Постанова

від 08.02.2024 по справі 755/7716/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 755/7716/20

провадження № 61-11034св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» на постанову Київського апеляційного суду

від 14 червня 2023 року у складі колегії суддів: Шкоріної І. О., Поливач Л. Д.,

Стрижеуса А. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 000 грн, інфляційні втрати в сумі 897 110 грн, 3 % річних у розмірі 393 037,20 грн, моральну шкоду у розмірі 103 906 грн, судовий збір у розмірі 10 510 грн, 214 грн комісії за його сплату, 12 900 грн вартості експертного психологічного дослідження та витрати на професійну правничу допомогу.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він у лютому 2010 року спільно з ОСОБА_3 вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю. За спільною згодою засновниками товариства виступили дружина позивача - ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , розподіливши частки по 50 % кожному.

Вказував, що директором новоствореного Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» (далі - ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», товариство) зі статутним капіталом 20 000 грн був призначений ОСОБА_1

13 березня 2012 року учасниками товариства було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу підприємства до 10 000 000 грн із збереженням рівності часток - 50 % ОСОБА_4 та 50 % ОСОБА_6 .

Відповідач на той час не мала змоги своєчасно внести кошти у розмірі 5 000 000 грн в рахунок поповнення своєї частки статутного капіталу товариства, у зв`язку з чим між позивачем та ОСОБА_3 у подальшому була досягнута домовленість, що він замість відповідача внесе 5 000 000 грн у рахунок формування статутного капіталу частки учасника ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», що і було ним зроблено упродовж 2016-2017 років дев`ятьма окремими платежами із зазначенням у меморіальних ордерах «Внесок до статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 », тобто частка учасника ОСОБА_6 у розмірі 5 000 000 грн сформована у повному обсязі його коштами.

Проте, ОСОБА_6 , незважаючи на письмову вимогу від 12 квітня 2020 року, до теперішнього часу зазначені грошові кошти йому не повернула, а тому він вважає, що такі безпідставно набуті відповідачем та підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України. Також вважає, що на його користь підлягають стягненню інфляційні втрати та 3 % річних від суми боргу, моральна шкода і судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Дніпровський районний суд міста Києва ухвалою від 10 грудня 2020 року закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Київський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2021 року ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 10 грудня 2020 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Верховний Суд постановою від 17 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року без змін.

Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 01 липня 2022 року під головуванням судді Катющенко В. П. позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 5 000 000 грн, інфляційні втрати у розмірі 897 110 грн, 3% річних у розмірі 393 037,20 грн, моральну шкоду в сумі 10 000 грн, судовий збір в сумі 11 350,80 грн, а всього 6 311 498 грн.

В решті позовних вимог відмовив.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог місцевий суд виходив з того, що суд вважає висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 та висновок спеціаліста аудиторської фірми «НХД-Аудит» від 26 червня 2020 року належними, допустимими та достатніми доказами, які підтверджують внесення позивачем за відповідача особистих коштів до статутного капіталу товариства, а тому вимоги позивача про повернення коштів у розмірі 5 000 000 грн на підставі статті 1212 ЦК України є доведеними та обґрунтованими.

Крім того, врахувавши, що боржник прострочив виконання зобов`язання, місцевий суд вважав, що є підстави для стягнення сум інфляційних втрат у розмірі 897 110 грн та 3 % річних у розмірі 393 037,20 грн, передбачених статтею 625 ЦК України та про наявність підстав для стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

Дніпровський районний суд міста Києва додатковим рішенням від 22 липня 2022 року під головуванням судді Катющенко В. П. стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 296 000 грн.

Ухвалюючи у справі додаткове рішення місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 296 000 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 липня 2022 року скасував. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», про стягнення безпідставно набутих грошових коштів з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних, відшкодування моральної шкоди закрив.

Роз`яснив позивачу право звернутися із заявою щодо направлення справи за підвідомчістю до Господарського суду м. Києва протягом 10 днів.

Верховний Суд постановою від 22 березня 2023 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду

від 28 вересня 2022 року скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Київський апеляційний суд постановою від 14 червня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 задовольнив.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 липня 2022 року скасував, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог. Додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22 липня

2022 року скасував.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційний суд виходив з того, що наведені позивачем обставини здійснення ним дій щодо внесення власних коштів замість відповідача за домовленістю, яка в подальшому повинна була йому їх повернути, як він про це зазначає в позові, не можуть кваліфікуватися як безпідставно отримане майно, оскільки, за вказаних позивачем обставин, такі відносини виникли з договору позики.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У липні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гарбуз М. В. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду по суті позовних вимог та додаткове рішення місцевого суду залишити в силі.

У липні 2023 року представник ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» - адвокат Осідак В. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду по суті позовних вимог та додаткове рішення місцевого суду залишити в силі.

Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 , в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц, від 26 вересня

2019 року у справі № 520/4210/18, від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, від 17 червня 2021 року та

від 22 березня 2023 року у справі № 755/7716/20, від 04 серпня 2021 року у справі

№ 185/446/18, від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Представник заявника зазначає, що суд апеляційної інстанції всупереч матеріалам справи встановив предмет спору, який не заявлявся жодною із сторін. Замість предмету витребування безпідставно набутих коштів, суд, без посилання на матеріали справи, встановив відносини позики, яких не було і не могло бути взагалі. Представник позивача зауважує, що відповідач набула спірну суму коштів саме за рахунок ОСОБА_1 без достатньої для цього правові підстави.

У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на: неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 червня 2021 року та від 22 березня 2023 року у справі

№ 755/7716/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); недослідження зібраних у справі доказів (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Представник третьої особи також зауважує, що відповідач не надав жодних доказів на спростування доводів позивача, а тому думка суду апеляційної інстанції про наявність домовленостей з приводу отримання грошових коштів між позивачем та відповідачем помилкова.

Узагальнені доводи особи, яка подалі відзив на касаційні скарги

У поданому у вересні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Мартинюк А. П. просив у задоволенні касаційних скарг відмовити, посилаючись на необґрунтованість їх аргументів.

Представник відповідача зазначає, що грошові кошти, стягнення яких вимагає позивач, не отримувались відповідачем, а були отримані третьою особою, а тому у правовідносинах, які склались між сторонами цього спору відсутній склад передбачений статтею 1212 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції правильно встановив всі фактичні обставини у справі, а тому дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, адже неодноразові перерахування грошових коштів протягом тривалого часу із зазначенням певного призначення платежу вказує на цілеспрямоване вчинення сторонами таких дій, а не вказують на їх помилковість.

Позивач, у поданому позові вказує на наявність між сторонами домовленостей щодо сплати спірних коштів, а тому висновки апеляційного суду правильні.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 09 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

20 вересня 2023 року справа № 755/7716/20 надійшли до суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з протоколом установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 18 лютого 2010 року (всього засновників двоє) утворено ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» з статутним фондом у розмірі 20 000 грн із розподілом часток: 10 000 грн - ОСОБА_4 - 50 % статутного фонду та 10 000 грн ОСОБА_7 - 50 % статутного фонду. Виконання обов`язків директора покладено на ОСОБА_1 (а. с. 22 том 1).

Протоколом № 5 установчих зборів засновників ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від 13 березня 2012 року постановлено збільшити статутний фонд товариства, встановивши його у розмірі 10 000 000 грн. Визначено розмір часток учасників товариства: ОСОБА_4 - 5 000 000 грн - 50 %; ОСОБА_7 - 5 000 000 грн - 50 % (а. с. 33 том 1).

З меморіальних ордерів встановлено факт внесення коштів у сумі 5 000 000 грн до статутного фонду шляхом поповнення статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 .

У меморіальних ордерах від 07 грудня 2017 року, 08 грудня 2017 року, 11 грудня 2017 року, 12 грудня 2017 року, 20 грудня 2017 року, 26 грудня 2017 року, 28 грудня 2017 року та 29 грудня 2017 року у графі «Призначення платежу» вказано «готівкові надходження власних коштів, внесення до статутного фонду від ОСОБА_7 через ОСОБА_1 » (а. с. 44-48 том 1).

В матеріалах справи міститься висновок експертів КНДІСЕ за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 09 червня 2020 року № 11651/20-72/15386?15388/20-72 на підставі заяви адвоката Середи Ю. М. в інтересах ОСОБА_1 щодо проведення судово-економічної експертизи у кримінальному провадженні № 12018100090011578, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 жовтня 2018 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 364-1 КК України (а. с. 134-157 том 1).

З цього висновку встановлено, що на дослідження надано висновок спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року, в якому на вирішення спеціаліста було поставлено питання - «Чи підтверджується документально формування Статутного фонду ТОВ «РИФ-Транс ЛТД», в тому числі внесення внесків від кожного із засновників зокрема?». Надано відповідь, що статутний фонд ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» станом на 30 грудня 2017 року був сформований і сплачений у повному обсязі на загальну суму 10 020 000 грн. Від імені кожного з учасників внесено: за ОСОБА_4 в тому числі особисто 2 548 932 грн, директором ОСОБА_1 - 2 461 068 грн, за ОСОБА_8 5 010 000 грн в тому числі учасником ОСОБА_4 - 10 000 грн, директором ОСОБА_1 - 5 000 000 грн.

Аналогічна відповідь надана у висновку спеціаліста ТОВ Аудиторська компанія «НХД-Аудит» від 17 квітня 2020 року (а. с. 160-214 том 1).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У постанові від 29 березня 2022 року у справі № 296/3518/19 Верховний Суд вказував, що за змістом статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання). Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Суть кондикційного зобов`язання виражається в тому, що набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого, а тому зобов`язаний не лише повернути йому майно в натурі чи відшкодувати його вартість (стаття 1213 ЦК), а й у повному обсязі компенсувати потерпілому негативні наслідки від неможливості йому користуватися майном за призначенням шляхом відшкодування всіх доходів, які набувач одержав або міг одержати від цього майна, а набувач безпідставно збагатився за рахунок потерпілого.

Суди попередніх інстанцій встановили, що упродовж 2016-2017 років до статутного фонду ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» позивачем ОСОБА_1 вносилися кошти від ОСОБА_7 , що не оспорюється і відповідачем в цій справі, яка вказувала, що ці кошти були її власними коштами, які вона передала позивачу у вересні 2016 року.

Кошти відповідача до статутного капіталу ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» від її імені були внесені ОСОБА_1 добровільно на підставі усної домовленості.

Ці кошти використовувались та використовуються в господарській діяльності ТОВ «РИФ-Транс ЛТД».

З моменту передачі ОСОБА_1 у вересні 2016 року 5 000 000 грн для внесення до статутного капіталу і до теперішнього часу ОСОБА_2 не отримувала грошові кошти у вигляді дивідендів від господарської діяльності ТОВ «РИФ-Транс ЛТД» та не повертала внесений статутний капітал.

Відповідно до статті 115 ЦК України, господарське товариство є власником: 1) майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; 2) продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності; 3) одержаних доходів; 4) іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі

№ 161/2823/19, від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17 та інших).

Отже, для з`ясування наведених вище питань, а відтак і правильного вирішення спору судам в межах наданих їм повноважень процесуальним законом належить дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позовних вимог.

Апеляційний суд зауважив, що звертаючись з цим позовом ОСОБА_1 зазначав, що він спільно з ОСОБА_3 у лютому 2010 року вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю, засновниками якого виступили дружина позивача - ОСОБА_4 та донька ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , розподіливши частки по 50 % кожному.

13 березня 2012 року учасники товариства прийняли рішення про збільшення статутного капіталу підприємства до 10 000 000 грн із збереженням рівності часток - 50 % ОСОБА_4 та 50% ОСОБА_6 . Відповідач на той час не мала змоги своєчасно внести кошти у розмірі 5 000 000 грн в рахунок поповнення своєї частки статутного капіталу товариства, у зв`язку з чим позивач та ОСОБА_3 , які перебували у давніх дружних відносинах, досягли домовленості, що ОСОБА_1 замість відповідача внесе 5 000 000 грн у рахунок формування статутного капіталу частки учасника, а ОСОБА_6 згодом поверне ці кошти. ОСОБА_1 виконав прохання ОСОБА_3 .

Позивач вважав, що частка відповідача, на його думку, сформована повністю за рахунок належних йому коштів, а тому наявні ознаки безпідставного набуття відповідачем майна за його, позивача, рахунок. ОСОБА_6 на вимогу позивача кошти йому не повернула, унаслідок чого наявні підстави застосування статті 1212 ЦК України.

У запереченні на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, поданому до суду першої інстанції 10 грудня 2020 року, представник позивача зазначав, що: «Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 жодних стосунків крім безпосередньо позики та стосунків, які виникають між засновником та директором підприємства, не існує. Предметом даного позовного провадження якраз і є особисті стосунки, які виникли в результаті позики однієї фізичної особи іншій» (а. с. 238 а

том 1).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

Вказана правова позиція сформульована Верховним Судом у постановах:

від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18),

від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18),

від 24 березня 2021 року у справі № 369/8126/17 (провадження № 61-5137св19).

Отже, враховуючи вищенаведене норми права та встановлені у справі фактичні обставини колегія суддів погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що в рамках розгляду цього позову відсутні підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 1212 ЦК України та стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки спірні кошти вносились позивачем як вклад до статутного капіталу товариства за його учасника - ОСОБА_6 .

Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що наведені позивачем підстави позову щодо здійснення ним дій з внесення власних коштів замість відповідача за домовленістю, яка в подальшому повинна була йому їх повернути, як він про це зазначає в позові, не можуть кваліфікуватися як безпідставно отримане майно, оскільки за вказаних позивачем обставин такі відносини виникли з договору позики.

Вищенаведеним також спростовуються аргументи касаційних скарг про те, що суд апеляційної інстанції належним чином зібрані у справі докази не дослідив, а тому дійшов помилкових висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо аргументів касаційних скарг про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц,

від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16, від 12 грудня 2018 року у справі

№ 205/3330/14-ц, від 26 вересня 2019 року у справі № 520/4210/18, від 14 квітня

2020 року у справі № 495/2442/16-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18, від 17 червня 2021 року та від 22 березня 2023 року у справі № 755/7716/20,

від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18, від 02 червня 2022 року у справі

№ 602/1455/20 колегія суддів доходить таких висновків.

У постановах від 17 червня 2021 року та від 22 березня 2023 року у справі

№ 755/7716/20, тобто у справі, яка є предметом касаційного перегляду Верховний Суд викладав правові висновки, які стосувались процесуального питання - юрисдикції, а тому колегія суддів відхиляє посилання на ці постанови.

Верховний Суд у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (провадження № 61-1133св18) вказував, що норми статті 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань.

У постанові від 26 вересня 2019 року у справі № 520/4210/18 Верховний Суд, передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказував, що згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Тлумачення статті 1212 Цивільного кодексу України свідчить, що необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 495/2442/16-ц вказано, що у особи виникає зобов`язання повернути отримане майно, зокрема, грошові кошти, згідно зі статтею 1212 ЦПК України, як безпідставно набуте, якщо особа отримала їх без правової підстави, за відсутності договірних правовідносин щодо цього майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 травня 2021 року у справі

№ 910/11027/18 зазначила, що вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

У постанові від 04 серпня 2021 року у справі № 185/446/18 Верховний Суд вказував, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач, перераховуючи кошти відповідачу, які сторони спільно витрачали, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок розглядати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту й обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених ними вимог і наданих доказів (див. постанову Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 602/1455/20).

Таким чином колегія суддів доходить висновку, що висновки суду апеляційної інстанції наведеним висновкам Верховного Суду не суперечать, адже за наслідками апеляційного розгляду справи було встановлено, що між сторонами цього спору виникли договірні відносини, а тому підстави для задоволення позовних вимог, передбачені статтею 1212 ЦК України відсутні. Крім того оцінка предмету заявленого позову, як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Інші доводи касаційних скарг спростовуються встановленими апеляційним судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржену постанову без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, нема.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «РИФ-Транс ЛТД» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров