Постанова

від 20.03.2024 по справі 134/154/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 134/154/20

провадження № 61-16498 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , Тульчинська районна державна адміністрація Вінницької області,

представник ОСОБА_3 - адвокат Піпко Андрій Миколайович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича, на рішення Піщанського районного суду Вінницької області

від 10 липня 2023 року у складі судді Гринишиної А. А. та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Копаничук С. Г., Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Крижопільського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 ,

ОСОБА_24 , сектору державної реєстрації Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Крижопільська РДА),

третя особа - Павлівська сільська рада Крижопільського району Вінницької області (далі - Павлівська СР), в якому просили суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення (протокол) загальних зборів

членів Спілки (уповноважених представників) від 09 січня 2015 року Спілки (об`єднання) громадян-співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства «Павлівське» Крижопільського району Вінницької області (далі - Спілка співвласників майна реорганізованого

КСП «Павлівське»);

- визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора прав

на нерухоме майно Крижопільської РДА (далі - державний реєстратор)

Гудзій М. В. від 11 грудня 2017 року № 38648482 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - будівлю складу по

АДРЕСА_1 .

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 02 березня

2020 року відкрито провадження у даній справі.

Ухвалою Крижопільського районного суду Вінницької області від 31 березня

2020 року задоволено заяву представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка А. М., про відвід судді Зарічанського В. Г.

Розпорядженням Крижопільського районного суду Вінницької області справу

№ 134/154/20 передано до Піщанського районного суду Вінницької області,

як найбільш територіально наближеного, оскільки призначення повторного автоматичного розподілу судової справи не відбулося, так як не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 13 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху, надано строк на усунення її недоліків.

У травні 2020 року позивачі подали до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 11 червня 2020 року дану цивільну справу прийнято до провадження.

Ухвалою Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2020 року задоволено заяву представника позивачів, залишено без розгляду позовні вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 про визнання протиправним

і скасування рішення загальних зборів від 09 січня 2015 року. Продовжено розгляд справи по решті позовних вимог (до сектору державної реєстрації Крижопільської РДА про визнання протиправним і скасування рішення державного реєстратора від 11 грудня 2017 року № 38648482).

У липні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду змінену позовну заяву до Крижопільської РДА, треті особи: ОСОБА_3 , Павлівська СР, в якій просили суд визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Гудзій М. В. від 11 грудня 2017 року № 38648482 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - будівлю складу по

АДРЕСА_1

за ОСОБА_3 .

У серпні 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до районного суду клопотання про заміну відповідача, в якому заявили про заміну відповідача

і залучення співвідповідача, зокрема просили залучити відповідачем

ОСОБА_3 , а співвідповідачем - Крижопільську РДА. Також надали нову редакцію позову, в якій просили визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Гудзій М. В. від 11 грудня 2017 року № 38648482

про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - будівлю складу

по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

У квітні 2021 року позивачі подали до суду першої інстанції клопотання про заміну неналежного відповідача Крижопільську РДА на належного відповідача - Тульчинську районну державну адміністрацію Вінницької області (далі - Тульчинська РДА) та виключення зі складу учасників справи третю особу - Павлівську СР.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що відповідно до списку членів сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СТОВ) «Павлівське», які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників майнових паїв від 21 червня 2001 року, вони є власниками частки майна пайового фонду КСП «Павлівське», що підтверджується свідоцтвами

про право власності на майновий пай члена КСП (майнові сертифікати)

серії НОМЕР_1 (розмір частки ОСОБА_1 складає 3 444 грн або 0,15 %)

та серії НОМЕР_3 (розмір частки ОСОБА_2 складає 27 908 грн

або 12,5 %), виданими 20 грудня 2012 року та 28 квітня 2015 року Павлівською СР, відповідно.

Станом на 21 червня 2001 року до складу списку членів СТОВ «Павлівське»,

які мають право на майновий пай, входило 650 пайовиків-співвласників усього майна пайового фонду у визначених майновими сертифікатами частках.

У порушення вимог Закону України «Про об`єднання громадян», Положення про порядок легалізації об`єднань громадян, Спілку співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське» не було зареєстровано.

У подальшому їм стало відомо, що невизначене коло осіб (нібито Спілка співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське») 09 січня 2015 року провели «загальні збори» членів Спілки співвласників (уповноважених представників), на яких були присутні 7 членів спілки особисто та 14 -

за дорученнями, в той час як станом на цю саму дату, згідно з Книги реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай, кількість співвласників майнових паїв складала 140 осіб. На цих зборах указані особи вирішували питання щодо виділення ліквідного майна в натурі (транспорт, сільськогосподарська техніка, будівлі) собі, родичам та іншим наближеним особам, а також передання значної частини майна в оренду з відповідною платою. Протоколом загальних зборів

від 09 січня 2015 року було вирішено виділити ОСОБА_3 у власність майно, що належить на праві спільної часткової власності пайовикам, зокрема склад

під цемент вартістю 8 835 грн, та інше рухоме майно, що не підлягало державній реєстрації. Також 28 січня 2015 року був складений відповідний акт приймання-передачі майна виділеного в натурі у власність, за яким ОСОБА_3 , як голова Спілки, передав, і ОСОБА_3 , як член Спілки, прийняв указане майно.

На підставі рішення державного реєстратора від 02 квітня 2016 року № 29074407 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на будівлю складу по

АДРЕСА_1 .

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня

2016 року (справа № 802/831/16-а) у задоволенні позову ОСОБА_2

до реєстраційної служби Крижопільського районного управління юстиції, Крижопільської РДА, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним

і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня

2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора Крижопільського районного управління юстиції за № 29074407 від 02 квітня 2016 року. Указана постанова апеляційного адміністративного суду залишена без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року (провадження

№ К/800/522/17).

Суди апеляційної та касаційної інстанцій у своїх судових рішеннях наголошували

на тому, що Спілка співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське»

на території Павлівської СР не зареєстрована, отже не набула права розпорядження спірним майном.

На підставі наведених судових рішень державним реєстратором внесено відповідні зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

про реєстрацію права власності, як наслідок, склад під цемент було повернуто

у власність співвласників майнових паїв КСП «Павлівське».

Разом із цим, рішенням від 11 грудня 2017 року № 38648482 державний реєстратор Гудзій М. В. за тими самими документами знову провела реєстрацію права власності на склад під цемент за ОСОБА_3 . Тобто вказана будівля повторно протиправно виведена зі складу майна спільної часткової власності, чим порушені їхні права та права інших співвласників майнових паїв реорганізованого

КСП «Павлівське», а тому воно підлягає скасуванню.

Із цих підстав з відповідним позовом вони зверталися до Вінницького окружного адміністративного суду, проте ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 802/388/18-а, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня

2018 року, провадження у справі було закрито із тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного, позивачі просили задовольнити їх позов.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_3 - адвокат Піпко А. М., вказував, що ОСОБА_3 планує понести судові витрати на професійну правничу допомогу, попередній (орієнтовний) розрахунок суми яких складає 18 816,00 грн, на підтвердження чого будуть надані відповідні докази у строки, визначені

ЦПК України.

15 червня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Піпко А. М., подав

до Піщанського районного суду Вінницької області заяву про розподіл судових витрат, відповідно до якої просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1

на користь ОСОБА_26 витрати на правничу допомогу адвоката в рівних частках, тобто по 11 884,20 грн із кожного, надавши до заяви відповідні докази.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправним і скасовано рішення про державну реєстрацію права

на нерухоме майно державного реєстратора Гудзій М. В. за № 38648482

від 11 грудня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на будівлю складу по АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Стягнуто ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі

420,40 грн.

Стягнуто з Тульчинської РДА на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Стягнуто ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі

420,40 грн.

Стягнуто з Тульчинської РДА на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2

є співвласниками майна пайового фонду КСП «Павлівське», що підтверджується відповідними майновими сертифікатами, оригінали яких були досліджені

в судовому засіданні, вони не містять відміток про їх реалізацію, погашення

чи будь-які інші записи, які б свідчили про відчуження позивачами належних

їм часток (паю).

Районним судом ураховано преюдиційні обставини, встановлені судовими рішеннями судів апеляційної та касаційної інстанцій в адміністративній справі

№ 802/831/16-а, а саме, що Спілка співвласників майна реорганізованого

КСП «Павлівське» на території Павлівської СР не зареєстрована, й не набула права розпорядження спірним майном, відмітка в майновому сертифікаті серії

ВН № 003121 про його погашення зроблена не підприємством-правонаступником, а Павлівською СР, що не відповідає вимогам законодавства (частина четверта статті 82 ЦПК України).

У разі виділення майна в натурі на свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП (майновому сертифікаті) та в Книзі обліку свідоцтві про право власності на майновий пай члена КСП робиться запис про виділенні майна в натурі

у власність того співвласника, якому належить майновий сертифікат. Виділення майна в натурі здійснюються загальними зборами співвласників, в разі створення Спілки (об`єднання) громадян-співвласників майнових паїв члена КСП -

на загальних зборах членів Спілки або їх уповноважених представників. Тобто ОСОБА_3 у встановленому законодавством порядку не отримав майно

в натурі, а відтак не мав підстав для реєстрації такого права (повторно).

Державним реєстратором не дотримано загального порядку проведення державної реєстрації прав, і як наслідок, повторно протиправно виведено спірний об`єкт зі складу майна спільної часткової власності, чим порушені права позивачів як співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське». Тому оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

Посилаючись на відповідні правові позиції Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції вважав, що позивачі обрали належний спосіб захисту своїх прав. Неодноразова зміна позовних вимог у даній справі, численні судові справи

та ухвалені в них судові рішення, які пов`язані зі спірними правовідносинами,

є нічим іншим, як відображенням загальних тенденцій у зміні законодавства

в сфері державної реєстрації та намаганням позивачів віднайти баланс

між захистом свого порушеного майнового права та належним способом захисту такого права в суді, а також кореспондуючим цьому намаганням відповідача,

на думку суду, застосувати формальний підхід до здійснення реєстрації речового права шляхом подання документів, зокрема акта приймання-передачі майна,

при цьому, не набувши в передбачений законом спосіб права власності

на це майно.

Відхиляючи твердження представника ОСОБА_3 про тотожність позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 у цій справі та у справі № 134/663/19,

де ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні його позову, суд першої інстанції зазначив, що у справі № 134/663/19 предметом позову було визнання протиправними рішення загальних зборів та, як наслідок, визнання протиправним

і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, тоді як у цій справі - визнання протиправним і скасування рішення

про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Тобто зазначені позови за своєю підставністю і за складом осіб, які беруть в ньому участь,

не є тотожними.

Застосувавши статтю 141 ЦПК України, суд першої інстанції стягнув із відповідачів на користь позивачів, сплачений ними за подання позовної заяви судовий збір.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Не погоджуючись з указаним рішенням районного суду, представник

ОСОБА_3 - адвокат Піпко А. М., подав апеляційну скаргу, в якій, серед іншого, просив стягнути з позивачів на користь ОСОБА_3 витрати

на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 11 884,20 грн

із кожного, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги

в розмірі 1 261,20 грн із кожного, а також витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 294,40 грн із кожного. На підтвердження понесення таких витрат долучив відповідні докази.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року залишено без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, залишено за заявником.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,

які обрали належний спосіб захисту порушених прав. Судам не надано доказів,

що відповідна відмітка про виділення ОСОБА_3 майна в натурі у його свідоцтві про право власності на майновий пай здійснена правонаступником (користувачем) КСП «Павлівське», чи правомочними загальними зборами співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське».

При цьому протокол від 09 січня 2015 року, яким виділено ОСОБА_3 спірне майно, прийнятий загальними зборами членів Спілки співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське» в складі 21 особи, тоді як за даними Павлівської СР на цю дату згідно з Книги реєстрації свідоцтв про право власності на майновий пай кількість таких співвласників майнових паїв складала 140 осіб. Таке рішення за відсутності у них (членів Спілки, уповноважених представників) повноважень, яке спрямоване на заволодіння майном громадян у незаконний спосіб, в силу вимог закону є нікчемним правочином і спеціального визнання його недійсним не потребує.

Апеляційний суд відхилив доводи заявника про те, що спір підлягає розгляду

в порядку адміністративного судочинства, оскільки у даному випадку має місце спір про право, він не є публічно-правовим, а випливає із майнових відносин і має вирішуватися за правилами цивільного судочинства. При цьому ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі

№ 802/388/18-а, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 було закрито із тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції вважав безпідставними твердження ОСОБА_3

про неналежний склад сторін у справі, оскільки право позивачів порушено саме ним. У даній справі немає потреби залучати всіх співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське», оскільки предметом спору не є визнання права власності на майно чи законність рішення зборів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У листопаді 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Піпко А. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року

та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року, й ухвалити нове судове рішення, яким провадження у справі закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства), або відмовити у задоволенні позову позивачів.

Крім цього, заявник просить стягнути з кожного з позивачів на користь

ОСОБА_3 , понесені останнім витрати, а саме: витрати на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції в розмірі 11 884,20 грн, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 261,20 грн, витрати на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції - 4 294,40 грн, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги - 1 681,60 грн.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на те, що судами застосовано норми права

без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1

частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2023 року, після усунення недоліків, визначених в ухвалі суду від 27 листопада 2023 року, задоволено клопотання представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка А. М., про поновлення строку

на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року

та постанови Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у вказаній справі. Витребувано дану цивільну справу

із суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 березня 2024 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка А. М., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції, неправильно застосували норми процесуального права, а саме

статті 19 та 255 ЦПК України, у зв`язку з чим безпідставно розглянули спір

в порядку цивільного судочинства.

Суди проігнорували обставину щодо можливості скасування рішення державного реєстратора виключно як похідної вимоги одночасно з розглядом основної

вимоги - визнання недійсним правочину про виділення майна в натурі

ОСОБА_3 . Більше того, не встановивши допущених державним реєстратором порушень при прийнятті оскаржуваного рішення, апеляційний суд на основі припущень зазначив, що спірне майно виведено зі складу майна спільної часткової власності, чим порушено права позивачів, так як рішення про виділ майна

є нікчемним.

Суди не врахували, що у справі № 134/663/19 апеляційним судом відмовлено

у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , сектора державної реєстрації Крижопільської РДА, про визнання протиправним рішення загальних зборів та визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки позов пред`явлено до неналежного кола відповідачів. Із цих підстав позивачі й звернулися вперше до суду

з відповідним позовом, у тому числі до інших співвласників майнових паїв

(січень 2020 року). Проте в подальшому позовні вимоги неодноразово змінювалися, як у частині кола учасників справи, так і заявлених вимог.

У даній справі позов пред`явлений до неналежного відповідача, про що під час розгляду справи повідомляла й Тульчинська РДА.

Районний суд помилково застосував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої особа може оскаржувати державну реєстрацію

без пред`явлення майнових вимог тільки у випадку, якщо рішення про державну реєстрацію стосувалося реєстрації прав позивача, а не іншої особи. Оскаржуване рішення державного реєстратора стосувалось реєстрації права ОСОБА_3 ,

а не позивачів.

Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і зробив висновок,

що ОСОБА_3 в установленому законодавством порядку не отримав майно

в натурі й не мав підстав для реєстрації такого права. Протоколом загальних зборів від 09 січня 2015 року, який не є предметом даного спору, виділено в натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності в порядку статей 358,

364 ЦК України, про що між співвласниками майна було досягнуто домовленості. Тобто вчинено відповідний правочин, який в свою чергу, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у того, хто вчинив правочин, необхідних повноважень (частин четверта статті 368 ЦК України)

Зазначає, що ОСОБА_3 заперечував недійсність рішення загальних зборів членів Спілки від 09 січня 2015 року, вказував, що оскільки позивачі вважали,

що він вчинений без згоди співвласників майна, то за частиною четвертою

статті 368 ЦК України, такий правочин є оспорюваним. Проте такі позовні вимоги

у цій справі позивачі залишили без розгляду, тим більше, що вони об`єктивно пропустили строки позовної давності для звернення до суду з даними вимогами. При цьому права позивачів не порушені, що є безумовною підставою для відмови в їх позові, оскільки ОСОБА_2 не був співвласником майна станом на 09 січня 2015 року, а ОСОБА_1 знав про прийняті рішення на цих зборах, з ними погоджувався і не оскаржував. Натомість, ОСОБА_2 використовує судові спори з ОСОБА_3 як привід незаконного користування спірним майном.

Крім того, рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області

від 03 лютого 2020 року у справі № 134/963/16-ц, залишеним без змін Вінницького апеляційного суду від 27 квітня 2020 року, позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння задоволено, витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 майно (склад літ А, загальною площею 104,20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ),

яке було зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі оскаржуваного у цій справі рішення державного реєстратора. Указаним обставинам суди не надали правової оцінки.

Під час розгляду справи заявник посилався, що в порядку цивільного судочинства не може відбуватися розгляд виключно вимоги про скасування рішення державного реєстратора без вирішення спору про право, тобто без вирішення основної вимоги, оскільки це не відновить прав позивачів, так як залишаються чинними підстави для набуття ОСОБА_3 права власності на спірне майно, та судові рішення про витребування такого майна на його користь

від ОСОБА_2 (справа № 134/963/16-ц).

Крім цього, заявник просить стягнути понесені ОСОБА_3 судові витрати під час розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій, й вказує,

що ОСОБА_3 поніс витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 3 362,20 грн й очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в розмірі 8 588,80 грн, докази на підтвердження чого будуть надані у визначені законодавством строки (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов до суду касаційної інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до списку членів СТОВ «Павлівське», які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників майнових паїв від 21 червня 2001 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками частки майна пайового фонду КСП «Павлівське», що підтверджується свідоцтвами про право власності на майновий пай члена КСП (майнові сертифікати) серії НОМЕР_1 (розмір частки ОСОБА_1 складає 3 444 грн або 0,15 %) та серії НОМЕР_3

(розмір частки ОСОБА_2 складає 27 908 грн або 12,5 %), виданими

20 грудня 2012 року та 28 квітня 2015 року Павлівською СР, відповідно (а. с. 13, 15, 16-17, т. 1).

Протоколом загальних зборів членів Спілки (уповноважених представників) Спілки об`єднання громадян-співвласників майна реорганізованого КСП «Павлівське»

від 09 січня 2015 року було вирішено виділити ОСОБА_3 в рахунок погашення майнового паю на суму 18 957 грн у власність майно: 1) склад під цемент, вартістю 8 835 грн; 2) циркулярка, вартістю 1 059 грн; 3) вирівнювач, вартістю 300 грн;

4) культиватор, вартістю 824 грн; 5) БДС - 2.2, вартістю 675 грн; 6) свердлильний станок, вартістю 255 грн; 7) наждачний станок, вартістю 456 грн; 8) автомобіль ГАЗ 4577, вартістю 6 553 грн (а. с. 17-21, т. 1).

28 січня 2015 року був складений відповідний акт приймання-передачі майна виділеного в натурі у власність, за яким ОСОБА_3 , як голова Спілки, передав,

і ОСОБА_3 , як член Спілки, прийняв указане майно (а. с. 142, т. 1).

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня

2016 року (справа № 802/831/16-а) у задоволенні позову ОСОБА_2

до реєстраційної служби Крижопільського районного управління юстиції, Крижопільської РДА, третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним

і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на нерухоме майно відмовлено.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня

2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 липня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову. Адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено, визнано протиправним і скасовано рішення державного реєстратора Крижопільського районного управління юстиції за № 29074407 від 02 квітня

2016 року. Суди апеляційної та касаційної інстанцій у своїх судових рішеннях виходили з того, що Спілка співвласників майна реорганізованого

КСП «Павлівське» на території Павлівської СР не зареєстрована, отже не набула права розпорядження спірним майном.

Державним реєстратором Гудзій М. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 11 грудня 2017 року № 38648482, відповідно до якого зареєстровано право власності на нерухоме майно, а саме на будівлю складу

по АДРЕСА_1

за ОСОБА_3 (а. с. 22, т. 1).

Підставою виникнення права власності у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності зазначено: «свідоцтво, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 06 березня 2014 року, видавник: Павлівська СР; протокол загальних зборів членів спілки, серія та номер: б/н, виданий 09 січня 2015року; видавник: Спілка, довідка, серія та номер: 1, виданий

09 січня 2015 року, видавник: Спілка, Акт приймання-передачі майна виділеного

в натурі у власність, серія та номер: б/н, виданий 28 січня 2015 року, видавник: Спілка, Технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18 березня 2015 року, видавник: КП Тульчинське МБТІ» (а. с. 122, т. 1).

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2018 року

у справі № 802/388/18-а, залишеною без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2018 року, клопотання представника ОСОБА_3 задоволено, провадження у справі

за адміністративним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора

Гудзій М. В., третя особа - ОСОБА_3 , про визнання протиправним і скасування рішення, закрито із тих підстав, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 238 КАС України).

Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 серпня

2019 року у справі № 134/663/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

до сектора державної реєстрації Крижопільської РДА, ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення загальних зборів членів Спілки, визнання протиправним

і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

Додатковим рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області

від 13 вересня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7 684,00 грн понесених ним судових витрат на правничу допомогу.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 28 листопада 2019 року у справі

№ 134/663/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Апеляційні скарги ОСОБА_3 , подані його представником адвокатом Піпко А. М., задоволено частково. Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 серпня 2019 року та додаткове рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року скасовано та постановлено нове.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до сектора державної реєстрації Крижопільської РДА, ОСОБА_3 про визнання протиправним рішення загальних зборів членів Спілки, визнання протиправним і скасування рішення

про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено, оскільки такий пред`явлений до неналежного кола відповідачів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка А. М., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір

не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного

або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися

на те, що вони, як члени СТОВ «Павлівське» мають право на майновий пай,

що підтверджується відповідними майновими сертифікатами. Протоколом загальних зборів нібито Спілки співвласників майна реорганізованого

КСП «Павлівське» від 09 січня 2015 року було вирішено виділити ОСОБА_3

у власність майно, що належить на праві спільної часткової власності пайовикам, зокрема склад під цемент вартістю 8 835 грн, та інше рухоме майно,

що не підлягало державній реєстрації. Вперше ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірну будівлю 02 квітня 2016 року, однак постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі

№ 802/831/16-а рішення державного реєстратора Крижопільського районного управління юстиції за № 29074407 від 02 квітня 2016 року було скасовано. Рішенням від 11 грудня 2017 року № 38648482 державний реєстратор Гудзій М. В. за тими самими документами знову провела реєстрацію права власності

на спірний об`єкт за ОСОБА_3 . Позивачі вважали, що вказана будівля повторно протиправно виведена зі складу майна спільної часткової власності,

що порушує їхні права та права інших співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське», а тому оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

Суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1

та ОСОБА_2 , виходячи з того, що державним реєстратором не дотримано загального порядку проведення державної реєстрації прав, і як наслідок, повторно протиправно виведено спірний об`єкт зі складу майна спільної часткової власності, чим порушені права позивачів як співвласників майнових паїв реорганізованого КСП «Павлівське».

При цьому суди вважали, що позивачі обрали належний спосіб захисту своїх порушених прав.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження

№ 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду:

від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18;

від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18;

від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18;

від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інші).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин

(див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись

від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність

чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення

про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається

з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення

до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент,

з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем

не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі

№ 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)), від 23 листопада

2021 року № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 152), від 29 листопада 2023 року (провадження № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55).

У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено,

що підставою виникнення у ОСОБА_3 права власності на спірне майно є: «свідоцтво, серія та номер: НОМЕР_2 , виданий 06 березня 2014 року, видавник: Павлівська СР; протокол загальних зборів членів спілки, серія та номер: б/н, виданий 09 січня 2015року; видавник: Спілка, довідка, серія та номер: 1, виданий 09 січня 2015 року, видавник: Спілка, Акт приймання-передачі майна виділеного в натурі у власність, серія та номер: б/н, виданий 28 січня 2015 року, видавник: Спілка, Технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18 березня

2015 року, видавник: КП Тульчинське МБТІ» (а. с. 122, т. 1).

Пред`явлення позивачами вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 не відновить прав позивачів, які вони вважають порушеними, оскільки залишається чинною підстава набуття особою права власності.

Колегія суддів уважає, що позивачі пред`явили даний позов, обравши неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлена позовна вимога

не призведе до відновлення прав позивачів, а потребуватиме нового звернення

до суду з реальним відновленням порушених прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові.

Про неефективність обраного позивачами судового захисту їх прав свідчить

й те, що після попереднього скасування судом в адміністративній справі

№ 802/831/16-а рішення державного реєстратора від 02 квітня 2016 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_28 , останній повторно зареєстрував 11 грудня 2017 року за собою право власності на спірний об`єкт, що й стало предметом позову у даній справі.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанцій, дійшов неправильного висновку про те, що позивачі обрали належний спосіб захисту своїх порушених прав, і як наслідок помилково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги Верховний Суд уважає частково обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не врахували відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також не звернули увагу, що обраний позивачами судовий захист їх прав є неефективним, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1

та ОСОБА_2 . Cудові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покласти на позивачів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема: скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення

у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте

в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування

або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який

не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки

чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

І. Щодо судового збору. За апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції ОСОБА_3 сплатив 2 522,40 грн судового збору (а. с. 58, т. 5), а за касаційну скаргу - 3 363,20 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги, скасуванням судових рішень судів попередніх інстанцій із ухваленням нового судового рішення

про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , сплачений ОСОБА_3 судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг слід стягнути з позивачів на його користь у загальному розмірі 5 885,60 грн (2 522,40 + 3 363,20), тобто по 2 942,80 грн із кожного з позивачів.

ІІ. Щодо витрат на правничу допомогу. Суди попередніх інстанцій не вирішували питання витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво)

та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник

(частина перша статті 60 ЦПК України).

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю

або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні

для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва

та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі

про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом,

що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат

на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами

(стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору

та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані

з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи

або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані

з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги

на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат,

які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається

без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи

та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу

за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року

у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження

№ 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження

№ 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження

№ 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21). Указана судова практика є незмінною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Установлено, що правничу допомогу в судах першої та апеляційної інстанцій

під час розгляду даної справи ОСОБА_3 надавав адвокат Піпко А. М.,

що підтверджено належними та допустимими доказами, у тому числі договором

№ 1 про надання правової допомоги від 16 березня 2020 року, укладеного

між адвокатським бюро «Піпко і Партнери» в особі керуючого адвоката Піпка А. М., та ОСОБА_3 (а. с. 123, 131, 136, 138, 140, 141, т. 1), ордером на надання правничої (правової) допомоги (а. с. 143, т. 4).

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді

до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.

В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено

за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання

є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими,

що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

15 червня 2023 року представник ОСОБА_3 - адвокат Піпко А. М., подав

до районного суду заяву про розподіл судових витрат, відповідно до якої

просив суд стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_26 23 768,40 грн витрат на правничу допомогу адвоката в рівних частках, тобто

по 11 884,20 грн із кожного, надавши до заяви відповідні докази, а саме: акт № 1 приймання-передачі наданих послуг від 15 червня 2023 року, розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а. с. 178-182, т. 4).

Надані докази направлення зазначеної заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_1

(а. с. 185, т. 4).

Розмір витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 у суді першої інстанції, склав 23 768,40 грн. Указаний розмір витрат погоджено сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг і зазначено адвокатом у детальному описі робіт (наданих послуг).

Представник позивачів подав до районного суду клопотання про покладення витрат на правову допомогу на відповідача, в якому вказав, що доводи відповідача не можуть бути прийнятими до уваги через їх невідповідність чинному законодавству, позов позивачів підлягає задоволенню у повному обсязі.

Разом із цим, загальні заперечення щодо заяви про розподіл витрат на правничу допомогу не можуть бути правовою підставою для зменшення розміру цих витрат,

так як принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами,

а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання

про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19).

В апеляційній скарзі представник відповідача зазначав, що в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 поніс витрати на правничу допомогу у розмірі 8 588,80 грн, тому просив стягнути вказаний розмір витрат на правничу допомогу адвоката

з позивачів у рівних частках, тобто по 4 294,40 грн із кожного(а. с. 38-54, т. 5).

На підтвердження розміру цих витрат, який склав 8 588,80 грн і погоджений сторонами, заявник надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги, акт

№ 2 приймання-передачі наданих послуг від 17 серпня 20223 року, розрахунок часу, витраченого на надання правничої допомоги (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, заявником долучено докази на підтвердження обсягу наданих правничих послуг, виконаних робіт та їх вартість в судах першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд ураховує, що належним чином мотивованого клопотання

про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, понесених ОСОБА_3 , від позивачів до суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції не надходило.

З урахуванням наведеного, колегія суддів уважає за можливе стягнути

з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати на правничу допомогу, понесені останнім: у суді першої інстанції у розмірі 23 768,40 грн, тобто по 11 884,20 грн із кожного; у суді апеляційної інстанції у розмірі 8 588,80 грн, тобто по 4 294,40 грн із кожного.

Також у касаційній скарзі представник відповідача зазначає про те,

що ОСОБА_3 очікує понести витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції в розмірі 8 588,80 грн, докази на підтвердження чого будуть надані у визначені законодавством строки (частина восьма статті 141

ЦПК України). Станом на момент винесення Верховним Судом цієї постанови зазначених доказів понесення відповідних витрат не надано.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Піпка Андрія Миколайовича, задовольнити частково.

Рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 10 липня 2023 року

та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Тульчинської районної державної адміністрації Вінницької області про визнання протиправним

і скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майновідмовити.

Судові витрати, понесені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі сплати судового збору за подання позовної заяви

у відповідному розмірі, покласти на позивачів.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на користь ОСОБА_3 , сплачений останнім судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 5 885,60 грн

(п`ять тисяч вісімсот вісімдесят п`ять гривень 60 копійок), тобто по 2 942,80 грн

(дві тисячі дев`ятсот сорок дві гривні 80 копійок) із кожного з позивачів.

Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на користь ОСОБА_3 , понесені останнім судові витрати на правничу допомогу адвоката: у суді першої інстанції - у розмірі 23 768,40 грн (двадцять три тисячі сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок), тобто

по 11 884,20 грн (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят чотири гривні 20 копійок)

із кожного; у суді апеляційної інстанції - 8 588,80 грн (вісім тисяч п`ятсот вісімдесят вісім гривень 80 копійок), тобто по 4 294,40 грн (чотири тисячі двісті дев`яносто чотири гривні 40 копійок) із кожного з позивачів.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець