Постанова

від 12.07.2023 по справі 199/3741/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 липня 2023 року

м. Київ

Справа № 199/3741/19

провадження № 61-10556св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Богун О. О., додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року, ухвалене у складі судді Богун О. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд стягнути моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн та матеріальну шкоду у розмірі 201 334,10 грн, а всього 301 334,10 грн.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивувала тим, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 , виданого 14 січня 2017 року, їй на праві власності належить транспортний засіб - автомобіль марки «Ford Focus 1.6і», 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , сірого кольору. У цьому автомобілі на час придбання в якості палива використовувався бензин. Через деякий час позивач вирішила переобладнати автомобіль шляхом встановлення газобалонного обладнання (далі - ГБО). У мережі Інтернет на сайті «Всі СТО» була розміщена реклама сторінки «СТО ГБО СЕРВІС», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, директором якого є відповідач. Ознайомившись із послугами, які надаються, позивач довідалася, що станція технічного обслуговування (далі - СТО) відповідача займається також продажом, встановленням та обслуговуванням ГБО у м. Дніпро.

Позивач указувала, що ОСОБА_2 оглянув автомобіль та погодився на установку ГБО. Вартість виконання замовлення, з урахуванням обладнання та виконання робіт, складала 10 500,00 грн. 18 травня 2017 року ОСОБА_2 установив обладнання та роз`яснив, як проводиться заправка та перемикання із одного виду пального на інший. Однак комплект документів для реєстрації обладнання відповідач не надав.

Після початку експлуатації автомобіля позивач протягом травня-червня 2017 року приїздила до «СТО ГБО СЕРВІС» для регулювання обладнання. З боку ОСОБА_2 ніяких зауважень не було. Проте, через два тижні виникла проблема, а саме: не відбувалося належним чином переключення з бензину на газ, а також при закритих вікнах, дверцях, включеному працюючому двигуні, включаючи кондиціонер, в салоні відчувався запах газу. З цього приводу позивач звернулася до відповідача, який повідомив, що це не недолік, а нормальне явище, це відпрацьовані гази, які через пічку та кондиціонер можуть потрапляти до салону автомобіля.

У липні 2017 року позивач полетіла на відпочинок до Тунісу. До м. Києва та назад її на цьому автомобілі відвозив ОСОБА_3 . Під час поїздки знову виникли неполадки із ГБО. У телефонному режимі позивач неодноразово зверталася до відповідача з приводу цих неполадок, однак позитивного результату не було. ОСОБА_3 , для усунення недоліків роботи ГБО, узгодив із ОСОБА_2 огляд її автомобіля. Проблема була усунена шляхом заміни двох фільтруючих елементів. Після цього транспортний засіб не експлуатувався до жовтня 2017 року. У кінці жовтня 2017 року знову виникла проблема із запахом газу у салоні автомобіля, після чого вона вкотре звернулася до відповідача, який повідомив, що витоку газу не виявлено. У цей же період ОСОБА_2 передав їй необхідні для реєстрації встановлення ГБО документи, стягнувши додатково 250,00 грн за видачу документів. Однак документи були видані не від «СТО ГБО СЕРВІС», втім ОСОБА_2 завірив її, що для реєстрації це не має значення.

13 березня 2018 року близько 08:00 години позивач у своєму автомобілі рухалася по вул. Марії Лисиченко у м. Дніпрі. Під час руху раптово виникло загорання автомобіля, після чого вона зупинилася на узбіччі та вийшла із автомобіля. Пожежу усунули працівники підрозділу Державної служби надзвичайних ситуацій України в Дніпропетровській області. Згідно з актом, пожежею знищено: моторний відсік та салон автомобіля, колеса автомобіля та кузов. Загальна площа пожежі склала близько 5 кв. м. Загиблі та травмовані внаслідок пожежі відсутні. Матеріальні збитки від пожежі та причини пожежі встановлюються. Пошкоджений автомобіль перевезено евакуатором на територію гаражно-будівельного кооперативу «Темп».

Технічним висновком Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області № 31/2018, складеним на замовлення позивача, встановлено ймовірну причину виникнення пожежі, яка сталася 13 березня 2018 року у її автомобілі та вказано, що осередок пожежі знаходиться у правій частині внутрішнього простору моторного відсіку автомобіля у місці розташування газового редуктора; найбільш вірогідна причина пожежі - виникнення горіння внаслідок розгерметизації газової паливної системи автомобіля.

Висновком експертів Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 квітня 2018 року № 1375-18 встановлено, що на автомобілі позивача встановлено газове обладнання, в якості палива використовувався зріджений нафтовий газ - пропан-бутан. Осередок пожежі - горіння виникло у внутрішньому просторі моторного відсіку автомобіля у місці розташування газового редуктора. Викладене свідчить, що роботи по встановленню ГБО на належний позивачу автомобіль були виконані з істотними недоліками - при неналежній установці ГБО з неналежним відрегулюванням переключення виду палива, що привело до розгерметизації газової паливної системи автомобіля, виникнення пожежі, пошкодження автомобіля та завдання позивачу матеріальної шкоди.

Після пожежі та пошкодження автомобіля при вирішенні питання про направлення претензії про відшкодування шкоди позивачу стало відомо, що юридичної особи «СТО ГБО СЕРВІС», розташованої за адресою: АДРЕСА_1 взагалі не існує, а відповідач ОСОБА_2 не є директором СТО та не зареєстрований як фізична особа-підприємець. Отже, позивач з`ясувала, що вона фактично укладала договір на установку ГБО з фізичною особою ОСОБА_2 , тому вважала, що відповідальність в цьому випадку покладається на відповідача.

Відповідно до висновку судового експерта Пилипенка А. І. від 20 березня 2018 року № 04/18, матеріальна шкода, завдана власнику автомобіля марки «Ford Focus 1.6і», 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , у результаті його пошкодження, складає 201 334,10 грн.

Крім того, позивачу завдано моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, оскільки, 03 березня 2018 року вона дізналася про свою вагітність та саме, 13 березня 2018 року, у день виникнення пожежі автомобіля, позивач прямувала до лікарні. Після виникнення пожежі, позивач перенесла сильний стрес, що в свою чергу призвело до змін в її фізичному стані - почалися болі внизу живота та погіршилися аналізи, що призвело до втрати дитини. Така втрата була дуже тяжкою, на час звернення до суду позивач перебувала під наглядом лікаря-психіатра.

ОСОБА_1 вважала, що саме діями відповідача їй спричинено матеріальну та моральну шкоду, тому просила суд стягнути моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн, матеріальну шкоду у розмірі 201 334,10 грн, а всього - 301 334,10 грн, та вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 травня 2019 року.

Судові витрати віднесено на рахунок позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довела тих обставин, на які вона посилається у позові.

Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду

м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року доповнено рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 06 липня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 38 000,00 грн та витрати на проведення у справі судової пожежно-технічної експертизи у сумі 5 275,20 грн, а всього 43 275,20 грн.

Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правову допомогу та витрати на проведення судової експертизи, суд першої інстанції надав оцінку поданих доказам, врахував час розгляду справи, підготовку процесуальних документів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції встановив, що позивач до матеріалів справи не надала жодного доказу того, що нею виконано всі необхідні умови, передбачені чинним законодавством щодо встановлення ГБО у її автомобілі. З урахуванням того, що особа, яка вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач не довела, що саме діями відповідача їй завдано матеріальну та моральну шкоду.

Залишаючи без змін додаткове рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи апеляційної скарги, вказав, що заява про долучення доказів понесення судових витрат була подана до суду на п`ятий день після ухвалення судового рішення, а заява про відшкодування судових витрат - до ухвалення рішення судом першої інстанції, що відповідає вимогам частини восьмої статті 141 ЦПКИ України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

27 жовтня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

29 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду задоволено клопотання ОСОБА_1 , зупинено виконання додаткового рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року до закінчення перегляду у касаційному порядку справи № 199/3741/19.

У лютому 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 червня 2023 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 2-5189/11 (провадження № 61-9520св18), від 22 березня 2018 року у справі № 910/9111/17, від 14 січня 2019 року у справі № 927/26/18.

Заявник указувала, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.

Так, звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначала, що відповідач як фізична особа фактично уклав з нею договір на виконання робіт та є виконавцем робіт відповідно до загальних норм про зобов`язання, несе відповідальність згідно з нормами, які регулюють відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, робіт, послуг (стаття 1209 ЦК України).

Статтею 1209 ЦК України закріплюються види шкоди, що підлягають відшкодуванню внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), коло осіб, які наділені правом вимагати відшкодування такої шкоди, а також встановлюються спеціальні підстави для виникнення деліктної відповідальності. Виконавець робіт зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Якщо внаслідок виконання робіт з істотними недоліками та їх застосування заподіяно шкоду життю, здоров`ю, майну замовника між сторонами виникають позадоговірні відносини, та відповідальність наступає відповідно до положень статей 1209-1211-1 ЦК України.

Отже, висновки судів попередніх інстанцій, що підставами для відшкодування шкоди у цій справі є загальні підстави для відшкодування майнової (стаття 1166 ЦК) та моральної шкоди (стаття 1167 ЦК України), зокрема, встановлення вини, свідчить про неправильне визначення судом правовідносин у справі та неправильне визначення правових підстав для відшкодування шкоди згідно зі статтями 1166, 1167 ЦК України. Натомість між сторонами існують позадоговірні відносини з відшкодуванням шкоди, внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), відповідно до положень статей 1209-1211-1 ЦК України.

Крім того, суди в оскаржуваних судових рішеннях зробили висновок, що позивач до матеріалів справи не надала доказів того, що нею виконані всі умови, передбачені чинним законодавством щодо установлення ГБО на належному їй автомобілі, при цьому послалися на Порядок переобладнання транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 607.

Такі висновки судів попередніх інстанцій заявник вважає помилковими, оскільки вони не відповідають нормам чинного законодавства на момент встановлення ГБО на автомобіль, тобто на 18 травня 2017 року. Суди застосували Порядок переобладнання транспортних засобів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2010 року № 607 у редакції, яка на момент установлення ГБО не діяла. Так, постановами Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 471 та від 22 березня 2017 року № 161 були внесені зміни, зокрема викладено у новій редакції абзац другий пункту 4, відповідно до якого позивач не повинна була отримувати документи на погодження переобладнання - встановлення ГБО.

Посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, заявник вказувала:

- суди попередніх інстанцій у порушення вимог частини третьої статті 89 ЦПК України не надали оцінку всім поданим позивачкою доказам, зокрема, поясненням свідків, які підтвердили факт того, що відповідач був виконавцем робіт з установки ГБО; платіжному дорученню, яким відповідачу перераховано кошти на оплату виконаних робіт з установки ГБО;

- у судових засіданнях 18 травня 2020 року, 14 липня 2020 року та 05 серпня 2020 року суд першої інстанції, безпідставно посилаючись на неналежність доказів до предмету позову, відмовив у задоволенні клопотань: про залучення електронних доказів із матеріальним носієм у вигляді компакт диску і роздруківкою електронних доказів; про залучення чотирьох письмових доказів на підтвердження видачі відповідачем документів для реєстрації переобладнання автомобіля свідку ОСОБА_4 ; про залучення електронних доказів на дев`яти матеріальних носіях із електронними доказами;

- суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання позивача про дослідження та аналіз дисків (електронних доказів), долучених до апеляційної скарги;

- стороною відповідача не подано попереднього розрахунку суми судових витрат у відповідності до вимог статті 134 ЦПК України, що є підставою для відмови у задоволенні заяви про відшкодування судових витрат, зокрема, витрачених на правову допомогу;

- відповідач до закінчення судових дебатів не подав заяву про компенсацію витрат на правову допомогу, однак суд не надав цьому оцінку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Через мережу Інтернет, на сайті «Всі СТО», була розміщена реклама сторінки «СТО ГБО СЕРВІС», яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 директором якого є відповідач у справі - ОСОБА_2 .

Позивач у своїй позовній заяві стверджувала, що встановлення ГБО 18 травня 2017 року у її автомобілі проводив відповідач. Однак будь-яких доказів з цього приводу суду не надала.

13 березня 2018 року під час руху на автомобілі марки «Ford Focus 1.6і», 2010 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , у моторному відсіку автомобіля виникла пожежа, яка була усунута працівниками ДСНС у Дніпропетровській області.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_2 , призначено судову пожежно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , призначено судово-медичну експертизу, проведення якої доручено експертам Комунального закладу «Дніпропетровське обласне бюро судово-медичних експертиз» ДОР.

Висновком судової пожежно-технічної експертизи від 23 грудня 2019 року № 3371-19 встановлено, що на автомобілі «Ford Focus», реєстраційний номер НОМЕР_2 , було встановлено газове обладнання, в якості палива використовувався зріджений нафтовий газ - пропан-бутан. Осередок пожежі - горіння виникло у внутрішньому просторі моторного відсіку автомобіля у місці розташування газового редуктора. Згідно з проведеними обстеженнями та наданими матеріалами встановлено, що на місці виникнення пожежі відсутні ознаки короткого замикання електропроводки. Тому версія виникнення пожежі від короткого замикання електропроводки не знайшла підтвердження. Враховуючи вищевикладене та обставини, що передували виникненню пожежі та її розвиток у просторі і часі, можливо зробити висновок, що найбільш вірогідною причиною виникнення горіння є розгерметизація газової паливної системи автомобіля. Газова суміш загорається легше ніж бензинова. Витік газу привів до загорання газоповітряної суміші та виникнення пожежі.

Висновком експерта судово-медичної експертизи від 15 січня 2020 року № 234 встановлено, що 13 березня 2018 року, після дорожньо-транспортної події, викликаної горінням (пожежею) автомобіля, в якому знаходилась потерпіла ОСОБА_1 , спостерігається різке зниження рівня хоріонічного гонадотропного гормону людини, чому посприяла стресова ситуація, що призвело до мимовільного аборту; за даними медичної документації видно, що в подальшому та на момент проведення даної комісійної судово-медичної експертизи, ОСОБА_1 , перебуває під лікарським наглядом з діагнозом «Змішана тривожно-депресивна реакція, обумовлена розладом адаптації».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції не відповідають.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Статтею 711 ЦК України визначено, що шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю у зв`язку з придбанням товару, що має недолік, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно з вимогами частини першої статті 1210 ЦК України, шкода, завдана внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, підлягає відшкодуванню виготовлювачем товару або іншою особою, визначеною відповідно до закону.

Відповідно до статті 1211-1 ЦК України особливості відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товару, що є рухомим майном, у тому числі таким, що є складовою частиною іншого рухомого чи нерухомого майна, включаючи електроенергію, встановлюються законом.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції», за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції, відповідає її виробник.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на зазначені положення Закону, суд має встановити виробника продукції (виконаних робіт).

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивач вказувала, що відповідачем як надавачем послуг з установки ГБО їй та її майну завдано шкоду.

На обґрунтування вказаного, ОСОБА_1 надала до суду першої інстанції докази, зокрема: платіжне доручення про перерахування коштів ОСОБА_2 у сумі 3 200,00 грн (том 1, а.с.21); фотокопію Інтернет-сторінки з рекламним оголошенням про установку ГБО за адресою: АДРЕСА_1 (том1, а.с.18-20); витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо реєстрації ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця (том 1, а.с.86-88); інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника будівлі складу, розташованої по АДРЕСА_1 , у якому розташовано станцію технічного обслуговування (том 2, а.с. 145); відповідь Амур-Нижньодніпровського районного у місті Дніпрі відділу державної реєстрації актів цивільного стану (том 2, а.с. 146).

Крім того, ОСОБА_1 у касаційній скарзі вказувала, що у судових засіданнях суду першої інстанції 18 травня 2020 року (том 2, а.с.107-108), 14 липня 2020 року (том2, а.с.145) та 05 серпня 2020 року (том 2, а.с.160-161) заявляла клопотання про долучення до матеріалів справи електронних доказів, зокрема на виконання протокольної ухвали суду про надання оригіналів доказів та на підтвердження розміщення відповідачем оголошення у мережі Інтернет, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив, про що зазначала у апеляційний скарзі та одночасно долучала ці письмові докази до апеляційної скарги та просила їм надати оцінку, однак суд апеляційної інстанції не розглянув її клопотання, судове рішення щодо її клопотання не ухвалив, а у постанові зазначив, що нею не надано доказів про те, що саме ОСОБА_2 завдав їй шкоду.

Як наголошено у Рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції під час розгляду справи не вжив усіх необхідних заходів для виконання завдання цивільного судочинства, визначеного у статті 2 ЦПК України, не розглянув клопотання заявника про долучення (витребування) доказів та не надав оцінку всім зібраним доказам у сукупності, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції цих порушень не усунув.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що будь-яких доказів на підтвердження завдання їй шкоди відповідачем позивач ОСОБА_1 не надала, є передчасним.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 57 - 60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, зокрема, надати оцінку доказам, долученим до матеріалів справи та про які позивач зазначала у касаційній скарзі.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За таких обставин, оскільки недоліки, допущені судом першої інстанцій не можуть бути усунені при касаційному розгляді справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у цій постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 липня 2022 року, додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2022 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 вересня 2022 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

С. Ф. Хопта