Постанова

від 13.07.2023 по справі 484/172/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

13.07.23

22-ц/812/678/23

Провадження № 22-ц/812/678/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 липня 2023 року м. Миколаїв

справа № 484/172/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем - Богуславською О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником адвокатом Філатовим Іваном Леонідовичем

на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 02 травня 2023 року суддею Маржиної Т.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 08 травня 2023 року), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до

ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - товариство з обмеженою відповідальністю «Софія»

про розірвання договору оренди землі,

в с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У січні 2013 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі.

Позивачка зазначала, що 18 лютого 2008 року її мати ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір оренди землі, який було зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Софіївської сільської ради у Державному реєстрі земель за № 0840802200090 від 02 червня 2008 року. Згідно умов договору ОСОБА_3 передала, а орендар прийняв у строкове платне користування на 49 років земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,52 га кадастровий номер 4825486700:08:000:0345 в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області. Відповідно до п.п. 9 та 11 вказаного Договору орендна плата мала сплачуватись орендарем грошовими коштами в сумі 1 100 грн. або сільськогосподарською продукцією за домовленістю сторін до 31 грудня поточного року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті позивачка успадкувала право власності на вказану земельну ділянку, про що 17 жовтня 2022 року повідомила ОСОБА_1 та ТОВ «Софія», керівником якого він є.

Посилаючись на те, що з дня укладення договору до дня звернення до суду орендар не виконував істотної умови договору - не сплачував орендної плати, ОСОБА_2 просила розірвати договір оренди.

Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, у поданому відзиві зазначав, що після укладення договору оренди землі сплатив ОСОБА_3 орендну плату за всі роки оренди наперед.

На підтвердження цього факту надав розписку.

У відповіді на відзив ОСОБА_2 , діючи через свого представника, зазначала, що надана суду розписка не є належним доказом, оскільки в ній зазначено прізвище орендодавця ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 , вважала, що розписка складена іншою особою та до правовідносин, які виникли між сторонами відношення не має.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 травня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено. Договір оренди земельної ділянки, укладений 18 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано.

Рішення суду першої інстанції мотивовано невиконанням відповідачем істотної умови договору - сплати орендної плати.

При цьому суд зазначав, що факт укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору оренди знайшов своє підтвердження у судовому засіданні. Факту несплати орендної плати ОСОБА_2 відповідач не заперечував, а беззаперечних доказів сплати орендної плати ОСОБА_3 суду не надано.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд дійшов помилкового висновку про недоведеність складання розписки про отримання орендної плати самою ОСОБА_3 оскільки цей факт ніким не спростовано - позивачка не заявляла клопотання про призначення почеркознавчої експертизи.

Зазначав, що розписка є належним доказом виплати ним орендної плати ОСОБА_3 наперед, а наявні в розписці допущені ОСОБА_3 граматичні помилки не можуть спростовувати факту виплати їй орендної плати.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки - адвокат Кравченко О.С. посилався на недоведеність виплати орендної плати саме ОСОБА_3 , оскільки в розписці тричі неправильно зазначено її прізвище - ОСОБА_4 , вважав, що орендодавиця не могла складаючи розписку, тричі неправильно вказати своє власне прізвище.

Посилання відповідача на практику Верховного Суду вважав помилковою, оскільки вона викладена у справах з іншими правовідносинами.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що 18 лютого 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі Софіївської сільської ради у Державному реєстрі земель за № 0840802200090 від 02 червня 2008 року.

Згідно умов договору ОСОБА_3 передала, а орендар прийняв у строкове платне користування на 49 років земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,52 га кадастровий номер 4825486700:08:000:0345 в межах території Софіївської сільської ради Первомайського району Миколаївської області.

Пунктом 9 договору оренди передбачено сплату орендної плати грошовими коштами в сумі 1 100 грн. або сільськогосподарською продукцією за домовленістю сторін.

Пункт 11 договору визначає сплату орендної плати у строк до 31 грудня поточного року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Позивачка ОСОБА_2 успадкувала право власності на орендовану відповідачем земельну ділянку.

Того факту, що він не сплачував орендну плату ОСОБА_2 відповідач не заперечував.

На обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач ОСОБА_1 надав розписку, в якій зазначено, що ОСОБА_3 здала в оренду ОСОБА_1 земельну ділянку, за що отримала орендну плату у повному обсязі у розмірі 53 900 грн. зауважень, заперечень та майнових претензій до ОСОБА_1 не має. Орендодавцем зазначена ОСОБА_3 , підпис - ОСОБА_3 .

Позиція апеляційного суду

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Разом з тим, повноваження власника певним чином обмежуються, бо згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Також відносини у сфері найму (оренди) земельної ділянки регулюються ЦК України, ЗК України, Законом України "Про оренду землі" (далі - Закон № 161-XIV), іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У частині першій статті 627 ЦК України деталізовано принцип свободи договору. Зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (частина перша статті 792 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону № 161-XIV).

Відповідно до статті 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди земельної ділянки є двостороннім, консесуальним, строковим та оплатним.

Істотними умовами договору оренди землі відповідно до статті 15 Закону

№ 161-XIV станом на 18 лютого 2008 року були: 1) об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) строк дії договору оренди; 3) орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі могли зазначатися інші умови.

Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років (частина перша статті 19 Закону № 161-XIV у редакції, чинній на момент укладення договору оренди).

Відповідно до статті 21 Закону України "Про орендну землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 24 Закону України "Про орендну землі" передбачено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

За положеннями частини першої статті 32 Закону України "Про орендну землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Пунктом "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Крім цього апеляційний суд вважає за необхідне врахувати приписи статті 148-1 ЗК України, частинами першою, третьою якої визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї зобов`язана повідомити про це її користувачів із зазначенням: кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі).

Отже, на виконання положень статті 148-1 ЗК України, спадкоємець (новий орендодавець) повинен повідомити орендаря про прийняття ним спадщини та про перехід до нього прав та обов`язків за договором оренди.

Враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідно до положень статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, що значною мірою позбавляє того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Отже, уклавши 18 лютого 2008 року зі ОСОБА_3 договір оренди земельної ділянки строком на 49 років, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання сплачувати орендодавиці орендну плату у розмірі 1 100 грн. або сільськогосподарською продукцією у строк до 31 грудня поточного року.

Після успадкування орендованої земельної ділянки ОСОБА_2 такий же обов`язок виник у ОСОБА_1 і щодо неї.

Проте, цього свого обов`язку відповідач не виконував, що визнав при розгляді справи.

Визнаючи факт невиплати орендної плати як ОСОБА_3 , так і ОСОБА_2 , відповідач посилався на те, що при укладенні договору оренди у 2008 році сплатив ОСОБА_3 орендну плату за весь строк дії договору оренди у повному обсязі. На підтвердження цього надав розписку.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень крім випадків, коли наявні підстави для звільнення від доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.ст. 77-80 ЦПК України докази повинні бути належними, допустимими, достовірними і достатніми.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20 та від 21 червня 2023 року, справа № 916/3027/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції критично оцінює розписку про те, що ОСОБА_3 отримала орендну плату за весь строк дії договору оренди у повному обсязі, оскільки зазначена розписка написана від імені ОСОБА_3 , а не ОСОБА_3 , при цьому прізвище орендодавиці у розписці тричі зазначено неправильно.

В апеляційній скарзі апелянт посилався, зокрема, на те, що позивачка не скористалася можливістю спростування цього доказу та не заявила клопотання про призначення почеркознавчої експертизи для встановлення достовірності факту написання розписки саме ОСОБА_3 .

Апеляційний суд не погоджується з цим доводом апеляційної скарги, оскільки, враховуючи такий недолік розписки, як неодноразове неправильне зазначення прізвища орендодавиці, що викликає суттєві сумніви щодо особи, яка цю розписку складала, з метою доведеності її складання саме ОСОБА_3 , саме відповідач мав бути зацікавленим у проведенні почеркознавчої експертизи для встановлення відповідності цього доказу.

Проте, клопотання про призначення експертизи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції відповідач ОСОБА_1 не заявляв.

За викладених обставин суд апеляційної інстанції вважає доведеним факт систематичної несплати орендної плати відповідачем, як орендарем земельної ділянки.

Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Указана позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 27 січня 2020 року в рамках справи №469/908/15-ц, провадження №61-34891св18 (ЄДРСРУ №87211408). Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року у справі №6-146цс12, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №183/262/17 та у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 31 січня 2019 року у справі №527/570/17-ц та від 14 листопада 2018 року у справі №484/301/18.

Враховуючи зазначене вище, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Згідно зі статтею 141 ЦПК між сторонами підлягають розподіленню судові витрати, сплачені позивачем при подачі позовної заяви та при подачі сторонами апеляційних скарг.

Проте, оскільки рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, то витрати відповідача, понесені за подання апеляційної скарги, залишаються на його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова

---------------------------------

Повну постанову складено 13 липня 2023 року