Постанова

від 27.06.2023 по справі 308/8309/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/8309/22

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 червня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого Джуги С.Д.

суддів Фазикош Г.В., Мацунича М.В.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2023 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 травня 2023 року у складі судді Хамник М.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Форкош Мирослава Михайлівна про визнання недійсним договору дарування,-

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу Форкош Мирослава Михайлівна про визнання недійсним договору дарування.

Позов мотивовано тим, що між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_3 (відповідач) 24.07.2020 року було укладено договір дарування, який був посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального окружу Форкош М.М. за реєстровим номером №515 (далі - договір дарування).

Предметом договору дарування був житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25 га, кадастровим номером 2124886300:11:023:0077, цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Вказаний житловий будинок належав позивачу на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 09.06.2004р. Сторожницькою сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської районної ради від 22.09.1989 року №136.

Позивачка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 , є жінкою похилого віку, якій на час посвідчення договору дарування було понад 85 років. Позивачка весь час проживала у вказаному будинку, що підтверджується відміткою в паспорті про її місце проживання, зробленою в 05.05.1993 року. Іншого нерухомого майна для проживання вона не має.

В житловому будинку з позивачкою проживав її син - ОСОБА_3 , який є відповідачем в даній справі.

Враховуючи похилий вік позивачки, відповідач переконував її про необхідність оформлення заповіту щодо нерухомого майна, оскільки в позивачки є також доросла донька. Оскільки позивачка та відповідач проживали в одному будинку, вона мала намір посвідчити заповіт та залишити розпорядження щодо належного їй майна на випадок її смерті. Як їй пояснили, для цього потрібно було з`явитись до нотаріуса та підписати відповідні документи. Відповідач підшукав нотаріуса, до якого вони з`явилися для оформлення заповіту.

Потім позивачка продовжила проживати в тому ж будинку, як і до укладення договору дарування.

Однак з часом відносини з сином та його цивільною дружиною почали погіршуватись, її зневажали, ображали, а з часом проживання в будинку з сином та його родиною стали нестерпними. Як потім позивачці повідомили, що вона вже не є власником будинку, і не зобов`язана в ньому проживати, якщо ставлення чи умови проживання з сином її не влаштовують.

За таких обставин, позивачка весною 2022 року звернулась по допомогу до своєї доньки, яка запропонувала тимчасово пожити в неї.

Тоді ж позивачці повідомили, що в нотаріуса 24.07.2020 року вона посвідчила не заповіт, а договір дарування будинку, і право власності на такий будинок було зареєстровано за відповідачем, а вона жодних прав, в тому числі на проживання в ньому, вона вже не має.

Після цього, позивачка звернулась до сина, відповідача у справі, та просила виправити допущену помилку та розірвати договір дарування і оформити заповіт на будинок, як це мала намір зробити раніше, щоб вона надалі могла проживати в своєму будинку та користуватись ним. Відповідач відмовився виправити допущену помилку та розірвати договір дарування або оформити за позивачкою якусь частку в такому будинку.

Відтак позивачка для захисту своїх порушених прав вимушена звернутись до суду.

З викладеного вище, вбачається, що договір дарування, який був укладений між позивачкою та відповідачем 24.07.2020 року та посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального окружу Форкош М.М. за реєстровим номером №515, був укладений позивачкою під помилкою щодо його правової природи та наслідків, а також їх настання не після її смерті, а одразу, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість посвідчення заповіту.

Обставинами, які свідчать про наявність помилки позивачки у природі правочину, який нею було підписано в нотаріуса, та вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість заповіту, є наступні: вік позивачки, її стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й допомозі, позивачка є літньою людиною, якій на даний час понад 87 років, а на час укладення договору було понад 85 років, що суттєво вплинуло на можливість самостійно проаналізувати та зрозуміти, що вона підписує не заповіт, а договір дарування; наявність у позивачки спірного житла як єдиного - іншого нерухомого майна та житла в позивачки не було; цей будинок весь час був місцем реєстрації та проживання позивачки; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачкою проживати в будинку після укладення договору дарування.

Всі зазначені обставини, підтверджені письмовими доказами, зокрема свідоцтвом про право власності, договором дарування, паспортом позивачки та іншими доказами, долученими позивачкою до цієї позовної заяви.

Відповідно до ч.3ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За вказаних обставин позивачка просила визнати недійсним з моменту укладення договір дарування, укладений 24.07.2020 між нею та відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального округу Форкош М.М., за реєстровим номером 515, предметом якого є житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,25га, кадастровим номером 2124886300:11:023:0077, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від05 травня 2023 року заяву адвоката Ігнатьо Б. про ухвалення додаткового судового рішення - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 7000 (сім тисяч гривень) у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви - відмовлено.

В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , просить скасувати рішення та додаткове рішення та ухвалити у даній справі нове рішення про задоволення заявленого позову та відмовити у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не встановив дійсних фактичних обставин, які мають значення для справи, не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявлених вимог та не дав їм належної правової оцінки. Судом першої інстанції не взято до уваги та не враховано вік позивача (понад 85 років), її стан здоров`я, що вона не передавала предмет дарування і продовжувала проживати та користуватися будинком, а також не враховано, що позивач не має іншого житла для проживання, та безпідставно зроблено висновок, що у позивача у власності знаходиться домоволодіння в АДРЕСА_2 , оскільки власником такого є особа з РНКОПП НОМЕР_1 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , а не позивачка.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, вважає, що вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з його необґрунтованості та недоведеності.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріалами справи встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 , є матір`ю відповідача ОСОБА_3 .

24 липня 2020 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (дарувальник) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (обдаровуваний) уклали договір дарування житлового будинку, за яким дарувальник передав у власність обдаровуваного безоплатно належний їй на праві приватної власності житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказане нерухоме майно належить дарувальнику в цілій частині на праві приватної власності згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09.06.2004 року Сторожницькою сільською радою на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської районної ради від 22.09.1989 року №136 та зареєстроване в Ужгородському районному державному підприємстві технічної інвентаризації від 11.06.2004 року, номер витягу 3826135, реєстраційний номер 6163496; дане майно знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,2500га, кадастровий номер 2124886300:11:023:0077, цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно п.1.3 договору дарування нерухоме майно житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, вказаний під літ. «А», складається з 3(трьох) житлових кімнат, житловою площею 57,8кв.м., загальною площею 164,2 кв.м., з належними до нього господарськими будівлями і спорудами: вхід в підвал літ «а», гараж літ «б», літня кухня літ «в», сарай літ «г», вбиральня літ «д», огорожа літ «№» споруди І.

Право власності відповідача на вказане майно згідно договору дарування від 24.07.2020 зареєстровано в установленому порядку, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу: 217768849.

З довідки Сторожницького старостинського округу Холмківської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області від 07.07.2022, договорів на отримання комунальних послуг та платіжних документів про оплату відповідних послуг вбачається, що відповідач ОСОБА_3 зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , тобто у будинку, який йому подарувала позивачка.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно зі ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був вчинений. Для визнання правочину недійсним, як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення,Цивільнийкодекс розуміє в тому числі і помилку в характері (природі) правочину, прав та обов`язків сторін.

Так, помилка може виникнути внаслідок необачності або самовпевненості учасників правочину, невірного розуміння сторонами одна одної в ході переговорів, невірного тлумачення закону, дій третіх осіб тощо.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»судам роз`яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов`язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц зроблено висновок щодо застосування статті 229 ЦК України та зазначено, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій:а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування);б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу).

Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 року у справі №522/9562/16-ц зробив висновок, що похилий вік впливає на можливість правильного сприйняття позивачем певних фактів і обставин.

Матеріалами справи доведено, що житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 09.06.2004 року Сторожницькою сільською радою, до моменту укладення оспорюваного договору дарування, на праві приватної власності належав позивачці ОСОБА_1 .

Позивачка весь час проживала у вказаному будинку, з 05.05.1993 року була зареєстрована у даному будинку, що підтверджено відповідною відміткою у її паспорті.

Матеріалами справи також доведено, що позивачка ОСОБА_1 є ІНФОРМАЦІЯ_3 , на момент укладення оспорюваного договору мала вік понад 85 років.

З виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого №36094, (том І, а.с.15), вбачається, що позивачка має ряд захворювань: Cr правої легені з вторинними ураженнями нижньої частки лівої легені; атеросклеротична хвороба серця; кальциноз аортального клапана; пролапс тазових органів; церебральний атеросклероз з явищами вираженої ангіопатії; вузловий зоб. З даної виписки також вбачається, що позивачка, починаючи з січня 2019 -2020- 2021 року і по сьогодні перебуває на лікуванні та під наглядом сімейного лікаря. Дані захворювання безумовно впливають на загальний стан здоров`я позивачки, мають негативний вплив на когнітивні функції позивачки, а саме на здатність сприйняття, обробки, аналізу інформації.

У поданому позові позивачка зазначила, що вона та відповідач проживали в одному будинку, відповідач, враховуючи її похилий вік, переконував її про необхідність оформлення заповіту щодо нерухомого майна, оскільки в позивачки є також доросла донька,і тому вона мала намір посвідчити заповіт та залишити розпорядження щодо належного їй майна на випадок її смерті, а права на будинок до її сина - відповідача мали перейти після її смерті.

Матеріалами справи встановлено, що підготовкою до укладення та посвідчення договору дарування займався безпосередньо відповідач. Саме відповідач підшукав нотаріуса, особисто подав нотаріусу всі необхідні документи для посвідчення договору дарування.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта у позивачки ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) окрім будинку в АДРЕСА_1 , який є предметом оспорюваного договору, відсутнє інше житло, де позивачка може проживати.

Натомість суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яка 20.07.2022року сформована на замовлення відповідача ОСОБА_3 приватним нотаріусом Форкош М.М., що посвічував оспорюваний правочин, де вказано, що у власності позивачки є й інше житло за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 95,7кв.м., не врахувавши при цьому, що ця інформація стосується іншої фізичної особи ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а не позивачки ОСОБА_1 з РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Таким чином, доведеним є факт відсутності у позивачки іншого житла,окрім будинку, який є предметом договору дарування.

Матеріалами справи також доведено, що як до укладення оспорюваного договору, так і після його укладення, позивачка продовжувала вільно володіти та користуватися належним їй будинком,постійно мала вільний доступ до будинку та ключі від нього, навіть у той час коли певний час проживала зі свою донькою, яка захворіла, і якій вона змушена була допомагати. Ні при укладенні договору, ні після його укладення позивачка свої ключі від будинку, технічну документацію на будинок на виконання оспорюваного договору відповідачу не передавала. Технічний паспорт на будинок, який долучений відповідачем до матеріалів справи в суді першої інстанції, був виготовлений на замовлення відповідача ОСОБА_4 16.09.2020 року, тобто вже після укладення та посвідчення договору.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз вище встановлених судом апеляційної інстанції обставин та фактів у їх сукупності і взаємозв`язку, враховуючи вік позивачки на момент укладення спірного правочину та її стан здоров`я - понад 85 років, наявність чисельних вищевказаних захворювань, які безумовно впливають на можливість вірного сприйняття нею обставин, відсутність у позивачки іншого житла для проживання, відсутність фактичної передачі спірного майна за спірним договором та продовження проживання позивачкою після укладення договору у даному будинку, дають суду підстави для висновку про помилкове сприйняття позивачкою посвідчення нотаріусом укладеного між сторонами договору дарування за вчинення нотаріусом нотаріальної дії з посвідчення заповіту, та помилки щодо правової природи правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачем, а укладення договору дарування не відповідало внутрішній волі позивачки і не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином дані обставини свідчать про наявність помилки щодо обставин, які мають істотне значення, оскільки неправильне сприйняття позивачкою фактичних обставин правочину вплинуло на її волевиявлення, волевиявлення позивачки не відповідало дійсному уявленні її про природу та елементи вчинюваного нею правочину.

Колегія суддів, з врахуванням вище встановлених обставин, повністю погоджується з доводами позивачки, які наведені нею в обґрунтування заявлених вимог та вважає їх підтвердженими та доведеними.

Відповідачем, відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України не подано належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б спростували наведені доводи позивачки.

За вказаних обставин заявлені вимоги позивачкою є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції, розглядаючи спір, не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки та дійшов неправильних висновків про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору.

Відповідно до ч.1 п.1,4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з наведеного рішення суду першої інтонації підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про задоволення заявленого позову з вищенаведених підстав.

У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу і також підлягає скасуванню (п.19 постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18.12.2009 року).

За вказаних обставин підлягає скасуванню додаткове рішення від 05 травня 2023 року.

Згідност. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивачкою за подання апеляційної скарги сплачено 2602,90 грн. судового збору, дана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 367, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 лютого 2023 року та додаткове рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 травня 2023 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати недійсним з моменту укладення договір дарування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 24.07.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського нотаріального округу Форкош М.М., за реєстровим номером 515.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2602,90 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 07 липня 2023 року

Головуючий:

Судді: