Окрема думка

від 20.06.2023 по справі 906/1330/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

20 червня 2023 року

м. Київ

cправа № 906/1330/21

Судді Верховного Суду Вронської Г. О.

у справі № 906/1330/21

у справі за позовом ОСОБА_1

до Релігійної громади Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)

про визнання недійсним протоколу загальних зборів, визнання недійсним статуту,

1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Житомирської області із позовом до Релігійної громади "Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України)" (далі - Відповідач, Релігійна громада ПЦУ) про визнання недійсним протоколу загальних зборів Релігійної громади УПЦ від 06.07.2019 № 2; визнання недійсним Статуту Релігійної громади ПЦУ у новій редакції (далі - Статут у новій редакції).

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення Позивача - настоятеля релігійної організації Української православної церкви Свято-Покровського храму та дійсних її членів, а рішення про зміну підлеглості релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях, внесення відповідних змін до статуту прийнято особами, які не були справжніми членами Релігійної організації УПЦ, оскільки їх не було включено до складу парафіяльних зборів Релігійної організації УПЦ.

3. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.

4. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушує прав Позивача, а також, що останнім не було доведено неправомірності їх прийняття. На думку господарських судів попередніх інстанцій, відсутні підстави для визнання недійсним Статуту у новій редакції, оскільки Позивач відповідно до вимог статті 74 ГПК України не довів суперечність його умов нормам законодавства.

5. Суди першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору врахували, що на загальних зборах не приймалось рішення щодо порядку відвідування церкви, а тому відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право Позивача на свободу віросповідання; Позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю УПЦ.

6. Суди попередніх інстанцій відхилили також аргументи Позивача, що рішення приймалось неправомочними членами Релігійної організації УПЦ. Встановили, що законодавство не містить визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади; у статуті не врегульовано порядок та чіткі критерії щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядок їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади; Позивач не довів на якій підставі жителі села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення, не є парафіянами Релігійної організації УПЦ, настоятелем якої він був.

7. Щодо доводів Позивача про те, що загальні збори були скликані неуповноваженими особами, без повідомлення настоятеля та дійсних членів релігійної громади, то суди попередніх інстанцій визнали їх безпідставними, зазначивши при цьому, що Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень щодо скликання таких зборів, зокрема священнослужителям, а тому згода священнослужителя не є обов`язковою.

8. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що частина жителів села вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим висловили своє право на свободу віросповідування, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не погоджується із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади. Натомість, частина громади, що не погоджується з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду, укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

9. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

10. Обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанції неправильно застосували статтю 16 ЦК України, порушили норму частини 4 статті 236 ГПК України, оскільки, на думку Скаржника, ним було обрано ефективний спосіб захисту, належними та допустимими доказами доведено факт порушення його прав. Стверджує, що суди не врахували висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 щодо обрання ефективності способу захисту (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

11. Скаржник підставою касаційного оскарження визначає також пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки суди неправильно застосували норми статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", дійшли помилкових висновків, які стали підставою для відмови в позові, ототожнивши поняття "територіальна" та "релігійна" громада, і висновок Верховного Суду з цього питання відсутній. На думку Скаржника, правильним є застосування поняття релігійної громади, яке визначено Державною службою України з етнополітики та свободи совісті у відповідних рекомендаціях та роз`ясненнях; єдина практика Верховного Суду повинна враховувати поняття релігійної громади та не враховувати рішення, які ухвалюються не членами релігійної громади.

12. Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги Позивача та залишити без змін оскаржувані судові рішення попередніх інстанцій.

13. 14 березня 2023 року, у судовому засіданні, Верховним Судом вирішено справу № 906/1330/21 разом з касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 передати на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, про що було прийнято ухвалу від 14.03.2023.

14. Ухвалою Верховного Суду від 31.03.2023 прийнято справу № 906/1330/21 до розгляду судовою палатою для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду і призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

15. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду дійшов висновку про передачу справи № 906/1330/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, про що свідчить ухвала від 20.06.2023 у цій справі.

16. Передаючи справу № 906/1330/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у справі № 906/1330/21 зазначив про існування виключної правової проблеми у цій справі та, що така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики (пункт 5 статті 302 ГПК України).

17. Так, в ухвалі від 20.06.2023 Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду зазначив, що у справі № 906/1330/21 перед судом постали такі питання: 1) яким чином має визначається членство в релігійній громаді, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та відсутній облік членів релігійної громади? 2) яким чином визначається правомочність (повноважність) загальних зборів (дві третини від кількості членів релігійної громади) приймати рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту, якщо статутом не передбачено фіксоване членство та облік членів релігійної громади? 3) чи порушуються прийняттям рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту права керівника (настоятеля) релігійної організації, що не згодний з таким рішенням, якщо він його оскаржує з підстав прийняття неповноважними членами організації? 4) чи є рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях втручанням у право первісної релігійної громади та її настоятеля, що не згодний з рішенням про зміну підлеглості, сповідувати свою релігію спільно з іншими у розумінні статті 11 у поєднанні зі статтею 9 Конвенції? 5) Чи було порушено таке право відповідно до конкретних обставин справи?

18. Я не погоджуюся із висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а вважаю, що цю справу необхідно було розглянути, за наслідками чого ухвалити судове рішення, з огляду на таке.

19. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20 листопада 1991 року рішенням виконавчого комітету Житомирської обласної ради народних депутатів зареєстровано статут Релігійного об`єднання Українська Православна Церква у селі Калинівка Житомирського району (код ЄДРПОУ 26092264) (далі - Статут).

20. Відповідно до пункту 1 розділу 1 Статуту Калинівської парафії Житомирської єпархії, затвердженого Житомирською єпархією Української Православної Церкви 24.10.1991, Калинівська парафія є релігійним об`єднанням (релігійною спілкою), первинним структурним підрозділ Української Православної церкви, який безпосередньо входить до складу Житомирської єпархії.

21. Пунктом 1.4 розділу 1 Статуту передбачено, що парафія здійснює свою діяльність при дотриманні діючого законодавства, статуту Української Православної церкви, статуту Житомирської єпархії, а також цього Статуту.

22. Згідно з пунктами 1.6, 1.7 розділу 1 Статуту парафія у своїй релігійній та адміністративно-фінансовій діяльності підзвітна єпархіальному архієрею, володіє правами юридичної особи у рамках, визначених цим Статутом, статутом Української Православної церкви та статутом Житомирської єпархії.

23. Пунктом 14 розділу 2 Статуту встановлено, що парафію очолює настоятель, якого призначає єпархіальний архієрей.

24. Відповідно до пунктів 37, 38 розділу 5 Статуту передбачено, що Статут підлягає реєстрації у державних органах після його затвердження єпархіальним архієреєм Житомирської єпархії Української Православної церкви, зміни та доповнення цього Статуту можуть вноситись виключно зі згоди єпархіального архієрея.

25. ОСОБА_1 згідно з указом Архієпископа Житомирського і Новогад-Волинського від 20.11.2015 № 76 призначено настоятелем Свято-Покровського храму с. Калинівка Житомирського районного округу Житомирської єпархії.

26. 20 січня 2019 року відбулися парафіяльні збори Релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ 26092264), оформлені протоколом № 2, з таким порядком денним: 1. Обрання секретаря парафіяльних зборів; 2. Виключення особи із списку парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів; 3. Обрання складу парафіяльної ради; 4. Обрання ревізійної комісії релігійної організації; 5. Вирішення питання конфесійної належності релігійної організації.

27. Додатком № 1 до вказаного протоколу затверджено список членів парафіяльних зборів релігійної організації Української православної церкви Свято-Покровського храму у кількості 28 осіб.

28. На парафіяльних зборах членів релігійної організації, згідно з реєстраційного списку, прийнято рішення про виключення осіб із списку Парафіяльних зборів та включення осіб до списку парафіяльних зборів, обрано склад Парафіяльної ради, обрано ревізійну комісію релігійної організації та вирішено питання конфесійної належності релігійної організації, а саме: підтверджено належність релігійної організації "Українська Православна Свято-Покровська церква" (код ЄДРПОУ 26092264) Українській православній церкві та вірність Блаженнішому Онуфрію, Митрополиту Київському та всієї України. З усіх питань порядку денного проголосували: "за" - 28, "проти" - 0, "утримались" - 0.

29. Рішення парафіяльних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква" від 20.01.2019 затверджено керуючим Житомирською Єпархією Української православної церкви Митрополитом Житомирським та Новоград-Волинським Никодимом.

30. 09 березня 2019 року відбулися збори громади с. Калинівка, на які, як зазначає Позивач, не було належним чином запрошено настоятеля, голову парафіяльної ради та дійсних членів релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви. На думку Позивача, на зборах відбулось протизаконне голосування, що стосувалось статутної діяльності релігійної громади "Українська православна Свято-Покровська Церква" Української православної церкви про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях релігійної громади та перехід релігійної громади до Православної церкви України.

31. В подальшому, 06.07.2019 відбулися загальні збори Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква", оформлені протоколом № 2, на яких були присутні 10 осіб. Всього до складу загальних зборів входило 10 осіб.

32. На вказаних зборах було вирішено змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади та визначити нове найменування Релігійної громади, а саме: "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Калинівка Житомирського району Житомирської області"; викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

33. 06 вересня 2019 року голова загальних зборів ОСОБА_2 та секретар зборів ОСОБА_3 , діючи від імені "Української православної Свято-Покровської церкви", звернулися із заявою до Житомирської обласної державної адміністрації щодо реєстрації Статуту релігійної організації в новій редакції.

34. 03 жовтня 2019 року розпорядженням голови Житомирської обласної державної адміністрації № 346 прийнято рішення зареєструвати Статут релігійної організації "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Калинівка Житомирського району Житомирської області" у новій редакції (далі - Статут в новій редакції).

35. Позивач просить визнати недійсним протокол загальних зборів Релігійної громади УПЦ від 06.07.2019 № 2 та статуту Релігійної громади ПЦУ у новій редакції, посилаючись на порушення своїх прав на вільне віросповідання та на невідповідність умов Статуту у новій редакції вимоги чинного законодавства - Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

36. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 дійшла висновку, що спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства.

37. Вважаю, що суди попередніх інстанцій, врахувавши предмет і підстави цього позову, його суб`єктний склад, дійшли правильного висновку про віднесення цього спору до юрисдикції господарського суду та правомірно розглянули цей спір, застосувавши при цьому висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19.

38. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

39. Частиною 1 статті 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

40. Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

41. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

42. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

43. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зазначено, що, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

44. Однією з вимог у цій справі є вимога про визнання недійсним протоколу загальних зборів від 06.07.2019 № 2, проте зі змісту позовної заяви, апеляційної скарги вбачається, що Позивач фактично оскаржує не сам протокол, як ним зазначено у прохальній частині позовної заяви, а не погоджується із рішеннями загальних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква", оформлених протоколом від 06.07.2019 № 2, а тому суди "як суд встановлений законом, який знає закон" правомірно досліджували наявність/відсутність підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів Релігійної організації "Українська православна Свято-Покровська церква", оформлених протоколом 06.07.2019 № 2, а також вимогу про визнання недійсним Статуту Релігійної організації у новій редакції.

45. Верховний Суду у постанові від 24.04.2019 у справі № 914/921/18 зазначив, що у судовому порядку недійсним може бути визнано саме рішення загальних зборів, а не протокол, яким це рішення оформляється.

46. З урахуванням вищевикладеного, вважаю, що Позивачем у цьому випадку було правильно обрано спосіб захисту своїх прав, проте належним чином не доведено їх порушення оспорюваними рішеннями, що правильно встановлено судами попередніх інстанцій, з огляду на таке.

47. Взаємовідносини церкви й держави визначаються Декларацією про державний суверенітет України, Конституцією України та Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" та іншими законодавчими і нормативно-правовими актами.

48. Статтею 35 Конституції України встановлено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

49. Подібна норма міститься і в спеціальному Законі - статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

50. Водночас, свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

51. Це право закріплено і в статті 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

52. Конституція України закріплює, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави (абз. 3 стаття 35 Конституції України).

53. Аналогічна норма міститься і в стаття 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

54. Як в Конституції України, так і в статті 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріплено принцип відокремленості держави від церкви і релігійних організації, а церкви і релігійних організацій від держави.

55. Цей принцип відокремленості розкриває те, як держава, а також державні органи позиціонують себе та функціонують у відношенні до релігії.

56. Право віруючих на свободу віросповідання, яке включає право кожного сповідувати релігію разом з іншими, передбачає очікування, що віруючі матимуть змогу вільно об`єднуватися без жодного свавільного втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком бути нейтральною та безсторонньою.

57. Статтею 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

58. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

59. За частиною 1 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

60. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" в редакції від 15.03.2022 жодним чином не обмежила чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління. З точки зору статті 9 Конвенції застосованої разом зі статтею 11, це були рішення, які лежать в площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб, чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 статей 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 вказаного рішення Європейського суду з прав людини).

61. У вищезазначеному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

62. Крім того, у пунктах 52, 147, 151 рішення у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" від 14.06.2007 зазначено, що Верховний Суд у складі трьох суддів відхилив касаційну скаргу громади-заявника, тому що положення статуту Парафії суперечили відповідному законодавству. Колегія також зазначила, що положення статуту відносно фіксованого членства суперечили законодавству, оскільки не дозволяли більшості релігійної групи проявляти свої релігійні переконання шляхом участі в управлінні церковними справами. Зокрема, Верховний Суд України зазначив: "...статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству. Оскільки діюче законодавство не передбачає обов`язкового чи іншого фіксованого членства віруючих даного віросповідання, в правовому значенні парафіяльні збори та загальні збори релігійної громади є поняттями тотожними, судова колегія виснувала, що пп. 2.12, 2.13 статуту не повністю відповідають діючому законодавству, що призвело до фактичного усунення від вирішення статутних питань більшості релігійної громади і порушення їх права на віросповідання". Європейський суд з прав людини визнав, що не є "належними та достатніми" висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 21 квітня 2000 року, що вимога "фіксованого членства" в релігійній організації не була закріплена законодавчо та що "збори парафіян" та "загальні збори релігійної групи" збігаються за значенням, і, таким чином, що права більшості релігійної групи та їх права на віросповідання були порушені. Суд вважав, що внутрішня організація Парафії чітко визначена статутом. Органи державної влади, включно з судами, знехтували цією внутрішньою структурою Парафії як приватно-правового об`єднання, зазначивши, що відповідна релігійна група була лише меншістю з "постійного складу релігійної групи", яка складалась близько з 300 осіб, які не були запрошені взяти участь в Парафіяльних зборах, хоча вони й є частиною групи.

63. Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, на спірних зборах, проведених 06.07.2019, було зокрема, вирішено змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної церкви України; змінити офіційне найменування Релігійної громади, визначити нове найменування Релігійної громади, а саме: "Релігійна громада Покрова Пресвятої Богородиці Житомирсько-Овруцької єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Калинівка Житомирського району Житомирської області"; викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції; провести реєстрацію статуту Релігійної громади у новій редакції, а також державну реєстрацію змін до відомостей про Релігійну громаду, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

64. Рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 916/375/17).

65. Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів, зокрема члена релігійної громади. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

66. Надавши оцінку протоколу від 06.07.2019 № 2, суди попередніх інстанцій встановили, що 06.07.2019 на загальних зборах членів релігійної організації приймалось рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і про прийняття статуту цієї релігійної громади в новій редакції. При цьому, будь-якого рішення щодо відвідування чи невідвідування церкви на вказаних зборах не приймалось.

67. Крім того, за наслідками прийнятих рішень Позивача не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії (на зборах не приймалось будь-якого рішення про заборону відвідувати храм, чи про заборону на свободу віросповідання, чи заборону проведення релігійних обрядів).

68. Суди попередніх інстанцій зазначили, що відповідно до пункту 8 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості, не позбавлена права утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Аналогічний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22.

69. Встановивши вищевикладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оспорювані рішення загальних зборів членів релігійної громади про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях без вирішення питань щодо порядку відвідування церкви, заборони проведення релігійних обрядів не порушують прав Позивача, на що останній помилково посилається.

70. Суди мають враховувати баланс інтересів всіх членів релігійної громади, які можуть не збігатись з інтересами одного члена цієї релігійної громади і уникати зайвого втручання в питання діяльності релігійної громади, які вирішуються виключно її зборами членів, адже у випадку такого втручання може нівілюватися такий конституцій принцип як принцип відокремленості, що є недопустимим та що може свідчити про надання оцінки судом легітимності релігійних поглядів, що є несумісним з обов`язком нейтральності і безсторонності.

71. Статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст. 14 цього Закону.

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст. 18 цього Закону.

72. З аналізу вказаної норми права вбачається, що право Відповідача на зміну канонічної підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту релігійної громади (на підставі відповідного рішення, ухваленого загальними зборами релігійної громади, скликаними її членами) та внесення відповідних змін або доповнень до статуту закріплено статтею 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

73. Принцип правової визначеності передбачає, що у випадку прийняття спеціального закону з певного питання цей законом не ставився під сумнів шляхом його невиконання, а сторони яких він стосується мають обґрунтовано очікувати, що норми його будуть застосовані.

74. Більше того, це питання належить до виключної компетенції загальних зборів релігійної громади. Жоден суб`єкт (в тому числі, священнослужителі чи органи управління громади), а також суд, як державний орган, не може позбавити загальні збори права прийняти рішення щодо зміни підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту (подібний висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22).

75. Позивач на обґрунтування позову посилається і на те, що певні особи, які голосували на оспорюваних ним зборах про зміну підлеглості релігійної громади та внесення відповідних змін до статуту, не були членами релігійної громади.

76. Щодо вказаних доводів Позивача необхідно зазначити таке.

77. Частиною 2 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади.

Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади.

78. Суди попередніх інстанцій, надавши оцінку статуту Відповідача у редакції від 20.11.1991 (чинний, на момент проведення оспорюваних зборів, на яких приймався оскаржуваний статут від 06.07.2019) дійшли висновку, що він не містить порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади. Також жодного порядку обліку членів релігійних організацій не містить і Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації".

79. Вважаю, що правомірним є висновок судів про те, що будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Калинівка, Житомирського району, може бути членом релігійної громади Української Православної Церкви у селі Калинівка Житомирського району і такий підхід відповідає нормі статті 7 ЦК України.

80. Судами попередніх інстанцій також правильно зазначено, що вказані збори могли скликатися будь-ким із членів громади, адже Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" не передбачає й не надає особливих повноважень скликання таких зборів виключно рішенням священослужителя.

81. Також судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували те, що станом на момент проведення зборів від 06.07.2019 кількість членів релігійної громади Української Православної Церкви у селі Калинівка Житомирського району була більшою, ніж та, яка зазначена в протоколі загальних зборів № 2 від 06.07.2019, а доводи скаржника про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень.

82. Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, визнав необґрунтованими доводи Позивача про те, що на зборах голосували особи, які не є членами вказаної релігійної організації.

83. Встановивши, що загальні (парафіяльні) збори від 06.07.2019, на яких приймались рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях вказаної релігійної громади та зміни до статуту релігійної громади, проводились без порушень вимог чинного законодавства, умов статуту (чинного на момент проведення зборів), недоведення Позивачем невідповідності Статуту у новій редакції нормам чинного законодавства, а також, встановивши відсутність порушення спірним статутом прав Позивача, суди попередніх інстанцій відмовили у задоволенні позову у цій справі.

84. Рішення судів попередніх інстанцій прийняті на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів відповідно до вимог статті 86 ГПК України, з урахуванням висновків, викладених у постановах об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, які з огляду на частину 4 статті 236 ГПК України мають враховуватись судами.

85. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій у цій справі Скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що суди попередніх інстанції неправильно застосували статтю 16 ЦК України, порушили частину 4 статті 236 ГПК України, не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 та постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 щодо обрання ефективності способу захисту (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

86. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, необхідно зазначити таке.

87. У постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 за позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви" до Хмельницької обласної державної адміністрації про визнання протиправним і скасування розпорядження Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

- спори між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) відносяться до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства;

- зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції; судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції;

- обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові, що узгоджується з пунктом 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19.

88. Судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було враховано висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 щодо віднесення спорів між релігійною організацією та її учасником (засновником, членом) до спорів щодо управління такою юридичною особою і мають розглядатись у порядку господарського судочинства та обґрунтовано розглянули цей спір.

89. Як у справі № 910/10011/19, так і справі, яка переглядається, судами було відмовлено у задоволенні позову. Водночас, у справі, яка переглядається, Позивачу було відмовлено у позові через недоведення ним порушення своїх прав спірними рішеннями загальних зборів і наявності підстав для визнання недійсним статуту, в той час як у справі № 910/10011/19 Великою Палатою Верховного Суду було відмовлено у задоволенні позову Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії села Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької єпархії Української православної Церкви" до ОДА про визнання протиправним і скасування розпорядження з огляду на обрання неналежного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови в позові.

90. Позивач у цьому випадку помилково ототожнив неналежний спосіб захисту (справа № 910/10011/19) з позовом, який не підлягає задоволенню через його необґрунтованість і не доведення підстав порушення прав Позивача, наслідками яких хоч і є відмова у позові, але з огляду на різні підстави.

91. Вважаю, що безпідставними є і посилання Скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 щодо обрання ефективного способу захисту, оскільки судові рішення у справі № 906/1330/21 не суперечать, а відповідають висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22, які є чіткими, обґрунтованими, в яких враховано баланс інтересів членів релігійної громади, а також в яких розкривається принцип відокремленості, закріплений у статті 35 Конституції України і які сприяють однозначному розумінню і застосуванню норм Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема, статті 8 цього Закону.

92. На мою думку, доводи Скаржника фактично зводяться до неправильного розуміння висновків, викладених у вказаних вище постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, а також до незгоди із судовими рішеннями, прийнятими відповідно до висновків, викладених у вказаних постановах, від яких Верховний Суд чи Велика Палата Верховного Суду не відступала, а також до бажання прийняття судового рішення на користь Позивача.

93. Щодо аргументів Скаржника про неправильне застосування статті 16 ЦК України, статті 236 ГПК України, то необхідно зазначити про їх безпідставність, адже судові рішення були ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, які регулювали спірні правовідносини.

94. З огляду на викладене, я вважаю, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги згідно з пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки суди ухвалили оскаржувані судові рішення з урахуванням висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, Верховного Суду, на які скаржник посилається в обґрунтування касаційної скарги.

95. Позивач у касаційній скарзі зазначає також і пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України та, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", дійшли помилкових висновків, які стали підставою для відмови в позові; помилково ототожнили поняття "територіальна" та "релігійна" громада, і висновок Верховного Суду з цього питання відсутній.

96. Пунктом 3 абзацу 1 частини 2 статті 287 ГПК України встановлено, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

97. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

98. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини" таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

99. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

100. Водночас, у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

101. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що подібність правовідносин визначається обставин кожної конкретної справи

102. Верховним Судом надавалося тлумачення статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у подібних правовідносинах і ним викладався висновок щодо її застосування, про що свідчать постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 598/157/15-ц, постанова Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 і підстав для конкретизації цього висновку наразі немає.

103. Зокрема, на розгляді об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду перебувала справа № 598/157/15-ц за позовом фізичних осіб до релігійної громади "Парафії святого Архистратига Михаїла" села Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, треті особи: Бутинська Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української православної Церкви, Тернопільська обласна державна адміністрація, предметом позову в якій були вимоги про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади, яким було прийнято статут релігійної громади у новій редакції. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, постановою від 27.01.2020 залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими в позові було відмовлено з підстав відсутності порушеного права позивачів у справі.

104. Залишаючи в силі оскаржувані у справі № 598/157/15-ц судові рішення, об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду встановила, що на зборах релігійної громади села Бутин 28.02.2014 приймались рішення лише про вихід з юрисдикції Тернопільської єпархії УПЦ Московського Патріархату і про перехід до УПЦ Київського Патріархату та про прийняття статуту релігійної організації. Будь - якого рішення щодо відвідування церкви на зборах не приймалось. Храм в селі Бутин Збаразького району відкритий для усіх вірян, які можуть його вільно відвідувати.

105. Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у зазначеній справі дійшла висновків, що не відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання, а тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного правового висновку про відмову в задоволені позову.

106. Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського було переглянуто справу № 924/173/22 за позовом фізичної особи до Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Покровської парафії Православної Церкви України с. Сутківці Ярмолинецького району Хмельницької області", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Хмельницька обласна державна адміністрація, предметом позову якої були вимоги про визнання недійсним статуту релігійної організації у новій редакції. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, в межах перегляду справи в касаційному порядку, постановою від 14.12.2022 залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими в позові було відмовлено з підстав відсутності порушеного права позивачки.

107. Верховний Суд у постанові від 14.12.2022 у справі № 924/173/22 дійшов висновків, що частиною 2 статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" встановлено, що членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Особи, які так чи інакше беруть участь у житті релігійної громади, вважають себе належними до неї, не підпадають під обмеження, встановлені статутами (положеннями) релігійних громад, можуть бути членами релігійної громади. Будь-яка православна особа, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у селі, може бути членом релігійної громади. Збори релігійної громади можуть скликатися будь-ким із членів такої релігійної громади.

108. Верховний Суд у справі № 924/173/22 дійшов також висновку про безпідставність доводів позивачки про прийняття спірного статуту за відсутності кворуму, адже нею не було доведено, що вказана релігійна організація складалася з 300 членів, а не з 126 осіб як зазначено у протоколі № 1 від 23.02.2019, з яких 124 особи проголосували "за" прийняття рішень, тобто більше ніж 2/3 від усіх присутніх на загальних (парафіяльних) зборах від 23.02.2019, що відповідає статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

109. Консультативна рада європейських суддів у висновку № 11 (2008) про якість судових рішень (пункт 49) зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон.

110. Звичайно, Верховний Суд не позбавлений права відступити від раніше викладеного висновку. Однак, задля гарантування юридичної визначеності відступ від попередніх висновків Верховного Суду та Верховного Суду України здійснюється за наявності для цього належної підстави. Так, Верховний Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

111. Я вважаю, що наразі сформована послідовна, стала судова практика Верховного Суду у застосуванні Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", зокрема, статті 8 цього Закону у подібних правовідносинах, про що свідчать судові акти Верховного Суду у справах № 598/157/15-ц, № 924/173/22, висновки яких є актуальними (від цих висновків не відступав Верховний Суд, Велика Палата Верховного Суду і немає підстав для відступу при розгляді цієї справи, оскільки ці висновки є чіткими, однозначними, послідовними і які дають відповідь на питання, які було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі) і оскаржувані судові рішення цим висновкам не суперечать. А отже, за наявності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" у подібних правовідносинах, касаційне провадження, порушене за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України необхідно закрити відповідно до пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

112. Також необхідно зазначити, що доводи Скаржника щодо того, що суди попередніх інстанцій у цій справі ототожнили поняття "територіальна" та "релігійна" громада є безпідставними, спростовуються самими судовими рішеннями та зводяться до нічим не підтверджених припущень.

113. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (частина 2 статті 236 ГПК України).

114. Частиною 5 статті 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

115. На мою думку, рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, відповідно до вимог статті 236 ГПК України, а тому підстав для їх скасування немає.

116. З огляду на викладене, вважаю, що у цій справі необхідно було касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/1330/21, відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, закрити; в іншій частині - касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Житомирської області від 20.09.2022 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.11.2022 у справі № 906/1330/21 залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Суддя Г. Вронська