Постанова

від 21.06.2023 по справі 357/9051/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 червня 2023 року

м. Київ

справа № 357/9051/18

провадження № 61-9749св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин», державний реєстратор Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлія Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, на постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Суханової Є. М., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

На обґрунтуванням вимог посилалося на таке.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,2799 га з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058, що розташована у межах Олійниково-Слободської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

05 червня 2013 року ОСОБА_1 уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського» (далі - ТОВ «Ім. Котовського»), яке у листопаді 2016 року було перейменоване в ТОВ «Олійникова Слобода», договір оренди землі, за яким передав в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» земельну ділянку строком на 10 років.

25 січня 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімська Н. І. прийняла рішення про державну реєстрацію прав за індексним номером 18835605, яким зареєструвала право оренди на земельну ділянку за ТОВ «Олійникова Слобода».

Протягом усього часу дії цього договору оренди ТОВ «Олійникова Слобода» користується земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачує ОСОБА_1 орендну плату. На підтвердження сплати орендної плати позивач додав до позовної заяви копію видаткового касового ордера ТОВ «Олійникова Слобода» на виплату орендної плати за 2017 рік.

З відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Олійникова Слобода» стало відомо, що 05 березня 2018 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ Агрокомплекс «Узин» договір оренди, за яким передав останньому в оренду земельну ділянку, а державний реєстратор Комунального підприємства Великодимирської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю. 05 березня 2018 року розпочала державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» і 15 березня 2018 року прийняла рішення про державну реєстрацію права оренди на земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» з індексним номером 40135754.

Проте за наявності чинного договору оренди, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Олійникова Слобода» і зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку, ОСОБА_1 не мав права передавати згадану земельну в оренду іншому орендарю - ТОВ Агрокомплекс «Узин», а укладенням оспорюваного договору порушив права ТОВ «Олійникова Слобода» як законного орендаря. Відповідно, державний реєстратор Мироненко Ю. Ю. не мала правових підстав проводити державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин», тому договір оренди землі від 05 березня 2018 року має бути визнано недійсним.

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», щодо земельної ділянки площею 2,2799 га з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058, скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40135754 від 15 березня 2018 року 16:56:26, припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,2799 га з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058, яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позов ТОВ «Олійникова Слобода» залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будь-яких порушень вимог Закону України «Про оренду землі» при укладенні договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року суд не встановив, у зв`язку з чим підстав визнавати його недійсним немає.

Сплив строку, передбаченого частиною першою статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, а на момент ухвалення рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю. Ю., індексний номер: 40135754 від 15 березня 2018 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:005:0058, що знаходиться в межах землекористування Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,2799 га, у ТОВ «Олійникова Слобода», був скасований, тому позов ТОВ «Олійникова Слобода» задоволенню не підлягає.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «Олійникова Слобода» задоволено частково.

Визнано недійсним договір оренди землі від 05 березня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», щодо земельної ділянки площею 2,2799 га з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058.

Скасовано рішення державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер 40135754 від 15 березня 2018 року 16:56:26, та припинено право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,2799 га з кадастровим номером 3220484400:03:005:0058, яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин». В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на дату укладення оспорюваного договору від 05 березня 2018 року договір оренди, укладений ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , був чинним, не оспорений в судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором, тому ОСОБА_1 не мав правових підстав для передачі спірної земельної ділянки в оренду будь-якій іншій особі, в тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», і відповідно, укладати з нею договір оренди.

Таким чином, укладення ОСОБА_1 оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договору оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірними земельними ділянками і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстав для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині скасування державної реєстрації, заявленої до державного реєстратора, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки не може бути звернена до державного реєстратора, якого позивач визначив відповідачем. Державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи не був залучений.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, суд апеляційної встановив, що на підтвердження витрат, понесених ТОВ «Олійникова Слобода» на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи у судах першої та апеляційної інстанцій, були надані всі передбачені законом докази. При цьому суд проаналізував доводи та мотивування клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, вважав, що ці клопотання відповідачів є безпідставними, ґрунтуються виключно на їх незгоді із визначеним розміром понесених витрат на правову допомогу.

Врахував той факт, що за наслідками апеляційного розгляду у цій справі частково задоволено апеляційну скаргу та скасовано рішення суду першої інстанції з ухваленням у справі нового судового рішення про задоволення позову, пред`явленого до ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин», тривалість провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, визначені законом принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатським об`єднанням роботи, апеляційний суд вважав, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану заявником суму є співмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатським об`єднанням обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстави для відмови у їх стягненні або ж зменшення їх розміру у суду відсутні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Л. А., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 рокускасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, статтю 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 6 Закону України «Про оренду землі», та не врахував, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди землі позивача не набув чинності. Єдиний юридичний наслідок, який створює постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, - це повторний розгляд скарги, а зовсім не поновлення речового права позивача.

Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права у тій частині, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, та без урахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21).

Отже, визначаючи підстави позову, уточнюючи позовні вимоги, визначаючи доводи апеляційної скарги та обґрунтовуючи їх, позивач не посилався на те, що чинність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 є підставою позову.

Виключно під час апеляційного розгляду справи позивач змінив підстави позову, вказавши, що саме внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 його право оренди чинне. Отже, суд апеляційної інстанції розглянув справу з інших підстав поза межами доводів апеляційної скарги та доводів позову.

Позивач обрав неправильний спосіб захисту, а суд апеляційної інстанції не врахував, що обраний спосіб захисту у цій справі, а саме визнання недійсним договору оренди землі від 05 червня 2013 року, скасування рішення про реєстрацію речового права та припинення оренди, є неналежним, оскільки оспорюваний договір припинено, право оренди також припинено, рішення державного реєстратора вичерпало свою дію, відновити земельну ділянку неможливо. Тобто у жодний із обраних способів захисту, вказаних у позові, права та інтереси позивача, які, на його думку, порушено, не можуть бути відновлені. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

Відповідне клопотання про закриття провадження у справі у частині скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди було подане суду апеляційної інстанції та міститься у матеріалах справи.

Проте суд апеляційної інстанції під час судового розгляду його не розглянув, послався на те, що воно буде вирішене у нарадчій кімнаті. Натомість оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції взагалі не містить результатів розгляду такого клопотання, внаслідок чого суд апеляційної інстанції порушив принципи цивільного судочинства.

Позивач не отримає жодних прав та (чи) майна внаслідок проведення реституції у результаті визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, недійсним, оскільки реституція не проводиться щодо договорів оренди, а припиняє лише права на майбутнє.

Отже, позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, а тому суд апеляційної інстанції неправомірно встановив наявність у позивача права оскаржувати такий договір.

Порушено норми процесуального права, зокрема, статті 11 ЦПК України щодо пропорційності у цивільному судочинстві, статті 137 ЦПК України у частині співмірності витрат на оплату послуг адвоката.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, Верховного Суду від 03 жовтня 2020 року у справі № 686/2073/19, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18 (провадження № 61-15401св19), від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18 (провадження № 61-19770св19), від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18 (провадження

№ 61-14414св20), від 12 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18 (провадження № 61-14415св20), від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18 (провадження № 61-10444св20), від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19 (провадження № 61-4931св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18 (провадження № 61-7411св21), від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21), від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі

№ 6-32цс13, від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

У листопаді 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Олійникова Слобода», у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що на момент укладення оспорюваного договору та проведення на його підставі державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин»право позивача на оренду земельної ділянки за договором оренди землі було чинним, воно виникло раніше, ніж право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин», що є підставою для задоволення позову ТОВ «Олійникова Слобода»про визнання недійсним оспорюваного договору оренди та, як наслідок, скасування оспорюваного рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

На час розгляду цієї справи в суді першої інстанції наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 не створював правових наслідків для дійсності договору оренди землі та права оренди позивача, що виникло на підставі нього договору, проте докази на підтвердження цієї обставини не могли бути надані позивачем з наведених причин, що не залежали від нього.

Обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 357/9440/20, доповнюють первісні обставини щодо наявності у ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди земельної ділянки, що були викладені позивачем у позовній заяві, а посилання позивача на ці обставини з огляду на висновки Верховного Суду у справах № 924/1473/15, № 761/33621/18, № 552/3453/19, № 640/9380/19 не можуть вважатися зміною ним підстав позову.

Поділ земельної ділянки не припиняє права оренди, що виникло у землекористувача до її поділу. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Тому немає підстав стверджувати, що провадження у справі мало бути закрите через відсутність предмета спору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2022 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Л. А., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2022 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 22 січня 2003 року серії РЗ № 284635 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 2,2799 га, кадастровий номер 3220484400:03:005:0058, що знаходиться в межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району (т. 1, а. с. 11).

05 червня 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» уклали договір оренди землі (т. 1, а. с. 7, 8).

Відповідно до пункту 1 договору оренди землі від 05 червня 2013 року орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта на право власності на землю серії РЗ № 284635, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 22 січня 2003 року.

Згідно з пунктом 5 договору оренди землі від 05 червня 2013 року договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до пункту 6 договору оренди землі від 05 червня 2013 року орендна плата нараховується та видається орендарем в розмірі 3 % від грошової оцінки земельної ділянки у грошовій, натуральній та відробітковій формах за добровільним рішенням власника земельної ділянки, що становить 1 262,88 грн.

Згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 05 червня 2013 року орендна плата видається у такі строки - до 31 грудня поточного року.

Відповідно до пункту 16 договору оренди землі від 05 червня 2013 року передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5 (п`ятиденний) строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Згідно з пунктом 37 договору оренди землі від 05 червня 2013 року «цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації».

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 05 червня 2013 року орендодавець ОСОБА_1 з одного боку передає, а орендар ТОВ «Ім. Котовського» в особі директора Голика П. В., який діє на підставі статуту, з другого, приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 3220484400:03:005:0058, що знаходиться в межах землекористування Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,2799 га (т. 1, а. с. 10).

25 січня 2015 року о 13:22:31 год. державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімською Н. І. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 18835605, та внесено запис про інше речове право від 25 січня 2015 року № 8486027, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ «Ім. Котовського», що виникло згідно з договором оренди землі від 05 червня 2013 року (т. 1, а. с. 15).

Згідно з протоколом № 5 Загальних зборів учасників ТОВ «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року ТОВ «Ім. Котовського» перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода» (т. 1, а. с. 16-19).

Відповідно до видаткового касового ордера від 28 березня 2017 року № 77 ОСОБА_1 отримав від ТОВ «Олійникова Слобода» компенсацію оренди за земельний пай у розмірі 6 000,00 грн (т. 1, а. с. 20).

05 березня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір оренди земельної ділянки (т. 2, а. с. 3, 4).

Відповідно до пункту 1.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода, Білоцерківського району, Київської області.

Згідно з пунктом 1.2 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року предметом цього договору є встановлення порядку використання орендарем земельної ділянки для здійснення господарської діяльності та реалізації орендодавцем своїх прав на земельну ділянку.

Відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року в оренду передається земельна ділянка загальною площею 2,2799 га, яка розміщена на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області. Право власності орендодавця на земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ № 284635, виданим на підставі розпорядження Білоцерківської РДА від 22 січня 2003 року № 28. Кадастровий номер земельної ділянки 32204844400:03:005:0058.

Згідно з пунктом 3.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року договір укладено на 7 (сім) років від дати його реєстрації в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 12.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року «цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації».

15 березня 2018 року о 16:56:26 год. державним реєстратором Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба речових прав» Мироненко Ю. Ю. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40135754, та внесено запис про інше речове право № 25259862 від 05 березня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року.

30 листопада 2018 року приватний нотаріус Білоцерківського міськрайонного нотаріального округу Київської області Дерун К. А. засвідчив підпис ОСОБА_1 у заяві на розподіл земельної ділянки, яка адресована компетентним органам або всім, кого це стосується, у якій він просив та надав згоду на розмежування шляхом поділу земельної ділянки розміром 2,2799 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 3220484400:03:005:0058, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Олійниково-Слобідська сільська рада, на дві нові, площею 1,1400 га та 1,1399 га (т. 2, а. с. 45).

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір оренди землі (т. 2, а. с. 48-50).

Згідно з пунктом 2 договору оренди землі від 10 грудня 2018 року в оренду передаються земельні ділянки загальною площею 1,1400 га, 1,1399 га, в тому числі ріллі 1,1400 га, 1,1399 га, кадастрові номери 3220484400:03:005:0077, 3220484400:03:005:0076, що розташовані на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області. Право власності на земельні ділянки, що передаються в оренду відповідно до цього договору, належить орендодавцю на підставі державного акта РЗ № 284635 від 23 липня 2003 року та заяви від 30 листопада 2018 року № 3139.

Відповідно до пункту 8 договору оренди землі від 10 грудня 2018 року договір укладено на сім років з дати державної реєстрації права оренди, який набирає чинності з дати укладення та підписання його орендодавцем.

12 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44564684, та внесено запис про право власності від 07 грудня 2018 року № 29402350, за яким ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,1399 га з кадастровим номером 322084400:03:005:0076 (т. 2, а. с. 46).

12 грудня 2018 року державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 44564925, та внесено запис про право власності від 07 грудня 2018 року № 29402585, за яким ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 1,1400 га з кадастровим номером 322084400:03:005:0077 (т. 2, а. с. 47).

13 грудня 2018 року о 08:25:17 год. державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44575879 та внесено запис про інше речове право від 10 грудня 2018 року № 29412565, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 1,14 га, кадастровий номер 3220484400:03:005:0077, що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 51).

13 грудня 2018 року о 08:21:39 год. державним реєстратором Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Ілюшиною М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 44575807 та внесено запис про інше речове право № 29412515 від 10 грудня 2018 року, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку з площею 1,1399 га, кадастровий номер 3220484400:03:005:0076, що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року (т. 2, а. с. 52).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Водночас повноваження власника певним чином обмежуються, оскільки згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України визначено перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На час укладення договору оренди між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 стаття 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Дія такого договору припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено (частина перша статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (стаття 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Суди встановили, що речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 05 червня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бурімської Н. І. від 25 січня 2015 року.

Вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Зазначені рішення суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги при розгляді спору, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщені у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 129-1 Конституції України, а тому такі доводи касаційної скарги є помилковими.

Унаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 05 червня 2013 року є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (25 січня 2015 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Верховний Суд вже зазначав, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

У позивача право оренди земельної ділянки закінчувалося у червні 2023 року. Власник земельної ділянки - відповідач ОСОБА_1 не заявив вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень він не надав, тому підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Верховний Суд не має.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження

№ 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, є відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.

Суди встановили, що на дату укладення між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» оспорюваного договору оренди землі від 05 березня 2018 року не припинив свою дію договір, укладений 05 червня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 .

Уклавши оспорюваний договір оренди земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин» під час дії договору оренди тієї ж земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин», ОСОБА_1 (орендодавець) вчинила дії, які перешкоджають орендареві (позивачу) користуватися орендованою земельною ділянкою, тобто порушила вимоги абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оскарженого договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України), зокрема, приписам абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі», а також скасування його державної реєстрації.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження

№ 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19) та у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 584/722/18 (провадження № 61-3381св21).

Верховний Суд враховує, що поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передав в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку надалі відповідач поділив на дві земельні ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки. Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/7886/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18, та про те, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди спірної земельної ділянки (ділянок) позивача не набув чинності, є помилковим.

Відповідно до положення статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, у зв`язку з чим позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, а тому судом апеляційної інстанції неправомірно встановлено наявність у позивача права оскаржувати такий договір, безпідставні, оскільки саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) про визнання недійсним договору залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, оспорюваний договір припинено, право оренди також припинено, з посиланням на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, Верховного Суду від 03 жовтня 2020 року у справі № 686/2073/19, Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16, колегія суддів відхиляє.

Встановлено, що на момент звернення позивача із цим позовом (серпень 2018 року) договір оренди від 05 березня 2018 року, як і зареєстроване речове право, були чинними, а тому позивач скористався належним способом захисту, який передбачений пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України (визнання правочину недійсним).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року, прийнятій у справі № 357/8277/19 з тотожними правовідносинами, зазначено, що у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19, а саме щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд відхиляє, оскільки зогляду на приписи статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги судові рішення у справі № 357/9440/20 та надав їм оцінку під час апеляційного перегляду цієї справи.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», внаслідок чого порушив норми процесуального права, зокрема статтю 255 ЦПК України, і не закрив провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди, без урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, Верховний Суд відхиляє.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначила, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

Проте поділ земельної ділянки у цій справі не припиняє права оренди, що виникло у землекористувача до її поділу, а розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Тому немає підстав стверджувати, що провадження у справі мало бути закрите через відсутність предмета спору.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду справи висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) щодо застосування принципу contra proferentem та недосконалості умов договору оренди, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, і тільки у тому випадку, якщо ці правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору, суд має право застосувати принцип contra proferentem.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 про закриття провадження у справі у частині скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди, Верховний Суд відхиляє, оскільки 23 серпня 2022 року протокольною ухвалою долучено зазначене клопотання до матеріалів справи та частково його задоволено (т. 3, а. с. 192-194).

Крім того, в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у цій справі, тому вимоги ТОВ «Олійникова Слобода» про скасування рішення державного реєстратора, пред`явлені до державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Ю. Ю., задоволенню не підлягають.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката Верховний Суд відхиляє.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 зазначав, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15, від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18 вказано, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Висновки суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах Верховного Суду щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката, оскільки суд апеляційної інстанції, взявши до уваги тривалість провадження у суді першої та апеляційної інстанції, визначений законом принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності, та виконаної адвокатським об`єднанням роботи, дійшов правильного висновку, що витрати на професійну правничу допомогу на вказану заявником суму є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатським об`єднанням «Еверліґал» обсягом послуг у суді, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, підстави для відмови у їх стягненні, або ж зменшення їх розміру у суду відсутні.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі, стосуються також переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Марценюк Леся Анатоліївна, залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її°прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко