22-32, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, критично оцінив додані відповідачем до матеріалів справи заяви свідків в порядку статті 88 ГПК України від 08.12.2021, відповідно до яких власник Підприємства ОСОБА_3 стверджував, що "позивачем вчинено фальсифікацію доказів, а саме підробку тексту протоколу розподілу від 12.12.2014", а директор Підприємства ОСОБА_4 також стверджував, що ним "ніколи не підписувався протокол розподілу від 12.12.2014 в такій редакції".

8.50. Отже, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, надали оцінку наявності двох редакцій протоколу.

8.51. Що ж до відхилення клопотання відповідача про призначення технічної експертизи, то суд першої інстанції в ухвалі від 18.07.2022 навів мотиви, міркування та аргументи щодо відмови у призначенні такої експертизи.

8.52. Доводи скаржника стосовно постановлення оскаржуваних судових рішень на підставі недостовірних і недопустимих доказів ґрунтуються на тому, що Підприємство не погоджується з оцінкою доказів, яка була здійснена як судом першої, так і апеляційної інстанцій.

8.53. Втім, скаржником не мотивовано та необґрунтовано, що судами попередніх інстанцій були порушені норми процесуального права, зокрема, статті 77 та 78 ГПК України.

8.54. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову відсутні.

8.55. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у поясненнях-запереченнях, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.

8.56. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.57. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.58. Слід зазначити, що в силу приписів частини другої статті 309 ГПК України формальні порушення не можуть бути підставою для скасування з формальних міркувань правильного по суті і законного рішення.

8.59. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

8.60. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.61. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу відповідача залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

11. Поновлення виконання рішення суду

11.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.07.2023, зокрема, зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

11.2. Відповідно до частини третьої статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

11.3. Враховуючи залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін, виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Будмаш" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21 - без змін.

2. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.06.2023 у справі №910/17098/21, виконання якого було зупинено ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2023 у справі №910/17098/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Берднік

Суддя І. Булгакова