Постанова

від 22.06.2023 по справі 522/5322/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1193/23

Справа № 522/5322/15-ц

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: ДришлюкаА.І., Громіка Р.Д.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Десятника Станіслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року за позовом Кредитної спілки «Меркурій» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання спадкоємця правонаступником боргу та стягнення боргу, -

встановив:

16 березня 2015 року Кредитна спілка «Меркурій» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_2 , про визнання спадкоємця правонаступником боргу та стягнення боргу на користь позивача у загальній сумі 133676,02 грн. В процесу розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (т.1, а.с.77). В обґрунтування позовних вимог зазначив, що26 грудня 2007 року між позивачем та третьою особою ОСОБА_2 був укладений кредитний договір за №62/07.007 про надання кредиту у сумі 2500 грн зі сплатою 0,145% від загальної суми кредиту за кожен день терміном на 30 фактичних місяці з дня підписання договору. Поручителем за даним договором виступила ОСОБА_3 . Оскільки ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 умови договору не виконували станом на 01 червня 2012 року утворилась заборгованість в сумі 59241,81 грн.

29 березня 2009 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №05/07.009 про надання кредиту у сумі 3582 грн зі сплатою 0,175% від загальної суми кредиту за кожен день. Поручителем за даним договором виступив ОСОБА_2 .. Оскільки ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 умови договору не виконували утворилась заборгованість у сумі 68846,61 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2013 (справа №1522/26686/12) стягнуто солідарно заборгованість з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Кредитної спілки «Меркурій» загалом 133676,02 грн.

Як стало відомо позивачу боржник ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. ОСОБА_4 є сином померлої ОСОБА_3 .. Відповідно до умов кредитного договору від 29.03.2009 позивач у випадку настання смерті позичальника має право стягнути несплачену суму кредиту з майна позичальника та його спадкоємців.

29 березня 2012року відповідач ОСОБА_4 склав розписку відповідно до змісту якої він є представником боржників ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , отримав всі розрахунки та згоден погасити заборгованість.

Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 мала солідарну заборгованість зі сплати суми кредиту та відсотків, посилаючись на ст.ст. 554, 1231, 1268 ЦК України позивач просив суд стягнути з відповідача борг спадкодавця в загальній сумі 133676,02 грн.

Представники позивача КС «Меркурій» Продан Л.П. та ОСОБА_5 , у судове засідання не з`явилися, але надали суду письмову заяву, згідно якої просили суд розглядати справу за їх відсутності та у яких також зазначили, що проти винесення по справі заочного рішення не заперечують, позов підтримують.

Відповідач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_2 у судове засіданняне з`явилися, були повідомлені про час, дату і місцесудового засідання належним чином та у встановленому порядку, поважних причин неявки суду не представили, чим позбавили суд можливості вислухати їх пояснення та думку по суті спору.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року позовну заяву Кредитної спілки «Меркурій» до ОСОБА_1 про визнання спадкоємця правонаступником боргу та стягнення боргу задоволено частково.

Суд визнав ОСОБА_1 спадкоємцем та правонаступником боргу спадкодавця ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

стягнуто з ОСОБА_1 на користь Кредитної спілки «Меркурій» (код26541733) суму заборгованості в розмірі70 502,91 (сімдесят тисяч п`ятсот дві) грн91 коп, витрати по сплаті судового збору в розмірі 356 грн 40 копта на користь держави судовий збір 348 грн62 коп.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 березня 2021 року поновлено відповідачу ОСОБА_1 строк звернення із заявою про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року, заяву адвоката Десятника Станіслава Миколайовича в інтересах відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі адвокат Десятник Станіслав Миколайович в інтересах відповідача ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та за відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України встановлено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Учасники справи мають права, встановлені ст. ст. 43, 49 ЦПК України, в тому числі,ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень;подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам;подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти;оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках;користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Суд здійснює виклик сторін у судові засідання, в тому числі, шляхом надіслання судових повісток в порядку, встановленому ст. ст. 128, 130 ЦПК України.

Сторони про розгляд справи сповіщались належним чином та завчасно.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Отже, суд вважає за необхідне роз`яснити сторонам по справі, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у даному судовому засіданніза відсутності всіх учасників цієї справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі та у відзиві адвоката Лобової Лідії Миколаївни в інтересах позивача Кредитної спілки «Меркурій» на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (стаття 1049 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог,що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статті 1216, 1218 ЦК України). Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця (частина 2 статті 1220 ЦК України).

Частинами 1, 3, 5 статті 1268 ЦК України, визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У частині 2 статті 1281 ЦК України зазначено, що кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежновід настання строку вимоги.

Статтею 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

Судом першої інстанції встановлено, щорішенням Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2013 по справі №1522/26686/12 позов Кредитної спілки «Меркурій» задоволено та з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно заборгованість за кредитними договорами на загальну суму 133676,02 грн.З мотивувальної частині рішення суду вбачається, що вказаний борг виник з двох договорів: за договором від 26.12.2007 укладеного з ОСОБА_2 , та за договором від 25.03.2009 укладеним з ОСОБА_3 на суму 68 846,61 грн(т. 1, а.с.8,9)

На виконання рішення, яке набрало законної сили 25.06.2013 по справі, 11.07.2013 судом видано виконавчий лист про стягнення у солідарному порядку на користь Кредитної спілки «Меркурій» з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 заборгованості(т. 1, а.с.10).

Згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т. 1, а.с. 54-56).

Згідно листа Першої Одеської державної нотаріальної контори №1747/01-09 від 26.08.2015 у Спадковому реєстрі відсутня інформація про реєстрацію спадкової справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 (т. 1, а.с.62), інформаційна довідка №41421535 від 08.09.2015(т. 1, а.с.63, 75).

Як вбачається предметом позовних вимог є стягнення заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 по виплаті в солідарному порядку з третьою особою ОСОБА_2 заборгованості в загальній сумі 133676,02 грн (т. 1, а.с.77-79).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтями 1218, 1219 ЦК передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1281, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно із п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов`язання фактично не пов`язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Отже, правонаступництво щодо виплат, які є предметом спору в даній справі відповідає чинному законодавству та дозволяє застосувати примус щодо стягнення боргу.

Згідно ст.1261 ЦК України ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги ОСОБА_3 як її син та який постійно проживав разом з нею на час смерті,тобто вважається таким, що прийняв спадщину у розумінні ч.3 ст. 1268 ЦК України.

Проте, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення у повному обсязі заборгованості, яка утворилась на підставі рішення суду від 11.06.2013, зі спадкоємця відповідача ОСОБА_4 необґрунтовані і не відповідають зазначеним вище нормам, оскільки частина солідарної заборгованості підлягає стягненню з третьої особи ОСОБА_2 ..

З огляду на викладене, суд першої інстанції виходив, що позов про визнання спадкоємця правонаступником боргу та стягнення боргу спадкодавця підлягає задоволенню частково в частині визначення суми стягнення, а саме 68 846,61 грн та половини від компенсаційних втрат 2612,30:2= 1306,15 грн та половини від судових витрат 700,30:2=350,15 грн, а всього 70 502,91 грн.

Проте, з таким висновку суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне«…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. theUnitedKingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, зогляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «РуїзТорія проти Іспанії» (RuizToriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, N 303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011р.) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та не надав правильної оцінки наявним у справі доказам.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, щоу даному випадку позивачем, КС «Меркурій»,не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме те, що після смерті боржника за кредитом ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилось спадкове майно, якевідповідач ОСОБА_1 як спадкоємець за законом першої черги боржника, прийняв у встановленому законом порядку у спадщину.

Так, розглядаючи аналогічну справу, Верховний суд у постанові від 26 травня 2021 року у справі №519/783/16 (провадження №61-1222св21) зробив наступний правовий висновок: «Згідно із частиною першою статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, в розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Законодавством визначено, що у подібних випадках відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовились від її прийняття, замінюють його у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

При цьому необхідно враховувати, що спадкування це вольовий акт (окрім деяких винятків), яким спадкоємець свідомо приймає рішення про прийняття спадщини або свідомо не користується правом відмовитися від такого прийняття спадщини.

Виходячи з існування вольового критерію, у цивільних правовідносинах прийнято вважати, що кожен спадкоємець діє добросовісно, є зваженим, передбачливим і розсудливим під час прийняття юридично значимих рішень та обранні варіанта власної поведінки. Дотримання наведених норм забезпечуватиме стабільність цивільного обороту.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

За змістом частини першоїстатті 1297 ЦК України(у редакції на час відкриття спадщини після смерті НОМЕР_1 ) спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України.

При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини:

чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги;

коло спадкоємців, які прийняли спадщину;

при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини);

при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Подібні за змістом висновки викладені упостановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі №640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі №496/4363/15-ц,від 15 липня 2020 року у справі №645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 рокуу справі №2609/30529/12.

Вирішуючи спір, встановивши відповідно до положеньстатті 1282 ЦК Українинаявність порушеного права (наявність непогашеної спадкодавцем заборгованостіза кредитними договорами), факт прийняття спадщини відповідачами після смерті позичальника НОМЕР_1 , наявність спадкового майна у вигляді 1/4 частини квартириАДРЕСА_1 ,суд апеляційної інстанції не врахував, що принцип змагальності цивільного процесу, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, та дійшов передчасного висновку про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності спадкового майна, його вартості».

Дійсно,боржник ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , має непогашену заборгованість за кредитним договором, встановлену рішення Приморського районного суду м. Одеси від 11.06.2013 по справі №1522/26686/12.

Проте, позивачем не доведено та судом першої інстанції не встановлено, що після смерті боржника ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишилось спадкове майно.

Так, із наявної у матеріалах справи Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24.01.2018вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , де зареєстрований у встановленому законом порядку відповідач ОСОБА_1 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 у розмірі 1/3 частки та 2/3 частки належить відповідачу ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 03 грудня 2012 року (т.1, а.с. 202-204).

Правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України, а не статті 1231 ЦК України як стверджує позивач у змінених позовних вимогах.

Тому, при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам необхідно встановлювати, у тому числі наявність спадкового майна у боржника,оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див.рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини»).

В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «... якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)».

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правовівисновки Верховного Суду, застосовуючи Конвенцію про захистправ людиниі основоположнихсвобод та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи наведені обставина справи, що мають значення для правильного вирішення спору, наявні у справі докази, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, напредмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метоюу контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що, оскількивідповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, у випадку відсутності спадкового майна у спадкоємця боржника не може виникнути зобов`язання погасити борг спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

Отже, у даному випадку позивачем не доведено належним чином, що відповідачем порушуються його права та законні інтереси, тому у відповідності до ст. ст. 15, 16 ЦК України його право не підлягають судовому захисту.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Таким чином, позовні вимоги Кредитної спілки «Меркурій» є незаконними, необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

Порушення норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статей 1281, 1282 ЦК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п остановив:

Апеляційну скаргу адвоката Десятника Станіслава Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 грудня 2015 року скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимогиКредитної спілки «Меркурій» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_2 , про визнання спадкоємця правонаступником боргу та стягнення боргу залишити без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 03 липня 2023 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М.Драгомерецький

А.І.Дришлюк

Р.Д.Громік