Постанова

від 18.05.2023 по справі 926/950-б/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2023 року

м. Київ

Cправа № 926/950-б/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.

за участю представників:

Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк": Андріїшиної Н. П.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022

та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021

у справі № 926/950-б/21

про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1

Вступ

1. Банк заявив у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника на підставі кредитного договору та договорів поруки у розмірі заборгованості за тілом кредиту, комісії, процентів, пені та судового збору у справах про стягнення частини цієї заборгованості.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у визнанні частини грошових вимог виходив з того, що вимоги у сумах стягнутих за судовими рішеннями підлягають визнанню із урахуванням їх часткового погашення; інші вимоги визнанню не підлягають у зв`язку зі спливом строку позовної давності для таких вимог, зокрема на суму комісії, процентів за користування кредитом (нарахованих у період кредитування) і пені та через невизначення у кредитному договорі відповідальності боржника у процентах відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також внаслідок припинення поруки до моменту заявлення кредиторських вимог.

3. Банк оскаржив в касаційному порядку судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у визнанні вимог на суму процентів, нарахованих за кредитним договором та стверджує, що суди неправильно застосували приписи статей 266, 625 ЦК України та не врахували при розгляді грошових вимог банку особливостей розмежування понять "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами" у взаємозв`язку із статтями 625, 1048, 1050 ЦК України.

4. З урахуванням висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги Верховний Суд у цій справі вирішив питання:

- застосування приписів статей 266, 625, 1048, 1050 ЦК України при наданні оцінки обґрунтованості грошових вимог до боржника, заявлених на суму процентів за користування кредитом, нарахованих за період до та після спливу строку кредитування.

5. Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги та залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

6. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 08.04.2021 відкрито провадження у справі № 926/950-б/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .

7. Господарський суд Івано-Франківської області постановою від 27.04.2021 визнав банкрутом фізичну особу ОСОБА_1 , увів стосовно боржника процедуру погашення боргів, призначив керуючим реалізацією майна арбітражного керуючого Шевчука Т. І.

Короткий зміст і підстави заяви про визнання грошових вимог

8. 28.08.2021 до суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") надійшла заява про визнання грошових вимог до боржника на суму 154 190 138,24 грн та 4 540,00 грн судового збору, у тому числі:

- за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 - 7 954 647,47 грн (297 099,00 дол. США) заборгованість за тілом кредиту; 12 751 167,70 грн (476 244,76 дол. США ) заборгованість за процентами; 163 414,07 грн (6 103,37 дол. США) заборгованість за комісією; 34 192 664,7 грн (1 151 089,40 дол. США) заборгованість з пені; 109 455,73 грн - судовий збір стягнутий рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16.09.2020 у справі № 926/964/20;

- за договором поруки від 28.01.2009 № 2 - 21 566 941,98 грн (805 506,08 дол. США) заборгованість за процентами; 194 689,78 грн (7 271,49 дол. США) заборгованість з комісії; 34 192 664,66 грн (1 277 065,58 дол. США) заборгованість з пені;

- за договором поруки від 09.07.2007 № 1 - 2 875 173,76 грн (107 385,18 дол. США) заборгованість за тілом кредиту; 12 908 010,5 грн (482 102.70 дол. США) заборгованість за процентами; 27 279 542,69 грн (1 018 866,63 дол. США) заборгованість з пені; 1 765,20 грн судовий збір стягнутий рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2015 у справі № 202/21563/13-ц.

9. Цю заяву обґрунтовано наявністю у ОСОБА_1 , як позичальника та поручителя, прострочених грошових зобов`язань перед АТ КБ "ПриватБанк".

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Щодо грошових вимог за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618.

10. 29.10.2007 року АТ КБ "ПриватБанк" (банк) та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позичальник) уклали кредитний договір № 08.03.02.01.3618, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 297 099,00 дол. США, на поповнення обігових коштів (пункт А.1 договору) і 138 640,04 грн на сплату страхових платежів (пункт А.2 договору).

11. 28.01.2009 АТ КБ "ПриватБанк" та Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до кредитного договору від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618, якою виклали кредитний договір № 08.03.02.01.3618 у новій редакції.

12. У пункті А.3 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 визначено, що погашення кредиту здійснюється в сумі і в строки передбачені графіком погашення. Платежі згідно з графіком погашення кредиту підлягають сплаті в повному розмірі. Часткові платежі без попередньої домовленості з банком, згідно з пунктом 2.4.1 даного договору, не допускаються. Платіж згідно з графіком погашення кредиту вважається здійсненим у встановлений термін, якщо сума платежу в повному розмірі надійшла на рахунок в банку не пізніше дати, вказаної у графіку погашення кредиту. Кінцева дата погашення кредиту 26.10.2012.

13. Згідно з пунктом А.6 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 - за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 19,1 % річних.

14. За умовами пункту А.7 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 - при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань щодо погашення кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі 43,0 % річних від суми простроченого кредиту. У випадку порушення позичальником якого-небудь грошового зобов`язання і при реалізації права банку, передбаченого пунктом А.3, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 43,0 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом не сплачуються.

15. Відповідно до пункту А.8 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 датою сплати процентів є 01-е число кожного поточного місяця, але не пізніше 06-го числа того ж місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачено пунктом 7.3. При несплаті процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно з пунктом 2.3.2).

16. За пунктом 4.8 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 погашення кредиту, сплата процентів за даним договором здійснюється у валюті кредиту. Погашення винагороди, неустойки за даним договором здійснюється в гривнях відповідно до умов даного договору.

17. Згідно з пунктом 5.4 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 нарахування неустойки здійснюється протягом трьох років з дня, коли відповідне зобов`язання повинно було бути виконано позичальником.

18. Згідно з пунктом 5.7. кредитного договору № 08.03.02.01.3618 строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даною угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

19. Договір в частині пункту 4.4 набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даною угодою (пунктом 6.1 договору).

20. Також, у травні 2020 року до Господарського суду Чернівецької області було подано позов АТ КБ "ПриватБанк" до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 в розмірі 297 099,00 дол. США, що еквівалентно 7 297 048,54 грн.

21. Господарський суд Чернівецької області рішенням від 16.09.2020 у справі № 926/964/20 задовольнив позовні вимоги у повному обсязі та присудив стягнути з Фізичної особи ОСОБА_1 на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 в розмірі 297 099,00 дол. США (що еквівалентно становить 7 297 048,54 грн) та 109 455,73 грн судового збору.

22. Господарський суд Чернівецької області у рішенні від 16.09.2020 у справі № 926/964/20 встановив, зокрема, що банк надав ФОП ОСОБА_1 кредит та перерахував грошові кошти у межах кредитного ліміту у загальному розмірі 297 099,00 дол. США, які позичальник не повернув.

23. Крім того, після укладення кредитного договору № 08.03.02.01.3618, ФОП ОСОБА_1 18.07.2014 припинив статус підприємця. Відповідно, його зобов`язання за укладеним договором не припиняються, а залишаються за фізичною особою, а тому позивач звернувся із позовними вимогами саме до фізичної особи ОСОБА_1

24. Вимоги про стягнення заборгованості за процентами, комісією, пені не заявлялись в межах справи № 926/964/20.

25. У цій справі (№ 926/950-б/21) AT КБ "ПриватБанк" заявив до фізичної особи ОСОБА_1 такі грошові вимоги за кредитним договором № 08.03.02.01.3618:

- 7 954 647,47 грн (297 099,00 дол. США) заборгованість за тілом кредиту;

- 12 751 167,7 грн (476 244,76 дол. США ) заборгованість за процентами;

- 163 414,07 грн ( 6103,37 дол. США) заборгованість за комісією;

- 34 192 664,7 грн (1 151 089,40 дол. США) заборгованість з пені;

- 109 455,73 грн - судовий збір за рішенням Господарського суду Чернівецької області від 16.09.2020 у справі № 926/964/20.

Щодо грошових вимог за договором поруки від 28.01.2009 № 2

(805 506,08 дол. США заборгованість за процентами; 7 271,49 дол. США заборгованість з комісії; 1 277 065,58 дол. США заборгованість з пені)

26. 09.08.2007 AT КБ "ПриватБанк" та TOB "АВІДІ" (позичальник) уклали кредитний договір № 08.03.02.01.3575, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 300 000,00 дол. США, на поповнення обігових коштів (пункт А.1 договору) і 138 640,04 грн на сплату страхових платежів (пункт А.2 договору).

27. 28.01.2009 сторони уклали додаткову угоду, якою кредитний договір № 08.03.02.01.3575 викладено у новій редакції, зокрема:

- пунктом А.3 кредитного договору № 08.03.02.01.3575 в новій редакції визначено, що погашення кредиту здійснюється періодичними платежами, в сумі і в строки передбачені графіком погашення. Останній платіж у сумі 9 500,00 дол. США повинен бути погашений 06.08.2012;

- згідно з пунктом 5.7. кредитного договору № 08.03.02.01.3575 в новій редакції строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даною угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років;

- договір в частині пункту 4.4 набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позивальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даного угодою (пунктом 6.1 договору).

28. 28.01.2009 AT КБ "ПриватБанк" (кредитор) і ОСОБА_1 (поручитель) уклали договір поруки № 2 в забезпечення виконання TOB "АВІДІ" зобов`язання за кредитним договором від 09.08.2007 № 08.03.02.01.3575.

29. За пунктом 1 договору поруки № 2, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

30. Згідно з пунктом 11 договору поруки № 2 цей договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

31. За пунктом 12 договору поруки № 2 сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.

32. За умовами кредитного договору № 08.03.02.01.3575 останній платіж повинен бути погашений 06.08.2012.

33. AT КБ "ПриватБанк" протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання вимоги за договором поруки № 2 до поручителя ОСОБА_1 не пред`являв.

Щодо грошових вимог за договором поруки від 09.08.2007 № 1

(2 875 173.76 грн (107 385,18 дол. США) заборгованість за тілом кредиту; 12 908 010,5 грн (482 102.70 дол. США ) заборгованість за процентами; 27 279 542,69 грн (1 018 866,63 дол. США) заборгованість з пені; 1 765,20 грн судовий збір за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.01.2015 у справі № 202/21563/13-ц)

34. 09.08.2007 АТ КБ "ПриватБанк" і TOB "Науково виробнича фірма "Спецтехсервіс" (позичальник) уклали кредитний договір № 08.03.02.01.3574, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у сумі 300 000,00 дол. США, на поповнення обігових коштів (пункт А.1 договору) і 138 640,04 грн на сплату страхових платежів (пункти А.2 договору) у випадках і в порядку, передбачених підпункти 2.1.5, 2.2.12.

35. 28.01.2009 АТ КБ "ПриватБанк" та TOB "Науково виробнича фірма "Спецтехсервіс" уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 08.03.02.01. 3574, якою договір № 08.03.02.01.3574 викладено в новій редакції, зокрема:

- пунктом А.3 кредитного договору № 08.03.02.01.3574 в новій редакції визначено, що погашення кредиту здійснюється періодичними платежами, в сумі і в строки передбачені графіком погашення. Останній платіж у сумі 9 500,00 дол. США повинен бути погашений 06.08.2012;

- згідно з пунктом 5.7. кредитного договору № 08.03.02.01.3574 в новій редакції строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даною угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років;

- договір в частині пункту 4.4 набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позивальником розрахункових документів на використання кредиту в межах вказаних в них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за даного угодою (пункт 6.1 договору).

36. 09.08.2007 AT КБ "ПриватБанк" (кредитор) і ОСОБА_1 (поручитель) уклали договір поруки № 1 в забезпечення виконання TOB "Науково виробнича фірма "Спецтехсервіс" зобов`язання за кредитним договором від 09.08.2007 № 08.03.02.01.3574.

37. За пунктом 1 договору поруки № 1, договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

38. Згідно з пунктом 11 договору поруки № 1 цей договір вступає в законну силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

39. Згідно з пунктом 12 договору поруки № 1 сторони дійшли згоди, що строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом 5 років.

40. Починаючи з 07.08.2017 порука ОСОБА_1 за виконання TOB НВФ "Спецтехсервіс" зобов`язань перед AT КБ "ПриватБанк" була припинена.

41. За умовами кредитних договорів № 08.03.02.01.3575 (забезпечений порукою за договором поруки № 2) і № 08.03.02.01.3574 (забезпечений порукою за договором поруки № 1) останній платіж повинен бути погашений 06.08.2012. Відтак, у силу приписів частини четвертої статті 559 ЦК України (в чинній на той час редакції) AT КБ "ПриватБанк" протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання повинне було пред`явити вимоги до поручителя ОСОБА_1 .

42. У жовтні 2011 року ПAT КБ "ПриватБанк" звернулося до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до TOB "Науково виробнича фірма "Спецтехсервіс", ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості.

43. Ухвалене заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було скасовано і при новому розгляді справи ПAT КБ "ПриватБанк" подало уточнену позовну заяву щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 08.03.02.01.3574 станом на 13.05.2014.

44. Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 27.01.2015 у справі № 202/21563/13-ц задовольнив позов AT КБ "ПриватБанк" - стягнув солідарно з TOB "Науково виробнича фірма "Спецтехсервіс" і ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 09.08.2007 № 08.03.02.01.3574 в розмірі 1 081 531,42 дол. США (288 266,69 дол. США заборгованість за кредитом; 482 023,39 дол. США заборгованість по процентам; 218 885,43 дол. США заборгованість по комісії, 92 355,91 дол. США пені) та 1 765,20 грн судового збору.

45. Згідно з розрахунком грошових вимог за договором поруки № 1 окрім визнаних судом у справі № 202/21563/13-ц і частково сплачених сум, AT КБ "ПриватБанк" просить визнати пеню (1 018 866,63 дол. США - 92 355,91 дол. США = 926 510,72 дол. США) що нарахована на присуджену до стягнення заборгованість по кредиту і процентах станом 07.04.2021 - до дати відкриття провадження у цій справі про неплатоспроможність.

Короткий зміст судового рішення першої інстанції

46. Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 17.11.2021 задовольнив частково заяву АТ КБ "ПриватБанк" про визнання грошових вимог до фізичної особи ОСОБА_1 ; визнав грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" у сумі 26 324 243,30 грн, з яких: 4 540,00 грн (судовий збір) - перша черга; 23 846 929,22 грн (основний борг) - четверта черга; 2 472 774,08 грн (пеня) - шоста черга. Суд відмовив у визнанні решти грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" у сумі 127 870 434,94 грн.

47. Відмовляючи у визнанні частини грошових вимог кредитора місцевий господарський суд виходив з того, що вимоги у сумах стягнутих за судовими рішеннями підлягають визнанню із урахуванням їх часткового погашення; інші вимоги визнанню не підлягають у зв`язку зі спливом строку позовної давності для таких вимог, зокрема на суму комісії, процентів за користування кредитом (нарахованих у період кредитування) і пені та через невизначення у кредитному договорі відповідальності боржника у процентах відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а також внаслідок припинення поруки до моменту заявлення кредиторських вимог.

Короткий зміст судового рішення апеляційної інстанції

48. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 залишено без змін, апеляційну скаргу АТ КБ ПриватБанк" без задоволення.

49. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції зазначивши, зокрема:

- щодо грошових вимог за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618, що стягнута рішенням суду заборгованість за тілом кредиту підлягає визнанню, а вимоги у сумі заборгованості за комісією, процентами (нарахованими у межах строку кредитування) та пені нарахованої на тіло кредиту і проценти - відхиленню через сплив позовної давності стосовно таких вимог; що після спливу 26.10.2012 строку кредитування відсутні підстави для нарахування процентів за користування кредитом за статтею 1048 ЦК України, а умови кредитного договору не передбачають нарахування процентів за частиною другою статті 625 ЦК України; не посилається банк на цю підставу і у заяві про визнання грошових вимог;

- щодо грошових вимог за договором поруки від 28.01.2009 № 2, що порука боржника на забезпечення виконання зобов`язань TOB "АВІДІ" за кредитним договором від 09.08.2007 № 08.03.02.01.3575 припинилася повністю 07.01.2013, тобто до подання AT КБ "ПриватБанк" заяви з кредиторськими вимогами до боржника у серпні 2021 року;

- щодо грошових вимог за договором поруки від 09.08.2007 № 1, що стягнута за рішенням суду заборгованість підлягає визнанню з урахуванням її часткового погашення, а у визнанні решти вимог необхідно відмовити, оскільки відповідно до умов цього договору починаючи з 07.08.2017 порука боржника за виконання TOB НВФ "Спецтехсервіс" зобов`язань перед AT КБ "Приватбанк", які не були предметом спору у справі № 202/21563/13-ц, була припинена.

КАСАЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Рух касаційної скарги

50. АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 за якою ухвалою від 01.08.2022 відкрито касаційне провадження.

51. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2022 зупинено касаційне провадження у справі № 926/950-б/21 за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" до розгляду і оприлюднення Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 910/4518/16.

52. У зв`язку з припиненням повноважень судді Ткаченко Н. Г., автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 926/950-б/21 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Картере В. І., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023.

53. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О., Картере В. І., Пєскова В. Г. від 11.01.2023 прийнято справу № 926/950-б/21 за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" до провадження.

54. Ухвалою Верховного Суду від 24.04.2023 поновлено касаційне провадження у справі № 926/950-б/21 за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" та призначено її до розгляду на 18.05.2023

55. У судове засідання 18.05.2023 учасники справи, окрім скаржника, своїх представників не направили.

56. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

57. Участь представників сторін у судовому засіданні, призначеному на 18.05.2023, обов`язковою не визнавалася.

58. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у судовому засіданні за відсутності її учасників.

ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

59. У касаційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 в частині відхилення вимог АТ КБ "ПриватБанк" та ухвалити в цій частині нове рішення, яким визнати грошові вимоги банку до боржника на суму 12 751 167,70 грн.

60. В обґрунтування касаційної скарги касант посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, відтак, оскаржує судові рішення в частині відмови у визнанні грошових вимог на суму 12 751 167,70 грн процентів за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 нарахованих в межах і після спливу строку кредитування та зазначає в якості підстави касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись в контексті цієї підстави на:

- неправильне застосування судами статті 266 ЦК України щодо тлумачення грошових вимог за частиною другою статті 625 ЦК України як додаткової вимоги до основного зобов`язання, всупереч висновків, викладених у постановах Верховного суду України від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16, Верховного Суду від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі № 642/493/17-ц;

- неврахування при розгляді грошових вимог банку особливостей розмежування понять "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами" у взаємозв`язку із статтями 625, 1048, 1050 ЦК України, а також висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц, від 04.02.2010 у справі № 912/1120/16, Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, від 10.06.2020 у справі № 903/191/19, від 10.11.2020 у справі № 903/802/18, від 05.03.2019 у справі № 5017/1987/2012.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

61. До Верховного Суду відзиви на касаційну скаргу не надійшли

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій

62. Щодо наведеного у пункті 4 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, зазначає таке.

63. Предметом касаційного перегляду є судові рішення місцевого та апеляційного господарського суду в частині висновків про відмову у задоволенні грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до боржника на суму 12 751 167,70 грн процентів, нарахованих в межах строку кредитування і після спливу строку кредитування, за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618.

Щодо нарахування процентів за правомірне і неправомірне користування кредитом

64. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

65. Тобто позичальник (1) отримує від банку грошові кошти, власником яких він не був, та (2) отримує можливість певний час правомірно не повертати надані грошові кошти. Натомість у позичальника виникає зобов`язання (1) повернути грошові кошти у встановлений строк та (2) сплатити визначені договором проценти за користування кредитом.

66. Поняття "користування кредитом" є окремим випадком "користування чужими коштами". Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17).

67. У частині другій статті 1054 ЦК України закріплено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика", статті 1046-1053) цієї глави , якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

68. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством саме у статті 1048 параграфа 1 "Позика" глави 72 "Позика. Кредит. Банківський вклад." ЦК України, а у статті 10561 цього Кодексу законодавець регламентує особливості визначення процентів, типу процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором, не змінюючи загальних правил статті 1048 ЦК України.

69. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

70. За усталеною правовою позицією проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за користування кредитом (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу).

71. При цьому кредитор, за загальним правилом, не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України).

72. Таким чином, уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно "користуватися кредитом", натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за користування кредитом) за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

73. Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

74. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

75. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 вказала на те, що зазначене благо (користування кредитом протягом певного часу за проценти) виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

76. Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 від 05.04.2023 справа № 910/4518/16, постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/8259/16, 29.03.2021 у справі № 913/479/18, від 22.02.2022 у справі № 920/1357/20, 25.10.2022 у справі № 910/6923/20).

77. Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

78. Отже, на період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

79. Таким чином, якщо боржник не сплатив суму боргу, яка складається з тіла кредиту та процентів, нарахованих в певній сумі на час закінчення строку кредитування чи на час пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, то прострочення такого грошового зобов`язання не призводить до подальшої зміни його розміру, але в боржника виникає додатковий обов`язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.

80. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зауважила, що підхід, за якого проценти за користування кредитом могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів - наслідків прострочення зобов`язання з оплати робіт, послуг чи користування кредитом, за відсутності прямої вказівки закону про можливість такої дискримінації платника (боржника) залежно від виду зобов`язання.

81. Отже, у разі порушення позичальником зобов`язання з повернення кредиту настає відповідальність - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

82. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

83. Отже, в охоронних правовідносинах, зокрема у разі неправомірного користування кредитом, права та інтереси кредитора забезпечені саме частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (див. подібний висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

84. Телеологічний та системний аналіз приписів частині третій статті 6, статті 627 ЦК України щодо змісту та реалізації принципу свободи договору засвідчує, що сторони не можуть з посиланням на цей принцип домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.

85. Водночас, така максима не заперечує права сторін домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, при цьому в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Ця домовленість за правовою природою буде домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 ЦК України, і цей розмір, на відміну від розміру процентів за користування кредитом, може бути зменшений судом (подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

86. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Щодо застосування позовної давності у справі про банкрутство/неплатоспроможність

87. За статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

88. Кредитор самостійно обирає спосіб захисту порушеного права. Звернення конкурсного кредитора із заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство є одним із таких способів.

89. Водночас можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, зокрема, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

90. Строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012).

91. Частиною першою статті 223 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

92. Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами у зобов`язаннях, визначені у главі 19 ЦК України.

93. Позовна давність відповідно до статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

94. Пред`явлення позову як форми захисту суб`єктивного права є одним з етапів здійснення матеріального права. Втім, хоча позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їх захисту в суді і в ЦК України йдеться саме про позовну давність, проте встановлені законом строки застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, зокрема у справах про банкрутство.

95. Підтвердженням такого висновку слугує тлумачення змісту статті 256 "Поняття позовної давності" ЦК України, яке свідчить, що позовна давність як правова категорія є наданим особі строком для реалізації звернення до суду за захистом права, яке порушується, оспорюється або не визнається.

96. Під захистом прав розуміється сукупність дозволених законом певних дій, прийомів, способів, що використовуються особою, право якої порушено або може бути порушено чи оспорюється, з метою відновлення порушеного (оспорюваного) права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та відшкодування спричиненої шкоди.

97. Суд звертає увагу, що КУзПБ не встановлює спеціальних норм, які регулюють застосування позовної давності у справах про банкрутство, в тому числі її застосування при розгляді кредиторських вимог до боржника. Таких норм не містить і ГК України.

98. Водночас частиною шостою статті 12 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство в порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

99. Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

100. ЦК України як основний акт цивільного законодавства не містить вичерпного переліку вимог, на які позовна давність не поширюється. Водночас оскільки позовна давність є інститутом цивільного права, вона може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 ГК України).

101. У справі про банкрутство кредитори звертаються до суду за захистом своїх прав шляхом подання заяви з грошовими вимогами до боржника у справі про його банкрутство.

102. Тобто кредитори звертаються до суду в розумінні статті 16 ЦК України з вимогою про захист свого майнового права та інтересу.

103. За таких умов положення про позовну давність поширюються і на майнові вимоги кредиторів, заявлені до боржника у справі про його банкрутство.

104. Ураховуючи наведене, у справі про банкрутство при розгляді кредиторських грошових вимог до боржника застосовуються загальні норми цивільного законодавства про позовну давність, визначені у главі 19 "Позовна давність" ЦК України.

105. Верховний Суд акцентує, що право особи отримати захист свого цивільного права або інтересу із застосуванням заходів правоохоронного характеру (у межах державно-примусової діяльності) - за рішенням суду (статті 15, 16 ЦК України, стаття 4 ГПК України), зокрема шляхом звернення до суду із вимогами про захист права на виплати, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, обмежується у випадках, передбачених законом.

106. Аналіз змісту положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у сукупності з наведеними нормами про позовну давність дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених в частині другій статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу), сплив якої, у разі заявлення стороною у спорі про її застосування, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

107. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (подібні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 14.12.2021 у справі № 910/65/14 (910/21118/20).

Щодо суті касаційної скарги

108. АТ КБ "ПриватБанк" стверджує, що заявлена 28.08.2021 як грошові вимоги до боржника у справі про банкрутство 12 751 167,70 грн процентів за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 складається із нарахувань, що здійснені в межах строку та за період після спливу строку кредитування за підвищеною процентною ставкою згідно з умовами цього договору з урахуванням погоджених сторонами змін.

109. При оцінці обґрунтованості цих вимог суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що строк кредитування за умовами кредитного договору від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 закінчився 26.10.2012 і ця обставина є вирішальною для правової кваліфікації правовідносин з користування кредитом боржником, відтак і природи нарахованих кредитором процентів.

110. За усталеною правовою позицією проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються позичальником за користування кредитом (тобто за можливість за плату правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу), проте зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту позичальник втрачає право на правомірне користування цим благом на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 від 05.04.2023 справа № 910/4518/16, постанови Верховного Суду від 25.03.2021 у справі № 910/8259/16, 29.03.2021 у справі № 913/479/18, від 22.02.2022 у справі № 920/1357/20, 25.10.2022 у справі № 910/6923/20).

111. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

112. Як убачається з оскаржуваних рішень, вирішуючи питання щодо обґрунтованості вимог на суму процентів за користування кредитом (нарахованих за період до закінчення строку кредитування 26.10.2012) суди попередніх інстанцій правильно врахували, що за змістом кредитного договору № 08.03.02.01.3618:

- за користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 19,1 % річних (пункт А.6);

- датою сплати процентів є 01-е число кожного поточного місяця, але не пізніше 06-го числа того ж місяця, починаючи з дати підписання цього договору, якщо інше не передбачено п.7.3. При несплаті процентів у зазначений термін вони вважаються простроченими (крім випадків розірвання договору згідно п.2.3.2) (пункт А.8);

- кінцевий строк повернення кредиту 26.10.2012 (пункт А.3);

- сторони кредитного договору домовилися, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів за даною угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років (пункті 5.7.).

113. Отже, як правильно зазначив апеляційний суд, перебіг позовної давності за останнім щомісячним платежем почався 07.10.2012 та сплинув 07.10.2017, проте АТ КБ "ПриватБанк" звернулося з заявою про визнання грошових вимог 28.08.2021, тобто після спливу позовної давності навіть щодо останнього щомісячного платежу за процентами за правомірне користування кредитом.

114. Щодо доводів касанта про підставність грошових вимог до боржника на суму "процентів за неправомірне користування грошовими коштами" колегія суддів Верховного Суду зазначає таке.

115. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 зауважила, що підхід, за якого проценти за користування кредитом могли нараховуватися та стягуватися за період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, не тільки не відповідає правовій природі таких процентів, а й призводить до вочевидь несправедливих результатів - наслідків прострочення зобов`язання з оплати робіт, послуг чи користування кредитом, за відсутності прямої вказівки закону про можливість такої дискримінації платника (боржника) залежно від виду зобов`язання.

116. Верховний Суд неодноразово зазначав, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

117. Стосовно спорів щодо природи такої грошової вимоги до позичальника Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 виснувала, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

118. Обґрунтовуючи довід про нарахування процентів в порядку статті 625 ЦК України кредитор посилався на пункт А.7 кредитного договору № 08.03.02.01.3618 у якому сторони домовилися, що при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань щодо погашення кредиту позичальник сплачує банку проценти за користування кредитом в розмірі 43,0 % річних від суми простроченого кредиту. У випадку порушення позичальником якого-небудь грошового зобов`язання і при реалізації права банку, передбаченого пунктом А.3, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 43,0 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожний день прострочення. Сплата пені здійснюється з дня, наступного за датою, передбаченою повідомленням. При цьому проценти за користування кредитом не сплачуються.

119. Отже, за умовами договору сторони домовилися, що підвищена процентна ставка 43,0 % застосовується саме за користування кредитом при порушенні позичальником будь-якого із зобов`язань.

120. До того ж, у випадку порушення позичальником зобов`язання, передбаченого пунктом А.3 у якому, визначено умови і кінцева дата погашення кредиту, сплачується пеня у розмірі 43,0 % від суми залишку непогашеної заборгованості за кожний день прострочення, а проценти за користування кредитом не сплачуються.

121. Такий зміст умов договору відповідно до принципу contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) має тлумачитися на користь боржника.

122. Отже, при здійсненні правової оцінки умов кредитного договору від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 суди попередніх інстанцій правильно виснували, що домовленість сторін за цим договір не охоплювала нарахування процентів на підставі частини другої статті 625 ЦК України і умови договору не визначають розміру таких процентів та їх сплату саме, як відповідальність позичальника після спливу визначеного договором строку кредитування.

123. Зазначене вище не дає підстав для тлумачення нарахованих АТ КБ "Приватбанк" поза межами строку кредитування процентів як міри відповідальності на підставі статті 625 ЦК України та, як наслідок - унеможливлює визнання АТ КБ "ПриватБанк" кредитором боржника в частині заявлених процентів, нарахованих поза межами строку кредитування.

124. Враховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з висновками місцевого і апеляційного господарський судів про відсутність підстав для визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" на суму 12 751 167,70 грн процентів за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618, нарахованих в межах і після спливу строку кредитування, відтак вважає правильною відмову у задоволенні заяви кредитора про визнання цих грошових вимог у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 .

125. Відтак, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування при розгляді грошових вимог банку особливостей розмежування понять "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами" у взаємозв`язку із статтями 625, 1048, 1050 ЦК України, адже, як убачається з оскаржуваних рішень і не спростовано скаржником, судами попередніх інстанцій було надано правильну правову оцінку підставності грошових вимог кредитора на суму 12 751 167,70 грн процентів за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 нарахованих, як в межах строку кредитування відповідно до статті 1048 ЦК України, так і за період після спливу строку кредитування відповідно до пункту А.7 цього договору.

126. Також, колегією суддів касаційної інстанції відхиляється твердження скаржника про неправильне застосування судами статті 266 ЦК України щодо тлумачення грошових вимог за частиною другою статті 625 ЦК України, як додаткової вимоги до основного зобов`язання, адже за змістом мотивувальної частини постанови апеляційного суду в частині оцінки грошових вимог за кредитним договором від 29.10.2007 № 08.03.02.01.3618 суд застосував приписи статті 266 ЦК України виключно при оцінці грошових вимог нарахованих у розмірі пені за прострочення інших грошових зобов`язань.

127. Решта доводів касанта, що аналогічні за змістом обґрунтуванню апеляційної скарги та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, були розглянуті під час апеляційного перегляду та правильно відхилені апеляційним судом, а тому колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для їх переоцінки.

128. З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ "ПриватБанк" є необґрунтованою та правові підстави для скасування постанови Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

129. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

130. Згідно з статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

131. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені господарськими судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" належить залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 - без змін.

Щодо судових витрат

132. Зважаючи на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.

Висновки щодо застосування норм права

133. Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

134. На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, тож боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

135. Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

На підставі наведеного та керуючись статтями 286, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 326 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2022 та ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 17.11.2021 у справі № 926/950-б/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков