Рішення

від 05.07.2023 по справі 910/2408/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2023Справа № 910/2408/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши матеріали заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" про ухвалення додаткового рішення

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 10-А, офіс 1-45, код ЄДРПОУ 40870235)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КЛІНКЕР" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 28, код ЄДРПОУ 38130845) та

2) ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 840 195,90 грн,

Представники сторін: без виклику

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІТАМ Україна» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР» та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором транспортного експедирування № VKL 130820 від 13.08.2020 у розмірі 840 195,90 грн, з яких: 593 550,10 грн основного боргу, 131 003,81 грн інфляційних втрат, 17 140,48 грн трьох відсотків та 98 501,51 грн пені.

Одночасно з позовом було подано заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі банківські рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КЛІНКЕР" та ОСОБА_1 та на все належне на праві приватної власності нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП КЛІНКЕР» та ОСОБА_1 у розмірі ціни позову 840 195,90 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2023 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІТАМ Україна» про забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

20.04.2023 через відділ діловодства суду відповідачем-1 подано відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2023 відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КЛІНКЕР" залишено без розгляду; запропоновано позивачу подати письмові пояснення з належними та допустимими доказами щодо здійснення відповідачем-1 оплат за договором транспортного експедирування № VKL 130820 від 13.08.2020, зокрема, у розмірі 80 000,00 грн за рахунком №1189 від 17.11.2021.

10.05.2023 через відділ діловодства суду позивачем подані додаткові пояснення, в яких останній, серед іншого, зазначає, що 80 000, 00 гривень дійсно були сплачені відповідачем 05.08.2022 року як оплата боргу за договором транспортного експедирування № VKL 130820 від 13.08.2020 року. Однак, вказана сума вже була врахована при розрахунку загальної суми заборгованості за договором № VKL 130820 від 13.08.2020 та відображена в регістрах бухгалтерського обліку ТОВ "Вітам Україна" та ТОВ "ВІП КЛІНКЕР".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2022 позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КЛІНКЕР" та ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" заборгованість у розмірі 593 550 грн 10 коп.

29.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" про ухвалення додаткового рішення, в якій останній просить суд ухвалити додаткове судбове рішення у справі, яким стягнути солідарно з ТОВ "Вітам Україна" та ТОВ "ВІП КЛІНКЕР" судові витрати у розмірі 84 000, 00 грн.

Розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна", суд дійшов висновку про його часткове задоволення, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Оскільки розгляд цієї справи здійснювався судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, розгляд заяви позивача про розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України в тому самому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 221 ГПК України для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 3 ст. 221 ГПК України встановлено, що у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду з позовом позивач у позовній заяві вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які він очікує понести у зв`язку із розглядом справи в суді першої інстанції, складає 100 000, 00 грн.

Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 31.05.2023 вбачається, що судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем, щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до поданої заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем зазначено, що розмір понесених витрат на правничу допомогу становить 84 000,00 грн, які він просить покласти солідарно на відповідачів.

На підтвердження понесених ним судових витрат позивач долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання правової допомоги №146 від 06.02.2023;

- акт виконаних робіт №000807 від 27.06.2023;

- рахунок на оплату №687 від 06.02.2023;

- платіжну інструкцію №6533 від 10.02.2023;

- рахунок на оплату №808 від 27.06.2023;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії РН №1304 від 04.11.2017;

- ордер на надання правничої допомоги серії АІ №1350329.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 "Послуги. Загальні положення" підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

З метою встановлення співмірності витрат на правову допомогу на заявлену суму у розмірі 84 000, 00 грн, господарським судом досліджено акт виконаних робіт №000807 від 27.06.2023 за договором про надання правової допомоги №146 від 06.02.2023.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за за договором транспортного експедирування, і така категорія спорів не належить до складних. Вивчення нормативно-правового регулювання таких правовідносин відбувається під час здобуття вищої освіти в галузі права і не потребує додаткових зусиль і часу адвоката, який професійно займається діяльністю багато років, а алгоритм дій щодо правового захисту чітко визначений нормами Господарського процесуального кодексу України.

Суд зазначає, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що враховуючи професіоналізм і кваліфікацію адвоката Мазур І.О., розмір фактично понесених витрат на правничу допомогу є значно завищеним, оскільки дана справа є розрахунковою і не потребує спеціальних знань.

Суд наголошує на тому, що складність справи не полягає в ціні позову, а у категорії спору, а також у затрачених часі та зусиллях.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ, вирішуючи питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху», зазначив, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§55).

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі, судом враховано, що послуги адвоката були реально надані позивачу, що підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатами документів, їх значення для спору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18, від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19, від 19 листопада 2021 року у справі № 910/4317/21, від 09.12.2021 у справі № 922/3812/19.

Крім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача.

Водночас стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у справі №910/7032/17.

З урахуванням наведеного не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів до судового засідання, складність юридичної кваліфікації правовідносин у справі, суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, розмір заявленого до стягнення із відповідача у даній справі гонорару відповідає критерію розумності.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на усі вищевикладені обставини, а також заважаючи на часткове задоволення судом позовних вимог, господарський суд, керуючись внутрішнім переконанням, визнає, що співмірними є витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн, які і покладаються на відповідачів, у зв`язку з чим заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" про ухвалення додаткового рішення у цій справі підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. 123, 126, 129, 221, 244 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІП КЛІНКЕР" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 28, код ЄДРПОУ 38130845) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАМ Україна" (01024, м. Київ, вул. Лютеранська, 10-А, офіс 1-45, код ЄДРПОУ 40870235) витрати на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп.

3. У задоволенні заяви у решті суми витрат на правову допомогу відмовити.

4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Додаткове рішення складено 05.07.2023

Суддя І.О. Андреїшина