Рішення

від 29.06.2023 по справі 752/13053/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/13053/20

Провадження № 2/752/4496/23

РІШЕННЯ

Іменем України

29.06.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

В липні 2020 року позивач ОСОБА_3 через свого представника адвоката Гончарова А.М. звернувся до суду із позовом до відповідача ФОП ОСОБА_2 , в якому просив усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно встановленої тимчасової споруди, розташованої на ній, що використовується відповідачем, як заклад громадського харчування - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2018 року є власником земельної ділянки, площею 0,0326 га кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 . 01.02.2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 24637715 про право власності позивача на вказану земельну ділянку. Однак, з моменту набуття права власності на земельну ділянку позивач позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись своїм майном, оскільки, на зазначеній земельній ділянці було самочинно встановлена тимчасова споруда ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якої є відповідач. Позивач вказує, що відомості щодо реєстрації прав на зазначену споруду в реєстрі відсутні. Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що самочинне розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці, яка належить позивачу, порушує права позивача, останній, вимушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.07.2020 року року, у справі було відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 09.02.2021 року, клопотання представника відповідача про зупинення провадження у даній цивільній справі було задоволено. Провадження по даній цивільній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням по цивільній справі № 752/26341/18 за позовом ТОВ «Фірма «СІБ» до ДП «Сетам», ГТУЮ у м. Києві УДВС Відділ примусового виконання рішень, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , треті особи: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу КМР (КМДА), приватний нотаріус Змисловська Тетяна Василівна, приватний нотаріус Незнайко Євген Вікторович про визнання недійсними та скасування електронних торгів із реалізації лоту земельної ділянки, протоколів ведення електронних торгів, акту про проведення електронних торгів, визнання недійсними та скасування свідоцтва про придбання майна на прилюдних торгах, договору купівлі-продажу майна.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 01.04.2021 року, у справі було поновлено провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 13.10.2021 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03.11.2022 року, клопотання ОСОБА_1 про заміну позивача правонаступником у даній цивільній справі було задоволено. Замінено у даній цивільній справі позивача ОСОБА_3 на його правонаступника ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2022 року, позов було задоволено.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 31.03.2023 року, заяву відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення у даній справі було задоволено. Скасовано заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06.12.2022 року у даній справі, та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10.05.2023 року, у справі було закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився. Суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі, просив позовні вимоги задовольнити з викладених в позові підстав.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, та явку свого представника не забезпечив. Про розгляд справи повідомлявся належним чином. До суду надіслав письмове клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку зі збільшенням кількості та інтенсивності ракетних обстрілів міста Києва.

З огляду на викладене, а також в зв`язку із встановленими законом розумними строками розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню за наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права.

Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені (ст. 3 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Отже зміст положень зазначених норм цивільного та цивільного процесуального права свідчить про те, що підставою для судового захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 01.02.2018 року, - був власником земельної ділянки, площею 0,0326 га кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 .

01.02.2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 24637715 про право власності ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку.

Крім того, встановлено, що на час розгляду даного спору власником зазначеної земельної ділянки є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.09.2022 року.

Сторона позивача зазначає, що на належній позивачу земельній ділянці відповідачем було самочинно встановлено тимчасову споруду - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Так, відповідно до листа Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва від 04.05.2020 року № 073-4349, було встановлено, що Департамент не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт з будівництва будівлі по АДРЕСА_1 і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта за цією адресою.

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури від 05.05.2020 року № 055-5133, було встановлено, що Департаментом було видано паспорт прив`язки ФОП ОСОБА_2 на розміщення сезонних майданчиків по АДРЕСА_2 . При оформленні паспортів прив`язок заявником було надано погодження від власника земельної ділянки - ТОВ Фірма «СІБ».

Поруч із цим, відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури від 09.06.2020 року № 055-6206, було встановлено, що зазначений паспорт прив`язки було анульовано, у зв`язку зі зміною власника земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 та заперечення нового власника щодо розміщення на його земельній ділянці сезонного майданчика ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відомості щодо реєстрації права власності за відповідачем на самочинну споруду відсутні, самочинне розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці, яка належить позивачу, порушує його права, в зв`язку з чим сторона позивача була вимушена звернутись до суду.

Стороною відповідача в ході розгляду справи обґрунтування позову спростовані не були, як і не було надано доказів законності будівництва споруди на земельній ділянці, яка належить позивачу.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність позовних вимог, та заперечень на позов, суд приймає до уваги те, що одним з основних конституційних прав людини є право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України), яке знайшло своє закріплення у ЦК України.

Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує (ст. 13 Конституції України).

Згідно із ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права.

Згідно із ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в ч . 1 ст. 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об`єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються із нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених ч. 4 та 7ст. 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням володіння.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, та не спростовано стороною відповідача в ході розгляду справи те, що тимчасова споруда на земельній ділянці, яка належить позивачу, збудована самочинно, належні дозвільні документи на її будівництво відсутні та власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила зазначене самочинне будівництво на його земельній ділянці.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Суд відмічає, що інші наведені відповідачем доводи в обґрунтування своїх заперечень на позовні вимоги не спростовують наведених висновків суду.

Як зазначає Європейський суд з прав людини в своїй усталеній практиці, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що на даний час позивач є власником земельної ділянки, на якій відповідачем самочинно збудована тимчасова споруда, що створює позивачу перешкоди в користуванні та розпорядженні його майном, доводи позову стороною відповідача в ході розгляду справи достатніми доказами не спростовані, а відтак позов є обґрунтованим, законним та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір в сумі 840,80 грн. слід стягнути із відповідача на користь позивача

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 83, 141, 258, 263, 265, 268, 354-356 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, - задовольнити.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 , - шляхом знесення за рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 самовільно встановленої тимчасової споруди на вказаній земельній ділянці, що використовується фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , як заклад громадського харчування - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні ім`я та найменування сторін:

позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

відповідач фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , адреса для листування: АДРЕСА_6 .

Суддя Н.П. Чередніченко