Постанова
від 18.07.2023 по справі 522/17034/20
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 липня 2023 року

місто Київ

провадження № 61-1653св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - прокурор - перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, правонаступником якої є Приморська окружна прокуратура м. Одеси, в інтересах держави в особі Одеської міської ради,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Лиманський Бріз», ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус Ірина Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманський Бріз» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року, постановлене суддею Свяченою Ю. Б., та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Перший заступник керівника Одеської місцевої прокуратури № 3, правонаступником якої є Приморська окружна прокуратура м. Одеси

(далі - прокурор), в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся із позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманський Бріз» (далі - ТОВ «Лиманський Бріз»), ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О., у якому просив:

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. від 20 лютого 2020 року № 51245764, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни щодо збільшення площі об`єкта нерухомого майна № 818999751101 з 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 березня 2020 року № 109 1/2 частки нежитлових приміщень, загальною площею 609, 20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Лиманський Бріз» та ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 03 березня 2020 року № 107 1/2 частки нежитлових приміщень, загальною площею 609, 20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Лиманський Бріз» та ОСОБА_2 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Тетяни Володимирівни від 17 березня 2020 року № 51656295, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 102, площею 343, 20 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. від 17 березня 2020 року № 51656689, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 101, площею 266, 00 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ТОВ «Лиманський Бріз» на об`єкт нерухомого майна № 818999751101, площею 609, 20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 2056016351101, розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

- припинити право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 2056032951101, розташований за адресою: АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати ТОВ «Лиманський Бріз» привести за власний рахунок об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у первісний стан відповідно до технічного паспорта від 28 грудня 2004 року (із зареєстрованими у ньому змінами від 22 листопада 2006 року).

Позов прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в автоматичному режимі 19 лютого 2020 року за № ОД 061200502819. Цього ж дня ОСОБА_3 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, яка зареєстрована в автоматичному режимі за № ОД 141200502837.

Проте, ОСОБА_3 не є власником зазначеного об`єкта, не може вважатися замовником будівництва та не має права подавати в установленому законом порядку повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тому наказами Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради (далі - Управління ДАБК Одеської міської ради) від 26 лютого 2020 року скасовано дозвільні документи.

Прокурор наполягав, що внаслідок проведеної реконструкції належне ТОВ «Лиманський Бріз» кафе збільшилося у розмірах зі 136, 70 кв. м до 609, 00 кв. м.

03 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у ТОВ «Лиманський Бріз» кожен по частці у праві у розмірі 1/2 частини реконструйованого кафе. На підставі висновку щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна 04 березня 2020 року приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т. В. зареєструвала за ОСОБА_2 право власності на 266, 00 кв. м нежитлового приміщення № 101, а за ОСОБА_1 - на 343, 20 кв. м нежитлового приміщення № 102, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом від 15 травня 2020 року № 59-пр/вих. Одеська міська рада повідомила, що площа нежитлового приміщення була збільшена, зокрема за рахунок зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді міста Одеси.

Прокурор просив задовольнити позов, оскільки Одеська міська рада не ухвалювала рішень щодо передання земельної ділянки відповідачам у власність чи користування, а існуюча реєстрація права власності на об`єкт нерухомості порушує права територіальної громади міста Одеси як власника земельної ділянки, на якій він розташований.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

Відповідачі ОСОБА_2 та ТОВ «Лиманський Бріз» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 07 грудня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси задовольнив позов прокурора.

Суд визнав протиправним та скасував рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. від 20 лютого 2020 року № 51245764, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни щодо збільшення площі об`єкта нерухомого майна № 818999751101 з 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м.

Визнав недійсним договір від 03 березня 2020 року № 109 купівлі-продажу частки у розмірі 1/2 частини нежитлових приміщень, загальною площею 609, 20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Лиманський Бріз» та ОСОБА_1 .

Визнав недійсним договір від 03 березня 2020 року № 107 купівлі-продажу частки у розмірі 1/2 частини нежитлових приміщень, загальною площею 609, 20 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ТОВ «Лиманський Бріз» та ОСОБА_2 .

Скасував рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. від 17 березня 2020 року № 51656295, на підставі якого за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 102, площею 343, 20 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Скасував рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. від 17 березня 2020 року № 51656689, на підставі якого за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 101, площею 266, 00 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинив право власності ТОВ «Лиманський Бріз» на об`єкт нерухомого майна № 818999751101, площею 609, 20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинив право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 2056016351101, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Припинив право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна № 2056032951101, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Зобов`язав ТОВ «Лиманський Бріз» привести за власний рахунок об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у первісний стан відповідно до технічного паспорта від 28 грудня 2004 року (із зареєстрованими у ньому змінами від 22 листопада 2006 року).

Здійснив розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передання земельної ділянки відповідачам у власність (користування) не ухвалювала, існуюча реєстрація права власності на об`єкт нерухомості порушує права територіальної громади міста Одеси, оскільки самочинна реконструкція здійснена із захопленням земельної ділянки, власником якої вона є, що свідчить про свавільне втручання в мирне володіння територіальною громадою в особі Одеської міської ради своїм майном, спрямоване на захоплення спірної земельної ділянки поза процедурою її викупу або отримання в оренду.

Постановою від 03 листопада 2022 року Одеський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ТОВ «Лиманський Бріз», скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року в частині солідарного стягнення з відповідачів судового збору, ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким здійснив розподіл судових витрат.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зробленими за наслідками вирішення спору щодо суті вимог. Зазначив, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду про те, що внаслідок здійснення реконструкції збільшено площу нерухомого майна за рахунок захоплення земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Одеси. Також апеляційний суд зробив висновок про те, що оскільки Одеська міська рада не здійснила юридично значимих дій для захисту прав територіальної громади, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов переконання про помилкове стягнення судом першої інстанції судового збору з відповідачів в солідарному порядку, що суперечить положенням статті 541 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Лиманський Бріз» 30 січня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ТОВ «Лиманський Бріз», посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначило, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), відповідно до яких невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, згідно з якими підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (адміністративне провадження № К/9901/23411/18), від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (адміністративне провадження № К/9901/12645/18), від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18, згідно з якими після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації цей документ вичерпує свою дію фактом виконання, у зв`язку з чим оскаржувана у справі декларація будь-яких прав або охоронюваних законних інтересів міськради не порушує, а скасування реєстрації такої декларації не матиме будь-яких правових наслідків. Сам лише факт реєстрації декларації та отримання свідоцтва на право власності на її підставі виключає можливість визнання спірного об`єкта нерухомого майна самочинним, з огляду на його узаконення;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17

(провадження № 61-3382св19), відповідно до яких у разі встановлення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна як крайній захід і лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох умов. Цими умовами є зокрема: за умови складання припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що зазначене будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови потрібно вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц

(провадження № 61-19921св18), відповідно до яких конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17

(провадження № 61-18730св20), згідно з якими, враховуючи принципи добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися на користь його дійсності, чинності та виконуваності;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 520/15125/16-ц

(провадження № 61-455св17), від 15 травня 2019 року

у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц (провадження № 61-33751св18), щодо вибору правомірного способу захисту порушеного права.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 30 березня 2023 року Верховний Суд поновив ТОВ «Лиманський Бріз» строк на касаційне оскарження рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року та постанови Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року, відкрив касаційне провадження у справі.

Ухвалою від 27 квітня 2023 року Верховний Суд заяву ТОВ «Лиманський Бріз» про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень залишив без задоволення.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 25 грудня 2015 року Одеська міська рада, яка діяла від імені територіальної громади міста Одеси, та ТОВ «Лиманський Бріз» уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого товариство придбало нежитлові приміщення кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та в цілому складаються з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 136, 70 кв. м, відображених у технічному паспорті.

Підпунктом 5.4.2 пункту 5.4 розділу 5 зазначеного договору передбачено, що покупець зобов`язаний не проводити реконструкцію, розширення, зміну цільового призначення об`єкта нерухомості без отримання містобудівних умов та обмежень, узгоджених з органами архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Згідно з даними Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ОСОБА_3 через особистий електронний кабінет на сторінці онлайн-сервісу ІНФОРМАЦІЯ_2 подав повідомлення про початок виконання будівельних робіт з реконструкції нежитлових приміщень кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в автоматичному режимі 19 лютого 2020 року за № ОД 061200502819.

Відповідно до зареєстрованого повідомлення замовником будівництва є ОСОБА_3 . Проєктна документація розроблена Приватним підприємством «Архітектура і Стиль» (далі - ПП «Архітектура і Стиль»).

Листом від 20 лютого 2020 року № 02 ПП «Архітектура та Стиль» повідомило Управління ДАБК Одеської міської ради про те, що ПП «Архітектура і Стиль» не розробляло проєктну документацію з реконструкції нежитлових приміщень кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Останні п`ять років діяльність ПП «Архітектура і Стиль» призупинена.

Отже, ОСОБА_3 навів недостовірні відомості в повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 19 лютого 2020 року за № ОД 061200502819.

Згідно з відомостями Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, ОСОБА_3 через особистий електронний кабінет на сторінці онлайн-сервісу ІНФОРМАЦІЯ_2 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації з реконструкції нежитлових приміщень кафе « ІНФОРМАЦІЯ_1 » під нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована в автоматичному режимі 19 лютого 2020 року за № ОД 141200502837.

Відповідно до зареєстрованої декларації замовником будівництва є ОСОБА_3 , який не є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із зазначенням у декларації про початок будівельних робіт недостовірних даних наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 26 лютого 2020 року № 01-13/86 скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 19 лютого 2020 року № ОД 061200502819, а також наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 26 лютого 2020 року № 01-13/87 скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19 лютого 2020 року

№ ОД 141200502837.

Встановлено, що площа спірної будівлі, яка зареєстрована за ТОВ «Лиманський Бріз», внаслідок реконструкції збільшена зі 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м за рахунок зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді м. Одеси.

У подальшому, 03 березня 2020 року, ТОВ «Лиманський Бріз» уклало з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договори купівлі-продажу, за умовами яких кожен покупець придбав по частці у розмірі 1/2 частини нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 609, 20 кв. м.

На підставі висновку Приватного підприємства «Глав інвест груп» щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , від 04 березня 2020 року № 224113 приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Дишлева Т. В. 14 березня 2020 року здійснила державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення № 101, площею 266, 00 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , а також державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення № 102, площею 343, 20 кв. м, за цією ж адресою.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо дотримання норм процесуального права

Вирішення питання юрисдикційності цього спору

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року у справі № 676/7428/19

(провадження № 61-361сво22) зроблено висновок, що тлумачення частини третьої статті 400, частини другої статті 414 ЦПК України свідчить, що суд касаційної інстанції перевіряє дотримання загальними судами правил юрисдикції незалежно від наявності відповідних доводів у касаційній скарзі; при встановленні порушення правил юрисдикції загальних судів суд касаційної інстанції закриває провадження у справі повністю або у відповідній частині позовних вимог. У разі встановлення судом, що позовні вимоги за своїм суб`єктним складом повинні розглядатися в господарському судочинстві, суд закриває провадження у справі (повністю або частково) незалежно від доводів касаційної скарги. За таких умов розгляд позовних вимог у порядку цивільного судочинства щодо суті спору є неможливим.

Верховний Суд врахував, що у касаційній скарзі заявник не посилається на порушення судами правил юрисдикції, проте з огляду на наведені висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Суд вважає за доцільне передусім вирішити питання юрисдикційності цього спору.

У справі, що переглядається, позов пред`явлений прокурором в інтересах держави в особі Одеської міської ради до фізичних осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як кінцевих набувачів спірного нерухомого майна та юридичної особи - ТОВ «Лиманський Бріз» як попереднього власника. Пред`явлений позов в частині вимог стосується виключно прав та інтересів фізичних осіб, а в частині - юридичної особи. Водночас прокурор пред`явив також позов з вимогами про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених відповідачами. У справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору усі сторони правочину мають бути залучені до участі у справі як відповідачі, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин і наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.

Вирішення спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог, пред`явлених виключно до ТОВ «Лиманський Бріз», а за правилами цивільного судочинства - в частині вимог до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , які є останніми зареєстрованими власниками спірного нерухомого майна, а також до юридичної особи та фізичних осіб - в частині вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна порушуватиме принципи повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов переконання, що справа в цілому підлягає розгляду в межах одного виду судочинства, в цьому конкретному випадку - в порядку цивільного судочинства. Протилежні міркування не відповідатимуть принципу правової визначеності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19

(провадження № 14-178цс20).

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді

У касаційній скарзі ТОВ «Лиманський Бріз» посилається на те, що прокурор не мав повноважень на звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Наведеним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України, зокрема, у частині четвертій статті 56 цього Кодексу визначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Системне тлумачення частин четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає можливість зробити висновок, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежно здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу, а іншою - відсутність такого органу.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зроблено висновки про те, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо. Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, зазначено, що підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Суд зобов`язаний дослідити, чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Звертаючись 30 вересня 2020 року з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради, прокурор обґрунтовував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави Одеською міською радою як уповноваженим органом, яка знала про порушення інтересів держави не пізніше червня 2020 року, проте не вжила самостійно жодних заходів представницького характеру з метою захисту прав держави та територіальної громади на земельну ділянку комунальної власності.

Тож прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме факт незаконного захоплення відповідачами земельної ділянки комунальної власності, що порушило права територіальної громади на земельну ділянку загального користування, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, якими є існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

29 вересня 2020 року прокурор повідомив Одеську міську раду про намір звертатися до суду з цим позовом.

Поданий прокурором позов Одеська міська рада підтримала, самостійно з позовом до суду не звернулася, наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді не оскаржувала, заперечень проти цього не висловлювала.

Враховуючи те, що Одеській міській раді було відомо про необхідність захисту прав держави, втім самостійно вона не вчиняла дій для відновлення цих прав, Верховний Суд дійшов переконання, що позов подано прокурором як повноважною особою, яка відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 56 ЦПК України має право на представництво інтересів держави в особі Одеської міської ради. Такий висновок не суперечить висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 922/3219/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Цивільне (матеріальне) право, застосоване судом

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє передбачені ним цивільні права й обов`язки, допоки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У частинах першій, другій статті 116 Земельного кодексу України

(далі - ЗК України) передбачено, щогромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

За приписами статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

У частині першій статі 375 ЦК України зазначено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Відповідно до частин першої, другої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проєкту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак доводить, що об`єкт нерухомості є самочинним.

У частині четвертій статті 376 ЦК України зазначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Відповідно до статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 ЦК України). Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки, з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України, статтею 103 ЗК України.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо вирішення судами спору по суті заявлених вимог

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, прокурор посилався на те, що внаслідок незаконно проведеної реконструкції належне ТОВ «Лиманський Бріз» кафе збільшилося у розмірах зі 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м, зокрема, за рахунок зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді міста Одеси. Втім, Одеська міська рада не приймала рішень щодо передачі земельної ділянки відповідачам у власність чи користування, а існуюча реєстрація права власності на об`єкт нерухомості порушує права територіальної громади як власника земельної ділянки, на якій розташована спірна нежитлова будівля.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив висновок про доведеність та обґрунтованість позову й задовольнив його вимоги повністю.

Верховний Суд погоджується з результатом вирішення спору щодо суті пред`явлених вимог з таких підстав.

За обставинами, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій, правомірним є набуття ТОВ «Лиманський Бріз» права власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 136, 70 кв. м, відображених у технічному паспорті від 28 грудня 2004 року.

Таке речове право набуте згаданим товариством на підставі договору купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року, у підпункті 5.4.2 пункту 5.4 розділу 5 якого передбачено, що покупець зобов`язаний не проводити реконструкцію, розширення, зміну цільового призначення об`єкта нерухомості без отримання містобудівних умов та обмежень, узгоджених з органами архітектури та містобудування Одеської міської ради.

Проте ТОВ «Лиманський Бріз» здійснило реконструкцію зазначеного об`єкта нерухомості, у зв`язку з чим приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. прийняв рішення від 20 лютого 2020 року № 51245764, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено зміни щодо збільшення площі об`єкта нерухомого майна з 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м.

Підставою для державної реєстрації слугувала декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ОД 141200502837, видана 19 лютого 2020 року виконавчим органом з питань ДАБК Одеської міської ради, та технічний паспорт від 19 лютого 2020 року, виготовлений фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 .

Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, право власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна ТОВ «Лиманський Бріз» набуло неправомірно, оскільки наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 26 лютого 2020 року № 01-13/86 скасовано реєстрацію повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 19 лютого 2020 року за № ОД 061200502819, а наказом Управління ДАБК Одеської міської ради від 26 лютого 2020 року № 01-13/87 скасовано реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 19 лютого 2020 року за № ОД 141200502837.

Згідно з технічним паспортом від 19 лютого 2020 року реконструйоване нежитлове приміщення складається з двох поверхів та має загальну площу 609, 20 кв. м, з яких площа приміщень першого поверху - 265, 40 кв. м, площа другого поверху - 343, 80 кв. м. Тоді як відповідно до технічного паспорта від 28 грудня 2004 року нежитлове приміщення мало один поверх, площа якого становила 136, 70 кв. м.

Тож площа першого поверху, а відтак і площа зайнятої під будівлею земельної ділянки збільшилася.

У листі від 13 липня 2020 року за вих. № 01-19/1495 Департамент комунальної власності Одеської міської ради повідомив, що рішення стосовно передання у власність або користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , Одеська міська рада не ухвалювала.

У листі від 15 травня 2020 року за вих. № 59-пр/вих. Юридичний департамент Одеської міської ради наголосив на тому, що загальна площа нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , збільшена, зокрема шляхом зайняття земельної ділянки загального користування, яка належить територіальній громаді міста Одеси.

Враховуючи те, що Одеська міська рада будь-яких рішень щодо передачі земельної ділянки відповідачам у власність (користування) не ухвалювала, самочинна реконструкція нежитлового приміщення здійснена із захопленням земельної ділянки комунальної власності, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що існуюча реєстрація права власності на об`єкт нерухомості порушує права територіальної громади міста Одеси як власника земельної ділянки, на якій він розташований.

У зв`язку з тим, що ТОВ «Лиманський Бріз» неправомірно набуло право власності на реконструйований об`єкт нерухомого майна, цей об`єкт є самочинним, тому суди обґрунтовано визнали протиправним та скасували рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Білоус І. О. від 20 лютого 2020 року № 51245764, на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені зміни щодо збільшення площі спірного об`єкта нерухомого майна, припинили право власності ТОВ «Лиманський Бріз» на об`єкт нерухомого майна, площею 609, 20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки будівництво проведене на земельній ділянці, право на забудову якої її власник не надавав.

Враховуючи, що ТОВ «Лиманський Бріз» не мало законних підстав для відчуження спірного реконструйованого нежитлового приміщення, площею 609, 20 кв. м, тому правильними є висновки судів про визнання недійсними оспорюваних договорів купівлі-продажу від 03 березня 2020 року, скасування рішень приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Дишлевої Т. В. від 17 березня 2020 року № 51656295 та № 51656689, на підставі яких за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 102, площею 343, 20 кв. м, а за ОСОБА_2 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення № 101, площею 266, 00 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також про припинення права власності останніх за зазначені об`єкти нерухомого майна.

Також Верховний Суд погоджується з висновками судів про зобов`язання ТОВ «Лиманський Бріз» привести за власний рахунок спірний об`єкт нерухомого майна у первісний стан відповідно до технічного паспорту від 28 грудня 2004 року (із зареєстрованими у ньому змінами від 22 листопада 2006 року), оскільки самочинна реконструкція проведена із захопленням земельної ділянки комунальної власності та порушує права територіальної громади міста Одеси як власника цієї ділянки.

Обраний прокурором спосіб захисту є правомірним, оскільки відповідає статтям 16, 215, 216, 346, 376 ЦК України, статтями 152, 212 ЗК України та частині третій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також забезпечує ефективний та повний захист порушених прав територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку комунальної власності.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про брак у матеріалах справи доказів самовільного зайняття ТОВ «Лиманський Бріз» земельної ділянки комунальної власності, розташованої під реконструйованою нежитловою будівлею, а також про те, що лист Юридичного департаменту Одеської міської ради від 15 травня 2020 року № 59-пр/вих. є недопустимим доказом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (провадження № 12-52гс21) зроблено висновки про те, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ потрібно дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

ТОВ «Лиманський Бріз» належно не обґрунтувало, в чому саме полягає недопустимість листа Одеської міської ради від 15 травня 2020 року

№ 59-пр/вих як доказу, оскільки заявник не посилається на те, що цей доказ одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, та не обґрунтовує, чому цей доказ не може доводити обставини самовільного захоплення земельної ділянки комунальної власності.

Інформація, зазначена в листі Одеської міської ради від 15 травня 2020 року

№ 59-пр/вих, підтверджується й іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, зокрема у технічних паспортах на спірну нежитлову будівлю від 28 грудня 2004 року та від 19 лютого 2020 року.

З іншої сторони, ТОВ «Лиманський Бріз» не надало до суду доказів на спростування факту збільшення площі об`єкта нерухомого майна з 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м не за рахунок земель, що перебувають у комунальній власності.

Та обставина, що в цьому листі не зазначено конкретну площу захоплення земельної ділянки, не свідчить про те, що лист є недопустимим доказом, оскільки, як встановили суди, відповідачі не зверталися до Одеської міської ради із клопотанням про передачу спірної земельної ділянки для обслуговування належного їм об`єкта нерухомості у власність чи користування. У матеріалах справи немає відомостей про присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера, визначення її меж та площі, що доводить, що спірна земельна ділянка не набула ознак об`єкта речового права, тому зазначити конкретну площу захоплення та визначити координати такого захоплення неможливо.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки припинив право власності ТОВ «Лиманський Бріз» на кафе «Бумеранг», розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як договір купівлі-продажу від 25 грудня 2015 року не було оспорено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, припинив право власності ТОВ «Лиманський Бріз» на об`єкт нерухомого майна № 818999751101, площею 609, 20 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки реконструкцію та державну реєстрацію збільшення площі зазначеного майна здійснено всупереч приписам законодавства. Тоді як законність набуття ТОВ «Лиманський Бріз» права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 136, 70 кв. м, та правомірність договору-купівлі продажу цього майна від 25 грудня 2015 року у справі, що переглядається, не оспорювалися, вимоги про припинення права власності ТОВ «Лиманський Бріз» на нежитлову будівлю, площею 136, 70 кв. м, прокурор не заявляв, та, відповідно, суди її не вирішували.

Також у касаційній скарзі ТОВ «Лиманський Бріз» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (адміністративне провадження № К/9901/23411/18), від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (адміністративне провадження № К/9901/12645/18), від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19), від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18), від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20), від 03 жовтня 2018 року у справі № 520/15125/16-ц (провадження № 61-455св17), від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц

(провадження № 61-39342св18), від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц (провадження № 61-33751св18).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зроблено висновок про те, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (адміністративне провадження № К/9901/23411/18) за позовом про визнання протиправним та скасування рішення Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Дніпропетровській області, яким скасовано декларацію про початок виконання будівельних робіт; від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (адміністративне провадження № К/9901/12645/18) за позовом про визнання протиправною та скасування постанови інспектора відділу контролю та нагляду за проведенням перевірок державної архітектурно-будівельної інспекції про притягнення до адміністративної відповідальності; від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18 та від 06 серпня 2019 року у справі № 916/2470/18 за позовами про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним та скасування свідоцтва, скасування рішення державного реєстратора, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, Верховний Суд зробив висновки про те, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, така декларація вичерпує свою дію фактом виконання, що виключає можливість віднесення такого об`єкта до самочинних в силу його узаконення. А отже, не може бути визнано законною перевірку контролюючого органу об`єкта та актів, оформлених за результатами такого державного архітектурно-будівельного контролю.

Водночас у справі, що переглядається, питання про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації та про правомірність дій органу державного архітектурно-будівельного контролю не є предметом спору, тож наведені висновки Верховного Суду зроблені за неподібних правовідносин, тому не підлягали врахуванню судами при вирішенні цієї справи.

У постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20) за позовом про стягнення коштів зазначено, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності.

Втім, у справі, що переглядається, суди врахували докази, подані учасниками справи, та зробили висновки про спростування презумпції правомірності оспорюваних прокурором правочинів.

Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2019 року

у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) за позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з незаконного володіння зробив висновок про те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факти незаконного відчуження та допущення продажу нерухомого майна не можуть породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку щодо відшкодування збитків, що завдані таким відчуженням.

Правовідносини у справі, що переглядається, та у справі № 645/4220/16-ц не є подібними, оскільки віндикаційний позов у цій справі прокурор не пред`являв. У справі, що переглядається, спірна будівля не є житловим приміщенням, тому задоволення позову про визнання недійсними договорів, застосування наслідків недійсності правочинів та зобов`язання привести об`єкт нерухомого майна у первісний стан відповідає принципу пропорційності між законним і справедливим інтересом територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як власника земельної ділянки, частина якої протиправно захоплена ТОВ «Лиманський Бріз», яке на ній незаконно звело (реконструювало) об`єкт нежитлової нерухомості. З іншої сторони, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як кінцеві набувачі нерухомого майна судові рішення в касаційному порядку не оскаржили, проте не позбавлені права на відшкодування завданих їм збитків в порядку, передбаченому статтею 661 ЦК України.

У постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 127/23136/17

(провадження № 61-3382св19) за позовом про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки Верховний Суд зробив висновок, що у разі встановлення порушення суб`єктом містобудівної діяльності факту здійснення самочинного будівництва об`єктів нерухомого майна без відповідного дозволу, відповідний орган державної влади наділений повноваженнями на звернення з позовом до суду щодо знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомого майна як крайній захід, і лише тоді, коли використані всі передбачені законодавством України заходи реагування за чотирьох таких умов: за умови складення припису щодо усунення порушень вимог містобудівного законодавства шляхом надання можливості відповідачеві для проведення відповідної перебудови; за умови, що будівництво суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб; за умови відсутності можливості проведення перебудови самочинно збудованого нерухомого майна; за умови, якщо особа, яка здійснила самочинне будівництво, відмовляється від проведення такої перебудови, при цьому відмовою забудовника від перебудови потрібно вважати як його заяву про це, так і його дії чи бездіяльність щодо цього, вчинені до або після ухвалення рішення суду про зобов`язання здійснити перебудову.

Наведений висновок стосується застосування частини сьомої статті 376 ЦК України, тоді як у справі, що переглядається, позов пред`явлений на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України.

У справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19) Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки останній не дослідив, кому належать спірні будівлі та чи ухвалення рішення у справі не вплине на права та обов`язки третіх осіб, адже у матеріалах справи не було правовстановлюючих документів на нерухомість, не перевірив порушення прав позивача відповідачем шляхом спорудження спірних будівель. Також суд апеляційної інстанції не встановив, чи знесення частини капітальної житлової будівлі не спричинить негативних наслідків для капітальної житлової будівлі в цілому, через зміну її властивостей, за яких вона може використовуватися як житлова. Апеляційний суд не дослідив можливості відновлення права позивача іншим шляхом, ніж знесення паркану, частини капітальної житлової будівлі та капітальної нежитлової будівлі, адже знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише за умови, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від такої перебудови.

Втім, у справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно з`ясували обставини справи і надали належну оцінку доказам, поданим учасниками справи. Істотним є те, що прокурор просив зобов`язати ТОВ «Лиманський Бріз» привести об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у первісний стан відповідно до технічного паспорта від 28 грудня 2004 року, із зареєстрованими у ньому змінами від 22 листопада 2006 року. Тобто прокурор не просив виключно знести об`єкт нерухомого майна, а просив фактично звільнити належну територіальній громаді міста Одеси земельну ділянку. Отже, знесення майна є лише одним із способів усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою комунальної власності, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 592/4126/21 (провадження № 61-5763св22).

Також під час розгляду судами першої та апеляційної інстанцій справи, що переглядається, відповідачі пропозицій щодо врегулювання спору та варіантів усунення порушень без знесення споруд шляхом перепланування не надали, порушені права позивача не відновили.

Тож фактичні обставини справи, що переглядається, та справи № 127/23136/17 є відмінними, й наведені заявником у касаційній скарзі висновки Верховного Суду, що зроблені у справі № 127/23136/17 (провадження № 61-3382св19), не можуть бути застосовані у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 520/15125/16-ц (провадження № 61-455св17) за позовом про визнання недійсними договорів, скасування записів та рішень, зобов`язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом приведення об`єкта нерухомості у попередній стан виснував, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваних договорів недійсними не є ефективним засобом відновлення порушеного права позивача, адже, за загальним правилом, наслідком недійсності правочину є реституція. Відповідно визнання договорів з відчуження нерухомого майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача.

За наслідками вирішення спору по суті Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову міської ради та зауважив, що реконструкція спірної нежитлової будівлі, в результаті якої збільшилася її площа, проведена без дотримання спеціальної процедури, визначеної законом, без відповідних дозвільних документів й, відповідно, є самовільною, проте такі обставини не можуть бути підставою для зобов`язання відповідача власними силами і за свій рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку з урахуванням того, що судовим рішенням в іншій справі, яке набрало законної сили, визнано за відповідачем право власності на земельну ділянку для реконструкції та обслуговування будівлі кафе-бару. Тож цей спір є спробою домогтися перегляду остаточного і обов`язкового рішення суду у непроцесуальний спосіб, шляхом його ревізії у іншому судовому провадженні, що заборонено процесуальним законодавством, а також виключно з метою повторного слухання справи і ухвалення нового рішення. Та обставина, що речове право не зареєстроване відповідно до вимог статті 125 ЗК України, не позбавляє відповідача права на земельну ділянку, визнаного за ним рішенням суду. З цих підстав Верховний Суд також погодився з висновками судів про відмову в задоволенні вимог про визнання недійсними договорів, зазначивши, що на момент відчуження спірного майна рішення суду про визнання за відчужувачем права власності на нього було чинним, тобто майно було відчужене добросовісному набувачу за відсутності обґрунтованих перешкод для цього.

Водночас у справі, що переглядається, відмінними є фактичні обставини, оскільки Одеська міська рада рішень щодо передачі земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у власність (користування) ТОВ «Лиманський Бріз» чи інших відповідачів не приймала, самочинна реконструкція нежитлового приміщення проведена із захопленням земельної ділянки комунальної власності, що належить територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Крім того, у справі, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що обраний прокурором спосіб захисту є правомірним, оскільки відповідає статтям 16, 215, 216, 346, 376 ЦК України, статтями 152, 212 ЗК України та частині третій статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18) за позовом про визнання недійсними договорів, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, звільнення земельних ділянок також зроблено висновок про те, що визнання договорів щодо відчуження спірного майна недійсними не матиме наслідком звільнення земельної ділянки чи усунення перешкод у користуванні нею, а тому не відновить порушеного права позивача, який не є власником майна, відчуженого за оспорюваним договором купівлі-продажу.

За обставинами зазначеної справи спірні об`єкти - це тимчасові споруди (торгові павільйони), розміщені на землях комунальної власності територіальної громади міста Львова на підставі договорів оренди. Судовим рішенням у іншій справі, що набрало законної сили, встановлено незаконність набуття права власності відповідача на спірні об`єкти, зокрема відсутність правової підстави для набуття такого права, оскільки право власності зареєстровано на підставі неіснуючих рішень суду.

У справі, що переглядається, ТОВ «Лиманський Бріз» є власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 136, 70 кв. м. Проте, товариство незаконно здійснило реконструкцію зазначеного об`єкта нерухомого майна, у зв`язку з чим державний реєстратор зареєстрував зміну площі цього майна з 136, 70 кв. м до 609, 20 кв. м. Таке збільшення площі відбулося, зокрема за рахунок земель, що перебувають у комунальній власності. В подальшому незаконно реконструйований об`єкт був відчужений та поділений в натурі між останніми набувачами. Тож з урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається, які є відмінними від обставин справи № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), обраний прокурором спосіб захисту забезпечить ефективний та повний захист порушених прав територіальної громади міста Одеси на земельну ділянку комунальної власності.

У постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 686/22924/16-ц (провадження № 61-33751св18) Верховний Суд зазначив, що предметом розгляду є вимоги про визнання сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта незаконним і його скасування, знесення самочинного будівництва та приведення земельної ділянки до попереднього стану, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення і визнання договору купівлі-продажу недійсним. Отже, кінцевою метою звернення до суду є захист права позивача та приведення земельної ділянки, яка перебуває у користуванні відповідача, у попередній стан, тому вимоги про визнання сертифіката відповідності закінченого будівництвом об`єкта незаконним і його скасування, визнання договору купівлі-продажу недійсним є неефективним способом захисту порушеного права та не підлягають задоволенню.

Згідно з обставинами справи № 686/22924/16-ц

(провадження № 61-33751св18) відповідач за відсутності дозволу міської ради на орендованій земельній ділянці, отриманій для облаштування стоянки легкових автомобілів, самочинно здійснив будівництво окремого нерухомого об`єкта, а саме нежитлового приміщення (прохідної), площею 36, 10 кв. м, зареєстрував право власності на нього, а потім відчужив. Верховний Суд врахував, що на час пред`явлення прокурором позову та розгляду справи спірне нерухоме майно знаходиться у володінні останнього набувача, який є орендарем, а міська рада, уклавши договір оренди, погодилася на знаходження цього майна на час дії договору оренди землі на відповідній земельній ділянці. Тож недобросовісними є дії міської ради, яка на час розірвання договору оренди землі з первинним власником не мала до нього претензій щодо наявності зведеного на земельній ділянці спірного нерухомого майна, надалі уклала договір оренди землі з новим орендарем, передбачивши у договорі наявність на орендованій земельній ділянці такого майна, а згодом, до закінчення договору оренди, пред`явила позов про знесення нерухомого майна та приведення земельної ділянки до попереднього стану.

Отже, фактичні обставини справи № 686/22924/16-ц

(провадження № 61-33751св18) є відмінними від обставин справи, що переглядається, у якій Одеська міська рада не ухвалювала рішення щодо передачі земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність (користування) ТОВ «Лиманський Бріз» чи інших відповідачів. За конкретних обставин справи, що переглядається, обраний прокурором спосіб захисту прав територіальної громади міста Одеси є правомірним та ефективним.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до необхідності здійснення переоцінки досліджених судами доказів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, в той час, як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням відсутності повноважень у суду касаційної інстанції встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не суперечать наведеним у касаційній скарзі правовим висновкам Верховного Суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в нескасованій частині та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстав для розподілу судових витрат не встановлено.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманський Бріз» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 грудня 2021 року в нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 03 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак


Суд	Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	18.07.2023
Оприлюднено	21.07.2023
Номер документу	112315086
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: визнання права власності

Заїкін А. П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 18.07.2023 по справі 522/17034/20КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —522/17034/20

Постанова від 18.07.2023

Постанова
від 18.07.2023 по справі 522/17034/20
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ