Ухвала

від 23.01.2024 по справі 752/13053/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №752/13053/20 Головуючий у І інстанції - Чередніченко Н.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/3565/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, -

установив:

В липні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ФОП ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва, мотивуючи свої вимоги тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 01 лютого 2018 року є власником земельної ділянки, площею 0,0326 га кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 .

01 лютого 2008 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис №24637715 про право власності позивача на вказану земельну ділянку.

Однак, з моменту набуття права власності на земельну ділянку позивач позбавлений можливості користуватись та розпоряджатись своїм майном, оскільки, на зазначеній земельній ділянці було самочинно встановлена тимчасова споруда ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 », власником якої є відповідач.

Позивач вказує, що відомості щодо реєстрації прав на зазначену споруду в реєстрі відсутні.

Посилаючись на викладене, а також з огляду на те, що самочинне розміщення тимчасової споруди на земельній ділянці, яка належить позивачу, порушує права позивача, останній, вимушений звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Просив суд, усунути позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення за рахунок відповідача самовільно встановленої тимчасової споруди, розташованої на ній, що використовується відповідачем, як заклад громадського харчування - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 03 листопада 2022 року, замінено у даній цивільній справі позивача ОСОБА_4 на його правонаступника ОСОБА_2 .

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року, позов задоволено.

Усунуто ОСОБА_2 перешкоди в користуванні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:011:0035 за адресою: АДРЕСА_1 , - шляхом знесення за рахунок ФОП ОСОБА_3 самовільно встановленої тимчасової споруди на вказаній земельній ділянці, що використовується ФОП ОСОБА_5 , як заклад громадського харчування - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року, залишено без задоволення апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 , рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року залишено без змін.

Також, 31 жовтня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ФОП ОСОБА_1 , як особи, яка не брала участі у розгляді справи, однак вважає, що вказаним рішенням порушено її права та законні інтереси.

Апеляційну скаргу обґрунтовувала тим, що спірна тимчасова споруда є спорудою, що належить ФОП ОСОБА_1 , оскільки зводилась на підставі договору підряду від 01 листопада 2017 року, із залученням підрядника ПП «Компанія Віт».

За умовами вказаного договору, а саме п. 1.1, Виконавець зобов`язався власними силами та із залученням третіх осіб виконати ремонтно-будівельні роботи тимчасової споруди, а саме літнього майданчика для харчування біля закладів ресторанного господарства, розташованого в АДРЕСА_1 між будівлями 33-35 та №39А, а Замовник прийняти та оплатити вказані ремонтно-будівельні роботи.

Ремонтно-будівельні роботи виконані на підставі погодженого кошторису, який є невід`ємним додатком до договору підряду, із частковим використанням матеріалів Замовника.

Також зазначає, що важливим моментом є те, що за умовами договору підряду, вказана споруда є гарантією забезпечення виконання зобов`язань з оплати, оскільки в п. 3.5 передбачено, що у випадку прострочення зобов`язання із сплати грошових коштів, передбачених п. 3.4 цього Договору, на строк понад 6 календарних місяців, Замовник передає у власність Виконавцю Споруди, передбаченої п. 1.1 цього договору, у строк, що не перевищує 5 календарних днів з моменту настання строку виконання альтернативного зобов`язання.

Замовник, до моменту виконання зобов`язання (грошового чи альтернативного) за цим Договором за вибором Виконавця, зобов`язується не здійснювати відчуження Споруди.

Звертає увагу на те, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання щодо споруди, а саме, щодо вжиття заходів її демонтажу особою, яка не має до цієї споруди жодного відношення.

Більше того, така особа під час демонтажу може завдати шкоди споруді знищивши чи пошкодивши повністю або частково її елементи, чим може знецінити її та завдати неабиякої шкоди майновим інтересам ФОП ОСОБА_1 .

Просила, скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року, а провадження у справі закрити.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційне провадження у справі підлягає закриттю, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France», заява № 13343/87) від 04 грудня 1995 Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права». Як засвідчує позиція Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

У ст.129 Конституції України у числі основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Право на оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій є складовою конституційного права особи на судовий захист. Воно гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов`язковими для всіх форм судочинства та всіх судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких установлена в належній судовій процедурі та формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі та забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; накладення обмежень дозволено за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватися з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ «Воловік проти України», «Креуз проти Польщі», «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі»).

Проте право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (mutatis mutandis, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine» заява № 23436/03, § 22, від 28 березня 2006 року).

Обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним з п.1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не має законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю мети, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини «Тіннеллі та сини, Лтд та ін.», «Мак-Елдуф та інші проти Сполученого Королівства»).

Конвенція має на меті гарантію не теоретичних або ілюзорних прав, а практичних та ефективних. Особливо це стосується права на доступ до суду з огляду на визначене місце, яке посідає в демократичному суспільстві право на справедливий суд (рішення Європейського суду з прав людини «Ейрі проти Ірландії», «Аїт-Мугуб проти Франції»).

Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.

Відповідно до положень ч.1 ст.17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Вказана норма кореспондується з приписами ч.1 ст.352 ЦПК України, згідно якої учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Конструкція ст.352 ЦПК України у системному тлумаченні з ч.1 ст.17 ЦПК України, з врахуванням принципу верховенства права, складовою якого є доступ до суду, дає підстави дійти висновку, що особи, які не брали участі у справі, мають право на апеляційний перегляд справи виключно у випадку, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

ЦПК України передбачено право осіб, які не брали участі у справі, подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, але при дотриманні певних умов.

Так, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку, передбаченому ст. 352 ЦПК України, повинна довести, наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід ураховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі №62/112 та у постанові від 13 вересня 2019 року у справі №916/914/19.

ФОП ОСОБА_1 не доведено, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується її прав, інтересів, чи обов`язків.

Не встановлено таких обставин й судом апеляційної інстанції при розгляді справи.

З наданих апелянтом до апеляційної скарги документів, а саме виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 22 лютого 2019 року; Договору підряду від 01 листопада 2017 року; Додатку №1 від 01 листопада 2017 року до Договору підряду від 01 листопада 2017 року; Акту приймання-передавання виконаних робіт (остаточний) від 30 вересня 2018 року до Договору підряду від 01 листопада 2017 року не вбачається, що ФОП ОСОБА_1 є володільцем чи власником спірної споруди за адресою: АДРЕСА_1 , розташовану на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:79:011:0035.

В представлених апелянтом до суду документах взагалі не міститься жодної згадки про спірну споруду, яка розташована в АДРЕСА_1 , а саме заклад громадського харчування - ресторан « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Лише в наданому ФОП ОСОБА_1 договорі підряду від 01 листопада 2017 року міститься посилання на те, що за даним договором Виконавець (ПП «Компанія Віт») зобов`язується власними силами та із залученням третіх осіб виконати ремонтно-будівельні роботи тимчасової споруди, а саме літнього майданчика для харчування біля закладів ресторанного господарства, розташованого в АДРЕСА_1 між будівлями 33-35 та №39А, а Замовник (ФОП ОСОБА_1 ) прийняти та оплатити вказані ремонтно-будівельні роботи.

В той же час вказаний документ не може бути визнаний доказом наявності будь-якого відношення апелянта до предмету спору.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що апелянтом не було належним чином доведено обґрунтованість своїх посилань на належність йому спірної споруди, відтак й тверджень, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси чи обов`язки.

Більш того, законність прийнятого судом першої інстанції рішення була предметом розгляду апеляційним судом за апеляційною скаргою ФОП ОСОБА_3 , якій суд апеляційної інстанції дав відповідну оцінку, залишивши рішення районного суду без змін, що не позбавляє сторін спору оскаржити таке рішення в касаційному порядку.

Враховуючи, що апеляційна скарга подана ФОП ОСОБА_1 , яка не є учасником даної справи і суд першої інстанції не вирішував питання про її права, свободи, інтереси чи обов`язки, апеляційний суд відповідно до приписів ст.362 ЦПК України закриває апеляційне провадження.

Про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку (ч.2 ст.362 ЦПК України).

Крім цього, оскільки дія оскаржуваного рішення була зупинена ухвалою Київського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року та у зв`язку із закриттям апеляційного провадження у справі, необхідно поновити його дію.

Керуючись ст.ст.352,362,381 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва - закрити.

Поновити дію рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 червня 2023 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст ухвали складений 26 січня 2024 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба