Постанова

від 14.06.2023 по справі 755/7716/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2023 року місто Київ

справа № 755/7716/20

провадження № 22-ц/824/9320/2023

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані адвокатом Строгим Валерієм Федоровичем,

на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 липня 2022 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Катющенко В.П.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5000000 грн., інфляційні втрати в сумі 897110 грн., 3% річних у розмірі 393037,20 грн, моральну шкоду у розмірі 103906 грн.

Позов обґрунтовано тим, що він у лютому 2010 року спільно з ОСОБА_3 вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю. За спільною згодою засновниками товариства виступили дружина позивача - ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , розподіливши частки по 50% кожному.

Вказував, що директором новоствореного ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» із статутним капіталом 20000 грн. був призначений він - ОСОБА_1

13 березня 2012 року учасниками товариства було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу підприємства до 10000000 грн. із збереженням рівності часток - 50% ОСОБА_4 та 50% ОСОБА_6 .

Відповідач на той час не мала змоги своєчасно внести кошти у розмірі 5000000 грн. в рахунок поповнення своєї частки статутного капіталу товариства, у зв`язку з чим між позивачем та ОСОБА_3 у подальшому була досягнута домовленість, що він замість відповідача внесе 5000000 грн. у рахунок формування статутного капіталу частки учасника ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», що і було ним зроблено упродовж 2016-2017 років дев`ятьма окремими платежами із зазначенням у меморіальних ордерах «Внесок до статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 », тобто частка учасника ОСОБА_6 у розмірі 5000000 грн. сформована у повному обсязі його коштами.

Проте, ОСОБА_6 , незважаючи на письмову вимогу від 12 квітня 2020 року, до теперішнього часу зазначені грошові кошти йому не повернула, а тому він вважає, що такі безпідставно набуті відповідачем та підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України з тих підстав, що правовідносини, які виникли між сторонами спору безпосередньо стосуються господарської діяльності ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», учасниками господарського товариства виступають сторони цивільного процесу в цій справі, обраний позивачем спосіб захисту пов`язаний із питаннями формування статутного капіталу господарського товариства та належного виконання прав та обов`язків учасником господарського товариства, таким чином розгляд даної справи відноситься до компетенції господарського суду та проводиться в порядку господарського, а не цивільного судочинства.

Постановою Київського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2020 року, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 є або був учасником ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» та володіє/володів корпоративними права цього товариства або має на меті отримати частку у статутному товаристві та захистити будь-які корпоративні права. Зважаючи на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого цивільного права та інтересу, порушеного, на його думку, відповідачем, оскільки остання отримала від позивача грошові кошти безпідставно та не повернула, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні підстави вважати, що між позивачем та відповідачем або між позивачем та третьою особою виникли корпоративні правовідносини. Оскільки спірні правовідносини не стосуються порушення корпоративних прав позивача, відсутні підстави для висновку про наявність юрисдикції господарського суду за вимогами про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди, заявленими фізичною особою на підставі частини 3 статті 23 та частини 1 статті 1167 ЦК України.

Постановою від 17 червня 2021 року Верховний Суд залишив без змін постанову Київського апеляційного суду від 9 лютого 2021 року прийшовши до висновку, що предметом позову у цій справі є стягнення безпідставно набутих відповідачкою, на думку позивача, грошових коштів, штрафних санкцій та моральної шкоди. Між сторонами у справі, які є фізичними особами, немає договірних та корпоративних правовідносин. Позивач не є учасником ТОВ «Риф-Транс ЛТД». Таким чином, спір у цій справі не можна вважати таким, що виник з корпоративних правовідносин, оскільки він стосується дій позивача з розпорядження належними йому грошовими коштами, які, на його думку, є предметом спору і можуть бути стягнені з відповідачки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5000000 грн., інфляційні втрати, три проценти річних, моральну шкоду.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 296000 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_2 - адвокат Строгий В.Ф., подав дві апеляційні скарги, в яких просив рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статтю 1212 ЦК України. Фактично предметом спору у цій справі є грошові кошти, які є власністю ТОВ «РИФ-Транс ЛТД». Доказів того, що грошові кошти у розмірі 5000000 грн. знаходяться у власності відповідача матеріали справи не містять. ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» не виходила та частку свою не відчужувала. Підстава позову стосується формування статутного капіталу після прийняття рішення про його збільшення та набуття ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» права власності на грошові кошти у розмірі 5000000 грн. З огляду на це, очевидно, що спір за позовом директора ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» до його учасника, виник з корпоративних відносин, тобто відносин, які змінилися щодо корпоративних прав ОСОБА_2 , оскільки номінальна вартість її частки у розмірі 50% була збільшена до 5000000 грн. Позивач ОСОБА_1 не є власником та не є платником грошових коштів на загальну суму 5000000 грн. Ні статутом ТОВ, ні положеннями Закону України «Про господарські товариства» не передбачено право вносити несплачену частку до статутного капіталу товариства за іншого учасника директором товариства або іншою особою. Внесення частки здійснюється виключно учасником товариства, що підтверджується меморіальними ордерами.

Також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення, в який просив скасувати додаткове рішення і відмовити у задоволенні вимог позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 просив рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін.Зазначає, що відповідачка намагається в суді апеляційної інстанції оскаржити постанову суду апеляційної інстанції та постанову суду касаційної інстанції. Відповідачка, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, помилково заявляє про суб`єктний склад сторін у справі, та вважає, що позивачем є директор ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», а відповідачем є засновник ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», а третьою особою є ТОВ «РИФ- Транс ЛТД». Відповідно до частини 2 статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Отже суб`єктний склад сторін у цій справі такий: позивач - фізична особа ОСОБА_1 , відповідач - фізична особа ОСОБА_2 , третя особа - юридична особа ТОВ «РИФ-Транс ЛТД». Вимоги про стягнення грошових коштів та моральної шкоди обґрунтовані безпідставним набуттям відповідачкою майна (грошових коштів) за рахунок позивача. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач володіє (чи володів) корпоративними правами у ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД», отже й відсутні правові підстави стверджувати, що між позивачем і відповідачкою, або між позивачем і ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» виникли корпоративні відносини. При цьому, оскільки позивач не є учасником ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД», не є власником частки у статутному капіталі ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» та не має на меті отримати частку відповідачки у товаристві з метою участі в управлінні та діяльності цієї юридичної особи, адже його вимоги спрямовані до відповідачки саме як до боржника у зобов`язальних відносинах, а також оскільки заявлений позов не направлений на захист корпоративних прав, цей спір не містить ознак корпоративного. Отже, вважає, що припущення відповідачки про те, що спір у цій справі виник з корпоративних відносин, є помилковим, необґрунтованим та таким, що суперечить положенням цивільного та господарського законодавства.

Третя особа ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» відзив на апеляційну скаргу відповідача не подавало.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 1 липня 2022 року скасовано. Провадження у справі закрито з тих підстав, що на думку суду, спір виник з корпоративних відносин. Роз`яснено позивачу право звернутися із заявою щодо направлення справи за підвідомчістю до Господарського суду м. Києва.

Постановою від 22 березня 2023 року Верховний Суд скасував постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, а справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Зазначивши про те, що в порушення вимог статті 417 ЦПК України апеляційний суд не звернув належної уваги на постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у даній справі та всупереч висновків Верховного Суду вважав, що є підстави для закриття провадження у справі у зв`язку з її непідсудністю судам цивільної юрисдикції.

В судове засідання представник третьої особи не з`явився, про місце, день та час засідання суду товариство повідомлялося електронною поштою, у зв`язку з чим суд вважав за можливе розглянути справу у відсутність представника третьої особи відповідно до вимог частини 2 статті 372 ЦПК України.

В судовому засідання представник ОСОБА_2 адвокат Мартинюк А.П. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити

ОСОБА_1 та його представники адвокати Жураковський С.А., Гарбуз М.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення позивача, представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного.

Судом при розгляді справи встановлено, що згідно з протоколом Установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 18 лютого 2010 року (всього засновників двоє) утворено Товариство «РИФ-Транс ЛТД» зі статутним фондом у розмірі 20 000 грн. із розподілом часток: 10 000 грн. - ОСОБА_4 - 50% статутного фонду та 10 000 грн. ОСОБА_7 - 50 % статутного фонду. Виконання обов`язків директора покладено на ОСОБА_1 .

Протоколом № 5 Установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 13 березня 2012 року постановлено збільшити статутний фонд Товариства, встановивши його у розмірі 10 000 000 грн. Визначено розмір часток учасників Товариства: ОСОБА_4 - 5 000 000 грн. - 50%; ОСОБА_7 - 5 000 000 грн. - 50%.

Відповідно до меморіальних ордерів внесенням коштів у сумі 5 000 000 грн. до уставного фонду відбулось поповнення статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 , про що зазначено у графі «Призначення платежу». У меморіальних ордерах від 07 грудня 2017 року, 8 грудня 2017 року, 11 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року, 20 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року, 28 грудня 2017 року та 29 грудня 2017 року у графі «Призначення платежу» вказано «готівкові надходження власних коштів, внесення до статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 ».

В матеріалах справи міститься висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведеннями комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 на підставі заяви адвоката Середи Ю.М. в інтересах ОСОБА_1 щодо проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні № 12018100090011578, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 6 жовтня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364-1 КК України (а.с. 134-157 т.1). З даного висновку вбачається, що на дослідження надано висновок спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року, в якому на вирішення спеціаліста було поставлено питання «Чи підтверджується документально формування Статутного фонду ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД», в тому числі внесення внесків від кожного із засновників зокрема?». Надано відповідь, що Статутний фонд ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД» станом на 30 грудня 2017 року був сформований і сплачений у повному обсязі на загальну суму 10 020 000 грн. Від імені кожного з учасників внесено: за ОСОБА_4 у т.ч. особисто 2 548 932 грн., директором ОСОБА_1 - 2 461 068 грн.; за ОСОБА_8 5 010 000 грн. у т.ч. учасником ОСОБА_4 - 10 000 грн., директором ОСОБА_1 - 5 000 000 грн. Аналогічна відповідь дана у висновку спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року (а.с. 160-214 т.1).

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 9 червня 2020 року та висновок спеціаліста аудиторської фірми «НХД-Аудит» від 26 червня 2020 року є належними, допустимими та достатніми доказами, які підтверджують внесення позивачем за відповідача особистих коштів до статутного капіталу товариства, а тому вимоги позивача про повернення коштів у розмірі 5000000 грн. на підставі статті 1212 ЦК України є доведеними та обґрунтованими.

Крім того, врахувавши, що боржник прострочив виконання зобов`язання, місцевий суд вважав, що є підстави для стягнення сум інфляційних втрат у розмірі 897110 грн. та 3% річних у розмірі 393037,20 грн., передбачених статтею 625 ЦК України та про наявність підстав для стягнення моральної шкоди в сумі 10000 грн.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Верховний суд у постанові від 29 березня 2022 року у справі № 296/3518/19 зазначив, що за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

З меморіальних ордерів наявних в матеріалах справи вбачається, що упродовж 2016-2017 років до уставного фонду ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» позивачем ОСОБА_1 вносилися кошти від ОСОБА_7 , що не оспорюється і відповідачем в даній справі, яка вказує, що ці кошти були її власними коштами, які вона передала позивачу у вересні 2016 року. Кошти відповідача до статутного капіталу ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від її імені були внесені ОСОБА_1 добровільно на підставі усної домовленості. Вказані кошти використовувались та використовуються в господарській діяльності ТОВ «РИФ-Транс ЛТД». З моменту передачі ОСОБА_1 у вересні 2016 року 5000000 грн. для внесення до статутного капіталу і до теперішнього часу ОСОБА_2 не отримувала грошові кошти у вигляді дивідендів від господарської діяльності ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» та не повертала внесений статуний капітал. Таким чином відсутні умови та підстави для застосування статті 1212 ЦК України та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 вказаних коштів.

Вважаючи, що спірні кошти набуті відповідачем у власність за вказаних позивачем обставин безпідставно, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 .

Водночас, прийшовши до такого висновку суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що спірні кошти вносились позивачем як вклад до статутного капіталу товариства його учасника - ОСОБА_6 .

Так, відповідно до статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником:

1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

3) одержаних доходів;

4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Наведене свідчить про те, що з моменту внесення до статутного капіталу товариства коштів чи майна, їх власником стає товариство, а отже висновок суду першої інстанції про те, що відповідач набула у власність спірні кошти, є таким, що не відповідає встановленим обставинам справи.

Отже, фактично предметом спору у цій справі є грошові кошти, які є власністю ТОВ «РИФ-ТРАНС ЛТД», вимог до якого позивач в межах даного позову не пред`являв.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 161/2823/19, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17 та інших).

Отже, для з`ясування наведених вище питань, а відтак і правильного вирішення спору судам в межах наданих їм повноважень процесуальним законом належить дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позовних вимог.

Так, звертаючись з даним позовом ОСОБА_1 зазначав, що він спільно з ОСОБА_3 у лютому 2010 року вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю, засновниками якого виступили дружина позивача - ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , розподіливши частки по 50% кожному. 13 березня 2012 року учасниками товариства було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу підприємства до 10000000 грн. із збереженням рівності часток - 50% ОСОБА_4 та 50% ОСОБА_6 . Відповідач на той час не мала змоги своєчасно внести кошти у розмірі 5000000 грн. в рахунок поповнення своєї частки статутного капіталу товариства, у зв`язку з чим між позивачем та ОСОБА_3 , які перебували у давніх дружних відносинах, у подальшому була досягнута домовленість, що він, ОСОБА_1 , замість відповідача внесе 5000000 грн. у рахунок формування статутного капіталу частки учасника, а ОСОБА_6 згодом поверне ці кошти. Він, ОСОБА_1 , виконав прохання та впродовж 2016-2017 років вніс до статутного капіталу ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» в рахунок частки відповідача 5000000 грн. Частка відповідача, на думку позивача, сформована повністю його коштами. Отже, наявні ознаки безпідставного набуття відповідачкою майна за його, позивача, рахунок. Проте ОСОБА_6 на його вимогу кошти йому не повернула, унаслідок чого, на думку позивача, наявні підстави застосування статті 1212 ЦК України.

У запереченні на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, подане ним до суду першої інстанції 10 грудня 2020 року, представник позивача зазначав, що: «Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодних стосунків крім безпосередньо позики та стосунків, які виникають між засновником та директором підприємства, не існує. Предметом даного позовного провадження якраз і є особисті стосунки, які виникли в результаті позики однієї фізичної особи іншій» (а.с. 238а том 1 ).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Отже, норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18), від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19).

Колегія суддів звертає увагу на те, що наведені позивачем обставини здійснення ним дій щодо внесення власних коштів замість відповідача за домовленістю, яка в подальшому повинна була йому їх повернути, як він про це зазначає в позові, не можуть кваліфікуватися як безпідставно отримане майно, оскільки за вказаних позивачем обставин такі відносини підпадають під кваліфікацію, що виниклиз договору позики.

Зважаючи на викладене, керуючись статтею 376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про задоволення апеляційних скарг ОСОБА_2 , наслідком якого є скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, а отже не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 , подані адвокатом Строгим Валерієм Федоровичем, задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 1 липня 2022 року скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог.

Додаткове рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 22 липня 2022 року скасувати.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 22 червня 2023 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус