Рішення

від 10.07.2023 по справі 134/154/20

ПІЩАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальнийномер 134/154/20

Номер провадження 2/142/28/23

РІШЕННЯ

іменем України

10 липня 2023 року смт. Піщанка

Піщанський районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Гринишиної А.А.,

секретаря судового засідання Курасевич В.В.,

з участі

представника позивачів адвоката Лукавського А.В.

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Піпка А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в смт. Піщанка Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Тульчинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 , Тульчинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно, в якому, з урахуванням зміни предмету позову та заміною неналежного відповідача, просять суд визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій Марини Василівни за № 38648482 від 11 грудня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог вказують, що відповідно до списку членів СТОВ «Павлівське», які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників майнових паїв від 21 червня 2001 року, вони є власниками частки майна пайового фонду КСП «Павлівське», що підтверджуються майновими сертифікатами, виданими Павлівською сільською радою серії ВІ IX № 01098612 та серії ВІ X № 003416. Станом на 21 червня 2001 року до складу списку членів СТОВ «Павлівське», які мають право на майновий пай, входило 650 пайовиків - співвласників усього майна у визначених майновими сертифікатами частках, тобто учасників у спільній частковій власності. Зазначають, що 09 січня 2015 року було проведено «загальні збори» членів Спілки (уповноважених представників), на яких були присутніми 7 членів Спілки особисто та 14-за дорученнями, в той час, коли відповідно до довідки Павлівської сільської ради від 10 квітня 2015 року № 93 станом на 10 квітня 2015 року, відповідно до Книги реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай, кількість співвласників майнових паїв складало 140 осіб. За змістом рішення Спілки від 09 січня 2015 року присутні на зборах 21 власник майнових паїв та 3 особи-співвласники майнових паїв, які участі у голосуванні не приймали, розподіл майна, яке належало їм на праві спільної часткової власності проводився без врахування їх волевиявлення. В наведеному складі співвласники майна приймали рішення про виділення ліквідного майна в натурі (транспорт, сільськогосподарська техніка, будівлі) собі, родичам та іншим наближеним особам, а також передачу значної частини майна в оренду з виплатою орендної плати за оренду майна. На підставі зазначеного рішення актом приймання-передачі майна, виділеного в натурі у власність від 28 січня 2015 року, ОСОБА_1 виділено у власність майно, яке належить на праві спільної часткової власності пайовикам, а саме склад під цемент вартістю 8835 грн. та інше рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації. Наведений акт підписано «передав голова Спілки Фаріонік О.М., прийняв член Спілки ОСОБА_1 ». Реєстраційною службою Крижопільського районного управління юстиції у Вінницькій області, на підставі рішення Державного реєстратора Реєстраційної служби Крижопільського РУЮ про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29074407 від 02 квітня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлю складу по АДРЕСА_1 . Вказують, що, оскільки, на підставі рішення державного реєстратора зазначене нерухоме майно було протиправно виведено із маси майна спільної часткової власності, рішення державного реєстратора оскаржено до Вінницького окружного адміністративного суду. Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року (справа 802/831/16-а) в задоволенні позову про визнання протиправним рішення державного реєстратора відмовлено. Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року скасовано постанову від 17 жовтня 2016 року і визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Крижопільського районного управління юстиції за № 29074407 від 02 квітня 2016 року. Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року (справа К/800/522/17). На підставі наведених рішень державним реєстратором внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. В обґрунтування вимог зазначають, що з огляду на наведене нерухоме майно, а саме склад під цемент було повернуто у власність співвласників майнових паїв. В наведених рішеннях апеляційний і Вищий адміністративний суд України наголошують на тому, що Спілка (об`єднання) громадян-власників майна реорганізованого КСП «Павлівське» на території Павловської сільської ради не зареєстрована, отже не набула права розпорядження спірним майном. Рішенням № 38648482 від 11 грудня 2017 року Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій Мариною Василівною, котра раніше проводила зміни до державного реєстру на підставі наведених вище рішень адміністративних судів про скасування державної реєстрації права власності на будівлю складу по АДРЕСА_1 , за тими ж документами, знову провела реєстрацію права власності на наведену будівлю за ОСОБА_1 . Тобто, як зазначають позивачі, в результаті зазначеного рішення державного реєстратора нерухоме майно, повторно, протиправно виведено зі складу майна спільної часткової власності, чим порушені їхні права та права інших співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське», с. Павлівка, Крижопільського району, тому зазначене рішення знову було оскаржено до Вінницького окружного адміністративного суду. Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 802/388/18-а, яка залишена без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року, провадження у справі закрито із тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В заперечення заявлених вимог представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Піпком А.М. подано відзив на позовну заяву, яким представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, зокрема, що оскаржуване рішення прийнято на основі «свідоцтво, серія та номер: НОМЕР_1 , виданий 06 березня 2014 року, видавник: Павлівська сільська рада; протокол загальних зборів членів спілки, серія та номер: б/н, виданий 09 січня 2015року; видавник: Спілка, довідка, серія та номер: 1, виданий 09 січня 2015 року, видавник: Спілка, Акт приймання-передачі майна виділеного в натурі у власність, серія та номер: б/н, виданий 28 січня 2015 року, видавник: Спілка, Технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18 березня 2015 року, видавник: КП Тульчинське МБТІ». Таким чином державному реєстратору були надані вищевказані свідоцтво і акт приймання-передачі, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, при цьому свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) серія та номер: ВІ № 003121, виданий 06 березня 2014 року, видавник: Павлівська сільська рада містить відмітку про його погашення у зв`язку з виділення майна в натурі на суму 19002 грн., що вчинена Павлівським сільським головою, містить його підпис та відтиск печатки. Вказує, що позивач не надав доказів того, що КСП «Павлівське» має правонаступника, який мав би ставити відмітку на майновому сертифікаті, адже він відсутній, не оскаржував дії Павлівського сільського голови щодо відмітки на майновому сертифікаті про виділення майна в натурі. Станом на момент прийняття оскаржуваного рішення, тобто 11 грудня 2017 року діяли положення Закону № 834-УІІІ, які регулюють спірні правовідносини, вимоги яких дотримані державним реєстратором. Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав. Статтею 18 Закону врегульовано проведення державної реєстрації прав. Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Станом на 11 грудня 2017 року діяли положення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року Пунктом 51 вказаного Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарські підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективи сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарська підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна. Адвокат Піпко А.М. звертає увагу суду на те, що Порядок доповнено п. 51 постановою Кабінету Міністрів України № 553 від 23 серпня 2016 року, що не існував на час прийняття попереднього рішення від 02 квітня 2016 року, яке визнано протиправним і скасовано судом, тому судові рішення, на які посилається позивач, стосуються законодавства, яке не діяло на час прийняття оскаржуваного в цій справі рішення відповідача. Таким чином, державному реєстратору надані ОСОБА_1 саме ті документи, які передбачені чинним законодавством України. Крім того Вінницьким апеляційним судом у справі № 134/663/19 від 28 листопада 2019 року розглянуто позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , сектора державної реєстрації Крижопільської районної державної адміністрації про визнання протиправними рішення загальних зборів члени Спілки співвласників майнових паїв, визнання протиправним та скасування рішенні про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Отже існує таке, що набрало законної сили рішення суду, яким розглянуто спір між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .

Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, представник позивачів - адвокат Лукавський А.В. підтримав позовні вимоги, просив провести розгляд справи у відсутності позивачів та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник адвокат Піпко А.М. в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, просили відмовити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в задоволенні позову, з урахуванням заперечень, зазначених у відзиві на позовну заяву, вказав, що оскаржуване рішення є законним і обґрунтованим та відсутні законні підстави для визнання його протиправним та його скасування.

Представник відповідача Тульчинської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово належним чином, в матеріалах справи наявне письмове клопотання представника К.Клапай про заміну неналежного відповідача у справі на державного реєстратора громади в межах області, яке ухвалою суду від 23 листопада 2021 року було розглянуте та в його задоволенні судом відмовлено.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, дійшов наступного висновку.

За приписами ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання щодо тлумачення ст. 55 Конституції України. Зокрема, в рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованості діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові, службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на здійснення повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення, вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вжив у ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загально визнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Аналіз вищезазначених правових норм дає підстави для висновку, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог закону діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов`язковою умовою у визнанні їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

У постанові Верховного Суду України у справі № 800/541/16 від 23 травня 2017 року зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Судом встановлено, що відповідно до списку членів СТОВ «Павлівське», які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників майнових паїв від 21 червня 2001 року, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власниками частки майна пайового фонду КСП «Павлівське», ОСОБА_2 є співвласником майна на суму 3444 гривень або 0,15 відсотків пайового фонду, що підтверджується майновим сертифікатом серії ВІ X № 003416, виданого Павлівською сільською радою 22 грудня 2012 року, ОСОБА_3 , на суму 27 908 гривень або 12,5 відсотків майна пайового фонду КСП «Павлівське», що підтверджується майновим сертифікатом серії ВІ IX № 01098612, виданого Павлівською сільською радою 28 квітня 2015 року. Оригінали сертифікатів досліджені в судовому засіданні, вони не містять відміток про їх реалізацію, погашення чи будь-які інші записи, які б свідчили про відчудження належної частки (паю) позивачами, отже позивачі є співвласниками частки розпайованого майна у спільній частковій власності.

09 січня 2015 року згідно з протоколом загальних зборів СТОВ «Павлівське» вирішено виділити в натурі ОСОБА_1 склад під цемент вартістю 8835,00 грн. та інше ліквідне майно, та в подальшому реєстраційною службою на підставі рішення державного реєстратора Крижопільської РДА Горбатенко Р.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 29074407 від 02 квітня 2016 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на будівлю складу, розташованого по АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 892448105219.

Також встановлено, що в якості правовстановлюючого документу ОСОБА_1 подано до Реєстраційної служби свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ВІ № 003121, видане 06 березня 2014 року Павлівською сільською радою Крижопільського району Вінницької області, згідно з яким ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства «Павлівське».

Разом з тим, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року залишено без змін постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, якою ухвалено визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Крижопільського районного управління юстиції за № 29074407 від 02 квітня 2016 року.

В наведених рішеннях апеляційний та Вищий адміністративний Суд України встановив, що Спілка (об`єднання) громадян-власників майна реорганізованого КСП «Павлівське» на території Павлівської сільської ради не зареєстрована, отже не набула права розпорядження спірним майном, відмітка в майновому сертифікаті серії ВН № 003121 про його погашення зроблена не підприємством-правонаступником, а Павлівською сільською радою, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що 11 грудня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій Мариною Василівною винесене оскаржуване рішення продержавну реєстраціюправа нанерухоме майно за № 38648482 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення прийнято на підставі «свідоцтво, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 06 березня 2014 року, видавник: Павлівська сільська рада; протокол загальних зборів членів спілки, серія та номер: б/н, виданий 09 січня 2015року; видавник: Спілка, довідка, серія та номер: 1, виданий 09 січня 2015 року, видавник: Спілка, Акт приймання-передачі майна виділеного в натурі у власність, серія та номер: б/н, виданий 28 січня 2015 року, видавник: Спілка, Технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18 березня 2015 року, видавник: КП Тульчинське МБТІ».

Відповідно до ч.2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакція, що діяла на момент спірних правовідносин) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Відповідно до п.51 «Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 25 грудня 2015 року № 1127, в редакції постанови Кабміну України від 09 листопада 2016 року № 806 для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств подаються: 1) свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2) акт приймання-передачі нерухомого майна.

Відповідно до ст. 361 ЦК України, співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Вільне здійснення права власності на паї, зокрема передача паїв в оренду, купівля - продаж майнових паїв, дарування, міна, передача у спадщину передбачена Указом Президента України від 29 січня 2001 року №62 (62/2001) «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» .

На виконання даного Указу, Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року №177 «Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки» було затверджено Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення, у відповідності до п.14 якого для отримання нового свідоцтва у разі набуття у власність майнового паю (його частини) на підставі угоди міни, дарування та інших цивільно-правових угод, а також спадкування до сільської, селищної або міської ради подаються посвідчені в установленому порядку копія відповідної цивільно-правової угоди або копія свідоцтва про право на спадщину, попереднє свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Після отримання зазначених документів сільська, селищна або міська рада вносить відповідні зміни до списку осіб, які мають право на майновий пай підприємства, та анулює попереднє свідоцтво, про що робиться запис у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Факт оформлення свідоцтва засвідчується гербовою печаткою та підписом голови відповідної ради. Оформлені свідоцтва реєструються у книзі обліку свідоцтв про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

Аналогічний порядок закріплено також у листі Міністерства аграрної політики України від 20 квітня 2005 року № 37-17-2/5492, в п. 12 якого передбачено, що при видачі майна у натурі конкретному власнику у відповідності із рішенням загальних зборів співвласників майна підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна вилучає Свідоцтво і робить на ньому запис про видачу майна в натурі.

Наказом Міністерства Аграрної політики України № 62 від 14 березня 2001 року «Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств» (втратив чинність 24 травня 2013 року) в частині використання майнових паїв їх власниками також було передбачено право власника відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Міністерство Аграрної політики України Наказом №79 від 23 березня 2001 року «Про затвердження Порядку видачі та обліку Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат)» та листом №37-25-3-11/3923 від 05 травня 2001 року «Щодо порядку видачі, обліку та погашення Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат)», зазначено в п.13, що при переході права власності на майновий пай, яке здійснено на підставі Свідоцтва, орган місцевого самоврядування, який видав та зареєстрував його, видає нове Свідоцтво новому власнику, реєструє нове Свідоцтво у Книзі обліку, робить відповідний запис у списку осіб, які мають право на майновий пай. Старе Свідоцтво долучається до справи.

Отже, чинне законодавство України передбачає, що у разі виділення майна в натурі на свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП (майновому сертифікаті) та в Книзі обліку свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП робиться запис про виділенні майна в натурі у власність того співвласника, якому належить майновий сертифікат.

При цьому, виділення майна в натурі здійснюються загальними зборами співвласників, в разі створення Спілки (об`єднання) громадян - співвласників майновий паїв члена КСП - на загальних зборах членів Спілки або їх уповноважених представників.

В даному випадку на майновий сертифікат ВІ ІX №003121відповідач ОСОБА_1 в установленому законодавством вищевказаному порядку не отримав майно в натурі, а відтак не мав підстав для реєстрації такого права.

Згідно ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» пай є власністю учасника колективного сільськогосподарського підприємства. Право розпоряджатися ним за власним розсудом такий громадянин набуває після припинення членства в колективному сільськогосподарському підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Відповідно до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.

Майновий пай - це частка кожного члена КСП в майновому пайовому фонді, розмір якої залежить від трудової участі в діяльності цього підприємства. Право на майновий пай посвідчується Свідоцтвом про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат). У Свідоцтві зазначається сума, на яку члену реорганізованого КСП підлягає виділенню майно, що підлягало паюванню, та відсоток такого майна у загальному пайовому фонді.

Указом Президента України № 744 від 27 липня 2002 року «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення» передбачено, що власники майнових паїв мають право на одержання цих паїв у натурі.

Як передбачено ч. 3 ст. 9 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

На підставі з ч. 1 ст. 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

20 травня 2008 року Міністерством аграрної політики України було прийнято наказ №315 «Про затвердження Рекомендацій щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств» в розділі 4 якого передбачено процедуру виділення частки з майна, що перебуває у спільній частковій власності.

Управління майном, що перебуває у спільній частковій власності відповідно до укладеного договору про порядок володіння та користування майном, здійснюється через загальні збори співвласників. Рішення загальних зборів співвласників приймається за згодою не менш як 2/3 співвласників, крім рішень щодо відчуження майна та виділення в натурі частки з майна, які приймають одностайно.

Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25 грудня 2015 року було затверджено новий Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Порядок №1127), згідно якого цей порядок визначений у п`яти етапах.

Етап 1 - викуп майнових паїв: кожен із співвласників мав право скористатися своїм майновим паєм в один з таких способів:

- об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність і передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу;

- об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування й розпорядження цим майном і передати його в оренду;

- отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом з членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд;

- відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку, а саме: кожен з власників має право продати свою частку майна, яка перебуває у спільній частковій власності, згідно з договором купівлі-продажу майнового паю (форма договору купівлі-продажу майнового паю затверджена наказом Мінагрополітики від 09.04.2001р. №97 «Про затвердження Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності».

Етап 2 - оформлення нового свідоцтва про перехід права власності на майновий пай на підставі цивільно-правових угод відповідним органом місцевого самоврядування (який видав і зареєстрував майновий сертифікат); видається новому власнику нове Свідоцтво. Для його отримання підприємство має подати до сільської, селищної або міської ради посвідчену копію відповідної цивільно-правової угоди та попереднє свідоцтво (попередні Свідоцтва).

При цьому нове Свідоцтво реєструється у книзі обліку свідоцтв, а попереднє (попередні) - анулюється (анулюються). Крім того, відомості про нового власника Свідоцтва вносяться до списку осіб, які мають право на майновий пай.

Органи місцевого самоврядування за заявою покупця (нового власника) майнових паїв зобов`язані видати на його ім`я нове Свідоцтво на сумарну номінальну вартість викуплених майнових паїв.

Етап 3 - виділення майна в натурі зі складу майнового фонду майна. Згідно з Наказом №62 виділити із складу пайового фонду майно в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням (у процесі вирішення майнових питань) має підприємство-правонаступник (користувач) на підставі рішення зборів співвласників, проте, у Порядку №1127 про загальні збори мова не йдеться, лише, відповідно до п. 51 Порядку №1127 підставою для державної реєстрації права власності є Свідоцтво з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого КСП про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства й печаткою, та акт приймання-передачі майна.

Отже, для виділення майна в натурі мають бути проведені загальні збори співвласників майнових паїв КСП.

Етап 4 - реєстрація права власності на майно. Виділення майна в натурі не призводить до виникнення права власності. Для цього існує обов`язкова процедура державної реєстрації права власності на таке майно. Зокрема, речове право на нерухоме майно (в тому числі, право власності) можуть зареєструвати: нотаріуси, які взяли на себе функції державного реєстратора; державні реєстратори виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації; та акредитовані суб`єкти.

Етап 5 - судовий розгляд. Якщо підприємство-правонаступник відсутнє або не вдається зібрати необхідний кворум загальних зборів, то визнання права власності на майно відбувається у судовому порядку.

Отже, діюче законодавство України гарантує власнику майнового паю члена КСП право на отримання майна в натурі, шляхом його виділення із майна пайового фонду, але таке рішення за Законом має бути прийнято за домовленістю всіх співвласників (одностайним голосуванням), а за його відсутності - вирішено судом.

Разом зтим,встановлено,що спілкаспіввласників майновихпаїв колишньогоКСП «Павлівське»не булазареєстрована (легалізована)у відповідностідо вимогЗакону України«Про об`єднаннягромадян» таположення пропорядок легалізаціїоб`єднаньгромадян,у зв`язкуз чимдержавним реєстратором,не дотримановище визначеногозагального порядкупроведення державноїреєстрації прав,таким чином, в результаті рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій М.В., повторно, протиправно виведено зі складу майна спільної часткової власності, чим порушені права позивачів як співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське» с. Павлівка, Крижопільського району Вінницької області.

ВП ВС у постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18 (914/608/20) вирішила питання способів захисту майнових прав, порушених незаконною державною реєстрацією, визначивши спір про державну реєстрацію як спір про право цивільне.

Постанова підтвердила сталу позицію ВП щодо приватноправового характеру спорів про державну реєстрацію. Низкою постанов було сформовано підхід, що державна реєстрація речового права за третьою особою є порушенням речових прав позивача, а, отже, будь-який спір про державну реєстрацію з третьою особою є спором про право. Висновок Великої палати у сфері державної реєстрації зроблено у справі № 757/1660/17-ц, за якою суд не повинен був вирішувати жодних майнових спорів, оскільки вони були вирішені в іншому судовому процесі, і саме тому позивач звертався з позовом до нотаріуса як державного реєстратора.

Надалі ВП визначила, що, враховуючи позиції у цих справах (№№ 823/2042/16 та 757/1660/17-ц), особа може оскаржувати державну реєстрацію без пред`явлення майнових вимог тільки у випадку, якщо рішення про державну реєстрацію стосувалось реєстрації прав позивача, а не іншої особи. (справа №757/1660/17-ц). Одночасного вирішення спору про право вимагала тодішня редакція ч.3 ст.26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Цивільний Кодекс України визначає чітко у ч.1 ст.182, що «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації». Також ч.4 ст.334 ЦК, визначає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Ці норми визначають конститутивне значення державної реєстрації і як, наслідок, правовстановлююче значення державної реєстрації.

Державна реєстрація є юридичним фактом, що формалізує всі підстави виникнення права. Те, що державна реєстрація речового права є юридичним фактом цивільного права і завершує юридичний склад виникнення, зміни чи припинення речового права, встановлено законом.

Важливим висновком ВП є те, що позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому п.4 ч.2 ст.16 ЦК.

Застосування ВП цивільного способу захисту (п.4 ч.2 ст.16 ЦК), який охоплює будь-які можливі законодавчі конструкції скасування державної реєстрації, вберігає позивачів від пред`явлення «неналежних» позовних вимог.

ВП виснувала щодо належного та ефективного способу захисту прав позивача з врахуванням того, що вирішувалося питання про відступ від висновку КЦС ВС, яким встановлено, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності.

Водночас, щодо належного і ефективного способу захисту ВП вказала, що суди встановили порушення прав позивача відповідачем. У цьому разі відмова у позові виключно з причини відсутності посилання на певний спосіб захисту, передбачений ч.2 ст.16 ЦК, не відповідає завданню господарського судочинства.

Відновлення становища, яке існувало до порушення речового права, охоплює всі можливі випадки порушення права, що завершилися його незаконною реєстрацією. Незалежно від того чи поєднані вони з фактичними (віндикація) чи лише з юридичними перешкодами (визнання права), задоволення судом вимог про оскарження державної реєстрації є також відновленням становища, яке існувало до порушення права.

Зазначаючи в абз.3 ч.3 ст.26 (у редакції закону від 12.05.2022 №2255-IX), що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Неодноразова зміна позовних вимог в даній справі, численні судові справи та ухвалені в них рішення, які пов`язані зі спірними правовідносинами, є нічим іншим, як відображенням загальних тенденцій у зміні законодавства в сфері державної реєстрації та намаганням позивачів віднайти баланс між захистом свого порушеного майнового права та належним способом захисту такого права в суді, а також, кореспондуючим цьому, намаганням відповідача, на думку суду, застосувати формальний підхід до здійснення реєстрації речового права шляхом подання документів, зокрема акту прийому - передачі майна, при цьому не набувши в передбачений законом спосіб права власності на майно.

ВП ВС зазначила, що належний та ефективний спосіб захисту прав позивача визначається з огляду на обставини конкретної справи. Як зазначено у постанові, під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам:

(а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей);

(б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому

(в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже

(г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини)»

Крім того, Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року № 362/2707/19 (14-21цс22) виснувала наступне: власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним.

Таким чином, позиція Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.

Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).

Пунктом 1 частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18)).

Разом з тим, згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (п. 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), а також вказувала на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Таким чином, суд також констатує факт порушення державним реєстратором прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій Марини Василівни норм статті 1 Першого протоколу Конвенції, відповідно до якої, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд зазначає, що 1 стаття Першого Протоколу включає три чітких правила: «перше правило, що визначено у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і формулює принцип мирного володіння майном; друге правило, яке викладено у другому реченні першого абзацу, розкриває питання позбавлення майна за умови наявності відповідних умов; третє правило, що міститься у третьому абзаці, визнає, що держави-учасники, окрім іншого, мають право контролювати користування майном в інтересах суспільства. Однак три правила не є «чіткими», оскільки не пов`язані між собою. Друге і третє правила стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, а отже, не можуть розглядатись у контексті загального принципу, сформульованого у першому правилі» (див., наприклад, «Ян та інші проти Німеччини» [GC], заяви №46720/99, 72203/01 та 72552/01, § 78, ЄСПЛ 2005-VI).

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини законодавчо ґрунтується на нормах п. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв`язку із застосуванням закону.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, Європейського суду з прав людини, неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2), § 41» (Gorou v. Greece no.2).

За таких обставин, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, оскільки право позивачів не буде повністю захищене без скасування рішення про державну реєстрацію державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Крім того,стосовно зазначеноїу відзивіпозиціїпредставника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Піпка А.М., що існує таке, що набрало законної сили рішення суду, яким розглянуто спір між тими самими особами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме те що, Вінницьким апеляційним судом у справі № 134/663/19 від 28 листопада 2019 року розглянуто позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , сектора державної реєстрації Крижопільської районної державної адміністрації про визнання протиправними рішення загальних зборів члени Спілки співвласників майнових паїв, визнання протиправним та скасування рішенні про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, що є підставою для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .

Підставами для закриття провадження у справі є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу (п.п.1, 2, 5 ст.255 ЦПК України); неможливість його подальшого продовження (п.п.6, 7 ст.255 ЦПК України); недоцільність його продовження (п.п.3, 4 ст.255 ЦПК України).

Пунктом 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року №2 передбачено, що суд закриває провадження у справі з підстав, передбачених ст. 205 ЦПК України (ст. 255 ЦПК України), перелік якої є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як указує Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), заява № 4451/70, § 36).

Суд зазначає, що підставою виникнення даного спору є державна реєстрація прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , у зв`язку з чим предметом спору є визнання протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно. В свою чергу предметом розгляду справи ЄУН 134/663/19 було визнання протиправними рішення загальних зборів члени Спілки співвласників майнових паїв та як наслідок визнання протиправним та скасування рішенні про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Таким чином, даний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що виник у зв`язку з порушенням власності співвласників майнових паїв, як за своєю підставністю та і за складом осіб, які беруть в ньому участь, не є тотожним з спором вирішеним в цивільній справі ЄУН 134/663/19, а тому суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 .

При вирішенні питання стягнення судових витрат, суд, керуючись ст.141 ЦПК України, вважає необхідним стягнути із ОСОБА_1 , Тульчинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 витрати по сплаті судового збору в розмірі по 840,80 грн. з кожного.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Тульчинської районної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати протиправнимта скасуватирішення продержавну реєстраціюправа нанерухоме майно Державного реєстратора прав на нерухоме майно Крижопільської районної державної адміністрації Гудзій Марини Василівни за № 38648482 від 11 грудня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , судовий збір у розмірі 420 гривень 40 копійок.

Стягнути з Тульчинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , судовий збір у розмірі 420 гривень 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 420 гривень 40 копійок.

Стягнути з Тульчинської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , судовий збір у розмірі 420 гривень 40 копійок.

Копію рішення направити учасникам справи.

Скорочене рішення проголошено 10 липня 2023 року, що є датою ухвалення судового рішення.

Повне рішення складено 19 липня 2023 року.

Рішення суду може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони по справі:

позивач: ОСОБА_2 , с.Павлівка Крижопільського району Вінницької області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

позивач: ОСОБА_3 , с.Павлівка Крижопільського району Вінницької області, реєстраційний номер облікової картки платника НОМЕР_6 ;

відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

відповідач: Тульчинська районна державна адміністрація, вул.Миколи Леонтовича,1 м.Тульчин Вінницької області, 23600;

представник позивачів: адвокат Лукавський Анатолій Вікторович;

представник відповідача ОСОБА_1 : адвокат Піпко Андрій Миколайович.

Суддя: