Постанова

від 20.12.2023 по справі 175/5057/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7509/23 Справа № 175/5057/21 Суддя у 1-й інстанції - Озерянська Ж.М. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 43

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів Городничої В.С., Максюти Ж.І.,

при секретарі - Шавкун Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ ФІНАНС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , третя особа: Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про виселення та зняття з реєстраційного обліку та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Фінанс», треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Шрамова Вікторія Миколаївна, ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , Новоолександрівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2021 року ТОВ «СВ Фінанс», звернулося до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 11 квітня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/147353/3101/74, за яким останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 395 000,00 доларів США на строк 240 місяців зі сплатою 13 % річних за користування кредитом. Позичальник зобов`язався повернути суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії згідно з умовами кредитного договору.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором у цей самий день між ними укладено договір іпотеки № 014/3101/147353, предметом якого було нерухоме майно, а саме: земельна ділянка, площею 1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039,

та житловий будинок, загальною площею 546,9 кв. м, із господарськими будівлями та спорудами, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначає, що 28 жовтня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договори відступлення права вимоги, відповідно до яких АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

У цей самий день, 28 жовтня 2016 року, між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «СВ Фінанс» укладено договори відступлення права вимоги, за якими ПАТ «Вектор Банк» відступило товариству право вимоги за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами.

Вказує, що позичальник не виконував узяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, тому товариство вирішило задовольнити свої вимоги в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» й 07 липня 2021 року набуло право власності на іпотечне майно.

Посилаючись на відповідні норми ЦК України, статтю 40 Закону України «Про іпотеку», статтю 156 ЖК України та відповідну судову практику Верховного Суду України, товариство, як новий власник житлового будинку, вказувало, що члени сім`ї попереднього власника, які користувалися будинком і продовжували це робити, не можуть користуватися спірним жилим приміщенням, так як право власності попереднього власника припинено.

Вказує, що у жовтні 2021 року ПАТ «Вектор Банк» направило на адресу відповідачів вимогу про виселення, в якій просило їх у тридцятиденний строк добровільно звільнити житловий будинок, який був предметом іпотеки та право власності на який зареєстровано за товариством. Проте, вказана вимога не була виконана.

З урахуванням наведеного, ТОВ «СВ Фінанс» просило суд усунути

йому перешкоди у користуванні та розпорядженні майном житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом зняття з реєстрації та виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ТОВ «СВ Фінанс», посилаючись на те, що на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 березня 2019 року та акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 21 березня 2019 року, вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039 та 1/2 частини житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , про що у березні 2019 року внесено відповідні записи до Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно.

Крім того, вона є ласником іншої 1/2 частини вказаного житлового будинку на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2016 року у справі № 175/3250/16-ц за її позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку.

Тобто вона на законних підставах набула право власності на вищевказане нерухоме майно.

Вказує, що у липні 2021 року ТОВ «СВ Фінанс» зареєструвало за собою право власності на зазначене нерухоме майно на підставі відповідних договорів про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечними договорами від 28 жовтня 2016 року, укладеними з ПАТ «Вектор Банк». Проте, під час реєстрації за нею права власності на спірне майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна були відсутні записи про те, що товариство є іпотекодержателем майна.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року у справі № 175/4901/15-ц за позовом АТ «Райффайзен Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Райффайзен Банк» про визнання недійсним договору іпотеки, разом із іншим, позовні вимоги банка задоволено, йому надано право на продаж предмета іпотеки. Вбачається, що у жовтні 2016 року АТ «Райффайзен Банк» відступив своє право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ПАТ «Вектор Банк».

Вважає, що оскільки АТ «Райффайзен Банк» не реалізувало своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки, тому до ПАТ «Вектор Банк» не перейшло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами й воно, у свою чергу, не могло відступити це право на користь ТОВ «СВ Фінанс».

При цьому основне зобов`язання за кредитним договором припинено, так як АТ «Райффайзен Банк» змінило строки виконання основного зобов`язання, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Більше того, ТОВ «СВ Фінанс» отримало грошові кошти у рахунок погашення заборгованості, відступивши право вимоги за кредитним та іпотечним договорами новому кредитору ОСОБА_9 , уклавши відповідні договори 28 жовтня 2016 року. Проте, вказані договори у подальшому визнано недійсними у судовому порядку, а товариство не довело, що грошові кошти за відповідними договорами було повернуто ОСОБА_9 .

Вважала, що наявні правові підстави для визнання за нею права власності на спірне майно і припинення цього права за товариством.

Також зазначає, що ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не отримували від кредитора повідомлень про порушення основного зобов`язання. Товариство не надало приватному нотаріусу всіх необхідних документів під час реєстрації за собою права власності на спірне нерухоме майно, а тому відповідні реєстраційні дії підлягають скасуванню.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею право власності на вищевказане нерухоме майно, а саме житловий будинок та земельну ділянку; припинити за ТОВ «СВ Фінанс» право власності на вказані об`єкти нерухомого майна; скасувати відповідні рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року позовні вимоги ТОВ «СВ Фінанс» задоволено частково.

Визнано такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що є підставою для зняття їх з реєстрації за вищевказаною адресою.

Виселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , із указаного житлового будинку.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Зупинено виконання рішення суду першої інстанції у частині виселення з предмета іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ТОВ «СВ Фінанс» правомірно набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком та ОСОБА_2 . Товариство у силу положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» направило відповідачам вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, на підтвердження чого надало відповідні докази. Тому у спірних правовідносинах наявні правові підстави для усунення товариству перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном.

Суд першої інстанції врахував інформацію, надану відділом адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, за якою ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не значаться зареєстрованими за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із цим, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Суд також зазначив, що в силу положень частини першої статті 7 Закону України

«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для зняття з реєстрації місця проживання достатньо рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив із того, що ОСОБА_1 не довела добросовісності набуття права власності на спірне майно. При цьому ОСОБА_1 у листопаді 2016 року зверталася до суду з вимогами про визнання недійсним договору іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353, укладеного між банком та ОСОБА_2 , у задоволенні яких постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 травня 2019 року у справі № 175/4442/16-ц було відмовлено. Вказане свідчить про її обізнаність щодо існування обтяження спірного нерухомого майна.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року скасовано.

У задоволенні позовних вимог ТОВ «СВ Фінанс» відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Припинено за ТОВ «СВ Фінанс» право власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок, загальною площею 546,6 кв. м, житловою площею 255,4 кв. м, опис: житловий будинок літ. А з господарськими будівлями та спорудами: літ. А1 прибудова (цегла); літ. Б сарай (цегла); літ. В літня кухня (цегла); літ. Г вбиральня (цегла); літ. Д сарай (цегла); літ. Е сарай (цегла); літ. Бас басейн (бетон); літ. К колодязь (залізобетонні кільця); літ. ЗЯ зливна яма (цегла); № 1-4 огорожі (метал, цегла, шлакоблок); № 5, 6 стінки підпірні (цегла); № 7 камін (цегла); літ. 1 замощення (бетон), адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214); земельну ділянку, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, площа 1 986 кв. м, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер № 59250013 від 13 липня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Шрамової В.М., на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , (номер запису про право власності/довірчої власності 42957140), та на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (номер запису про право власності/довірчої власності: 42956914).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 58284352 від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. (номер запису про іпотеку 42080876).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на житловий будинок (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 87061112214), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 58284263 від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. (номер запису про обтяження 42080787).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 33047203 від 20 грудня 2016 року, ОСОБА_10 , КП «Бюро технічної інвентаризації» Дніпровської районної ради Дніпропетровської області (номер запису про іпотеку 18162078).

Скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1125133312214), кадастровий номер 1221486200:05:010:0039, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , індексний номер 58283943 від 21 травня 2021 року, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Вакуленко С.О. (номер запису про обтяження 42080692).

У задоволенні інших зустрічних позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції вважав передчасними висновки суду першої інстанції.

Суд вважав частково обґрунтованими доводи ОСОБА_1 з тих підстав, що ТОВ «СВ Фінанс» стало новим кредитором у спірних правовідносинах. На час реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ОСОБА_9 , договір відступлення прав вимоги, укладений 28 жовтня 2016 року між нею та товариством, був виконаний, товариство отримало від останньої грошові кошти в сумі вартості предмета договору, а в подальшому зареєструвало за собою право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку. Разом із цим, товариство не надало доказів повернення ОСОБА_9 отриманих від неї грошових коштів.

Суд дійшов висновку, що ТОВ «СВ Фінанс», отримавши задоволення своїх кредиторських вимог шляхом зарахування коштів на рахунок, безпідставно здійснило реєстрацію права власності на спірне іпотечне майно.

Постановою Верховного Суду від 05 липня 2023 року касаційну скаргу «СВ Фінанс» задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції і ухвалюючи нове судове рішення у справі, виходив виключно із оцінки договорів відступлення прав вимоги, укладених 28 жовтня 2016 року між ТОВ «СВ Фінанс» та ОСОБА_9 , які в судовому порядку визнано недійсними, а також факту не надання товариством доказів повернення отриманих від ОСОБА_9 грошових коштів за договором відступлення прав вимоги. Із цих підстав суд апеляційної інстанції вважав, що товариство незаконно зареєструвало за собою право власності на спірний житловий будинок та земельну ділянку.

Касаційний суд зазначив, що у справі, яка переглядається, спір не стосується правочинів, які було укладено між товариством і ОСОБА_9 , які, при цьому, визнано недійсними у судовому порядку, як і наслідків, які з цього випливають.

Апеляційний суд повинен був встановити фактичні обставини спору, у тому числі, перевірити, за які кошти придбано іпотечне майно, а саме за рахунок, чи не за рахунок кредитних коштів. Натомість апеляційний суд, не з`ясувавши вказаних обставин, скасував рішення районного суду і відмовив у задоволенні позову товариства з підстав оцінки наслідків недійсного правочину, що не стосується даного спору.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «СВ ФІНАНС» та задоволення зустрічних позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 на законних підставах набула право власності на спірне нерухоме майно, відносно якого не існувало обтяжень чи заборон та інформації про ТОВ «СВ ФІНАНС» як про іпотекодержателя. Разом з цим, правомірність набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна ТОВ «СВ ФІНАНС» не спростована. Матеріали справи не містять доказів недобросовісної поведінки ОСОБА_1 під час набуття нею права власності на спірне нерухоме майно, у період коли відомості про обтяження в інтересах ТОВ «СВ ФІНАНС» вказаного нерухомого майна іпотекою в державному реєстрі були відсутні. Вказує, що суд першої інстанції не дослідив обставин щодо наявності у ТОВ «СВ ФІНАНС» прав іпотекодержателя. При цьому, вважає, що договори відступлення права вимоги є нікчемними, оскільки підписані особами, які не мали на це прав. Крім того, ТОВ «СВ ФІНАНС» вже отримав грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, коли відступив право на користь нового кредитора. Попри те, що у подальшому договір відступлення прав між ними було визнано недійсним, доказів того, що грошові кошти повернуто ОСОБА_9 немає. Суд не врахував, що питання виселення дітей з житлового будинку має вирішуватись за участі органу опіки та піклування.

Відзив на апеляційну скаргу при новому розгляді апеляційної скарги суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11 квітня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/147353/3101/74, за яким останній отримав у кредит грошові кошти у розмірі 395 000,00 доларів США на строк 240 місяців із сплатою 13 % річних за користування кредитом (а. с. 120-125, т. 1).

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором 11 квітня 2008 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 014/3101/147353, предметом якого було наступне нерухоме майно: земельна ділянка, площею 1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 10-12, т. 1).

Умовами зазначеного договору іпотеки визначено гарантії іпотекодавця (пункт 2.1), зокрема: на підставах передбачених законодавством України, на предмет іпотеки може бути звернено стягнення (пункт 2.1.2); предмет іпотеки не підлягає вилученню, до нього не пред`явлені і не будуть пред`явлені майнові позови, пов`язані з його вилученням (пункт 2.1.3); предмет іпотеки не знаходиться у спільній частковій власності, не є часткою, паєм (пункт 2.1.4); будь-які вимоги третіх осіб не забезпечені та не будуть забезпечені предметом іпотеки чи правами на його отримання незалежно від строків виникнення цих вимог (пункт 2.1.5).

Пунктом 3.1.4 договору іпотеки визначено право іпотекодержателя у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором іпотеки або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до пункту 5 цього договору, та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, пов`язаних з реалізацією предмета іпотеки.

У випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за договором іпотеки або за кредитним договором іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та за його рахунок задовольнити свою вимогу, визначену підпунктом 3.1.4 пункту 3.1 цього договору. Порядок такого способу задоволення визначається пунктом 5 договору (пункт 3.1.5).

Розділом 5 договору іпотеки визначено порядок звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.1 визначено, що у разі порушення умов основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 5.4 визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з указаним договором іпотеки вартість предмета іпотеки (житловий будинок і земельна ділянка) визначена сторонами у розмірі 3 033 094,00 грн (а. с. 10, т. 1).

У грудні 2015 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до суду з позовом

до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Райффайзен Банк» про визнання недійсним договору іпотеки.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року у справі № 175/4901/15-ц у задоволенні позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» відмовлено, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недійсним договір іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353, укладений між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_2 , у частині передачі в іпотеку будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Знято заборону на відчуження нерухомого майна № 7002640, а саме вказаного будинку. Виключено з Державного реєстру іпотек запис про іпотеку вказаного будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року у цій справі апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 у розмірі 367 677,24 доларів США, еквівалент 7 830 679,18 грн, яка утворилася станом на 19 жовтня 2015 року, звернуто стягнення на предмет іпотеки, належний на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку, площею 1 986 кв. м, кадастровий номер 1221486200:05:010:0039; житловий будинок, загальною площею 546,9 кв. м. Надано АТ «Райффайзен банк» право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі покупцеві, включаючи право на проведення усіх дій пов`язаних із його реалізацією, у тому числі на виготовлення, оригіналів, дублікатів, копій правовстановлюючих документів та технічної документації, на умовах та в порядку, викладеному у статті 38 Закону України «Про іпотеку», з початковою ціною предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ринкові ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не нижче 3 033 094,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 102-105, т. 1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 квітня 2017 року у цій справі касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року у частині позову АТ «Райффайзен Банк» скасовано, справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції; у решті рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2016 року залишено без змін.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2017 року у цій справі (а. с. 64-66, т. 1) апеляційну скаргу АТ «Райффайзен Банк» задоволено частково. Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2016 року у частині позовних вимог АТ «Райффайзен Банк» змінено у частині обґрунтування відмови у задоволенні позову.

30 листопада 2016 року, тобто під час розгляду справи № 175/4901/15-ц, Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі № 175/3250/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину житлового будинку, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 липня

2018 року, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 із 2002 року до 12 лютого 2015 року. Визнано нерухоме майно, набуте в період проживання ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 із 2002 року до 12 лютого 2015 року, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вищевказаного житлового будинку. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На підставі цього судового рішення 19 вересня 2018 року державним реєстратором внесено відповідні записи про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 96, т. 1).

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до ПАТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Юрченко Л.Л. про визнання недійсним договору іпотеки.

Постановою Дніпровського апеляційного суду 21 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено.

28 жовтня 2016 року між АТ «Райффайзен Банк» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 та договір відступлення права вимоги, відповідно до якого АТ «Райффайзен Банк» відступило ПАТ «Вектор Банк» право вимоги за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353.

28 жовтня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «СВ ФІНАНС» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Вектор Банк» відступило TOB «СВ ФІНАНС» право вимоги за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 та договір відступлення права вимоги, відповідно до якого ПАТ «Вектор Банк» відступило право вимоги TOB «СВ ФІНАНС» за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353 (а. с. 13-20, т. 1).

28 жовтня 2016 року між ТОВ «СВ ФІНАНС» та ОСОБА_9 укладено договір відступлення права вимоги, за яким товариство відступило ОСОБА_9 право вимоги за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 та за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353 (а. с. 110-112, т. 1).

Загальна вартість прав вимоги за цим договором становить 3 173 000,00 грн (пункт 3.1).

У пункті 3.2 договору зазначено, що новий кредитор зобов`язується сплатити первісному кредитору загальну вартість прав вимоги, вказану у пункті 3.1 договору, у день підписання цього договору шляхом переказу коштів на рахунок первісного кредитора.

Згідно з пунктом 3.3 цього договору первісний кредитор не повертає новому кредитору сплачену останнім загальну вартість прав вимоги, вказану у пункті 3.1 цього договору, за будь-яких обставин, крім випадку, коли буде встановлено, що кредитний договір визнано недійсним до або у дату укладення цього договору.

Рішеннями державного реєстратора комунального підприємства Дніпропетровського району «Бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської області (далі державний реєстратор) від 20 грудня 2016 року (індексний номер 33047203) про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 1 986 кв. м, за кадастровим номером 1221486200:05:010:0039 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1125133312214), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та від 20 грудня 2016 року (індексний номер 53047445) про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , зареєстровано право власності на вказані об`єкти нерухомості за ОСОБА_9 .

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 серпня 2019 року у справі № 175/1281/17, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 січня 2020 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , державного реєстратора про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконними дій та скасування реєстрації права власності задоволено. Визнано незаконним та скасовано вищевказані рішення державного реєстратора від 20 грудня 2016 року про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та житловий будинок за ОСОБА_9 . Визнано незаконними дії державного реєстратора, вчинені 19 грудня 2016 року, за індексним номером 33047203, за номером запису про право власності 18162044, щодо реєстрації права власності на спірну земельну ділянку та вчинені 19 грудня 2016 року, за індексним номером 33047445, за номером запису про право власності 18162259, щодо реєстрації права власності на спірний житловий будинок. Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_9 за номерами записів про право власності 18162044, 18162259 на спірні земельну ділянку та житловий будинок (а. с. 106-109, т. 1).

Судами також вирішувалася справа № 175/1785/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_9 , ТОВ «СВ ФІНАНС» про визнання недійсними договорів відступлення прав вимоги.

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у цій справі (провадження № 61-32865св18) скасовано постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 квітня 2018 року й залишено в силі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 05 жовтня 2017 року, яким позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 28 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «СВ ФІНАНС» та ОСОБА_9 , відповідно до якого товариство відступило останній право вимоги за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 28 жовтня 2016 року, укладений між ТОВ «СВ ФІНАНС» та ОСОБА_9 , відповідно до якого товариство відступило останній право вимоги за договором іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 07 липня 2021 року вищевказане майно було зареєстроване за TOB «СВ ФІНАНС» на підставі поданих документів (договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, серія та номер: 1660, виданий 28 жовтня 2016 року; договір іпотеки від 11 квітня 2008 року № 014/3101/147353 (а. с. 21-25, т. 1).

11 лютого 2021 року TOB «СВ ФІНАНС» направило на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 014/147353/3101/74 (а. с. 146-153, т. 1).

У жовтні 2021 року TOB «СВ ФІНАНС» на адресу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 рекомендованим листом було направлено вимогу про виселення у порядку статті 40 Закону України «Про іпотеку» (а. с. 7-9, т. 1).

Відповідно до інформації, наданої відділом адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області на запит суду щодо доступу до персональних даних, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 не значаться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 37-44, т. 1).

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «СВ ФІНАНС», суд першої інстанції виходив із того, що останнє правомірно набуло право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними між банком та ОСОБА_2 . Товариство у силу положень статті 35 Закону України «Про іпотеку» направило відповідачам вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов`язання, на підтвердження чого надало відповідні докази. Тому у спірних правовідносинах наявні правові підстави для усунення товариству перешкод у користуванні та розпорядженні спірним майном. В силу положень частини першої статті 7 Закону України

«Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для зняття з реєстрації місця проживання достатньо рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням.

Проте, погодитись з таким висновком суду першої інстанції, не можна з огляду на наступне.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону та рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 22 березня 2023 року у справі №361/4481/19 зазначила, що аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.

Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК УРСР не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв`язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.

А тому, в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів придбання спірного нерухомого майна за рахунок кредитних коштів, отриманих позичальником. ТОВ «СВ ФІНАНС» не спростовано того факту, що відповідачі використовують спірне житло, яке є іпотечним майном, як місце постійного проживання. Крім того, позивачем не доведено, та не надано суду належних доказів на підтвердження того, що відповідачі мають будь-яке інше майно у власності.

Враховуючи вищевикладені норми законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, колегія суддів вважає, що позов ТОВ «СВ ФІНАНС» задоволенню не підлягає, оскільки в даному випадку виселення неможливе без надання іншого постійного житла.

Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями частини 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до положень статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, виходячи з норм наведеного вище законодавства дійшов висновку про те, що остання не довела добросовісності набуття права власності на спірне майно.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції та звертає увагу, що набуваючи право власності на іншу частину спірного нерухомого майна, остання, враховуючи наявність постанови Дніпровського апеляційного суду 21 травня 2019 року, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору іпотеки №014/3101/147353 від 11 квітня 2008 року відмовлено, була обізнана про існування обтяження щодо такого майна, а отже в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку», ОСОБА_1 набула статусу іпотекодавця, а тому має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ТОВ «СВ ФІНАНС» вже отримало грошові кошти в рахунок погашення заборгованості, коли відступило право на користь нового кредитора та відсутність доказів про повернення коштів ОСОБА_9 у зв`язку з визнанням недійсним договору відступлення прав між ТОВ «СВ ФІНАНС» та ОСОБА_9 то колегія суддів їх відхиляє, оскільки дані обставини не стосуються даного спору.

Інші доводи апеляційної скарги, що стосуються зустрічного позову не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

За положеннями частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду в частині позовних вимог ТОВ «СВ ФІНАНС» про виселення та зняття з реєстраційного обліку з ухваленням у скасованій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, то слід стягнути витрати із ТОВ «СВ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог, понесені у зв`язку із розглядом справи у розмірі 13620,00 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 25 серпня 2022 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ ФІНАНС» про виселення та зняття з реєстраційного обліку - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ ФІНАНС» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 13620,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Ж.І. Максюта