Постанова

від 05.07.2023 по справі 175/5057/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 липня 2023 року

м. Київ

справа № 175/5057/21

провадження № 61-4293 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» (відповідач за зустрічним позовом),

відповідачі: ОСОБА_1 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (треті особи за зустрічним позовом),

треті особи:Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю

«СВ Фінанс» (далі - ТОВ «СВ Фінанс», товариство) звернулося до суду

з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 ,

ОСОБА_8 , третя особа - Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - Новоолександрівська СР), про виселення та зняття з реєстраційного обліку.

В обґрунтування позовних вимог товариство зазначало, що 11 квітня

2008 року між відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк», банк) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/147353/3101/74, за яким останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 395 000,00 доларів США на строк

240 місяців зі сплатою 13 % річних за користування кредитом. Позичальник зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно з умовами кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у цей самий день між ними укладено договір іпотеки № 014/3101/147353, предметом якого було нерухоме майно, а саме: земельна ділянка,

площею 1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039,

та житловий будинок, загальною площею 546,9 кв. м, із господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою:

АДРЕСА_1 .

28 жовтня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та публічним акціонерним товариством «Вектор Банк» (далі - ПАТ «Вектор Банк») укладено договори відступлення права вимоги, відповідно до яких АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

У цей самий день, 28 жовтня 2016 року, між ПАТ «Вектор Банк»

та ТОВ «СВ Фінанс» укладено договори відступлення права вимоги, за якими ПАТ «Вектор Банк» відступило товариству право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

Позичальник не виконував узяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, тому товариство вирішило задовольнити свої вимоги

в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» й 07 липня 2021 року набуло право власності на іпотечне майно.

Посилаючись на відповідні норми ЦК України, статтю 40 Закону України «Про іпотеку», статтю 156 ЖК України та відповідну судову практику Верховного Суду України, товариство, як новий власник житлового будинку, вказувало, що члени сім`ї попереднього власника, які користувалися будинком і продовжували це робити, не можуть користуватися спірним жилим приміщенням, так як право власності попереднього власника припинено.

У жовтні 2021 року товариство направило на адресу відповідачів вимогу

про виселення, в якій просило їх у тридцятиденний строк добровільно звільнити житловий будинок, який був предметом іпотеки та право власності на який зареєстровано за товариством. Проте, вказана вимога

не була виконана.

З урахуванням наведеного, ТОВ «СВ Фінанс» просило суд усунути

йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном - житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Короткий зміст зустрічних позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ «СВ Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова В. М.

(далі - приватний нотаріус), ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Новоолександрівська СР, про визнання права власності на нерухоме майно, скасування рішення

про державну реєстрацію, припинення права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зазначала,

що на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 березня 2019 року та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 березня 2019 року

вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, та 1/2 частини житлового будинку, розташованих за адресою:

АДРЕСА_1 , про що у березні 2019 року внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно.

Крім того, вона є власником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року у справі № 175/3250/16-ц за її позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Тобто вона на законних підставах набула право власності на вищевказане нерухоме майно.

Разом із цим, у липні 2021 року ТОВ «СВ Фінанс» зареєструвало за собою право власності на це нерухоме майно на підставі відповідних договорів

про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами

від 28 жовтня 2016 року, укладеними з ПАТ «Вектор Банк». Проте, під час реєстрації за нею права власності на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна були відсутні записи про те, що товариство є іпотекодержателем майна.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня

2016 року у справі № 175/4901/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк»

до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки

та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк»

про визнання недійсним договору іпотеки, разом із іншим, позовні вимоги банка задоволено, йому надано право на продаж предмета іпотеки. Вбачається, що у жовтні 2016 року АТ «Райффайзен Банк» відступив своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ПАТ «Вектор Банк». Проте, АТ «Райффайзен Банк» не реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому до ПАТ «Вектор Банк» не перейшло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами й воно, у свою чергу, не могло відступити це право на користь ТОВ «СВ Фінанс».

При цьому основне зобов`язання за кредитним договором припинено,

так як АТ «Райффайзен Банк» змінило строки виконання основного зобов`язання, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення

на предмет іпотеки. Більше того, ТОВ «СВ Фінанс» отримало грошові кошти

у рахунок погашення заборгованості, відступивши право вимоги

за кредитним та іпотечним договорами новому кредитору - ОСОБА_9 , уклавши відповідні договори 28 жовтня 2016 року. Проте, вказані договори у подальшому визнано недійсними у судовому порядку (справа

№ 175/1785/17), а товариство не довело, що грошові кошти за відповідними договорами було повернуто ОСОБА_9 .

Вважала, що наявні правові підстави для визнання за нею права власності на спірне майно і припинення цього права за товариством.

Крім того, боржник ( ОСОБА_2 ) і власник майна ( ОСОБА_1 )

не отримували від кредитора повідомлень про порушення основного зобов`язання. Товариство не надало приватному нотаріусу всіх необхідних документів під час реєстрації за собою права власності на спірне нерухоме майно, а тому відповідні реєстраційні дії підлягають скасуванню.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право власності на вищевказане нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку; припинити за ТОВ «СВ Фінанс» право власності

на вказані об`єкти нерухомого майна; скасувати відповідні рішення

про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 12 січня 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1

до спільного розгляду з первісним позовом ТОВ «СВ Фінанс».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року у складі судді Озерянської Ж. М. позовні вимоги ТОВ «СВ Фінанс» задоволено частково.

Визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком

АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що є підставою для зняття їх з реєстрації

за вищевказаною адресою.

Виселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ,

та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , із указаного житлового будинку.

Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 на користь

ТОВ «СВ Фінанс» судові витрати у розмірі 756,66 грн із кожного.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові витрати за зустрічною позовною заявою залишено за ОСОБА_1 .

Зупинено виконання рішення суду першої інстанції у частині виселення

з предмета іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану

та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «СВ Фінанс» правомірно набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком та ОСОБА_2 . Товариство у силу положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» направило відповідачам вимоги

про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання,

на підтвердження чого надало відповідні докази. Тому у спірних правовідносинах наявні правові підстави для усунення товариству перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном.

Суд першої інстанції врахував інформацію, надану відділом адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, за якою ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не значаться за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із цим, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Крім того, у силу положень частини першої статті 7 Закону України

«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»

для зняття з реєстрації місця проживання достатньо рішення суду

про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що вона не довела добросовісності набуття права власності на спірне майно. При цьому ОСОБА_1 у листопаді 2016 року зверталася до суду з вимогами про визнання недійсним договору іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353, укладеного між банком

та ОСОБА_2 , у задоволенні яких постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у справі № 175/4442/16-ц було відмовлено. Указане свідчить про її обізнаність щодо існування обтяження спірного нерухомого майна.

З урахуванням дії в Україні воєнного стану, суд першої інстанції зупинив виконання цього рішення на період його дії та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 25 серпня 2022 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «СВ Фінанс» відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено за ТОВ «СВ Фінанс» право власності на нерухоме майно,

а саме: житловий будинок, загальною площею 546,6 кв. м, житловою

площею 255,4 кв. м, опис: житловий будинок літ. А з господарськими будівлями та спорудами: літ. А1 - прибудова (цегла); літ. Б - сарай (цегла); літ. В - літня кухня (цегла); літ. Г - вбиральня (цегла); літ. Д - сарай (цегла); літ. Е - сарай (цегла); літ. Бас - басейн (бетон); літ. К - колодязь (залізобетонні кільця); літ. ЗЯ - зливна яма (цегла); № 1-4 - огорожі (метал, цегла, шлакоблок); № 5, 6 - стінки підпірні (цегла); № 7 - камін (цегла);

літ. 1 - замощення (бетон), адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214); земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, площа 1 986 кв. м, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, адреса:

АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 59250013 від 13 липня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шрамової В. М., на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , (номер запису про право власності/довірчої власності 42957140), та на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою: АДРЕСА_1

(номер запису про право власності/довірчої власності: 42956914).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 58284352

від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. (номер запису про іпотеку 42080876).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 58284263

від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. (номер запису про обтяження 42080787).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , індексний номер 33047203 від 20 грудня 2016 року, ОСОБА_10 , комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (номер запису про іпотеку 18162078).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , індексний номер 58283943 від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С. О. (номер запису про обтяження 42080692).

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ТОВ «СВ Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір

у розмірі 13 620,00 грн.

Суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи

та надавши оцінку поданим сторонами доказам, преюдиційним обставинам, установленим судами при вирішенні інших спорів між сторонами, вважав передчасними висновки суду першої інстанції.

Апеляційний суд указав, що ТОВ «СВ Фінанс» стало новим кредитором

у спірних правовідносинах. На час реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_9 , договір відступлення прав вимоги, укладений 28 жовтня 2016 року між нею та товариством, був виконаний, товариство отримало від останньої грошові кошти в сумі вартості предмета договору, а в подальшому зареєструвало за собою право власності

на спірний житловий будинок та земельну ділянку.

Разом із цим, товариство не надало доказів повернення ОСОБА_9 отриманих від неї грошових коштів.

Отже, ТОВ «СВ Фінанс», отримавши задоволення своїх кредиторських вимог шляхом зарахування коштів на рахунок, безпідставно здійснило реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно, тому доводи ОСОБА_1 у цій частині апеляційний суд уважав обґрунтованими. На відміну від її зустрічних вимог про визнання за нею права власності на спірне майно, які суд апеляційної інстанції вважав безпідставними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження

У березні 2022 року ТОВ «СВ Фінанс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову суду апеляційної інстанції, в якій, з урахуванням

її уточненої редакції, просить скасувати оскаржуване судове рішення

й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, зокрема, судом застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року касаційну скаргу

ТОВ «СВ Фінанс» залишено без руху з наданням строку для усунення

її недоліків.

У наданий судом строк заявник надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано дану цивільну справу із суду першої інстанції. Клопотання ТОВ «СВ Фінанс» про зупинення дії постанови суду апеляційної інстанції задоволено. Зупинено дію оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2023 року справу призначено

до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними

у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції

при вирішенні спору не врахував відповідну судову практику Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи договору відступлення права вимоги й помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що правомірність відступлення товариством права вимоги за кредитним та іпотечним договорами

на користь ОСОБА_9 досліджувалася судами при вирішенні інших спорів між сторонами, зокрема у справі № 175/1785/17, за результатом розгляду якої відповідні договори відступлення прав вимоги визнано недійсними. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків (стаття 216

ЦК України). Тому товариство знову стало кредитором у спірних правовідносинах. У цій частині суд апеляційної інстанції зробив правильні висновки.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції не мотивував та не обґрунтував інші висновки відмови у задоволенні позову товариства та часткового задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 .

Вважає, що розмір загальної вартості прав вимоги за договором відступлення прав вимоги не впливає на розмір кредитної заборгованості. Указані поняття помилково ототожнені апеляційним судом.

При цьому за наслідками розгляду справи № 175/1785/17 товариство повернуло отримані від фізичної особи кошти і вказані дії не виходять

за рамки правовідносин, які склалися між сторонами відповідного правочину, який, як і наслідки його недійсності, не був предметом розгляду

у справі, яка переглядається. Між товариством та ОСОБА_9 відсутні спори з приводу наслідків недійсності укладених між ними договорів.

У спірних правовідносинах товариство намагалося задовольнити свої вимоги в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про відступлення прав вимоги, укладеного між ТОВ «СВ Фінанс»

та ПАТ «Вектор Банк», який є чинним, а не на підставі відповідного договору, укладеного з ОСОБА_9 , який визнано недійсним.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Шевкової К. І., в якому вказується, що ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на спірне майно, на яке не було накладено обтяжень та заборон. При цьому товариство не було іпотекодержателем спірного майна

й не могло набути на нього права власності на підставі відповідного іпотечного застереження, оскільки чинна на той час редакція статті 37 Закону України «Про іпотеку» не передбачала такої підстави.

Вважає правильними висновки апеляційного суду про те, що товариство вже отримало грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, коли відступило право вимоги новому кредитору. Тобто ТОВ «СВ Фінанс» двічі отримало кошти як кредитор у зобов`язанні.

Крім того, у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для виселення відповідачів, оскільки їм не надано іншого житла (стаття 109

ЖК України), судом не залучено до участі у справі орган опіки та піклування.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

11 квітня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/147353/3101/74, за яким останній отримав

у кредит грошові кошти у розмірі 395 000,00 доларів США на строк

240 місяців із сплатою 13 % річних за користування кредитом

(а. с. 120-125, т. 1).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 11 квітня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 014/3101/147353, предметом якого було наступне нерухоме майно: земельна ділянка, площею 1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039; житловий будинок із господарськими будівлями

та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1

(а. с. 10-12, т. 1).

Умовами зазначеного договору іпотеки визначено гарантії іпотекодавця (пункт 2.1), зокрема: на підставах передбачених законодавством України,

на предмет іпотеки може бути звернено стягнення (пункт 2.1.2); предмет іпотеки не підлягає вилученню, до нього не пред`явлені і не будуть пред`явлені майнові позови, пов`язані з його вилученням (пункт 2.1.3); предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності,

не є часткою, паєм (пункт 2.1.4); будь-які вимоги третіх осіб

не забезпечені та не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правами

на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог

(пункт 2.1.5).

Пунктом 3.1.4 договору іпотеки визначено право іпотекодержателя

у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором іпотеки або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних

з реалізацією предмета іпотеки.

У випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором іпотеки або за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу, визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору. Порядок такого способу задоволення визначається пунктом 5 договору

(пункт 3.1.5).

Розділом 5 договору іпотеки визначено порядок звернення стягнення

на предмет іпотеки.

Пунктом 5.1 визначено, що у разі порушення умов основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження

про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 5.4 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з указаним договором іпотеки вартість предмета іпотеки (житловий будинок і земельна ділянка) визначена сторонами у розмірі 3 033 094,00 грн (а. с. 10, т. 1).

У грудні 2015 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до АТ «Райффайзен Банк», третя особа - приватний нотаріус Юрченко Л. Л., про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року у справі № 175/4901/15-ц у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 11 квітня

2008 року № 014/3101/147353, укладений між АТ «Райффайзен Банк»

та ОСОБА_2 , у частині передачі в іпотеку будинку, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 . Знято заборону на відчуження нерухомого майна № 7002640, а саме вказаного будинку. Виключено

з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку вказаного будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня

2016 року у цій справі апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 27 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 у розмірі 367 677,24 доларів США, еквівалент - 7 830 679,18 грн, яка утворилася станом на 19 жовтня 2015 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, належний на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку, площею

1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039; житловий будинок, загальною площею 546,9 кв. м. Надано АТ «Райффайзен банк» право

на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, включаючи право

на проведення усіх дій пов`язаних із його реалізацією, у тому числі

на виготовлення, оригіналів, дублікатів, копій правовстановлюючих документів та технічної документації, на умовах та в порядку, викладеному

у статті 38 Закону України «Про іпотеку», з початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ринкові ціни на цей вид майна,

на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій,

але не нижче 3 033 094,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено

(а. с. 102-105, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року у цій справі касаційну скаргу

ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року у частині позову

АТ «Райффайзен Банк» скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року у цій справі (а. с. 64-66, т. 1) апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року у частині позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» змінено у частині обґрунтування відмови

у задоволенні позову.

30 листопада 2016 року, тобто під час розгляду справи № 175/4901/15-ц, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі № 175/3250/16-ц за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня

2018 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу

з ОСОБА_2 із 2002 року до 12 лютого 2015 року. Визнано нерухоме майно, набуте в період проживання ОСОБА_1 однією сім`єю

без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 із 2002 року до 12 лютого 2015 року, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На підставі цього судового рішення 19 вересня 2018 року державним реєстратором внесено відповідні записи про право власності

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 96, т. 1).

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою

до АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Юрченко Л. Л., про визнання недійсним договору іпотеки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду 21 травня 2019 року

у справі № 175/4442/16-ц апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено, апеляційну скаргу ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2018 року у цій справі скасовано. У задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1 відмовлено.

28 жовтня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого

АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги

за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74

та договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги за договором іпотеки

від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353.

28 жовтня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «СВ Фінанс» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Вектор Банк» відступило TOB «СВ Фінанс» право вимоги за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 та договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Вектор Банк» відступило право вимоги TOB «СВ Фінанс» за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року

№ 014/3101/147353 (а. с. 13-20, т. 1).

28 жовтня 2016 року між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_9 укладено договір відступлення права вимоги, за яким товариство відступило ОСОБА_9 право вимоги за кредитним договором від 11 квітня 2008 року

№ 014/147353/3101/74 та за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року

№ 014/3101/147353 (а. с. 110-112, т. 1).

Загальна вартість прав вимоги за цим договором становить 3 173 000,00 грн (пункт 3.1).

У пункті 3.2 договору зазначено, що новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору загальну вартість прав вимоги, вказану

у пункті 3.1 договору, у день підписання цього договору шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора.

Згідно з пунктом 3.3 цього договору первісний кредитор не повертає новому кредитору сплачену останнім загальну вартість прав вимоги, вказану

у пункті 3.1 цього договору, за будь-яких обставин, крім випадку, коли буде встановлено, що кредитний договір визнано недійсним до або у дату укладення цього договору.

Рішеннями державного реєстратора комунального підприємства Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області (далі - державний реєстратор) від 20 грудня 2016 року (індексний номер 33047203) про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 1 986 кв. м, за кадастровим номером 1221486200:05:010:0039 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1125133312214), що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 , та від 20 грудня 2016 року (індексний номер 53047445)

про державну реєстрацію права власності на житловий будинок

АДРЕСА_2 , зареєстровано право власності на вказані об`єкти нерухомості

за ОСОБА_9 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року у справі № 175/1281/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , державного реєстратора про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконними дій та скасування реєстрації права власності задоволено. Визнано незаконним та скасовано вищевказані рішення державного реєстратора від 20 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок за ОСОБА_9 . Визнано незаконними дії державного реєстратора, вчинені 19 грудня

2016 року, за індексним номером 33047203, за номером запису про право власності 18162044, щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та вчинені 19 грудня 2016 року, за індексним номером 33047445,

за номером запису про право власності 18162259, щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок. Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_9 за номерами записів про право власності 18162044, 18162259 на спірні земельну ділянку та житловий будинок

(а. с. 106-109, т. 1).

Судами також вирішувалася справа № 175/1785/17 за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ТОВ «СВ Фінанс» про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у цій справі (провадження № 61-32865св18) скасовано постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року й залишено в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 05 жовтня 2017 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 28 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_9 , відповідно до якого

товариство відступило останній право вимоги за кредитним договором

від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 жовтня

2016 року, укладений між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_9 , відповідно

до якого товариство відступило останній право вимоги за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 07 липня 2021 року вищевказане майно було зареєстроване за TOB «СВ Фінанс» на підставі поданих документів (договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія

та номер: 1660, виданий 28 жовтня 2016 року; договір іпотеки

від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353 (а. с. 21-25, т. 1).

11 лютого 2021 року TOB «СВ Фінанс» направило на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за кредитним договором від 11 квітня 2008 року

№ 014/147353/3101/74 (а. с. 146-153, т. 1).

У жовтні 2021 року TOB «СВ Фінанс» на адресу ОСОБА_2 ,

ОСОБА_1 та ОСОБА_8 рекомендованим листом було направлено вимогу про виселення у порядку статті 40 ЗУ «Про іпотеку» (а. с. 7-9, т. 1).

Відповідно до інформації, наданої відділом адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України

в Дніпропетровській області на запит суду щодо доступу до персональних даних, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 не значаться

за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 37-44, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої

цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «СВ Фінанс» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої

або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини,

що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права,

які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411,

частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного

у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи

чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної

в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно

до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода

на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16

ЦК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, ТОВ «СВ Фінанс» звернулося

до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні

та розпорядженні майном шляхом їх виселення та зняття з реєстраційного обліку. ОСОБА_1 , у свою чергу, звернулася до суду із зустрічним позовом до товариства про визнання права власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності на нерухоме майно.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов ТОВ «СВ Фінанс» виходив із того, що товариство правомірно набуло право вимоги

за кредитним та іпотечним договорами, тобто стало новим кредитором

та іпотекодержателем у спірних правовідносинах, зареєструвало за собою право власності на спірне майно, виконало вимоги Закону України

«Про іпотеку» щодо направлення відповідачам вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, а тому наявні правові підстави для усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном. Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив із того, що вона не довела добросовісності набуття права власності на спірне майно і їй було відомо про існування обтяження спірного нерухомого майна.

Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, вважаючи передчасними зроблені районним судом висновки, ухвалив нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні позову товариства і частково задовольнив зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 . Апеляційний суд указав, що ТОВ «СВ Фінанс» стало новим кредитором у спірних правовідносинах, проте воно безпідставно здійснило реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно, оскільки не надало доказів повернення грошових коштів, отриманих від ОСОБА_9 за договором відступлення прав вимоги, укладеним між ними 28 жовтня 2016 року.

Із цих підстав апеляційний суд уважав частково обґрунтованими доводи ОСОБА_1 .

Верховний Суд не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку»визначено,

що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із частиною першою статті 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку»у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги

за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя

на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він

є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш

ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення

на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається

без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

на підставі договору. Положення частини першої цієї статті

не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись

у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).

У частині третій статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено,

що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання

на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно

із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься

в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем

і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно

з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя

не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені

цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки

(частина друга статті 36 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження

в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя

на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності

на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання

(частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України

«Про іпотеку»).

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвеція) кожен має право на повагу до свого житла,

а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної

та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу

до житла (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)

у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом,

яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації

у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить

від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно

не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2

статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись

як «необхідне в демократичному суспільстві».

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ

і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність

у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги

та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те,

що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним),

але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява

№ 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає,

що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК України, яка закріплює правило

про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян

при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними

за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено

в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення

є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому,

за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення

з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку»,

так і норма статті 109 ЖК України.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року

у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася

з такими висновками.

У постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) та від 12 червня 2019 року у справі

№ 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила, що у разі якщо сторони договору іпотеки передбачили в ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися

з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України

«Про іпотеку»та у частині третій статті 109 ЖК України процедури.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок,

що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб,

які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін

(у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане

в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений

або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає

до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає

на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення

при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку

є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок

чи не за рахунок кредитних коштів.

Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки

в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК України, у якій вказано,

що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

У разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частин першої-третьої статті 109

ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто

з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Такі правові висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду

у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені

в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд, надавши відповідну правову оцінку поданим сторонами доказам, установив, що ТОВ «СВ Фінанс» є кредитором у спірних правовідносинах.

При цьому суд послався на положення відповідних договорів: кредитного, іпотеки, відступлення прав вимоги, врахував судові рішення

в інших цивільних справах, які стосувалися вказаних договорів.

Зокрема, суд надав відповідну правову оцінку обставинам, встановленим: у справі № 175/4901/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк», третя особа - приватний нотаріус Юрченко Л. Л., про визнання недійсним договору іпотеки; у справі № 175/3250/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку; у справі № 175/4442/16-ц за позовом ОСОБА_1 до АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Юрченко Л. Л., про визнання недійсним договору іпотеки; у справі № 175/1785/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ТОВ «СВ Фінанс» про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції

і ухвалюючи нове судове рішення у справі, виходив виключно із оцінки договорів відступлення прав вимоги, укладених 28 жовтня

2016 року між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_9 , які в судовому порядку визнано недійсними (справа № 175/1785/17), а також факту не надання товариством доказів повернення отриманих від ОСОБА_9 грошових коштів за договором відступлення прав вимоги.

Із цих підстав суд апеляційної інстанції вважав, що товариство незаконно зареєструвало за собою право власності на спірний житловий будинок

та земельну ділянку.

Разом із цим, у справі, яка переглядається, спір не стосується правочинів, які було укладено між товариством і ОСОБА_9 , які, при цьому, визнано недійсними у судовому порядку, як і наслідків, які з цього випливають.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд повинен був урахувати вищенаведені норми матеріального права, встановити фактичні обставини спору, у тому числі, перевірити,

за які кошти придбано іпотечне майно, а саме за рахунок, чи не за рахунок кредитних коштів. Натомість апеляційний суд, не з`ясувавши вказаних обставин, скасував рішення районного суду і відмовив у задоволенні позову товариства з підстав оцінки наслідків недійсного правочину, що не стосується даного спору.

Доводи касаційної скарги ТОВ «СВ Фінанс» Верховний Суд уважає частково обґрунтованими.

Крім того, апеляційний суд не з`ясував, чи відповідачі зареєстровані

у спірному житловому будинку, який є предметом іпотеки, чи проживають

у ньому, чи мають вони інше житло, чи зареєстровані/проживають

у спірному об`єкті нерухомості діти та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Законність виселення, яке по факту є втручанням у право на житло та право на повагу до приватного життя у розумінні статті 8 Конвенції, має бути оцінено на предмет пропорційності такого втручання.

Право дитини на житло передбачено Конвенцією про права дитини

від 20 листопада 1989 року.

Згідно зі статтею 16 цієї Конвенції жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте

і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції

або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

При цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог

і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом

у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13

ЦПК України).

Тобто, вирішуючи відповідний спір, суд повинен виходити також із оцінки позовних вимог заявника, ефективності обраного позивачем способу судового захисту порушеного права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України,

і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації,

яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити,

яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі

№ 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

Cуд апеляційної інстанції, переглядаючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, не врахував вищенаведеного й не дотримався вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи

та оцінки доказів.

Указане стосується як висновків апеляційного суду у частині вирішення первісного позову ТОВ « СВ Фінанс», так і в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 .

Висновки апеляційного суду щодо часткового задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що остання не довела добросовісності набуття нею права власності на спірне майно й була обізнана про існування обтяження щодо спірного нерухомого майна.

Судом апеляційної інстанції не надано оцінки доводам ОСОБА_1 ,

на які вона посилалася як на підставу своїх зустрічних вимог.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд уважає, що висновки, зроблені апеляційним судом по суті вирішення спору, є передчасними, так як судом не встановлено всіх обставин справи, а встановленим обставинам

не надано належної правової оцінки. При цьому апеляційний суд не навів правових мотивів зроблених висновків про відмову у задоволенні первісного позову та часткового задоволення зустрічного позову.

Суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім аргументам сторін, тому оскаржуване судове рішення не відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду з урахуванням повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції,

якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищевикладене, належним чином з`ясувати характер спірних правовідносин, дослідити всі зібрані у справі докази, дати їм та аргументам сторін відповідну правову оцінку й ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно

до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416

ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення

та ухвалення нового рішення або зміни рішення; а також вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд частково задовольняє касаційну скаргу, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції й передає справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат

не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю

«СВ Фінанс» задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта