Рішення

від 27.06.2023 по справі 485/63/22

СНІГУРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 485/63/22

Провадження № 2/485/29/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2023 року м.Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Квєтка І.А.,

секретар судового засідання Семенака А.Г.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника позивачів ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції)

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снігурівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" про визнання недійсною додаткової угоди,

встановив:

У січні 2022 року позивачі звернулися до суду з вказаним позовом. Свої вимоги обґрунтували таким.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх матір ОСОБА_5 . Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 6,6237 га, кадастровий номер 4825782000:05:000:0032 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області.

Позивачі є спадкоємцями ОСОБА_5 за законом.

10 червня 2013 року ОСОБА_5 уклала з ПОСП "Веселий Кут - ІІІ" договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років.

01 серпня 2018 року до вказаного договору була укладена додаткова угода строком на 49 років. Пункт 23 договору оренди був викладений у редакції, яка грубо порушує право власника земельної ділянки, а саме зазначено, що право оренди земельної ділянки відповідачем може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, передаватись у заставу, спадщину, вноситись до Статутного фонду власником земельної ділянки, крім випадків визначених законом.

Позивачі вважають вказану додаткову угоду недійсною, оскільки при її укладанні 01 серпня 2018 року не були погоджені істотні умови договору оренди землі, а саме не була визначена грошова оцінка земельної ділянки і відповідно до неї орендна плата за користування земельною ділянкою. При цьому, орендар взяв на себе усі повноваження власника земельною ділянкою щодо її розпорядження.

Також визначена у п. 9 договору оренди землі орендна плата у розмірі 3300,00 грн на рік є такою, що не відповідає вимогам діючого законодавства, не переглядалася відповідачем та не відповідає нормативній грошовій оцінці земельної ділянки. Індексація розміру орендної плати підприємством відповідача також не проводилася.

Крім того, ні у договорі, ні в угоді до даного договору не зазначена дата закінчення договору оренди, що порушує права позивачів як власників нерухомого майна.

При укладенні та підписанні договору ОСОБА_5 вела антигромадський спосіб життя, зловживала спиртними напоями, що і стало причиною її смерті. За весь час користування земельною ділянкою відповідач орендну плату їй не сплачував, а додаткову угоду вона взагалі не могла розуміти, оскільки майже постійно знаходилася у нетверезому стані.

Враховуючи викладене, позивачі просять визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди землі від 10 червня 2013 року, яка була укладена 01 серпня 2018 року між їх матір`ю ОСОБА_5 та ПОСП "Веселий Кут-ІІІ".

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та представник позивачів ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, з викладених у позові підстав просили їх задовільнити. Позивачка зазначила, що після смерті матері вони з братом не бажають залишати земельну ділянку в оренді у відповідача, з вимогою щодо збільшення орендної плати у зв`язку зі зміною грошової оцінки землі відповідно до вимог законодавства до відповідача не зверталася.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. У відзиві на позов відповідач вважав позовні вимоги безпідставними. Доводи відзиву обгрунтовані тим, що у договорі оренди землі від 10 червня 2013 року передбачені всі істотні умови відповідно до чинного законодавства й щодо яких сторони дійшли згоди, додатковою угодою від 01 серпня 2018 року до вказаного договору вносились зміни та доповнення. Заборгованості по орендній платі перед позивачами відповідач не має. Пункт 23 Додаткової угоди не порушує прав позивачів як власників земельної ділянки. Належних доказів того, що на момент підписання додаткової угоди ОСОБА_5 не усвідомлювала значення своїх дій через зловживання алкогольними напоями позивачами суду не надано.

Дослідивши докази по справі, суд прийшов до такого.

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Кобзарці Снігурівського району Миколаївської області померла ОСОБА_5 , про що Снігурівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис № 473 від 01 грудня 2020 року (а.с. 17).

Після її смерті відкрилася спадщина на земельну ділянку площею 6,6237 га, кадастровий номер 4825782000:05:000:0032 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, яка належала спадкодавиці на праві приватної власності на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії МК № 049043, виданого Снігурівським районним відділом земельних ресурсів 02 листопада 2004 року на підставі розпорядження Снігурівської райдержадміністрації від 20 липня 2004 року № 530-р, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за №010402302165 (а.с.21).

Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_5 є її діти: донька ОСОБА_6 (зміна прізвища на ОСОБА_7 згідно із свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Кобзарцівською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області за актовий записом № 3 від 12 грудня 2008 року) та син ОСОБА_4 , які прийняли спадщину.

10 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" було укладено договір оренди б/н вище вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 лютого 2014 року, номер запису про інше речове право: 4802820 (а.с.25, 27).

Обидві сторони договору оренди земельної ділянки дійшли згоди щодо його істотних умов, скріпивши 10 червня 2013 року договір своїми підписами, що і є моментом укладення договору.

01 серпня 2015 року до договору оренди від 10 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ПОСП "Веселий Кут-ІІІ" у договір оренди землі було внесено зміни шляхом укладення додаткової угоди, зокрема:

Пункт 8 викладено у наступній редакції: "Договір укладено строком на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію"

У пункті 23 визначено, що право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, передаватись у заставу, спадщину, вноситись до Статутного фонду власником земельної ділянки на строк до 49 років, крім випадків визначених законом.

Відповідно до ч. 4ст. 32 Закону України "Про оренду землі"( у редакції, чинній на час укладання додаткової угоди) перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Успадкувавши земельну ділянку позивачі успадкували права та обов`язки орендодавця ОСОБА_5 , визначені договором оренди земельної ділянки від 10 червня 2013 року, які не припинилися внаслідок її смерті.

Позивачі зазначають, що вказані пункти додаткової угоди від 01 серпня 2018 року суперечать вимогам закону та істотно порушують їх права.

Разом з тим, у відповідності до ст.19 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на час укладання додаткової угоди) строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

В силу приписів ч.5ст.93 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення додаткової угоди) право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом.

Тобто, чинне законодавство, яке діяло на час укладення додаткової угоди не забороняло укладати договір оренди землі на строк 49 років та чітко визначало, що розпоряджатися правом оренди, в тому числі шляхом передання цього права в заставу та внесення до статутного фонду може виключно власник земельної ділянки. Таким чином, зазначення в спірному договорі норми про строк дії договору на 49 років та умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки жодним чином не порушили (не погіршили) права орендодавця, а після її смерті і права спадкоємців - позивачів у справі, як нових власників земельної ділянки.

Крім того, як на одну із підстав своїх позовних вимог позивачі посилаються на те, що їх матір вела антигромадський спосіб життя, зловживала спиртними напоями, що і стало причиною її смерті. Додаткову угоду вона взагалі не могла розуміти, оскільки майже постійно знаходилася у нетверезому стані.

За змістомст. 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 3ст. 203 ЦК Україниволевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Верховний Суд 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15-ц, провадження № 61-13462св18 прийняв постанову, у якій зазначив про те, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину громадянин не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3ст. 12 ЦПК України).

На підтвердження неспроможності ОСОБА_5 в момент підписання додаткової угоди 01 серпня 2018 року розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними позивачами надано копію трудової книжки на ім`я ОСОБА_5 , відповідно до якої її 10 липня 2014 року було звільнено ПОСП "Веселий Кут" з посади підсобного робітника згідно п.4 ст.40 КЗпП України; довідки, виданої лікарем Снігурівської міської лякарні 02 листопада 2021 року про перебування ОСОБА_5 на "Д" обліку у лікаря-накролога з 06.2019р. з діагнозом "Синдром залежності від алкоголю, стан відміни"; довідку -характеристику, видану 02 листопада 2021 року старостою Кобзарцівського старостинського округу на ОСОБА_5 , яка за місцем проживання зарекомендувала себе спокійною, періодично зловживала спиртними напоями, скарг на її поведінку не надходило.

Разом з тим, вказані докази не доводять абсолютної неспроможності ОСОБА_5 в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Після роз`яснення судом необхідності призначення у справі судово-психіатричної експертизи позивачі відповідного клопотання не заявили.

Незгода позивачів з розміром орендної плати не є відповідно до чинного законодавства підставою для визнання угоди недійсною. З вимогою про перегляд розміру орендної плати у зв`язку із зміною грошової оцінки землі позивачі до відповідача не зверталися.

За такого, позовні вимоги є недоведеними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачами у зв`язку з розглядом справи, належить віднести на їх рахунок.

Керуючись ст.ст.4,13,81,141,263-265,268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Веселий Кут - ІІІ" про визнання недійсною додаткової угоди - залишити без задоволення.

Судові витрати, понесені позивачами у зв`язку з розглядом справи, віднести на їх рахунок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається у строк протягом тридцяти днів безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.А.Квєтка

Повне рішення складено 27.06.2023.