Рішення

від 17.01.2023 по справі 757/46889/20-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/46889/20-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2023 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Підпалого В.В.

при секретарях - Кирилюк Н.С., Каракосі В.О., Луцюк А.В.

за участю:

представників позивача - ОСОБА_14., ОСОБА_1

представника відповідача ТОВ «Фінтайм Капітал»- Хільчевської Н.О.,

розглянувши відкритому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, вільне від обтяжень, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до АТ "Райффайзен Банк Аваль" про визнання права власності на майно, вільне від обтяжень, - на будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що з метою забезпечення виконання ОСОБА_5 зобов`язань за договором позики між ним, позивачем, та ОСОБА_3 19 лютого 2015 року було укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, згідно з яким ОСОБА_3 передала йому в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок та земельну ділянку площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 . 18 квітня 2018 року він та ОСОБА_3 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого ОСОБА_3 передала йому це нерухоме майно у власність. У той же день в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно було внесено записи про реєстрацію права власності його, ОСОБА_2 , на вказаний будинок (запис № 25780719) та земельну ділянку (запис № 25780773).

Позивач указував, що ні станом на час купівлі ОСОБА_3 нерухомого майна (червень 2011 року), ні станом на час укладення ним із ОСОБА_3 договору про задоволення вимог іпотекодержателя у квітні 2018 року, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було записів про будь-які обтяження майна на користь третіх осіб, крім єдиного обтяження іпотекою на його ж, позивача, користь згідно іпотечного договору від 19 лютого 2015 року. Тому він, позивач, набув право власності на нерухоме майно, вільне від будь-яких обтяжень третіх осіб. Однак недавно він виявив, що відповідач (АТ "Райффайзен Банк Аваль") пред`являє претензії щодо вказаного нерухомого майна, послуговуючись тим, що це нерухоме майно перебуває в іпотеці банку на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеного Банком із ОСОБА_7 для забезпечення виконання нею зобов`язань за укладеним їх тим же Банком кредитним договором № 014/08-112/75236 від 06 лютого 2008 року.

Оскільки АТ «Райффайзен Банк Аваль» не визнає його права власності на майно, вільне від обтяження іпотекою Банку, та оспорює таке його право, позивач звернувся до суду з позовом і просив суд постановити рішення про визнання за ним такого права.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30 жовтня 2020 року відкрито провадження в справі, постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій повністю заперечив проти позову.

У березні 2021 року ОСОБА_2 змінив предмет позову й із підстав, викладених у позовній заяві, просив суд постановити рішення, яким визнати відсутнім обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 , такого нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 600,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578657480000) та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578666680382); визнати за ним, ОСОБА_8 , право власності на це нерухоме майно як таке, що є вільним від обтяження іпотекою згідно з договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни назви АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 .

Судом заява про зміну предмету позову прийнята до розгляду.

У липні 2021 року позивач подав до суду заяву про заміну відповідача. В обгрунтування заяви зазначав, що 18 лютого 2021 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни назви - АТ "Райффайзен Банк") за договорами відступлення права вимоги передало права вимоги до ОСОБА_7 за кредитним та іпотечним договорами 2008 року третій особі, а станом на час подання цієї заяви в Державному реєстрі обтяжувачем нерухомого майна значиться ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо", а іпотекодержателем цього майна ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал". Отже, АТ "Райффайзен Банк" не є належним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_2 , а належними відповідачами є вказані фінансові компанії.

Ухвалою суду від 18 серпня 2021 року в зв`язку з відступленням АТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни назви - АТ "Райффайзен Банк") прав вимоги за кредитним договором від 06 лютого 2008 року та договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеними Банком із ОСОБА_7 , суд здійснив заміну первісного відповідача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» (після зміни назви - АТ "Райффайзен Банк") належними відповідачами - ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал", ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо".

Ухвалою від 18 серпня 2021 року суд також витребував у ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал", ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" копії документів, які стали підставою для внесення до Державного реєстру записів про обтяження та їх користь нерухомового майна, що є предметом спору.

У листопаді 2021 року відповідач-1 ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал" подав суду витребувані документи та відзив на позов, у якому поставив питання позивачу як свідку.

У відзиві проти позову ОСОБА_2 заперечував у повному обсязі. Зазначав, що договір іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладений ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» із ОСОБА_7 , є чинним, недійсним судом не визнаний, підстави для припинення іпотеки відсутні, тому цей договір іпотеки повинен виконуватися і є чинною іпотека нерухомого майна на користь Банку (тепер - на користь ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал").

У лютому 2022 року позивач подав суду відповідь на відзив та заяву з відповідями на поставлені ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал" питання.

У грудні 2022 року року відповідач-1 ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал" подав заперечення на відповідь на відзив.

Відповідач-2 ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" відзиву на позов не подав.

Ухвалою суду від 08 грудня 2022 року закрито підготовче засідання по даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 17 січня 2023 року.

В судове засідання з`явились представники позивача та відповідача-1.

Представник відповідача-2 та третя особа в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, у встановленому законом порядку.

Заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Під час розгляду справи судом установлено, що 06 лютого 2008 року між ОСОБА_7 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено кредитний договір № 014/08-112/75236, з метою забезпечення виконання якого ОСОБА_7 15 лютого 2008 року також уклала з Банком іпотечний договір і передала в іпотеку Банку нерухоме майно: житловий будинок загальною площею 600,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578657480000) та земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 578666680382).

Зазначена іпотека була зареєстрована у відповідних державних реєстрах іпотеки та заборон.

23 червня 2009 року приватний нотаріус Марченко О.І. вилучила з реєстрів це обтяження нерухомого майна іпотекою на користь Банку на підставі листа заступника директора з питань корпоративного бізнесу МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 15 червня 2009 р. № 01-02/16-28513, у якому йшлося про погашення ОСОБА_7 кредитної заборгованості в повному обсязі.

03 липня 2009 року ОСОБА_7 продала будинок та земельну ділянку ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу, що був нотаріально посвідчений.

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі укладеного із ОСОБА_7 іпотечного договору у відповідних реєстрах не було.

17 червня 2011 року ОСОБА_9 продав будинок та земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, що був нотаріально посвідчений.

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі укладеного із ОСОБА_7 іпотечного договору у відповідних реєстрах не було.

З даних які містяться у висновку експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області від 17 квітня 2012 року № 518 убпчається, що підпис в листі на ім`я приватного нотаріуса Марченко № 01-02/16-28513 від 15 червня 2009 року в графі «Заступник директора з питань корпоративного бізнесу МОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» » виконаний не ним, а іншою особою; підпис в заяві про вилучення обтяження об`єкта нерухомого майна за вихідним № 01-02/16-28976 з реєстраційними номерами запису в Єдиному реєстрі заборон 6601925 та 6601669 в графі «Підпис заявника» виконаний не ним, а іншою особою.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 03 червня 2014 року за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» із ОСОБА_7 стягнуто заборгованість за кредитним договром. Під час розгляду цієї справи ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не порушувало вимог щодо іпотечного майна.

У подальшому за договором іпотеки від 19 лютого 2015 року спірне нерухоме майно передано ОСОБА_3 в іпотеку позивачу ОСОБА_2 .

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідних реєстрах не було.

За договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 18 квітня 2018 року ОСОБА_3 передала нерухоме майно у власність позивачу ОСОБА_2 , його право власності в той же день було зареєстроване в Державному реєстрі.

На час укладення цього договору записів про обтяження майна іпотекою АТ «Райффайзен Банк Аваль» у відповідних реєстрах не було.

Проте, ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» ще в 2009 році стало відомо про те, що записи про іпотеку з державних реєстрів - вилучені. Разом із тим, такі записи були поновлені Банком лише в лютому 2021 року.

Зазначені факти та обставини в судовому засіданні визнані представниками позивача та відповідача-1 й не заперечувалися ними.

Отже, спір між позивачем та відповідачем-1 фактично виник через діаметральне тлумачення та спосіб застосування ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Позивач вважає, що він набув права власності на майно, вільне від обтяження іпотекою Банку, оскільки ні станом на червень 2011 року (купівля майна ОСОБА_3 ), ні станом на лютий 2015 року (передача ОСОБА_3 майна у іпотеку позивачу), ні станом на квітень 2018 року (набуття позивачем права власності на майно) в державних реєстрах не було будь-яких записів про цю іпотеку на користь Банку і ні він, ні ОСОБА_3 не знали та не могли знати про цю іпотеку. Тому позивач вважає, що ст. 23 Закону України "Про іпотеку" повинна застосовуватися в системному зв`язку з нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». На підтвердження своїх доводів позивач посилається на правові висновки Верховного Суду.

Відповідач-1 натомість вважає, що ст. 23 Закону України "Про іпотеку" містить самостійні та імперативні правила, за якими, в разі відсутності підстав для припинення іпотеки за ст. 17 цього Закону, у разі переходу права власності на майно до ОСОБА_2 іпотека є дійсною навіть у випадку, якщо до відома позивача і не була доведена інформація про обтяження майна іпотекою. На підтвердження своїх доводів відповідач також посилається на правові висновки Верховного Суду та рішення Конституційного Суду України щодо конституційності ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Вирішуючи цей спір, суд виходить з наступного.

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном (неподільним об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом. Наступна іпотека - передання в іпотеку нерухомого майна, що вже є предметом іпотеки за попереднім іпотечним договором. Пріоритет - переважне право однієї особи щодо права іншої особи на те саме нерухоме майно. Пижчий пріоритет - пріоритет, встановлений пізніше пріоритету будь-якого іншого пріоритету щодо одного й того самого нерухомого майна (ст. 1 Закону України "Про іпотеку").

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. З Закону України "Про іпотеку).

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону (ч. 2 ст. З Закону України "Про іпотеку" в редакції Закону № 402-VII від 04.07.20131. До набрання чинності цією редакцією ч. 2 вказаної статті вона передбачала таке: взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

При цьому, згідно ч. 7 ст. З Закону України "Про іпотеку" пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Указана редакція ч. 7 ст. З Закону України "Про іпотеку" є чинною з моменту прийняття Закону й змін не зазнавала.

При зверненні стягнення на нерухоме майно, що є предметом декількох іпотек, вимоги кожного наступного іпотекодержателя задовольняються після повного задоволення вимог кожного попереднього іпотекодержателя згідно з пріоритетом та розміром цих вимог (ч. 6 ст. 13 Закону України "Про іпотеку").

З огляду на таке, пріоритет права іпотекодержателя виникає за часом державної реєстрації іпотеки. Дати укладення іпотечних договорів для визначення пріоритету правового значення не мають.

Згідно з ч. 6 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», права та вимоги третіх осіб на предмет іпотеки, набутий у власність іпотекодержателем, які мають нижчий пріоритет, ніж вимога іпотекодержателя, втрачають чинність.

Судом установлено, що станом на 17 червня 2011 року - на час купівлі нерухомого майна ОСОБА_3 (будинку та земельної ділянки), та станом на час передання ОСОБА_3 цього нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_2 за договором від 19 лютого 2015 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Державному реєстрі іпотек чи Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна не було проведено державної реєстрації іпотеки АТ «Райффайзен Банк Аваль» на підставі договору іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеного із ОСОБА_7 .

Натомість 19 лютого 2015 року було зареєстроване як первинне і єдине обтяження іпотекою цього нерухомого майна саме на користь позивача ОСОБА_2 за договором іпотеки, укладеним ним із ОСОБА_3 (записи про обтяження 8791591, 8791257, записи про іпотеку 8790600, 8790076). Державну реєстрацію іпотеки за договором 2008 року первісний позивач АТ "Райффайзен Банк Аваль" здійснив лише 17 лютого 2021 року, вже під час розгляду судом справи за позовом ОСОБА_2 .

Тому суд вважає, що ні первісний позивач - АТ «Райффайзен Банк Аваль», ні відповідач-1 як його правонаступник не мають вищого пріоритету права іпотекодавця за договором іпотеки 2008 року внаслідок відсутності державної реєстрації цієї іпотеки станом на 2011 та 2015 p.p.

Вищий пріоритет права іпотекодержателя стосовно спірного нерухомого майна в лютому 2015 року отримав позивач і він законно використав таке своє право 18 квітня 2018 року, коли набув права власності на предмет іпотеки в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку». Тому права та вимоги первісного позивача, а тому і відповідача-1 як його правонаступника, на предмет іпотеки втратили чинність у силу припису ч. 6 ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Стосовно доводів відповідача-1 про застосування ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та про чинність обтяження іпотекою за договором 2008 року нерухомого майна незалежно від того, що в період із 2009 до 2021 p.p. державної реєстрації такої іпотеки не було, суд зауважує наступне.

Дійсно, відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" в разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності (право господарського відання, спеціальне майнове право) на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором в обсязі та на умовах, що існували до набуття такою особою права власності на предмет іпотеки.

Положення ч. 1 ст. 23 Закону України "Про іпотеку" визнані конституційними (рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020.

Однак будь-яка норма закону не повинна застосовуватися формально та відірвано як інших норм того ж самого чи інших законів, а також від обставин конкретної справи.

При цьому, при застосуванні норм права суд повинен ураховувати правові висновки щодо їх застосування, викладені в постановах Верховного Суду (ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року (справа № 922/2416/17 за позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки) міститься наступний правовий висновок:

7.12. Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

7.13. Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-ІУ у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

7.14. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

7.15. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

7.16. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

Такі ж самі висновки Верховний Суд зробив і у інших, пізніше прийнятих, постановах за результатами розгляду справ, де йшлося про вирішення спорів щодо предмету іпотеки, якщо її державна реєстрація не була проведена станом на час відчудження іпотечного майна третій особі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19, постанова Верховного Суду у складі колегії судців Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 755/6927/18).

Окрім того, Верховний Суд зробив і такий правовий висновок (п. 6.50. постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19): "Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей".

Суд вважає, що вказані правові висновки Верховного Суду підлягають застосуванню в цій справі, адже при вирішенні спору за позовом ОСОБА_2 суд також повинен застосувати норму ст. 23 Закону України "Про іпотеку" за обставин, які зумовлюють її застосування разом з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Судом установлено, що станом на час набуття ОСОБА_3 права власності на спірні будинок та земельну ділянку - 17 червня 2011 року, станом на час передачі ОСОБА_3 майна в іпотеку ОСОБА_2 - 19 лютого 2015 року, станом на час набуття ОСОБА_8 права власності на майно - 18 квітня 2018 року, запису про обтяження майна іпотекою на користь первісного позивача - АТ «Райффайзен Банк Аваль» за договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладених із ОСОБА_7 , у відповідних державних реєстрах не було.

Тому суд вважає, що ОСОБА_3 у червні 2011 року була вправі діяти, покладаючись на відомості Державного реєстру, й не мала обов`язку перевіряти історію та правомірність попередніх переходів майна. Позивач ОСОБА_2 так само в лютому 2015 року та квітні 2018 року був вправі діяти, покладаючись на відомості Державного реєстру, й не мав обов`язку перевіряти історію та правомірність попередніх переходів майна (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19).

Наявність чи відсутність обтяжень майна чи заборон його продажу передусім має бути встановлено перевіркою нотаріуса, якщо договір підлягає нотаріальному посвідченню, та доведено до відома потенційних учасників правочину. Разом із тим, ні в червні 2011 року, ні в лютому 2015 року чи квітні 2018 під час посвідчення договорів, укладених між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , нотаріусом не було виявлено обтяження іпотекою банку за договором 2008 року як уповноваженим законом на таку перевірку суб`єктом (ст. ст. 73, 74 Закону України «Про нотаріат», п. 2.4. Глави 2 «Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна» Розділу II «Порядок вчинення окремих видів нотаріальних дій» Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595).

У матеріалах справи немає будь-яких доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 були належним чином повідомлені про те, що спірне нерухоме майно перебуває в іпотеці первісного відповідача за договором від 15 лютого 2008 року (чи то самим АТ «Райффайзен Банк Аваль», чи то нотаріусом, чи то правоохоонними органами).

Суд також виходить із того, що добросовісність і ОСОБА_3 , і ОСОБА_2 презюмується (ст. З ЦК України). Презумпція їх добросовісності означає, що саме відповідачі повинні були її спростувати, тобто надати суду належні та допустимі й достатні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_2 діяли недобросовісно і знали чи повинні були знати, що запис про іпотеку банку в 2009 році було вилучено з реєстрів незаконно. Всі сумніви щодо добросовісності повинні тлумачитися на користь ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Натомість ні первісний відповідач АТ «Райффайзен Банк Аваль», ні належні відповідачі ТОВ "Фінансова компанія "Фінтайм Капітал", ТОВ "Фінансова компанія "Інвест-Кредо" жодного з доказів на спростування добросовісності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - не надали. Доводи первісного відповідача та відповідача-1 у цій частині зводяться лише до сумнівів у добросовісності ОСОБА_3 і ОСОБА_2 через те, що вони були знайомі між собою та в певний період часу інтереси ОСОБА_3 в суді представляв адвокат, який входив у склад адвокатського об`єднання, очолюваного позивачем.

Однак відповідачі не надали суду доказів на підтвердження того коли ж саме ОСОБА_3 та ОСОБА_2 стало відомо про іпотеку спірного нерухомого майна на користь первісного відповідача - банку. Надані відповідачами копії судових рішень у інших справах, які розглядалися судами щодо іпотечного майна чи заборгованості ОСОБА_7 за кредитом, таких відомостей не містять. За таких обставин суд вважає, що без доказів сумніви щодо добросовісності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 носять характер припущень, а тому не можуть слугувати суду підставами для висновку про недобросовісність ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , адже доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Окрім того, суд звертає увагу, що АТ «Райффайзен Банк Аваль» було своєчасно та в належний спосіб (нотаріусом) повідомлене про те, що запис про іпотеку за договором від 2008 року був вилучений із реєстрів. Таке повідомлення до банку надішло від нотаріуса ще а 2009 році, що не заперечується представником відповідача-1.

Разом із тим, представник відповідача-1 не зміг пояснити чому з моменту отримання повідомлення нотаріуса АТ «Райффайзен Банк Аваль» тривалий час бездіяло й не вчинило дій щодо повторної реєстрації своєї іпотеки при тому, що перешкод для цього - не було.

У матеріалах справи немає також доказів того, що з 2009 року й до моменту набуття позивачем права власності на спірне майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» офіційно повідомляло ОСОБА_3 чи позивача про іпотеку майна на користь банку.

Тому, суд розцінює дії АТ «Райффайзен Банк Аваль» як зловживання правом (ст. 13 ЦК України), адже його, первісного відповідача, бездіяльність та неналежне використання свого права іпотекодержателя призвели до того, що станом на 2011 року запису про іпотеку в державному реєстрі не було і ОСОБА_3 придбала майно як вільне від обтяжень, покладаючись на дані реєстру.

Суд застосовує норму ст. 23 Закону України "Про іпотеку" разом з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і вважає, що первісний позивач - АТ "Райффайзен Банк Аваль" втратив право іпотеки за договором від 15 лютого 2008 року, укладеним із ОСОБА_7 , ще 17 червня 2011 року, - коли ОСОБА_3 придбала це майно як таке, що є вільним від обтяження цією іпотекою.

Оскільки ОСОБА_3 в 2011 році набула нерухоме майно вільним від обтяження іпотекою банку за договором 2008 року, то в подальшому вона була вправі розпоряджатися цим майном саме як таким, що є вільним від вказаного обтяження, адже іпотека є речовим правом, похідним від права власності за Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Відповідно ОСОБА_3 прав та обов`язків іпотекодавця в 2011 році не набула, передати їх ОСОБА_2 у 2018 році не могла, отримувати дозвіл первісного відповідача на відчудження майна не була зобов`язана. З урахуванням такого, суд відхиляє доводи відповідача-1 про нікчемність правочинів, вчинених між ОСОБА_3 та ОСОБА_8 .

Суд також відхиляє доводи відповідача-1 про те, що спірних правовідносин підлягають застосуванню правові висновки Верховного Суду в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі № 501/1703/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц, Верховного Суду у складі касаційного господарського суду від 15 вересня 2020 року в справі № 918/80/19 та від 30 вересня 2020 року у справі № 912/2037/19, Верховного Суду у складі касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 761/24810/14, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 756/15538/15.

Так, правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 643/17966/14-ц щодо застосування ст. 23 Закону України «Про іпотеку» не може бути застосований, оскільки Велика Палата Верховного Суду від нього відступила (п. 7.21. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17).

Відносно інших постанов, суд звертає увагу, що всі вони прийняті у 2019-2020 p.p., натомість Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 (постанова від 30 січня 2019 року) вказала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

Тому правові висновки в інших наведених представником відповідача-1 постановах Верховного Суду не підлягають застосуванню або застосовуються лише в такий спосіб і в тій частині, що не суперечить останній правовій позиції Великої Палати, якою є правовий висновок у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 02 листопада 2021 року в справі № 925/1351/19.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідачами під час розгляду справи жодних належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

Визначаючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить із такого.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 зазначено, що визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст. 392 ЦК України).

Як видно з матеріалів справи, і первісний відповідач АТ «Райффайзен Банк Аваль», і його правонаступник відповідач-1 не визнають того, що ОСОБА_3 набула у власність спірне нерухоме майно вільним від обтяження цього майна іпотекою банку за договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним із ОСОБА_7 , і того, що ОСОБА_2 теж набув права власності на нерухоме майно, вільне від такого обтяження. При цьому, відповідач-1 посилається також на постанову Верховного Суду від 30 вересня 2020 року в справі_№ 757/46665/16, що була прийнята в справі за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Цим рішенням касаційний суд суд відмовив банку у задоволенні позову, але зазначив, що договір іпотеки від 15 лютого 2008 року є чинним і стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися в позасудовому порядку.

З огляду на таке, суд приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідач-1 або будь-яка інша особа, якій відповідач-1 може відступити право вимоги за іпотечним договором від 15 лютого 2018 року, можуть у будь-який час і без відома позивача скористатися договором іпотеки та в позасудовому порядку продати належне позивачу нерухоме майно.

Тому суд погоджується з тим, що ефективний захист прав позивача повинен бути забезпечений судом у спосіб визнання за ним права власності на нерухоме майно, вільне від обтяження іпотекою банку за договором 2008 року, та в спосіб визнання відсутнім обтяження належного позивачу майна іпотекою за договором 2008 року, укладеним первісним відповідачем із ОСОБА_7 .

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом провадження, суд дійшов висновку, про наявність правових підстав для стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 на користь позивача витрати по сплаті судового збору в рівних частинах з кожного у розмірі 5 709 грн.

Керуючись ст. ст. З, 16, 392 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 6, 7, 12, 13, 23 Закону України «Про іпотеку», ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 12, 13, 76-84, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268,, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо», третя особа: ОСОБА_3 про визнання права власності на майно, вільне від обтяжень - задовольнити.

Визнати відсутнім обтяження іпотекою згідно з Договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_7 , такого нерухомого майна: житлового будинку загальною площею 600, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 600, 2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:82:136:0047 площею 0,1 га за адресою: АДРЕСА_1 як такі, що є вільними від обтяження іпотекою згідно з Договором іпотеки від 15 лютого 2008 року, укладеним між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 .

Стягнути з ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо» на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в рівних частинах з кожного у розмірі 5 709 грн. (п`ять тисяч сімсот дев`ять) гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Підпалий

Позивач - ОСОБА_2 :

РНОКПП - НОМЕР_1 ;

адреса: АДРЕСА_2

Відповідач 1: - ТОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал»:

код ЄДРПОУ 40424878;

адреса: 01133, м. Київ, вул. Євгена Коновальця, 36, поверх, 4, ЛІТ. Д, нежиле приміщення 45 Г, 1 групи прим.;

Відповідач 2:- ТОВ «Фінансова компанія «Інвест-Кредо»:

код ЄДРПОУ 39761587;

адреса: 01054, м. Київ, вул. Ярославів Вал, 13/2, лі. «Б»;

Третя особа: - ОСОБА_3 ;

РНОКПП - НОМЕР_2 ;

адреса: АДРЕСА_3